Вечірка

– Тож, – почав Сал, – ми… Могли б піти разом?.. 

 

– Так, звісно! – захоплено скрикнула дівчина. – Вечірка буде наступної п’ятниці. Можемо зустрітися прямо там, – м’яко, майже грайливо додала Еш.

 

Хлопцю пощастило, що під протезом не видно залишків його обличчя, що вже встигли почервоніти.

 

– Тож… Зустрінемось на вечірці, га?.. – невпевнено відповів хлопець.

 

– Ха-ха, – грайливо хіхікнула дівчина, – ти говориш так, наче наступного тижня не плануєш відвідувати пари! 

 

Сал, здається, почервонів ще більше під протезом. Добре, що Еш цього не бачила. Погано, що Сал не бачив себе зі сторони і не знав, що за роки дружби Ешлі досконало вивчила його мову тіла і знала, коли він шаріється. 

 

– А… Т-так, з-звісно, ха-ха… З-звичайно ж я буду на парах! – голос Сала нахабно видавав його легке хвилювання.

 

– Ха-ха, Сал, немає потреби так хвилюватись, – запевнила дівчина, – ми ж кращі друзі! Якщо не хочеш відвідувати пари, я скажу, що ти захворів, ха-ха! – Ешлі грайливо підморгнула хлопцю. 

 

Звичайно, дівчина знала, чому він соромиться, проте, як хороша подруга, не показувала цього. Якби вона ще знала, що Сал Фішер вважає її не просто подругою…

 

– Га?.. А… Ха-ха, Еш, так, ти… справжня подруга, – хлопець наче вийшов з трансу, коли сказав таке звичайне, але таке… неправильне слово “подруга”. 

 

– Тож, – продовжила Еш, – може, проведеш мене до гуртожитку, хм? 

 

– Г-га?.. А, т-так, звісно, Еш! Ходімо.

 

Сонце вже повністю сіло, більше не торкаючись світу своїми промінчиками. Парк, як і все інше у цьому світі, відчувається зовсім інакше у темряві. Нічна прохолода підступно змушує шкіру вкриватись небажаними мурашками, а тіло злегка тремтіти. Сал, як він думав, непомітно зиркав на Еш, наче вичікуючи “ідеального” моменту, щоб запропонувати щось, щоб зігрітися. На жаль чи на щастя, на верхній частині його тіла не було нічого, крім його улюбленого худі, як і на дівчині не було верхнього одягу. Єдиним виходом могли стати лише обійми. Звичайно ж, дружні, які ж іще? Проте, запропонувати подрузі, яка подобається, “дружні” обійми – задача не з легких. Сал хотів лише приобійняти її за плече, аби дівчина була ближче і їй стало тепліше, проте, він сильно боявся, що вона відмовить… Але Еш була уважною, тому дівчина сама розпочала цю розмову.

 

– Гей, Сал… – підбирала слова Ешлі. – Мені трохи прохолодно… Чи не проти ти… Приобійняти мене, га? Лише щоб зігрітися, ми ж друзі! – з легкою посмішкою, мовила вона.

 

– Га?.. А-а, т-так, звичайно… – серце хлопця, здавалось, зараз вилетить з грудей – невже Ешлі сама запропонувала йому обійми? 

 

– Якщо ти не хочеш, ти не маєш цього робити, все добре! – думаючи, що вона сильно налягає, заперечила Еш.

 

– Щ-що?! Ні, ні! Я… й сам хотів тобі це запропонувати! – після цієї фрази, Сал аж закляк. Ця репліка мимоволі зіскочила з його язика… 

 

Ешлі теж зупинилась. Але не від шоку, а через те, що її друг став посеред дороги й витріщається у далечінь. Вона боялась, що перегнула. Боялась, що надто на нього тисне. Ешлі запанікувала, хоча й намагалась не показувати цього. Проте, її злегка тремтячий голос підставляв дівчину.

 

– Ух… С-сал? Все добре? 

 

Голос подруги наче вивів хлопця з трансу.

 

– Га?… А, так… тож…. На чому ми зупинилися? Чи можу я… приобійняти тебе? Лише щоб зігріти, не подумай нічого такого…

 

– Що ж… Я сама запропонувала це, хах. Звісно можна! Тільки ходімо швидше, стає все темніше й прохолодніше… – Ешлі ступила ближче до хлопця. 

 

Рука Сала, трохи тремтячи, піднялась до плеча дівчини. Вона була так близько… Так, Ешлі часто обіймала хлопця, проте, кожного разу ця близькість змушувала його серце тремтіти, немов ту крихітну пташку у клітці. Тепло її тіла відчувалось так інтимно… Ешлі ж притискалася ближче, аби зігрітися, звісно ж, для чого ж іще? Явно не тому, що хлопець приємний на дотик, звісно ні! Їх ноги ступали у такт, їх дихання ставало синхронним, їх тіла обмінюватись теплом. Пара й не помітила, як вони дійшли до пункту призначення.

 

– Що ж… ми дійшли. Дякую, що провів мене!

 

– Так, звісно! Тож… побачимось завтра?

 

– О, то ти все ж таки вирішив відвідувати пари? 

 

– Гей, я й не збирався прогулювати! Ну, може, зовсім трішки, одненьку-нудненьку! 

 

– Так, так, знаю я тебе! – дівчина хіхікнула. – Завтра на першій побачимось.

 

– Тоді до завтра, Еш! 

 

– До завтра!

 

Наступний день розпочався з обіцяної присутності Сала на першій парі. Решта днів останнього тижня тягнулися доволі довго, наче він неспішно плив на невеличкому плоті у стоячій воді. Під монотонне бубоніння викладачів Сал іноді ловив погляди Еш, яка мимоволі зиркала на нього, коли їй було нудно. Останні дні тижня були сповнені думками Сала про вечірку, особливо про те, як виглядатиме Еш… І чи зможе він поводитися впевнено при ній. 

 

Довгоочікувана п’ятниця нарешті настала. Весь день Сал був немов на голках, метушився по своїй кімнаті гуртожитку та репетирував поведінку для майбутньої вечірки. Хлопець настільки занурився у підготовку, що зовсім втратив лік часу та прогавив початок заходу! Глянувши на годинник, він мало не зомлів.

 

– Чорт! – зойкнув Сал.

 

Хлопець почав метушитися ще більше. Звичайно, адже вечірка вже 15 хвилин, як почалась, а він досі у самісіньких трусах! Довелося прасувати костюм нашвидкоруч і викликати таксі, адже свій автобус Сал вже пропустив. Бідолаха мало не впав на шляху до таксі від гуртожитку. 

 

Проте, поки Сал збирався та їхав, Ешлі вже встигла засмутилась через те, що друг не прийшов. 

 

“Мабуть, я дійсно йому не подобаюсь…” подумала вона.

 

Дівчина проводила свій час із келихом шампанського біля стінки. Темно-фіолетова сукня ніжно обіймала її талію, тонкі бретельки коли-не-коли підступно спадали з плечей, а вільний низ сукні важко лежав біля її ніг. Від нудьги дівчина по черзі теребила три троянди, які прикрашали ліве плече. 

 

– Воу-воу-воу! Хто це тут у нас? – перед Еш почувся сповнений самовпевненості голос господаря вечірки – Дрейка. – Невже красуня Ешлі нудьгує сама? 

 

– О, Дрейку! Вітаю. Зовсім ні, я просто насолоджуюсь зі сторони. – Еш говорила невимушено, хоча й справді не почувала себе комфортно.

 

– Так ти що! – грайливо, хоча й з ноткою сарказму, сказав хлопець. – Я маю дещо, що точно допоможе тобі розслабитись.

 

– Дякую, Дрейку, мені це не потрібно. – Ешлі почала потихеньку віддалятися від господаря вечірки.

 

– Так чого ти? Я ж нормальний хлопець, Еш. Я знаю, що потрібно дівчатам. Ходімо, ніхто й не помітить, що ми на пару годинок зникли! – Дрейк практично муркотів всі свої слова.

 

– Ха! “Годинок”? Не переоцінюй себе, жевжику! 

 

– Що?! Ходімо, буду доводити свої слова діями! – Дрейк схопив дівчину за руку та почав тягнути її до спальні.

 

– Що ти коїш? Відпусти мене! – кричала Еш. Та натовп її не чув через гучно музику. Навіть ті одиниці, які помічали дії Дрейка, віддавали перевагу ігнорувати це, ніж встрявати у конфлікт. Хоча Ешлі була не слабкою дівчиною, та господар вечірки був сильніше. 

 

Він затягнув її у спальню, самовпевненість дозволила йому навіть не зачиняти двері – немає потреби, свідків все одно не буде. Проте, Дрейк не помітив однієї деталі – Сал приїхав на вечірку. Хлопець бачив, як господар вечірки затягував дівчину до спальні, тож, навіть не вагаючись, поспішив за ними. Щойно руки кривдника потягнулись до ременя його штанів, Сал увірвався до кімнати з криком:

 

– Дрейк! Припини! – чи не вперше в житті хлопець звучав настільки впевнено.

 

Господар вечірки повернув голову до несподіваного гостя.

 

– Сал? Ти намагаєшся врятувати Еш? – з насмішкою говорив Дрейк. Проте, він не зміг сміятися довго. Хлопець отримав сильний удар по голові ззаду – Ешлі зорієнтувалась та оглушила загрозу настільною лампою, яку схопила, поки Сал відволікав на себе увагу.

 

– Еш? Ти в порядку? – чи то занепокоєним, чи то враженим голосом запитав Сал.

 

– Так! Все чудово. Дякую, що допоміг мені, друже! – з м’якою посмішкою, вона знову це зробила. Знову назвала його чим болючим словом.

 

– Хах. Завжди будь ласка! Ходімо звідси.

 

– Ходімо!

 

Тримаючись за руку, пара покинула вечірку. Натомість, вони знову попрямували до знайомої набережної, вкотре провести сонце за лінію горизонту.