Частина 8

Айзава йшов швидко. Сигналізація датчиків у корпусі зафіксувала аномальний температурний стрибок і різкий перепад освітленості в районі медичного крила. А через пів хвилини на нього практично налетіли три захекані учениці з 1-A — Ашидо, Асуї та Урарака. Запинаючись і перебиваючи одна одну, вони вивалили, що в коридорі біля медпункту відбувається «щось моторошне з молодшою сестрою Мідорії»

«Сестра Мідорії? — нахмурився Айзава, прискорюючи крок. — У цієї проблемної дитини є ще й молодша сестра?»

Повернувши за ріг, Стирач на мить замер.

Коридор, що навпростець вів до медпункту, виглядав так, ніби опинився в епіцентрі тихої стихійної катастрофи. Лампочки потріщали й згасли, стіни вкрилися тонкою кіркою інею, а все світло довкола стискалося в щільну, мертвено-фіолетову темряву. У центрі цього колапсу стояла мала зеленоволоса дівчинка.

А перед нею, ледь утримуючи рівновагу у вкритому інеєм та напівзамерзлому одязі, стояв Бакуго. Підліток трусив дитину за плечі й відчайдушно, вперекір своїй звичній натурі, намагався достукатися до неї:

— Чуєш мене, дрібна?! Вимикай це лайно! Припиняй, чуєш?!

Айзава відреагував миттєво. Його очі спалахнули червоним, а довгі стрічки-шарфи злетіли в повітря.

Здібність: Стирання.

Тієї ж секунди темрява, що поглинала коридор, луснула, як мильна бульбашка. Світло із тріском повернулося на місце, а температура почала стрімко вирівнюватися.

Аої, чиє тіло віддало абсолютно всі ресурси на цей неконтрольований сплеск, просто підкосилася в колінах. У її очах згасав останній вогник свідомості. Не встигла вона торкнутися холодної підлоги, як Бакуго, вилаявшись крізь зуби від холоду, смикнувся вперед і підхопив її.

— Чорт… — прохрипів Кацукі, обтрушуючи іній із рукава.

— Що тут сталося, Бакуго? — голос Айзави пролунав гранично суворо, коли він підійшов ближче й оцінив непритомну дівчинку уважним поглядом. Схожість зі старшим Мідорією була вражаючою: цій дванадцятирічній дівчинці веснянки домалюй — і буде копія. — І чому дитина влаштувала тут аномальну зону?

— Спочатку в медпункт її треба, — буркнув Бакуго, уникаючи прямого погляду вчителя й акуратно піднімаючи Аої на руки. — Вона, мабуть, за цим задротом приходила… Щоб мати зайвий раз із роботи не смикати.

…Через п’ятнадцять хвилин Аої вже мірно дихала на кушетці в одній із палат медпункту. Лікарі підтвердили: звичайне емоційне та фізичне виснаження від потужного викиду сил.

Айзава стояв біля вікна, склавши руки на грудях. Бакуго сидів на стільці біля стіни, похмуро впившись поглядом у підлогу й гріючи замерзлі пальці.

— Я чекаю на пояснення, — тихо, але беззаперечно мовив Айзава. — Дівчата згадали, що ви говорили про бойове випробування.

Кацукі стиснув кулаки так, що затріщали суглоби. Йому не хотілося цього розповідати, але мовчати було безглуздо.

— Ця мала… Аої… — процедив Бакуго, жовчно випльовуючи слова. — Вона все життя вважала, що її брат — безквіркове сміття. Заради нього зі шкіри геть лізла. Захищала його, стежила, щоб він не гепнувся десь… Усе її гребане життя вона думала, що він слабкий і безпорадний.

Айзава злегка підняв брову, фіксуючи деталь.

— А сьогодні… — продовжувати Бакуго було неймовірно важко, його его тріщало по швах, але злість на Деку переважувала, — ці дури з нашого класу ляпнули їй, як Деку розніс будівлю на випробуванні. Розповіли про силу його Здібності.

Айзава повільно повернув голову до Аої, яка лежала на кушетці. Пазл у його голові склався з клацанням.

— Вона думала, що брат був із нею чесним, — підвів підсумок Стирач, і в його голосі проскочила рідкісна, ледь уловлювана похмура нота. — А в результаті усвідомила, що він роками приховував від неї силу… або знайшов її тільки-но й нічого не сказав.

— Цей мерзенний Деку… — виплюнув Бакуго, піднімаючись зі стільця й прямуючи до дверей. — Цей ідіот проміняв довіру власної сестри на свої геройські замашки. Вона йому цього не пробачить. І правильно зробить.

Бакуго вийшов, гучно гримнувши дверима.

Шота Айзава залишився в тиші медпункту. Він подивився на бліде обличчя дванадцятирічної Аої Мідорії. Дитина, яка володіє колосальним потенціалом примхи, тільки-но пережила крах свого особистого світу.

«Родина Мідорія… — зітхнув про себе Айзава, поправляючи очну пов’язку. — Від вас самі проблеми».

Коли Аої розплющила очі, лікарняний запах антисептиків прогнав залишки млості. Голова гуділа, ніби по ній вдарили дзвоном, а в пальцях усе ще тримався неприємний холодок.

— Не смикайся. У тебе легке виснаження, — пролунав сухий, втомлений голос збоку.

Аої повернула голову. На стільці біля кушетки, закинувши ногу на ногу та склавши руки на грудях, сидів високий чоловік у чорному, з довгим розпатланим волоссям і шарфом на шиї.

— Ви…? — тихо сказала Аої, швидко збираючи думки до купи. Погляд її моментально став звично холодним. — Це ви зупинили мене?

— Я. Шота Айзава, класний керівник 1-А, — Айзава оцінив дівчинку уважним поглядом. — І, чесно кажучи, з великим зусиллям упізнаю в твоїй особистій справі те, що бачив декілька хвилин тому. За документами твоя здібність — звичайне «Заломлення світла». Звідки там узялося різке падіння температури, поглинання фотонів і емоційний сплеск, що ледь не розніс мені коридор?

Аої опустила погляд на свої долоні.

— Я… я не контролювала це. Уперше таке.

— Зрозуміло. Виходить, діагностика в молодшій школі була зроблена на поверхневих фактах, які були на той момент, як це зазвичай і буває, — сухо резюмував Айзава. Він подався трохи вперед. — А тепер про твого брата. Бакуго мені дещо розповів. Ти вирішила, що Мідорія брехав тобі все життя?

— Я н-не знаю… кому вірити, де правда, а де брехня. Н-не знаю, що й думати і як не дійти поспішних висновків… А що, коли на це все була обґрунтована причина і я марно когось звинувачую?

— Послухай мене, малеча, й увімкни мізки, — Айзава говорив жорстко, але без натиску, як із рівною. — Ти розумна дівчинка, тож думай логічно. Якщо твою власну Здібність лікарі прогледіли й записали як невинний фокус із кольорами, з чого ти вирішила, що з твоїм братом усе було інакше?

Аої злегка підняла голову, нахмурившись:

— Що ви маєте на увазі?

— Те й маю. Не можу казати напевно, але якщо його здібність проявилася пізніше, ніж це зазвичай відбувається, то дитяча діагностика могла не виявити її належним чином. Особливо якщо сама Здібність мала якийсь механізм блокування або потребувала певного фізіологічного чи психологічного тригера.

Аої застигла. У її голові шестерні почали обертатися з шаленою швидкістю.

— …Але зайвий суглоб… — тихо, але впевнено перебила його Аої, звузивши зелені очі. — На знімку мізинця ноги в нього два суглоби.

Айзава лише сухо хмикнув, поволі перевівши на неї свій важкий, утомлений погляд.

— Серйозно? Хтось усе ще дійсно вимірює наявність Здібності за рентгеном? — у його голосі прослизнула скептична іронія. — М’яко кажучи, це давно застаріла методика. Чи ти вважаєш, що твоя власна сила, яка щойно заблокувала мені світло й знизила температуру в коридорі, ідеально вписується в той дитячий папірець із клініки, де написано «заломлення світла»?

Аої заніміла. Повітря в легенях наче застрягло.

Аргумент про її власний випадок ударив точно в ціль. Вона сама була живим доказом того, наскільки безпорадні стандартні шкільні огляди перед реальними прихованими загрозами чи мутаціями.

— Лікарі бачать те, що лежить на поверхні, — провадив далі Айзава, ступивши крок до дверей. — Твій брат не брехав тобі. Можливо, він просто сам був жертвою цієї помилки.

Аої повільно опустила погляд на свої тремтячі долоні, де все ще жеврів залишковий холодок.

— Я… зрозуміла, — її голос знову набув звичної спокійної, трохи прохолодної інтонації, хоч у глибині очей усе ще читалася втома. — Дякую вам, Айзава-сан. За пояснення.

— Нема за що. І приборкай свої емоції разом із квірком, — не повертаючись, кинув Стирач, ухопившись за клямку. — Наступного разу поруч може не бути когось, здатного це зупинити. Твій брат скоро отямиться — вам є про що поговорити.

Уже біля самих дверей він на секунду затримався, про щось розмірковуючи.

Раптом у його голові пронеслася кришталево чиста думка. Усі ці тижні поліцейські звіти твердили про якогось «зеленоволосого хлопця у широкому худі»,

Але зараз, дивлячись на хлопця, який лежав у сусідній палаті з переламаними ногами й не міг навіть звестися без милиць

«А може…»,— подумав він…—« Ні.» миттю відкинув думку вчитель. До того ж після догани на Мідорію старшого, зеленоволоса дитина в худі зникла з вулиць.

Він ще раз подивився на спину Аої, яка збирала речі, і вийшов із медкабінету.

Палата, де лежав старший Мідорія, була сповнена запахом антисептиків та свіжого повітря, що заходило з вікна. Ідзуку розплющив очі й вставився в білу стелю.

— Очухався, задрот? — почувся голос Бакуго.

— Каччан! Ти тут…

— Не тішся, Деку, — мовив Кацукі, ховаючи забинтовані пальці в кишені. — Мала сюди приходила, і вона не в захваті від того, яких дров ти наламав.

— Я розумію…

— Ні хріна ти не розумієш, чортів Деку. Вона навіть не розлютилася, це була… це була просто аномалія якась! — він підійшов до дверей. — Розберися з цим, задрот. Вона ж реально єдина, хто вірила в твої ідіотські марення, — блондин залишив Ідзуку наодинці із заплутаними думками.

Коли Ідзуку вийшов із палати, на нього в коридорі біля вікна вже чекала Аої. Він не знав, що сказати, і мовчки дивився на підлогу.

— Дивись, дірку просвердлиш. Чого стоїш? Додому пішли.

— А, так, звісно, — отямившись, відповів Ідзуку, крокуючи коридором за сестрою. — Аої, вибач, будь ласка… Те, що сталося на практичному занятті…

— Твій класний керівник уже все пояснив, — через плече кинула дівчина і раптом уповільнила крок, стаючи нарівні з братом. — Мене от що хвилює, Ідзуку: чому ти одразу не сказав, що були хоч якісь натяки на пробудження такої Здібності? Це сталося на одному з тих тренувань із косплеєром?

— Так… мабуть…

— Мабуть? — нахмурилася дівчинка.

— Ну, вона вперше повністю проявилася на вступному іспиті! Там нульовий робот ледь не розчавив Урараку-чан, і, як я вже казав, моє тіло просто рухалося само… Потім іскри, і я вже з нею в повітрі… Добре, що у неї Здібність гравітації, і якось усе обійшлося.

Це було правдою. Принаймні ця частина розповіді була чистою правдою.

— Почекай, — Аої повільно звузила очі. — Ти хочеш сказати, що величезна залізяка ледь не розчавила тебе й цю Урараку, яка при цьому володіє вельми неслабкою Здібністю? Ви ховаєте в лабораторіях людину зі Здібністю некромантії?

— Яка лабораторія, Аої! Ти переводиш тему! — вигукнув Ідзуку, відчуваючи, як під ногами горить ґрунт. — І взагалі, ти сама не хочеш пояснити, про що говорив Каччан? Що за аномалія, через яку в нього всі пальці перев’язані?!

— Га? А що там робив Качаноголовий? — байдуже перепитала вона.

— Не переводь тему!

Аої заніміла на секунду. Потім її плечі трохи опустилися, а легка іронія з обличчя зникла. Вона подивилася на свої долоні, де ще досі жевріло дивне, чужорідне відчуття холоду.

— Так… Є таке, — тихо мовила вона, втративши колишній упевнений тон. — Я й сама не розумію, що це було. Я просто… не могла це контролювати.

— Ми про це ще поговоримо вдома, — буркнув старший. — А зараз миттю додому!

— Гей! Це мої слова! — насупилася молодша. — Це я веду тебе додому.

— Може й так, але я старший, — гордовито мовив Ідзуку.

— Так нечесно! — завередувала молодша, коли вони виходили за територію закладу.