Розділ 2

759 слів

 

За мить вони уже біг лісом. Вивіркострибка вела їх в сторону Вітряного Клану. Вже через деякий час вони почали чути завивання Хмарохвоста.

 

«Отже він живий, і то добре!»

 

— Це тут, — вона зупинилася прямо перед битвою, де на Хмарохвоста накинулися троє волоцюг, не шкодуючи його шматувати, а він зболено верещав, немовби його різали.

 

— В атаку! — видав бойовий клич Ожинокіготь.

 

Рудошмот відчайдушно кинувся в бій з оголеними кігтями та зубами. Він не міг дивитися  як страждає Хмарохвіст, тому одразу стрибнув на його кривдника, полегшено побачивши, що Білокрил зробив так само.

 

— Я візьму оцю, — він кинув погляд на смугасту кицьку.

 

Білокрил кивнув та наскочив на іншого рудого кота, той аж болісно засичав з несподіванки та злості.

 

«А ти думав ми дамо тобі вбити Хмарохвоста?» — озлоблено подумав Рудошмот.

 

Смугаста кішка швидко, мов змія крутнулася під Рудошмотом та й пришпилила його до землі. Бродяга була сильніше, ніж він думав.

 

«Треба було це продумати».

 

Вогнезір йому все хутро повидирає, якщо вони програють битву, а хто буде винним? Звісно він, хоч як би він не був після цієї битви поранений.

 

Рудошмота до тями повернув біль, який завдавала йому бродяга. Стрепенувшись, ніби зі сну, він почав намагатись скинути її з себе, але та не піддавалася, а ніби навпаки, тільки сильніше на ньому зависла та  тулилася своїм гарячим тілом до його голови, цим же загороджуючи йому кругозір. Враз, вона вкусила його за горло. Рудошмот застиг. Він почав відчайдушно брикатися, йому критично не вистачало повітря. Із-за за густої шубки бродяги легені пекли, в очах почало темніти. Він відсторонено чув звуки битви, які все слабшали. Рудошмот почав усвідомлювати, що помирає. Але не встиг він відкинутися, як раптом вся вага скинулася, він вдихнув таке дорогоцінне йому повітря. Над ним стояла Фіалка, донька Сіросмуга та Міллі.

 

—Тікай, ідіоте! — крикнула вона йому.

 

Рудошмот ледь підвівся, лапи тремтіли, а в очах ще недостатньо проясніло, щоб тікати від нападників. Та, зрештою, коли рудий волоцюга знову стрибнув на Рудошмота, той вже приготувався. Тож, коли гострі кігті вчепилися йому в шкіру, він не міг так легко відступати. Загорлавши, він крутнувся та вчепився зубами в хвоста нападника. Вмить, почувся такий лихий для усіх котів звук… Хвіст рудого кота хруснув. Волоцюга, злякавшись хрускоту власного хвоста, перелякано пустив хватку та почав вилизувати свій хвіст. Рудошмот тільки зараз помітив, що кінчик хвоста був вигнутий в іншу сторону .

 

«Я переламав йому хвоста … ой!»

 

— Що ти наробив? — загорлав на нього рудий волоцюга.

 

— Ой, вибач, будь ласка, — саркастично зашипів Рудошмот.

 

— Справді?

 

— Звісно ні!

 

Рудошмот вже приготувався знову зустрітися в дуелі з волоцюгою, проте на галявині пролунав голос:

 

— Відступаємо!

 

«Чудово».

 

Тут Рудошмот помітив, що з його шиї знову почала скрапувати кров, шиплячи на гарячому піску.

 

Він на це спокійно дивився, доки не почув розпачливе «Нііі!»

 

Всі коти зібралися навколо двох білих тіл, одне з яких вже підводилося. То був Хмарохвіст. Він живий.

 

«Добре, а то тоді хто?».

 

В їхньому загоні був тільки один кіт з білим хутром — Білокрил.

 

Рудошмот остовпів. Не міг же він сьогодні втратити друга? Ні, звісно не міг! Он видно як надимаються його боки. Чи міг? Ніхто не наважувався промовити ні слова. Як хтось, врешті, озвався.

 

— Мені здається він відійшов до Зореклану, — сказав Ожинокіготь, його голос тремтів.

 

«Дурний ти клубок хутра» — для Рудошмота було полегшення так думати.

 

— Фіалко, ти понесеш Білокрила, — наказав Ожинокіготь.

 

Він не думав, що Фіалка буде із задоволенням виконувати цю роботу, але на його здивування, Фіалка слухняно взяла Білокрила за загривок, а потім прошипіла крізь зціплені зуби:

 

— Ви його що, хоронити зібралися? Так, він не настільки живий, як ми, але він дихає!

 

«Що це в її очах? Турбота? Дивно, що вона взагалі хоч про когось турбується».

 

— Фіалко, прояви хоч трохи поваги до побратима, — промовив Сіросмуг, батько Фіалки.

 

— Я вже не новачка, що ти мені маєш вказувати що робити!

 

Коли вони прийшли в табір. Фіалка поклала Білокрила на галявину зі словами:

 

— Дивіться, яку я дорогоцінну ношу принесла!

 

Після цих слів на галявину вибігла Листоплеса зі шматком павутини. Сіросмуг дав Фіалці потиличника.

 

— Рудошмоте, — нявкіт Ожикокігтя застав його зненацька. — Піди і візьми у Листоплеси трави від подряпин на язиці.

 

— Це все що тобі треба?

 

— Є ще кілька подряпин, але не думаю, що мені треба для цього трави.

 

— Ти можеш зробити це сам?

 

Рудошмот відчував, як з шиї знову почала скрапати кров.

 

— Не сперечайся з воєводою!

 

— Я, взагалі-то, кров’ю стікаю, — буркнув собі під ніс Рудошмот, але все ж слухняно підвівся та пішов до Листоплеси.

 

«Всі коти, коли їм щось терміново треба, одразу ж згадують про посади».

 

Єдиним його справжнім другом був Білокрил, який ніколи не нехтував його походженням — його мати була волоцюгою, а батька він ніколи не знав.

 

Віднісши якісь листочки Ожинокігтеві, він пішов відпочивати у вояцьке кубло за наказом Листоплеси.