Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Stories
6 994
Words
24,9 M
Comments
9 541
Reading
86 d, 9 h
-
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. -
-
Маомао опиняється на межі нового знання — небезпечного, забороненого, такого, за яке можна втратити голову. І поки вона намагається розгадати таємниці алхімії, Дзіньши шукає відповідь, яку боїться почути: “Чи я коли-небудь матиму шанс бути коханим?”. Ця історія про незвідані стежки, холодні зливи і мовчазні фортеці, про загадкові сни, гори і туман, про живі серця і вогонь пристрасті. Про любов, яку ніколи не перетворити на попіл.- 1,9 K • Сер 24, '25
- 1,4 K • Вер 1, '25
- 390 • Вер 1, '25
-
-
— На кого ти так злишся, Зуко? — я майже кричала, намагаючись пробитися крізь його глуху оборону, достукатися до самого осердя цього болю.- 2,3 K • Чер 26, '24
-
-
Спочатку ніхто не помітив, що щось не так. Світ жив звичайним життям: новини, конфлікти, політика, старі війни. Десь зникали супутники, десь раптово зникала техніка, інколи на радарах з’являлися об’єкти, яким не могли знайти пояснення. Але все це здавалося дрібницями, які легко списати на помилки або випадковості. Минув час — і цих «випадковостей» стало занадто багато…. Починається важка, заплутана і далеко не така героїчна, як… - Морро ще звикає до життя у монастирі Спінджицу. Шлях ніндзя, честь… Ще донедавно ці слова були такими далекими і ось він тут – найкращий учень свого сенсея, на шляху стати кимось більшим. Це щось нове. Це щось захоплююче. Це щось, чого він ніколи раніше не відчував. Він вдячний за цей шанс нарешті вилізти із темряви, яка здавалося б, не відпускатиме його до смерті. І…
- 3,2 K • Сер 4, '25
- 4,4 K • Бер 30, '26
-
- Ніхто достеменно не знає, які стосунки у Кості Трембовецького та Валіка Міхієнка. На екранах вони найкращі друзі, в очах фанатів – палкі коханці. Але в реальності усе виявляється не так, як здається на перший погляд. Хоча б тому, що Костя звик триматися на відстані. Це простіше, ніж пояснювати, чому поруч із ним завжди холодно. Він переконаний, що руйнує все, до чого торкається, тому щоразу, коли почуття стають справжніми — він відступає. Рішень більше немає. Залишитися страшно. Піти неможливо.
- 1,5 K • Лис 13, '25
- 1,7 K • Лис 27, '25
- 1,6 K • Тра 15, '26
-
-
Весела(або не дуже) і крінжова(от тут дуже) історія про трьох хлопців, які потрапляють у павутину власних почуттів. Пляжний рятувальник Айван, професійний спортсмен, у відпустці, Іларіон та іноземний студент, на канікулах, Вільям, зустрічаються на одному пляжі й з того часу їх долі вже не так легко змінити. Та чи призведе це їх, до хоч чогось хорошого ? Доведеться дізнатися… -
-
Ця історія є постканоном з певним відхиленням від канону. Після зупинення Гулу Землі пройшло декілька років. Жителі острову Парадіс нарешті звільнилися від вічного страху, а члени Корпусу Розвідки від необхідності жертвувати своїм життям. Леві і Ханджі, котрій дивом вдалося вижити та залишитися неушкодженою, побралися й оселилися в будиночку на відшибі острова біля моря. Їхнє спокійне і розмірене життя тепер ані на йоту не нагадує… - Previous 1 … 6 7 8 … 22 Next
