Розділ третій. Твоя небезпека це твої бажання

Усі прокинулись щоб зробити зарядку. Хлопців не будили щоб вони відпочили після вчорашнього але вони все одно встали щоб піти на зарядку з рештою. Коли решта помітили що спортсмени прокинулись то вони спитали чому ми взагалі прокинулись у сім ранку? Хлопці лише подивились одне на одного і разом з Миролюбом з гордістю одночасно промовили.

— На зарядку!

До хлопців почав кричати Микола. Що таких монстрів їм на зарядці не треба бо не хочуть щоб це знову сталось. Вони не звернули уваги і пішли на зарядку де їх зустрів вожатий.

— Так, чому ви встали? — роздратовано спитав Андрій Миколайович.

— на зарядку!

— Я ж вам вчора двом ідіотам сказав спати вас сюди не запрошено ідіть назад у ліжка на сніданок вас покличуть!

— ми гарно почуваємось тож дозвольте нам приєднатись!

сказав Миролюб.

— Вибачайте вам спати!

Їхню сварку почув директор і приєднався до розмови. Вона лише спитала що відбувається. Андрій Миколайович пояснив хто ці хлопці і про подію на якій вона була відсутня. Вона лише глянула на них і підійшла. Запитавши чи ми добре почуваємось після вчорашнього? Хлопці відповіли що добре і їм врешті решт дозволили взяти участь.

— нарешті!

Вигукнув Артем з Миролюбом і приєднались до решти. На них дивились як на божевільних, ще б пак вони вже відомі на весь табір. Розминка була простою, біг на місці п’ять хвилин, розминка рук, бігли два-три кола десять присідань. Зарядка була закінчена. Артем говорив щось із своїми новими друзями як до них підійшов один з їхньої групи і сказав.

— Слухайте вчорашній день а ви пропустили тому не в курсі але у нас буде збір груп і ми назвемось і скажемо свій девіз.

— Який девіз!? — відповіли здивовано Артем і Миролюб.

— нормальний! Якби ви вчора соні не проспали тоді б були б у курсі. відповів Микола. — Ми вирішили назвати нашу групу «Авангард» а наш девіз «ми не злякаємось Труднощів, бо ми Авангард що йде завжди вперед».

— Звучить круто, і коротко і назва чудова — відповів Миролюб.

— Ми вже дійшли до площадки і всі назвалися і вимовили свої девізи, але Артемові ніякий не запам’ятався. І всі пішли в столову на ранішній сніданок як тут підбігла та сама дівчинка що злякалась Артема на початку.

— усе добре? — стурбовано спитала вона.

— не жаліюсь! — відповів серйозним тоном Артем. Як тут втрутився Микола.

— Ти чого маленьку дівчинку лякаєш? Пробач мого друга придурка! — звертався він до дівчинки.

— ти кого придурком там назвав?

зі злістю промовив Артем. Дівчинка почула і відповіла.

— Я не маленька мені дванадцять!

— для нас ти маленька! — Відповів з посмішкою Микола.

— якщо що мене звати Ангеліна! — з посмішкою відповіла вона.

— приємно познайомитись!

відповіли всі в групі почавши усміхатись попутно ідучи в їдальню. Як тут Артем помітив що щось не так з хлопцем попереду. Він вирішив його спитати що сталось і як тільки но він його торкнувся він упав прямо на нього. Артем його спіймав і відчув як у нього тряслись руки і він щось бурмотів.

— я не хочу болю… я не хочу болю…

Бурмотів він за разом одне і теж. Артем сказав що відведе його в медпункт і щоб хтось покликав старших. Поклав руку на плече схопився за нього в почав тягнути у медпункт. Поки він його тягнув він продовжував бурмотіти одне і теж.

— я не хочу болю… — так тривало доти поки він отямився.

— де я? — спитав він розгублено.

— о оклигав! Я тебе відведу в медпункт там тебе оглянуть і підлатають.

— дякую! Хоч не розумію що сталося.

Артем привів його в медпункт поклав на ліжко і залишив на медичку, вона подякувала що привів його сюди і він пішов у столову думаючи що з ним Все таки сталось.

 

 

Артем прийшов на сніданок і побачив що дають пюрешку з котлетами.

— «чи може бути краще поєднання взагалі»? — Артем взяв одну порцію і пішов до своїх, але як тільки но він сів як його закидали питаннями.

— а як ти дізнався де медпункт? — Спитав Микола.

— мені старші сказали куди його везти!

— а що сталося? — Спитала Ангеліна.

— не знаю і знати не хочу! — попутно почав жувати їжу.

— чому ти так відповідаєш ніби ти егоїст? А якщо він мав якусь заразу і ми ризикуємо всі померти? — Спитав Миролюб.

— тоді я вже заразився і помру разом з ним! — відповів Артем серйозним тоном.

— як ти можеш говорити такі речі таким серйозним тоном? спитав Микола. —

Ти в курсі що ти так людей лякаєш?

— вибачте мене просто вчили бути серйозним і зберігати спокій у будь якій ситуації! —відповів Артем з тоном провини.

— Ти повинен мати хоч якесь почуття гумору, а то так будеш всіх розлякувати не одружишся і помреш старим не займаним дідом, тоді тобі можна зразу не в пожежники а в монахи.

— МИКОЛА! — крикнула на нього Ангеліна. — Як ти можеш про свого друга так говорити?

всі присутні розсміялись і продовжили далі їсти мовчки. як тут їм оголосили що два перших будиночка займаються прибиранням столової і території. Коли всі поїли то спокійно пішли з їдальні.

 

 

— Стій блядюга! стій кому кажу!

— я не хочу мені і так добре!

крикнув Микола залізаючи на дерево як мавпа, Артем зупинився біля дерева і крикнув.

— Злізай бити не буду!

— щось не віриться! У тебе очі злющі. Знаєш… це дивно, що у тебе завжди серйозний погляд навіть коли ти смієшся але коли ти злий то навіть вони виглядають злющими.

— та не бійся, злізай, я тобі нічого не зроблю. Просто ребра тобі нахуй переламаю і все.

— цього я і боюсь.

під звуки чвар приходить Андрій Миколайович і питає в Миролюба і Ангеліни.

— Що тут відбувається? спитав серйозним тоном.

— та так просто Микола вкрав кепку у Артема зі словами «чому ти завжди носиш цю кепку»? І почалося! — Відповів Миролюб.

— ясно! — знову відповів серйозним тоном і пішов до них.

— о вожатий! Я врятований. — сказав з полегшенням Микола.

— ти злізати плануєш? — спитав Андрій Миколайович.

— ні!

— ех… — тяжко позіхнув Андрій Миколайович і подивився на Артема — тобі сокиру принести?

— З радістю! — відповів Артем.

— Е-Е-Е-Е… ви б мали б мені життя врятувати, а не вкоротити!

— нічого не знаю я пішов по сокиру!

— та лови кепку тільки мене не чіпай будь ласка.

кинув Микола кепку і Артем її спіймав. Микола спускався з дерева дивлячись пильно на Артема. Після того як він спустився він спитав Артема.

— чому ти завжди в кепці?

— Короче було одне діло, я гуляв у селі і у мене почало темніти в очах.

— Від чорного гумору? спитав Микола.

— можеш не жартувати? А то моя обіцянка досі в силі!

— мовчу!

— так Короче на це я не звертав уваги до поки у мене не стався сонячний удар. Я стою і просто падаю, я тоді не знав що робиться я нічого не відчував. Я оклигав піднявся і почав іти до дому, розказав батькам що сталося і вони порадили мені носити кепку. І знаєте помогло, я так часто її носив що деколи брав її посеред зими замість шапки, вчителі і дорослі дивились на мене як на останнього придурка.

всі розсміялись.

— Ну й ти даєш! сказав Микола сміючись гучним сміхом.

— Добре пішли на обід! саме збір має початись. —звернувся до групи Артем.

— « Короче день минув непогано, але й і дивно. Багато хто з такими самими симптомами потрапили в медпункт, у медпункті ледь вистачило місць з Миколою також щось схоже сталось, але він не скаржився, когось знову приніс я, а хтось навіть сам дійшов, сказали нічого серйозного. Але я так не думаю, щось тут не так»

— гей… ти з нами?

Спитав Микола клацаючи пальцями перед очима Артема.

—т-а-а… так я тут!

— то добре на дискотеці ми маємо всім показати!

— «до речі… а чому я взагалі іду на дискотеку»? — подумав Артем. В результаті всі прийшли на дискотеку. — «Як мене сюди притарабанили взагалі? А яка вже взагалі різниця»?

Як тільки Артем про це подумав як я подивився на Миролюба. Судячи з його погляду він також думав «що він тут забув»? В результаті як тільки-но Артем хотів піти він дещо помітив, щось дивне. Там була якась істота, виглядала як людина, але це не людина. Перш ніж Артем встиг зреагувати вона на когось накинулась і повалила.

— «що за нах…»?

подумав Артем і кинувся на того монстра. Артем зацідив йому прямо в морду але він не реагував. Він був весь сірий і з серйозним обличчям, і тут Артем дещо помітив. Цей монстр… дуже схожий на хлопця який упав вранці. Той самий одяг який був на ньому. Артем дивився на його синю сорочку і взяв і ногами відштовхнув його від хлопця якого він повалив І він успішно втік. Тепер його ціль це Артем.

— Ну добре

промовив Артем і приготувався до бою. всі в паніці одразу втекли. Кожен у свій будинок, — «поки я тут я повинен їх захищати тож покладіться на мене, люди…» — Сказав собі подумки Артем.