Частина 1. Глава 2. Юридично – ні

— Чарлі, обережно!

— Я тримаю!

— Ти не тримаєш, ти зараз усе впустиш!

— Веггі, я прекрасно…

Коробка вислизнула з рук Чарлі. Веггі встигла підхопити її знизу, але верхня папка однаково зісковзнула й гучно ляпнулася на підлогу. Обидві завмерли перед дверима юридичної контори.

Чарлі винувато всміхнулася.

— Майже прекрасно.

Веггі зітхнула.

— Саме тому я пішла з тобою.

Вона підняла папку й поставила її на коробку.

— Гаразд. Ти несеш це, я — решту. І, будь ласка, не намагайся одночасно відчиняти двері.

Чарлі кивнула. Потім постукала ліктем.

— Заходьте! — долинув знайомий голос.

Мерилін сиділа за столом, схилившись над розгорнутою книгою. Побачивши Чарлі, вона відразу усміхнулася.

— Чарлі! Рада бачити.

— І я!

Погляд Мерилін опустився на коробку. Потім на другу, яку несла Веггі. І на папку, затиснуту в Чарлі під пахвою.

— Ого.

— Ми принесли документи!

— Бачу.

Чарлі сяяла.

— Майже все з твого списку!

Мерилін підвелася.

— Тоді, схоже, сьогодні в нас буде продуктивний день.

Вона підійшла ближче й допомогла поставити коробку на стіл.

— А це, я так розумію, твоя колега?

— О! Так! Це Веггі. Вона допомагає мені керувати готелем. І взагалі допомагає майже з усім.

Веггі простягнула руку.

— Приємно познайомитися.

— Навзаєм. Мерилін.

Вони потиснули руки.

— Чарлі багато про вас розповідала, — сказала Веггі.

Мерилін усміхнулася.

— Сподіваюся, хорошого.

— Вона від вас у захваті.

— О, це взаємно.

Чарлі задоволено всміхнулася.

Мерилін повернулася до столу.

— Гаразд. Подивимося, що ви принесли.

Вона відкрила коробку й дістала велику папку. На обкладинці було написано: «Документи готелю. Важливе».

Мерилін розгорнула її.

Усередині лежали три меню, старий рекламний буклет і акт перевірки пожежної безпеки.

Підняла брову.

— Цікава система зберігання.

Веггі склала руки на грудях.

— Це ще найкраща папка.

Мерилін подивилася на неї.

— О.

Чарлі нервово засміялася.

— Але ми дуже старалися!

— Не сумніваюся.

Мерилін відклала папку й дістала наступну.

За двадцять хвилин на столі утворилося п’ять окремих стосів.

Мерилін перегортала черговий документ.

— Так… Дозвіл на експлуатацію будівлі. Добре.

Вона перевірила дату.

— Це від попередньої будівлі.

— Але ж ми побудували нову на тому самому місці! — сказала Чарлі.

— Саме тому мені й потрібен дозвіл на нову.

Чарлі трохи знітилася.

— А.

Мерилін відклала аркуш.

— План приміщень?

Веггі передала їй великий тубус.

— Ось.

Мерилін витягла креслення. Розгорнула. Потім ще трохи. І ще. Вона глянула на розміри столу, відсунула чашку й продовжила розгортати папір.

— Вражає.

Чарлі пожвавішала.

— Правда? У нас чудова будівля!

— Я радше про масштаб документації.

Мерилін нахилилася над кресленням. Знайшла сходи, основний хол, житлові поверхи. Потім примружилася.

— Чарлі, а що це?

— Де?

— Ось тут. Приміщення позначене, але не підписане.

Чарлі зазирнула через її плече.

— Ем…

Веггі теж нахилилася.

— Це та кімната, про яку ми питали Аластора.

Мерилін на мить затримала руку над кресленням.

— Зрозуміло. А що він сказав?

— Що це комора.

— А двері?

— Сказав, що вона дуже добре захищена.

Мерилін повільно підняла очі.

Веггі похмуро кивнула.

— Так. Я теж.

Мерилін взяла олівець і зробила позначку на окремому аркуші.

— Потрібно буде уточнити.

Вона продовжила перегляд.

Наступним був перелік персоналу.

— Чарлі Морнінгстар. Керівництво, організація програми реабілітації…

Мерилін кивнула.

— Веггі. Організаційні питання, безпека…

Ще одна позначка.

— Хаск. Бармен.

Вона перегорнула сторінку.

— Ніфті. Прибирання, технічне обслуговування…

Наступний рядок змусив її зупинитися.

Аластор — радник керівництва, рекламна діяльність, організаційна підтримка, робота з персоналом, допомога з управлінням.

Мерилін кілька секунд дивилася на перелік.

— Хто це складав?

— Ми разом, — відповіла Чарлі.

— А він сам погодився з усім цим?

— Здається, йому навіть сподобалося.

— Не сумніваюся.

Мерилін уже збиралася перегорнути сторінку, коли музика з радіоприймача обірвалася.

Короткий тріск перешкод.

— Добрий день, мої любі слухачі! Сьогодні у нас…

Клац.

Мерилін вимкнула радіо так швидко, що Чарлі навіть здригнулася.

На кілька секунд запала тиша.

— О, — сказала Чарлі. — Це ж Аластор!

— Я почула.

Веггі перевела погляд із вимкненого приймача на Мерилін.

— Він тобі настільки не подобається?

— Не люблю, коли з радіо хтось гавкає.

Мерилін спокійно поклала список до окремого стосу.

— Отже, де ваші трудові договори?

Чарлі й Веггі перезирнулися.

— Які саме? — обережно запитала Веггі.

Мерилін повільно поклала ручку.

— Зрозуміло.

Ще за пів години Мерилін перестала робити позначки. Перед нею лежали п’ять стосів документів.

Чарлі нервово похитувала ногою. Веггі мовчала, але з кожною хвилиною ставала дедалі похмурішою.

Нарешті Мерилін відкинулася на спинку крісла.

— Що ж.

Чарлі випросталася.

— Що?

— Це нікуди не годиться.

Усмішка Чарлі повільно зникла.

— О.

Мерилін постукала пальцем по верхній папці.

— Чарлі, тут документи щонайменше трьох різних редакцій. Частина дозволів не стосується теперішньої будівлі, штатний розпис фактично відсутній, а ваші внутрішні правила подекуди суперечать одне одному.

Веггі зітхнула.

— Я приблизно цього й боялася.

— До того ж у вас одночасно ведеться діяльність, яку можна класифікувати як проживання, громадське харчування, організацію дозвілля й реабілітаційну програму.

Чарлі опустила очі.

— Але ми просто хотіли допомагати людям…

Мерилін пом’якшила тон.

— Я знаю.

— І ми ж усе це робимо не заради грошей.

Мерилін на мить замислилася.

— Ось це якраз цікаво.

Чарлі підняла голову.

— Тобто?

— Справа значно складніша, ніж я спочатку уявляла.

Чарлі зовсім похнюпилася.

— Тобто ти не зможеш нам допомогти?

Мерилін здивовано підняла брови.

— Я цього не казала.

— Але ти сказала, що все погано.

— Я сказала, що документи погані. Це не одне й те саме.

Веггі схрестила руки.

— А різниця?

— Документи можна переробити.

Мерилін взяла лист із попередженням.

— Проблема в тому, що вони хочуть перевіряти вас як звичайний комерційний готель. І якщо діяти в межах цієї класифікації, вам доведеться виконати дуже багато вимог.

— Яких ми не виконаємо за десять днів, — сказала Веггі.

— Саме так.

Чарлі тихо запитала:

— То що ж нам робити?

Мерилін задумливо покрутила ручку між пальцями.

— Якщо не виходить оформити все звичним методом…

Вона підняла погляд.

— Доведеться проявити трохи творчості.

Веггі повільно повернула до неї голову.

— Творчості?

— Так.

— У юридичних документах?

— Особливо в юридичних документах.

Мерилін усміхнулася.

— Дайте мені хвилинку.

Вона підвелася й підійшла до шафи. Зняла з полиці товсту книгу в темній палітурці. Потім другу. Швидко перегорнула кілька сторінок, знайшла потрібний розділ і повернулася до першої книги.

Чарлі спостерігала за нею з надією. Веггі — з підозрою.

— Ти щось знайшла? — не витримала Веггі.

— Поки перевіряю одну думку.

Мерилін провела пальцем по абзацу. Перечитала його, звірила з формулюванням у другій книзі. Її совині вуха трохи піднялися.

— О…

Чарлі випросталася.

— Що?!

Мерилін перечитала абзац ще раз.

— А ось це вже цікаво.

Вона повернулася до столу, поклала обидві книги поруч із паперами й задоволено всміхнулася.

— Чарлі, у мене для тебе хороші новини.

Принцеса затамувала подих.

— Справді?!

— Так. Відтепер ви — не готель.

Запала тиша.

Веггі кліпнула.

— Перепрошую?

— Ви більше не готель.

Чарлі розгублено засміялася.

— Ні, ми буквально готель.

— На вивісці, — уточнила Мерилін, піднявши палець. — Але юридично — ні.

Веггі подивилася на Чарлі.

Потім на Мерилін.

— Це зараз був жарт?

— Анітрохи.

— Ти пропонуєш просто написати в документах, що ми не готель?

— Ні. Я пропоную правильно визначити, чим ви насправді займаєтеся.

Мерилін розгорнула перед ними одну з книг.

— Подивіться. У вас є програма реабілітації, заняття, учасники й навіть підтверджений випадок успішної спокути. При цьому ви не ставите собі за мету заробляти на проживанні.

— Ну так! — сказала Чарлі.

— Тоді чому ми намагаємося оформити вас як комерційний готель?

Веггі насупилася.

— Бо ми готель?

— Бо ви називаєтеся готелем. Але за характером діяльності набагато ближчі до некомерційної реабілітаційної установи.

Чарлі повільно відкрила рот.

— О-о-о…

Мерилін усміхнулася.

— Звичайно, мені ще потрібно перевірити, чи можемо ми застосувати цю класифікацію до всього закладу. І як правильно оформити те, що у вас уже є.

— Але це можливо? — запитала Чарлі.

— Думаю, так.

Веггі схрестила руки.

— І це вирішить проблему з перевіркою?

— Це дасть нам можливість оскаржити саму підставу їхніх вимог. Навіщо виконувати правила комерційного готелю, якщо ви юридично ним не є?

— Звучить занадто просто, — зауважила Веггі.

— О, просто точно не буде.

Мерилін усміхнулася.

— До того ж некомерційні установи мало кого цікавлять. З них не отримаєш ні великих податків, ні особливо щедрих хабарів.

— Хабарів?! — перепитала Чарлі.

Веггі зітхнула.

— Чарлі, ми в Пеклі.

— А. Точно.

Мерилін закрила книгу.

— Мені знадобиться день-два. Потрібно перевірити кілька положень, продумати нову структуру й визначити, як оформити персонал та приміщення.

— А поки що? — запитала Веггі.

— Поки що нічого не змінюйте. Я підготую конкретний план до наступної зустрічі.

Чарлі засяяла.

— Тобто ми можемо врятувати готель?!

— Я б сказала, що в нас з’явився цілком пристойний шанс.

Чарлі схопила Веггі за руки.

— Ти чула?!

— Чула.

— У нас є шанс!

Веггі нарешті усміхнулася.

— Так, люба. Є.

Мерилін спостерігала за ними з легкою усмішкою.

— Тільки, будь ласка, не поспішайте повідомляти чиновникам, що тепер ви не готель. Спочатку я маю з’ясувати, чи можемо ми це довести.

Веггі кивнула.

— Оце вже звучить розумно.

Чарлі повернулася до юристки.

— А коли ми зможемо зустрітися знову?

— Я зв’яжуся з вами, щойно підготую проєкт.

Вона зазирнула до списку персоналу.

— І ще дещо. На наступну зустріч принесіть остаточний перелік усіх, хто бере участь у роботі закладу. Не лише офіційних працівників. Узагалі всіх.

— Навіть волонтерів? — уточнила Чарлі.

— Особливо тих, чий статус незрозумілий.

Веггі коротко засміялася.

— Тоді тобі сподобається наш список.

— Уже подобається.

Коли Чарлі й Веггі вже збиралися йти, Мерилін ще раз переглянула свої нотатки.

— Отже, я підготую проєкт реорганізації та пропозиції щодо персоналу. А ви поки що нічого не змінюйте без мене.

— Дякую тобі! — сказала Чарлі. — Серйозно. Ми вже думали, що доведеться закриватися.

— Не поспішай дякувати. Роботи ще багато.

— Але тепер у нас є план!

Мерилін похитала головою.

— Поки що в нас є ідея. План буде наступного разу.

Чарлі всміхнулася.

— Мені й ідея подобається!

— Я помітила.

Веггі взяла коробку з документами, які Мерилін повернула.

— До зустрічі.

— До зустрічі, Веггі. Чарлі.

Двері зачинилися.

Мерилін повернулася за стіл. Розклала перед собою книги, лист із попередженням і список персоналу. Кілька хвилин вона мовчки працювала, час від часу звіряючись із потрібними розділами. Потім знову пробіглася очима по списку.

Аластор — радник керівництва, рекламна діяльність, організаційна підтримка…

Мерилін узяла олівець. Провела через увесь перелік одну акуратну лінію.

Поруч написала:

«Статус потребує перегляду».

Відклала олівець.

— Ще й радник керівництва, — пробурмотіла вона.

Відкрила чисту сторінку блокнота й узялася до роботи.

***

— УВАГА, ВСІ!

Чарлі увірвалася до холу, розмахуючи папкою.

Веггі зайшла слідом, несучи коробку документів.

Хаск, не піднімаючи голови, посунув зі стійки недопиту склянку.

— Що цього разу?

— У мене чудові новини!

Черрі, яка сиділа на дивані, відірвалася від телефона.

— Нас більше не закривають?

— Можливо!

— Захопливо.

— Але ми знайшли спосіб урятувати готель!

Чарлі широко розкинула руки.

— Ми більше не готель!

Запала тиша. Хаск повільно поставив склянку. Черрі подивилася на Веггі.

— Що?

Бакстер підняв голову від блокнота.

— Перепрошую, ви сказали «більше не готель»?

— Так! — радісно відповіла Чарлі.

— І коли саме це сталося?

— Приблизно двадцять хвилин тому!

Веггі поставила коробку на стіл.

— Чарлі, ми поки що юридично нічого не змінили.

— Але ж Мерилін сказала, що ми можемо!

— Вона сказала, що можливо, зможемо.

Хаск подивився на велику вивіску за вікном.

— А хтось сказав про це будівлі?

Черрі пирснула.

— Може, треба зняти напис HOTEL?

— Ні! — вигукнула Чарлі.

Потім замислилася.

— Принаймні я так думаю.

Веггі зітхнула.

— Ніхто нічого не знімає.

Ніфті раптом вискочила з-під дивана.

— МИ ПЕРЕЇЖДЖАЄМО?!

— Ні, Ніфті!

— МИ ЗАКРИВАЄМОСЯ?!

— Ні!

— ТОДІ ЧОМУ МИ НЕ ГОТЕЛЬ?!

Чарлі на секунду замовкла.

— Це… дуже хороше запитання!

Веггі прикрила очі долонею.

— Отже, — почала Веггі за кілька хвилин, коли всіх нарешті вдалося зібрати, — наша юристка знайшла можливість змінити юридичний статус закладу.

Бакстер відклав блокнот.

— На який?

— На реабілітаційний центр! — гордо відповіла Чарлі.

Він задумався.

— Це справді логічніше з огляду на заявлену мету установи.

Веггі здивовано глянула на нього.

— Серйозно?

— Звичайно. Ви займаєтеся не просто розміщенням мешканців, а поведінковими втручаннями, соціальною адаптацією та спробами змінити їхній посмертний статус.

Чарлі радісно вказала на нього.

— Саме так!

Бакстер поправив окуляри.

— Щоправда, я б не називав вашу методологію достатньо стандартизованою для повноцінної реабілітаційної установи.

Усмішка Чарлі трохи згасла.

— О.

— У вас немає достатньої вибірки, контрольної групи та чітко визначених критеріїв успіху.

— У нас є Пентіус!

— Один випадок.

Черрі підняла голову.

— Гей.

Бакстер озирнувся.

— Що?

— Обережніше з тим, як ти про нього говориш.

— Я не применшую його досягнення. Лише зазначаю, що один успішний випадок не дозволяє встановити універсальний механізм.

Чарлі замислено кивнула.

— Взагалі-то Мерилін теж про це питала.

— Справді?

Бакстер зацікавився.

— Вона займається дослідженнями?

— Не зовсім. Але їй дуже цікава спокута!

Веггі сперлася на стіл.

— І все ж зараз її головне завдання — врятувати нас від бюрократів.

Хаск фиркнув.

— Удачі їй.

— Вона сказала, що наші шанси непогані, — продовжила Чарлі. — Просто потрібно правильно оформити те, чим ми вже займаємося!

— От це мені подобається, — сказав Хаск. — Бо я точно не збираюся вчитися якоїсь нової роботи.

— Мерилін ще має все перевірити, — нагадала Веггі. — На наступній зустрічі вона пояснить, як саме це працюватиме.

Бакстер простягнув руку до папки.

— Можна подивитися?

— Поки що там немає готового плану.

— Тоді що саме ви принесли?

Чарлі показала аркуш.

— Список того, що потрібно буде обговорити!

Хаск опустив голову на стійку.

— Ще один список.

— Отже, якщо я правильно розумію, — пролунав голос від сходів, — наш чудовий готель збираються перетворити на щось зовсім інше, навіть не змінюючи меблів?

Аластор спускався сходами, тримаючи руки за спиною. На його обличчі сяяла звична усмішка.

Чарлі обернулася.

— Аласторе! Ти якраз вчасно!

— Як приємно це чути!

Він зупинився біля дивана.

— А тепер поясніть мені, як саме ви примудрилися скасувати існування готелю, продовжуючи в ньому жити.

— Ми нічого не скасували, — сказала Веггі.

— Ах, тоді я даремно сподівався.

Чарлі підійшла ближче.

— Мерилін знайшла спосіб оформити нас як некомерційну реабілітаційну установу!

Аластор трохи схилив голову.

— Невже?

— Так! І тоді до нас не застосовуватимуть усі ті вимоги, які висувають до комерційних готелів!

— Як чарівно.

Він перевів погляд на коробку з документами.

— Тобто достатньо кількох паперів, аби наш готель перестав бути готелем?

— Юридично, — уточнила Веггі.

Аластор усміхнувся ще ширше.

— Найкращий різновид перевтілення!

Бакстер насупився.

— Це не перевтілення, а зміна правової класифікації.

— Дорогий мій, не позбавляй мене задоволення.

Аластор взяв зі столу один із документів.

Пробігся очима.

— Яке дивовижне мистецтво. Не потрібно ні магії, ні крові, ні навіть пристойної угоди. Лише правильне формулювання!

Веггі вихопила папір із його рук.

— Саме тому ми найняли юристку.

— Я вже починаю розуміти чому!

Чарлі радісно усміхнулася.

— Бачиш? Я ж казала, що вона чудова!

— Поки що звучить багатообіцяюче, люба.

Аластор влаштувався в кріслі.

— Отже, вона вже підготувала всі ці чарівні папери?

— Поки що ні, — відповіла Веггі. — Вона готує конкретний план до наступної зустрічі.

— О! І коли ж відбудеться ця знаменна подія?

— За день або два, — сказала Чарлі. — Вона повідомить, коли все підготує.

— Чудово!

Аластор зручніше вмостився в кріслі.

— Не забудьте потім розповісти мені подробиці.

Веггі примружилася.

— А тобі навіщо?

— Проста професійна цікавість.

Хаск підняв голову.

— Відколи це в тебе професія — цікавитися паперами?

— Відколи папери виявилися цікавішими за людей!

Черрі засміялася.

— О, це вже точно щось новеньке.

За якийсь час більшість розійшлася у своїх справах.

Бакстер забрав список, щоб подумати, які дані про програму можна систематизувати. Ніффті, почувши слово «реабілітація», вирішила продезінфікувати всі кімнати й зникла нагорі.

Черрі залишилася біля бару. Хаск повернувся до своїх склянок.

Чарлі й Веггі обговорювали, чи потрібно попередити нових мешканців про можливу зміну статусу закладу.

Аластор усе ще сидів у кріслі неподалік.

— До речі, — промовив він, дочекавшись паузи в розмові, — як там наша незнайома юристка? Досі відмовляється переступати поріг цього жахливого місця?

Чарлі озирнулася.

— Так. Ми знову підемо до неї.

— Яке розчарування.

— Вона справді дуже приємна! — сказала Чарлі. — Просто… ну, ти знаєш.

— Боїться мене?

— Я б не сказала, що саме боїться…

Веггі підняла брову.

— Чарлі.

— Ну, вона не дуже хоче з тобою зустрічатися.

Аластор поклав руку на груди.

— Невже моя репутація настільки жахлива?

Хаск тихо пирхнув.

— Жахлива — це ще комплімент.

Аластор проігнорував його.

— І що ж наша чарівна юристка думає про мене?

Веггі перегорнула сторінку свого списку.

— Хочеш дослівно?

— Неодмінно!

— Вона не любить, коли з радіо хтось гавкає.

Хаск пирснув у склянку. Черрі голосно розреготалася. Аластор на мить завмер.

— Перепрошую?

Веггі нарешті підняла очі.

— Ти попросив дослівно.

— Вона сказала, що я гавкаю?

— Саме так.

Чарлі ніяково усміхнулася.

— Ну, вона, мабуть, просто хотіла сказати, що їй не подобаються розмовні передачі…

— О, ні-ні, Чарлі! — Аластор підняв палець. — Я чудово зрозумів!

Він випростався в кріслі.

— Моя люба, я ще за життя мав аудиторію, готову годинами слухати кожне моє слово!

Хаск не підвів голови.

— Може, вони просто не могли вимкнути приймач.

Черрі знову зареготала.

Аластор повільно повернувся до Хаска, не перестаючи усміхатися.

— Хаску, твоє почуття гумору незмінно розчаровує.

— А твої ефіри, схоже, не всім заходять.

— Яка трагедія!

Веггі ледь помітно всміхнулася.

Аластор знову повернувся до неї.

— І це ще до нашого знайомства?

— Так, — відповіла Веггі. — Уяви, що буде після.

На секунду запала тиша.

Потім Аластор розсміявся.

— О, тепер мені навіть шкода, що вона так наполегливо уникає нашого товариства!

Чарлі зітхнула.

— Аласторе, будь ласка, не потрібно її дражнити. Вона допомагає нам.

— Але ж я нічого й не роблю!

— Поки що, — буркнула Веггі.

Він задоволено усміхнувся.

— Яка недовіра.

Пізніше Чарлі й Веггі залишилися в холі вдвох.

Чарлі складала папери в коробку.

— Думаєш, я даремно розповіла Аластору про Мерилін?

Веггі подивилася на неї.

— Про те, що вона не хоче з ним зустрічатися?

— Так.

— Чарлі, він і так уже знав.

— Але тепер він зацікавився.

Веггі зітхнула.

— Аластор цікавиться всім, що не хоче мати з ним справи.

Чарлі задумалася.

— Можливо, коли вони познайомляться, усе буде не так погано.

Веггі підняла голову.

— Чарлі.

— Що?

— Вона буквально відмовляється приходити сюди через нього.

— Я знаю, але…

— Давай поважати її рішення.

Чарлі трохи знітилася.

— Ти права.

Вона закрила коробку.

— Я просто хочу, щоб усі ладнали.

Веггі усміхнулася й торкнулася її руки.

— Знаю.

У дальньому кінці коридору тихо клацнули двері.

Аластор саме проходив повз, коли почув останні слова. Він не зупинився. Лише злегка схилив голову.

Отже, незнайома юристка не просто не любила його радіоефіри. Вона ще й відмовлялася навіть наближатися до готелю через нього. І водночас узялася рятувати цей самий готель від закриття.

Аластор тихо засміявся.

— Яка цікава панянка.

Він поправив лацкан піджака й рушив далі.

Десь за стіною заграла весела мелодія.

***

— Веггі, ти впевнена, що ми нічого не забули?

— Чарлі, ми перевіряли тричі.

— А список персоналу?

— Є.

— А перелік кімнат?

— Є.

— А документи на будівлю?

— Залишилися в Мерилін із минулого разу.

Чарлі зупинилася перед дверима юридичної контори.

— Чудово!

Веггі глянула на неї.

— Ти хвилюєшся?

— Ні!

Пауза.

— Трохи.

Веггі всміхнулася.

— Вона сказала, що знайшла рішення.

— Знаю! Саме тому я й хвилююся!

Чарлі поправила піджак, глибоко вдихнула й постукала.

— Заходьте!

Цього разу кабінет виглядав інакше.

Коробки з документами зникли. На столі лежали три акуратні стоси паперів, кілька розгорнутих книг і велика папка з написом «Проєкт реорганізації».

На дошці за спиною Мерилін великими літерами було написано:

«НЕКОМЕРЦІЙНИЙ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР».

Нижче — дрібнішим почерком:

«Не називати готелем в офіційних документах».

Мерилін стояла біля столу з ручкою в руці. Побачивши гостей, вона широко всміхнулася.

— Чарлі! Веггі! Якраз вчасно.

— Привіт! — Чарлі одразу помітила папери. — Це все?..

— Майже готово до підписання.

— СПРАВДІ?!

— Справді.

Мерилін задоволено оглянула стіл.

— Мушу визнати, я непогано попрацювала.

Веггі підійшла ближче.

— Тобто ти знайшла спосіб?

— Знайшла правову конструкцію, перевірила вимоги, підготувала нові установчі документи й проєкт відповіді перевіряльникам.

Вона підняла одну з папок.

— І найприємніше: нам не доведеться вигадувати нічого такого, чого ви насправді не робите.

Чарлі притиснула долоні до грудей.

— Мерилін, це неймовірно!

— Зачекай із захватом, поки не побачиш, скільки тут підписів.

Вона поклала перед Чарлі перший документ.

— Сідай. Зараз поясню.

— Почнемо з головного.

Мерилін провела ручкою під заголовком.

— Відтепер основним видом діяльності вашої установи буде не надання готельних послуг, а реабілітація грішників із метою подальшої спокути.

Чарлі закивала.

— Саме цим ми й займаємося!

— Так. Тепер це буде ще й написано в документах.

Веггі нахилилася над сторінкою.

— А проживання?

— Супутня послуга для учасників програми. Вони живуть у вас не тому, що орендують номер, а тому, що проходять реабілітацію.

— Тобто кімнати залишаються кімнатами? — уточнила Чарлі.

— Звичайно.

— І ми можемо приймати нових мешканців?

— Так. Але тепер кожного учасника потрібно буде офіційно реєструвати: дата поселення, згода на участь у програмі, основні умови проживання.

Веггі задумливо кивнула.

— Це ми можемо організувати.

— Я навіть підготувала вам зразки.

Мерилін витягла зі стосу кілька аркушів.

— Ось анкета учасника. Ось угода про проживання. А ось форма завершення програми.

Чарлі взяла останню.

— Завершення?

— Сподіваюся, колись вона вам знову знадобиться.

Чарлі на мить замовкла. Провела пальцем по заголовку.

— Так, — тихо сказала вона. — Я теж.

Мерилін дала їй кілька секунд, перш ніж перейти до наступного документа.

— Тепер харчування.

Вона перегорнула сторінку.

— Якщо ви готуєте для мешканців і персоналу, це частина внутрішнього забезпечення установи. Але якщо почнете обслуговувати сторонніх відвідувачів за гроші, виникне окремий вид діяльності.

— Тобто бар Хаска можна залишити? — запитала Веггі.

— Можна. За умови, що ми правильно оформимо його роботу.

— Слава Пеклу, — пробурмотіла Веггі. — Він би нас убив.

Мерилін усміхнулася.

— Сподіваюся, не раніше, ніж ми закінчимо реєстрацію.

— А наші групові заняття? — запитала Чарлі.

— Це і є основна програма. Її потрібно буде описати трохи конкретніше.

Чарлі пожвавішала.

— О! Я можу написати все, що ми робимо! У нас є вправи на довіру, робота з почуттями, командні заняття, творчість…

Мерилін почала робити позначки.

— Чудово. Тільки мені знадобиться не рекламний буклет, а зрозумілий опис методів і цілей.

— Я зроблю!

— Не сумніваюся.

Веггі тим часом уважно вивчала наступну сторінку.

— А що з перевіркою? Вони ж дали нам десять днів.

Мерилін задоволено всміхнулася.

— А ось тут починається найцікавіше.

Вона підсунула до Веггі іншу папку.

— Ми подамо заяву про зміну класифікації діяльності й одночасно відповімо на повідомлення перевіряльників. Пояснимо, чому вимоги до комерційних готелів не відповідають характеру вашої роботи.

— І вони відчепляться? — запитала Веггі.

— Навряд чи одразу. Але їм доведеться розглядати наші аргументи, а не просто чекати, поки спливе строк.

— Тобто ми виграємо час.

— І, сподіваюся, усунемо саму причину претензій.

Чарлі нахилилася ближче.

— А це точно законно?

Мерилін подивилася на неї поверх паперів.

— Чарлі, я витратила два дні на те, щоб переконатися, що це законно.

— Просто я не хочу, щоб ми когось обманювали.

— І не будемо.

Мерилін постукала ручкою по документу.

— Ми описуємо вашу справжню діяльність. Якщо хтось вирішив назвати вас комерційним готелем лише тому, що на фасаді написано HOTEL, це його проблема, а не ваша.

Веггі повільно всміхнулася.

— Мені починає подобатися твій підхід.

— А мені він подобався від самого початку.

Мерилін підкинула ручку. Спіймала.

— До речі, про підхід. Залишилася одна дуже цікава частина.

Вона витягла зі стосу папку зі списком персоналу.

— Керівництво.

— Чарлі, ти залишаєшся директоркою й особою, яка офіційно представляє установу.

— Добре.

— Веггі, ти відповідатимеш за організаційну роботу й безпеку. Я підготувала формулювання, які відповідають тому, чим ти вже займаєшся.

— Нарешті хтось описав мою роботу словами, — сказала Веггі.

— Хаск — відповідальний за внутрішнє обслуговування мешканців. Ніфті — за господарське забезпечення.

Мерилін перегорнула сторінку.

— З Бакстером доведеться окремо визначити характер його дослідницької діяльності. Не хочу випадково записати лабораторію до переліку стандартних реабілітаційних послуг.

— Розумно, — погодилася Веггі.

— Є ще кілька осіб, які допомагають час від часу. Їх краще оформити як волонтерів.

Чарлі кивнула.

— Звучить чудово!

Мерилін задоволено підкинула ручку.

— А тепер — найцікавіше.

Ручка описала невелику дугу.

— У вашому попередньому списку є одна особа, якій ви приписали стільки обов’язків, що я дивуюся, як…

Двері відчинилися.

— Доброго дня!

Ручка завершила оберт у повітрі. Мерилін не простягнула руку. Ручка впала на стіл, ударилася об дерев’яну поверхню й покотилася до краю папки.

Мерилін не ворухнулася.

У дверях стояв Аластор.

— Чарлі! Я сподіваюся, ви ще не закінчили без мене?

Принцеса здивовано обернулася.

— Аласторе?!

Веггі одразу насупилася.

— Що ти тут робиш?

— Яке сердечне привітання!

Він переступив поріг, спираючись на тростину.

— Наскільки пам’ятаю, сьогодні мала відбутися надзвичайно цікава розмова про майбутнє нашого закладу.

— І це закрита юридична консультація, — нагадала Веггі.

— Тим цікавіше, що про її результати я дізнаюся останнім.

Чарлі підвелася.

— Ну, взагалі ми якраз обговорюємо, як тепер усе працюватиме. Але ти міг хоча б попередити!

— І позбавити вас такого чудового сюрпризу?

Він усміхнувся.

Чарлі зітхнула.

— Мерилін, це Аластор. Аласторе, знайомся, це наша юристка Мерилін.

Мерилін продовжувала сидіти за столом. Її погляд був спрямований на гостя. Пальці однієї руки притискали край відкритої папки, хоча сторінки більше не перегорталися.

Аластор повернув до неї голову.

— Ах! Отже, це і є наша знаменита рятівниця від бюрократії!

Він оглянув її, потім стіл із розкладеними документами.

— Мушу сказати, я очікував когось старшого. І, можливо, з меншою кількістю пір’я.

Мерилін не відповіла.

Веггі злегка нахилилася до неї.

— Мерилін?

Та моргнула.

— Так.

— Усе гаразд?

— Так.

Вона опустила очі на документи, проте не взялася до них.

Аластор тим часом підійшов до столу.

— Сподіваюся, моя поява не спричинила незручностей?

Кутики його усмішки ледь піднялися.

— Хоча, судячи з прийому, я дещо недооцінив свою популярність у юридичних колах.

Веггі склала руки на грудях.

— Ти сам прийшов без запрошення.

— І вже шкодую, що не приніс квітів.

Мерилін нарешті підвелася. Трохи повільніше, ніж зазвичай.

— Мерилін, — сказала вона, випроставшись.

— Аластор.

Він простягнув руку.

Мерилін на мить опустила погляд на його долоню. Тоді подала свою.

Аластор потиснув її руку з бездоганною ввічливістю.

Вона не відповіла на усмішку.

Його погляд затримався на її обличчі.

— Скажи-но… Ми з тобою раніше не зустрічалися?

Мерилін не відразу відповіла.

— Якби ми зустрілися в Пеклі, я б неодмінно запам’ятала.

Аластор трохи схилив голову.

— Я в цьому не сумніваюся.

Він відпустив її руку.

Мерилін опустила долоню вздовж тіла.

— Що ж, — промовила вона після короткої паузи. — Гадаю, можемо продовжити.

Вона сіла й підтягнула до себе документи.

Аластор не поспішав відводити від неї погляд.

— Не заперечуєте, якщо я послухаю?

— Взагалі-то… — почала Веггі.

— Якщо Чарлі не проти, — перебила Мерилін.

Усі подивилися на принцесу.

— О! — Чарлі випросталася. — Так, звичайно. Аластор теж бере участь у роботі готелю.

— Саме так! — задоволено сказав він.

Мерилін перегорнула сторінку.

— Тим доречнішою буде його присутність.

Аластор не став чекати запрошення сісти. Він обійшов стіл, ковзнув поглядом по розкладених документах і підняв верхній аркуш.

— Некомерційна реабілітаційна установа, — прочитав він. — Як зворушливо. І що ж сталося з нашим прекрасним готелем?

— Нічого, — відповіла Мерилін. — Ми змінюємо юридичну класифікацію, а не саму установу.

— А кімнати?

— Залишаються.

— Бар?

— Також.

— І вся ця паперова вистава лише для того, щоб чиновники перестали до нас чіплятися?

— Якщо дуже спростити — так.

Аластор перегорнув сторінку.

— А що завадить їм просто відмовити?

— Нічого. Саме тому я підготувала правове обґрунтування та порядок оскарження.

Він переглянув наступний аркуш.

— І ти впевнена, що це спрацює?

— Я впевнена, що це відповідає законодавству. Рішення чиновників гарантувати не можу.

Аластор усміхнувся.

— Яка прикрість. А я сподівався на диво, люба.

Мерилін простягнула руку й спокійно забрала в нього документ.

— Мене звати Мерилін.

Аластор схилив голову.

— Я чудово пам’ятаю, люба.

Вона акуратно поклала аркуш на місце.

— Тоді користуйся.

Веггі опустила очі до паперів.

Аластор усміхнувся ще ширше.

— Яка вимогливість.

— Отже, якщо з основною концепцією все зрозуміло, пропоную повернутися до того, на чому ми зупинилися.

Вона перегорнула сторінку зі списком персоналу.

— До речі, щодо тебе.

Аластор підняв брову.

— О, нарешті щось цікаве!

— Твій список посад надзвичайно широкий. Проте ми не можемо залишити все, що ти там собі придумав.

Чарлі ніяково всміхнулася.

Веггі уважніше придивилася до Мерилін.

Аластор поклав обидві руки на тростину.

— Я перепрошую?

Мерилін розгорнула старий документ.

— Радник керівництва, організаційна підтримка, рекламна діяльність, робота з персоналом, допомога з управлінням… Це не перелік обов’язків. Це спроба записати одну людину на всі випадки життя.

— Моя багатогранність завжди справляла враження.

— Не сумніваюся. Але в юридичних документах доведеться бути конкретнішими.

Вона поклала перед ним аркуш.

— Тому я пропоную оформити твою участь як волонтерську.

Аластор подивився на папір. Потім на Мерилін.

— Волонтерську?

— Так.

— Тобто ти пропонуєш мені стати… волонтером?

Він вимовив останнє слово з такою старанною огидою, наче пробував щось зіпсоване.

— Юридично ти ним уже є, — спокійно пояснила вона.

Усмішка Аластора залишилася на місці.

— Яка цікава новина.

— Тобі не пропонували офіційної посади, з тобою не укладали трудового договору, тебе не оформлювали як працівника. Ти добровільно допомагаєш установі.

Вона злегка нахилила голову.

— Це і є волонтерська діяльність.

У повітрі почувся короткий тріск радіоперешкод.

— Я, здається, не зовсім чітко висловився, — промовив Аластор. — Мене не цікавить, як ти називаєш мою діяльність. Я не збираюся бути волонтером у готелі, який допомагав створювати.

— Тоді нам потрібно визначити, яку саме посаду ти обіймаєш і на яких підставах.

— Моя люба, я не влаштовувався сюди на роботу.

— Саме це я щойно й сказала.

Веггі відвернулася, приховуючи усмішку.

Аластор повільно повернув до неї голову.

— Тобі весело?

— Трохи.

— Я помітив.

— Зачекайте, — втрутилася Чарлі.

Усі повернулися до неї.

— Мерилін, я розумію, чому ти це пропонуєш. Але Аластор справді дуже важливий для нашого готелю.

— Я цього не заперечую.

— Він допоміг нам із будівлею, залучив працівників, вирішував багато проблем. І досі допомагає мені з питаннями, які я не завжди можу вирішити сама.

Аластор задоволено випростався.

— Ах, Чарлі. Я знав, що мої заслуги не залишилися непоміченими!

— Аласторе, будь ласка.

Він чемно замовк.

Чарлі повернулася до Мерилін.

— Я не хочу, щоб у документах виглядало, ніби він просто іноді приходить нам допомогти. Це неправда.

Мерилін уважно вислухала її.

— Гаразд. Тоді давайте визначимо його реальні повноваження.

Вона взяла чистий аркуш.

— Чарлі, хто ухвалює остаточні рішення щодо роботи установи?

— Я.

— А хто може представляти тебе, коли ти зайнята або відсутня?

Чарлі замислилася.

— Ну… часто це робить Веггі. Але Аластор теж домовляється з іншими демонами, знаходить ресурси…

— Добре.

Мерилін швидко записала кілька слів.

— Тоді пропоную розділити обов’язки. Веггі відповідатиме за повсякденну організацію роботи та безпеку, а Аластор може стати заступником директорки із зовнішніх та організаційних питань.

Аластор трохи схилив голову.

— Продовжуй.

— Він зможе представляти установу, вести переговори й організовувати співпрацю в межах визначених повноважень.

— Оце вже звучить значно пристойніше.

— Але остаточні рішення щодо діяльності закладу, фінансових зобов’язань і офіційних угод залишаються за Чарлі.

Аластор повільно повернув до неї погляд.

— Ти дуже полюбляєш слово «але», чи не так?

— У моїй професії воно незамінне.

Веггі тихо засміялася.

Мерилін підсунула чернетку Чарлі.

— Це твоя установа. Якщо хочеш, щоб Аластор був твоїм заступником, ми можемо так його оформити. Але потрібно домовитися про межі його повноважень.

Чарлі прочитала написане.

— Мені подобається.

Вона подивилася на Аластора.

— А тобі?

Він не відповів одразу. Спершу простягнув руку по аркуш.

Мерилін передала його.

Аластор уважно прочитав формулювання, особливо ту частину, де йшлося про обмеження повноважень.

— Гадаю, — нарешті промовив він, — із цим уже можна працювати.

— Тобто ти погоджуєшся? — уточнила Мерилін.

— Я погоджуюся обговорити остаточний перелік своїх повноважень.

— Добре. Тоді це буде окремий додаток до документів.

Вона зробила позначку.

— І, будь ласка, надалі не записуй себе одночасно керівником, радником і відповідальним за все, що відбувається в будівлі.

Аластор усміхнувся.

— Я нічого не обіцяю.

— А я нічого такого не зареєструю.

На кілька секунд вони зустрілися поглядами.

Потім Мерилін повернулася до Чарлі.

— Тепер нам залишилося погодити останні два документи. Ось тут потрібен твій підпис.

Підписання документів зайняло ще майже годину.

Мерилін пояснювала окремі положення, Чарлі ставила підписи, Веггі перевіряла, щоб нічого не пропустили.

Аластор влаштувався в кріслі біля книжкової шафи, але спокійно сидіти не збирався.

Він кілька разів переривав Мерилін запитаннями, зауважував неточності, вимагав пояснити окремі формулювання.

Одного разу навіть запропонував переписати цілий абзац так, щоб із нього неможливо було зрозуміти, хто за що відповідає.

— Ні, — відповіла Мерилін, щойно дочитавши.

— Ти навіть не розглянеш пропозицію?

— Я її щойно розглянула.

— Як швидко!

— Практика.

Чарлі нервово засміялася.

Веггі сховала усмішку за паперами.

Аластор теж засміявся, хоча його пальці трохи міцніше стиснули тростину. Більше він цього формулювання не пропонував.

Зрештою Мерилін зібрала підписані документи в акуратний стос.

— Готово.

Чарлі підвела голову.

— Усе?!

— На сьогодні — так. Завтра я подам заяву про перекласифікацію й відповідь на попередження. А повноваження заступника оформимо окремим додатком після остаточного погодження.

Чарлі радісно підскочила.

— Мерилін, дякую!

Вона обійняла юристку.

Мерилін здивовано підняла руки, тоді обережно відповіла на обійми.

— Поки зарано святкувати. Нам ще мають відповісти.

— Але ж тепер у нас є шанс!

— Є.

Веггі підвелася.

— Дякую. Ти зробила величезну роботу.

— Будемо сподіватися, що чиновники її оцінять.

Аластор теж підвівся.

— Що ж, зустріч виявилася надзвичайно повчальною.

Він поправив лацкан піджака.

— Особливо та частина, де мене намагалися перетворити на безіменного добровольця.

— Я запропонувала варіант, — відповіла Мерилін. — Ти відмовився. Ми знайшли інший.

— Який чудовий приклад співпраці.

— Саме так.

Аластор усміхнувся.

— Сподіваюся, Чарлі, наступного разу ти попередиш мене про будь-які плани змінити мою посаду.

— Обіцяю.

— Прекрасно.

Він повернувся до Мерилін.

— До наступної зустрічі, адвокатко.

— До побачення, Аласторе.

Він затримав на ній погляд ще на мить. Тоді вклонився й попрямував до дверей.

— Чекатиму вас унизу!

Двері за ним зачинилися.

Веггі подивилася на Мерилін.

— Ну й зустріч.

— Бувало й складніше, — відповіла та, вирівнюючи документи.

— Справді?

— У моїй роботі люди рідко погоджуються з першою пропозицією.

Веггі всміхнулася.

— Це точно про нього.

Чарлі тим часом складала свої копії документів до сумки.

— Мені здається, ви непогано порозумілися!

Веггі глянула на неї.

— Чарлі.

— Ну, зрештою ж домовилися!

— Після того як мало не посварилися.

— Але ж не посварилися!

Мерилін прикрила папку.

— Головне, що тепер у вас буде зрозуміла структура управління.

Веггі на мить затримала на ній погляд.

— До речі… Ти нормально себе почуваєш?

— Так. Чому питаєш?

— Коли Аластор зайшов, ти ніби…

— Просто не очікувала, що до консультації приєднається ще одна людина.

Мерилін взяла ручку зі столу й поклала поруч із блокнотом.

— Особливо посеред речення.

Веггі нічого не відповіла.

Чарлі вже підійшла до дверей.

— Гаразд! Тоді ми не будемо тебе більше відволікати. Дякую ще раз!

— Чарлі?

Принцеса обернулася.

— Так?

Мерилін стояла біля столу, тримаючи в руках папку.

— Пам’ятаєш, під час нашої першої зустрічі ти запропонувала мені кімнату в готелі?

— Звичайно.

— Ця пропозиція ще актуальна?

Чарлі здивовано завмерла.

— Ти… хочеш до нас переїхати?

— Я подумала, що було б цікаво пожити в такому закладі.

Мерилін поклала папку.

— Я вже достатньо вивчила вашу програму за документами. Хотілося б подивитися, як вона працює насправді.

Обличчя Чарлі повільно осяяла усмішка.

— Ти серйозно?!

— Цілком.

— ЦЕ Ж ЧУДОВО!

Веггі повернулася до Мерилін.

— Зачекай. Але минулого разу ти сказала, що не хочеш приходити до нас через Аластора.

— Сказала.

— А тепер?

Мерилін злегка знизала плечима.

— Тепер я хочу побачити вашу програму особисто.

Веггі кілька секунд дивилася на неї.

— Гаразд. Просто хотіла переконатися, що ти розумієш, куди збираєшся.

— Розумію.

Чарлі ледь не підстрибувала на місці.

— У нас є вільні кімнати! Ти можеш обрати будь-яку! І ми все підготуємо! А ще я покажу тобі розклад занять, познайомлю з усіма…

— Чарлі, — м’яко перебила Мерилін.

— Так?

— Я б хотіла кімнату, де зможу працювати. І щоб двері зачинялися на замок.

— Звичайно!

— І, мабуть, трохи часу на облаштування. Мені потрібно перевезти речі.

— Скільки завгодно! Коли ти хочеш переїхати?

Мерилін подумала.

— Наприкінці тижня, якщо це зручно.

— Ідеально!

Чарлі знову обійняла її.

Цього разу Мерилін всміхнулася раніше, ніж устигла здивуватися.

Веггі взяла сумку.

— Ну що ж. Ласкаво просимо до готелю.

— До реабілітаційного центру, — поправила Мерилін.

Чарлі розсміялася.

— До нашого готелю, який більше не готель!

Коли двері зачинилися, Мерилін повернулася до столу. Поправила один зі стосів. Потім другий.

Ручка лежала поруч із відкритим блокнотом.

Вона взяла її, поставила кілька позначок у документах і відклала. Дістала з шухляди чистий аркуш.

Угорі написала:

«Переїзд».

Нижче почала складати список речей.

За кілька хвилин із коридору долинув чийсь сміх, потім клацання дверей.

Мерилін підвела голову. Прислухалася. Після короткої паузи повернулася до списку.