Розділ 10

Віра  у власні сили, можливості та здібності справлятися з життєвими викликами, завжди дозволяла Валері  діяти рішуче, досягати цілей та підтримувати комфортні стосунки в соціумі. Дівчина відчувала і надалі себе впевнено, тільки в цьому світі побудувати стосунки з оточуючими останнім часом не виходило. Та це не похитнуло її віру у свою здатність подолати певні ситуації. Збираючись на зустріч з Фінном, Вел довго думала, що варто йому розповісти. Нарешті вона прийняла рішення.

В кафе їх чекали Баффі і Райлі.

-Що, Фінн, завжди з охороною? Якщо не солдатики, то Винищувачка? – почав у властивій для нього манері вампір.

-Та й ти, я бачу, сам не ходиш. Вже жалкую, що погодився на твою присутність, – відповів невпевнено Райлі.

-Спайк, закрий рота, – втрутилася Баффі. – Валері, скажи йому.

-Хлопчики дорослі, самі розберуться. Нянька їм не потрібна, – спокійно відповіла Вел, сідаючи за стіл. Потім додала, дивлячись на солдата Ініціативи так, наче дійсно він мав прийняти рішення, – Скажеш, коли можемо почати розмову.

Райлі відчув впевненість. Йому навіть стало соромно, що повівся на провокацію Спайка. А той сів поруч з Валері, накрив своєю долонею її руку, дівчина переплила пальці з його. Злегка всміхаючись, глянула на вампіра, він кивнув у відповідь. Фінн спостерігав, подумавши, як  ці двоє можуть спілкуватися без слів. Нарешті він опанував себе і почав розмову:

-Я хотів би почути, що ти знаєш про Ініціативу?

Спайк хмикнув. Його дратувала фраза “Я хотів би..”. Всім їм, людям, щось потрібно було від Валері. І ніхто з них не запитав жодного разу, чого хоче вона. Фінн не зрозумів реакцію вампіра на його слова, тому трохи знітився. Дівчина, навпаки, дуже добре розуміла, не засуджувала Спайка, але, щоб згладити ситуацію, спокійно запитала у відповідь:

-А що можеш розповісти ти?

Райлі мовчав, дивився на Валері і збирався з думками.

-Так все складно. Я тебе зовсім не знаю і не можу довіряти. Але разом з тим розумію, що від тебе багато чого залежить. Ініціатива – секретна організація, а тепер про неї знають цивільні. А це небезпечно, як для Ініціативи, так і для вас всіх.

-Напевно, ти правий.  Для відносно нормальної співпраці доведеться нам познайомитись, – задумливо промовила дівчина, чим викликала здивування присутніх.

Валері спокійно розповіла вкотре свою історію. У Райлі емоції відбивались на обличчі, і це вже не були тільки ненависть і презирство. Після хвилинної паузи, дівчина продовжила:

-Зараз я скажу тобі деякі речі, які можуть не подобатися. Ти маєш право не вірити, але перш ніж все заперечувати, обдумай і не гарячкуй. Ідея створення самої Ініціативи була, мабуть, непогана. Але ви розділили світ на біле і чорне, на людей і демонів, одні – хороші, інші – погані. І безапеляційно в це вірите. Та, на справді, це не так.

-Ти хочеш сказати, що демони – білі та пухнасті, а ми їх дарма тримаємо? А може ти хочеш вигородити Спайка? – скипів Райлі.

Валері не відреагувала на тон Фінна, так само спокійно продовжила:

-Я зараз не про Спайка веду розмову. Тобі складно повірити, але в Саннідейлі існували демони, які ніяк не заважали жити містянам. Вони були тут десятиліттями, і ніхто не знав про них нічого. Не їхня вина, що саме тут знаходиться Пекельна паща, і все надлюдське притягує, як магніт. А ваші зачистки позбавили їх свободи і привернули увагу до демонів. Тепер родичі захочуть помститися, особливо, якщо полонених вб’ють.

Професорка Волш в таємниці від Уряду в лабораторії 314 розробляє свій проєкт. Вона, як Віктор Франкенштейн, втрутилася в природні процеси. Адам — монстр, створений із частин людини, демонів, вампірів і технологій: продукт збоченого експерименту, проведеного вченими. Меггі Волш  шукає спосіб змінити шкідливу поведінку, притаманну демонам. Але все вийде з під контролю. Коли вона оживить його, потвора вб’є свого творця, захоче організувати різанину між людьми та демонами. Буде маніпулювати останніми, обіцяючи їм свободу, та, насправді, його мета – вибити і тих, і інших і створити монстрів за його подобою – невразливих, сильних гібридів, які будуть панувати на Землі.

-Професорку вб’ють? – оговтавшись, перебив Райлі оповідь.

-Можуть вбити, все залежить від обставин, які складуться. Я зараз тобі розповідаю можливий перебіг подій, на нього можна вплинути, але не треба змінювати його кардинально відразу. Якщо ти маєш на меті бігти до свого керівництва і розповідати про все, не раджу. Простіше контролювати і коригувати події, а не змінити їх з невідомими наслідками. Хочеш її врятувати, твоя справа, не заперечую, але поступово. Якби все було б так просто, моя місія закінчилась за декілька тижнів. Та ви ж наробите ще більше помилок, намагаючись зробити все і відразу. І якщо ти не зміниш свій намір, я переступлю через своє рішення, і зітру тобі пам’ять про сьогоднішню розмову.

Райлі витріщив на неї очі.

-Що ти зробиш? – ледве промовив хлопець.

-Зітру пам’ять, – Валері була спокійна, як і під час всієї розмови. – Я довго думала, що розповісти. Зараз, можливо я порушила деякі умови, перетнула межу. Сподіваюсь на вашу розсудливість, і ніхто з вас нікому зі свого оточення нічого не розповість, навіть Скубу, – Валері пильно подивилася на Баффі.

-Коли це станеться, коли монстр оживе? – глухо і відсторонено спитав Райлі.

-В часових рамках я можу помилятися, та думаю навесні. Зараз професорка буде активно цікавитись Баффі, навіть намагатиметься її вбити, відправивши на якесь завдання. Тож будьте обережні.

-А ти? Меггі Волш цікавилась і тобою, – запитала Винищувачка.

-Я-.., – Валері тільки всміхнулась, – зайвий елемент в цій всій історії. Напевно, їй я заважаю ще більше, ніж Баффі. Все залежить від того, яку інформацію донесли до професорки твої приятелі, – дівчина підвела очі на Фінна.

Спайк смикнувся:

-Тобто?

– Ставлення оточуючих і події, які відбудуться зі мною, мені не відомі.

-Ти дійсно можеш стерти йому пам’ять? – спитав вампір, дивлячись на свого ворога.

-Так, навіть, якщо доведеться пожертвувати декількома днями нормального життя, – серйозно відповіла Валері.

Райлі здригнувся.

-Якщо з тобою щось станеться, я його вб’ю, і байдуже що, можливо, загину сам, або мене вб’є Винищувачка, – так само серйозно відповів Спайк.

Райлі і Баффі переглянулись.

-Краще до цього не доводити, бо Баффі самій важко буде впоратися.

-Я все зрозумів, не стану нікому нічого розповідати, – сказав Фінн. – Я сподівався, що розмова з тобою дасть відповіді на питання, які мене хвилювали останнім часом, а зараз їх стало тільки більше. І основне з них, що тепер робити?

-Бути уважним. Я вже казала Баффі. Склади список демонів, які були в лабораторіях Ініціативи, а потім зникли, причини їх офіційного зникнення. Маючи список, легше буде встановити, які сильні сторони демонів використали для створення цього Франкенштейна.

-Це не так просто. Інформація секретна, – почав спецпрезначенець.

-На місці розберешся. Стань поганцем, відступи від присяги, постав інтереси людства над амбіціями професорки Волш, роби, що будеш вважати за потрібне. Для цього мої настанови тобі не потрібні. Тільки пам’ятай про обережність у висловах. – Валері підвелась. – Думаю, на сьогодні вистачить інформації. Якщо питань немає, ми підемо. Можеш на мене злитися, звинувачувати, як хочеш. Я не знала, як правильно вчинити. Із всіх можливих варіантів цей був оптимальний, – наостанок звернулась вона до Райлі.

-Де ви зараз живете? – спитала Баффі. – Я заходила у склеп, але там інший демон. Відчула його присутність, але не бачила.

-Клем. Не чіпай його, будь ласка. Найбільший його гріх, що грає в покер на кошенят, – попросила Валері. – Не турбуйся, по можливості ми патрулюємо на цвинтарі.

-Я не про те, – знітилась Винищувачка. – Де тебе можна знайти, якщо знадобиться?

-Просто зателефонуй, – Вел чомусь не хотіла розкривати місце, де вони зі Спайком могли сховатися від всього світу.

-Вона – відьма? – запитав хлопець у Баффі, коли їх співрозмовники пішли.

-Трохи.

-І вона дійсно стерла б мені пам’ять?

-Можливо. Хочеш перевірити? – дівчина турбувалася за свого хлопця.

-Ні, точно ні, – швидко відповів він. – Цікаві межі її можливостей.

-Мені теж цікаво, але випробовувати терпіння Спайка не хочу.

 

Спайк йшов мовчки поряд з Валері і вже біля самого бару зупинився і спитав:

-Люба, ти дійсно зробила б це? З Фінном?

-Ні. Питання не в тому, чи можу я це зробити. Заради нього я не змінювала б рішення і не наражала б себе, а як виявилось тебе і Райлі, на небезпеку, бо не знаю, чим таке дійство закінчилося б. Якщо він почне патякати, це  сильно ускладнить ситуацію. Доведеться  відсторонитися від них і діяти самотужки, бо довіряти більше не зможу.

-Ти йому довіряєш?

-Ні, сподіваюсь тільки, що здоровий глузд присутній, і він усвідомлює, що ми на одному боці.

Перед тим, як увійти в бар, Спайк зупинився, глянув на Валері.

-Ти ж розумієш, що зараз буде складно? – спитав він, тримаючи її за руки.

Дівчина мовчки кивнула.

-Все може піти не так, як ти собі уявляєш, – продовжував вампір.

-Любий, я все розумію. Це твоя територія. І якщо щось піде не так, тобі приймати рішення.

-І ти послухаєш? Якщо скажу піти?

-Ні, самого тебе не кину. Якщо це прямо так складно, тоді пішли звідси. Врешті-решт, Джайлз і відьмі рано чи пізно з’ясують щось.

-Не думаю, що настільки складно, – посміхнувся він.

В цей час двері відчинилися і на порозі з’явився один із демонів, з якими Спайк і Валері перетнулись тоді в “Бронзі”. Його обличчя витягнулося, губи склалися в німому оклику. Він швидко повернувся в середину.

-Здається, зараз вирішиться незавершена справа, – промовив Спайк. Валері тільки зітхнула. – Тепер ідея йти туди здається мені не дуже вдалою.

-Ми ж не можемо вічно їх уникати?

Спайк відчинив двері, і вони рішуче увійшли в середину. Там було димно і гамірно. За барною стійкою стояв невеликого росту молодий чоловік, більше схожий на юнака.

-Спайк, давно тебе не бачив. Може тобі не до вподоби тутешнє товариство? – звернувся він до вампіра.

Блондин мовчки підійшов, сів на високий стілець, Валері сіла біля нього.

-Що привело до мене?

-А що, не можна зайти випити? – Спайк не знав, як почати розмову. – Наливай!

-Твій кредит давно протермінований, тому…

Вампір поклав гроші на поверхню стійки.

-Це зовсім інша справа! – миттю перед Спайком поставив склянку з темно-червоною рідиною. – А що буде пити леді?

-Якщо я попрошу каву без молока і цукру, це буде дивно? – Валері взагалі нічого пити не хотіла, але потрібно було привернути увагу бармена.

-Дивно, але я можу задовольнити ваше бажання, – відповів він, і за хвилину білосніжна філіжанка з ароматний напоєм з’явилася перед дівчиною.

Вел зробила ковток, про себе відмітила, що, на диво, кава дуже смачна. Віллі наче почув її думки, запитав:

-Смачно?

Валері кивнула, але промовчала.

-Крім мене тут ніхто не п’є цей напій, а на собі заощаджувати не звик, – пояснив молодик. – Та не за кавою ви ж до мене прийшли?

-Ви можете мені допомогти, – стверджувала, а не питала дівчина. – Можливо, ви володієте інформацією, яка мене цікавить.

-Можливо, – погодився Віллі, – але чому я мушу допомагати?

-Не мусите, можете продати.

-По діловому. Але гроші мене не цікавлять, – Віллі опустив очі на декольте Валері і облизав губи. – Побачення.

Спайк смикнувся вперед, схватив хлопця за грудки і прошепів:

-Ти зовсім страх втратив? – відразу відчув розряд, який вразив голову, але виду не подав, тільки відштовхнув бармена. Валері лише могла здогадатися, що він відчув.

-А що? Кожен отримає своє, – єхидна посмішка розплилася по обличчю.

-Побачення не буде, – спокійно відповіла Вел. – Кожен і так отримає, що хоче. Гроші принесуть більше користі, а зустріч – це безглузде витрачання часу.

-Ну, добре, – погодився власник бару, зрозумівши, що нічого не вийде з його  наміру. – Що ти хочеш і ціна питання?

Валері поклала перед ним стодоларову купюру і накрила її долонею.

-Ти, як гарний бармен, знаєш, що відбувається з твоїми постійними клієнтами. Чи я помиляюсь?

-Ні, я гарний бармен. Хто цікавить тебе? – пальці Віллі прокладали доріжку до грошей.

-Кохана, він зараз збреше і вухом не поведе. З нього і двадцятки було б позаочі, – Спайк не довіряв молодику, бо добре його знав. Потім згадав блеф Валері в розмові з Фінном і промовив, – Ти можеш взагалі йому не платити. Залізь в його дурну голову і подивись, що потрібно. Ти ж можеш.

Дівчина зрозуміла вигадку вампіра і вирішила підтримати.

-Можу, але хочу по-людськи. А якщо він збреше, я повернусь вже не така мила і люб’язна. То що? – перевела вона погляд на співрозмовника за барною стійкою, – Розкажеш?

Той вхопив ротом повітря, ковтнув і тихо, ледь розбірливо відповів:

-Так.

Валері задавала питання, Віллі відповідав, боячись сказати щось зайве або навпаки щось недоговорити. Дівчина занотовувала на папірці всіх перерахованих демонів, щоб нікого не забути.

-Більше я нічого сказати не можу, – боязко відповів чоловік.

–Добре, будемо вважати, що заробив, – Вел підідвинула йому гроші. – Тепер треба все перевірити, – повернула голову в бік вампіра.

Спайк не встиг відповісти, бо з дальнього кутка пролунав неприємний голос вампіра зі шрамом через все обличчя:

-Ти зовсім здурів? Притягнув сюди це дівчисько. Людям тут не місце! А-аа, вона ж не зовсім людина, більше схожа на Винищувачку. Тепер ти їх не вбиваєш, а трахаєш? – демон наближався.

Спайк різко обернувся, але Валері поклала йому руку на стегно, не давши таким чином зістрибнути зі стільця. Сама розвернулась, зміряла вампіра холодним поглядом і сказала:

-А ти ні вбити Винищувачку не можеш, ні трахнути. Тому і казишся, – сама лишалася спокійною, нічого із сказаного її нітрохи не зачепило. А по залу розійшовся хвилею гомін, що нервувало шрамованого.

-А може перевіримо? Спочатку я тебе зґвалтую, а потім вб’ю, – крива посмішка виказувала невпевненісь.

Спайк, почувши це, спохватився і хотів відсторонити дівчину. Але вона легко розвернула його до себе обличчям, подивилась в очі і попросила:

-Коханий, дозволь мені це зробити.

-Ти ж сказала, що це моя територія, – похмуро відповів він.

-Казала, але… Останнім часом на цвинтарі нудно, наші з тобою спаринги обмежуються ліжком, тренування я пропускаю. А він, – Вел махнула в бік задиракуватого вампіра, – супротивник, якого не шкода.

Спайка трохи розвеселив її аргумент, та все ж він не міг відступити:

-Не можу пропустити повз вуха його погрозу про…

Валері притулила палець до його губ.

-Ти ж цього не допустиш, якщо я не впораюсь? – прошепотіла вона.

-Звісно, ні – все його тіло було напруженим.

-Тоді мені нічого боятися.

-Кохана, чому ти не можеш, як всі дівчата, попросити якусь дурнувату м’яку іграшку або  прикрасу? Чому тобі обов’язково потрібно когось відлупцювати?

-Конкретно зараз, бо він мене бісить, – відповіла Вел і подивилась невинним поглядом, неначе дитина просила про щось, що дуже хоче.

-Добре, тільки обережно. Люблю спостерігати за твоїм боєм, – здався Спайк і торкнувся її губ.

Всі присутні вампіри безперечно чули їхню розмову, та сам винуватець сутички робив вигляд, що його це не стосується. Він привернув до себе увагу, промовивши:

-Все, попрощалися? Може почнемо?

-Як забажаєш, якщо тобі так кортить померти, – відповіла дівчина і ступила крок вперед.

Вампір відразу наніс удар, від якого Валері вправно ухилилася і відповіла тим же.  Він відреагував миттєво і відстрибнув у бік. Це був супротивник, у якого не було ні тактики, ні стратегії, лише сила і реакція. За декілька хвилин Валері зрозуміла, що підлаштуватися під нього не самий кращий варіант для перебігу бою, тому вирішила нав’язати свої правила. Увага і швидкість.

Спайк сів зручніше, попросив пива і спостерігав за боєм, готовий будь-якої миті доєднатися до нього. Та поки в цьому не було необхідності, Валері і сама добре вправлялась. Удари, блоки, підсічки були з одного і з іншого боку. За декілька хвилин Вел урвала момент і ногою нанесла удар в груднину зарозумілому вампіру. Не очікуючи такого повороту, він відлетів за кілька кроків, зупинила його лише стіна, об яку він гепнувся спиною. Зрозумівши, що дівчисько не так просто буде подолати, а просити посіпак не дозволяла пиха, він вихватив ніж.

-Чесний бій – це не про тебе, – зауважила Валері і відламала ніжку стільця, який стояв поруч.

Вампір рикнув і почав розмахувати ножем. Валері ухилялась, а коли відступати було нікуди, бо  спина впиралась в барну стійку, дівчина з легкістю на неї вистрибнула.

-Та хто ти в біса така? – здивування послабило пильність противника.

Валері скористалась нагодою і вдарила ногою в голову, потім ще раз. Вампір втратив рівновагу і почав відступати назад. Вел зістрибнула на підлогу і нанесла прямий удар в живіт.

-Ти помилився. Я – не Винищувачка, і ніколи нею не була. – Ще серія ударів, які шрамований намагався відбивати. – Я давала тобі шанс на існування, а ти ним знехтував, вирішив вбити мене.

Вона занесла руку з палицею для удару, лишалось всього декілька сантиметрів до зустрічі кілка з грудної клітиною вампіра, коли почула наказ:

-Зупинись!

Чомусь Валері розуміла, що звертаються саме до неї і застигла в той момент, коли вістря імпровізованого кілка і тіло вампіра розділяла сорочка, але хватку лівою рукою, якою тримала передпліччя свого противника, не ослабила. Вона пильно спостерігала за вампіром.

-Припиніть і розійдіться! – почула вона той же голос.

Недовіряючи шрамованому, дівчина не відпускала руки, в якій він тримав ніж, а ще сильніше стисла. Вона відчувала наближення якогось демона з одного боку і Спайка – з іншого.

Реакцію Вел можна було пояснити її розсудливістю. Вона подумала, що погано знає тутешній світ демонів і, знаходячись в їхньому барі, може зустріти кого завгодно з невідомими їй силою та вмінням. Інстинкт самозбереження підказував, що краще послухати і з’ясувати, а не лізти на рожон.

-Я сказав розійтися! – почула знову наказ цього демона.

Дівчина з силою відштовхнула вампіра і ступила крок назад. Але її опонент одним стрибком налетів на Валері і проткнув передпліччя, намагаючись пробити блок, яким вона прикривала обличчя і груднину. Перші краплі крові породили хаос. Всі присутні вампіри відразу змінили обличчя, крім одного. Спайк цієї миті був уже поряд, притулив рану до губ, одним ковтком позбувся надлишку червоної рідини і провів язиком. Отрута, що міститься в слині вампіра, зробила свою справу, і рана перестала кровити.

-Дякую! – промовила Валері і притулилась до вампіра, не то вибачаючись, не то чекаючи підтримки.

Решту ікластих демонів це не зупинило,  і вони рухались до джерела бажаної насолоди.

-Всім стояти! – був наступний наказ, який відразу подіяв. – Сем, ти зовсім здурів? – звернувся демон до шрамованого, – Чому вона, людина, дослухалась до мене, а ти ні?

-Вона хотіла мене вбити, я захищався, – забелькотів вже не такий нахабний вампір.

-Я не сліпий. До того, знаю дещо. І твоя поведінка тільки підтверджує правдивість інформації. За непослух накажу тебе, позбавивши правиці, щоб не розмахував ножем, коли не слід, – високий демон клацнув пальцями, і права рука вампіра безвольно повисла, випустивши ніж. – Тепер ти, – звернувся до дівчини більш спокійно і задумливо, з  легкою усмішкою.

Спайк закрив її, виступивши вперед.

-Спайк, відійди. Я тільки поговорю з нею, – попросив демон.

Вампір завагався, але не відійшов.

-Я нічого їй не зроблю, обіцяю, – наполегливо просив демон.

-Ти? Обіцяєш? – щиро здивувався Спайк. – Що ж сталося в підземному царстві, щоб один з найдавніших демонів з’явився тут? Демон, який тримає баланс між світлом і тьмою, хоче поговорити зі смертною? Лорейн, навіщо?

-Я не маю відповідати на твої питання, ти ж знаєш. Я міг би дізнатися все, що мені потрібно і в інший спосіб. Та хочу по-людськи, – повторив він фразу Валері.

-Дивно, як для тебе. Бо до людей ти не маєш…

-Вона має. Тому відійди, бо покараю, як Сема.

Не покарання боявся Спайк, а дечого іншого, та про свої тривоги вирішив промовчати. Він повагався, глянув на Валері. Вона зрозуміла його, поклала руку йому на плече і ступила крок вперед.

-Скажи, дівчинко, ти хотіла вбити Сема?

-Навіщо питаєте, якщо самі все бачили?

-Хочу почути від тебе.

-Можливо, і хотіла, але не сьогодні. Це був би наш квиток на зовні.

– Яким чином? – здивувався Лорейн.

-Весь цей натовп не випустив би нас живими. А тримаючи його в заручниках, вийшли б на двір. Оскільки сонце ще високо, більшість з присутніх не ризикнула висунути носа, що дало б нам час.

-А Спайк?

-Не треба! – різко відповіла Валері. – Ви не вперше мене бачите і чудово знаєте, чому він може виходити на сонце. Я ж по очам бачу.  До чого ці питання?

-Я зрозумів. Дозволь поцікавитись, ти мене взагалі не боїшся?

-А мала б? Хоча, не бояться тільки дурні. Межа і ступінь страху бувають різними.

-Щоб піти, ти могла скористатися… – не встиг договорити демон.

-Могла, але не стала б. Розумію, що ми перетнемось ще раз. Він не заспокоїться. На сьогодні його план провалився, та… – тепер договорити не встигла Валері.

-План? Про що ти говориш? У нього не було шансів, крім твого замислу піти звідси, – здивувався Лорейн.

-Невже ви думаєте, що він мене просто невдало поранив? Ні. Моя кров була б спусковим гачком для решти вампірів, які роздерли б мене на шматки. Він би вирішив проблему і залишився існувати далі, – Вел озвучила, що мала на увазі. Вгадала, бо шрамований вампір хмикнув, криво посміхнувся.

-О, навіть я цього не зауважив, – відповів Лорейн, а Спайк подався вперед, усвідомивши, чим все могло закінчитися. Дівчина перехопила його за руку.  – Облиш, любий. Не до нього зараз. Та й не сталось нічого.

-Будемо чекати поки станеться? – розізлився Спайк. – Я не хочу.

-Спайк, зупинись! – демон махнув рукою з довгими пальцями, блідо-блакитна шкіра на яких засвітилася, і якась невидима сила спинила вампіра. Лорейн повернувся до винуватця цієї історії. – Це правда?

-Я рятувався, – пробелькотів він, силуючись підвестись.

-Ти настільки дурний, що навіть не вигадав нічого такого, що могло тебе якось виправдати? Ти настільки боягузливий, що побоявся наступної зустрічі з дівчиною? – питання самі собою мали відповідь в контексті. – Чому я дивуюсь? Це ж твоя справжня людська натура взяла гору. Яким був, таким і лишився. Слухай мене. ТИ назавжди про них забудеш, – демон вказав пальцем в бік Валері і Спайка. – Ти поїдеш з міста і ніколи… Чуєш? Ніколи сюди не повернешся. Бо твоя рука – це тільки початок. Я поверну тебе до твого життя, так, саме життя і догниватимеш свої останні дні десь на смітнику, – Лорейн злився і це було помітно, бо з під його ніг почали підійматися клуби якогось газу. Сем замотав головою на знак згоди, забувши про немічну руку, оперся об стіну, підвівся. Демон трохи заспокоївся. – Геть звідси!

-Але ж там день? – вампір не розумів, що йому робити.

-Мені байдуже, як ти будеш рятувати свою нікчемну шкіру, але за хвилину, щоб і духу твого не було, – блідошкірий демон обернувся до Валері, змінив тон і промовив, – Підійди до мене!

-Вибачте, але слухати вас шкідливо для здоров’я, як показує досвід, – дівчина виставила поранену руку. – Це по-перше. По-друге, вся ця глядацька аудиторія не розташовує для розмови, щоб ви мені не сказали зараз. Я для них – ворог. І все, що вони почують, можуть використати проти мене. Тому, або припинимо розмову взагалі, або змінимо місце.

-Ти розумна, – всміхнувся демон. – Я не хотів, щоб так сталося, – перевів він погляд на руку. – Маєш рацію. Продовжимо розмову без сторонніх. Віллі?! – звернувся до бармена, який принишк за стійкою.  – Маєш вільне приміщення?

-Т-т-ааак, – затинаючись відповів хлопець. – Там мій кабінет.

-Ось і добре, – впевненою ходою Лорейн попрямував у вказаному напрямку до кабінету.

Валері і Спайк подумавши трохи, прослідували за ним. Зупинились, зачинивши двері.

-Не соромтесь, проходьте, – худа висока постать демона оперлась на стіл.

-Чесно кажучи, я не знаю, як з вами поводитись. Ворожості від вас не відчуваю та разом з тим не розумію, навіщо ви тут.

-Розумієш, я маю тримати баланс. З винищувачками ми звиклись за декілька сотень років. Вони зрівнюють шальки терезів в деяких випадках. А ти – щось нове, невідоме, хоча ворожості від тебе теж не відчуваю. Тебе прочитати взагалі складно. Тому прошу, підійди.

Валері зробила крок вперед, але Спайк втримав її за руку:

-Кохана, ти не знаєш його. Потрібна обережність. Може нашкодити.

-Спайк, не лякай дівчину. Я обіцяв, – вкотре за останній час всміхнувся демон, хоча це було не властиво для нього.

-Все буде добре, – легко поцілувала.

-Не вірю, коли ти так кажеш, все виходить з-під контролю, – злився вампір, але все одно притягнув її ближче до себе і також поцілував.

-Не цього разу, – провела долонею по його щоці і відсторонилась.

Підійшовши до Лорейна, заглянула в чорні, як ніч, очі.

-Що в мені не так?

-Тобто?

-Я проблема для світу демонів?

-Ні. Але хочу дізнатися, що ти собою являєш. Ні проблеми, ні загрози в тобі не бачу.

-Припиніть застосовувати гіпноз. Я раз на це піддалась, зробила висновок і надалі не дозволю ритись в моїх мізках, – наказала Валері.

-Оу, навіть так?! – очі виказували здивування. Лорейн тряхнув головою, і звернувся до вампіра, – Спайк, підійди і зроби, що хочеш, бо зараз луснеш від нетерпіння і роздратування.

Той підбіг до Валері, обійняв зі спини, міцно притис, торкнувся губами скроні.

-Все? Можемо продовжувати? – демон знову посміхався. Вампір мовчки кивнув. – Нам треба з тобою якось … налагодити зв’язок, – звернувся до дівчини. – Інші способи не допомагають, бо ти їх блокуєш. Через силу робити не буду. Дозволь заглянути у твою душу. Думаю, це дасть відповіді на питання, які цікавлять не тільки мене, а й тебе. Зараз ти нагадуєш маленьку дитину посеред океану. Тебе кинули в цей світ і залишили на самоті. Хвилі невідомого раз за разом накривають тебе, але ти борешся.

-Ви влучно описали мій емоційний стан. Тільки я не сама, – Валері поклала руку на долоню Спайка, переплила їхні пальці. – Спайк, як острів в цьому океані. Можна зробити ковток повітря. З ним затишно і безпечно, – поклала голову на плече.

-Тепер я відчуваю, бо ти дозволила, – відповів демон. – Та все ж, чи дозволиш ти більше?

-Досить розмовляти метафорами і порівняннями. Що ти від неї хочеш? – не витримав вампір.

Лорейн підніс руку до її грудей і хотів покласти на те місце, де  знаходився медальйон. Спайк рикнув, а Валері стисла його руку і кивнула демону, що згодна. Спочатку холод, а потім тепло відчула під його долонею. Вистачило пару хвилин. Лорейн прибрав руку, стис скроні. Вел на долю секунди обм’якла, тільки підтримка Спайка дозволила втриматися на ногах.

-Я ж попереджав, – сказав Спайк,  стурбовано дивлячись на дівчину.

-Ні, любий, це зовсім інше. Вперше я отримувала енергію, а не віддавала, – всміхнулась Валері.

-Вперше я відчув, як хтось забирає мою енергію, а не навпаки, – розгубився демон.

-Що, Лорейн, неприємно? – засміявся вампір. -Як ти це дозволив?

-Не знаю, не очікував, напевно.  Добре, давайте присядемо, розмова буде довгою.

Лорейн сів на диван, потер лоба, приходячи до тями від несподіванки. Спайк і Валері сіли на інший бік в півоберту до демона.

-Що ж почнемо, – вже цілком спокійно і розмірено промовив демон. – Для себе я все побачив. Тепер про тебе. Як же це сформулювати? Ти, як Афіна, мудра, справедлива, войовнича. У вашій міфології також були подібні богині.

-Не пам’ятаю я таких, – заперечила Валері.

-Правда і розум, підкріпленні силою,  нікому непотрібні. Такими важко керувати, тому ніхто не пам’ятає таких богинь. А в тебе ще й загострене почуття захисту слабких, знедолених і просто тих, хто потребує допомоги. Особливо це стосується дітей. – Лорейн глянув на Спайка і, щоб попередити його питання, відразу відповів, – Бо це останнє, що вона зробила в своєму світі, і про що не шкодує. Я буду кликати тебе Захисниця. На амулеті в тебе слов’янські руни.

-Щит Перуна. Він з’явився, коли я вперше застосувала магію. Проступив білим металом.

-Це твій захист. Не намагайся зняти медальйон. Ти, сама того не розуміючи, наділила його захисними властивостями від усього злого.

-Почекайте, у мене ще питання. – втрутився Спайк.  – Валері завжди захищатиме людей чи тільки поки діє договір з Вищими Силами?

-Вічно, – відповів демон.

Валері всміхнулась:

-Тобто до смерті, бо вічно я не житиму.

-Вічно, – повторив Лорейн і подивився в очі Валері.

-Що ви маєте на увазі? – дівчина стала серйозною.

-Тільки те, що твоє тіло лишиться таким же прекрасним і не зазнає змін, – блідий палець демона пройшовся по руці Валері. – Від вампіра ти успадкувала не тільки загостренні відчуття і реакцію, але й безсмертя. Дивно, я думав, ти так реагуєш на доторки всіх демонів, – перевів він розмову, – та ні, лише на одного.

-Почекайте, ви про що?

-Такі як ти, особливо реагують на демонів.

-Які це? Відьми?

-Ти не відьма, а чародійка. Всі магічні здібності, якими володієш, були з тобою від самого, так сказати, народження. А відьми успадковують, як Тара, або, навчаються всьому, як Віллоу. Тобі не потрібно вчити закляття, ти дієш інстинктивно.

-Тобто, я все ж таки не людина? – тихо спитала дівчина.

-Людина, зі всіма почуттями, бажаннями та потребами, притаманними людям, тільки з необмеженим життєвим ресурсом. Чому, до речі, ти відмовляєшся від магії?

-Бо не можу контролювати.

-Так ніколи і не навчишся, якщо не будеш практикувати. Спочатку буде складно, але згодом перейде все до автоматизму, як Спайкові денні прогулянки. Такі вміння допоможуть в майбутньому і врятують не тільки ваші життя, а й оточуючих.

Валері подивилась на Спайка, він стис її руку і підніс до губ.

Лорейн дивився на них наче щось обмірковував. Та потім промовив:

-Здається, це все, що я хотів сказати. Сподіваюсь, трохи допоміг.

-Дякую, – Валері потягнулась до Лорейна і накрила велику худорляву блідо блакитну долоню.

-Я вже піду. Ви, напевно, хочете побути наодинці?

-Ми теж підемо. Нас ще чекає смуга перешкод в барі.

-Чому?

-Не всі такі лояльні до нашої пари. Хіба що Лорн. Всі – і люди, і демони – бачать мезальянс в наших стосунках і вирішили, що можуть повчати або критикувати. Та нічого, не вперше, – посміхнулась дівчина.

Лорейн знову подивився так, як декілька хвилин тому.

-Для кожного суспільства, до якого б світу воно не належало, тільки законність стосунків має значення, – промовив він.

-Шлюб? Ви дійсно так вважаєте? Невже папірець вирішує все і може змінити ставлення? В моєму світі деякі родини живуть роками без цього свідоцтва, виховують дітей, будують плани.

-Шлюб, клейм. Як би цей союз не називав кожен із світів, та він є вагомим аргументом.

-Маячня якась! Шлюб має значення для двох, це має бути їх рішення і прагнення, а не спосіб щось довести божевільному суспільству, до якого б світу воно не належало.

-Це твоя думка, я її поважаю, – Лорейн підвівся.

Білява пара стала поруч. Вампір думав про щось своє. Валері посміхнулась демону і промовила:

-Я рада, що випала нагода познайомитись з вами. Це безцінний досвід. Ви тільки не сказали, чи порушую я баланс, за яким ви так пильно слідкуєте?

-Ти і є той баланс. Пояснень давати не буду. Ти розумна дівчинка, сама здогадаєшся. Наостанок дай відповідь ще на одне питання. Як ти з ним живеш?

Валері знову посміхнулась.

-Мене дивує, чому всі запитують, як я живу з вампіром, і ніхто жодного разу не поцікавився у Спайка, як він живе з людиною.

-Мені це й так відомо з його думок, почуттів. Авжеж непогано, – Лорейн провів пальцем по шрамах на її шиї. Вел не відсторонилась, не зніяковіла. – Хочеш розкажу, що мучить його останні кілька хвилин? – глянув він спочатку на вампіра, а потім на дівчину.

-Ні, не треба. Захоче – розповість, або спитає. Не копирсайтесь в його голові, будь ласка.

На цей раз демон вже засміявся.

-Ще жодна істота не розмовляла зі мною так, по-дружньому, не зверталась до мене на “ви” і так ласкаво не вимовляла “будь ласка”, тим більше людина. Я не стану на шляху Вищих Сил, у них шляхетна мета, хоча і викривленими методами. А то б забрав тебе до себе, – знову глянув на Спайка. Той притягнув Валері до себе і з-під лоба глянув на демона. – А коли закінчиться твій контракт з ними, вже не зможу.

-Не те, щоб я хотіла. Просто цікаво. Чому? – лукаво глянула Валері.

-Потім побачиш, – відповів він і розвернувся. – А, забув. Вас ніхто чіпати не буде. Вони й так під враженням. Тому йдіть спокійно.  – Лорейн накрився плащем, закрутився на місці і зник.

В барі гомін стих, як тільки відчинились двері кабінету. Вони підійшли до барної стійки, Віллі мовчки протягнув куртку і рюкзак дівчині.

-Вибач за спричинені незручності. Я цього не хотіла, – Валері поклала на поверхню стійки ще одну стодоларову купюру, – це за стілець.

Бармен повеселішав, відразу схватив гроші і промовив:

-З тобою приємно мати справи. Заходь якось, тільки без нього, – затримав погляд на вампірові, – потеревенимо.

-Віллі, ти зараз добалакаєшся, і отримані гроші стануть не потрібні, бо за небіжчиків турбуються родичі, – гримнув Спайк.

Біля виходу зіштовхнулися із Клемом. Добродушний демон так зрадів, побачивши їх, що рефлекторно обняв Вел. Дівчина відповіла на обійми та все ж сказала:

-Клем, я рада тебе бачити. Та така відкрита дружба зі мною принесе тобі проблеми, – поглядом указана на реакцію демонів за спиною.

-Та плювати. Я хвилювався. Приходили якісь люди у формі, Винищувачка, вампіри. Всі були налаштовані войовниче.

-З тобою все гаразд? – спитала схвильовано Вел і  торкнулась руки Клема.

-Так, я сховався, – опустив він очі. – Та вам туди не можна повертатися.

-Я зайду завтра, – приєднався до розмови Спайк. – Там лишились деякі речі.

-О, це добре. Чекатиму.

Сонце ще не сховалося за обрієм, тому Валері, тримаючи Спайка однією рукою, іншою намагалася щось знайти в рюкзаку. Білявий підкурив цигарку і протягнув її дівчині.

-Здається, я забула свою записку у Віллі. Шкода!

Спайк також закурив. Глибоко затягнувся, нахилив голову набік і спитав:

-Кохана, ти зараз тільки про це думаєш? Нічого не хочеш сказати?

-Заради цього списку ми йшли сюди. А все решта – супутні фактори.

-Супутні фактори? – торкнувся руки, де під курткою давав про себе знати поріз.

-Я ціную твоє піклування. Та ти не зможеш мене оберігати весь час, як і я тебе. Це треба прийняти. Ми – не звичні люди, і небезпека може чекати в самих незвичних місцях. Минулося, і добре.

-Твоє завзяття, з яким ти захищаєш людей, не дозволить і року прожити. Я теж був дурний на початку обернення і не відчував ні загрози, ні страху. Та моїми ворогами були люди, слабкі і немічні істоти. Ти ж встряєш в бійку здебільшого з демонами. Теоретично про них ти знаєш багато, та досвіду не вистачає. Досвіду спілкування з ними, ти ще  не вивчила їх психологію. Тому я докладу максимум зусиль, щоб захистити тебе, подобається тобі це чи ні, – серйозний тон і пронизливий погляд свідчили, що він не відступить.

-Добре, я не проти. Ти маєш рацію, досвід тісного спілкування у мене тільки з одним демоном, – стала навшпиньки і поцілувала його. – Якщо це все, що тебе турбує, поїхали до Маєрзів. Майк попросив забрати кров, а Марі приготувала вечерю. Швидко заберемо і додому.

-Ні, не все. Півгодини тому ти дізналася, що безсмертна, а поводишся так, ніби нічого не сталося, – все тим же тоном сказав вампір.

Валері мовчала. Звісно вона про це думала, але не знала, як до цього ставитись. Тільки коли заговорила, все стало на свої місця.

-Слова Лорейна свідчать лише про те, що я ніколи не побачу зморшок на своєму обличчі, не помру від старості. І це мене радує. Бо старіти, повір, неприємно. Навіть, якщо тобі сорок, і ти усвідомлюєш, що функціонування організму дає збій. Коли в душі тобі все ще двадцять, а тіло нагадує, що це не так. Але… Я, як і ти, вразлива. Хвороба, демон, отрута, зброя, та все, що завгодно може обірвати моє життя. Тому до цього факту я ставлюся філософськи – добре було б прожити якомога довше, багато чого пізнати, побачити, але все вирішує випадок.

-Проживеш, я подбаю, – заспокоївся Спайк, бо турбувався, що така новина може призвести до істерики або паніки. Він поцілував її. – Ось, – дістав з карману папірець з її записами.

-Дякую, – зраділа вона. – Ти – найкращий!

-Не перебільшуй, а то я зніяковію, – всміхнувся він. – Поїхали?

Зворотною дорогою Спайк спитав Валері:

-До Наглядача?

-Ні, додому. Спочатку розберуся сама що до чого. Допоможеш? – він мовчки кивнув. – Коли Скубі починають сперечатися, я втрачаю контроль. Та і з Фінном не завадило б зустрітися, дещо уточнити. Потім тільки до Джайлза.

На кухні спитала:

-Спочатку вечеря чи в душ?

-Вечеря, – відповів Спайк, відкриваючи пляшку з пивом.

Зараз для нього прості дії набули нового значення. Для цього не треба було йти і шукати жертву. Достатньо розігріти кров, яку привезли від м’ясника, сісти за стіл і спостерігати, як їсть Валері. Відчуття були новими, але не напружували. Вел доставала з пакетів дбайливо складені  коробочки.

-О, будеш крильця з гострим соусом? – відволік її голос від роздумів.

-Угу.

-Спайк, що з тобою? Таке враження, що ти не тут, – різко повернулась Валері. – Лорейн щось зробив? – підійшла до вампіра.

-Він тут ні до чого, тобто не зовсім, – поставив пляшку і глянув на дівчину. – Скажи, ти б вийшла  за мене?

Питання було несподіваним. Але Вел миттєво опанувала розгубленість і грайливо запитала у відповідь:

-Це звичайна цікавість чи пропозиція?

Вампір не поділяв її грайливий настрій, відійшов у бік і повернувся спиною.

-Спааайк? – не зрозуміла його реакцію дівчина. – Ти настільки не довіряєш мені або невпевнений у собі?

Відповіді не прослідувало. Валері ще трохи почекала. Засмутилася, перехотілось їсти. Вона похитала головою і повільно вийшла з вітальні. На першій сходинці її зупинив голос Спайка.

-Невпевнений у собі.

Вел повернулась, вампір стояв за її спиною.

-Чому?

Спайк опустив очі і промовчав.

-Коханий, що з тобою зробило життя….

-Я не жив до зустрічі з тобою.

-Саме життя. Що трапилось наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя?  – не дочекавшись відповіді, поклала долоню на його щоку, продовжила – Представники того суспільства вирішили, що вірші скромного поета не заслуговують уваги? Критикували, насміхалися, при цьому не зробивши нічого, що б зацікавило оточуючих. Чи засуджувати простіше? – Спайк підвів очі. – Сесілія вирішила, що ти їй не пара? Ти так зневірився, бувши людиною, що, ставши демоном, виплеснув емоції, які вирували, втопивши Лондон у крові. Це дало відчуття влади і зверхності. Але не впевненості. А зараз ти подумки знову повернувся у минуле і подумав, що я відмовлю.

Спайк взяв її руку в свої і запитав:

-Це ти від Лорейн підхопила здатність читати думки?

-Ні, я не можу чути думки. Про твоє обернення я знала в загальних рисах. Могла в чомусь помилитися, та, вочевидь, влучила в ціль. А решта –  в тебе на обличчі написано. За час не-життя ти плювати хотів на суспільство і керувався бажаннями. Модель такої поведінки мені імпонує, – Спайк здивовано подивився на дівчину, – Ну, не методи, якими ти їх втілював, – всміхнулась вона. – Коли правильно сформульовані бажання стають ціллю і реалізуються без шкоди для оточення, це нормально. Можливо, треба було і надалі писати вірші, і з часом вони б сподобались суспільству, можливо, вони були непогані, а решта їх не могли оцінити через відсутність інтелекту. Можливо, згодом і Сесілія б подивилась на тебе іншими очима. А ти, не маючи підтримки, зневірився і опустив руки.

-Не я, а Вільям Пратт. Особливо я, ні про що не шкодую. Все, що принесло не-життя мене цілком влаштовувало.

-А що зараз? Вільям Пратт взяв гору і тебе це збентежило?

Спайк промовчав, отже дівчина вгадала його переживання.

-Навіть він може діяти рішуче, якщо повірити в нього, а не вважати невдахою, – вона торкнулася його губ. – Ти можеш скільки завгодно приховувати і не визнавати його в собі, та я однаково буду кохати сміливого і впертого Спайка і сором’язливого і невпевненого Вільяма Пратта. Навіть ти, – вона подивилась в його сині очі, – мені цього не заборониш.

-Чому?

– бо іноді Вільяма Праття в тобі більше, ніж ти можеш уявити.

– якщо Лорейн не причетний, як ти все це відчула?

-З власного досвіду. Тільки в мене на те було більше часу, щоб розставити пріоритети, повірити у власні сили і жити, не керуючись порадами і зауваженнями оточуючих, яким не подобались мій вибір або дії.

-Тобто?

-Людиною я була значно довше, ніж ти. А ще, у мене була донька, яку я мала навчити жити так, щоб вона отримувала задоволення від життя, а не вважала тягарем кожне нове випробування. Я сумую за нею, мені її не вистачає. Та я впевнена, що вона впорається з усім, навіть якщо опинилась в іншій країні серед чужих людей.

Спайк відчув, що тепер підтримка потрібна дівчині. Її сумні очі опустились. Від питання, яке спровокувало цю розмову, вони віддалились, але вампіра воно все ще турбувало. Він не розумів наскільки цей момент слушний, та все таки промовив:

-Я почув все, що ти сказала. Де в чому мені важко погодитись. Але я хочу, щоб моє бажання стало ціллю. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Не тому, що цього вимагає  оточення або йому простіше прийняти законні стосунки. Бо цього хочу я. Ти вийдеш за мене?

Її зелені очі ласкаво посміхалися. За секунду вона відповіла:

-Я хочу розділити з тобою вічність, яку напророкував Лорейн. Так, я вийду за тебе.

Мить, яка поділяла питання і відповідь, для Спайка тривала нескінченно довго. Він встиг подумати, що поспішив, що його бажання не співпаде з її, що він втратить те, що вже мав. Та мусив ризикнути, бо за останні години якийсь неспокій не давав зосередитись ні на чому. Почувши відповідь, міг тільки видихнути:

-Коли?

-Хочеш, як тільки зробимо тобі документи, поїдемо у Вегас або просто сходимо у мерію.

-Тоді це буде дійсно схоже на шлюб, який змусить суспільство змиритися з нашими стосунками.

Валері посміхнулась. Зараз вона бачила перед собою англійця кінця минулого століття.

-Добре, до кінця травня у нас є можливість все обміркувати. Зараз війна з Адамом забиратиме багато часу і сил. А потім, я сподіваюсь, ми знайдемо час на себе.

Напруга, яка тримала його, відступила. Спайк притягнув дівчину до себе і прошепотів у самі губи:

-Кохаю тебе, – поцілував Валері.

До спальні  так і не дійшли. Перебуваючи у вітальні, десь між ніжним і пристрасним сексом, вони все ж повечеряли. Спайк ліг на диван поруч з Валері і накрив їх ковдрою. Він притис її до себе, наче боявся, що вона зникне.

-Із всіх можливих варіантів не думав, що саме Лорейн втрутиться в наше життя, – сказав вампір, коли вони трохи відпочили.

-Ти ж його бачиш не перше?

-Зустрічались декілька разів, в часи… моєї активної діяльності. Він ніколи не втручається у “війни” між людьми і демонами. Та коли останні перетинають межу, він з’являється для розмови або з застереженнями. Вперше про винищувачок почув саме від нього. Не повірив його розповідям. Він сказав, що на моєму рахунку їх буде три. Думав вбити Саммерс, а потім довести що помилився найдавніший, якщо я знищу ще одну. Тепер я і третьої не вб’ю, тож Лорейн дав маху.

Вони ще трохи помовчали. Потім Спайк знову заговорив:

-Треба запитати Ангела, чи не допоможе він з документами.

-Це якраз не проблема. Вищі Сили  дещо винні.

-Не зрозумів.

-По договору вони погодились зробити їх за вимогою.

-Для чого ти внесла цей пункт? Ти знала, що так буде? – трохи напружено і з іронією спитав вампір.

-Ні, – спокійно відповіла Вел. – Я й подумати не могла, що саме в такій ситуації вони знадобляться.

Німе питання в його очах вимагало негайної відповіді.

-Напевно, такі дії нетипові для вампіра. Та й знайомі ми були недовго.

-Для чого тоді? – серйозно і спокійно спитав Спайк.

Валері мовчала.

-Кохана?! – тиша дратувала. – Вел?! – не зводив з неї очей.

-Пообіцяй не злитися, – по дитячому попросила дівчина.

-Судячи з твого тону, не впевнений, що дотримаюсь обіцянки. Не тягни! – поки ще спокійно попросив вампір.

-Я хотіла зустрітися з юристом, який би… склав заповіт. Ти б отримав все, що я маю в разі, якщо зі мною щось трапиться.

-Ти збожеволіла? – Спайк зіскочив з дивана і подивився широко відкритими очима. – А в мене запитати не хотіла?

-Хотіла. Саме такої реакції й очікувала, тому й не наважувалася на розмову. Та все одно без тебе нічого б не робила. Ти сам маєш обрати імя, яке буде посвідчувати твою особу.

-І на цьому дякую! – з іронією відповів він. Дівчина сиділа, забившись у куток. – Я тебе налякав?

-Не кажи дурниць! Я тебе ніколи не боялась. Просто мені прикро, що я розізлила тебе.

Спайк не знав, що йому робити. Роздратування і злість заважали наблизитися до Валері, а вигляд розгубленої дівчини навпаки штовхав до неї. Він трохи заспокоївся і запитав:

-Коли така маячня прийшла в твою голову?

-Десь в проміжку між тим, коли повернулась пам’ять і коли Вістлер завітав вперше.

-Поясни, чому?

Вел встала з дивану, щільніше закуталась у ковдру, не тому, що її було холодно або соромилась оголеного тіла, а тому, що так відчувала себе захищенню і впевненню. Підійшла до вікна, подивилась у темряву. Помовчала, наче приводила до ладу думки, і заговорила:

-В той час я багато думала, бо ночі без сну занадто довгі. Я розуміла, що можу зробити для кожного з вас, а що робити зі своїм життям, не уявляла. І це … лякало. Поява Вістлера трохи прояснила ситуацію, та кожне нове відкриття про мої здібності та вміння знову повертало мене до початкової точки. Розмова з Лорейном дивним чином розставила всі крапки, і тепер я почуваюсь так, ніби знайшла своє місце.

Дівчина повернулась, бо відчувала Спайка за своєю спиною. Він відвів локон з її обличчя і спокійно запитав:

-Чому ти не спиш ночами, і як довго це триває?

-Останній місяць вже краще, і безсонні ночі бувають рідко. А на початку – майже щоночі  переживала свій останній день. І це були не лише сновидіння. Я відчувала біль, задуху, нестачу кисню, втрату свідомості. Мені було… страшно. Тому підсвідомо стала прокидатися через годину після того, як засну.

-Чому ти мовчала? – Спайк обняв її. – Я не можу, як Лорейн, читати думки і почуття, не настільки проникливий, як ти. Твоя поведінка завжди викликала захоплення – без паніки і істерики, була спокійною і врівноваженою. Чому? Ти настільки не довіряєш мені? – хотів відсторонитися.

Валері його втримала біля себе і відразу відповіла:

-Ні, любий, справа не в тобі. Зазвичай я всі свої проблеми вирішувала сама. Коли мене питали “Як ти?” або “Що трапилось?”, і я відповідача чесно і щиро, то бачила муку на обличчях рідних. Неначе я навмисно обтяжую їх. Простіше було промовчати або не вдаватися в подробиці.

-В мене було багато звичок, які я вимушений був змінити. Можеш позбутися хоча б цієї?

-Спробую.

-І якщо наступного разу прокинешся серед ночі, розбуди мене.

-Навіщо?

Його погляд краще всяких слів відповів на її питання.

-Добре, – погодилась Вел і міцніше притислась до вампіра.

-Мене виводять з рівноваги навіть твої думки про смерть.

-Я не думаю про неї, розглядаю тільки як крайній випадок. До того ж, якщо щось вийде з під контролю, ти… – Вел запнулась, але все таки продовжила, – можеш мене обернути, якщо встигнеш.

-О, Боги! Жінко! Ти дійсно про це думала? – розгубився Спайк.

-Так, на початку. А після останньої розмови з Вістлером зрозуміла, що Вищі Сили не дозволять так просто загинути “дороговартісному проекту”. Тому доведеться тобі мене терпіти такою, якою я є. Коханий, може ти передумаєш, поки не пізно. Навіщо тобі така божевільна дружина? – подивилась на вампіра, посміхаючись.

-От зараз помовчи, кохана, – поцілував її пристрасно, підхопив на руки, – Ходімо в ліжко. На сьогодні вистачить вражень.

 

Спайк стояв перед мікрохвильовкою і очікував відповідного сигналу, коли відчув теплий подих на спині і долоні на грудях.

-Чому ти мене не розбудив? – дівчина міцно притислась до вампіра.

Він легким рухом посадив її на стільницю перед собою.

-Як ти спала? – постав зустрічне питання.

-Чудово, але прокидатися, коли тебе немає поруч… дивно, – надула губки.

Спайк всміхнувся, нахиливши голову набік.

-Я не так давно і прокинувся, але встиг опанувати ось це, – махнув у бік кавомашини. – Каву будеш?

-Так, дякую.

Поки він готував напій, Валері зіскочила, заглянула у холодильник. Окрім яєць там нічого не було. Вирішила зробити омлет нашвидкуруч.

-Любий, треба з’їздити до крамниці за продуктами.

-Добре, – протягнув філіжанку з гарячим ароматний напоєм. – Я хотів відвідати Клема. Треба забрати деякі речі і звільнити його від обов’язку стерегти склеп. Рано чи пізно там стане небезпечно для нього. Поїдеш?

-Віллоу домовилась з якимось комп’ютерним генієм, який допоможе розробити сайт для агенції Ангела. Мені потрібно в студмістечко. Клему передавай вітання. Ой, – швидко переклала на тарілку свій сніданок, поки той не згорів.

-Сьогодні?

-Так, скоро Різдво. Студенти або поїдуть додому, або загубляться в ланцюгу вечірок. Треба ловити момент, – дівчина побачила розгубленість в його очах. – Любий, не переймайся. Їдь в склеп, а я сама впораюсь. Обіцяю не робити дурниць, – посміхнулась.

-Добре, – подумавши, відповів Спайк. – Я тебе завезу, а потім заберу, коли скажеш.

-Завезти можешь, а потім … Знаєш, я б хотіла зустрітися ще раз з Лорейном.

-Люба, він не ходить по вулицям і не з’являється за чиїмось бажанням, – вампір був спантеличений.

-Я розумію, та зустрітися з ним у Віллі є шанс, хоча б і невеличкий.

-Це ілюзія. Але якщо тобі так потрібно, давай сходимо до Віллі.

-Тоді зустрінемось там?

Спайку ідея взагалі не подобалась, та сперечатися він не став.

-Коли?

-Я тобі зателефоную, коли звільнюсь.

 

Машина припаркувалася біля центральної алеї, яка вела до головного корпусу університету. Валері поцілувала Спайка і вже хотіла вийти, коли запитання її зупинило:

-Чому Фінн зупинився? Він тебе чекає? – в голосі відчувалися нотки занепокоєння.

-Взагалі, я не збиралась сьогодні з ним розмовляти, ще не має про що. Але якщо він тут, то допоможе знайти генія, – спокійно відповіла дівчина.

-Не надто довіряй йому.

-Я йому взагалі не довіряю, але не можна ж його постійно у чомусь підозрювати. Так і до параної недалеко, – вона ще раз його поцілувала, – Кохаю тебе, – і відчинила дверцята. – Якщо знадобиться, плед на задньому сидінні, – забрала сумку з ноутбуком і вийшла.

Спайк не поспішав від’їжджати. Відчинив вікно і прокричав:

-Фінн, торкнешся її хоча б пальцем – відіб’ю голову.

-Не зможеш, – відповів хлопець без сарказму і іронії.

-Перевіримо?

Райллі промовчав, взяв у Валері сумку і звернувся вже до неї:

-Яким вітром тебе занесло в наше містечко.

-Справи,  – дівчина не стала в деталях пояснювати, які саме, тільки попросила допомогти знайти потрібну їй будівлю.

Поки вони йшли, Фінн сказав:

-Вел, я обіцяв не чіпати вас зі Спайком. Але Форест і Гремм зовсім іншої думки, до мене вони останнім часом не дослухаються. На професорку Волш я зовсім не маю впливу. Краще Спайку тут не з’являтися.

-Дякую за попередження. Я і сама це чудово розумію. Тільки ж він впертий.

-Складно з ним?

-Не складніше, ніж з будь-якою іншою людиною.

-Але ж він не …

-Райлі, хоч ти не починай. Я завжди пам’ятаю, що він – вампір. Та мене все влаштовує. Тобі вдалося щось з’ясувати? – перевела вона розмову.

-Ні, це не так легко, – знітився хлопець.

-Якщо я зараз назву тобі декілька видів демонів, які зникли останнім часом, так буде легше?

-Які демони?

-Їхні імена не мають для тебе значення, зосередься на видах. Адаро, дракус, одрен,  еврином. А ще були еринії. Навіщо ви їх тільки полонили? Вони ж богині помсти. Позбавлять розуму, буде непереливки. Тримайся подалі від сліпуче гарних жінок у вашій лабораторії.

-Звідки ти про них знаєш?

-Про ериній? Ох, Райлі. Практичні навички – це добре, але й про теорію слід пам’ятати.

-Я про демонів. За добу ти маєш цілий список.

-Так, я маю список. А ті, що я перерахувала, тільки невелика його частина. Звідки про них знаю, не скажу, бо треба ще допрацювати інформацію. Почни перевірку хоча б з цих.

Вони підійшли до будівлі, яка стояла осторонь.

-Якщо ти нічого не сплутала, це тут. Будинок братства цих дивних типів. Ти там обережно, бо ходять чутки, що вони наркомани, нечупари і бог знає ще що.

-Загальноприйняті стереотипи. За такими, як вони, майбутнє, – всміхнулась Валері, згадавши знайомих програмістів зі свого часу, цілком нормальних, фінансово забезпечених, охайних, інколи понад міру, людей.

-Ти тут надовго? Давай я тебе потім проведу?

-Я не знаю, скільки тут пробуду, та зворотній шлях знайду. Райлі, – дівчина торкнулася його передпліччя, – так само, як Віллоу спостерігає за нами з одного вікна, професорка Волш може це робити з іншого. Тобі краще придумати якусь правдиву історію, чому ти супроводжував мене через все студмістечко, бо професорка запідозрить тебе в зраді. Дякую за допомогу, але далі я вже сама.

-Ти й про це знаєш? – почав роззиратися навкруги.

-Та не крутися ти. Збоку дивно виглядаєш. Нічого я про це не знаю, тільки припустила, що так може бути.

-Валері, навіть випадкова зустріч з тобою поставила переді мною купу запитань.

-Як будеш мати інформацію, якою захочеш поділитися, зустрінемось знову. Тільки Баффі запроси на цю зустріч. Зараз вона вже разом з Віллоу за нами спостерігає, і щось мені підказує, вона не в захваті.

-Як ти…? -Райлі знову хотів обернутися, та згадав слова дівчини, лишився стояти нерухомо.

-Ніякої магії, у мене гострий зір, – засміялася Вел і зникла за дверима.

Відразу у вітальні відчула, що помилилась. Сперте повітря, наповнене запахом прокислого пива і гниттям залишків їжі, підтверджувало слова Райлі. Якийсь волохань у піжамі вказав на двері, де можна знайти Кріса. Стан кімнати, в якій опинилась дівчина, нічим не відрізнявся. Замість привітання, Вел запитала:

-А вікно в тебе відчиняється? – відчула, що її легкий сніданок може опинитися поруч зі шматками піци, вкритими пліснявою. Не дочекавшись відповіді, відчинила все-таки вікно і вдихнула свіже повітря.

-Чого ти тут командуєш? Мені і так нормально, – обурився власник приміщення.

-Тобі може і нормально, а я не хочу смердіти смітником.

-Якщо щось не влаштовує – не затримую, – склав руки на грудях і відхилився на спинку стільця.

-Мені плювати, як ти тут живеш. Під час мого перебування я хочу дихати, а не задихнутися. Може перейдемо до справи?

-Віллоу коротко описала суть питання. Це буде коштувати дві сотні. Сайт буде готовий вже за декілька днів.

-За дві сотні ти його опублікуєш за годину – дві. Ще одного візиту до тебе я не витримаю.

-Ти зовсім божевільна? Це неможливо!

Валері глянула на нього, мовчки дістала ноутбук, ввімкнула. Поки машина завантажувалася, спокійно сказала:

-Подивися, будь ласка, де я припустилась помилки.

-Ти думаєш, що кожен ось так просто може розробити сайт?

-Не зараз, а згодом –  цілком може при бажанні.

Кріс витріщив на дівчину очі та все-таки послухав.

-Ноут у тебе непоганий. Ну, давай, подивлюся, – скептично сказав геній. – О, цікавий підхід. Нестандартні алгоритми і нові протоколи. А інтерфейс?

-Задіяла сторонні графічні редактори, – зрозуміла його питання.

Хлопець продовжував аналізувати її роботу та більше з цікавості, як здалося Валері. Вона мовчки чекала, не заважала, а згодом все-таки спитала:

-То в чому моя помилка?

-Я не скажу, що ти помилилась, просто не завершила задачу, – його пухлі пальці швидко забігали по клавіатурі. Хвилин через десять він заговорив:

-Все, готово. Як тільки сплатиш хост, сайт запрацює в мережі.

-Вже сплатила. І ще, його треба поширити в даркнеті. Там відвідувачів буде більше.

-Ти навіть і про цей бік мережі знаєш? Звідки?

-Скажемо так, я певний час жила в Європі і спілкувалася з твоїми колегами.

-В Європі? Та що вони там знають?  Вони ж використовують результати наших розробок!

-Як бачиш, щось вміють, – всміхнулась Вел.

Кріс засопів, знову забарабанив по клавіатурі.

-Все, приймай роботу, – нарешті подав звук.

Тепер настала черга Вел грати на клавіатурі.

-Можна ввечері зателефонувати знайомим, – резюмувала дівчина. – Дякую за допомогу, – взяла рюкзак, щоб дістати гроші.

-Я не візьму плату за роботу, якщо дозволиш скористатися твоїми ідеями.

-Та будь ласка.

-Вперше зустрічаю на сайті розділ для коментарів і запитань.

-Це зручно для спілкування з клієнтами. Ще раз дякую, я вже піду, – сказала Вел, закривши сумку.

-Може прийдеш на вечірку завтра до нас?

-Ні, вечірки – не моє.

На дворі вдихнула свіже повітря на повні груди. Зупинилася, щоб зателефонувати.

-Коханий, я вже звільнилася… Не страшно… Якщо у тебе справи, до Віллі піду сама. Залишатися у студмістечку під прицілом у Ініціативи – це як дражнити голодну собаку… Ні, Фінна немає поруч. Давай, до зустрічі. Цілую. – Вел відчула за спиною Віллоу. – Привіт, – швидко повернулась і привіталась.

-Ой, привіт! Я не хотіла підслуховувати, боялась, що ти підеш. Кріс допоміг?

-Так, дякую, -Валері чекала наступного запитання, та молода відьма все не наважувалася. – Віллоу, кажи. Ти ж хочеш спитати про Райлі.

-Чому ти так вирішила? – знітилась руда.

-Я бачила вас з Баффі у вікні.

-О-у, я не думала… То що у вас з Райлі?

-У нас з Райлі була розмова, яка стосується справи. Як чоловік він мене взагалі не цікавить. Я не кажу, що він поганий. Не мій типаж. Мені достатньо одного чоловіка поряд.

-Але ж Спайк…

-Віллоу, – перебила її Валері, – давай домовимось. Ви всі маєте право на власну думку, ви можете обговорювати наші стосунки, коли нас немає поруч. Але не треба нав’язувати мені ваші судження. Я не зміню свого ставлення до Спайка через те, що він вам не подобається.

-Ти ж його не знаєш, – хотіла заперечити Віллоу.

-Ви теж. Ви зовсім не знаєте того Спайка, якого знаю я.

Віллоу опустила очі. Валері, щоб відволіктися від цієї розмови, запитала:

-Як там Тара?

-Нормально, – почервоніла чомусь дівчина.

-Послухай, Віл, – Валері торкнулась руки відьмочки, – немає нічого страшного, якщо у вас почуття, тим більше, взаємні. Іноді люди через забобони і думку оточуючих можуть втратити щось важливе.

Руда підвела очі.

-Я заздрю тобі, Вел. Твоїй сміливості, прямолінійності, вмінню жити для себе.

-Ага, скажи це Спайку. Він вважає, що для людей я роблю набагато більше, ніж для себе.

-Він – одноосібник, і не хоче ділити тебе ні з ким, навіть з незнайомими, – посміхнулась тепер і Віллоу. – Ти маєш рацію, ми зовсім його не знаємо, крім того, що він – вампір і ворог Баффі, а може і не такий вже і ворог, зважаючи на ситуацію. Та ніхто не знає, що буде, коли чип вийде з ладу.

-Я знаю, – сумно відповіла Вел. – Від цього постраждаємо тільки ми зі Спайком, нікого більше не зачепить. Тож не хвилюйся.

-Як це? – злякано глянула Віллоу.

-Забудь і нікому не кажи. Я сподіваюсь, що до цього не дійде. Добре, я побігла, в мене ще справи. Бувай!

Віллоу спантеличено дивилась в спину Вел, яка швидко йшла зі студмістечка.

 

Біля бару Валері зупинилась, огляділась навкруги. Спайка ще не було, та й зволікати не хотіла, можливо її бажання дійсно ілюзія. Вона впевнено увійшла в середину.

-Привіт, красуня! Ти дійсно прийшла потеревенти без свого вампіра?

-Привіт, Віллі! Я у справі.

-Я більше нічого не знаю, – хаотично замахав руками бармен.

-Я не про те. Як мені зустрітися з Лорейном?

-А я звідкіля знаю?! Я бачив його двічі у житті: коли з’явилась Винищувачка, і коли ти вчинила бійку. Більше зустрічатися з ним не маю бажання.

-Шкода, а я б хотіла його побачити. Тоді я пішла.

-А поговорити?

-Немає нам про що з тобою говорити, твої фантазії я не поділяю.

-Чому відразу фантазії…

-Все, Віллі, бувай.

За пару кроків почула:

-Почекай, дівчинко! Я знав, що ти прийдеш, тому не міг відмовити собі в задоволенні ще раз зустрітися з тобою.

-Лорейн! – щиро зраділа Валері.

Демон вийшов з темряви і попрямував до Вел. Дівчина повернула голову до хлопця за стійкою і показала кінчик язика. Сам власник бару з переляканими  очима намагався відволіктися, протираючи склянку.

-Ви давно тут? – спитала Валері наче у старого приятеля.

-Час – категорія відносна. Та заради цих зелених очей можна і почекати. Віллі, ми скористаємося твоїм кабінетом знову? – питання Лорейна більше було схоже на ствердження. Хлопець у відповідь замахав головою.

Лорейн, як істинний джентельмен, пропустив дівчину вперед, і, зачинивши двері, відразу спитав:

-Що трапилось? Невже вампір тебе образив і ти хочеш до мене? – всміхався демон.

-Ви ж знаєте, що це не так, – всміхнулась у відповідь Вел. – Мені потрібна ваша порада. Можу до вас звернутися?

Лорейн подивився глибокими чорними очима. Спочатку хотів зауважити, що вона – людина, він – демон, що це не природно. А потім відкинув ці думки, бо Вел не буде ставити дурних питань і, якщо вже звертається, то на те є причина.

-Кажи, дитинко, що тебе хвилює.

-Розкажіть мені, будь ласка, про клейм.

-Несподівано. Ти ж стверджувала, що шлюб не може вплинути на “суспільну” думку. А клейм – це той самий шлюб у світі демонів.

-Так, я знаю. Це особливий зв’язок, і у всіх він відбувається по різному. Але я людина. Чи зможу я витримати цей ритуал?

-Ти зможеш. Питання в тім, навіщо це тобі?

-Бо хочу. Для нас двох, а не для оточуючих. Я й досі не вірю, що шлюб щось змінить.

-Він все таки наважився?

-Так, – Валері наче відчувала, про що саме питає демон.

-І коли весілля?

-В кінці травня.

-А клейм? Коли ти хочеш?

-Спочатку я маю дізнатися все про цей ритуал. Обдумати, а потім прийняти рішення разом зі Спайком.

-Якби ти сказала, що хочеш цього зараз, я не відповів би на жодне твоє питання. Бо це дійсно має  бути взважене рішення. Тому… Що тобі відомо?

-Мої знання обмежуються тільки інформацією, яку я прочитала в джерелах в бібліотеці ще в моєму світі. Тоді взагалі сприймала це, як вигадку. Клейм – це сильний емоційний зв’язок, своєрідна залежність. Може трапитися так, щоб один із пари стане домінантом. Узи крові — величезна сила та влада. Повного свого потенціалу досягають, якщо  пити кров і надалі.

-Цілком, так воно і є. Та це узагальнене визначення. Все залежить від того, що ви вкладаєте в ритуал. Якщо вампір хоче мати раба, тоді це залежність. У вашому випадку ми говоримо про дещо інший зв’язок. Так, ви будете відчувати один одного – біль, емоції, з часом, можливо, і місцеперебування. Та ніякої залежності і домінування.

-А, ще, – згадала Валері, – Там було сказано, що фізична смерть одного з пари призведе до гибелі іншого.

-Це ви теж маєте вирішити самостійно. Цей пункт не є обов’язковим. Тебе має більше хвилювати сам ритуал. Якщо Спайк не втримається і вчасно не зупиниться, то ти станеш вампіром. Ваш випадок нетиповий. Хоча… Я так розумію, його ікла не одноразово впивались в твоє тіло?

-Мене це хвилює менш за все, якщо справа у Спайкові.

-Ти йому аж настільки довіряєш?

-Аж настільки.

-І кохаєш його так сильно, як він тебе?  – демон примружився.

-Почуття не вимірюються ні об’ємом, ні вагою. Не можна сказати, хто з нас сильніше кохає. Впевнено скажу, що він для мене найдорожче, що є у цьому світі. За два місяці він став набагато ближчим, ніж чоловік за двадцять років.

-То що ти вирішила?

-Я вас вислухала. А вирішити маємо зі Спайком.

-Розумно.  Давай зустрінемося через рік. Якщо ви вирішите все-таки поєднати себе узами крові, я допоможу.

-Було б непогано, дякую. Тільки нехай буде ця зустріч за рік після весілля, – роздумуючи відповіла Вел.

-Це якісь забобони чи так любиш весну? – запитав демон.

-Весну і справді люблю, та… Якщо я не помиляюсь, за рік тут  буде напружено. А відповідальний крок робити поспіхом, між битвами, не хочу.

-Тоді поклич мене, як будете готові, або… коли буду потрібний.

-Як? Ви ж не Вістлер, який зявляється, коли сильно крикнути або зробити щось, що виходить за рамки його розуміння, – здивовано подивилась на демона Валері і посміхнулась.

-Ти зможеш, – всміхнувся у відповідь Лорейн. -Коли прийде час, зрозумієш як.

-Дякую, взагалі за зустріч з вами вдячна. Після вчорашньої розмови почуваюсь впевненою, – опустила голову, а потім швидко підняла. – Можна я вас обійму? Обіцяю не черпати вашу енергію, – губи розпливлися в кокетливій посмішці.

-О-о-о, ти не припиняєш мене дивувати. Не боїшся, що вкраду тебе? – здивований Лорейн виглядав збентежено.

-Ні, ви не станете. Вам цікавіше буде спостерігати за нами, – подивилась на демона.

-Енергію ти і не чіпаєш, а ось думки мої відчула. Це вже я розслабився, – демон протягнув руки для обіймів. Валері, ніжна і тендітна, загубилася в складках його атласної мантії. – Дівчинко, іноді тобі буде дуже складно, та ти все здолаєш, тільки вір в себе.

-Я знаю, – тихо і спокійно відповіла вона.

-Іншої відповіді я й не очікував, – торкнувся тонкими губами її волосся.

-Треба йти, бо Спайк витрясе з Віллі всю душу, – Валері повільно звільнилася з обіймів демона.

-Хотів піти, як завжди, та ні. Проведу тебе, бо твій скажений вампір придумав вже якусь маячню, – сказав Лорейн і відчинив двері.

Скрип привернув увагу Спайка.

-Кохана, може ти мені зраджуєш з могутнім демоном?

Валері підійшла і обняла вампіра за талію.

-От дурник! – промовила вона торкаючись поцілунком його губ.

-Ти пахнеш ним. Він нічого не зробив? А може я правий? – сарказм межував з роздратуванням.

-А ти пахнеш неприємними парфумами жінки середнього віку, – підвела на нього очі, приховуючи посмішку.

Спайк розгубився, забувши про свої питання і припущення.

-Я нічого … – почав він, а Валері надула губки, розвернулась і притулилась спиною до його грудей.

-Хтось отримає прочухана, – бовкнув Віллі і заховався за стійкою від пильного погляду вампіра, який міцно притискав дівчину.

-Спайк, припини. Я нікуди не подінусь, а ребра можуть не витримати, – серйозно сказала Валері.

-Вибач, – ослабив хватку вампір. – Я не звик… точніше, я звик, що ти завжди в полі зору, і я знаю, що з тобою відбувається.

-Ти зовсім втратив здоровий глузд? – долучився до розмови Лорейн.

-Я його втратив, коли зустрів її, і не жалкую про це – відповів присоромленний вампір. – Та божеволію, як тільки подумаю, що…

-А ти не думай, – перебив його демон. – Чи ти їй не довіряєш? – примружився, як в розмові з Валері.

-Їй довіряю, а тобі – ні, – подивився в очі Лорейна.

-Ти вважаєш, Валері б дозволила зробити щось  проти її волі? Запам’ятай, ніколи і нікому вона цього не дозволить. Навіть мені. Так, я можу їй протистояти. Та не буду цього робити, не ображу її, – демон опустив голову, похитав нею, потім подивився на Вел. -Дівчинко, враховуючи нашу попередню розмову, ти готова миритися з витівками цього ідіота?

Валері накрила своєю долонею руку Спайка і, дивлячись на Лорейна, відповіла:

-Так, звісно.

-Мені більше нема чого сказати. Ви обидва божевільні. Зустрінемось, як домовились. Покличеш, – не сказавши більше ні слова, завернувся у плащ і зник.

-Він про що? – прошепотів на вухо Вел Спайк.

-Давай дома поговоримо, – тільки і сказала Валері. Потім звернулася до бармена, – Віллі, дякую за гостинність.

-Будь ласка, завжди радий бути в нагоді, красуне, – відповів той, з під лоба спостерігаючи за вампіром.

Залишатися в барі Валері не бачила сенсу, тому взявши за руку Спайка, вийшла на двір. Вже коли вони були дома, дівчина спитала:

-Як Клем?

-Нормально, задоволений, що повертається в свій барліг, – відповів напружено Спайк, неначе чекав ще якогось питання.

-Це добре, – відповіла Вел, завантажуючи продукти до холодильника. Відчувши проникливий погляд вампіра, повернулась, обперлась об стіл і сказала, – Я не буду питати, де ти був. Я не буду контролювати кожен твій крок. Якщо в тебе були якісь справи, і ти не хочеш говорити, це не страшно. Тільки не дивись на мене так, наче чекаєш тортур.

-Тобі не цікаво? – тепер в його голосі відчувалось розчарування.

Валері підійшла, обвила руки навколо його торсу, притулилась і відповіла:

-Мені дуже цікаво, але, якщо не хочеш говорити, отже є причина. Ми дійсно за весь цей час звикли, що поряд один з одним цілодобово. І це вже нагадує не опіку, а тотальний контроль. Я – не порцелянова лялька, та і ти – самодостатня особистість, і можемо дати раду в будь якій ситуації разом чи окремо. Зараз ти відчуваєш провину, що мав справи. Так не має бути. З часом це отруїть наші стосунки.

Спайк мовчки кивнув, але потім все-таки спитав:

-Тобто, ти не розкажеш про зустріч з Лорейном?

-Чому? У мене немає причин щось приховувати. Наша зустріч мала цілковито інформативний характер. Я питала в нього про клейм.

-Навіщо? – вампір відсторонив Валері, щоб побачити її очі.

-Можливо, людині, яка все ще присутня в цьому тілі і достатньо папірця з підписом, а для демона він взагалі не має значення.

-І ти погодишся на клейм?

-Якщо запропонуєш, так. Але не раніше, ніж через рік після весілля.

-Чому через рік?

-За цей час ти можеш передумати, можливо, тобі не подобається подружнє життя. Розлучитися набагато простіше, ніж розірвати кровні узи.

-Чому ти вирішила, що саме я розчаруюсь? – Спайк почав нервувати. Валері мовчала, опустивши очі. Вампір підвів її обличчя за підборіддя. – Почекай! І ця людина вчора мені доводила, що треба вірити в себе?! Ти ж так само переносиш страхи і переживання з минулого життя в сьогодення. Якщо твій чоловік-бовдур вирішив, що ти не відповідала його уявленням про ідеальну дружину, це не значить, що ти нею не була. А тепер ти боїшся побачити такий же погляд з мого боку? І чим ти відрізняєшся від мене?

-Нічим, – тихо відповіла вона. – Ти маєш рацію. Тільки дивитися на ситуацію збоку і давати поради набагато простіше, ніж побороти власні страхи.

-Кохана, я хочу, щоб ти була самою собою. Я взагалі не маю уявлення про ідеал. Іноді мені дуже хочеться, щоб ти слухала мене і чинила, як я вважаю за краще. Але тоді це будеш не ти. Рано чи пізно наші стосунки зійдуть нанівець, і ти будеш ініціатором розлучення. Мені важливо, щоб ти почувалася … вільною. Навіть якщо при цьому ти дієш бездумно і спонтанно, навіть якщо це мене злить.

-Ти ніколи так не подивишся на мене, бо ти інший. Ти можеш злитися, сердитися, кричати, та точно не будеш жаліти себе, подумки звинувачуючи мене у всьому.

Спайк ніжно обняв її і сховав обличчя в світлих локонах. Потім тихо промовив:

-Напевно, Лорейн правий, і ми обоє божевільні.

-Він найдавніший і мудрий демон, який ніколи не помиляється, – з посмішкою відповіла дівчина. Потім завела руки за шию вампіра і глянула в очі. – Іноді дурні думки полонять мою голову, та, насправді, не через це я хочу відкласти ритуал.

-Що, наступний рік буде важким? Для кого? Для Винищувачки чи мого родича? – Спайк не злився, не нервував, просто озвучив очевидну річ.

-Для Баффі. І якщо у випадку з Адамом в мене є хоть якийсь план, то там питання без відповіді.

-Все настільки серйозно?

-Я б сказала, складно. Багато подій потребуватимуть уваги.

-В тому світі Саммерс впоралась?

-Так, тільки ціна завелика. Я не хочу, щоб ця дівчина, яку знаю я, відчула все те.

-Коли прийде час, ми впораємось. Можливо, я і ненавиджу Винищувачку, але зрозумів одну просту річ. Якби їй і Ангелу не потрібна була твоя допомога або втручання, тебе б не було тут. Тож… поки відпусти ситуацію, а там будемо діяти по обставинах.

-Кохаю тебе, – потягнулась до його губ.

-І я тебе кохаю, – повернув поцілунок. Потім запитав, – Де ти хочеш повечеряти? Вдома чи поїдемо до Мері?

-Ніде не хочу, – проклала доріжку з поцілунків по шиї до вуха.

-А що ти хочеш? – стримуючи стогін, спитав вампір.

-Тебе, – прикусила холодну мочку і стягнула футболку. – Я скучила за тобою.

-Думав, що тільки я маю залежність від твоєї присутності поруч, – почав роздягати дівчину Спайк.

-Коханий, ти не боїшся, що я тебе причарувала? – зробила коло язиком по його соску.

-Байдуже, я хочу тебе тут  і зараз, – цілуючи живіт після кожного слова, промовив вампір. – Навіть, якщо це і так, не роби зворотних дій. – Останній поцілунок припав на груди.

 

Спайк відкрив очі, Валері стояла біля вікна, огорнута місячним сяйвом. В руках тримала стакан, поволі пила воду. Він встав з дивану і підійшов до дівчини.

-Кохана, ти знову думаєш про те, що причарувала мене? – обвів руки навколо її тіла і притулився грудьми до її спини.

Вона повернула голову, всміхнулась. Притулила склянку до себе, наче вона давала їй силу.

-Ні, любий. Знаю, що не зробила б цього. Я так злякалася, коли ти втратив свідомість тоді в парку,  що своїми діями боялась тобі зашкодити, і коли шукала маячок, і коли вилучала його, і, навіть, коли виходила з тобою вперше на сонце. Хоча внутрішня впевненість переконувала мене, що я впораюсь, та все одно було лячно. Тому застосовувати чари на тобі без зайвої потреби не стала б.

-Боялась? Я був переконаний, що ти впевнена в своїх діях, не відчував ні грама страху! Під твоїми пальцями розливалось тепло по всьому тілу, смак крові і твої доторки викликали збудження. Як я тебе хотів! Я взагалі ні про що не міг тоді думати. Самі спогади викликають бажання.

-Мої сідниці це відчули, – сказала Валері, посміхаючись. Вона поставила склянку на стіл і повернулась до нього обличчям.

Спайк посадив її на стільницю перед собою, щоб їх очі були на одному рівні, заглянув у них і спитав:

-То що ж тебе все-таки турбує, маленька?

-Я не хочу чекати цілий рік. Хочу відчувати тебе, навіть коли ти не поруч, – її тоненькі пальці пройшлися по його хребту, викликавши стогін вампіра. Імпульсивно він ще більше наблизився до неї.

-Не дурій, кохана, – Спайк був серйозний. – Якщо ти все розповіла про розмову з Лорейном, а я правильно зрозумів, то ти воліла не поспішати. Що змінилось?

-Не знаю, може у мене теж залежність від твоєї присутності поруч?

Спершу Спайк хотів відсторонитися і відійти, щоб не дивитися їй у очі, коли він озвучить свої думки. Та потім подумав, що це слабкість і боягузтво. Він взяв її руки в свої, поцілував по черзі і сказав:

-Кохана, я не впевнений, що ми зробимо це навіть за рік або два. – Глянув їй у вічі. Обличчя дівчини не змінилось, вона нічого не запитала у відповідь, просто чекала пояснень. – Ти ж знаєш, як я хочу позбутися чипа. Що буде потім, я не можу тобі з упевненістю сказати. Тому… – він замовк, підбираючи слова, але пауза затягнулась.

-Як кажуть, і в горі, і в радості, – промовила Вел, стискаючи його долоні.

-Я не хочу стати причиною твого горя. Інколи у мене виникає бажання вбити когось, випити всю кров і викинути тіло. Стримує залізна пластинка в голові, а ще страх втратити тебе. Не знаю, чи змінюсь я, чи жага осушити когось колись мене. Та не хочу, щоб ти відчула все, якщо демон візьме гору і чип більше не буде стримувати.

-Я зрозуміла, – дівчина торкнулась його губ легким поцілунком. – Виходить, не спали ми обоє, думали про одне, але з різних ракурсів. Тільки в твоїх думках є розумне зерно, а моє бажання – звичайна примха. Не зважай, – провела обома руками по спині.

Спайк вигнувся.

-Я не можу не зважати на твої примхи і бажання, – прошепотів на вухо.

В такі моменти його голос, як і доторки мали однаковий ефект. Вел відчула тремтіння всього тіла, підідвинулась на край стільниці, ширше розвела ноги.

-Кохай мене, – прошепотіла, і наступної миті відчула, як пружня плоть заповнює її.

Дівчина притислась до вампіра, поцілувала в те місце, де плече переходить в шию, почула стогін, прикусила мармурову шкіру і провела язиком до самого вуха. Спайк знову застогнав вже гучніше, але зупинився. Подивився на дівчину серйозно, що не відповідало моменту. Між бровами з’явились відповідні бугри, але ікла не проявились. Він провів язиком по верхнім зубам і видихнув:

-Кохана, ти провокуєш!

Валері провела кінчиками пальців по плечам, підідвинулась ще ближче, щоб сильніше відчути Спайка в собі.

-Я прийняла твоє рішення, погодилась. Але ж ми не будемо відмовлятися від звичного життя? – її руки вже блукали по його спині, а язик окреслював лінію губ. Потім вона вигнулась, нахилила голову, підставляючи йому шию.

-Маленька! – його хриплий голос зривався на стогін. -Я хочу тебе всю.

Рухи стали ритмічнішими, проникнення глибшими, ікла досягли цілі. Вел торкнулась волосся, вкритого гелем, і голосно застогнала. Кому це приносило більше задоволення, невідомо, та ніхто з них відмовлятися від такого не бажав. Оргазм хвилями накривав їх, пристрасні поцілунки не припинялись. Тільки коли Спайк відчув смак крові, відсторонився і побачив на губі Валері червону краплину. Провів язиком і прошепотів:

-Вибач, я втратив контроль.

-Не треба вибачатися. Це було неймовірно. І я не проти, щоб час від часу ти так втрачав контроль. А це, – вона торкнулась ранки кінчиком язика, – до ранку затягнеться.

Розслаблені, вони лежали на підлозі. Спайк озирнувся в пошуках ковдри. Вона була на дивані, і дотягнутися не було можливості. Вампір відчув, як дихання Валері стає рівномірним.

-Кохана, – взяв її на руки, – ходімо в ліжко. Ти засинаєш.

-Добре, – скрізь сон відповіла вона.