Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Фанфіки
6 925
Слова
23,9 M
Коментарі
9 336
Читання
82 d, 21 h
-
-
Він – безсмертний. Професор, що приховує свою справжню сутність за маскою холодної жорстокості. Вона – його студентка, чия сила і вразливість ховаються за спокоєм і стійкістю. Їхня зустріч була випадковою, але доленосною. Те, що починалося як ненависть, повільно перетворюється на щось більш небезпечне. У світі, де світло і темрява переплітаються, їхні почуття стають забороненим випробуванням на межі руйнування. Чи приречені вони на загибель, чи кохання здатне подолати навіть вічну темряву? -
Головний герой потрапляє до Британської Канади де він шукає слави та багатств. На своїй дорозі Арнольд вступає в конфлікти з розбійниками, продажними політиками, війни фракцій, міжетнічні війни всередині Канади, повстання, полювання та ін. Він навчиться багатьом навичкам та зможе заробити певну славу.- 1,4 K • Кві 5, '25
- 3,6 K • Кві 6, '25
-
-
Якось Рю Хосон сказав Чхве Ківану, що чоловік — це небо, тоді як жінка — земля. Останнім часом він все більше почувається землею, що обертається навколо сонця, прив’язаний до Ківана й огорнутий теплом всеосяжного сяйва свого чоловіка. - Історія про хлопця, що через нещасний випадок отримав магічні здібності, внаслідок чого отримав славу та владу, хоча ніколи такої цілі в житті не мав. Він знаходить друзів, рятує власну державу від ворожого вторгнення, але до справжнього випробовування від життя він не готовий…
- 1,6 K • Лют 12, '25
-
- Опис ще не надано.
- 1,5 K • Вер 5, '23
- 201 • Вер 20, '23
- 235 • Жов 15, '23
-
- Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор.
-
-
У Ґевіна струс мозку та часткова амнезія. Коннор докладає всіх зусиль аби допомогти напарнику відновитися, але, можливо, все є не тим чим видається. Послідовність Фібоначчі – математичний ряд в якому кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх: 1, 1, 2, 3, 5, 8 і т.д. Цей числовий ряд лежить в основі золотого перетину – фундаментальної математичної закономірності творення всесвіту. Єдине правильне визначення жанру цього…- 1,7 K • Жов 20, '24
- 3,4 K • Лис 1, '24
- 4,1 K • Лис 12, '24
-
- Попередній 1 … 13 14 15 … 42 Далі
