Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Фанфіки
6,905
Слова
23.7 M
Коментарі
9,322
Читання
82 d, 4 h
-
У другому томі продовжується пригоди Артема і його загону. Артем знаходить нових членів загону але дехто з них виглядає занадто підозріло. На додачу новий капітан також щось замислив. У другому томі ви побачите роботу всієї групи і попачите перед історію більшості загону і внутрішню боротьбу кожного. Чи зможе Артем досягти бажаного результату? Чи відкинеться у самому кінці?- 1.3 K • Sep 5, '25
- 1.4 K • Sep 7, '25
- 1.3 K • Sep 10, '25
-
-
Вессел та Ноа зустрічаються за сценою фестивалю і домовляються випити разом ввечері. Що може піти не так? “Ти був пасткою, в яку я ступив сам — і жодного разу не захотів вибратися.” -
-
Цей фанфік про Гаррі Поттера та Драко Малфоя, які після багаторічного суперництва та непорозумінь усвідомлюють, що відчувають одне до одного більше, ніж просто дружбу. -
-
Що, якби славнозвісні Дмитро Комаров і його оператор Саня раптом отримали листа від Гоґвортсу з вельми дивним проханням — зняти кілька серій про світ чаклунів? Що ж, нещодавно мені в голову прийшла ця тупа ідея і тут я її реалізовую. - Іноді краще не провокувати Аддамс, інакше погрози можуть перерости в дещо набагато цікавіше…
- 1.1 K • Aug 24, '25
-
- Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор.
- Люди стають сильнішими завдяки спогадам, які неможливо забути. У цьому й полягає дорослішання. ©Цунаде Сенджу ✅
-
Головного героя звати Артем. Він відправився в літній табір на відпочинок де знаходить хороших друзів. Але як тільки но він подумав що він проведе гарні канікули як нізвідки взялися монстри. Але це не звичайні монстри а монстри що народилися з бажання людини. Форма монстра зазвичай може втілити бажання якого хотіла людина перед тим як стати монстром. Артем вирішив виступити проти монстрів і врятувати людей.…- 3.0 K • Aug 20, '25
- 3.0 K • Aug 20, '25
- 4.2 K • Aug 20, '25
-
- Попередній 1 2 3 … 29 Далі
