Розділ 13: Возз’єднання

Добридень, Кроулі.

Слова та голос пронизали його, мов срібна куля, прямо крізь вуха та в серце. На мить йому здалось, що у нього галюцинації. Тут не могло бути Азирафаїла. Небеса ніколи б не дозволили йому піти, порушивши свою ж угоду. Кроулі виконав свою частину, і тепер Азирафаїл мусив виконувати свою. Однак коли той повернувся до голосу, він побачив у дверях нікого иншого як Азирафаїла.

Кроулі подивився на нього. Очі янгола були нервовими, він ледве міг утримувати на ньому погляд, довший за кілька секунд. Вони завмерли лише на декілька митей, всього лиш за кілька кроків одне від одного, а між ними була вічність. Кроулі думав, що їхнє останнє прощання, безперечно, буде таким. Азирафаїл ніколи не порушував обіцянок. За останні кілька тижнів він зробив це двічі.

Мюрієл, Ніна та Меґґі заціпеніли поруч із Кроулі. Мюрієл вже збирались привітатися з Азирафаїлом,  але Ніна схопила їх, мовчки, лише губами сказавши чшш. Кроулі зробив декілька довгих, важких кроків до Азирафаїла. Він бачив, що янгол напружився, коли той наблизився. Зробивши останній крок до Азирафаїла, Кроулі схопив його за комір і притиснув до одвірка. Очі Азирафаїла розширилися.

– Кроулі, послухай, я…

– Ні. Замовкни. Я говоритиму перший. Що ти, чорт забирай, тут робиш?

– Ну, це моя книгарня… – голос Азирафаїла затих.

– Ні. Це була твоя книгарня. Ти її залишив, пам’ятаєш? Залишив цю книгарню, коли облишив мене, тоді як залишив Землю. Пам’ятаєш, Архангеле Азирафаїле? Бо я пам’ятаю.

Голос Кроулі набув зміїного тону. Він змахував слова з язика так, ніби вони були отруйними. Для Азирафаїла вони могли б бути такими.

– Кроулі, я ж обіцяв тобі, що залишу в спокої. Я не знав, що ти будеш тут, у книгарні, клянусь.

– Твої обіцянки більше нічого не значать для мене.

На очі Азирафаїла навернулись сльози. Він більше не був на Небесах. На Землі Азирафаїл міг плакати, і він це робив.

– Мені шкода, Кроулі.

– Ти хоч подумав, на секунду, що вибачення не компенсують те, що ти зробив? Мені? Нам? Людству?

– Даруйте, що перериваю такий момент, але думаю нам краще піти, – сказала Ніна.

Кроулі та Азирафаїл зовсім забули, що поряд із ними були инші люди. Ніна і Меґґі попрямували до виходу. Кроулі відпустив Азирафаїла, щоб вони могли пройти повз і вийти з магазину.

– Приємно було знову вас побачити, пане Фелл! – гукнула Меґґі, коли пара відійшла від книгарні.

Кроулі кинув на Мюрієл погляд, який ніби промовляв: «Тобі слід бути деінде» . Якимось дивом вони зрозуміли натяк.

– Гадаю, я мушу зайнятись деякими, е-е, книжковими справами! Мені потрібно піти до кав’ярні! – сказали Мюрієл, швидко йдучи.

Азирафаїл та Кроулі залишилися лише вдвох, стоячи у вестибюлі книгарні. Азирафаїл поправив комір, виправляючи шкоду, яку завдав йому Кроулі.

– Добре, – почав той, – я вже піду.

Азирафаїл схопив його за руку. Цього разу він не хотів дати Кроулі піти.

– Кроулі, будь ласка. Поговори зі мною.

– Мені нема чого тобі казати, Азирафаїле. Я вже попрощався з тобою.

Азирафаїл втупився в підлогу, не відпускаючи руки Кроулі. Бийся, Азирафаїле, мовчки підбадьорював він себе. Бийся за нього.

– Кроулі, я знаю, що вчинив жахливо. Знаю, що завдав тобі дуже сильного болю, і що ти злишся на мене. Я знаю, що ти просив, аби я більше ніколи з тобою не говорив. Але тепер я тут, і я нікуди не піду.  Чи можемо ми, будь ласка, піти повечеряти?

– Абсолютно ні. Я не піду вечеряти з тобою.

Щоб підібрати наступні слова Азирафаїл думав довго і з усіх сил.

– Будь ласка, просто ще одна вечеря. Якщо після того як ми закінчимо ти все ще не хотітимеш говорити зі мною…тоді я поважатиму твоє бажання.

Кроулі втупився в Азирафаїлові очі. Вони були більш голубими ніж він їх пам’ятав. Кроулі провів роки, дивлячись у них. Він ніколи б не посмів забути їхній колір чи погляд яким вони дивилися на нього всі ті рази.

– Добре. Одна вечеря. Ще один раз. Тоді все.

Азирафаїл посміхнувся. Він відпустив руку Кроулі, і постава демона пом’якшала.

– Куди ми підемо? – запитав Кроулі.

– Думаю, що якимось дивовижним чином у “Ritz” з’явиться вільний столик на двох.

Кроулі недовірливо похитав головою. Азирафаїл справді думав, що він може просто з’явитися, повівши мене на вечерю в “Ritz”, і цього буде достатньо, щоб я його пробачив? Він був набагато більш відірваним від реальности ніж Кроулі здавалось раніше.

– «Бентлі» припаркований надворі. Давай просто покінчимо з цим.

Не кажучи більше ні слова, вони пішли до машини. Кроулі відчинив двері і сів на водійське сидіння. Азирафаїл відкрив двері пасажирського, але не сів.

– Що ти робиш? – запитав Кроулі.

– Боюсь, я не можу зайти в машину.

– Чому ж?

– Я не знаю, вона мені не дає.

– Ти що забув на Небесах як сідати?

– Ні, Кроулі. Я не можу перетнути «межу» машини. Думаю тобі потрібно мене запросити.

– Тоді сідай.

Азирафаїл сів. Бентлі завжди був автомобілем Кроулі, але з часом він став їхнім, на його превелике розчарування. Кроулі ніколи не доводилося просити дозволу, щоб увійти до книгарні, бо в деякому сенсі це була їхня книгарня. Инші демони не могли увійти туди без дозволу. Азирафаїлова зрада явно певним чином вплинула на «Бентлі» і тепер він не міг зайти в неї без дозволу Кроулі.

Кроулі увімкнув свій улюблений альбом гурту “Queen”, збільшив гучність і помчав вниз по вулиці. Азирафаїл побачив пару жовтих пухнастих гральних кубиків, що лежали на підлозі біля пасажирського сидіння. Він думав, що це гарна ідея, але Кроулі вона, схоже, не дуже сподобалася. У цей момент, здавалося, Кроулі не дуже подобався він. Вони їхали мовчки, доки не дісталися знайомого «Ritz».

Пара вийшла з Бентлі. Азирафаїл ласкаво поплескав машину.

– Не торкайся цього, – прогарчав Кроулі.

Азирафаїл кивнув і пішов разом із ним до ресторану. Вони підійшли до стійки адміністратора і замовили столик, де вони завжди сиділи. Офіціант провів їх до місця, і вони разом сіли на свої звичні місця. На короткий момент все здавалося нормальним. Вони робили це вже сотні разів. Проте почуття ностальгії швидко минуло.

– Дякую, що погодився повечеряти. Я дуже сумував за людською їжею, – сказав Азирафаїл.

– На Небесах що, немає служб доставки? – саркастично спитав Кроулі, наливаючи собі келих міцного вина.

– Насправді ні.

– Навіть для Верховного Архангела?

– Боюся, що ні.

Офіціант повернувся, поставивши перед Азирафаїлом гарну тарілку з млинцями. Він набагато більше любив млинці з Парижу, але сьогодні ввечері підходили й ці. Він відкусив перший шматочок, насолоджуючись їхнім смаком.

– Ммм. Тобі справді варто це спробувати.

– Я пас. Питиму вино.

– Як хочеш, мені дістанеться більше.

Вони знову опинилися в тому ж місці — і не тільки в одному сенсі. Сиділи тут разом, розмовляли і водночас нічого не говорили. Кроулі потягував вино, Азирафаїл їв млинці, і вони підуть так нічого й не дізнавшись один про одного. Кроулі подумав, що якщо це їхня остання ніч разом, було б краще отримати відповіді на свої запитання.

– Чому ти пішов?

Це питання змусило Азирафаїла зупинитись на півдорозі. Він поклав виделку назад на тарілку. Знав, що має сказати Кроулі правду. Якби він сказав Метатрону «ні» то ризикував би тим, що їх обох стерли б із Книги Життя. Якщо б Азирафаїл сказав це Кроулі, то дав би краще зрозуміти чому зробив саме так. Він знав, що той все ще розлючений, навіть якщо зараз здавався спокійним. Якби Азирафаїл сказав йому правду, існувала б велика ймовірність того, що він прорветься до Небес і при цьому буде знищений. Азирафаїл не хотів знову брехати Кроулі, але потенційні ризики переважували його рішучість.

– Я думав, що зможу покращити ситуацію. Гадав, що можу щось змінити. Але ти мав рацію, Кроулі. Я не можу самостійно виправити Небеса. Це надто зламана система, щоб один янгол міг так сильно щось змінити.

– Небеса не зламані. Пекло теж.

Це збентежило Азирафаїла. Кроулі сам казав: і Небеса, і Пекло отруйні. Чому ж він передумав?

– Що ти маєш на увазі? – спитав Азирафаїл.

– Не зламані. Вони працюють саме так, як задумано. Неможливо полагодити систему, яка не зламана.

Кроулі спостерігав як здивований вираз обличчя Азирафаїла змінився на урочисте розуміння. Він давно знав, що ніхто не може змінити ні Небеса, ні Пекло. Просто Азирафаїл не хотів його слухати.

– Розумію.

Азирафаїл геть втратив інтерес до своїх млинців. Він ковтнув кави, а Кроулі зробив ще один ковток вина. Вони ще трохи посиділи мовчки і невизначеність між ними стала ще помітнішою ніж раніше. Кроулі з глухим стуком поставив келих на стіл.

– То ти справді збираєшся допомогти їм покінчити зі світом?

– Ні! Ну, технічно так, але я не хочу.

– Небесам начхати чого ти хочеш.

Можливо Кроулі мав рацію. Инших Архангелів точно не хвилювала думка Азирафаїла. Метатрон використовував його лише як маріонетку. Незважаючи на досягнення найвищого янгольського рангу, він мав менше свободи, ніж будь-коли раніше.

– Знаю. Ось чому я тут, – тихо сказав Азирафаїл.

– Я не міг повірити, що вони тебе відпустили.

– Так, теж був досить здивований. Я переконав їх дозволити мені повернутися, щоб стежити за розвитком подій. Вони були дуже не задоволені тим, що війна в Ізраїлі затрималась. До речі, дуже гарна робота.

– Ну то що, ти просто стежиш за всім і звітуєш на Небеса?

– По суті, так. Мені також потрібно відвідувати всі планувальні зустрічі, тож я час від часу, за потреби, повертатимусь на Небеса.

Кроулі кивнув. Азирафаїл доїв свої млинці, а той допив своє вино. Закінчивши трапезу, Кроулі відсунув стілець назад і підвівся.

– Що ж, добре. Удачі тобі з усім цим.

– Зажди, Кроулі, будь ласка. Я все ще хочу з тобою поговорити.

Азирафаїл знову накрив його руку своєю. Демон на мить завагався, але потім знову сів. Азирафаїл зітхнув з полегшенням.

– Тоді починай говорити. Мене кличе піврічний сон.

– Так, добре, я не знаю як саме це сказати.

– Просто скажи прямо.

– Я знаю, що ти знаєш, що планують Небеса. Минулого разу в нас було одинадцять років, щоб зупинити Армагеддон. Війна в Ізраїлі триватиме понад три роки і має бути завершеною до Другого пришестя. Цього разу в нас на вісім років менше, але минулого разу ми зробили все за кілька днів до кінця, тому я думаю, що можливо…

– Зачекай. Ти просиш мене, допомогти тобі, Верховному Архангелу, зупинити кінець світу вдруге?

Азирафаїл замовк, спостерігаючи за виразом обличчя Кроулі.

– Т-так?

– Ні. Цього не станеться.

– Кроулі, будь ласка. Я знаю, що ти злишся на мене, але також як сильно ти любиш Землю. Знаю, що ти не хочеш, аби вона була знищена, і я теж. Знаю, що ти більше мені не довіряєш, але треба, щоб ти довірився у цьому. Кроулі, ти… ти мені потрібен.

Кроулі мовчав. Він провів останні шість тисяч років, закохуючись в Азирафаїла, а за останні два тижні намагався зупинитися. Кроулі знав, що йому слід встати і вийти з ресторану. Знав, що не пробачив Азирафаїла, і не знав, чи зможе він колись це зробити. Кроулі мав би просто сказати «ні», поїхати додому та лягти спати. Це була б найпростіша відповідь, і така, що зрештою завдала б йому найменше болю. Кроулі мав би востаннє попрощатися з Азирафаїлом і спробувати заглушити тисячоліття спогадів.

– Добре.

Обличчя Азирафаїла засяяло, немов зірка, що спалахує надновою. На його очах з’явилися сльози щастя, коли він дивився на нього так, ніби кажучи Дякую без слів. Кроулі подумав, що Азирафаїл може розпливтися калюжею прямо тут, за тим столом.

– О, Кроулі.

Знову ці слова. Цього разу вони звучали по-иншому. Кроулі не міг точно визначити емоцію, що стояла за ними. Це було схоже на суміш полегшення, щастя, хвилювання та невимовного болю, злиті в одному короткому виразі.

– Я роблю це не для тебе, і ми не на одному боці. Я роблю це для Землі. Я ніколи не відвертався від неї, як ти.

Азирафаїл ковтнув, його яскрава посмішка зникла від різкості слів Кроулі. З огляду на все, не мало великого значення, чому Кроулі погоджувався допомогти, важливо було лише те, що він це зробив. Навіть якщо Кроулі все ще був розлючений на нього, вони знову працюватимуть разом. Навіть якщо Кроулі ніколи не зміг би пробачити Азирафаїла, принаймні він міг би залишити його у своєму житті. Між ними все ще була відчутна дистанція, якої раніше не було, але вона була кращою за вічність розлуки. Азирафаїл підняв келих.

– За світ.

Він очікувально подивився на Кроулі, який не рухався. Його постава була розслабленою, але водночас нерухомою, зафіксованою в позиції, яка не сміла видати жодної краплі емоцій.

– Знаєш, Азирафаїле, ти все ще покидьок.

Він не міг не посміхнутися, почувши цю непристойність.

– А ти, Кроулі, все ще хоч трохи хороша людина.

Кроулі підняв свій келих, останній ковток вина закружляв на його дні, і підніс до Азирафаїлового.

– За світ.