4591 Results with the "Ч/Ч" warning
Definition: стосунки чоловік/чоловік
- Story
Тиха ніч
Тиха ніч в домі Ішигамі означає одну дитину, що має забагато наукових питань, інша відмовляється спати на самоті, та один певний геній, який вкотре загубився в своїй лабораторії. - ((PS: Фанфік був написаний не в серйозно, а скоріше як письмова карикатура на цих двох. Обидва мають тупий гумор, і обидва поводяться як Геї, тому я не міг це залишити непоміченим. Я ПОВИНЕН був написати це, ось просто ПОВИНЕН був.)))
-
Chapter
VII
Чекання. Коли ти не можеш розслабитися ні на мить. Коли твоє тіло заклякле від напруження. М'язи кричать про відпочинок, але ти не можеш цього собі дозволити. Бо ти чекаєш, коли знову щось станеться. Ти не знаєш що це, не знаєш як… Будь-який звук, крок, шерхіт. І ти тримаєшся із…-
17,5 K • Ongoing
-
- Story
Тож, щодо твоєї записки…
“Я знаю, що ми насправді не знаємо один одного, і в тебе, мабуть, є своя думка про мене. Я подумав, що якщо розкажу про свої почуття, усе могло б змінитись. Правда в тому, що я не можу перестати думати про тебе. Я вважаю, що ти дивовижний. Але я знаю, що ці почуття неправильні. Хлопець не має такого відчувати. Сором поглинає мене цілком. Батько вбив…- 761 • Лип 9, '26
-
-
Chapter
Розділи
Кирій сидів на кухонному табуреті, тримаючи в руках чашку з охололою кавою, і намагався вдавати, що присутність Артема в його квартирі — це просто тимчасовий кошмар. Але пістолет, який зник зі столу, і папери з якимись шифрованими записами, що Артем гортав на ноутбуці, нагадували:…-
6,1 K • Ongoing
-
-
Chapter
Останній вечір
На годиннику майже північ і туман опускається на листопадовий Київ. Осіння імла накриває моє рідне місто, яке тепер ненавидить мене. Що ж... Я там, де все почалося - у моєму кабінеті Керівника Офісу Президента України. З хвилини на хвилину я чекаю на Володимира Зеленського. Після… - Story
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. -
Chapter
Глава 7 Колаборація
Час линув, мов повноводна ріка. Дні змінялися ночами, ранки пролітали митями, щоб знову стати днями, наповненими тренуваннями, репетиціями, записами, інтерв'ю. Коло за колом, сплітаючись у невпинну череду в якій важко було виокремити щось конкретне. Робота, робота, робота. До…-
15,3 K • Completed
-
-
Chapter
I
Департамент поліції NYС - Твоє нове завдання… - капітан, сивочолий високий чоловік з орлиним профілем та проникливим поглядом, в ідеально відпрасованому костюмі, поклав на стіл перед хлопцем у чорному худі зі смішними гострими вушками на каптурі тонку синю течку. Той лише…-
17,5 K • Ongoing
-
- Story
Хочу навіки бути з тобою
Се Лянь прибуває з небес, де він провів тривалий час займаючись небесними справами, до Храму Пуці, там його чекає Хва Чен, який уже все поприбирав та готує їсти, вони грають в кубики, чим же закінчиться ця гра?- 2,1 K • Кві 14, '26
-
- Previous 1 … 7 8 9 10 Next
