Розділ 3

590 слів

 

 

Йому снилося, що він біжить незнайомим йому лісом. Раптом, почувся запах Білокрила. Пройшовшись туди, звідки він віяв, Рудошмот побачив за кущами блиск білого хутра. Поплазувавши на животі, він побачив Білокрила. Він терся з іншим котом. Той кіт був копією його друга, тільки крізь нього просвічувався ліс — він був духом та помітно старіше. Вони про щось дружно перемуркувалися та привітно тертися мордочками. Це той самий кіт з його сну!  Рудошмот враз остовпів. Він так стояв, доки земля не почала вислизати з-під лап.

 

Він прокинувся, перед очима все пливло. Прокліпавши, він зрозумів, що знаходиться у кублі медикішки. Рудошмот полегшено видихнув. Останні його спогади це великі зуби, гавкання та ричання лисиці.

 

— О, ти прокинувся, — лагідно звернулася до нього Листоплеса.

 

— Що сталося? — запитав Рудошмот. — Як я тут опинився?

 

— Тебе знайшли вояки та принесли сюди, а на тобі був лисячий запах. Дивно, що вона тебе взагалі не з’їла! А чому ти взагалі туди пішов?

 

Рудошмот знизав плечима, а тоді, нарешті, мовив:

 

— Не знаю, мені було цікаво.

 

Через декілька днів після розмови з Листоплесої, він був на чолі мисливського патруля, який треба було ще зібрати.

 

Сьогодні Рудошмоту снився ще один сон, де він стояв на викорчуваній галявині, а біля нього був білий кіт. Він казав, що на старих землях лежить ще багато незвіданих пророцтв. Рудошмот ще не до кінця розумів значення цих слів, але треба було збирати мисливський патруль, а не перейматись через сновидіння.

 

Він подивився під високий Високий Виступ, де лежали Хмарохвіст та Білокрил, про щось тихо перемовляючись. Під пильним наглядом Листоплеси, вони добре оговтались після битви.

 

— Білокриле? Підеш в мисливський патруль?

 

— З тобою? Так.

 

Рудошмот замуркотів, а потім глянув на Хмарохвоста.

 

— А ти?

 

— Ні, я зараз чекаю доки прийде досвітній патруль, я наступний.

 

Рудошмот кивнув, ідучи з Білокрилом лісом. Рудошмотові все кортіло поговорити про його таємні зустрічі із зореклановим котом.

 

— Білокриле, — гукнув його Рудошмот.

 

—  Що?

 

— Слухай, а що ти робив в Зорекланових угіддях?

 

Очі Білокрила розширилися в здивуванні. Чи того, що він знає про його втечі з реальності, чи того, що він його бачив.

 

— Звідки?.. — тільки й спромігся вичавити з себе Білокрил.

 

— Він мені інколи являється у снах… Це не те, що ти можливо думаєш, він —  мій батько, —  він стишив голос, наче боявся, що їх хтось почує. — І я з ним так інколи зустрічаюся.

 

Рудошмот тільки встиг розтулити рота…

 

— Він твій батько? — ледь спромігся на слово Рудошмот. Він все ще переварював інформацію, яку тільки-но почув.

 

Білокрил кивнув.

 

— Він ще казав про старі землі …

 

Не встиг Білокрил договорити, як Рудошмот почав:

 

— Слухай… ти скажеш, що я божевільний, але я думаю піти на старі землі та послухати, що нам скаже Білошторм, а я швиденько переповім йому свої сни.

 

— Я в ділі, теж думав так, але мені мене страшила думка іти туди самому.

 

— Так ти хочеш вирушати туди зараз?

 

— А чому б і ні? — захоплено відповів Білокрил.

 

Рудошмот трохи завагався, а тоді врешті-решт озвався:

 

— Гаразд.

 

— Слухай, я чую запах Фіалки.

 

Рудошмот з жахом це також помітив.

 

— Я теж…, — в грудях замлоїло передчуття біди.

 

Враз з кущів вистрибнула Фіалка.

 

— Стоп, стоп! Ви що, покидаєте Клан? — вигукнула, не подумавши, Фіалка, да так безтурботно, наче навіть не збиралася приховувати, що підслуховувала.

 

— Так, — коротко відповіли вояки.

 

— Думаю, вона вже достатньо знає, —прошипів крізь сціплені зуби Рудошмот.

 

— Можна з вами? А то в мене з цікавості все хутро повилізає.

 

— Хай іде, — очі Білокрила зблиснули в невідомій йому агонії.

 

“Що в ній особливого?”.

 

— Тим паче, що ви без мене робитиме?

 

“Спокійно жити”, ледь не вирвалося у Рудошмота.

 

— Ну то пішли хутко, щоб нас не помітили!

 

Вітряні та Річкові угіддя вони пройшли безпечно і от перед ними постав Громошлях.