Частина 8: Гірко-солодкий

Мейлі намагався якнайшвидше дістатися до будиночка на колесах, але великі завали снігу заважали швидко йти. Його черевики повністю провалювалися, через що доводилося, не поспішаючи, перебирати ногами – як маленький пінгвінчик.

Нарешті, він дістався до кінця стежини, де самотньо стояв, покритий білим ковриком зі снігу, трейлер. Зробивши крок до дверей, Мейлі зігнув коліно, щоб спертися та притримати однією рукою піднос і, штовхнувши за ручку, відчинив дверцю. Захоцшовши, він одразу ж поклав їжу на найближчий столик і зачинив за собою. Постукавши черевиками, Мейлі став обтрушуватися від снігу. Тим часом за його спиною пролунав невдоволений голос:

– З якого кінця світу біг?

Мейлі поглянув на парубка, що підвівся з ліжка.

– Рей, вибачте, що запізнився… Мене затримали в сто-

Хлопець відштовхнув того вбік, не бажаючи слухати виправдань, і, вхопивши з підноса тарілку, відійшов до мікрохвильової печі, що стояла поруч із його ліжком.

«Будь ласка…» – Мейлі опустив очі і, не поспішаючи, став скидати з себе куртку зі взуттям… Як раптом пролунав гучний грюкіт, від якого він здригнувся.

– Халепа! Знову не працює! Старий металобрухт… – Рей ще раз стукнув по мікрохвильовій печі кулаком. Відкривши її, він витяг холодний обід. –  Жах… Сьогодні ще й риба в меню… Гидота.

«Ох, схоже, він не любить рибу… Цікаво, що з їжі йому до вподоби?» – Мейлі схвильовано спостерігав, як хлопець викидає всю їжу з тарілки в смітник, а сам посуд жбурнув у умивальник.

Підійшовши до столу, Рей узяв чашку чаю. Розглядаючи її, він скривив обличчя і з огидою запитав:

– Ти її зі столовки приніс?

– Так… а що?

– Навіщо ти приносиш зі столової чай, якщо його можна зробити вдома?

– А… З чаєм…щось не те?

– Чашка брудна, їжа холодна, чай теж, – почав перераховувати він. – А все через те, що ти затримався мало не на годину.

– Вибачте, я не спец-… – Мейлі з заціпенінням затих, дивлячись, як парубок виливає чай з чашки прямісінько на підлогу.

Закинувши чашку в умивальник, той з роздратуванням промовив:

– Раз спізнився – відпрацюй. Спершу вимий весь посуд, – він кинув гидливий погляд на умивальник. – Потім – підлогу.

Мейлі стис кулаки і насуплено видушив з себе:

– Добре…

– Швабра за шафою. – скерувавши того, Рей пішов і ліг у ліжко. Діставши телефон, він став щось писати в ньому.

Мейлі дістав з-під шафи зелену швабру і такого ж кольору відро. Задумавшись, він почав згадувати, як його мама користувалася нею… Згадав він мало що, але точно знав, що її треба спочатку занурити у воду. Набравши повне відро води, Мейлі ледве зміг підняти його з умивальника. Зануривши кілька разів швабру у відро, він почав мити нею підлогу, де нещодавно розлився чай, проте лише більше замочив усе, зробивши ще більшу калюжу.

«Нехай, просто помию увесь паркет.»

Коли все було чисто, Мейлі розвернувся, щоб прибрати приладдя, але, не помітивши відра під ногами, зачепився за нього і впав на підлогу. Повне відро води відразу розлилося по всій кімнаті.

– Що ти накоїв!? – Рей скочив з ліжка прямо в калюжу холодної води: його білі шкарпетки тут же намокли.

Піднявшись з підлоги, Мейлі розгублено забігав очима навколо. Помітивши розгніваного парубка, який знімав свої шкарпетки і віджимав із них сіру жижу, Мейлі квапливо замахав руками:

– Вибачте! Я ненароком. Я все приберу-приберу…

Рей з потемнілим обличчям погрозливо зробив до нього два кроки і… підсковзнувся, безпорадно розкинувши руки, коли впав спиною на мокру підлогу.

Мейлі поспішив до нього, щоб допомогти встати. Нахилившись, він простяг парубку руку, але у відповідь Рей з лютим поглядом схопив того за волосся і з силою потягнув за нього вниз.Впавши на коліна, Мейлі зчепив зуби. Він злякано заплющив очі, готовий прийняти будь-яку кару за свою помилку.

– Дай її сюди… – процідив парубок.

– Що?.. – розплющивши очі, тремтячим голосом перепитав Мейлі.

– Дай сюди цю чортову швабру! – крикнувши, Рей потягнув його за волосся на себе. – Або я зараз тобою підлогу вимию!

Проковтнувши комок в горлі й відчувши, що волосся відпустили, Мейлі потягнувся тремтячою рукою до швабри й передав її хлопцю.

Схопивши її й вставши на ноги, Рей підняв відро й з похмурим обличчям став віджимати зі швабри всю воду, що накопичилася, та протирати нею мокрий паркет.

Мейлі зовсім поник. Він сидів на підлозі, відчуваючи провину і водночас — образу та роздумував над чимось, але думки перервали. Рей схопив його за комір і з силою жбурнув на ліжко:

– Не заважай мені, незграбний хробак.

Сівши й склавши руки на колінах, він із сумом спостерігав за тим, як той прибирав у трейлері.

Закінчивши, Рей відкинув швабру на підлогу та, подивившись на того, сказав:

– Сховай усе та йди приготуй мені чай. Швидше.

Мейлі підхопився з місця й підійшов до кухонного куточка. Взявши електрочайник, він набрав у нього води й увімкнув. Потім почав відкривати всі поспіль тумбочки, допоки не побачив високо на верхній поличці — коробочку чаю. Він піднявся навшпиньки, намагаючись дотягнутися до коробки, але замість цього випадково зачепив рукою банку з цукром. Прозора баночка перекинулася, і цукор із неї білим снігом посипався прямо на голову Мейлі — від несподіванки той замружився. Він спробував наосліп схопити цю банку, але лише розкидав увесь вміст полиць. Потім і сама нещасна банка з-під цукру впала на підлогу, трохи тріснувши.

Запанувала тиша. Рей відволікся від свого телефону і підняв на того сердитий погляд, розглядаючи всю цю кухонну катастрофу.

– Я зараз приберу… – намагаючись не дивитися на того, тихо промовив Мейлі.Поки він сходив по совок з віником і підмів цукор, чайник уже встиг закипіти, але для чаю все ще нічого не було готове. Піднявши з підлоги напівпорожню банку з-під цукру, він, обернувшись, запитав:

– Вам скільки ложок цукру насипати?

Рей зітхнув. Відклавши смартфон, він піднявся з ліжка, попрямував до хлопчиська та забрав тому з рук банку, відповівши:

– Ніскільки. Я п’ю чай без цукру.

Мейлі у подиві став спостерігати, як парубок дістає з нижньої кухонної тумбочки — сервізні чорно-білі чашки з позолотою, що прикрашала їхні краї. Спочатку той підготував фарфоровий чайничок для заварювання. Потім засипав у нього заварку: темного листя — дві чайні ложечки. Залив окропом та залишив на 3–5 хвилин.

Поки чай настоювався, він пішов до холодильника і, взявши звідти лимон, нарізав його скибочками і закинув у чайничок. Насамкінець Рей додав трохи натертого мускатного горіха. Наливши в чашку чаю, він зробив великий ковток, насолоджуючись терпким смаком. Довгі, порізані пальці кидаючого кинджали молодика зараз витончено тримали фарфорову чашку за тонке, біле вушко.

Мейлі, який уважно стежив за всім цим процесом приготування чаю, раптом запитав:

– Хіба такий чай не надто гіркий?

Парубок відклав чашку і з хитро примруженими очима глянув на того:

– Хочеш спробувати?

– Так! – його очі миттю заблищали.

Рей узяв іншу чашечку і, наливши чаю, підсунув її до нього.

Мейлі взяв чашку і зробив великий жадібний ковток, і тут його обличчя одразу ж скривилося. Чай був гірким і міцним, а з лимоном — ще й кислуватим.

Стиснувши губи дугою, він відклав чашку, пронивши:

– Гіркий…

– За те, ти солодкий.

– Га?

Рей нахилився до нього, — секунда, і їхні обличчя опинилося на одному рівні. Мейлі від несподіванки зробив крок назад, але натрапив на кухонну стільницю. Спершись руками на неї, він зважився підняти погляд і зазирнув у чорні очі Рея. Здавалося, у них, як і в океанських глибинах, неможливо було побачити дна. Було щось у його очах таке… від чого погляд Мейлі не міг відірватися, коли натрапляв на них. Втягувало… Його втягувало у них, як у вир, і виплисти було вже неможливо. Його щоки покрилися рум’янцем, а очі мимоволі опустилися нижче — на рожеві, покусані губи. Коли тепле дихання стало відчуватися на щоці, Мейлі заплющив очі, намагаючись привести думки в порядок. Але як він не намагався, серце билося з такою швидкістю, що здавалося, зараз вистрибне з грудей.

Простягнувши руку, Рей м’яко торкнувся хвилястого волосся і, проводячи по ньому пальцями, зібрав дрібні білі піщинки цукру.

– Ти весь у цукрі – як ялинка у снігу. – усміхаючись, підмітив Рей.

–  А? – розплющивши очі, Мейлі розсіяно витріщився на нього. Потім згадав:

«Цукор… На мене ж розсипався цукор…» – він зніяковіло відвернувся. Намагаючись сховати почервоніле обличчя, юнак смикнув рукою і перевернув чайник: гарячий чай миттю залив тому руки та ноги.

– Гей! Обережніше! – Рей зловив чайничок, що мало не впав зі стільниці. Поставивши його на місце, він глянув на іншого і шоковано вимовив:

– Твої руки…

Мейлі опустив погляд на долоні. Вони були червоні.

– Боляче!? – Рей ухопився за його руки, розглядаючи опіки.

Поглянувши на нього, Мейлі опустив голову:

– Трішки…

Парубок повів за собою до умивальника. Увімкнувши воду, він підставив під холодний струмінь його руки та став тримати їх з хвилину.

Мейлі задумався, не відводячи від нього важкого, задумливого погляду.

Опустивши руки, Рей обернувся до холодильника.

– Зачекай секунду. – він дістав з морозильної камери пакет з льодом і передав його в руки Мейлі, потім, схопивши перше, що попалося, накинув на себе зі словами:

– Збирайся і ходімо за мною.

– Куди? – стривожився Мейлі.

– Побачиш, пішли.

Вони разом вибігли на холодне вечірнє повітря. Падав невгамовний сніг. Мейлі не спускав очей з Рея, що йшов поряд, тримаючи його руки з пакетиком льоду. Тут він помітив, що вони наближаються до невеликого сірого намету з червоним хрестом на завісі входу, який стояв поряд з наметом цирку.

Мейлі зупинився. Його тіло пробрало тремтінням, але не від холоду, а від страху. Він не любив лікарів. Ще з дитинства, коли мама водила його по різних лікарнях, він постійно плакав, утікаючи звідти.Рей, помітивши, що він зупинився, глянув на нього і, нахмуривши обличчя, саркастично мовив:

– Що таке? Тебе на руках занести у середину?

Мейлі, не піднімаючи опущеної голови, звернувся:

– Мені вже не боляче, давайте повернемося.

– Ха? Жартуєш? – перевівши очі на намет-медпункт Рей скривився. – Чорт забирай, закрито…Невже вже поїхав? – він обернувся до молодшого. – Почекай тут, я збігаю подивлюся, чи немає лікаря в їдальні.

– Добре. – Мейлі провів його пригніченим поглядом і подивився на пакетик льоду у почервонілих руках.

«Не хочу до лікаря… Може, піти назад і залікувати опіки самому?..» – раптово всі думки обірвались, коли він почув презирливе:

– Ти ще хто такий?

Він підвів голову, ошелешено розглядаючи тріо молодиків. Один з них, що тримав відро, схилив голову до блондина, що невдоволено витріщався на Мейлі, і голосно видав:

– О! Це ж новенький, що чотири дні тому приєднався до нас!

– А-а-а, – блондин звузив зацікавлені, блискучі очі. – Привіт. Чутки не брешуть, ти й справді партнер Крайтона?

«А?.. Ох, він про пана Рея…» – юнак натягнув мляву посмішку, дивлячись на незнайомців — як кроленя на зграю вовків.

– Так, це правда. Я його партнер. – він навіть підбадьорився від своїх слів, забувши вже про всякі там опіки.

Молоді артисти перед ним із дивними посмішками переглянулись між собою. Блакитноокий розтягнув губи, як Чеширський кіт, і звернувся:

– Ну, треба ж, ми з друзями були зайняті останнім часом, тому не були присутні на першому знайомстві з тобою, пробач нас за це.

– А… Та нічого стра-

– Але ми хотіли б привітати тебе як слід. Ти нам дозволиш?

Мейлі поплескав очима, посміхнувшись:

– Я зовсім не про-..!

Раптом йому в обличчя бризнули водою з відра, від чого він увесь затремтів і зіщулився від холоду.

– Пха-ха-ха!

Мейлі підняв на інших округлені від шоку очі.

– Навіщо ви…

– Вітаємо у цирку, страшко! – випалили йому в обличчя артисти.

Мейлі зробив крок назад, хмурячись:

– В-ви… це не смішно…навіщо так робити..?

– Говори голосніше, кралю. – «Голова» банди ткнув пальцем прямісінько в лоб юнаку.

Мейлі скривився від обурення:

– Ви б могли не торкатись мене брудними руками?

На його ввічливе застереження інші засміялись.

– Пхах. Ти що, мале бридливе дівча?

– Ну, якщо подивитися з іншого ракурсу, то він ріл на дівку скидається.

Банда хлопців знову розсміялася, тоді як Мейлі трясло від злості і холоду. Образа дала про себе знати колючими шипами десь у грудях і клубком у горлі.Хоч раніше його так само плутали з дівчам, зараз була інша ситуація. Ці задираки намагалися зачепити його аби вдосталь надішитися реакцією.

– Я не дівчина!! Ніяка не дівчина! – йому хотілось кричати і кричати це не лише на увесь цирк, а й на весь світ.

– Раз ти свій, то в тебе повинен бути і доказ у штанях, хіба ні?

– Що…

– Показуй.

Двоє закивали до лідера, хором вигукуючи йому:

– Покажи! Покажи! Ну давай!

– Чого ламаєшся, як жалюгідна-

– Я нічого не стану показувати, трійка збоченців!

– Пх-ха! Тоді ми самі переконаємося. – блондин кивнув іншим головою, даючи добро дій. – Тягніть його у он той намет з декораціями!

Серце стислося у грудях від переляку. Мейлі розвернувся, аби тікати, та двоє позаду напали, схопивши за руки. Молодший почав битися й вириватися, викрикуючи, що духу:

– Куди ви мене тягнете!? Припиніть!! Відпустіть мене!! Не треба! Прошу вас, відпустіть!

Несподівано хтось позаду підбіг і розштовхав хлопців у різні боки. Мейлі загородили собою. Все, що він бачив, – це спина у чорному пальті.

– Якого біса ви до нього причепилися!?

У Мейлі відлягло від серця. Почути цей голос – було як окутатися у щось тепле.

– Хах, а ось і ти, Крайтон. – світловолосий зробив крок до Рея. – Не гнівайся. Ми лише привітали новоприбулого. По вигляду не скажеш, що він поганий хлопець, та знаєш, якщо йому прийде в голову відбивати чужих дівчат так само, як і тобі, то тоді він точно так само відчує себе черв’яком на вудці.

«Про що вони говорять?..» – Мейлі висунувся з-за спини Рея, щоб уловити слова незнайомого артиста, але натомість вловив краєм ока, як потемніло від злості обличчя партнера.

Лідер підкидав дров у вогонь, питаючи новенького:

– В курсі, що записався у партнери до найгіршого з найкращих?

Його друг закивав:

– От-от. Теж мені. Кидати гівняні ножі будь-хто зможе. Спробував би виконувати трюки на коні або над сценою.

На обличчі Мейлі з’явилася насмішка:

– Ха. Якщо ви такі сміливі, то нехай ваш лідер покаже «як це просто» на одному зі своїх друзів.

– Хмм. А ти маєш рацію, коротун. – блакитноокий опустив до нього голову. – Але навіщо нам хтось, якщо вже є живе м’ясо на розтерзання?

Мейлі округлив очі, попереджаючи:

– Якщо не припините, я доповім про ваше хуліганство містеру Крайтону!

– Аха-ха-ха-х!!

– Розповідай. І що буде? Всі і так знають, що власнику начхати на свого жалюгідного племінника!

– Бісів син..! – Рей кинувся на іншого, але двоє хлопців з боків схопили його за руки і скрутили їх за спину. – А! Відпустіть мене, вилупки!

Мейлі з переляком почав думати, як допомогти.

«Не можна, щоб вони нашкодили йому через мене! Інакше Рей не зможе репетирувати з пошкодженими руками! Думай. Скоріше!» – він уже зрозумів, наскільки парубки сильні, тому бездумно кидатися в бій було б дурістю, враховуючи ще й опіки. Його очі забігали по окрузі. Помітивши поряд переповнений смітник, він поспіхом вихопив із нього скляну пляшку. Піднявши руку з обраною зброєю, він вигукнув:

– Відпустіть його! Зникніть з очей негайно!

Несподівано для нього хлопці послухалися… Варто було тим глянути на юнака, як їхні обличчя перекосилися від переляку. Першим втік блондин, а вже за ним, відпустивши руки хлопця, розбіглися й інші.

Мейлі остовпіло втупився вслід парубкам, думаючи про себе:

«Невже я настільки їх злякав?..» – він полегшено видихнув і підійшов до Рея, щоб спитати, як він, але завмер, побачивши, як той злякано скривився і відсахнувся від нього.

«Що?.. Що не так?» – він у подиві перевів погляд на свою руку, куди дивився хлопець, і витріщив очі на закривавлену долоню, у яку встромилося скло.