Розділ третій. Твоя небезпека це твої бажання

Усі прокинулись щоб зробити зарядку. Нас не будили щоб ми відпочили після вчорашнього але ми встали щоб піти на зарядку з рештою. Коли хлопці помітили що ми прокинулись то вони спитали чому ми взагалі прокинулись у сім ранку? І ми з гордістю з Любомиром одночасно промовили.

—На зарядку! До нас почав кричати Микола що таких монстрів нам на зарядці не треба бо не хочуть щоб це знову сталось. Ми не звернули уваги і пішли на зарядку де нас зустрів вожатий.

–так чому ви встали? роздратовано спитав Андрій Миколайович.

–на зарядку!

–Я ж вам вчора двом ідіотам сказав спати вас сюди не запрошено ідіть назад у ліжка на сніданок вас покличуть!

–ми гарно почуваємось тож дозвольте нам приєднатись!

сказав Миролюб.

–Вибачайте вам спати — почув директор і приєднався до розмови.

Він спитав що відбувається? Андрій Миколайович пояснив хто ми і вона глянула на нас запитавши чи ми добре почуваємось після вчорашнього? Ми відповіли що добре і нам врешті решт дозволили взяти участь.

—нарешті!

вигукнули ми з Миролюбом і приєднались до решти. На нас дивились як на божевільних, ще б пак ми вже відомі на весь табір. Розминка була простою, біг на місці п’ять хвилин, розминка рук, бігли два-три кола десять присідань. Зарядка була закінчена. Я говорив щось із своїми новими друзями як до нас підійшов один з нашої групи і сказав.

—Слухайте вчорашній день а ви пропустили тому не в курсі але у нас буде збір груп і ми назвемось і скажемо свій девіз.

—Який девіз!? відповіли здивовано Артем і Миролюб.

—нормальний! Якби ви вчора соні не проспали тоді б були б у курсі. відповів Микола. —Ми вирішили назвати нашу групу «Авангард» а наш девіз «ми не злякаємось Труднощів, бо ми Авангард».

— Звучить круто, і коротко і назва чудова відповів Миролюб.

—Ми вже дійшли до площадки і всі назвалися і вимовили свої девізи, але Артемові ніякий не запам’ятався. І всі пішли в столову на ранішній сніданок як тут підбігла та сама дівчинка і спитала.

–усе добре? стурбовано відповіла вона.

—не жаліюсь! відповів серйозним тоном Артем. Як тут втрутився Микола.

—Ти чого маленьку дівчинку лякаєш? Пробач мого друга придурка!

звертався він до дівчинки.

—ти кого придурком там назвав?

зі злістю промовив Артем. Дівчинка почула і відповіла. Я не маленька мені дванадцять! —для нас ти маленька! Відповів з посмішкою Микола.

—якщо що мене звати Ангеліна. з посмішкою відповіла вона нам.

—приємно познайомитись!

відповіли всі в групі почавши усміхатись попутно йшовши в їдальню. Як тут Артем помітив що щось не так з хлопцем попереду. Він вирішив його спитати що сталось і як тільки но він його торкнувся він упав прямо на нього. Артем його спіймав і відчув як у нього тряслись руки і він щось бурмотів.

—я не хочу болю… я не хочу болю…

Бурмотів він за разом одне і теж. Артем сказав що відведе його в медпункт і щоб хтось покликав старших. Поклав руку на плече схопився за нього в почав тягнути у медпункт. Поки він його тягнув він продовжував бурмотіти одне і теж.

—я не хочу болю… і тут він отямився.

–де я? спитав він розгублено.

–о оклигав! Я тебе відведу в медпункт там тебе оглянуть і підлатають.

–дякую! Хоч не розумію що сталося.

Артем привів його в медпункт поклав на ліжко і залишив на медичку, вона подякувала що привів його сюди і він пішов у столову думаючи що з ним Все таки сталось.

Артем прийшов на сніданок і побачив що дають пюрешку з котлетами.

—«чи може бути краще поєднання взагалі»? Артем взяв одну порцію і пішов до своїх, але як тільки но він сів як його закидали питаннями.

—а як ти дізнався де медпункт? Спитав Микола

—мені старші сказали куди його везти!

—а що сталося? Спитала Ангеліна.

—не знаю і знати не хочу! — попутно почав жувати їжу.

—чому ти так відповідаєш ніби ти егоїст? А якщо він мав якусь заразу і ми ризикуємо всі померти? Спитав Миролюб.

—тоді я вже заразився і помру разом з ним! — відповів Артем серйозним тоном.

–як ти можеш говорити такі речі таким серйозним тоном? спитав мене Микола. —

Ти в курсі що ти так людей лякаєш?

—вибачте мене просто вчили бути серйозним і зберігати спокій у будь якій ситуації!

відповів Артем з тоном провини.

—Ти повинен мати хоч якесь почуття гумору, а то так будеш всіх розлякувати не одружишся і помреш старим не займаним дідом, тоді тобі можна зразу не в пожежники а в монахи.

—МИКОЛА! — крикнула на нього Ангеліна.

—Як ти можеш про свого друга так говорити?

ми всі розсміялись і продовжили далі їсти мовчки. як тут нам оголосили що два перших будиночка займаються прибиранням столової і території і ми спокійно пішли з їдальні.

Стій блядюга! стій кому кажу!

—я не хочу мені і так добре!

крикнув Микола залізаючи на дерево як мавпа, Артем зупинився біля дерева і крикнув.

—Злізай бити не буду!

—щось не віриться! У тебе очі злющі. Знаєш… це дивно, що у тебе завжди серйозний погляд навіть коли ти смієшся але коли ти злий то навіть вони виглядають злющими.

—та не бійся злізай я тобі нічого не зроблю. Просто ребра тобі на хуй переламаю і все.

—цього я і боюсь.

під звуки наших чвар приходить Андрій Миколайович і питає в Миролюба і Ангеліни.

—Що тут відбувається? спитав серйозним тоном.

—та так просто Микола вкрав кепку у Артема зі словами «чому ти завжди носиш цю кепку»? І почалося! Відповів Миролюб.

—ясно! знову відповів серйозним тоном і пішов до них.

—о вожатий, я врятований. сказав з полегшенням Микола.

—ти злізати плануєш?

—ні!

—ех… тобі сокиру принести?

—з радістю! відповів Артем.

—ЕЕЕЕ… ви б мали б мене врятувати а не допомагати померти!

—нічого не знаю я пішов по сокиру.

—та лови кепку тільки мене не чіпай будь ласка.

кинув Микола кепку і Артем її спіймав. Микола спускався з дерева дивлячись пильно на Артема. Після того як він спустився він спитав Артема.

—чому ти завжди в кепці?

—Короче було одне діло, я гуляв у селі і у мене почало темніти в очах.

—Від чорного гумору? спитав Микола.

—можеш не жартувати? А то моя обіцянка досі в силі.

—мовчу!

—так Короче на це я не звертав уваги до поки у мене не стався сонячний удар. Я стою і просто падаю, я тоді не знав що робиться я нічого не відчував. Я оклигав піднявся і почав іти до дому, розказав батькам що сталося і вони порадили мені носити кепку. І знаєте помогло, я так часто її носив що деколи брав її посеред зими замість шапки, вчителі і дорослі дивились на мене як на останнього придурка.

всі розсміялись.

—Ну й ти даєш! сказав Микола сміючись гучним сміхом.

—Добре пішли на обід! саме збір має початись. « Короче день непогано, але й і дивно. Багато хто з такими самими симптомами потрапили в медпункт, у медпункті ледь вистачило місць з Миколою також щось схоже сталось, але він не скаржився, когось знову приніс я, а хтось навіть сам дійшов, сказали нічого серйозного. Але я так не думаю, щось тут не так»

—гей… ти з нами?

Спитав Микола клацаючи пальцями перед очима Артема.

—ААА… так я тут!

—то добре на дискотеці ми маємо всім показати!

—«до речі… а чому я взагалі іду на дискотеку»? — подумав Артем. В результаті всі прийшли на дискотеку.

—«Як мене сюди притарабанили взагалі? А яка вже взагалі різниця»?

Як тільки Артем про це подумав як я подивився на Миролюба. Судячи з його погляду він також думав що він тут забув? В результаті як тільки но Артем хотів піти він дещо помітив, щось дивне. Там була якась істота, виглядала як людина, але це не людина. Перш ніж Артем встиг зреагувати вона на когось накинулась і повалила.

—«що за нах…»?

подумав Артем і кинувся на того монстра. Артем зацідив йому прямо в морду але він не реагував. Він був весь сірий і з серйозним обличчям, і тут Артем дещо помітив. Цей монстр… дуже схожий на хлопця який упав вранці. Той самий одяг який був на ньому. Артем дивився на його синю сорочку і взяв і ногами відштовхнув його від хлопця якого він повалив І він успішно втік. Тепер його ціль я.

—Ну добре

промовив Артем і приготувався до бою. всі в паніці одразу втекли. Кожен у свій будинок, —«поки я тут я повинен їх захищати тож покладіться на мене, люди…»

Сказав собі подумки Артем.