Розділ 9

681 слово

Рудошмот прямував до кубла Болотозірки. Після битви вже минуло декілька днів, тож вони були готові вирушати.
– Болотозірко? – гукнув Рудошмот.
Вождь повернула голову та глянула на нього із запитанням в очах.
– Болотозірко, ми вже готові вирушати.
– Чудово, я це оголошу за хвильку, зачекай.
Рудошмот кивнув.
– Підіть до Квітконіжки за подорожніми травами, наказала Болотозірка.
Рудошмот вийшов з палати Болотозірки. На дворі на нього чекали Фіалка з Білокрилом.
– Ну як? – запитала Фіалка.
– Сказала іти до Квітконіжки за травами, – ніяково відповів Рудошмот.
Друзі пішли до Квітконіжки і переповіли їй все, що сказала Болотозірка.
– Ви вже йдете? – чи то здивовано, чи то засмучено запитала Квітконіжка.
Вона швидко взялася до роботи змішувати трави і по черзі підсовувати згортки і кашки. Нарешті черга дійшла до Рудошмота. Він слухняно з’їв свою мазню. На диво вона не була гіркою, як у медикішок Громово Клану.
Біля Рудошмота, облизуючись, пронявчала Фіалка:
– Листоплесій теж таке треба навчитися робити.
Рудошмот подумки з нею погодився.
Надворі почувся вий – Болотозірка скликала збори. Коти Імперії, як завжди, завили у відповідь.
Вождь заговорила:
– Сьогодні Кланівці нас покидають. Вони нам зробили велику послугу, відігнавши чужинців.
Коти схвально замуркотіли, підтримуючи вождя.
– А зараз прошу вас відвести їх до кордону. Кригоплесо, Гостролапко займыться цим, будь
ласка.
Наперед вийшла Кригоплеса з Гостролапкою, схиливши голови.
– Тоді, волею дев’яти життів, збори закінчені! – коти знову завили. кішки підійшли до трійці:
– Ходімо, – нявкнула Кригоплеса.
Вони спокійно прямували за нею.
Дорогою вони йшли мовчки. Гостролапка, невдовзі, не витримала їхнього повільного темпу та сказала, що піде вперед.
Рудошмот милувався природою. Та і дійсно було чим: вони йшли у пониззі гір у оточенні високих ялин та сосен. Прохолодне та свіже гірське повітря розвіювало густе шовковисте хутро. Навколо протікало безліч кришталево чистих струмочків, які, ймовірно, десь вдалечині впадали у велику ріку.
– Рудошмоте, гілка! – тишу порушила Фіалка.
Рудошмот так задумався, що не помітив гілку, але, на щастя, через попередження Фіалки встиг вчасно прогнутися.
– Тихо! – різко наказала Кригоплеса. – Ви це чуєте?
Рудошмот нагострив слух і встиг уловити чиєсь чи то вищання, чи то крик, він не зміг розібрати. Але було ясно одне – хтось потрапив у біду.
– Туди! – скомандувала Кригоплеса.
Крик все гучнішав. Вони наблизилися до місця, звідки лунали звуки. Це був стрімкий поток гірської річки.
– Гостролапко! – загукала Кригоплеса.
Рудошмот побачив як її голова то з’являлась, то знову зникала під водою.
– Гостролапко! – знову крикнула Кригоплеса та кинулася в воду.
– Вони ж там двох потонуть, – зі страхом прошепотів Білокрил.
Рудошмот вже вкотре з ним погоджувався, але все одно продовжував дивитися за тим, що відбувається.
Кригоплеса схопила Гостролапку за карт, але вага Гостролапки понесла їх назад на дно. Білокрил нажахано зойкнув та побіг до найближчої довгої гілки, яка лежала на землі.
– Допоможіть мені! – прокричав він, повертаючи остовпілих друзів до реальності.
Рудошмот підбіг до Білокрила та вхопився в протилежний кінець. Фіалка послідувала за ним. Вони разом підтягли палку до води і кинули, підтримуючи один кінець. Кригоплеса разом з Гостролапкою почала пливти до палиці та вхопилася передніми лапами, а задніми відпихувалася від води, аж доки не вибралась на суходіл.
– Як ти? – запитав Білокрил, підсунувши обличчя до Кригоплеси.
Було видно, що Фіалці це не надто сподобається.
– Зі мною все добре, я за Гостролапку турбуюся, – голос Кригоплеси повернув Рудошмота до тями
– Ви ідіть, це вже майже кордон, а я доправлю Гостролапку до Квітконіжки.
– Гаразд, бувайте, – все ще схвильовано пронявчав Рудошмот
Його однокланівці теж попрощалися і вони знову вирушили в їхню подорож. Попереду виднілися Високі Скелі, що означало, що вони вже скоро доберуться до старої домівки кланів.
Вони йшли мовчки, тільки Фіалка раз по раз кидала невдоволений погляд то на Білокрила, то на Рудошмота.
«Святий Зореклане, що я тобі зробив? Чи Білокрил?»
Вочевидь, вона ще досі злилася на Білокрила після того, як він допоміг підвестися Кригоплесій. Вже наближався вечір. Попереду Рудошмот помітив чудовий прихисток з дерев та кущів.
– Може там і переночуємо? – запропонував Рудошмот, смикнувши вухами в бік нічлігу.
– Гарна ідея, – посміхнувся Білокрил.
Фіалка промовчала.
Коли вони вже дійшли до місця, вже геть стемніло. Рудошмот вмостився попід покрученого коріння дерев. Він чув тихеньке сопіння Білокрила. Фіалка теж спала мирно, але до Рудошмота таки сон не йшов, тож він вирішив піти розімняти лапи.
Трохи пройшовшись, він натрапив на маленьке озерце, як раптом, йому здалося що він чує -голос Білошторма.