Розділ 10

778 слів

Всюди були пеньки і декуди росли поодинокі кущики. Озирнувшись, він побачив Білошторма. Той сидів із сумним виглядом, понуривши голову.
– Я тебе сюди не просто так привів, – мовив Білошторм, все ще не підводячи голови. Рудошмот досі не розумів про що йде мова.
– Це місце – старі угіддя Кланів, –
продовжував Білошторм. – Коли прийдеш сюди, піди до Круколапа з Ячменем, попроси їх відвести тебе до Місяцескелі.
– Як? Ти мене туди доправиш?
– Побачиш.
Рудошмот озирнувся, все ще гадаючи, де була домівка для Громового Клану.
– Он там, – Білошторм повів мордочкою в сторону поораної землі, – там були землі Громового Клану. Річковий Клан жив он на тому березі, – він показав на урвища, що колись слугувало рікою. – Тіньові коти жили на болотах, – Рудошмот повернувся, там були тільки тільки пеньки, було не важко збагнути, що там колись був рідненький ліс. – Вітряний клан живе ближче всього до Устя Матері, – він вказав хвостом на поорені пустирі.
Важко зітхнувши Білошторм продовжив: Твій час ще прийде, – на цих словах лапи мов провалилися крізь землю, все завертілося перед очима.
– Прокидайся, Рудошмоте, – голос Фіалки розбудив його. – Треба іти.
«То це був сон…»
– Я вполював для тебе мишку, – Білокрил поклав перед ним пухкеньку мишку.
– Дякую, – промовив Рудошмот.
– Пригощайся, – посміхнувся Білокрил, – як тільки доїсиш, вирушаємо.
Рудошмот заходився їсти.
Вони пішли тим самим шляхом. Рудошмот хотів розповісти про свій сон, але не мав навіть уявлення з чого починати.
– Слухайте – тільки-но почав Рудошмот, як на нього відразу обернулися питальні погляди друзів і йому вмить стало некомфортно.
– Кажи вже, – підганяла Фіалка.
– Мені сняться сни, в них ми говоримо з Білоштормом, – і він швиденько переповів все.
– Круколап…, – задумався Білокрил.
– Громошлях! – перебила його думки Фіалка.
– Що? – вигукнули вони в один голос.
Перед ними повстав Громошлях.
– Я перший перейду, – запропонував Рудошмот.
Він заскочив на вільний Громошлях та пройшов його без проблем. Білокрил почав бігти до нього і стрибнув, але не розрахував трохи відстань і почав падати. До нього почали їхати потвори. Фіалка побігла на Громошлях, як Рудошмот зрозумів, на поміч Білокрилу.
– Не треба! – тільки і встиг крикнути Рудошмот.
У його голові промайнули жахливі картинки якщо їх зіб’є потвора: «калюжа крові… два покалічені тіла… Не думай про це!». Він тріснув себе по голові, намагаючись прогнати жахливі думки. Рудошмот впився кігтями у твердий ґрунт.
Потвори вже тим часом закрили собою вояків… Рудошмот не міг навіть бачити, що там відбувається. Пролунав зойк, а потім нажаханий крик. Рудий вояка не міг відірвати погляд. На очі накотилися сльози.
«Це кінець…»
Коли потвори роз’їхалися крізь клуби диму, Рудошмот заледве розрізняв сіру шубку Фіалки. Вона тягнула все ще кричащого Білокрила. Рудошмот побіг на зустріч Фіалці і перейняв у неї Білокрила. Коли вони дійшли до краю Громошляху, на Рудошмота накотилося полегшення, але Білокрилу не покращало, він все ще так само нажахано вищав та хрипів. Фіалка притулилася до нього. На Рудошмотове полегчення, Білокрил почав трохи виходити з шоку. Коли Білокрил вже остаточно відійшов, вони пішли далі. Згодом, трава змінилась на голу землю, де-не-де виднілися посохлі кущики
та пеньки.
– Це те місце, що мені показував Білошторм, – нявкнув Рудошмот. – Десь тут має бути Круколап з Ячменем.
Звідки не візьмись, Рудошмотові на спину вистрибнув чорний котик з білою плямкою на грудях, але кігті не випускав. За ним з’явився чорно-білий кіт побільше.
Чорний кіт прошипів Рудошмоту на вухо:
– Що вам треба від нас з Ячменем? – кіт враз застиг і зістрибнув. – Громовий Клан? Ячмене це Громові коти.
– Клани пішли вже дуже давно, не може того бути, – Ячмінь вдихнув повітря, розтуливши щелепи.
– Ну я ж не забув свій рідний запах.
– Ти правий, Круколапе.
Круколап посміхнувся і обернувся до новоприбулих:
– Вітаю, я – Круколап, а це – Ячмінь, як вас звати? Ви з Громового Клану?
Слово взяв Рудошмот:
– Так, ми з Громового Клану. Я – Рудошмот, а це Білокрил, – він махнув хвостом на сніжного вояка, – а це…
– Фіалка, – вигукнула вона.
– Чого ви тут? – запитав Ячмінь.
Рудошмот з Білокрилом швиденько переповіли свої видіння.
– Зореклан послав вас до мене, – недовірливо почав Круколап, – щоб я показав вам Устя Матері… добре, але це вже завтра, ходімо за мною.
Круколап повів трійцю до повістки, там пахло мишами.
Можете полювати, як вдома, – пояснив Ячмінь.
Рудошмот інстинктивно став у мисливську стійку, рот наповнився слиною від сонного аромата свіжини. Пірнувши в гору сіна він повернувся з мишею в зубах. Рудошмот побачив Білокрила, який ділився з Фіалкою.
– Круколапе, а коли ти нам покажеш Місяцескелю?
– Завтра в Сонцепік я вас проведу тільки до Устя Матері і там почекаємо Місяцепік. Далі – дороги я не знаю. Обдумайте все добре, адже з тунелю, ви можете більше не вийти, – застеріг Круколап
Вже стемніло. Круколап з Ячменем лягли в свої кубла з сіна. Рудошмот і собі нашвидколап, намостив кубельце. Сіно неприємно кололо зусібіч.
«Ніщо не замінить моє кубельце».
Рудошмот сподівався, що сьогодні до нього прийде Білошторм дати вказівки на тему, «як не заблукати в тунелях», але жодних снів не було.