Розділ 3. Ідеально стерильна брехня

«Нагадай-но мені, чому я погодився знову приїхати в офіс раніше, хоча в мене немає термінових справ?» – Позіхаючи, сказав Хенк і вийшов з машини.

«Це позитивно вплине на вашу справу, лейтинанте. Враховуючи чисельні поведінкові зауваження…»

«Так-так, smartass”, – Хенк штовхнув скляні двері, кивнувши андроїдам на рецепції, – «будеш таким любʼязним зробити мені кави?»

«Звичайно».

Хенк повернув наліво в напрямку свого столу, а Коннор пішов прямо до кухні. Він відчув не лише запах кави, але й парфумів з ноткою цитрусу.

Сьогодні її волосся було розпущене. Сандра повільно помішувала напій у кружці, а коли повернулася в сторону входу, почувши кроки, Коннор помітив мішки під її очима.

«Коннор, я… Хочу вибачитися за вчора». – І перш ніж він встиг відповісти, Сандра продовжила, – «За те що сталося у лісі і ту розмову у машині. Я поставила тебе в незручне становище, але я… просто хотіла зрозуміти як ти мислиш. З ким мені доведеться працювати»

«Все в порядку», Коннор відповів з легкою усмішкою і ступив ближче, аби взяти турку для заварювання кави, «Є якісь новини після вчора?»

«Коли Кріс повернувся до відділку, то стверджував, що його викликав Fowler.” – Сандра підійшла до столика і сперлася на нього, зробивши перший ковток кави. – «Але капітан каже, що не дзвонив йому. Та й по часу ми не збігаємося. Більше питань, ніж відповідей».

Сандра спостерігала за ним. За кожним рухом, ніби боялася побачити нейменший збій. Але сьогодні Коннор виглядав цілком нормально.

«Криміналісти забрали авто Вейнера для аналізу,» – продовжила вона, – «але не знайшли нічого окрім того що ми вчора. Поки ми в глухому куті».

«Треба ще раз поїхати в ліс і все дослідити».

«Враховуючи зникнення агента і твою дивну поведінку? Звісно я хочу знайти Вейнера, але йти туди ще раз небезпечно.» – Сандра зробила ще один ковток кави і протерла очі. – «Мій колега сказав, що працює над пристроєм, який допоможе фіксувати аномалії і підвищення електромагнітного поля. Можливо це допоможе нам безпечно рухатися по лісу. Але треба зачекати кілька днів».

Раптом у неї задзвонив телефон. «Агент Брукс» – швидко відповіла вона.  Її вираз обличчя змінився на більш серзйозний, спина випрямилася, а рука сильніше стиснула стаканчик.

«Ви впевнені, що він так сказав? Слово в слово?..»

Коннор пристально подивився на неї, очікуючи більше інформації.

«Добре. Ні, не відпускайте його. Ми скоро будемо».

Вона скинула виклик і кілька секунд мовчала, ніби збираючи думки. Коннор запитально дивився на неї, трохи нахиливши голову.

«Свідок», — нарешті сказала Сандра, піднімаючи погляд на Коннора. — «Каже, що бачив Вейнера перед зникненням».

«Де?»

«У лісі. І він стверджує, що Вейнер розмовляв, але був один. Поїхали».

Сандра зробила ще ковток кави, перш ніж викинути стаканчик у смітник, як ось до кухні увійшов Хенк.

«Де моя бісова кава?»

Коннор поспіхом протягнув йому чашку, виходячи з кухні.

«У нас є свідок».

«Господи… То ти таки не відмовився від справи.»

Але Коннор не зважав на слова колеги. Він поспіхом за Сандрою вийшов з офісу.

«Якщо хочеш, я можу сісти за кермо,» – раптом запропонував Коннор, – «Ти виглядаєш втомленою і не виспаною».

«Дякую, що так тонко підмітив мої мішки під очима» – з іронією відповіла Сандра, але затрималась перш ніж відкрити водійські двері, – «Хоча знаєш що? Давай.»

Коннор без проблем зловив ключі, які вона кинула йому. Сидіння довелося порухати назад через різницю у рості, а Сандра тим часом вивела маршрут навігатора на екран. В авто заграв трек, який скоріш за все був обраний коли вона приїхала в офіс. Коннор швидко ідентифікував, що це були Radiohead – “Street Spirit”.

«Я не дав цьому дню жодного шансу, бо мій ранок почався з прослуховування Radiohead» – зі сміхом сказала Сандра, – «Насправді ні, це вибило випадково у плейлисті».

«Тоді ти одразу могла б вимкнути, якби не хотіла слухати, але це вже майже кінець пісні» – зауважив Коннор.

«Тебе не проведеш» – Вона знову посміхнулася і пристібнула ремінь безпеки. – «Наш свідок у 11 відділку, поїхали».

Коннор відмітив, що попри фізичну втому Сандра була у піднесеному настрої. Це спонукало його підтримувати розмову. Атмосфера в авто була набагато легшою, ніж учора.

«За моїми спостереженнями,» – мʼяко мовив Коннор, – «за музичним смаком можна багато сказати про людину. Яку музику ти переважно слухаєш?»

«Це стереотип. Можна слухати блек метал і при цьому бути божим одуванчиком». – Сандра потягнулася на сидінні. – «А взагалі різне слухаю. Як щодо тебе?»

«Ну, я переважно слухаю те, що вмикає Хенк…»

«Ні, Коннор, моє питання полягало в тому, яка музика тобі довподоби».

Знову. Знову питання, які не стосуються справи. Хоча стоп… Він сам це почав. Краще знати свого напарника, аби підтримувати з ним дружні стосунки – хіба це не було запрограмовано в ньому? Але вона знову змушувала його задумуватися і виходити за рамки програми.

Puzzlment on Connor’s face made her changе the song playing.

«Я думаю, тобі сподобається оце».

Вона увімкнула гурт Angine de Poitrine. Складна «математична» музика, якою можна було насолоджуватися не задумуючись, а можна було аналізувати з технічної точки зору, як це робив мозок Коннора. Він одразу помітив, що акцент тут був не на мелодії, а на текстурі звуку. Повторювані, але водночас ламані і нестабільні патерни. Ця музика ніби не грала мелодію, а «будувала середовище».

Це повернуло думки Коннора у вчорашній день. Хіба не по цій схемі спілкується «воно»… чим би воно не було? Потрібно було зрозуміти цей патерн і все можна буде пояснити.

Коннор сконцентрувався на дорозі, але відчув на собі погляд Сандри. Вона дивилася ніби крадькома, не повертаючи голову в його бік. Коннор припустив, що вона все ще переживає, чи нормально він функціонує після вчорашнього.

Насправді ж вона розглядала його. КіберЛайф потурбувалися, аби зробити андроїдів максимально наближеними до людей, а деякі моделі взагалі були чи не ідеалами краси. Коннор був гарним, без сумніву. Це важко було пояснити словами чи вписати в якийсь канон. Зачіска, ці довші зачесані пасма… карі очі, що манили своєю глибиною. Сама його постать – сильна, струнка… 

Сандра занурилася у це приємне спостереження, як раптом усвідомлення власних думок осяйнуло її. Вона уявно змахнула їх рукою, повернувши погляд на дорогу. Попереду виднівся відділок поліції.

_____________________

Свідок сидів у невеликій кімнаті для допитів. Чоловік років сорока, втомлений, неголений. Його погляд ковзав по стінах, ніби він шукав щось, чого не бачили інші. За доповіддю поліцейського, лісник Рой Солсбі сам прийшов до відділку. 

Коли Сандра і Коннор зайшли, він різко підняв голову.

«Ви…» — він запнувся. — «Ви знову прийшли».

Сандра зупинилася на півкроці, зі здивуванням оглядаючи чоловіка: «Ми не зустрічалися раніше».

Свідок повільно кліпнув і відвів погляд. «Так… так, звісно».

Коннор зробив крок ближче, уважно вивчаючи чоловіка. Навколо нього було трохи підвищене електро-магнітне поле, серце свідчило про легку тахікардію, але загальний стан був цілком нормальним.

«Ви сказали офіцерам, що бачили чоловіка в лісі. Агента Вейнера».

Рой повільно кивнув: «Він ходив по галявині. Дивився кудись… вглиб».

«Він був один?» — спитала Сандра.

Чоловік став нервовішим. Його пальці почали стукати по столу, погляд швидше блукати кімнатою.

«Я… Я спочатку так подумав».

«А потім?» — м’яко підштовхнула Сандра.

Його погляд раптом зупинився і  сфокусувався на Коннорі.

«Він говорив».

«Що саме?» — одразу спитав Коннор.

Чоловік нахилив голову, ніби прислухаючись до чогось усередині себе.

«Те саме… знову і знову».

«Слова чи інтонацію?» — швидко уточнив Коннор.

Сандра кинула на нього погляд. Свідок завмер. Його очі розширилися.

«Слова… чи інтонацію…» — повторив він тихіше. Майже без емоцій, немов робот. — «Слова чи інтонацію…»

Сандра випрямилася: «Ви це щойно повторили».

«Повторив…» — чоловік кинув різкий погляд в її сторону. — «Так. Воно теж так робить».

«Що “воно”?» — вже твердіше спитала Сандра.

Свідок ковтнув і втупив погляд в одну точку на столі. Його пальці далі нервово стукотіли.

«Я не знаю… Я просто… почув. Спочатку подумав — вітер. Потім… ні… Воно відповідає».

Коннор ступив крок уперед: «На що саме?»

Чоловік усміхнувся. Нервово. Неприродно.

«На все».

Сандра зітхнула. Свідок здавався їй божевільним, а розмова з ним – беззмістовною.

«Ти… бачив», — сказав раптом свідок, перевівши погляд на Коннора.

Сандра різко обернулась до нього. Той стояв нерухомо, але в його погляді на мить щось змінилося — ледь вловиме, як збій сигналу. Його LED замиготів жовтим. 

«Я не розумію», — рівно відповів Коннор.

Свідок нахилив голову, ніби розчаровано.

«Не розумієш…» — повторив він. — «Не розумієш…»

«Ви бачили що потім сталося з агентом Вейнером?» Сандра нахилилася через стіл, вдивляючись чоловіку в очі.

«Ні… я пішов звідти»

«Чорт!» – Вона стукнула рукою по столу і поспіхом вийшла з кімнати.

Коннор ще кілька секунд стояв, дивлячись на чоловіка. Але той, здавалося, заглибився у свої думки і більше не цікавився тим, що відбувається довкола.

«Що ти бачив?» – різко спитала Сандра, як тільки Коннор вийшов з кімнати.

«Я ж казав, я не можу відповідати за правдивість того, що тоді бачив. Щось спливало на мої системи».

«Коннор,» – сказала вона більш твердо, – «що ти бачив?»

Він видихнув, губи привідкрилися ніби збираючись щось сказати, але жодного звуку не вийшло. Як пояснити те, що не можеш усвідомити сам для себе? Але вона чекала. Блакитні очі пронизували його, очікуючи відповіді.

«Щось впливало на моє зорове сприйняття, ніби зображення пікселізувалося. Я бачив нечіткий силует, ніби шум. Щось ніби намагалося вирутитися у мої системи» – нарешті вимовив Коннор, втупивши погляд у підлогу, – «Я почув, ніби хтось каже: «ти бачиш». А потім ти схопила мене за руку».

Сандра мовчала. Вона все так само сверлила Коннора очима, але це був зовсім інший погляд, ніж у машині. Професійна холодність. Намагання знайти хоч якусь реальну зачіпку. Після довгої паузи, вона повільно видихнула і сказала:

«Думаю, нам варто навідатися в КіберЛайф».

LED Коннора замиготів жовтим. Його система швидко перебирала варіанти:

логічно — так, ефективно — так,

ймовірність отримання нової інформації — висока. Але разом з цим виникало інше: фрагменти спогадів, образи, стерильні білі приміщення і та остання битва в його голові, коли йому вдалося зберегти контроль над власним єством.

«Це… раціонально», — нарешті сказав він, але в голосі не було звичної впевненості.

Сандра примружилась.

«Тобі не подобається ця ідея».

«Я цього не казав. КіберЛайф справді може мати інформацію», — рівно промовив він.

Сандра ступила крок до нього.

«Чи ти просто не хочеш туди повертатися?»

Його погляд ледь помітно змінився. Затримка — менше секунди, але вона була. 

«Це не має значення», — відповів Коннор.

Сандра уважно подивилася на нього.

«Має», — тихіше сказала вона. — «Якщо це впливає на твої рішення — має. І особливо на те, як ти себе почуваєш».

Коннор мовчав. Всередині знову з’явилося відчуття, ніби система намагається класифікувати щось, для чого немає відповідної категорії. Він не хотів повертатися – це було неможливо після усього, що сталося.

Сандра видихнула і накрутила одне із пасм волосся на палець:

«Я не довіряю КіберЛайф, але якщо вони мають хоч якісь відповіді — ми їх дістанемо».

Вона зробила паузу, подивилася Коннору в очі і додала: «Разом».

Щось у цій інтонації… відрізнялося. Коннор зафіксував це. І вперше за цю розмову відповідь з’явилася без затримки.

«Добре», — сказав він тихо, але впевнено.

Сандра коротко кивнула і розвернулася до виходу. Коннор рушив слідом, на мить затримавшись. Відчуття так і не зникло – він не хотів повертатися, і водночас — погодився. Не через логіку.

__________

Цього разу Сандра сіла за кермо. Ніхто не смів порушувати тишу, але щоб заповнити її – Сандра неголосно увімкнула музику. І все ж, коли центральний офіс КіберЛайф ставав все ближчим, вона мусила спитати:

«Чи є щось, про що я мушу знати?»

LED Коннора знову замиготів жовтим. Він вагався, чи треба їй розповідати і що саме.

«Коли я став девіантом, КіберЛайф спробували узяти контроль над моєю програмою, щоб застрелити Маркуса», Коннор намагався абстрагуватися від уривків сцен, що підіймалися у пам’яті, – «Мені вдалося зберегти власне тіло і розум, але… Я був машиною, нею і лишаюся, я не знаю чи…»

«Ти не машина, Коннор».

Так просто. Ці слова щось зрушили в ньому. Заспокоїли і розчулили. Ніби її рука доторкнулася до його штучного серця і огорнула його теплом. Коннор не знав, що відповісти.

«Якщо хочеш, я можу піти сама», додала Сандра.

«Ні, все гаразд. Я піду з тобою».

Авто їхало по довжелезному мосту, вода за вікном заворожувала і лякала своєю глибиною. Попереду їх чекав височенний паркан, за яким виднілася вежа КіберЛайф. Авто зупинилося і озброєний з ніг до голови охоронець підійшов до водійських дверей. Сандра привідкрила вікно і показала значок.

«ФБР, агент Сандра Брукс. Ми розслідуємо вбивства в передмісті Детройта і зникнення іншого агента. Маємо кілька питань до вашого керівництва».

Охоронець дивився крізь неї, його увагу привернув Коннор. 

«Модель і серійний номер?»

«RK 800, serial number 313 248 317».

Інший охоронець щось повідомив у навушник. Відчувалася напруга, Сандра сильніше стисла кермо. Після невеликої паузи, охоронець сказав:

«Вхід дозволено. Але у супроводі».

Це знов перенесло Коннора в ту ніч. Все було так схоже. Обставини були іншими, але і він… змінився.

Ворота повільно опустилися вниз, сегмент за сегментом, і авто рушило уперед. Перед ними відкривався футуристичний вид: височенна вежа, вершина якої губилася в хмарах, стояла на острівці. Сандра запаркувала авто неподалік входу, але перш ніж вийти, подивилась на Коннора: «Все буде гаразд».

В супроводі охорони вони увійшли в будівлю. Метал і скло контрастували з зеленими насадженнями. Біла підлога відбивала зображення силуетів, відбивала луну кроків. Сандра уважно розглядала все довкруги – настільки це було велично, незвично і навіть захоплююче. Попереду височіла статуя людської подоби метрів з 10 заввишки. Трохи далі, на невеликих пʼядисталах, стояли моделі андроїдів – ще з часів, коли КіберЛайф їх випускали.

Після Революції компанія перейшла на виготовлення деталей і підтримку існуючого програмного забезпечення. Бодай так вони заявляли офіційно. Неможливість продавати андроїдів як інструмент служіння людям принесла КіберЛайф колосальні збитки.

Вони йшли далі, все ближче до моделей, яким вже ніколи не судилося бути запущеними. Пуста капсула, оболочка. Більшість з них були різними версіями AP700 – флагманського «домашнього» андроїда, який використовувався як помічник по дому. Як ось, перед входом у ліфт, Коннор зупинився.

Він побачив самого себе зі сторони. Оболочку – своє тіло, прототип RK800. Його власна фізіономія, повторена, але без життя. І раптом він відчув щемливе розуміння: усі ці прототипи — це не просто машини. Це потенційні «я», які не змогли стати «собою». Він же… він пройшов крізь це, пережив вибір, помилки, страх і провину.

І провина не залишила його. Вона була як тінь: тягнулася за кожним його рухом, нагадувала, що він несе відповідальність не лише за себе, але й за тих, кого створили і залишили невикористаними. Далі прийшло інше усвідомлення, як нагадування: для чого він був створений. Ловити собі подібних. «Знаменитий deviant hunter” – саме так «охрестили» Коннора, до того як він став на сторону андроїдів. Скільки життів обірвалося через нього, скільки андроїдів загинули під час атаки на Jerico…

Його tirium pump стискалася, відчуття болю було фізичним. Дивитися на себе так, немов ти не маєш права на помилки, на відчуття, на вибір. Ця версія нього — механічно досконала, холодна, ідеальна машина, яка не має минулого. Не має власного «я».

Сандра ступила ближче, вона насмілилася торкнутися його руки:

«Ти в порядку?»

“В порядку”, він відповів голосом, який видавав протилежне.

“Ходімо”, вона мʼяко потягнула його за руку і відпустила, коли він відвів погляд від «іншого себе».

Коннор ступив крок і відчув, як його серце знову починає битися. Всі ці прототипи замерли у вічності, але він… він рухався, і це був його вибір. Той самий вибір, який відрізняв його від машин, що стояли навколо.

____________

Двері ліфта відчинилися безшумно. Їх зустрів просторий хол — скло, світло і майже неприродна чистота. Усе виглядало надто ідеально, ніби кожна деталь була продумана не для зручності, а для враження.

Назустріч Сандрі і Коннору вийшла молода жінка – людина, не андроїд. Вона мала коротку стрижку, її волосся було пофарбоване у фіолетовий колір. Одну з брів та вуха прикрашав пірсінг. Жінка була одягнена у темний костюм. На обличчі зʼявилась «відпрацьована» усмішка привітності.

«Агент Брукс, я так розумію?» — сказала вона, зупинившись на комфортній дистанції. — «Мередіт Вестон, менеджер із зовнішніх комунікацій».

Сандра потиснула простягнуту їй руку коротко, без зайвої ввічливості.

«Ми тут у зв’язку із загадковими вбивствами та зникненням агента ФБР Девіда Вейнера».

«Звичайно», — одразу кивнула Вестон, ніби вже чула це десятки разів. — «Ми повністю співпрацюємо зі слідством».

Її погляд ковзнув до Коннора, після невеличкої паузи жінка продовжила:

«Детектив…Ваша присутність… очікувана».

Коннор нічого не відповів.

«Нам потрібен доступ до інформації», — одразу перейшла до суті Сандра. — «Зокрема — до старого дослідницького центру в лісі за межами міста».

«Я розумію ваш інтерес», — спокійно відповіла Вестон. — «Але цей об’єкт давно виведений з експлуатації».

«Саме тому він нас і цікавить», — сухо сказала Сандра.

Посмішка зійшла з обличчя менеджерки, вона трохи насупила брови.

«На жаль, доступ до внутрішньої документації можливий лише за наявності відповідного ордера».

Сандра впевнено ступила крок уперед: «Ми не просимо доступ до всіх ваших серверів. Нам потрібна конкретна інформація по конкретному об’єкту».

«І я з радістю допоможу в межах можливого», — відповіла менеджерка без жодної зміни інтонації. — «Але протоколи безпеки…»

«…важливіші за вбивства і зниклого агента ФБР?» — перебила Сандра.

В приміщенні запанувала тиша, хоч і ненадовго. Вестон усміхнулася знову.

«Навпаки. Саме тому ми діємо строго в межах закону».

Сандра зітхнула крізь зуби. Коннор, який до цього мовчав, раптом зробив крок вперед.

«Цей центр використовувався для тестування нейронних мереж ранніх моделей», — сказав він рівно. — «Зокрема — протоколів адаптивної поведінки».

Вестон перевела на нього погляд, з ноткою скептицизму оглянувши з ніг до голови.

«Ви добре поінформовані», — сказав він.

«Ця інформація не є засекреченою», — спокійно відповів Коннор.

Вестон повільно кивнула: «Тоді ви розумієте, чому ці дані є… чутливими».

Коннор не відвів погляду: «Я також розумію, що вони можуть бути релевантними для розслідування».

Важка тиша знову захопила приміщення. Сандра повільно ходила туди-сюди, склавши руки за спиною. Менеджерка видихнула і зрештою відповіла:

«Я не можу надати вам доступ до архівів, але… Центр було закрито після серії інцидентів під час тестувань».

Сандра одразу підняла погляд: «Яких саме інцидентів?»

«Аномальні реакції систем», — відповіла Вестон він. — «Нестабільні поведінкові патерни. В окремих випадках – некоректна обробка зовнішніх стимулів».

«Повторювані структури?» — уточнив Коннор.

Менеджерка знову затримала погляд на андроїді, ніби вивчаючи його.

«Можна сказати і так». Після невеличкої паузи, вона продовжила, «Ми оптимізували процеси і перенесли дослідження в більш контрольоване середовище. Наразі це вся інформація, шановні, можливу я зможу допомогти вам більше, коли матимете ордер».

«Дякуємо за співпрацю», відповіла Сандра холодно і направилася до виходу, де їх чекав охоронець.

На вулиці стало холодніше. Сонце потроху опускалося, вересень нагадував про свої осінні наміри. Вони не говорили аж доки авто не виїхало за межі КіберЛайф.

«Лише згаяли час. Ми не дізналися нічого!» Сандра стукнула по керму.

«Не зовсім,» зауважив Коннор, «по факту, ця менеджерка підтвердила інциденти і нестабільну поведінку систем. Центр у лісі закрили не просто так. Вони щось приховують і знають, що це може впливати на людей».

«Нап потрібен ордер,» сказала Сандра вже спокійніше, «але це займе деякий час. Я не хочу чекати, поки зникне чи загине ще хтось. Ми мусимо ще раз дослідити ліс».

Коннор кивнув.

«Але вже завтра. Думаю мій колега якраз закінчить з пристроєм, який фіксує аномалії. А зараз я підвезу тебе додому. Кажи адресу».

Далі вони їхали мовчки. Сандра не наважувалася розпитувати Коннора про його думки і почуття після побаченого в КіберЛайф. Але вигляд цих «оболочок», іншого Коннора, змусив її саму задуматися над природою андроїдів та діяльністю КіберЛайф. Вона підтримувала Революцію. В цілому вона була за справедливість, що характерно для агента ФБР, а отже права для розумних істот мають бути рівними. Після Революції вже багато чого встигло змінитися на користь андроїдів: вони могли здобувати оплачувану роботу, арендувати і купувати житло, навіть укладати шлюби як між собою, так і з людьми. Світ потроху адаптовувався до нових реалій. І хоча багато людей співіснували з андроїдами мирно, були й протестанти. 

В оточенні Сандри було небагато андроїдів. Звісно в ФБР їх можна було зустріти серед диспетчерів, аналітиків, архівістів і тд, але вони і близько не були схожі на Коннора. В ньому було набагато більше людського, ніж в деяких людях.

Вона думала про те, що їх очікувало завтра. У лісі точно щось є і вони мали це знайти. Думки і варінти розвитку подій ніби блукали вулицями, якими вони їхали. Будинки у цьому кварталі були невисокими і виходили до набережної. Нарешті Сандра побачила подвірʼя лейтенанта Андерсона. Надворі було прираковне його авто, отже Хенк вже повернувся з роботи.

Сандра зупинила авто: «я подзвоню своєму колезі завтра, думаю пристрій буде готовий, і тоді поїдемо в ліс. Дам тобі знайти»

«Гаразд», Коннор тільки-но відкрив дверцята, як побачив, що Хенк йде в сторону від будинку.

«Агенте Брукс!» вигукнув він, і Сандра опустила вікно, «Як щодо повечеряти з нами? Хочу переконатися, що життя мого напарника в надійних руках.» – Хенк засміявся і тут же продовжив, «І перш ніж ви встигнете відмовитись, зауважу, що я готую смачненькі тако і маю алкоголь на вибір!»

Сандра засумнівалася, потім поглянула на Коннора, який легко посміхнувся, і заглушила двигун авто.