Розділ 8

1034 слова

Вони йшли з Гостролапкою по лісу. Вона  раз по раз зупинялася,  щоб розказати про місця у лісі.

— Оце закиданий Громошлях, — вела своє Гостролапка. — Я, до речі, скоро стану зброєм.

—Чудово, — відсторонено сказав Рудошмот.

Думками він був далеко звідси. Рудошмот все думав чому в Імперії так багато спільного з Кланом та звідки у вождя було провідницьке ім’я. Згодом, Рудошмот все ж наважився спитати у Гостролапки. Зрештою, вона пообіцяла розповісти про звичаї Імперії.

—Слухай, Гостролапко, а звідки у вашого вождя в імені закінчення «зірка»? — спромігся з себе видавити Рудошмот.

— Зараз я переповім тобі всю історію, адже кожен зброєносець має знати історію Імперії.

Спочатку були п’ять племен. Ми завжди люто билися за кордони та здобич, багато котів вмирали в цих битвах. Проте з часом, племена вирішили об’єднатися в імперію і її назвали Імперія Гострого Кігтя. Але хоч між нами багато десятиліть триває мир, битися ми, все одно, навчаємося, — Гостролапка вдихнула, щоб набрати повітря і продовжила. —  Потім до нас прийшов Небесний Клан. Вони нам розповіли про імена, зборища та…

—Ви ходите на зборища? — перебив її Рудошмот.

—Ні, з ким? З борсуками чи Двоногами? Ні, звісно ні. Небесні коти ще казали, що Зореклан, який веде Зборища, їх зрадив.

«Зореклан не веде зборища».

Після вдалого полювання, Рудошмон промовив:

—  Вже час повертатися в табір, ми і так гарно пополювали, — вирішив Рудошмот.

Гостролапка зітхнула.

Вони пішли в табір, тримаючи у щелепах свіжину. Як тільки вони зайшли в табір й поклали свіжину на копицю біля входу, Болотозірка спохватилась з місця і застрибнула на пеньок і завила. Всі коти повсідалися навколо пенька, облишивши все та завили на знак того, що вони почули її. Болотозірка заговорила:

— Комарику, підійди сюди.

Гостролапка прошепотіла Рудошмоту на вухо:

—Посвячення в зброєносці.

—Я зрозумів, дякую.

Рудошмот тільки зараз помітив Кістехвоста, який сидів на корінні пня.

— …силою, даною мені дев’яти життями, я нарікаю тебе зброєносцем. Віднині тебе знатимуть як Комариколапа.

«Так ось як у них відбувається церемонія назовництва. Майже, так само як і в нас».

Він помітив Квітконіжку. Кішка сиділа позаду Кістехвоста.

«Все ж Кістехвіст важливіше посадою за Квітконіжку».

У Гостролапки був замріяним вигляд. «Мабуть, уявляє як стає зброєм».

— Агов, паршивцю, ти про нас не забув?

Рудошмот обернувся. Позаду нього він помітив Фіалку з Білокрилом.

—Як я міг, друзі?

—Комариколапе, Комариколапе! — вся Імперія дружно почала вигукувати ім’я новоспеченого зброєносця.

Болотозірка смирно чекала чекала доки вигука не стихли й продовжила:

—Вітроломе, чи готовий ти до свого третього зброєносця?

Вітролом вийшов зсередини натовпу і став біля Комариколапа. Він схилив голову і мовив поважним голосом:

—Готовий!

Болотозірка завила на честь завершення зборів. Коти покірно повторили за нею. Рудошмот щасливо усвідомив що став краще вити.

Вже вечоріло і тому всі полягали по своїм гніздах. Фіалку з Білокрилом послали спати під кущ, а Рудошмота до кубла Квітконіжки. Запашні трави усипляли Рудошмота, тож цієї ночі він швидко заснув і ніякі сновидіння його не турбували.

Рудошмот прокинувся від того, що його хтось штурхає лапою.

—Що сталось? — буркнув той.

—Досвітній патруль.

На мить Рудошмоту здалося, що він знову вдома у вояцькому кублі. Рудошмот підвівся і здивовано побачив Таракановусика, сіро-смугастого зеленоокого кота, який зверхньо на нього дивився та помахував кінчиком хвоста.

—Хто ще іде?

— Болотозірка, Землерій, Мушлепера та Орлобій із Золобігом.

«Вождь іде в патруль? Дивно».

—А і ще Фіалка з Білокрилом.

«Чудово», подумав Рудошмот.

Вони вийшли з табору. Рудошмота здивувало те, скільки котів ідуть в простий патруль. Трьох котів було би вдосталь .

— Болотозірко, можна зупинитися пополювати, я чую здобич, — звернувся Таракановусик до Болотозірки.

—Гаразд, згодна.

Таракановусик вже за мить зник в кущах.

Землерій сів на мох та лапками почав підкопувати землю, щоб там утворилася маленька ямка. «Святий Зореклане, та він такими темпами всю територію Імперії Гострого Кігтя перекопає», подумав Рудошмот, дивлячись на Землерия. «Не дарма його так назвали…».

Мушлепера вже сиділа обабіч Фіалки з Білокрилом, згодом Таракановусик прибіг, тримаючи у щелепах полівку.

—Ходімо, — нявкнув Білокрил.

—Чекайте, — Болотозірка підняла хвоста, — я щось чую.

Наче за її наказом, з кущів вискочила банда волоцюг.

Болотозірка вигнула спину і зашипіла.

—Що ви тут робите? Це наша територія!

Наперед вийшов широкоплечий мускулистий кіт. Він вмить вищирив зуби та оголив кігті.

—Вона така сама ваша, як і наша!

—Не правда!

—І що тут слугує кордоном? — кіт говорив досить агресивним тоном.

—Помітки, мишомізкий!

—Які тут ви бачите помітки? — кіт вищирився ще сильніше й оголив гострі ікла. — В атаку!

Волоцюги як один настрибували на своїх супротивників.

Болотозірка обернулася до Землерия:

—Іди за підмогою, нам потрібні ще вояки. Ми програємо кількістю.

Землерій незграбно розвернувся, з-під його лап посипалася земля.

Відвівши погляд від Землерия, коти зосередилися на полі бою, запримітивши свою жертву.

Рудошмот стрибнув одній волоцюзі на плечі, залишаючи червоні рови на тілі. З них тоненькою цівкою цебеніла кров. Волоцюга скиглив від болю. Рудошмот не хотів концентрувати увагу ворога лише на плечах, а тому, викрутившись, він хотів застрибнути з-заду, проте волоцюга не пас задніх. Обернувшись до Рудошмота, він став на задні лапи, якраз давши нагоду добре вкусити його за задню лапу.

«Оскільки суперник стоїть на задніх лапах він не буде такий швидкий. Чудово!». Ці думки пролітали у Рудошмота в голові з такою швидкістю, що він вже було подумав, що у нього випрацювався інстинкт. Хоча в Громовому Клану з нього був досить поганий боєць .

Рудошмот послухався своїх «інстинктів» та вхопився за задню лапу чужинця. Той заскиглив від болю і кинувся в гущавину битви. Рудошмот подумки знизав плечима.

Він вирішив оглянути Гущавину битви і помітив, як Білокрил з Фіалкою пліч-о-пліч відбивалися від чорного кота. Мушлепера відганяла нападника до Таракановусика, Болотозірка прижала їхнього вожака .

Раптом, нізвідки, вистрибнув Землерій, і за ним була решта Імперії. Їх було так багато, більше ніж кланів на зборищі.

У Рудошмота від подиву розширилися очі.

Волоцюги перелякано прижали вуха до голови та кинулися через кордон. Їхній вожак ще деяку мить вмовляв їх залишитися, але коли побачив силу силенну котів, то пронизливо запищав:

—Відступаємо, — і побіг за всіма.

—На цей раз, ми перемогли, — мовила Болотозірка, важко надибаючи боки.

—Ти як? — Білокрил доторкнувся хвостом до Рудошмота.

—Нормально, вони мене навіть не подряпали.

—Мене з Фіалкою також, — Білокрил махнув хвостом на стоячу позаду Фіалку.

Рудошмот тільки зараз помітив, що коти Імперії вийшли з битви в набагато гіршому стані, ніж Кланівці.

—Повертаємося! —наказала Болотозірка.

Побачивши Кістехвоста, Рудошмот пожалкував, що не побачив як той б’ється. На вигляд, він був досить грізним сильним та мускулистим котом. І його хвіст доповнював образ могутнього вояки.

Вони попрямували до табору.