Розділ 1

543 слова

 

Громошлях був вкритий тоненькою плівочкою криги. Крізь кислий запах потвор був чутний металевий запах крові. Рудошмот стояв обабіч Громошляху. Раптом, в кущах щось зашелестіло. Він поплазував до куща, як враз, звідти виглянула біла голівка кота з жовтими очима. Він був привидом, крізь нього було видно ліс.

 

«О ні, цей кіт був у Зореклані, невже я помираю?».

 

Повітря просякло Рудошмотовим запахом страху. Він кинувся світ заочі, за ним побіг білий кіт, щось вигукуючи. Рудошмотове серце гупало так сильно, що він навіть не почув цього, але голос кота був благальний.

 

Рудошмот прокинувся в холодном поту. Він вийшов на галявину, всі виглядали якось стурбовано, але тоді він згадав, що сьогодні вночі було зборище. Рудошмот підійшов до Ожинокігтя, він ремонтував огорожу.

 

— Привіт, — нявкнув він до Ожинокігтя. — Сьогодні в ночі було зборище, є якісь новини?

 

— Привіт. Так, але небагато, —відповів Ожинокіготь. — Наприклад, в Річковому клані з’явився один новак, вітряні коти прогнали ще одного борсука…

 

«Ще одного? Та де вони їх беруть?».

 

Решту Рудошмот не слухав, до них підійшов Білокрил — Рудошмотів найкращий друг. Він тільки зараз збагнув як його друг схожий на того білого кота, з його сну: біле хутро, жовті очі… чи не може бути таке, що кіт з його сну — батько Білокрила? Зрештою, у Білокрила ніколи його таки не було.

 

— Ожинокігте, слухай, як виглядав Вогнезорів перший воєвода?

 

На Ожинокігтя враз накотився сум.

 

— Ну, — почав він, — Білошторм був великим білим котом з жовтими очима. — Він описував кота з його сну на згадці про нього.

 

Білокрил враз напружився:

 

— Рудошмоте! — гаркнув хтось із-за рог.

 

Він обернувся і побачив Вогнезора.

 

— О ні, тільки не знову! – подумав він.

 

Чомусь Вогнезір недолюблював Рудошмота.

 

— Рудошмоте, ти чому знову нічого не робиш?

 

Провідник, вочевидь, був в поганому гуморі « і тільки казна чому!»

 

— Іди і поклич Попе… Листоплесу. І принеси новакам Мох просочений мишачою жовчю. Рудошмот закотив очі, а тоді промовив:

 

— Добре.

 

Від Вогнезора наче аж іскри полетіли від люті, адже молодші вояки не мають так поводитися з провідником клану. А ще Вогнезір не міг досі звикнутися з фактом, що Попелюшка, колишня медикицька, тепер полює з Зорекланом, тому, напевно, він дуже злиться через це.

 

Рудошмот попрямував до кубла Листоплеси.

 

— Листоплесо?

 

— Га? — її голос звучав, ніби він відірвав її від важливої роботи.

 

«Та що з вами всіма таке?». А й справді, всі були, наче на голках.

 

— Мені потрібна мишача жовч.

 

Вона піднесла прутик, на який був нанизаний мох, який смердів мишачою жовчю. Він помітив, що медикішка помітно набрала вагу.

 

— Дякую, Листоплесо.

 

Листоплеса у відповідь тільки фиркнула.

 

Передавши мох новакам, Рудошмот сів поїсти. За входом до табора панічно загупали лапи. Враз, на галявину вибігла Вивіркострибка.

 

Її зіниці були звужені від страху, а лапи тремтіли.

 

— Що сталося, Вивіркострибко?

 

Рудошмот тільки зараз помітив, що вона була вся в подряпинах, навіть здалеку було видно, як кровило укушене вухо.

 

Голос Вивіркострибки тремтів.

 

— М..м..ми патрулювали кордон і на нас напали бродяги, — відповіла Вивіркострибка.

 

— Де Хмарохвіст? Він був з тобою, — під натиском додався до розмови Ожинокіготь.

 

— Я не знаю.

 

— Ожинокігте, збери загін та ідіть туди, куди вас поведе Вивіркострибка, — наказав Вогнезір.

 

Воєвода кивнув.

 

— Рудошмоте, Білокрило, *Фіалко, Сіросмуже — за мною! Вивіркострибко, веди!

 

Вивіркострибка кивнула та без попередження кинулась бігти в напрямку лісу. Рудошмотові лапи чесалися від усвідомлення того, що він зараз кинеться в бій.

 

 

 

 

 

 

*У Фіалки немає вояцького імені, томущо її мати Міллі захотіла

зберегти пам’ять про своє колишне життя кицюні