Рік другий: The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars

До кінця вечері Сіріус уже почувався набагато краще. Джеймс розповідав історію, від якої Пітер так сильно розсміявся, що гаркнув гарбузовим соком через ніс, а це довело всіх хлопців до істерики. Сіріус міг майже забути, що його молодший брат сидів усього за кілька кроків від нього, — майже.

Отже, Реджі розподілили до Слизерину — ну й добре. Все вже було зроблено, і Сіріус твердо сказав собі, що тепер нічого не змінити, тож немає сенсу зациклюватися на цьому (або намагатися розв’язати заплутаний клубок емоцій, який створився у його грудях). Натомість він вирішив зайнятися тим, що в нього виходило найкраще: знайти нове захоплення. На щастя, він уже знав, що це буде.

Протягом літа Сіріусу було набагато легше зв’язуватися з Андромедою — вона могла надсилати листи безпосередньо до Поттерів, замість того щоб користуватися набагато повільнішою маґлівською поштою. Сподіваючись скористатися ситуацією, Сіріус благав її надіслати йому більше маґлівської музики. Як його улюблена кузина, вона, звісно, погодилася.

Коли на порозі Поттерів з’явилася плоска коричнева посилка, Сіріус не міг знати, що його життя ось-ось зміниться. Зриваючи папір, він не усвідомлював, що те, що тримає в руках, — це не просто платівка, а двері у цілком новий світ. Коли він ставив голку на програвач, він і не підозрював, що весь хід його майбутнього безповоротно зміниться.

Це не було схоже ні на що, що він коли-небудь чув. Перша пісня затамувала йому подих, друга повернула його. Він ніби перенісся в інший світ: тіло приклеїлося до килима, а душа підіймалася й опускалася у такт музиці. Сіріус був упевнений, що в цьому звуці має бути якась магія.

Девід Бові — так звали цього виконавця. Він вдивлявся у фотографію на обкладинці альбому. Бові стояв, піднявши ногу, з гітарою через плече, одягнений у комбінезон електрично-синього кольору, розстебнутий майже до талії. Він був найкрутішою людиною, яку Сіріус коли-небудь бачив, — його серце зробило дивний кульбіт, коли він подивився на нього.

Він благав Андромеду надіслати йому все, що стосувалося Бові, — вона погодилася, приславши постер і кілька журналів та пообіцявши привезти інші його альбоми, коли буде змога. Сіріус, зачарований, гортав фотографії рок-зірки. Він був не схожий ні на кого: вражаючий, неземний і такий клято крутий.

Джеймс і Пітер, звісно, цього не розуміли. Сіріус майже змирився з тим, що не зможе їх переконати, — їм явно бракувало смаку, коли йшлося про вишукані речі в житті. У Джеймса в голові було місце лише для квідичу, а Пітер був повністю зосереджений на Джеймсі. Але Ремус — Сіріус з нетерпінням чекав на той момент, коли вони обоє повернуться до Гоґвортсу і зможуть разом послухати цей альбом, знаючи, що Ремус його зрозуміє.

Але після вечері Люпін відмахнувся від нього, щось пробурмотівши про лікарняне крило, і поспішив геть. Сіріус похмуро дивився йому вслід, подумки відраховуючи дні, — але тієї ночі не було повного місяця. Проте він знав, що не варто розпитувати Ремуса про що-небудь, пов’язане з його таємничою хворобою, і похмуро повернувся до спальні, щоб зачекати.

Коли він налаштовував програвач, Джеймс кинув на нього погляд.

— Тільки не це знову, — застогнав він. — Ти вже змушував нас слухати цього Стардаст-чувака мільярд разів цього літа.

— Так, але Ремус його ще не чув, — відрізав Сіріус, розкладаючи свої нові альбоми на ліжку.

Джеймс підвівся.

— А де Ремус?

— У лікарняному крилі.

— Гм. Він досить часто хворіє, чи не так…

Сіріус обернувся і з легким занепокоєнням помітив задумливий вираз на обличчі Джеймса. Він спробував перевести тему, швидко сказавши:

— Готовий побитися об заклад, що ти теж захворів би, якби довелося провести все літо серед маґлів.

Джеймс усміхнувся.

— Ага, мабуть, так.

Він не став на цьому наполягати, повернувшись до Пітера, який хотів пограти в шахи. Сіріус видихнув із полегшенням.

Коли Ремус нарешті повернувся до гуртожитку, Сіріус підвівся, схвильований.

— Люпін! — вигукнув він. — Ти мусиш це почути!

— Слава Мерліну, що ти тут, — застогнав Джеймс. Він щойно закінчив партію в шахи з Пітером і гортав на ліжку журнал про квідич. — Він ціле літо безперестанку базікав про того маґлівського співака.

— Він не маґл! — наполягав Сіріус, роздратований. — Він має бути чарівником. Просто має бути! Ти б бачив, у що він одягнений…

Ремус перетнув кімнату й з цікавістю подивився на обкладинку платівки, беручи її до рук. На його губах промайнула легка усмішка.

— Оу, Бові! Так, він мені подобається. Хоча не думаю, що він чарівник.

Сіріус трохи знітився. Він так хотів познайомити Ремуса з цією музикою, — але, звісно ж, той уже її чув, адже все літо провів серед маґлів. Помітивши його вираз обличчя, Ремус швидко додав:

— Я часто чув Starman по радіо, але ніхто в Сент-Едмунді не має цього альбому!

Сіріус знову пожвавився — Starman був хорошим треком, але Ремус буде просто вражений, коли почує решту альбому! Він завзято встановив голку на місце, ігноруючи терпляче зітхання Джеймса. Їхній друг рішуче вийшов із кімнати, тримаючи журнал під пахвою, але Сіріус не зводив очей з Ремуса. Він хотів побачити його обличчя, коли той уперше почує музику.

Пролунав повільний, легкий ритм барабанів у пісні Five Years. Ремус зручно вмостився на краю ліжка, заплющивши очі, щоб слухати.

Pushing through the market square

So many mothers sighing

News had just come over

We had five years left of crying…

Сіріус жадібно дивився на обличчя свого друга. Зачарована усмішка торкнулася його губ, наростаючи разом із крещендо, поки Бові не закричав:

Your face! Your race! The way that you talk!

I kiss you! You’re beautiful! I want you to walk!

Коли пісня закінчилася, стихаючи у хаотичному вихорі скрипок, Ремус розплющив очі й зустрівся поглядом із Сіріусом. Вони усміхнулися один одному, і їм не потрібно було нічого говорити.

Коли останні такти Rock n Roll Suicide відлунали, Сіріус підняв голку й повернув її назад.

— Послухай ще раз Suffragette City, це моя улюблена пісня!

Це була одна з найенергійніших композицій, з грубою гітарною партією та бадьорою мелодією, яка змушувала їх кивати головами й притупувати ногами. Hey man, my schoolday’s insane! Hey man, my work’s down the drain!

Ремус сказав, що йому найбільше сподобалася пісня Moonage Daydream, і Сіріус погодився з ним — вона починалася зухвало й агресивно, але потім переходила у проникливу баладу.

Keep your ‘lectric eye on me, babe

Put your ray gun to my head

Press your space face close to mine, love…

Вони прослухали альбом від початку до кінця ще раз, а потім переслухали улюблені пісні, — і до того часу вже майже настав час вечері. Хлопці сиділи на ліжку, схрестивши ноги, і уважно вивчали анотації до альбому.

— Можливо, він і справді чарівник, — промурмотів Ремус, усміхаючись. — Він не схожий на звичайного маґла.

— А я ж казав! — усміхнувся Сіріус, радіючи, що хтось з ним погодився. — Я також збираюся придбати всі його альбоми.

— У T. Rex вийшов новий, — сказав Ремус. — Slider.

— Круто! Шкода, що місіс Поттер не дозволила нам вийти із алеї Діаґон, я навіть поміняв трохи маґловських грошей у Ґрінґотс.

— Що таке алея Діаґон? — запитав Ремус через пару секунд.

Сіріус здивовано кліпнув очима — йому навіть на думку не спало, що хтось може не знати, що таке алея Діаґон.

— Чорт забирай, Люпін, — вигукнув він, — це чарівна вулиця в Лондоні. Маґли туди не можуть потрапити, як і в Гоґсмід.

— А, ясно, — сказав Ремус, повертаючись до нотаток в альбомі.

— Де ти береш усі свої речі?

— Які речі?

— Шкільні речі — твої книги та мантії…

Сіріус поглянув униз і замовк, коли зрозумів, наскільки зношеним був одяг Ремуса. Манжети його мантії були в жахливому стані — у Вальпурги Блек стався б інсульт, якби її сини вийшли на вулицю в такому пошарпаному одязі.

— Гадаю, це речі з секонд-хенду, — Ремус знизав плечима, — їх надсилає Дамблдор. Я не знаю, як мені дістатися до вулиці чарівників; мені не дозволяють самостійно їздити до Лондона.

— Наступного літа, — твердо сказав Сіріус, — ти маєш приїхати до Джеймса і залишитися там, ми зможемо відвести тебе на алею Діаґон, тобі сподобається.

— Ти ж знаєш, що я не можу, — пробурмотів Ремус, відвернувши погляд.

— Ми щось придумаємо, — наполягав Сіріус. — Поговоримо з Дамблдором, МакҐонаґал — навіть із Міністром Магії, якщо доведеться!

— Ага, чудово. Дякую, Блек. — Ремус усміхнувся, але усмішка не сягнула його очей.