Тиха ніч

– Ма, небо синє вдень через те, що світло заломлюється в верхніх шарах атмосфери, так? А чому тоді світло від зірок вночі так не поводиться? – Кей ліниво махав руками в повітрі, поки сам лежав поруч з сонним братом в гнізді.

У відповідь прозвучав ледь вловиме зітхання та шарудіння ковдри поруч, після чого тихий голос прорізав нічне повітря:

– Бьякує, кохання моє, нагадай, будь ласка, які у нас правила щодо нічних запитань, м?

– Що всі питання про складну науку я питаю у тата, – хлоп’я слухняно відтарабанило, – але тата ж немає. А мені цікаво.

– Ці Ішигамі і їхня вічна цікавість… Думаю, що наш тато вчергове став її жертвою і застряг в своїй лабораторії. Як думаєш, ти міг би його привести додому? – наприкінці питання почувся легкий смішок, поки рука легко гладила відкритий животик напівсонного немовляти. 

– Можу!

– Це було б дуже мило з твого боку. Бо інакше, ми ж знаємо нашого тата, він там і заночує, – почувся дзвінкий дитячий сміх і за мить непосидюча п’ятирічка вибігла крізь відчинені двері в напівтемряву вулиці, напам’ять знаючи дорогу до місця призначення.

Тим часом в будиночку, де залишилося двоє, почулося засмучене сопіння – маленький клуночок, що лежав посеред широкого гнізда, тихо заскиглив. Проте дитячі страждання не тривали довго, адже вже за мить увагу крихітної людини звернули на інше:

– Ох, моє сонечко, ти засмутився, бо твій братик пішов? Ти не хотів, щоб він кудись йшов без тебе? – темно-червоні оченята дивилися на джерело голосу повні сліз, але почувши втішливий тон, дитина притулилася ближче до більшого тіла, – Але він скоро повернеться, повір. Ще й не сам, а з твоїм татусем! 

Остання репліка прозвучала настільки радісно, що маля запищало в унісон, широко посміхаючись. “Ах, якби ж твою посмішку можна було завжди так просто викликати, лише одним словом!” – замилувано подумалося персоні, до кого тепер сміявся малюк. Хлопчик хихотів також і від легкого лоскоту спритних пальців по м’яких боках та ніжках дитини.

– Ви досі не спите? Я думав, що в цьому домі тільки я не сплю, а виявляється мене обманули? – риторичні питання закінчив кривий усміх, почувши та побачивши який, піврічна дитина запищала з новою силою та захватом. У відповідь власник іронічних зауважень підійшов ближче та підхопив маля на руки, ніжно притуливши до себе, – хей, міні-Едісоне, і чому ж ти не спиш? Гаразд твої батьки і старший брат, але ти… Ти мав би вже давно дрімати, замість намагатися запхати собі кулак до рота.

– Тату, а чому ти називаєш Хікару-тян “Едісоном”? – п’ятирічка нерозуміюче подивилася на високу постать батька, поки спритні руки підхоплювали дитину з-за спини та вкладали поруч з собою на місце, яке досі було ледь теплим після малюка.

– Це через те, що твій тато все життя вдихав випари всякої гидоти. Його мозок починає відмирати і з тієї причини не може запам’ятати навіть імена своїх найближчих людей: своїх дітей, своєї сім’ї!…

Маленькі круглі очі наповнилися слізьми та поглянули на чоловіка, який все ще височів над гніздом і на руках якого зручно дрімало немовля:
– Тату, це правда?

– Ні, Кею, це маячня. Я прекрасно знаю, що мені зараз заслинить весь халат мій син Хікару, – чоловік виразно підняв брову в бік людини, яка розважено лежала в гнізді поруч з засмученою дитиною, – ти – мій син Бьякуя, якого назвали в честь мого батька.

– Ах, Бьякує, бачиш, він забув тільки моє ім’я…! – переграно-драматичний вдих, який перебило продовження.

– … а поруч лежить Ген. Моя пара і мати моїх дітей, – червоні очі хитро звузилися, коли він дивився в очі своєму Менталісту, помічаючи, що їхнє старше дитинча майже заснуло, поки менше вже ніжно сопіло на грудях самого науковця.

Чоловік в фіолетовому хаорі підвівся на лікоть, аби нарешті коротко поцілувати свого коханого, коли той “переможено” нахилився для поцілунку:

– О, це прогрес, чи не так, Сенку? Ти згадав усі наші імена! 10 мільйонів балів тобі! За це я дозволю тобі покласти Хікару-тян біля мене, вмитися і зрештою лягти спати поруч з нами. Як тобі такий приз за твоє зцілення?

Опустивши менше дитя поруч зі їхнім старшим сином і знову поглянувши в найчарівніші аметистові очі, геній тисячоліття впевнено нахилився для ще одного лінивого поцілунку: 

– Найкращий з усіх можливих.