Розділ сьомий. Порятунок потопельника справа рук самого потопельника.

Артем прокинувся о першій годині дня і вийшов на двір і помітив що у табір прибуло більше людей з найближчого поселення. Вони евакуювались і деколи нападали монстри але виявилось що є ще людомонстри які захищали табір. Його помітив Андрій Миколайович і сказав.

—доброго ранку Артеме.

—доброго!

Сонно відповів Артем.

—слухай я також не давно прокинувся, я тобі говорив що в таборі є радіо?

—ні!

—Короче моя ціль від самого початку це радіо. Воно досі в гарному стані тож давай ввімкнемо його і дізнаємось що сталося з цим світом.

Артем кивнув вони пішли збирати решту групи і піти до директора.

—то навіщо нам взагалі здалось це радіо?

Спитав Микола у Андрія Миколайовича.

—радіо нам потрібно щоб чути новини! Хоч мені двадцять п’ять але я не довіряю телефонам і інтернету. Я звик довіряти старому і хорошому радіо.

Група пройшла до директора це виявилася шістдесятилітня пані із дулькою на голові. Андрій Миколайович зразу почав з нею розмову.

—Ганно Василівно я знаю що у вас завалялося старе і робоче радіо. Можна ним скористатись?

—плануєш дізнатись що відбувається у світі!?

—так! Можливо нам скажуть важливу інформацію або точку евакуації.

—а якщо будуть погані новини і ми лишимось тут?

Андрій Миколайович подивився у низ з серйозним поглядом десь в далині кувала зозуля і про щось говорили люди. Він підняв очі на директора і на повному серйозі сказав.

—тоді я щось обов’язково щось придумаю, щоб усі люди що тут змогли вижити.

Директор позіхнув і пішла до свого кабінету і принесла старенький Golon 606 AC

—чудово хлопці дайте мені цей радіо приймач і я постараюсь знайти корисну інформацію.

Група пішла до будинку «Авангард» по дорозі їх хтось лише проводили поглядом а хтось вітав з перемогою у битві. Це помітив Артем і спитав у всіх членів своєї групи.

—Слухайте якось дивно що на нас по різному реагують.

Почувши це Любомир відповів.

—нічого дивного! Просто хтось нас боїться бо ми людомонстри і нам не довіряють. А хтось нас вихваляє бо ми змогли підкорити монстрів і врятувати це місце.

—брехня вони бояться погляд Артема бо він дуже страшний.

Втрутився в розмову Микола.

—краще мовчи! Вдома натерпівся цього всього.

—як би там не було це здається було усюди, ці люди прийшли бо хтось з табору живе недалеко і він прийшов повідомити що тут безпечно. І навіть кілька людомонстрів пішло, але як ти зрозумів це була погана ідея і були великі втрати і більшість обвинувачують саме нас.

Група прибула до будинку зі скрипом вони відкрили двері і зайшли в середину і їх привітала решта авангарду. Андрій Миколайович сів і почав налаштовувати радіо приймач поки Артем і решта слухали чутки що змогли назбирати хлопці з авангарду.

—ви чули про тих двох бідолах що померли минулої ночі? Я від когось почув що вони давно знайомі і хтось побачив як хлопець освідчувався, вона відповіла взаємністю але на них напав ненажера. Хлопець намагався її захистити але вони обоє там померли.

Андрій Миколайович відволікся і відповів.

—здається це правда! Бо я їх зустрів і бачив як ці трупи лежали обіймаючи одне одного. Що сказати… сумне видовище.

Хтось з групи відповів.

—Ненавиджу драми! А ця ситуація типова драма. Чому всім так подобається драма? Вот наприклад Вільям Шекспір. Написав «Ромео і Джульєтта» і став відомим через всіма ненависний сумний кінець.

Встав з ліжка Микола і почав говорити.

—знає я з тобою згоден. Я людина яка намагається розвеселити людей своїм сарказмом. І ця історія про пару яка тільки но з’явилася і її зразу знищили справді нагадує трагедію. Але те що написане в книжці і те що сталося тут, зовсім відрізняється. Тому скажу. Я ненавиджу драми але водночас люблю, хоч це і суперечить моєму стилі життя. Але я хочу щоб драма була тільки в книжках і фільмах.

Артем почав задумуватись. А нащо… взагалі кохання? Як тільки но він задумався Микола промовив до Артема.

—слухай Артеме не замислюйся так, або буде в тебе життя як в трагедії.

—ти про що!?

—ну типу знайдеш людину яка полюбить тебе хоч повинна тебе ненавидіти. Потім ти у неї закохаєшся. А потім спершу вона помре у тебе на руках кажучи про своє почуття до тебе. А потім ти відкинеш свої копита.

Артем встав замахнувся кулаком і намагався влучити у живіт Миколи. Микола ухилився і почав кричати.

—слухай це щойно була спроба вбивства? ти розумієш про це чи ні?

—а ти не говори так ніби це станеться насправді! І більше не жартуй що у мене хтось може закохатись.

Злісно прокричав Артем на Миколу.

—а що тобі розбили серце?

—ні! Але я бачив кількох людей які покінчили життя самогубством через те що їх кинули. І найбільше я ненавиджу жарти по типу. За тобою мабуть дівчата групами біжать. Бісить!

Промайнула мить тиші і Микола промовив до Артема.

—вибач друже! Не думав що зачепив за живе. Я постараюсь так більше не робити. Але ти що не віриш у кохання?

—звісно вірю. Але не у своє.

—хлопці тихо я знайшов новини.

Крикнув радісно Андрій Миколайович. Хтось почув зовні будинку про це і також зайшов послухати.

(Про сьогоднішні новини. Світ заполонили якісь дивні монстри і вони почали тероризувати міста і села. Така ситуація по всюди і вона захопила армію після чого у них з’явилися проблеми і вони вже навряд чи допоможуть. Пунктів евакуації ніде не оголошено що доводить що ні армія країни ані армія світу не контролює ситуацію. Але ми отримали якісь відомості про монстрів. Наприклад те що їх не можливо убити вогнепалом, найкращий спосіб це розтрощити їм череп сокирою чи чимось схожим. Люди можливо це наш останній ефір а якщо ні то ми будемо повідомляти найсвіжішу інформацію. Збирайтеся разом, утворюйте групи, і покажіть цим монстрам що люди не пальцем роблені. І це на сьогодні все очікуйте ефір завтра о дев’ятій ранку. Побачимось люди).

Усі хто були поряд почули це і зі страхом подивилися одне на одного. В дверях стояв директор яка почула це все і спитала.

—і щож робити далі?

Андрій Миколайович взяв і пішов кудись з директором. Поки їх супроводжували голоси людей зовні один з групи спитав.

—а що робити з цією новиною?

—нічого! Не лякаймо людей, може у них є план.

Відповів Миролюб не спокійним тоном. І Артем промовив.

—слухайте ви як хто а я поки не вирішиться справа піду потренуюсь бо через ваз гадів я пропустив своє тренування і на додачу щей монстри з’явилися тож вночі теж не зміг потренуватись, і попутно я почну захищати табір.

—я з тобою!

Крикнув Миролюб.

—а я вам жарт якийсь чи що?

Крикнув Микола і також приєднався.

Коли вони прийшли то помітили що якісь люди почали будувати паркан а матеріали брали в сілі поблизу. Коли вони підійшли запропонували свою допомогу. Будівельники боялись але таки погодились. Виявилось вони подумали що це треба зробити на всякий і руба сама зібралася. Поки вони приносили дерева на них нападали багато разів але на диво обійшлося без втрат. Провівши своє тренування наступив вечір і всі пішли в табір. У таборі також виявилися заражені але їх дивом знищили. Хтось став людомонстром тим самим поповнивши табір сильними людьми. Наступила ніч але всіх зібрали на дворі біля дискотеки. Всі прийшли і думали що робити далі як тут з’явився Андрій Миколайович взяв мікрофон і почав говорити.

—увага! Мешканці цього табору. Я звертаюсь до вас із поганими новинами, ми дізнались від радіоприймача що допомоги ми не отримаємо і можливо помремо тут жахливою смертю.

Народ почав боятись а хтось панікувати і тут промова продовжилась.

—люди заспокойтесь! Я знаю всім тут страшно, усі нам не вірять, але у мене є план, жахливий але план. Якщо усе вийде ми виживимо. Якщо ні то помремо. Але я планую створити власну бойові групи які будуть нападати на монстрів, захищати поселення, лікувати хвороби, будувати, винаходити і працювати. Кожну з цих груп очолить людина яка найкраще на цьому розуміється. А поки я очолюю групу яка буде відповідати за порятунок людей і напад на монстрів. Тож ви готові взяти участь щоб врятувати свої сраки?

Публіка почала підтримувати цей план. Люди були налякані але їх якось переконали що все буде добре.

—думаю ви не проти. Тоді оголошую себе головнокомандуючим групи під назвою «Авангард» моїм заступником стане. Милий Миролюб. Капітан першого загону Микола Решетило. І капітан другого загону Артем Вівич. Якщо хочте приєднатись до якоїсь з груп звертайтесь до голови поселення, Ганна Василівна.

Усі почали щось роздумувати хтось прийняв рішення і пішов вибирати групу. Але заступник і капітани вели свою бесіду.

—Любий Миролюб?

Почав сміятись Артем і продовжив.

—бачу добре познущались над тобою. Чому мені здається що через це тебе б з армії вигнали?

—та не смійся ти! Краще скажи чому я заступник головнокомандувача?

—не знаю!

—а ти Микола? По суті я вперше чую твоє прізвище. Цікаве воно ще, Решетило. Десь чув що це значить рішучість…

—Не вимовляйте цього прізвища!

Перебив Микола. Зазвичай він говорив радісним тоном але тут зразу помітно як він став тихим і серйозним.

—забудьте про це прізвище, ясно?

Артем і Миролюб подивилися на нього і подумали що щось тут не так але вирішили зробити як і попросив Микола. І тут підійшов Андрій Миколайович і сказав.

—слухайте хлопці я зробив вас капітанами бо вам найбільше довіряю, а Миролюба заступником бо він виглядає най адекватнішим. Відтепер ви називайте мене Командир. І я даю вам право як капітанам назбирати людей і свої загони яких захочете. Можете починати свою діяльність завтра. Але пам’ятайте. Ми будемо брати участь на фронті і зачищати території від монстрів тож дивіться уважно кого вибираєте.

—Андрій Миколайович!

—кхе-кхе…

Перебив Артема Андрій Миколайович.

—Ой тобто командир у мене питання.

—яке!?

—чому ви вирішили взяти все у свої руки?

—чув приказку. «порятунок потопельника справа рук самого потопельника»?

—Ну десь чув!

—я коли почув що нас можливо ніхто не врятує вирішив діяти. Короче спати а завтра займайтесь справами капітанів. А ще завтра продиктую правила загону Авангарду.

Всі пішли спати але ніхто не спав бо думали. Що робити далі.