Розділ четвертий. Монстри що живуть в середині нас.

Він накинувся на мене я дивом ухилився і завдав йому сильного удару в праве плече, але йому було байдуже він наступав і продовжував кричати. Я не хочу відчувати болю, я не хочу відчувати болю. Він продовжував це говорити і я зрозумів що таких людей як він було ще більше десяти. Він тут не один. Як тільки но я задумався його кулак вже направлявся в сторону мого обличчя, я навряд чи зміг його зупинити і ухилитись. Потім з’являється чиясь рука перед моїм обличчям. Я подивився в ліво а там Миролюб.

—Миролюбе! крикнув Артем.

—не забирай усі веселощі собі Артеме!

—вибач!

Послідувала коротка пауза і Артем почав говорити.

—Короче цього монстра нічого не бере, я його б’ю-б’ю а йому по цимбалах. І ще я думаю що монстр тут не один.

монстр почав атакувати і Артем продовжував говорити ухиляючись.

—Короче цей монстр це хлопець якого я відвів в медпункт в ранці, а таких самих людей з цими симптомами було більше десяти.

—п’ятнадцять! перебив Миролюб і почав говорити.

—Тобто ти хоч сказати що в таборі п’ятнадцять монстрів?

 —так!

—тоді ми в повній сраці! Короче балачки на потім а зараз нам треба його вбити.

—тут така проблема!

—яка? спитав серйозно Миролюб.

—я проти смертей! спершу прозвучала тиша, а тоді Миролюб почав кричати.

—а ти в курсі що якщо ми його не вб’ємо то постраждають інші люди!? Тож ти мусиш себе пересилити і вбити його щоб врятувати людей, так ти візьмеш на себе великий гріх але нам треба це зробити, заради тих кого ми любимо!

Артем прислухався до його слів і уже все вирішив, і промовив наступне.

—Добре! Артем зупинився і подивився на Миролюба серйозним поглядом і промовив. —Давай… його вб’ємо! Давай що сили вдаримо по правій руці

крикнув Артем, Миролюб мовчки кивнув і вони на нього накинулись і з усієї сили вдарили в одну кістку і почувся приємний хрусь.

—чудово ми зламали йому руку.

крикнув Миролюб і вони зразу відступили назад. але з рукою було щось не так. Вона була зламана але монстр навіть не пискнув, вони вже почали думати що він мазохіст як тут зламана кістка в моменті зцілилась.

—Що за нахуй?

крикнули Артем з Миролюбом одночасно, і Миролюб почав говорити.

—Це що за нечесна хуйня? Ми його б’єм-б’єм кістки ламаєм а йому похуй. Що йому взагалі треба зробити щоб він здох?

—може відступим? Ато від мертвих людей ніякої користі.

як тільки но Артем це сказав як з’явився Андрій Миколайович із сокирою в руках і відрубав йому руку одним ударом. Артем і Миролюб тоді на нього дивились із захватом і Артем спитав.

—Це та сокира яку ви мали мені дати сьогодні?

—так вона!

—Погляньте! крикнув Миролюб.

—Рука не зцілюється.

—Чудово! сказав Артем, Андрій Миколайович сказав.

—Поки я до вас йшов то убив двох. Їх можна убити якщо розколоти їм череп, але виглядають вони по різному перший був до біса швидким, а другий мав очі з усіх сторін. І вибачте я промахнувся.

 він обернувся до нас і дав Артемові арматуру а Миролюбу лом і промовив до них.

—Я довіряю вам, тож захистіть дітей. Добре!

 —Добре! Відповів Артем.

—добре ідіть а я з цим розберусь!

Артем і Миролюб послухали його і вирішили піти до кожного будиночка і розказати усім про ситуацію що сталася.

—Тепер ми мусимо покладатись тільки на себе!

Промовив Артем до Миролюба.

—Слухай як ми взагалі їх переконаємо не виходити з будинків?

Спитав мене Миролюб.

—Я не знаю! Розберемся на місці.

Вони побігли за ріг і побачили медпункт, Медпункт знаходився за десять метрів від дискотеки. Будинки знаходилися занадто близько одне до одного. коли зайшли всередину було чути бій який творився на зовні. Хлопці помітили що нікого немає але смердить кров’ю. Вони пройшли трохи далі і побачили жахливу картину. Медичка в сидячому вигляді була вперта в стіну, у неї не було руки а кров була по всьому її тілу і вона була всохла ніби з неї висмоктали кров.

—от чорт!

промовив Артем побачивши все це.

—Я… не встиг її врятувати.

Артем похмуро подивився на підлогу, підсвідомо почав себе звинувачувати.

—добре що є то є, а зараз направляємось до будинків нам треба попередити усіх.— промовив Миролюб.

—добре я йду!

відповів Артем після того як оклигав. Вони пішли до першого зустрічного будинку. Миролюб сказав що там група дівчат яка називається «сильні» до чого це? Подумав Артем але не зрозумів. Хлопці підійшли до дверей і крикнули що ми люди і що можуть нас впустити. З недовірою відкрились двері і нас зустріла на вигляд сорокарічна вожата цієї групи і нас впустила зі словами.

—О це ви!.

Хлопці зайшли в кімнату і побачили хлопця і зрозуміли що він з медпункту і Миролюб закричав.

—гей він же заражений!

—заражений!?

спитала здивовано вожата.

—ми зрозуміли що це якась зараза і що п’ятнадцять чоловік заражені.

—тихо! крикнув Артем і продовжив.

—Ми ще не в курсі чи це зараза чи ці монстри взялись ні звідки.

—ти що не бачив яка схожість із цим монстром і хлопцем якого ти привів в медпункт?

—так але я до останнього хочу вірити що йому просто погано! І до тогош нам треба ще якось всім повідомити про цих ходячих гадів.

—не має необхідності! — Відповіла вожата.

—Ми уже всіх повідомили, решта вожатих уже всіх зібрали.

—чудово! — Відповів Артем.

 

—Добре ми лишаємось і будемо за ним стежити.

тут хлопець який все чув промовив.

—Я що перетворюся на цих монстрів?

—якщо це не те про що ми думаєм то ні! — відповів Артем і почав задавати запитання.

—Слухай ти був в медпункті. Ти знаєш що там сталось?

—я просто лежав і тут хтось став з ліжка, це була не людина. Це був монстр… у нього був великий живіт, я вперше бачив когось із таким великим животом. І великі зуби на показ, на вигляд у них була сильна щелепа. А далі всі в паніці повтікали, і вот я тут. Що сталося з рештою я не знаю.

—медичка померла а решта можуть бути монстрами! — відповів серйозним тоном Миролюб.

—як мертва!? — спитав злякано хлопець і на нас подивилась зляканим поглядом вожата.

—ми знайшли її мертвою без руки і вона була вся червона від своєї власної крові!

сказав серйозно Артем.

—то Марина мертва? — спитала вожата.

—вибачте але ми не змогли їй допомогти, вона померла жахливою смертю, а ми навіть не могли її тоді врятувати. — після цього вона почала плакати, ми відпровадили її до дівчат щоб вони її заспокоїли і почали придумувати план, як тут ми почули стукіт в двері. Це виявився Андрій Миколайович, ми його впустили і він почав говорити.

—Короче у мене добра і погана новина, з якої почати?

–давай з хорошої!

–я завалив трьох, ну й і паскудні ці монстри були. Мазохіст, монстр що міг подовжувати свої кінцівки, і най паскудніший, до біса розумний. Довго зі мною грався,

–а погана?

–пам’ятаєте дискотеку? Короче якийсь придурок ввімкнув музику і всі вони там тусуються!

 –а чому це погана?

–тому що їх по одному тепер не перебити! Якщо дати бій то тільки з усіма силами що у нас є. А що у вас?

–медсестра померла! — після того як Артем промовив ці слова він подивився на нього і сказав.

—паскудно! Чудова була жінка. Щось ще? —так…

 як тільки Артем промовив його перебив хлопець в ліжку і сказав.

 —слухайте хлопці. Скоріше за все мені не довго лишилось, жаль тільки… що не втілю свої бажання в реальність.

 промовив він хрипким голосом і Артем його запитав.

—Яке бажання!?

 —я мріяв бути футболістом, бути кращим за всіх світових зірок, я так довго тренувався, всю душу вклав, але… схоже тут і моя смерть. — почувши це Артем крикнув. Ти ще живий! Годі говорити що ти тут і зараз помреш. Ти мусиш вижити, за будь яку ціну.

—чому ти так сильно не хочеш щоб я помирав? — Артем знову почав кричати.

—бо я проти смертей! Я не хочу щоб люди помирали від хвороб, Війн, чи від несчасного випадку. — Артем припинив кричати і почав говорити спокійним тоном.

—Я хочу щоб люди доживали щасливо до старості а тоді вже і помирали. А доти… їм не можна помирати! Бо тоді, в чому сенс що я стану пожежником? — хлопець з посмішкою встав з ліжка і сказав.

—Слухай у тебе краща мрія! Тому ти не маєш права помирати. До речі можна вийти на двір? Мені щось погано. — Артем подивився на Андрія Миколайовича і він відповів.

—можна! Все рівно всі монстри тусуються не тут, але акуратно. — після чого він вийшов і Артем задав питання вожатому.

—А скільки монстрів там тусується?

—не знаю не рахував! Але точно не десять.

—чому так?

—слухай взагалі я вожатим працюю тільки два роки але уже навчився рахувати не велику кількість людей просто побачивши натовп! І там точно десяти не було.

—стоп… тоді це значить… — як тільки всі про це подумали то почули дивний шум. хлопці вийшли на вулицю і там був той самий хлопець який щось вимовляв.

—Я стільки тренувався щоб стати футболістом! І тут моє життя обривається? Тому що я не можу тебе підкорити?

—точно кукухою поїхав. — промовив Миролюб а хлопець продовжив говорити.

—Слухай! Якщо я тебе прийму то виконаю своє бажання? — по слідувала тиша.

—Тоді, я готовий! — після цих слів він знепритомнів, ми хотіли піти йому допомогти але помітили щось дивне,

—стійте! — крикнув Андрій Миколайович і ми зупинились, після цього ми помітили як він змінюється. Він встав і подивився на нас кровожерливим поглядом. Він мав накачані ноги, і виглядав якось по іншому. Це була вже не людина… це був… монстр усередині нього.