Мій отруєний принц

Білосніжка – дівчина зі змерзлою на морозі, такою ж білою, як сніг, матовою шкірою, що з’явися на ній рум’янець, вона нагадуватиме порцеляну. Її темне як ніч волосся струменіє плечима й спиною пишними прямими пасмами, як розлитий шовк чи чорне молоко.

Її тонкі пальці з довгими овальними нігтями без жодного лаку вправно та без поспіху перебирають пляшечки та флакони з отрутою, поки рум’яні губи розтягуються в лінивій непристойно широкій посмішці.

Її пробирають дрижаки чи то від холоду, чи то від захвату, і вона ворушить плечима, щільніше закутуючись у білу м’якеньку шубу.

Вказівний палець швидко знаходить розгорнутий на столі старенький та товстенький том, що встиг укритися пилом, і звіряється зі списком інгредієнтів.

«Так-так-так», — думає Білосніжка. — «Стережися мене, милий принце, адже ти не станеш героєм моєї казки.»

Вона стукає нігтиком по сторінках, подумки дякуючи своїй мачусі. Що б вона зараз робила, не навчи її мамá усій цій хімії, а не нудному приготуванню їжі?