Частина 36: Ти — моє спасіння

Теперішній час. 

Рей розплющив очі. Все та ж прямокутна яма перед очима і зоряне, похмуре небо… його руки й ноги зав’язли в багнюці, яка, здається, його ось-ось поглине, живцем поховавши в собі. Та він і не проти. Давно вже не проти вмерти. Ось тільки, доля постійно вирішує інакше.

– Рей!

Він побачив зелений шланг, що спускається в могилу, і здивовано розширив очі.

– Мейлі?

– Хапайтеся скоріш! Дощ посилився! Вас зараз там затопить!

– Чому ти…

– Немає часу! Поговоримо коли ви виберетеся! Швидше! Тримайтеся за шланг дуже міцно! Я вас витягну!

Рей задумливо дивився вгору, де впавши навколішки, дивився в яму стривожений юнак, мокрий до нитки, із брудом на щоці та кінчиках волосся. Зелені очі Мейлі горіли так, як і зірки, що розсіялися по небу за його спиною.

– Швидше, благаю вас! Дощ занадто великий! Могила вже наповнюється водою!

Рей лише зараз це помітив. Він тепер перебував у справжній калюжі, рівень води якої піднімався з кожною хвилиною все вище та вище. Він підвівся і сів, відчуваючи, як вся його спина чавкає від прилиплого болота. Рей спробував стати на ноги, але кілька разів падав і углиблювався у бруд — як камінчик у воді. Ноги не слухались. Їх намертво втягувала у себе багнюка, яка була йому трохи нижче колін. Рей покусав собі всі губи. Стискаючи брудні кулаки, він крикнув:

– Іди! Можеш тікати, куди тобі тільки заманеться! Залиш мене. Ти все одно не зможеш мене витягти. Біжи!

– Ні! Рей… ні…

Хлопчина на горі, здається, почав лити сльози, але до Рея не долинало нічого, крім шуму падаючого дощу.

– Я… я зараз повернуся! Я покличу на допомогу!

Рей побачив як той квапливо побіг, шукаючи вихід з цвинтаря.

– Чим ти мені допоможеш… – дивлячись у темряві собі під ноги, яких уже не було видно, тихо промовив він. – Навіщо ми тільки зустрілися з тобою? Навіщо… ти продовжуєш хапатися за цей бруд…

Минуло хвилин десять, а то й більше. Рей уже почав вірити, що той залишив його і все таки, надумав втекти. Він спробував видертися вгору, але висота була приблизно в два його роста, а вологий слизький ґрунт обвалювався та стікав, остаючись грудкою в руках. Він заглибився майже до пояса в болото і не міг навіть поворухнути ногою або підняти її.

– Рей! Ти там!? – почувся нудотний для нього голос кузини.

Рей підняв погляд вгору. Його волосся було все у бруді і зараз спадало рваною доріжкою на очі. Він уявив собі, яким жалюгідним зараз виглядає…

– Тут я.

– О Боже! Ти живий хоч!?

– Краще б не був… – тихо прошепотів він.

Цієї ж секунди шланг опустився на саме дно. Рей схопився за нього обома руками так сильно, як тільки міг. Його почали піднімати. Щоб витягнути хлопця повністю із бруду, довелося витратити чимало часу та зусиль. Але Мейлі з Самантою змогли його врешті витягнути з цієї затягуючої пастки. Як тільки його підняли досить близько до краю, він вчепився пальцями за тверду землю і видерся вже самостійно.

Впавши спиною на мокру траву, Рей, спершу, голосно віддихався, вдихаючи носом свіже вечірнє повітря з вогкістю дощу — цей запах був безперечно кращий, ніж затхлий бруд унизу. Він перевів погляд на Мейлі і Саманту, що змучено вмостилися поруч і, важко дихаючи, переводили дух.

Саманта підбігла до нього перша, і схопила за щоки, до яких прилипли грудки землі, та схвильовано вигукнула:

– З тобою все добре!?

– Все нормально… – він сів, прибираючи її руки від себе.

Обличчя дівчини в мить змінилося від тривоги на злість, коли вона крикнула на нього:

– Безмозкий дурень! Як же я злякалася! А якби ти там помер!? – трясучи його за плечі, обурювалася вона.

– Ну і що? Закопали б і забули. – посміхнувся він.

– Я тебе зараз сама вб’ю!! – схопивши його за брудне пальто, розлютилася та.

– Досить, – з перепочинком обірвав її Мейлі, дивлячись у їхній бік. – Давайте йти звідси.

Саманта зібрала розкидані по цвинтарі милиці і забрала парасольку Рея. Також, допомогла Мейлі дійти до машини, так як Рей виглядав не найкращим чином, щоб допомагати йому зараз.
Чорноволосий водій “BMW” побачивши двох із головою забруднених хлопчаків мало не отримав інфаркт. Він витріщався на них так, ніби побачив живих мерців. Інший водій, Саманти, довго шукав відповідні слова, щоб запитати:

– Ем-м, дозвольте поцікавитися, що трапилося? Чому ви всі у бруді? Що я тепер скажу містеру Крайтону, коли ми…

– Нічого. Брендоне… не кажи йому, будь ласка, що я їздила на цвинтар… – застерегла вона, дивлячись на приголомшеного водія, що поспішав застелити салон свого автомобіля пледом для двох парубків.

Саманта сіла у свій “Rolls Royce” і, опустивши скло, звернулася до хлопців, що сідали в автомобіль:

– Я прийду до вас трошки пізніше і, якщо ти, Рей, нічого мені не поясниш, то я присягаюся, що розповім все батькові і тоді ти-…

– Так-так, – він сів одразу за Мейлі і з лукавою посмішкою глянув на кузину. – Я буду чекати тебе. Але спершу, дістанься до мене.

– Що?.. – здивовано промовила Саманта, перед тим, як її водій з лисиною вигукнув:

– Пані! У нас прокол у двох задніх колесах! Вибачте, але мені доведеться міняти їх. Це забере близько годинки…

– Що!? – розгублена дівчина вибігла з автомобіля. – Рей! І це твоя подяка за порятунок!? Мерзотник! Я все розповім батькові! Усе!!

Перш ніж розгнівана Саманта встигла підбігти до них, “BMW” вже рушило з місця.

Мейлі повернув голову, схвильовано дивлячись у заднє вікно машини на силует розгніваної брюнетки, що поступово віддалявся.

– Що ви… навіщо ви це зробили?

– Їй не слід було обманювати мене, – байдуже відповів Рей. – Я їй відплатив за обман та самодіяння у мене за спиною.

– Мститься людина тільки через глибокий егоїзм! – гнівався Мейлі.

– О, я не мстився їй, а просто попередив. Наступного разу я її морально знищу та отримаю від цього не реальне задоволення. – Рей глянув на розлюченого хлопчину. – Щодо твоєї витівки, поговоримо вдома.

– Що!? Але ж я тільки хотів..!

– Міг би попросити. Я б сам відвіз.

– Я намагався вам пояснити! Але ж ви не хотіли мене слухати! – все дужче гнівався Мейлі. – Зупиніть! Я вийду тут.

Водій не піддав значення його словам, через що Мейлі тільки сильніше розлютився і почав смикати ручку дверей, але та була замкнена.

– Ви погано чуєте!? Зупиніть машину!

Рей всміхнувся куточком губ і, нахилившись, потягся через нього за ременем безпеки. Після, застебнув юнака, що крутиться в різні боки.

– У тебе був шанс втекти. Більше його не буде, Мейлі.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Настав квітень. Нарешті Мейлі зняли гіпс і тепер він міг вільно розгулювати по території цирку. Ось тільки, пильне стеження за ним нікуди не поділося, а скоріше, посилилося. Це й не дивно, адже вже незабаром мав відбутися їхній перший виступ і парубок переживав, як би той знову не надумав когось переконати йому допомогти втекти чи змінити партнера. Цей його страх досі був не зрозумілий Мейлі, адже він вважав, що залишити його буде найкращим рішенням. Що правда, план, як це зробити, він ще не придумав. Але хотів це зробити одразу ж після їхнього першого виступу.

Останнім часом Рей дуже нервував. Щодня весь їхній трейлер був заповнений тютюновим димом. Мейлі довелося відчиняти не лише вікна, а й двері та провітрювати приміщення по кілька разів на день після невгамовного курця. Він збився з рахунку скільки пачок той шкурив… Мейлі думав, що це він нервуватиме, адже його перший вихід уже через чотири дні, але часом йому здавалося, що вся його тривога передалася партнеру, а Мейлі дісталося лише роздратування через нього.

Одного погожого дня він знову провітрював трейлер. Сонце сліпило очі, від чого він мружився. Другий місяць весни. Все навколо цвіло та пахло. Мейлі зробив глибокий вдих, на повні груди вдихаючи весняні запахи, але в ніс ударив лише дим, що здавив легені. Рей повернувся з доручення Саманти і, дивлячись у свій телефон, курив цигарку. Мейлі скривив обличчя, стоячи біля входу. Парубок лише на секунду глянув на нього і відразу ж опустив очі у смартфон, проходячи повз того, ніби він стіна.
Юнак став хмуритися ще сильніше і, обернувшись, зло зиркну на того. Через хвилину він поцікавився:

– Вас це справді заспокоює?

– Що саме? – з байдужістю запитав Рей, сівши на комп’ютерне крісло.

– Куріння.

– Пх-х, – Рей з усмішкою затягнувся і видихаючи клубок диму, задумливо глянув на стелю. – Ти думаєш, я курю, щоб заспокоїтися?

Мейлі не очікував, що той відповість питанням на питання ще й так загадково, тому застиг на ньому здивованим поглядом. Хлопець, тим часом, пояснив:

– Я роблю це — собі на зло, розумієш?

Мейлі не розумів.

– Навіщо робити собі гірше, якщо можна залікувати свої внутрішні рани? – дивувався він.

– Аха-х! Я так і думав, що ти мене не зрозумієш, – Рей загасив цигарку в попільничці. – Тобі не зрозуміти, адже ти не відчуваєш болю.

– Ось як… Але Рей, хоч я і не можу знати, як вам, коли ви вдаритеся, проте я добре розумію ваш душевний біль.

Хлопець на його зауваження промовчав, а потім, хитнувши головою, не згідно дорікнув:

– Нічого ти не розумієш. Ти не пережив того, що я.

– Але ж я-… – Мейлі хотів поспорити, але Рей підняв долоню, ясно даючи зрозуміти, що тема закрита.

– Щоб ти розумів, мені подобається колупатися у своїх ранах, а не заліковувати їх, а ще, я курю не для того, щоб мені полегшало, а щоб поскоріше померти.

Мейлі навіть не знав, що відповісти…

– …я думав, ви курите через хвилювання. – він підійшов до того.

Несподівано, Рей знову розсміявся, через що інший почав хмуритися.

“Що смішного я сказав?”

– Пха-ха-ха! Я? Хвилююся? Ти, мабуть, жартуєш, – він широко посміхнувся йому. – Я народився на арені. Мені звично бачити натовпи людей і чути їхнє вихваляння. Якщо я й переживаю, то тільки через те, щоб ти не споганив мені увесь номер.

Мейлі ображено надувся.

“Він знову бачить у мені тільки порожнє місце… я йому ще покажу, на що здатний!” – з цією твердою думкою всі наступні дні він старанно тренувався, щоб на десяте квітня виступити як треба!

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Останній день перед шоу. Артисти переживали, як і Мейлі, ніби теж тут уперше. Хоч вони і були натреновані і навчені всьому набагато краще за нього самого, але після тривалих канікул не всі були досить впевнені в собі. Їхнє останнє тренування було завершено і кожен прибирав арену до блиску, готуючи її до завтрашнього виступу. Мейлі теж хотів допомогти і прямував у бік робітників, але застиг на місці задивившись на купол. Фіона, літаючи на полотнах, проводила свою останню репетицію. Раптово, вона полетіла головою у низ від чого його серце теж впало.

– Фіона!! – Мейлі підбіг та упав посеред арени, готуючись прийняти роль матраца. Но дівочий голос збив його з пантелику:

– О, це ж Мейлі. – Фіона розкрутила п’ятки та повільно опустилася на ноги.

Приголомшений юнак розширив очі:

– Ти… То ти не впала?

– А мала? – вона ніжно посміхнулася йому. – Не варто було тобі хвилюватися за мене. Я професіональна гімнастка. – вона підвела його за руку.

– Нуу… Всяке трапляється… Навіть з майстрами…

– Ти правий. Дякую, що переживав.

– Немає за що… – він почав спостерігати як та піднімається по полотні до середини, а там вже закручує ноги до обох полотен та робить шпагат. – Ох! У тебе дивовижна розтяжка!

Гімнастка вдячно всміхнулася, спитавши:

– Вмієш сідати на шпагат?

– А, так! Я займався у дитинстві танцями тому, гнучкість у мене непогана.

– О? Невже? – її очі заіскрилися від власної ідеї:

– А як щодо спробувати зробити шпагат у повітрі?

Мейлі здивувався:

– Я? На полотні? Ох, я ніколи не пробував…

– А хотів би спробувати?

Він повагався всього лиш десять секунд, і одразу ж, посміхнувся:

– Так!

“Була не була! Головне… Не зламати собі нічого, адже виступ вже завтра!”

Фіона Перселл показала йому як підтягнутися у гору і після кількох тренувань і переживань через страх висоти, Мейлі, все ж, зумів зібратися. Обгорнувши довкола п’яток полотна, Мейлі розвів у боки ноги та виконав поперечний шпагат. Фіона захопливо плескала у долоні, просячи зробити “балерину” у повітрі. Звільнивши одну ногу, юнак піднявся, та тримаючись за полотно, закинув ногу торкнувшись нею голови.

– Неймовірно! Ти такий талановитий! Я була би рада мати такого партнера! – викрикувала йому приголомшена міс Перселл. – А тепер спробуй розкрутитися!

Мейлі широко посміхався з радістю виконуючи завдання Фіони, навіть і не помічаючи, що окрім неї ще три пари очей спостерігало за ним у цю мить.

Рей невідривно спостерігав за партнером під куполом, а після, з невимовним смутком перевів погляд на їхнє колесо для тренувань. Не складно було зрозуміти, що того не тішило те, що замість любої іншої ролі, яка би приносила задоволення і радість, Мейлі повинен був бути закованим у реміні та бути мішенню для справжніх клинків – такій ролі ніхто би не зрадів… Та навіть так, Рей бажав бачити саме його своїм партнером, а не у когось іншого.

Коли Мейлі спустився та подякував Фіоні за уроки гімнастики і попрощався, Рей вже хотів підійти, як його випередили.

– Мейлі! Мейлі!

Той розвернувся на дзвінкий дівочий голосок.

– Емілі?

– Ти неймовірно красиво виконував трюки на полотні!! – вигукнула з рум’янцем на щоках, вона, підбігши.

– О, то ти бачила…

– Ага! Ти був наче голуб у небі!

– Дякую.

– Як ти? Хвилюєшся?

– Звичайно. А ти?

– А я за тебе дуже хвилююся! – дівчинка прилипла до того, як п’явка. Відчепити ну ніяк було.

– Ох, дякую. Але не варто переживати. Я викладусь на повну, щоб нікого не підвести.

– Ти такий сміливий і неймовірний! Я триматиму за тебе кулачки завтра!

– Дякую тобі, Емілі. – він лагідно погладив її по довгому білому волоссю, поки його знову хтось не гукнув:

– Мейлі, привіт!

До нього підбіг Джастін і Емілі відпустила його, з посмішкою махаючи іншому:

– Привіт, рижику!

Джастін надувся, невдоволено пробурчавши:

– Я ж просив мене так не називати, Емілі!

Та засміялася, а слідом за нею і Мейлі.

– Ти не переживатимеш під час виступу? – поцікавився у того Гібсон.

– Я вже питала його! – заявила Емілі і знову пригорнулася до іншого. – Він зовсім не боїться! І виступить дуже добре! Як і ми з тобою!

– Ахах, я теж так думаю! – погодився з нею Джастін, після чого тихо запитав:

– Мейлі… не хочеш прийти сьогодні ввечері, щоб потренуватися в останнє?

– Потренуватися?.. Але ж пан…

– Ні-ні. Ми тренуватимемося одні, – посміхнувся Джастін, після чого опустив очі. – Я… міг би навчити тебе розгойдуватися на трапеції… якщо хочеш.

– П-правда?! – Мейлі засяяв від радості, притиснувши до грудей кулачки. – Тоді я з радістю прийду!

– Куди прийдеш?

Всі троє повернули голови на, як завжди, похмурого хлопця. Коли той підійшов і кинув на нього зосереджений погляд, Мейлі занервував і відчепив від себе білявку, відповівши:

– Нікуди. Ми про виступ говорили.

– І більше ні про що? – недовірливо поцікавився Рей.

“Невже він і в правду думає, що я втечу прямо перед виступом?” – він насупився і, помітивши напружене мовчання з боку своїх друзів, поспішив відповісти:

– Ні. Більше ні про що. Чому ви не пішли? На мене чекаєте?

– Іди вже додому. – під його пильний погляд, Мейлі попрощався з друзями і пішов з шатра першим.

Рей провів його очима, потім, повернув голову до хлопчини з дівчиною. Емілі, помітивши, що він дивиться на неї, зблідла і затряслася як осиновий лист. Рей схилив голову на бік, не відриваючи лукавих очей з білявки, а тоді запитав:

– Емілі… Тобі подобається Мейлі?

Не підводячи прикованих до арени очей, вона прошепотіла:

– Ну… він хороший друг, а ще…

– Ти знаєш про що я, Емілі, – з дратівливістю обірвав її Рей. – Говори мені правду. Він подобається тобі як хлопець?

Вона обняла себе руками і сковано кивнула. Джастін здивовано глянув на неї:

– Емілі… так ти… – не встиг він домовити, як та несподівано втекла в сльозах із шатра.

Джастін гнівно зиркнув на хлопця:

– Ви її образили…

– Думаю, я це переживу. – з байдужістю кинув йому Рей і мав намір уже йти, як раптом, за його спиною промовили:

– Вічно ви так… Не дивно, що всі ті дівчата від вас втекли.

Парубок обернувся і здивовано глянув на того.

– Усі вони втекли лише через вашу мерзенну поведінку, – зазначив Гібсон, схрещуючи на грудях руки. – Ви ніколи не знайдете собі нову пару, якщо Мейлі вас покине.

Рей запхав руки в кишені, після чого посміхнувся йому:

– Джастін, прикрий свого писка. Ти забув, хто стоїть перед тобою? – він зробив до того крок і поклав руку йому на плече. – Якщо Мейлі попросить щось у тебе, раджу тобі відразу ж відмовити йому, якщо ще хочеш цього року вийти на арену з батьками. – Рей поплескав по плечку і пішов, залишивши Джастіна мовчки дивитись у підлогу.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Обідав Мейлі без апетиту і повернувся до трейлера зі зіпсованим настроєм. Цей контроль над ним не міг тривати ще місяць. Він це розумів, але як донести це до парубка не знав.

День ліниво змінювався на вечір. Мейлі розлігся на ліжку, вже як годину тупившись у стелю. Несподівано над ним нависла постать хлопця, затуляючи світло лампи. Рей знову курив, задумливо дивлячись на нього.

– Хвилюєшся? Може, хочеш затягтися? Вдруге сподобається, будь певен.

– Мені не потрібні ваші цигарки. – байдуже відмовив Мейлі, заплющуючи очі.

– Чого такий пригнічений? – поцікавився парубок, але відповіді не поступило. Тоді Рей сів на його ліжко і уважно подивився на нього. – Це через мене, я правий? – помітивши насуплені брови юного партнера, той усміхнувся і схилився над ним. – Ти мене ненавидиш?

Мейлі глянув на нього важким поглядом і, через пів хвилини, відповів:

– Ні.

– Навіть після всього, що я зробив?

– Так.

Тепер Рей не розумів його. Трейлер поринув у тишу. Він докурював недопалок, як раптом, Мейлі перервав мовчання, несподівано запитавши:

– Скільки завтра буде глядачів?

– Точно не скажу. Швидше за все, близько тисячі.

Мейлі підібгав губи. У ньому заселилася невпевненість.

– А скільки в нашому цирку всього артистів?

– Якщо самих артистів, то тисяча сто десять, а так, понад півтори тисячі людей.

– Скільки!? – Мейлі підірвався на ліжку, в потрясінні дивлячись на хлопця.

– Пхх, чого ти дивуєшся? Є цирки і з трьома тисячами людей. – з усмішкою заявив Рей. – У нас працюють представники близько 53 країн. Але здебільшого всі вільно розмовляють англійською.

– Он як. А скільки коштує один квиток на виставу?

– Ціни різні. Все залежить від країни де ми зупинимось та вибраного ряду. Якщо рахувати на наші, то найдорожчий буде коштувати 68 фунтів за одну людину.

“Так дорого…”

– А дешевший?

– 25 фунтів.

“Ох, якби мама не хотіла, вона б однаково не змогла дозволити собі сходити зі мною у цирк…”

– І скільки ж… можна заробити, маючи свій цирк?.. – поцікавився Мейлі.

Рей усміхнувся:

– Багато.

Мейлі надувся:

– Це скільки?

Інший нахмурив брови, з докором глянувши на нього.

– Не вважаєш, що це питання некоректне?

– Га?..

– Ти не в курсі, що англійці не люблять обговорювати тему з грошима і ділитися, скільки отримують? Це ж те саме, якби хтось цікавився особистим, чи інтимним життям.

– П-правда?.. Я не знав… Тоді забудьте… – збентежено відвернувши голову, прошепотів він. Однак Рей усміхнувся йому, незворушно змахнувши в повітрі рукою:

– Проте, ти цікавишься не моїми грошима, а дядька. Якщо людини, про статки якого ми зараз говоритимемо нема поруч, то це не вважається поганою поведінкою.

– Ох? То ви можете поділитися скільки заробляє ваш дядечко?

Рей на хвилину замислився:

– Ну, я ніколи не рахував дядених грошей. Але гадаю, приблизно 100 мільйонів фунтів за місяць турне так цілком. Хах, я точно не знаю, адже він отримує усі гроші світу. З кожним роком мені все важче уявити, яка сума йому випаде на цей раз.

У Мейлі відібрало дар мовлення. Очі округлилися і він не знав скільки часу витріщався в такому стані на усміхненого молодика, але явно не мало.

Рей задумливо дивився на нього, затім, промовив:

– Знаєш, якщо будеш і надалі старатися і твої старання помітить дядечко, то за одну виставу ти отримуватимеш 100 фунтів. Це цілком не погана сума, враховуючи, що ти не найдосвідченіший виконавець, не найунікальнішого номера. Тобі потрібно прославитися і зароблятимеш по 50 тисяч або більше, як і інші. Тоді все буде у шоколаді, зрозумів?

– А-ага… – пробубнив він, все ще відходячи від шоку сказаної їм суми.

– Я спати. – посміхнувся парубок, піднімаючись з його ліжка і викидаючи недопалок в попільничку. Він не гірше за нього розумів як мотивує і додає духу очікування великої суми грошей у руках.

Мейлі не поспішав укладатися і глибоко замислився. З самого початку він погодився приєднатися до цирку зовсім не через гроші чи славу, а через банальну мрію та цікавість. На той момент він думав: “куди завгодно з ким завгодно, аби не залишатися тут, на вулиці”. Але зараз… Все змінилося. Він задумався, що робитиме, коли отримає свою першу велику суму грошей. Швидше за все, як і кожен тут, витратить все на себе чи своє хобі. Назбирає і віддасть заборговане Саманті. І відкладе мамі на найкращий букет ромашок. Плани будувати, звичайно, добре, але спершу треба постаратися, щоб отримати довгоочікувану виплату.

Він глянув у сторону парубка, що вже заснув, і тихенько сів і почав взутися.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ау? – Мейлі зайшов усередину абсолютно порожнього намету і почав оглядатися на всі боки. Несподівано згори пролунав знайомий голос:

– Я тут!

Він підняв голову і побачив юнака, що розгойдувався на трапеції. Той відразу ж зіскочив з неї на величезну встановлену для ходіння по канату, вишку.

– Залазь!

– Залізти?..

– Так! Не бійся!

Мейлі нервово погладив себе за лікоть, після чого попрямував до драбини, і став повільно видератися по ній на самий верх.

– Боже, чому ти так довго? – невдоволено скривив обличчя Джастін, підходячи до нього з іншого кінця, по канаті.

– Т-Тобі не страшно!? – захвилювався Мейлі, притиснувши кулачки до грудей.

– Ахах! А повинно? – посміхнувся на всі ряди білих зубів хлопчина, після чого вказав пальцем униз. – Сподіваюся, ти не боїшся висоти.

Мейлі глянув униз і на секунду в нього закружилась голова.

“Знизу не здавалося настільки високо…” – він з перекривленою усмішкою відповів:

– Ні, звісно ні.

– Чудово! – вигукнув Гібсон, після чого зігнув коліна і зістрибнув з каната як жабеня.

– Джастін..! – скрикнув Мейлі, але заспокоївся, коли помітив, що той схопився за трапецію. Секунда, і хлопчак розхитався і без попередження схопив його за руки. Від переляку Мейлі заплющив очі і закричав:

– А-а-а!! Страшно! Я хочу назад на землю! Матінко Божа!! Не відпускай, не відпускай мене!!

– Аха-ха-ха-ха! – Гібсон весело розреготався і кілька разів розхитав його за руки в повітрі, потішаючись з переляку новачка, але відразу після того, підтягнув до себе. Мейлі тут же вчепився в ручку трапеції, подумки благаючи Бога щоб вона не вислизнула у нього з рук. Джастін зіскочив на іншу трапецію і приліг на неї животом, після чого скрутився калачиком і схопився за коліна, перекручуючи навколо неї тричі.

– Відпускай руки, Мейлі!

– Ні!! Я хочу ще пожити!

– Ха-ха! Не бійся! Я зловлю! Просто довірся мені та відпускай!

“Як я можу так просто довірити комусь своє життя!?” – він зробив глибокий вдих і, відчувши, що його вхопили за ноги, опустив стисненні долоні, подумки молячись:

“Господи Боже, не забирай мою душу!”

Коли він розплющив очі, його миттєво охопило невимовне почуття легкого польоту та адреналіну.

– Аха… я… Я лечу! – він розправив руки з радістю відчуваючи легкий вітерець між пальцями і колихающимся волоссям.

– Ну як? Вже почуваєшся зіркою цирку?

– Юхуу! Ще й як!

– Мейлі, я зараз тебе підкину, будь готовий і одразу хапайся за сусідню трапецію.

– Стривай… Що!?

Серце втекло в п’ятки коли його підкинули прямісінько до іншої трапеції.

“Боже, ні!” – він випростав руки зі страхом вхоплюючись за ручку, після чого зібрався на неї і зігнувся на ній всім тілом – як кошенятко за дерево.

З іншого боку купола йому махнули рукою:

– Ти справді талановитий! Я думав, ти впадеш!

“От спасибі..” – Мейлі зітхнув і постарався сісти на ручці трапеції, міцно стискаючи в руках мотузки.

– Джастіне… Можна запитати?

– Звичайно! Запитуй, що душі завгодно!

– Чому ти вибрав собі таку… небезпечну роботу?

Гібсон хіхікнув, ніби його насмішило його питання, після чого повиснув вниз головою на своїй трапеції, відповідаючи:

– Коли я тут, нагорі, моя голова прояснюється. Всі погані думки відразу зникають коли розгойдую трапецію. При польоті я почуваюся по-справжньому щасливим! Думаю, моє місце саме тут, під цим куполом. Я люблю висоту і не бачу себе в чомусь іншому. Нехай це і небезпечно, але мені вже давно не відоме слово “страх” або “стоп” тільки ще й ще! Аха-ха! – хлопчак сів і повернув голову до іншого:

– А тобі? Подобається те, чим ти займаєшся?

Мейлі опустив очі, ледь чутно відповівши:

– Не дуже…

– Тоді чому ти одразу не змінив своє призначення?

– Ну, бо я прийшов на вільне місце.

– Вільних місць для тебе повно!

– О, правда? І хто ж захоче взяти мене у партнери? Я ж… ні на що не здатний.

– Хто тобі таке сказав!!? – насупився Гібсон. Піднявшись на ноги, він проговорив:

– Ти просто маєш знати, що в нашому цирку не місце страху! На цю арену виходять лише найхоробріші, найспритніші, найталановитіші, життєрадісні та… вродливі. – з цими словами Джастін перестрибнув на трапецію до Мейлі. Він став на неї босими ногами і вхопився руками за мотузки, схиливши голову над сидячим, і повільно похитував їхню трапецію наче гойдалку.

Від його мовчання Мейлі почав нервувати, відчуваючи, що зараз піде важлива розмова.

– Мейлі, мені здається… що ти подобаєшся мені не просто як друг.

Той відчув, як стискається від цих слів серце. Він підсвідомо випростав руки перед собою, помітивши, як інший нахиляється до нього. Тієї ж секунди трапеція колихнулася і він полетів спиною назад. Перелякавшись, він спробував ухопитися за ручку, але вловив лише порожнечу. Він заплющив очі, но відчув, що його схопили за руку. Джастін, затиснувши колінами трапецію, повис головою вниз, тримаючи його за долоню.

– Мейлі! Я зараз тебе підтягну! Тільки постарайся вхопитися за трапецію!

Він опустив голову вниз і тихо мовив:

– Відпусти.

– …що?

– Відпусти мене! – у гніві вигукнув юнак, і вчепився іншою рукою тому в долоню, прибираючи його стиснуті пальці.

– Мейлі, зажди!! – Джастін витягнув другу руку, щоб схопити його, але за пізно. Мейлі вже вирвався і каменем полетів униз. Під час польоту він глибоко видихнув і розправив руки в боки.

“Чому мені так не щастить…”

Міцні натягнуті сіті, ніби батут, кілька разів підкинули його в повітря, поки він не вчепився пальцями в їх жорсткі, товсті мотузки. Він сів і зіскочив на підлогу. До нього одразу ж підбіг переляканий кучерявий хлопчина, та схопив за руки.

– Прости мене! Я… від переляку я зовсім забув про підвісні сітки… мені так шкода, Мейлі. Мені не варто було…

– Все гаразд. – він безтурботно помахав перед ним долонями. – Лише парочка синців та мозолів. Дрібниці. Бувало й гірше.

Несподівано Джастін розплакався і міцно обійняв його, шморгаючи носом:

– Хник! Ум-х… Пробач, не треба було тебе вести сюди… Якби сьогодні забули розставити сіті ти міг би-…

– Джастін, – Мейлі м’яко посміхнувся тому, витираючи пальцями липкі сльози акробата. – Я анітрохи не постраждав. Мені сподобалося займатися з тобою. Спасибі.

Несподівано той притягнув його до себе і, піднявшись на носочки, ніжно поцілував у щоку.

– Ти мені справді дуже подобаєшся.

Мейлі заціпеніло дивився на почервонілого хлопчину, що стискав його долоні у своїх і зосереджено дивився у очі, так і чекаючи його відповіді. Тут, погляд Мейлі перейшов у бік входу — на фігуру в чорному. Він усміхнувся, невідривно спостерігаючи за приголомшеним обличчям парубка, і стис Гібсона в міцних обіймах, якомога голосніше відповівши:

– Ти мені теж подобаєшся.