Розділ 12

643 слова

– Як спалося? – поцікавився Білокрил.

– Нормально, – ніяково відповів Рудошмот.

– Все думаєш про пророцтво?

Рудошмот похитав, заперечуючи, головою.

– Ні, думаю про його значення.

– Добре, заважати не буду.

Вони ще вдосвіта вирушили додому, щоб встигнути обминути Імперію Гострого Кігтя.

«Потрібно пригадати свої сни та зрозуміти пророцтво. Але нічого не приходило в голову, окрім першої зустрічі з Білоштормом: «Громошлях, кислий запах потвор… Крізь запах потвор пробирався ще один металевий Кров. У мене розїжалися ноги від гладкої поверхні Громошляха…».

Враз, його наштовхнуло на думку: «але на Громошляху не може бути гладкої поверхні, а може… точно! Це була крига. І знову мені це нічого не дало! Ну розіллється озеро зрозуміло – що б то не було, події будуть розвиватися біля озера. Хоч з чимось розібралися!».
Його поділяв оптимізм. «Пофарбує блискавку в багрянець…» він трохи подумав: «Може, блискавка – Громовий Клан? Ну що, мишомізкий, навіщо тоді Зореклан тебе сюди прислав? Громового вояка не за пророцтвом же для Річкового Клану!»
– Що це? – вигук Білокрила перервав Рудошмотові роздуми.
Попереду були корови.
– Корови, – беземоційно нявкнув Рудошмот, – просто пильнуйте, щоб вас не раздавило.
Він був трохи злий, що перервали його спроби зрозуміти пророцтво.
– Тоді нам боятися нема чого, Фіалка пірнула під огорожу.
Рудошмот вже почав дратуватися, сам незнаючи чого, але все ж послідував за Білокрилом з Фіалкою.
– Идемо он туди, – Рудошмот махнув хвостом в сторону живоплоту по той бік паркану.
Білокрил згідливо кивнув, а Фіалка проігнорувала, але Рудошмот вже майже дійшов до кінця корівника, як раптом один з хвостів коров ляснув Фіалці по обличчі.
– От лайно мишаче, дуже болить, – вилаялася Фіалка.
Білокрил, підбіг до неї та обережно торкнувся своєю мордочкою до того місця, де вдарила корова своїм хвостом!
– Сильно болить? – лагідно та занепокоєно водночас запитав Білокрил
– Звісно, мишомізкий, – гаркнула Фіалка, але в її очах була любов. Білокрил був вражений такою різкою відповіддю воячки, але все ж лизнув її в зболеному місці.
– Ми тут до місяцепіку стояти будемо? Агов!
Двійко котів пішли за Рудошмотом до краю паркану.
Перелізши паркан, над ними простягся краєвид лісу. Вони не хотіли йти знову на землі, Імперії Гострого Кігтя, тому що там далі на них чекав Мурко, який мав їх провести майже додому.
– Думаю, тут вже можна заночувати.
– Гарна ідея, – нявкнула фіалка та й бухнулася додолу.
– Я принесу тобі трохи свіжини, – запропонував Білокрил Фіалці свою поміч.
– Добре, – прогарчала Фіалка.
Пополювавши, вони лягли спати.
Рудошмот задумався чи буде до нього ще промовляти Білошторм. У його вухах зашуміла кров, коли він згадав про зловісне знамення, яке йому повідомив Зореклан біля Місяцескелі. Щось жахливе насувалося на ліс і йому треба було повідомити про це Вогнезора раніше ніж це станеться.
– Я відчуваю запах Мурка, правда застарілий, – нявкнув Білокрил.
– Ось свіжіший слід, – повела мордочкою Фіалка в напрямку угідь Двоногів!
Рудошмот і собі принюхався:
– Твоя правда, – відрекомендував він.
Значить йдемо туди.
– Немає потреби, – почувся голос Мурка позаду. – Заскучали?
– О, так ми без тебе і дня не могли прожити. Все думали, де наш Мурко герой, – саркастично відповіла Фіалка.
– Молодняк постійно чомусь незадоволений. Ну добре, йдемо вже. Ми почимчикуємо до того місця, де на вас напали собаки і там заночуємо.
«За кого він нас має? За птахів», подумав Рудошмот, здивований тим, що самітник хоче пройти аж туди.
На чолі з Мурком вони рушили в бік Двоножачих гнізд. Рудошмот довіряв Мурку, хоч навіть не був певен чи старець знає куди іти. Ґрунт замінив твердий камінь, на якому Рудошмотові подушечки нили від болю.
– Мурку, як щодо їжі? – втомлено запитав Рудошмот.
– А ви вже зголодніли? Знаю я тут одне місце, – самітник рушив до саду Двоногів.
– Тільки не кицюняча їжа, – заскиглила Фіалка.
– Будь терпеливішою, там повно їдла окрім кицюнячої їжі, – нявкнув Мурко. Він зайшов до гнізда, але там не було звичного яскравого світла, вікон та інших двоножачих штучок, там було сіно схоже на повітку Круколапа.
– Тут пахне мишами! – радісно завищав Білокрил.
Рудошмот замуркотів, думаючи про смачний обід.
Почувши шкряботіння в сіні, він інстинктивно встав в стійку та вже за мить Рудошмот тримав в лапах ще тепленько мишку.
Свіжина смакувала котам просто чудово.