Розділ 14

748 слів

– Вогнезоре, я відчуваю запахи інших котів, – занепокоєно
попередила Фіалка.
Рудошмот, принюхавшись, зрозумів, що Фіалка має рацію.
– Тихо! – зашипів провідник та пірнув у кущі.
Решта патруля зробили так само. Пробравшись, вони побачили
велику групку котів, вони їли їхню здобич.
– Святий Зореклане, да їх же тут як цілий клан, – видихнув Білокрил.
Рудошмот був здивований не менше за нього. Придивившись, він побачив, що на деяких були ошийники, всіяні собачими іклами.
Вогнезір вискочив з кущів та підійшов до бродяг.
– Що ви тут робите на наших землях? – запитав в них Вогнезір.
Коти розступилися, даючи місце чорно-білому коту з синім нашийником з іклами.
– Доброго дня, коте, може відрекомендуєш своїх друзів, –
насмішливо нявкнув він, мабуть, розумів, що Громовому патрулю не перемогти.
– Я – Вогнезір – провідник Громового Клану, а це Фіалка, Рудошмот, Білокрил, – він махнув хвостом на своїх співкланівців.
Кіт криво посміхнувся та й мовив:
– Я – Демогоргон – провідник Кривавого Клану, – Громові коти аж ахнули від почутого.
– Вогнезоре, це більше не твоя територія, ми її забираємо, – продовжив Демогоргон.
– Ми будемо битися до останньої краплі крові за кожний шматочок наших угідь, ми одного разу вже вигнали Кривавий Клан з лісу, виженемо і вдруге, – прошипів крізь сціплені зуби Вогнезір.
– Тоді Кланів було четверо, а зараз ви однісінькі. В атаку!
– Фіалко іди і приведи сюди вояків! – нявкнув Вогнезір з гущавини битви. Рудошмот кинувся на першого ліпшого Кривавого кота, кров зашуміла у вухах коли він згадав, що вони вбивають котів без пощади.
Як тільки кіт, з яким він бився, відпустив Рудошмота, як на рудого вояка накинулася чорно-сіра постать. Вона його повалила на спину і тут Рудошмот остовпів від побаченого
смарагдово-сині очі та
лискуча чорна шерсть, одна з лапок була сірою – то була
однозначно кішка, він лежав як укопаний. Вона його відпустила не
завдавши жодної подряпинки. Раптом почувся бойовий клич
Ожинокіготя, поміч підійшла як раз вчасно. Проте більше за все він хотів відшукати ту кішку та спитати її ім’я.
Тоді він побачив Шипокігтя, відбиваючогося від двох Кривавих котів. Поки він бився з одним, другий пригинався й кусав за задні лапи. Рудошмот вдарив якогось ворожого кота. Зненацька, повз них покотилися Орлякашуб з Демогоргоном, його ошийник вливався Орлякошубові в груди. Кіт скористався нагодою, стрибнув на Рудошмота і сильно вдарив Йому в плече. Рудошмот підковзнувся на кам’яній стежці та впав. Очі кривавого вояка переможно зблиснули, він наскочив на Рудошмота й загарчав. У вухах Рудошмота зашуміла кров. Він крутнувся і саме вчасно, щоб уникнути його гострих зубів, а тоді штовхнув задніми лапами. «Так!» Він втрапив йому в пузо. Кіт відлетів назад Скочивши на лапи, він
пригнувся і вчепився зубами йому в задню лапу!
– Молодець підбадьорив його Білокрил, який щойно з’явився поруч. Відстав на задні лапий прибив кота до землі Рудошмот знову пірнув і безпощадно вкусив іншу, задню лапу. Відчувши на зубах кров, кривавий вояк зболено заверещав і втік у тіні
Оглянувши поле бою, було видно Папоротехмарку, її шматував Кривавий вок. Рудошмот побіг їй на допомогу, але Папоротехмарки вже не було передним зблиснули жовті
– Де Папоротехмарка?
Дорогу йому перегородив Демогоргон.
Забирайся! – кривавий провідник зиркнув повз Рудошмота.
– Що ти з нею зробив?
– Забирайся!
Рудошмот зі злості стрибнув на Демогоргона.
Вчепившись в шию провідникові, він перекинув його через кущ і прибив до землі. Усе ще не відпускаючи його горло, вояк наскочив зверху і почав несамовито роздирати йому шкіру. Раптом в плече вдарили лапи без кігтів, а в карт – зуби. Кішка з бойовища відтягувала його в бік.
– Припини! – крикнула вона. – Що ти робиш? – її смарагдово-блакитні очі світилися жахом.
Рудошмот застиг. Демогоргон лежав під його передніми лапами поміж зеленого орляка. З його горла булькала яскраво червона кров.
Кішка схилилася над своїм провідником.
– Тату!
– Я живий. – Демогоргон підвів голову, важко зіп’явся на лапи.
Шкіру Рудошмота пропалив сором.
– Відступаємо! – загорлала кішка.
Громові коти переможно завили.
– Гей! Рудошмоте, – дружній нявкіт Фіалки застав його зненацька. – Ти зупинив різанину, хіба не чудово?
Рудошмот скупо кивнув. Він не міг забути ту кішку, дочку провідника Кривавого Клану.
– Усе гаразд? – запитала Фіалка.
Рудошмот збагнув, що дрижить.
– Так, вибач, просто собі думаю.
– Потрібно повертатися, – голос Ожинокігтя повернув його до реальності.
Коли коти прийшли до табору, Рудошмот привітався з медикицькою.
– Ти поранений? – запитала вона.
– Ні, тільки декілька ударів та подряпин, нічого серйозного, – відповів вояк.
– У Порохошуба розідрані лапи, його ледь сюди принесли. Папоротехмарка дуже переживає за нього.
Рудошмоту аж стало гаряче під його вогняною шубкою. Він на стільки задумався про кішку з бойовища, що навіть не помітив страждання Порохошуба.
– Всі чотири лапи? – запитав Рудошмот.
– Ні, тільки передні.
– Це добре. Я піду трохи відпочину, якщо потрібна буде допомога – поклич.
Пішовши до свого кубла спати, йому снилося, що криваві коти оселилися за їхньою територією біля покинутого гнізда Двоногів.