III.

Суйрей сиділа на невеликому килимі, її спина була щільно притиснута до холодної стіни. У руках вона тримала лист, розпечатаний з делікатністю, гідною хірурга, чиї пальці звикли до найтоншої роботи. На ньому красувався сигнет із зламаним знаком Ла, трохи зміненим, але все одно впізнаваним — якщо знати, що шукати, якщо бути такою ж уважною, як вона.

У кутку кімнати стояла невелика скринька з вузькими, прихованими шухлядками, що зберігали не менш приховані секрети. Суйрей розкрила одну з них і обережно, з майже трепетною акуратністю, витягла крихітний флакончик. Масляниста рідина в ньому переливалася бурштином, ніби жива.

На її устах з’явилася тінь посмішки. Вона не сміялась — ні, це було не сміхом. Просто на мить щось зрушилось у глибині її зазвичай беземоційного обличчя.

«Спочатку свинцева пудра. Тепер афродізіак. Цікаво, що тебе змусило піти на це, Маомао.» пролунала думка в її голові. Вона не питала вголос. Вони ніколи не обговорювали свої плани вголос. Лише дії. Лише вигода. Їхні стосунки базувалися на холодній, прагматичній доцільності.

Її рука, точна й холодна, взяла тонкий шматочок рисового паперу. На ньому вона вивела три ієрогліфи. Без підпису, без побажань. Їхні стосунки не мали сентиментів, не потребували жодних проявів емоцій. Лише баланс: дія за дію, інформація за послугу.

Вона загорнула флакончик у шовкову хустинку, зав’язала її акуратним вузлом, і передала його своїй довіреній служниці.

— До саду. Вночі. Поклади під камінь із вирізьбленим журавлем. Не дивися назад. — голос Суйрей був тихим, але кожне слово було чітким, як удар годинника.

Служниця кивнула, її обличчя було таким же беземоційним, як і обличчя її господині. Вона була навчена не питати. Не знати. Просто виконувати. Її відданість була вироблена роками суворої дисципліни.

Коли та пішла, кроки її були настільки ж безшумними, як і тінь, Суйрей ще довго сиділа на місці, занурившись у тишу, яка тепер здавалася ще глибшою.

«Лакан. Маомао. Я не довіряю жодному з вас. Але твої амбіції, дівчинко, зворушливо наївні. З тобою легко працювати. Поки що.» У її свідомості звучав цей внутрішній монолог, сповнений холодної іронії.

Вона торкнулась скроні — там, де вже ховався легкий, але постійний головний біль. Її макіяж був сьогодні трошки яскравіший, ніж учора, кольори були більш насиченими, але все одно в рамках дозволеного. Вона це зробила навмисне. Щоби ніхто не помітив, як вона гарна. Щоби її не помітили взагалі. Суйрей була майстром у мистецтві зливатися з тінню, бути непоміченою, але впливовою.

Суйрей була тінню. І саме тінь зараз допомагала іншій тіні розіграти небезпечну партію, знаючи, що в цій грі завжди є щось більше, ніж здається на перший погляд.

***

Минуло кілька днів. Весь палац ще жив у сповільненому ритмі жалоби, оповитий важкою ковдрою смутку та страху, що відчувався в кожному подиху. Але Маомао вже давно мислила наперед, її свідомість працювала на кілька кроків далі, ніж у будь-кого іншого в цих стінах. Для неї траур був не кінцем, а лише паузою, що давала час для підготовки до наступного, вирішального акту.

На її столі, серед розкиданих сувоїв та порожніх чашок, лежав обережно загорнутий пакуночок. Усередині — маленька флакон-олієчка з ледь вловимим ароматом, що дражнив почуття. Афродізіак. Справжній, рідкісний, виготовлений за старими рецептами, що передавалися з покоління в покоління. Її союзниця не підвела, і ця думка викликала легке задоволення.

Маомао з цікавістю роздивлялася флакон проти світла, його бурштинові переливи здавалися містичними, ніби вона могла побачити крізь нього майбутнє, яке вона сама збиралася створити. Її губ торкнулася посмішка — тиха, стримана, розважлива.

Вона й не планувала використовувати його на собі. Їй було огидно навіть думати про те, щоб добровільно стати ще однією іграшкою в гаремі, одягаючись у парфуми та шовки, як інші, щоб спокушати Імператора. Ні, її шлях мав бути іншим. Набагато складнішим, витонченішим.

Того ж вечора, коли сутінки почали згущуватися, Маомао зайшла до робочого кабінету батька. Кімната була наповнена запахом старих сувоїв та гіркотою чаю.

— Батьку, — її голос був м’який, мов шовк, але в ньому ховалася нитка напруження, ледь помітна для стороннього вуха, але чітко вловима для Лакана. — Я думала про те, що сталося з тими наложницями. Імператор ще не обрав нових, чи не так?

— Це не твоя справа, — коротко кинув він, не відводячи погляду від дошки ґо, де його пальці вже розташували кілька каменів. Та вона знала, що він слухає. Її слова вже почали сіяти зерна у його свідомості.

— Батьку, — промовила спокійно, наливаючи йому свіжого чаю, його аромат розсіювався в повітрі. — Якщо ти знову говоритимеш з імператором… можливо, варто попередити його, що поспішність у виборі наложниць після такого — помилка. Палац може втратити більше, ніж здобуде.

Вона говорила з ним на рівних, мовою стратегії та розрахунку, знаючи, що тільки так можна привернути його увагу.

Лакан не одразу відповів. Він уважно дивився на доньку, його проникливий погляд намагався розгадати, що стоїть за цими, здавалося б, невинними словами. Він відчував маніпуляцію, але не міг визначити її точну природу.

— Цікава думка, — нарешті сказав він. — І що ти пропонуєш?

— Спостереження, — відповіла Маомао, її очі блиснули. — Тільки спостереження. Поки траур триває, хай кожна з потенційних кандидаток проявить себе.

«А поки він буде спостерігати за ними, я проявлю себе в усій красі. Так, щоби він дивився тільки на мене.»

Лакан кивнув. Це справді відповідало його стилю — дозволити хаосу викрити слабких, спостерігати за боротьбою, а потім втрутитися в потрібний момент.

— Він знову буде тут за три дні, — сказав він. — Не підведи мене.

Маомао схилила голову в поклоні.

«Я тебе ніколи не підводжу, тату. Я тебе лише використовую. Так, як ти мене використовуєш.» Ця думка, мов крижаний струмок, пробігла її свідомістю, підкреслюючи цинізм їхніх стосунків.

Маомао приховала задоволення, що розливалося в її грудях. Цього було достатньо. Тепер вона знала дату. У неї був час. Вона вже подумки складала список страв. І однієї, зовсім особливої, що змінить правила гри.

Її шлях до трону не почнеться з ласки, а з контролю. Імператор не знатиме, що з першого укусу вже почав грати за її правилами.

Уночі вона повернулась до себе. В кімнаті панувала тиша, така ж глибока, як і її власні плани. Її служниці стояли навшпиньки — Маомао була нервова останніми днями, хтось міг знову потрапити під гарячу руку садистки.

***

Минуло кілька днів. Як і обіцяв Лакан, імператор знову з’явився — цього разу в супроводі лише кількох охоронців. Формально він прийшов, щоб поговорити про державні справи, що накопичилися за час його скорботи. Неформально ж, він прийшов, бо йому почало не вистачати порад свого стратега — тих холодних, раціональних висновків, що завжди впорядковували хаос.

Цього разу Маомао наполягла, щоб бути присутньою при розмові.

— Я заміню служниць, — сказала спокійно, її голос був тихим, але впевненим. — Чому б не дозволити доньці навчитися чогось, просто подаючи чай?

У її словах не було благання, лише констатація факту, що межувала з вимогою. Фенсянь лише мовчки кивнула, її погляд ковзнув по дочці. В її очах промайнуло щось невловиме — тривога, чи, можливо, щось інше, схоже на усвідомлення неминучості, але вона нічого не сказала. Лакан знизав плечима, не заперечував, дозволяючи своїй доньці робити перший хід.

Маомао зустріла імператора з поклоном, точним, як за протоколом, але в її погляді не було покори. Це був жест непідкорення, завуальований під ідеальну манерність. Вона з грацією, що була притаманна лише їй, розливала чай, його аромат тонко витав у повітрі; розставляла вишукані закуски на столі — кожен її рух був продуманий до дрібниць, як елемент складного танцю. Усе мало справити враження.

Імператор дивився на неї з тією ж зневажливою байдужістю, що й раніше, немов вона була лише ще однією деталлю інтер’єру.

Маомао рухалася м’яко, з гідністю, подаючи стіл з бездоганною манерністю. Її сукня була скромною, але витонченою, її темно-сірий колір не привертав зайвої уваги. Макіяж — мінімальний, проте майстерно підкреслював її глибокі, проникливі очі, роблячи їх ще більш виразними. Імператор не приховував, що помічає, як вона старається — і це його дратувало. На його думку вона не була собою.

Серед різноманіття страв на столі була особлива тарілка. Гриби мацутаке — рідкісний делікатес, який її батько, Лакан, відверто не любив через їхній специфічний, землистий смак. Вона знала це з абсолютною точністю. Тому була певна — з’їсть їх лише Імператор. І це означало, що маленька, майже невловима крапля олійки, що зникла в маринаді, дістанеться лише одній людині, її цілі.

Вони сиділи за низьким столом, чай повільно наповнював чашки, пар здіймався в повітря, розчиняючи натягнуту тишу. Маомао не втручалась у розмову — лише мовчки подавала чай, міняла страви, схилялася вчасно, як личить бездоганній служниці.

Вони розмовляли. Лакан — відсторонено, звично тримаючи все під контролем, його слова були холодними та чіткими, як і його стратегія. Імператор — трохи роздратовано, його голос був напруженим. Він бачив, як Маомао демонструє свої вміння, і це його не тішило. Він не любив, коли люди здавалися кращими, ніж вони є насправді.

— Вона не в моєму смаку, — ледь чутно кинув він Лакану, але так, щоб Маомао все одно почула. Схоже, що імператор вважав, що запропонувати йому Маомао це була саме ідея Лакана, а не її власна стратегія.

Та вона не зреагувала. Жоден м’яз на її обличчі не здригнувся, її погляд залишався незворушним. Лише подала йому страву — саме ту, де був крапельно змішаний афродізіак. Той, що діє м’яко, без втрати контролю, але змінює сприйняття, розмиває межі свідомості. Послаблює бар’єри, роблячи свідомість більш відкритою до впливу, до певних пропозицій. Її очі ледь помітно блиснули, коли Імператор, нічого не підозрюючи, взяв палички.

Лакан і імператор обговорювали майбутній садовий бенкет — щорічне свято краси, що традиційно збирало найвпливовіших жінок двору в розкішному імператорському саду. Але тепер було лише дві наложниці, їхні обличчя, обтяжені скорботою, не могли створити потрібного враження пишності.

— Всього дві наложниці залишилось… — зітхнув імператор, його голос був пронизаний ледь помітною, але чіткою тугою, що переходила в роздратування. — Це буде не бенкет, а фарс. Ми вирішили зробити виняток. Дозволити кільком рекомендованим наложницям середнього рангу з’явитися на святі. Подивимося, чи є там щось гідне уваги.

У його голосі бриніла надія, яка межувала з відчаєм.

Десь між другою чашкою чаю і третім грибом його тон змінився. Непомітно, але відчутно. Імператор став м’якшим, його постава розслабилася, а сміх з’явився на обличчі, що зазвичай було кам’яним, виснаженим від тягаря влади. Це був легкий, дзвінкий сміх, що наповнював кімнату незвичною легкістю. Він уперше глянув на Маомао з легким інтересом, а не з байдужістю. Цей погляд був змішаний з цікавістю, що межувала з ледь помітною симпатією.

Лакан, звісно, помітив це. Його очі, що бачили крізь будь-яку маску, звузилися, коли він спостерігав за зміною в поведінці Імператора.

— Знаєш, — мовив імператор, посміхаючись, — хоч вона і не наложниця, але чому б їй не з’явитися на бенкеті? По моєму особистому запрошенню.

Він розщедрився, і в очах з’явився блиск.

Маомао нічим не показала радості. Її обличчя залишалося незворушним, як у маски. Але всередині її пульс спалахнув гарячим тріумфом, швидким і потужним, немов битва вже була виграна.

— Цікаво подивитися, чи така вона цікава, як хоче здаватися. Якщо ні — хай залишиться у своєму клані. Задній палац закрите місце. Але ж варто дати шанс, правда? — у голосі Імператора вже не було байдужості, лише грайливий виклик.

Лакан мовчав. Його погляд ковзнув до Маомао, затримався на її незворушному обличчі. Він добре знав цей погляд Імператора, що змінювався під впливом чогось невидимого, і бачив, що саме спричинило зміну настрою. Його очі звузилися, у них з’явилася нечитана, але глибока думка.

Решту часу Лакан спостерігав за нею мовчки, немов за об’єктом дослідження. Коли імператор пішов, розвеселений і, здається, трохи надто задоволений, Лакан повільно закрив двері й повернувся до доньки, його погляд був прямим і пронизливим.

— По самооцінці не б’є отримувати увагу тільки через такі методи? — риторичне запитання. — Що ти йому підмішала?

Маомао спокійно, з тією ж бездоганною грацією, зібрала посуд. Її рухи були точними та безшумними. Навіть не обертаючись, вона відповіла:

— Просто міцний чай. Я хотіла, щоб його день став трішки теплішим.

У її невинному голосі не було жодного сліду неправди. Лакан дивився на неї довго, його погляд був сумішшю аналізу та чогось, що нагадувало незвичайний інтерес.

— Мені не подобається, як ти усміхаєшся, — сказав він тихо.

«Це… занадто схоже на мене.» Думка Лакана, що пролунала в його голові, була усвідомленням того, що Маомао, можливо, перевершила його.

— То, може, ти нарешті мною пишаєшся, батьку? — запитала Маомао, обернувшись і подивившись на нього прямо, в її очах горів виклик.

Лакан не відповів. Але, виходячи з кімнати, посміхнувся — майже непомітно. Ця посмішка була дивною сумішшю визнання та обережної гордості.

— Готуйся до бенкету, — сказав він наостанок.