Фанфіки українською мовою

    457 слів

     

    Рудошмот здригнувся, коли Фіалка притиснулась до нього своїм тілом, ніби заспокоюючи.

     

    — Мурко нам показав де треба заховатися. Рудошмоте, де тебе носило? Ти весь в колючках ожини!

     

    Не дивно, що вона так перелякалася за нього. Рудошмот був в багні, обдертий, в колючках, але в Рудошмота було інше питання: хто такий Мурко?

     

    Слово взяв Білокрил:

     

    — Мурко — самітник, — він махнув хвостом в сторону де сидів Мурко.

     

    Це був кремезний чорно-сірий кіт. Він дивився на нього з сусідньої гілки.

     

    — Привіт, — привітно пронявчав Мурко. — Ти — Рудошмот?

     

    Вояка кивнув. Він ще не віддихався від погоні.

     

    Собаки вже не гавкали, а спокійно сиділи під деревом. Двоніг визирнув зі свого гнізда та щось гукнув. Собаки вмить підірвалися та подріботіли за ним. Двоніг взяв їх за нашийники та затягнув до гнізда.

     

    — Слід ще почекати, собаки можуть повернутися, — нявкнув Білокрил.

     

    — Вони не повернуться, — сухо відповів Мурко.

     

    Коти злізли додолу.

     

    — Потрібно звідси забиратися, — вирішив Рудошмот.

     

    — Немає потреби, — запевнив Мурко. — Мені розповіли твої друзі, куди ви подорожуєте. Ще багато сезонів тому я показував дорогу вашим приятелям на нові землі, а тепер ви ідете в протилежну сторону,  — вів далі Мурко.

     

    — Нам потрібно йти, — наполіг Білокрил.

     

    — Добре, нема питань, — запевнив Мурко.

     

    Вже вечоріло та наближалася ніч.

     

    — Потрібно десь переночувати, — бурмотіла під ніс Фіалка.

     

    Рудошмот побачив за огорожею кущі ожини та папороті.

     

    — Ось тут і переночуємо, — запропонував Рудошмот.

     

    — Так, це хороше місце, — відказала Фіалка.

     

    Коти зупинилися на ніч.

     

    Вночі Рудошмоту снилося, як він опинився в якомусь незрозумілому місці.

     

    — Рудошмоте, — нявкнув голос здалека.

     

    Рудошмот повернувся та побачив Білошторма.

     

    — Іди через хмару часу до Зореклану, — нарік Білошторм.

     

    — Але, Білошторме, я не розумію, — закричав Рудошмот.

     

    Але Білошторм вже зник серед незнайомих йому дерев. Рудошмот стояв розгублений в незнайомому йому лісі з пронизливим страхом, поки не відчув як лапи провалюються під землю й все завертілося перед очима.

     

    Коти йшли декілька днів рядами Двоногів, але поки що не зустріли нічого страшнішого за собак.

     

    — А це хто? — запитала Фіалка.

     

    Попереду на полі були якісь великі волохаті створіння.

     

    — Це вівці. Вони не відносяться до небезпечних тварин, — нявкнув Рудошмот.

     

    — Остерігатися все одно не завадить, — попередив Білокрил.

     

    Наперед вийшов Мурко та мовив:

     

    — Ну що? Задоволені? Ви хотіли в поле, ось вам поле.

     

    — Дякую, Мурку, це чудово! — викрикнула Фіалка.

     

    Кішка побігла по полю. Високі скелі були вже зовсім недалеко звідси. Трійко котів подалися до неї обходячи загін овець.

     

    — Мурко, ходи до нас, — крикнув Рудошмот.

     

    Але Мурко сидів нерухомо, трійця підбігла до старого:

     

    — Щось трапилося, Мурку? — захвилювалася Фіалка.

     

    — Я далі не піду. Там потвори прямоходців, які можуть мене роздавити, — відповів Мурко.

     

    — Так ти далі не йдеш? — ніби не почула, перепитала знову Фіалка.

     

    Мурко похитав головою.

     

    — Шкода.

     

    — Бувай, Мурку, дякуємо тобі за допомогу, — нявкнув Білокрил.

     

    — Так, бувай, ми будемо за тобою сумувати! — озвалась Фіалка.

     

    — Я вас почекаю тут ще чотири дні, але не дивно буде, якщо вас там розчавлять.

     

    Рудошмот кивнув головою на прощання.

     

     

     

    0 Коментарів

    Note