VII

Чекання. Коли ти не можеш розслабитися ні на мить. Коли твоє тіло заклякле від напруження. М’язи кричать про відпочинок, але ти не можеш цього собі дозволити. Бо ти чекаєш, коли знову щось станеться. Ти не знаєш що це, не знаєш як… Будь-який звук, крок, шерхіт. І ти тримаєшся із останніх сил. Вслухаючись у глуху тишу. В якій лишень твоє хрипке дихання. Удари серця. Страх. Та бажання. Яке раптом починає розгорятися у паху, в мошонці, тягнучою млістю в низу живота, підійматися тонкими гарячими струменями по члену. Вище. Судомно. Тіло раптом кидає в жар, воно починає тремтіти, мілко, невпинно, краплі поту виступають на шкірі.     Джефф закусує губу. Викручується на дошках, вигинається, намагаючись щільніше притиснутися до ковдри. Вовтузиться у спробі захопити тяжку шорстку тканину між ногами. З горла виривається стогін. Рух стегнами, судомно, різко. Це дивно. Незрозуміло Не логічно. Гидко? Але цьому не має сили протистояти. Бо він хоче…Бажання затоплює його, як розлив ріки на весні. І немає іншого способу з ним боротися, окрім занурення в нього із головою.

Він не почув кроки. Не відчув, як хтось наблизився до нього впритул. Допоки чужі пальці не торкнулися плеча. Джефф сіпнувся. Завмер. Пальці рухалися вверх, по шиї, прогладили шкіру під щелепою, зупинилися на вилиці. Промацали щоку. Обвели контур губ.

Стиснути кулаки.

Дихати.

Рівно.

Не дозволяти липким щупальцям страху оповити себе.

-Крассссивий… – чуже тіло опинилося над ним, викликаючи спазми у шлунку. Огида підкотила до горла, – І такий розбещений… О так… Брудний песик!

Джефф із жахом усвідомлює, що увесь цей час, поки він вовтузився тут, намагаючись справитися із дивним збудженням, за ним спостерігали. І тепер…

Ковтнути слину.

Чужа рука зминає губи, намагаючись протиснутися до середини.

Ні.

Хлопець крутить головою, вивертаючись від нахаби.

Ні!

Йому затискають носа, позбавляючи кисню. Він сипить, б’ється в конвульсіях. Краще задихнутися. Краще так, ніж… В-диииих! Пальці протискаються до рота, торкаються піднебіння. Він пручається, намагаючись випхати їх язиком. Та нарешті, просто із силою стискає щелепи, вкладаючи в цей рух увесь свій відчай. Його мучитель заревів, висмикнув поранену кисть. Джефф відчув солонуватий присмак на губах.

-Du dreckige hundin! *

Удар по обличчю, хлопчина вдарився потилицею в лежанку з такою силою, що клацнули зуби.

-Ти – довбаний скажений собака! Я навчу тебе покори. Або ти здохнеш тут, просто піді мною! – голос зірвався на виск.

Клацнули замки. Ланцюги злетіли на підлогу. З нього зідрали ковдру. Обернули зі спини на живіт. Він намагався вдарити нападника. Та той був більший, важчий, сильніший. Коли його притисло зверху чужим тілом, коли коліном розсували стегна, він лишень мовчки борсався. Стискаючи м’язи. Напружуючись. Намагаючись випручатися.

Він не буде покірною жертвою.

Ні.

На нього сипалися стусани та потиличники. Та він продовжував хвицатися. Допоки чоловік не схопив його за руки, заломлюючи їх за спину:

-Пручайся… ага… давай ще! Це збуджує. Мені це по кайфуууу…

Щось велике та гаряче притулилося до сідниць. Джефф завмер. Страх обсипав тіло, мов крупинками льоду. Ні… це… він не зробить. Він не… Гаряча плоть увійшла в його тіло. Одразу на всю довжину. М’язи ануса судомно стиснулися від хвилі болю. Та тиск лише посилювався. Поштовхи. Із силою. Безперервно. Його кат вбивася у нього налягаючи усім тілом. Роздираючи нутро невпинним рухом.

І

він

закричав…

______________________________________________________________

Du dreckige hundin! * – ти брудна сука! (нім.)