4. «це дивно. відчувати закоханість»

У пʼятницю Танос приходить до вже знайомої будівлі дещо раніше. На нервах він не міг довго бути вдома. Тому одягнувся, зібрав речі і пішки пішов до точки призначення. Хоч і знав, що дорога займе приблизно годину. Але так було ще краще, бо чим більше він йшов, тим менше дурниць лізло в голову. 

 

Біля будівлі була невелика кавʼярня, тож репер вирішив взяти кави і чогось зʼїсти. «До речі, гарний привід написати Нам Гю». Він відкриває месенджер і шукає нещодавно збережений номер. 

 

Танос 

15:42

Привіт

Танос 

15:42

Я тут в кавʼярні стою в черзі за кавою

Танос 

15:42

Тобі щось взяти? 

Милий Нам Гю

15:43

Привіт. Був би вдячний за великий капучино на безлактозному.

Танос

15:43

А їсти?

Милий Нам Гю

15:45

Якщо ти у кавʼярні біля офісу, то там дуже смачні спрінгроли. Раджу і тобі взяти.

Танос

15:45

(Велике сердечко розміром з всесвіт)

 

Репер заскочив у кавʼярню і замовив два ідентичні замовлення. Виявляється, у них з Нам Гю однакові смаки на каву. Офіціантка віддала замовлення і привітно посміхнулася. Танос підносить картку до термінала, чекає схвального «дзинь» та йде на вихід. Крізь скляні двері він вже бачить худорляву статуру у сорочці в клітинку. Нам Гю помічає репера і (напевне, йому здалося) посміхнувся.

 

— Ще раз привіт. It is your coffee, — Танос протягує паперове горнятко. — І спрінгрол.

 

— Дякую, — тягне оператор. — Ходімо, на тебе вже чекають гримери. 

 

— My boy, — звертається Танос, коли вони минають масивні розсувні двері, — задовольни мій інтерес і скажи: що сьогодні буде?

 

— Вибач, я не розумію англійську, — дивиться на репера Нам Гю. — Сьогодні буде зйомка інтро. Декілька кадрів з різних ракурсів. Ми їх домонтуємо в загальне відео з учасниками. Уже наступного тижня починаємо запускати анонси. Тому мушу сьогодні тебе швиденько зняти.

 

— Лише на камеру?, — репер закусив нижню губу.

 

— Можливо ще на телефон, — неоднозначно відповідає Нам Гю і заходить у ліфт. 

 

Танос йде за ним. «Господи, чому він такий неоднозначний? Як його зрозуміти?», — проноситься у голові.

 

— А коли ти знімеш мене, — на цій фразі Танос спеціально розтягує літери, — ти підеш зі мною у Пентагон? Я в середу про це казав.

 

Нам Гю на декілька секунд задумується. «Відверто, у мене немає ніяких планів. Може, це саме те, що треба після такого ідіотського робочого тижня? Ще й цей дивак. Цікавий, направду».

 

— Нам Су, не варто так довго думати.

 

— Нам Гю. Гю Нам Гю, — оператор закочує очі.

 

— Я знаю, але хочу тебе трішки подратувати, — усміхається самовпевнено репер.

 

— Тоді я теж тебе подратую. Своєю присутністю в Пентагоні. Чекай на мене після зйомки і гайда, — Нам Гю хитро примружує очі і каже: — Ось, наш поверх. Пішли, красунчик.

 

***

Танос сидить у кавʼярні і чекає на Нам Гю. Він, своєю чергою, затримувався на офісі, бо відзняті матеріали ніяк не хотіли зливатися на загальний сервер. Відтак, режисер монтажу поставив ультиматум — не вийдеш звідси, поки все не заллєш. 

 

У руках нервово крутиться телефон. Очікування сповіщення, здавалося, тривало декілька вічностей. Хоча, практично, не минуло і 5 хвилин з того моменту, як репер сюди прийшов і зробив замовлення. Офіціантка приносить чергове горня кави і спокійно йде за стійку. Її повільна хода дратувала Таноса. Бо він, на противагу, не міг похвалитися такою стриманістю.

 

Він робить ковток і відчуває вібрацію в руці. Що? Хто? Нарешті Нам Гю? 

 

Милий Нам Гю

18:27

Я вже вийшов із монтажної. Десь 5 хвилин треба. 

Танос

18:27

Чекаю

Танос 

18:27

Я в кавʼярні

Танос 

18:27

Ти зайдеш чи мені вийти?

Милий Нам Гю

18:29

Чекай всередині. На вулиці холодно.

 

Репер відчуває себе підлітком. Долоні пітніють, в очах зʼявляються навʼязливі мушки. Жахливо болів шлунок і хотілося блювати. «Come on, ти нервуєш. Не варто. Навіть якщо Нам Гю вважає тебе придурком, нічого не заважає вам разом сходити у клуб. Налагодити friendly wibe», — мозок більше не руйнував, а, навпаки, допомагав переварити все.

 

З роздумів Таноса виводить Нам Гю, який рвучко відкриває двері та заходить у кавʼярню. Він був дещо стривоженим і, здавалося, злим.

 

— Ти прямо like a fire, — сміється Танос.

 

— Так, це слово я знаю. Вогонь. Але це не про мене зараз.

 

— Що сталося?

 

— Та той режмонт, Кі Хун, почав мені розповідати про те, як він втомився і як він не хоче працювати вночі. Блядь, я сьогодні на ногах з 6 ранку. Закінчую один проєкт і беруся за інший. Але ж нічого. І я не сиджу в закритій кімнаті як сам собі керівник. Бігаю, тягаю ту камеру. Фу, мудило.

 

— Дійсно мудило. А ти — молодець, — Танос абсолютно не вмів підтримувати.

 

— Дякую, дуже щиро, — язвить Нам Гю.

 

— I’m sorry, boy. Погано вмію підтримувати. Але знімаєш ти класно. І працюєш як справжній профі, — спокійно відповідає Танос (невже він вміє спілкуватися без цього вайбу «я трахну тебе і всю твою сімʼю»). 

 

Нам Гю ловить себе на думці, що ось цей вискочка з фіолетовим волоссям — єдина людина, яка за останні декілька місяців відзначила його роботу. Він щоденно крутився на студіях, щось знімав, кудись їздив. Але ніколи не чув базове «Ти працюєш як справжній профі». Дідько, невже оце непорозуміння викликає у нього позитивні емоції?

 

— Дякую, — вже спокійніше відповідає оператор. — Хоч ти дійсно не спеціаліст в компліментах, але це було приємно.

 

Танос дивиться на Нам Гю і намагається вловити півтони його емоцій. Він схожий на кота. Дещо дикого, такого, що гадить у капці і краде їжу зі столу. Але тільки дай трішки якоїсь ласки — і ось він вже мурчить, підставляє боки під приємності.

 

— Але я знаю, що точно приємніше моїх компліментів, — таємничо починає Танос. — Це поїздка в клуб. Let’s gooooooo!