Рік перший: Перше зникнення

Дорогий Рег,

       Привіт із Гоґвортсу! Дивне відчуття — писати тобі листа. Заняття не почнуться до понеділка, тож нам усім дали пару днів, щоб «звикнутись зі всім». Тут неймовірно, ти не повірив би розмірам цього місця! Та Беллатриса не брехала про рухомі сходи — вони дійсно постійно міняються. Їм прийшлося роздати нам усім мапи, щоб ми не загубилися.

Чи казала мати щось на тему

–

Сіріус Блек насолоджувався життям як ніколи раніше. Він ніколи не мав повної свободи робити все, що заманеться — ніяких обмежень і правил, ніякого нагляду батьків, ніякого розкладу уроків та світських заходів. Звичайно, Гоґвортс мав свої межі; професори стежили за студентами, застерігаючи їх від любих витівок. Але вони, звичайно, аж ніяк не були на рівні з його батьками. Коли професор Флітвік спіймав його та Джеймса, поки вони приклеювали гнійні бомби вздовж коридору Слизерину, він лише конфіскував у них контрабанду й дав їм легеньку — хоча і сувору — догану, перш ніж відпустити їх із блиском в очах.

Сіріус відчував запаморочення від своєї новознайденої свободи. Він проводив свої дні, бігаючи замком разом із Джеймсом, досліджуючи всі місця, про які він чув від своїх кузин. Вечорами вони грали в шахи, гобстоуни або вибухові картки у вітальні Ґрифіндору, спілкуючись зі своїми однокурсниками.

Та вони розмовляли. Вони розмовляли про усе на світі. Сіріус ніколи не мав такого друга, як Джеймс Поттер, який міг би зрівнятися з його блискавичним розумом і годинами обговорювати квідич без перестану. Вони могли розмовляти цілу вічність, аж поки іноді не здавалося, ніби вони перебувають у своєму власному всесвіті — місці, куди ніхто інший не міг потрапити.

Звичайно, ця ситуація не завжди була до вподоби Пітеру. Хлопець вів себе так, ніби вони з Джеймсом були прикуті стегнами один до одного, завжди слідкуючи за ними, намагаючись втрутитись у їхні розмови. Він подобався Джеймсу, тож це означало, що все ж таки в ньому повинно бути щось таке, чого Сіріус ще не побачив — але чорт забирай, він був такий дратівливий.

Я вже знайшов пару друзів — тут так багато людей! Я думаю, що ми станемо кращими друзями з Джеймсом Поттером, він найкрутіший, тобі б він сподобався. Він розказав мені, що має «Німбус» у себе вдома, найновішу модель, і коли нам дозволять привезти мітли до школи, він дасть мені на ній покататися. Я знаю, що матір і батько сказали триматися подалі від Поттерів, та це все дурниці, вони також чистокровні, тому я не дуже розумію, чому

Ремус був абсолютною протилежністю. У той час як Пітер всюди слідкував за ними, втручаючись у все, Ремус поводився так, ніби вони всі троє мали заразну хворобу. Він утікав зі своєю мапою і паличкою в руках, зникаючи у замку, не сказавши ні слова іншим. Спочатку Сіріус замислювався, чи має він інших друзів — та кожного разу, як він бачив Ремуса, хлопець був сам. Та все одно він сидів поруч із ними за вечерею, хоча й пару місць позаду, не розмовляючи з ними. Якою б не була причина, він дав чітко зрозуміти, що не має наміру бути їхнім другом.

Мої інші сусіди по кімнаті також непогані. Один із них — Петіґрю, Пітер — він любить скиглити і завжди ходить за нами слідом, та Джеймс каже, що він теж хороший, коли його краще пізнаєш, тож я даю йому шанс. Інший хлопець — полукровка — він розказав мені, що є маґлонародженим, але Пітер каже, що його батько був чарівником, тільки він помер, коли Ремус був ще маленьким, тож, мабуть, він виріс серед маґлів. Спочатку він здався класним, та насправді він трохи козел. Надто хороший, щоб розмовляти з нами, чи щось таке — він просто ходить сам по собі та уникає всіх. Я підозрюю, що мама з татом нароблять багато галасу через «спілкування з нечистими», але я ж не можу сам вибрати собі кімнату

Вони всі вже настільки звикли до того, що Ремус їх уникає, що коли настав вечір неділі, ніхто не звернув уваги на його відсутність у кімнаті. Сіріус провів день із Джеймсом та Пітером, досліджуючи території — особливо поле для квідичу — перш ніж повернутися до своєї кімнати.

Сіріус поставив Abbey Road, щоб Джеймс і Пітер могли його послухати, наполягаючи, що він змінить їхнє життя. На його роздратування, хлопці постійно відволікалися — Джеймс продовжував задавати питання про слова, а Пітер хотів змусити Джеймса пограти в шахи, та обоє виглядали досить роздратовано, коли Сіріус сказав їм замовкнути і почати слухати. Зрештою він здався, намагаючись не показувати, наскільки він був засмучений через їхню байдужість.

— Вибач, друже, — Джеймс знизав плечима, — просто для мене це не сильно відрізняється від іншої музики.

— Ти неосвічена свиня! — Сіріус кинув подушкою у Джеймса, який засміявся і відбив її. — The Beatles — це боги серед людей. Якщо би Ремус був тут, він би зі мною погодився!

— А де є Ремус? — запитав Пітер, сидячи на підлозі і розкладаючи газову дошку. — Вже майже комендантська година.

Вони всі зупинилися, дивлячись на пусте ліжко — та ніхто з них не міг відповісти на це питання.

Як справи вдома? Не занадто нудно без мене, я сподіваюсь. Перекажи Крічеру, я передаю вітання — він досі спить у тому жахливому маленькому гнізді в кухонній шафі?

У будь-якому разі, я не можу дочекатися, коли ти приїдеш сюди наступного року. Я не впевнений, чи ти вже знаєш, та я насправді потрапив до Ґрифіндору, не Слизерину. Я знаю, що тато з мамою будуть у шоці, та я насправді вважаю, що Ґрифіндор усе одно крутіший, і мене це ніяк не турбує

Комендантська година вже давно почалася, та Ремус досі не з’явився. Сіріус продовжував дивитися на пусте ліжко. Він знав, це була дурня, але він не міг не задумуватись — чи могло це бути їхньою провиною? Це було цілком очевидно, що Ремус недолюблював своїх сусідів — чи міг він попросити перевести його в іншу кімнату? Чи взагалі було це опцією у Гоґвортсі? Чи міг він взагалі покинути школу?

— Думаєте, ми повинні у когось запитати? — запропонував Сіріус. Ставало достатньо пізно, і він не міг позбутися тривоги, яка, наче лоза, проростала в глибині його свідомості. Надворі вже стемніло; місяць височів у небі.

— Можливо… — Джеймс знизав плечима. — Я думаю, нікому не зашкодить, якщо ми запитаємо у Френка. Хоча не хочу, щоб у нього були неприємності, якщо він просто запізнюється…

Сіріус нахмурився:

— Так. Так, він дійсно полюбляє блукати, — Сіріус невпевнено посміхнувся, поглянувши на двері.

Як мама з татом відреагували на новину? Мене, звичайно, не хвилює, що вони думають, вони ж не можуть вигнати мене з Гоґвортсу тільки через те, що я потрапив не у той факультет, та мені ціка

–

Врешті-решт вони просто пішли спати. Сіріус не міг позбутися дискомфорту, та це був Гоґвортс. Якщо Ремус потрапив у серйозну халепу, то, звичайно, вчителі будуть знати про це.

Та все ж Сіріус спав погано, і коли він прокинувся, ліжко Ремуса було досі пустим. Одягаючись, він, Пітер і Джеймс усе ж таки вирішили запитати про це Френка по дорозі на сніданок. Але щойно вони прийняли рішення, двері їхньої кімнати різко відчинилися.

Ремус увірвався, рухаючись скуто. Він виглядав… виснаженим, ніби не спав усю ніч. Його шкіра мала жовтуватий відтінок, і він був блідий, що тільки підкреслювало його темні кола під очима.

— Де ти був?! — спитав Джеймс, зморщивши чоло від занепокоєння.

— Ніде, — буркнув Ремус, штовхаючи його, щоб забрати свої речі.

Сіріус спостерігав за ним у дзеркалі, де він щойно закінчив одягатися.

— З тобою все в нормі?

— Так, — лагідно промовив Джеймс, — ти виглядаєш дещо дивно.

Ремус нахмурився, ніби на нього щойно накричали, і пробурмотів:

— Відвали.

Пітер виглядав ображеним, поклавши руки на стегна.

— Ми просто намагаємось бути ввічливими, — сказав він з обуренням.

Ремус проігнорував його, збираючись зняти із себе футболку — і раптово зупинився, коли зрозумів, що всі продовжували на нього дивитися.

— Що?! — загарчав він у їхній бік. — Ви всі збираєтесь дивитися, як я перевдягаюсь? Ви, пафосні хлопці — всі купка педиків.

Він залетів у ванну кімнату зі своїми речами і грюкнув дверима.

Сіріус нахмурився. Якщо до цього не було ясно, чи він їх ненавидить, то тепер це було очевидно. Проте було щось у тому, як він рухався, ніби він відчував біль…

— Я голодний, — поскаржився Пітер. — Якщо ми не поквапимось, то пропустимо сніданок.

Сіріус кинув на Джеймса значущий погляд, а той знизав плечима, ніби кажучи: Що ще ми можемо зробити? Троє хлопців спустилися донизу, залишаючи Ремуса наодинці — як він і хотів.

Я дуже сумую за тобою, не можу дочекатися, щоб побачити тебе на Різдво! Та не переймайся — я буду писати тобі кожного тижня! Закладаюся, ти почнеш відчувати, ніби вже тут!

     Твій брат,
                            Сіріус