Частина 10: Головний лікар цирку

Фредерік задумливо промовив:

– Ти дуже нагадуєш мені…

– Містере Бреккем, сер!

До них підбіг світловолосий блондин, з веснянками по всьому носу і в таких же круглих окулярах, як у чоловіка.

– Томасе, щоб тебе блискавкою вдарило! – гаркнув лікар. – Скільки разів я тобі казав? Не бігати та не кричати в палаті!

– Вибачте, сер… – виновато усміхнувся той і простяг чоловікові стос паперів. – Я провів огляд пацієнтів на сьогодні. Зважаючи на все, троє людей вже абсолютно здорові і їх можна відпускати до себе.

Взявши до рук папери, Фредерік поправив свої окуляри на переніссі і почав читати записи.
Тим часом, хлопець глянув на юнака, що сидів на кушетці:

– Хм, я тебе не пригадую серед наших постійних пацієнтів. Ти вперше тут?

– Він новенький, – роздивляючись папери, відповів за нього лікар. – Його Мейлі звуть.

Очі хлопця заблищали, з усмішкою яскравіше за сонце він голосно представився:

– Приємно познайомитися! Мене звуть — Томас Грант. Я асистент-стажер містера Бреккема! Іноді і заступник лікаря, ха-ха. Допомагаю йому із його не простою роботою! Мені двадцять три, а тобі? – він простягнув свою руку, але, глянувши на забинтовані руки молодшого, тут же прибрав її собі за спину, винувато посміхаючись. – Ой, вибач, вибач… – йому прилетіл під затильник ззаду. Схопившись за голову, хлопець занив:

– Аяяй! За що ви так, сер?

– Забирай і поклади їх мені на стіл. – він простяг стажеру стос записів.

Погладжуючи свою голову, блондин взяв у чоловіка папери:

– Слухаю, сер!

Отримавши ще один під затильник, Томас ображено прикрив рота рукою.

– Що я тобі казав? – сердито запитав лікар Бреккем.

– Здається… не бігати? – тихо відповів той.

– І не кричати, геній!

– Вибачте… – чухаючи свою потилицю, сказав Томас.

– Іди давай.

– Бувай, Мейлі! – помахавши йому рукою, він, розвернувшись, уткнувся обличчям у білу завісу. Затім, піднявши її, Томас усміхнувся їм на останок і швидким кроком пішов.

Зітхнувши, Фредерік подивився на усміхненого юнака і сказав:

– Я помітив, що в тебе мокре волосся. Так і застудитись можна. Ось, – він простягнув тому вітамінку. – Прийми її зараз, а тоді можеш йти. Це чортеня, напевно, тебе вже зачекалося.

– Добре, сер! – копіюючи фразу асистента, сказав Мейлі, водночас закинувши аскорбінку до рота.

– Хах, жартівник. – головний лікар криво посміхнувся і ущипнув того за носа. – Пішли давай і… не називай мене так.

– Рей! – розмахуючи своїми забинтованими руками, Мейлі, широко посміхаючись, підбіг до напарника, що стояв біля входу.

– Нарешті, я вже думав тебе там приспали, щеня, – з усмішкою сказав хлопець, розглядаючи його, він додав:

– Ого, з тебе зробили, прям таки, мумію.

– Дуже смішно, юначе. – з незадоволеним поглядом, до них підійшов головний лікар, і простяг юному Крайтону білу упаковку мазі.

– Що це? – скрививши обличчя, спитав він.

– А на що схоже? Це мазь від опіків.

– Навіщо мені це?

– Це не для тебе, капосник, – чоловік показав кінчиком коробочки на Мейлі. – А для нього. Намазуй двічі на день, протягом тижня.

Рей здивовано вказав на себе пальцем, запитавши:

– Це я маю робити?

– Та ні! Мабуть царь Нептун! Звичайно ж ти, – Фредерік розсерженно взяв того за руку і вклав у неї мазь. – У Мейлі є опіки на задній частині ніг, сам він не зможе нанести мазь і як зробити перев’язку, певен, теж не знає, тому, допомагати йому з цим будеш ти. – містер Бреккем звернувся до молодшого:

– Як я розумію, він твій партнер?

– Так і є – кивнув Мейлі.

– Шкода, – коротко промовив чоловік. – З ним у тебе буде багато проблем, запам’ятай мої слова. Адже, саме через цього мерзотника до мене приходять люди з переламаними ногами, струсом мозку чи синцями по в всьому тілу.

У чорних очах парубка блиснув лукавий вогник, коли він байдуже промовив:

– Чому ви намовляєте на мене? Хіба це моя вина, що інші падають і калічаться під час тренувань?

– А чия ще!? – гнівно спитав той. – Кожен, хто побував у мене на прийомі, казав, що це ти винний у всьому.

Рей схрестив руки і з усмішкою в очах сказав:

– У них є якісь докази? Будь-хто тут спихає все на мене, адже треба знайти когось крайнього. Я ще раз повторюю, це не моя вина.

– Ах ти паршивець… – Фредерік з силою стиснув зуби, сердито дивлячись на хлопця.

– Ходімо, Мейлі, не слухай цього старого, він знову нанюхався своїх ліків, – підштовхуючи того в спину, Рей з пихатою усмішкою глянув в обличчя лікаря. – Наступного разу, не плутайте чашку кави з проносним, добре?

– Що!? – зі злістю викрикнув лікар.

Рей допоміг Мейлі акуратно натягти на себе куртку, не зачепивши при цьому руки.

Чемно посміхнувшись, Мейлі звернувся до чоловіка позаду них:

– До побачення, сер!

– Гудбай, старий!

Рей обдарував лікаря, насамкінець, самовдоволеною посмішкою і пішов слідом за молодшим.
Проводячи їх невдоволеним поглядом, лікар Бреккем, зітхнувши, пішов до свого робочого столу, кажучи собі під ніс:

– Не щастить же йому…

️▫️▪️▫️▪️▫️

– Пане! Я приніс вам снідано-о! А! – повз нього, зі швидкістю випущеної кулі, майнуло щось маленьке, але довге, цим і злякавши. Руки з тацею затремтіли. Чашка на ній перекинулася, і весь чай розлився. Мейлі розвернувся і побачив, куди прилетів предмет. Над обіднім столиком висіло якесь коло… Щось воно йому нагадувало.

– Знову ти затримався. – з докором кинув Рей, ліниво підводячись з ліжка. – Ну от, знову я не поп’ю чаю… Якщо розлив, то зроби мені свіжий.

– Вибачте, але… Я розлив його по вашій вині! – Мейлі з побоюванням показав собі за спину.

Простеживши за вказівкою пальця, Рей хмикнув:

– А, я кидав дротики. З нудьги я іноді вигадую розваги. Ось тільки… Самому грати зовсім не весело. – несподівано він кинув на Мейлі здивований погляд, від якого в другого пройшовся холодок по шкірі. – Пограємо?

– Я не вмію грати.

– Тут немає нічого складного. Навчити?

– Гаразд.

Рей повеселішав на очах. Він простяг йому дротик, і лише тоді Мейлі зміг як слід розглянути наскільки гострий у того наконечник. Несподівано його відвернули. В очі кинулося коло, що висіло на стінці, з чорно-білих, і зелено-червоних позначок, що нагадували довгі трикутники, з певною кількістю цифр.

– Почнемо зі стійки. – вимовив позаду, праворуч від його руки, Рей.

Мейлі хотів повернути голову, але відчув, як той просунув між ніг свою, і розсунув їх ступнею.

– Якщо ти правша – вистав праву ногу вперед, та перенеси на неї вагу. Шкарпеточку тримай боком, паралельно від дошки. Таким чином, тобі буде легше тримати рівновагу. – легким рухом він підняв його праву руку з дротиком. – Зігни її в лікоть. Візьми до уваги вагу дротика та сконцентруй погляд на цій різнокольоровій дошці. – він торкнувся долонею його грудей. – Зроби глибокий вдих… і видих. Забудь про все. У тебе зараз лише одна ціль, і вона перед тобою.

“Не легко зосередитися на чомусь, коли ти шепочеш мені на вухо. Я не можу все до кінця засвоїти, адже все, що вловлюю – це тепло твого дихання та тіла…”

– У тебе сильно б’ється серце.

“Ще й як…”

– Не бійся, якщо не попадеш, тут всерівно немає живої мішені.

“Ох, тепер він насміхається наді мною?”

– У нас з тобою по 12 дротиків. Кожен кидатиме по черзі, через три рази. Наприкінці трьох кидків ти і я, підраховуємо свої очки, в зону яких потрапили наші дротики. Все ясно?

– Так…

– На арені не так вже й важливо, куди ти потрапиш, адже головне – не в мішень. – на останньому слові він не опустив нагоди посміхнутися гравцю-початківцю, від чого той скорчив незадоволену моську. – У цьому виді гри ми повинні досягти мішені або її секторів. Чорні та білі смуги запам’ятати найлегше: завдяки їм ти підраховуєш, скільки здобув очок. – Рей став перед Мейлі, і вказав двома пальцями на перший, зовнішній круг, з червоною та зеленою частиною:

– Потрапиш у кольори цього кільця – отримаєш подвоєння очків (x2). – він перемістив пальці у внутрішнє кільце, на ті ж кольори. – У цих межах на тебе чекає потроєння твоїх очків (х3). Потрапиш у зелений кружок – отримаєш +25 очок. Ну і найголовніше… – Рей тицьнув пальцем у центр дартсу. – Це яблучко (Булл +50).

Мейлі занервував, дивлячись на червону цятку.

– Я не…

– Звичайно, не зможеш. – закінчив за нього фразу парубок, з задоволеною усмішкою ховаючи руки за спину. – Але ти можеш зібрати бали в інших полях. Твоєю мішенню може стати будь-яка частина кола. Тільки вибери ціль.

– Добре. Я зрозумів.

Рей усміхнувся йому і відвернувся обличчям до підвішеного кола.

– Багато хто вважає дартс звичайною грою, але це більше, ніж гра: для когось це мета в житті, спорт, робота, улюблене заняття. Саме для мене це чудовий спосіб зайняти себе чимось цікавим та потренувати свою уважність не виходячи з дому. – він повернувся обличчям до партнера. – Цей вид спорту є одним із національних у Великій Британії, і, на даний момент, є моїм найулюбленішим. – Рей відступив у бік, – від дошки, і, змахнувши рукою, запросив починати того першим. – Не кидай одразу, спершу добре прицілься.

– В мене питаннячко. – сказав Мейлі, вставши в стійку.

– Запитуй.

– Що буде, коли я перевищу вас у балах?

– Хах, це навряд чи станеться.

– А якщо мені пощастить?

– Тоді проси, що захочеш.

Мейлі не зміг втримати широку посмішку, подумки обурюючись:

“Я хочу тільки одного, але не можу так просто попросити тебе про це…” – він перевів погляд від дошки на Рея. – “У такому разі… я знаю, що попрошу. ”

– Бачу, ти досить впевнений у собі. Сподіваюся, сьогодні ти покажеш себе не тільки мішенню.

Він зціпив зуби, і, вдихнувши і видихнувши, став націлювати дротик у потрібну зону. Злегка замахнувшись, він різко вигнув руку зі зігнутого становища і кинув дротик, який прилетів у зовнішнє, чорне поле.

– 10 очок. Досить добре для початку. А тепер спробуй кинути ще ближче. – настановлював його Рей.

Мейлі помітив його веселу усмішку. Таку посмішку, без сумніву, мали ті типи людей, яким подобалося спостерігати за дією гри або грати в неї. Коли він відірвав погляд від Рея, то не встиг сконцентрувати увагу на наступній цілі, як рука вже зробила кидок навмання.

Ця необережність коштувала йому очок, адже його дротик потрапив у… початковий дротик.

– Тобі не зараховуються очки.

– Бодай його..! – тупнув ногою він.

– Не гнівайся, таке трапляється. Пам’ятай, що я тобі казав.

– І що ж?

– Тут немає живої мішені, є тільки ті, завдяки яким ти виграєш.

“Виграю…”

Мейлі зосередив очі на цілях. Підшукавши потрібний сектор, він замахнувся і…

– Потроєння очків. Ну треба ж. Ти далеко просунувся.

– Хах… Навряд це так…

– Не вигадуй, – Рей підійшов до того і став на його місце. – У тебе 30 очок! Для новачка це хороший початок. Ти швидко вчишся. – він дістав з кишені толстовки один дротик і почав прицілюватися, заплющивши ліве око. – Для тебе достатньо трьох кидків або п’ять раундів, щоб звикнути і навчитися всьому.

Мейлі слухав його по хвалу, і не вловив момент, коли той запустив свій дротик.

– На репетиціях у тебе гарна витримка, – Рей узяв в обидві руки по дротику. – І під час обертання ти вловлюєш те, що хочеш побачити. – він замахнувся і кинув другий.

“Чи означає це… Що він помічав мій погляд, коли я намагався фокусуватися на одному об’єкті?!”

Відразу за другим, парубок кинув і третього дротика.

– Знаєш, Мейлі, я не проти, щоб на репетиціях ти концентрувався на мені, – він узяв того за долоню, від чого новачок зарум’янився. – Але під час гри зі мною, – хлопець показав на нього пальцем і відвернув їм того за щоку. – Пам’ятай, що я не твоя ціль.

Варто було його очам вловити коло, і вони миттєво розширилися.

– Це ж… ви… в… я…

– В яблучко! – засміявся Рей.

На дошці, окрім трьох попадань, було ще три… У центр кола, в зелений кружок ближче від центру, і в червону зону потроєння очок.

– Зачекайте… Так тепер у вас…

– Так. 225 очок. – з усмішкою підрахував Рей, виймаючи з толстовки ще три дротики.

– За три кидки… Так багато… – Мейлі був готовий гризти нігті від обурення. – Нечесно! Я в перше граю! Ви могли б мені піддатися!

– Піддатися? – Рей задумався, жонглюючи дротиками в руках. – Але тоді буде не цікаво.

– Не цікаво – це коли натренована людина виграє тебе з першого ж раунду! – обурився Мейлі. – Ви… Спеціально підбадьорювали мене, щоб я не турбувався про те, що і так програю!?

– Хах, ти мене розкусив. Лови! – парубок кинув йому дротик, потім і другий. – А тепер кидай мені їх назад! Швидше!

– Ви несправедливо граєте! – продовжив свій монолог той, кинувши йому спочатку один, потім і інший дротик.

– Ти все ще можеш набрати більше очок, ніж у мене, – знову кинувши йому в долоні по дротику, підмітив Рей. – Тобі варто тільки сильно захотіти, і ти можеш навчитися навіть жонглювати!

– Неможливо! З вами неможливо грати! – хмурячи брови, Мейлі, одним махом, перекинув напарнику назад його дротики.

– Хочеш кинути навчання? Агх..! – Рей вколов палець об наконечник.

– Пробачте… Я просто… – він забрав йому з руки дротик. – Хочу виграти.

– Тобі не потрібна перемога, – зітхнув Рей, сховавши долоні в кишені. – На мою думку, досвід у чомусь новому — ось що тобі потрібно.

Юнак овчки опустив голову.

– Не можна здаватися після першої ж спроби, – скуйовдив тому волосся Рей. – Ти можеш краще, і… – він кинув йому два металеві дротики, під моргнувши. – Я постараюся тобі піддатися.

Мейлі посміхнувся напарникові, відповівши:

– Постарайтеся багато не базікати, а далі, я розберуся і сам.

– Ха. Нічого не обіцяю.

Мейлі повернувся до колеса і з вдихом підняв руку, і видихом… кілька разів провів стержнем у повітрі, краще націлюючись, і тоді…

– Шістнадцять, дванадцять, та сектор подвоєння… Це ж означає… Що в мене п’ятдесят шість очок!? – зрадів юнак. Поки він роздумував над чимось, Рей уже встиг раз за разом кинути дротики…

– Шість, сім і вісім. – з усмішкою оголосив Рей.

“І чому тут радіти? І їжаку ясно, що він спеціально потрапив за послідовністю… Не розумію в чому сенс продовжувати гру…”

– Не підведи! – кинувши тому ще кілька дротиків, посміхнувся Рей.

“І все ж… раз йому подобається, то і я не кину грати”.

– Ага… – він почав готуватися до останнього кидка, але його руку перехопили.

– Ти надто напружений, це видно, що зараз, що на тренуваннях. – той накрив рукою його долоню, і направив її трохи вище. – Рука від ліктя до плеча має бути рівною. Не опускай лікоть, тримай прямо. Піддайся ще трішки вперед. – він нахилив його в спині. – Давай зробимо це разом? На рахунок три… Раз.

З прискореним серцебиттям, Мейлі розімкнув губи:

– Два…

– Три! – вони одночасно вирівняли руки випустивши дротик.

– Він… попав! – Мейлі не міг у це повірити.

– Хм, я цілився у червоний Булл-ай, але, схоже, ти хотів потрапити саме у зелене коло?

– Так… Так! У мене вийшло! Спасибі вам!

– Це ще не перемога, тому вперед. Далі ти сам.

Мейлі кивнув головою. Його останні два кидки пройшли не погано, а от Рей, на останньому дротику, як зауважив Мейлі, навмисне кинув у одиницю, хоть до цього поцілив в зелене кільце і потроєння.

Тепер настала черга підрахувати очки за третім раундом.

“Дев’ятнадцать і чотирнадцять… Тридцять три. Помножити на три… Дев’яносто дев’ять?”

Після нього Рей зробив три кидки по цілям– 18,3,5.

Наступні кидки були вирішальні. Мейлі похнюпився. Він чудово розумів, що всіх його очків все ще мало. Рей помітив його зіпсований настрій, і придумав дещо цікаве: він відійшов до столу, де була миска з фруктами, і взяв з неї яблуко. Повернувшись назад, він став поруч із дартсом.

– Пропоную полегшити тобі ціль, – парубок підкинув і, зловивши яблуко, приклав його до дошки. – Якщо потрапиш у нього раз – отримаєш 50 очок, якщо два – 100. Якщо всі три, тоді 150.

– Що-о?! – здивувався молодший. – Але ж це… Нечесно!

– Як і бути профі у грі. – з лисячою усмішкою зізнався Рей.

– Але… що, якщо я потраплю вам у руку?

– Буде боляче. – зітхнув той. – Проте я довіряю тобі.

Мейлі розгубився на деякий час, потім, зі світлою усмішкою кивнув йому.

Перший кидок на щастя, не зачепив хлопця, але й цілі теж… Другий потрапив по сектору подвоєння.

– Так не піде… – Рей, здається, почав злитися. Не зрозуміло звідки, він дістав кинджал і встромив яблуко в дошку дартса: яблучний сік просочився на паркет… – Цілься нарешті в мішень! Чи ти осліп!?

– Я намагаюся! – випалив він. – Але в мене не виходить! Я не можу… Я нервую… Відстань надто велика…

– Не вигадуй відмовки! Просто потрап у чортове яблуко! Я вже полегшив тобі ціль!

– Не буду! – Мейлі кинув об підлогу дротик: у того відірвався хвостик. – Я не такий майстер, як ви! Я — лише нікчемна мішень!

У вагончику запанувала тиша. Мейлі тільки зараз зрозумів, що на робив. Витерши сльози, що стікали доріжками по щоках, він сів на паркет, і зібрав уламки дротика.

– Вибачте, я… піду вимию підлогу від яблучного соку…

– Угх, – Рей з видихом простягнув тому руку, і допоміг підвестися. – Ти нагадав мені мене, коли я вперше навчався тут. – він розстис йому долоню і, прибравши поламаний дротик, замінив на новий. – Знаєш, яку техніку застосовував мій дядечко, щоб зробити з мене професіонала? – він зробив два кроки назад, і притулився спиною до колеса: яблуко, проткнуте кинджалом, тепер було в нього над головою.

Мейлі несподівано зрозумів його натяк.

– Але ж цього не може бути… Ви ж ще навчалися…

– Спочатку мішенню ставали звичайні артисти. Моя мета полягала в тому, щоб не зашкодити їм. Але я не справлявся із завданням.

У Мейлі розширилися очі.

“Він же не… не…”

– Мій перший вихід на арену теж був провальним. І тоді… дядько підключив до моїх тренувань помічницю.

– Ви про…

– Кейсі не боялася, що я її пораню, і казала, що я можу помилятися, нічого страшного. От тільки я боявся зачепити її. – Рей обхопив руками боки дартсу так, щоб остались тільки дві цілі, – він, і яблуко. – Страх і рухав мною весь цей час, не дозволяючи помилитися, і якщо ти думаєш, що кидки легко мені даються, то це не так. Я більше не потраплю ні по одній людині.

Він вислухав його з перехопленим диханням. Йому ніколи й не спадало на думку, що йому довелося пройти.

– Ось тому… – видихнув нарешті він. – Я і довіряю вам.

Рей прикрив очі і посміхнувся:

– Кидай, але, будь ласка, не в очі.

– У них точно не потраплю. – за стеріг Мейлі. – Вони мені подобаються. – з глибоким видихом він націлився і піддався вперед. Серце застукотіло барабаном. Дротик за секунду встромився в ціль, і… краплі яблучного соку капнули на щоку хлопця.

– Ви в порядку? – стурбувався молодший, підбігаючи до нього. Рей розплився в посмішці.

– В яблучко! Мої вітання!

– Але я не потрапив в Булл.

– Наступного разу точно потрапиш!

– Ото вже ні. Відтепер я терпіти не можу дартс.

– Ахах, а я люблю. – Рей зробив кілька кроків від кола і, замахнувшись, кинув через плече дротики, тричі поціливши у…

– Так не чесно!! – вибухнув криком Мейлі. – Ви спеціально потрапили по яблуку!?

– Ой, ні. Я просто забув зняти його, щоб потрапити в центр.

– Ви нестерпний! Я більше не гратиму з вами ні в які ігри! – Мейлі підійшов, щоб зняти з дошки нещасне яблуко, як тут, його запитали:

– Якби виграв, щоб забажав? – парубок попрямував до нього, і почав знімати та ховати в коробочку всі дротики.

– Нічого. Моє бажання вже здійснилося. – він розтягнув губи в посмішки, передавши тому до рук яблуко. – Ви побували на моєму місці.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️