Розділ дев’ятий. Спокій ніколи не триває вічно.

Артем закінчив збір команди на дворі дев’ятнадцяте червня перша година дня. Десь в далині співали пташки хмари ніби збиралися на дощ. Люди робили свою роботу і хтось був щасливий. Але поки Артем ішов на допомогу лісорубам він знову почав спілкуватись зі своїм компаньйоном.

—«Артеме! Хоч ти і не можеш зв’язатись зі своєю сім’єю то це не значить що з ними щось сталось».

—«тобі легко говорити! А я вже телефоную і не можу дізнатись що з ними».

—Артем це ти?

Перебила розмову Ангеліна. Вона підійшла до Артема вітерець погойдував її коротке чорне волосся. І у неї на очах горіла радість.

—о Ангеліно! Давно тебе не бачив. А чого така рада?

—бо у мене сила монстра!

—знаєш людей з силою монстра якось забагато не думаєш?

—з одного боку ти правий а з іншого у на і є випадки невдалого підкорення. Уже десятиреро стали монстрами і їх дивом зупинили.

Роздалась тишина. Ангеліна почала щось нюхати і сказала.

—слухай Артеме ти взагалі мився?

—ні! Коли почалася ця ситуація то від тоді я вже не мився. І якщо подумати я не їв і не пив також відтоді.

В Артема запаморочилась голова. Він намагався йти далі але у нього вже темніло в очах і на додачу він вже не чув що відбувається навколо нього. Він подивився на Ангеліну яка намагалася його спіймати. І очі помалу закрились поки він не знепритомнів.

Артем помалу отямився увечері того самого дня. Всюди була тиша і були чути кількох людей. Артем повернувся на обидва боки і зрозумів що він в медпункті. Це хтось помітив і підійшов до нього.

—Артеме! Більше нас так не лякай. Ато вб’ю якщо так не будеш про себе дбати.

Це була Ангеліна яка дивилася на нього хвилюючим поглядом.

—Артеме ти водночас дивовижний і водночас дурний. Як так можна? Ходити півтора дні без їжі і води при цьому бути виснаженим через форму монстра але йти так ніби ти бик але упасти тоді коли ти згадав про свій стан. Скажи. У тебе що правда не має гальм?

—здається!

—Короче тобі зараз принесуть їжу і якщо стане легше іди помийся і перевдягнися, а то у тебе досі одяг в крові.

—До речі Ангеліно а що ти тут робиш?

Пронеслася тиша, було чути тільки кроки персоналу і шум людей на дворі.

—у мене сила монстра яка може зцілювати людей. У таборі знайшлася людина яка розуміється на лікуванні, вона лікар. І в результаті вона стала головнокомандувачем медичної групи. «Отрута» а я її членом.

—Отрута?

Спитав здивовано Артем дивлячись серйозно на Ангеліну.

—так! Ти ж знаєш що ліки виробляють із не дуже корисних травів і речовин. Тому символ лікарень це змія лежить над чашою. А тому що є люди що можуть використовувати силу монстра зцілення підкинуло ідею нашому головнокомандувачу. І до речі її звати. Тамара Сергіївна. Тож будь акуратний з нею.

—добре постараюсь!

В результаті Артему принесли їжу і до нього завітали його друзі. Вони сміялися з дивовижної навички і тупості Артема. На дворі почувся дощ а в далині грім. В результаті Артем пішов митись. Коли він закінчив митись він не пішов в медпункт а у свій будинок. Він ліг а дощ і далі продовжувався. Він лежав і думав, а чи все з його родиною в порядку?

Блиснув перший промінь сонечка. Почувся тихий спів птахів і людей що боролися проти монстрів всю ніч. Артем якось перекусив тим що не доїв вчора і вирушив на площадку на тренування. Його супроводжувала чудова погода. Але коли він прийшов він побачив що його загін уже на місці. Він до них підійшов і блискавиця відповіла.

—Капітане! ви сказали зібратись в ранці а коли не уточнили тож я зібрала всіх у таку рань. Бачу я не помилилась.

Артем позіхнув і його очі почали сльозитись, він подивився і відповів.

—вибачте це мій косяк! А зараз. Ви не представилися як слід і не пояснили як працюють ваші здібності.

—добре почну я!

Промовив перший член загону.

—добре мене звати Юрій, мені шістнадцять і моя сила монстра це повне зміцнення. Я можу зміцнити будь яку частину свого тіла але тоді у мене обмежений рух тому в бою я використовую часткове зміцнення.

—добре! А тепер наступний.

—я Артур, мені чотирнадцять, силою монстра не володію, я каратист.

—я Богдан, мені двадцять і я володію силою повне передбачення дій. Але не плутайте з тим що я можу бачити майбутнє бо я можу бачити тільки рухи і все, байдуже які але я не можу передбачити рухи і дії коли ціль не думає про свої рухи зовсім.

—Я Даша Мені п’ятнадцять і я володію здібністю розряд, я можу вдарити струмом з потужністю один мільйон вольт. Цього достатньо щоб спалити людину навіть в середині.

—я Макар мені двадцять шість і я не володію силою монстра, але володію гарною фізичною силою і добре б’юся.

—чудово гарно впорались. І до речі хтось з вас можливий майбутній капітан. Мені сказали що головнокомандувач шукає ще капітанів але я йому з цим допоможу, якщо я знайду гарного претендента на роль капітана то тоді я відправлю рекомендацію. Тож покажіть нащо здатні і перевершіть себе. І пам’ятайте можливо завтра наша перша зачистка тож я не хочу щоб хтось з вас помер.

Усі в групі оглянулись одне на одного і всі почали усміхатись. Макар вийшов і промовив.

—капітане! Я не підведу вас. Я зроблю усе аби стати сильнішим і врятувати людей.

—Добре! Вот такі люди мені потрібні в загін.

Всі подивились і зрозуміли що в цьому загоні вони опинилися дивом. Тому що серед двадцяти людей були і кращі варіанти але капітан вибрав саме їх.

—гей Даша у мене питання.

—яке!

—я розумію що сила монстра може втілити твої бажання, але звідки у тебе розряд електрики? А точніше як ти можеш користуватись блискавкою?

Даша позіхнула але всім стало цікаво і уважно почали слухати її.

—ви ж знаєте чому міняються наші тіла під час трансформації і чому монстри виглядають так?

—щось мій компаньйон розказував про це, по типу відбувається сильний поділ невідомих клітин які нас трансформують, а те що не вистачає додають і переробляють наші тіла і зазвичай у них чорний або сірий колір який покриває тіла монстрів. Я правильно все сказав?

—правильно! Але у мене не звичайна трансформація. Під час трансформації у мене з’являються електричні органи.

—електричні?

Спитав Макар з недорозумінням.

—Так! Вони складаються з електричних пластинок. Я можна сказати успадкувала це від електричного вугра.

—тобто ти у нас жінка вугор?

Промовив Богдан.

—тобі жити набридло?

Розлючено сказала Даша і Капітан втрутився в розмову.

—слухайте заспокойтесь! Мені бійки поки не потрібні. Даша продовжуй.

Так! Через це у мене з’являється цей орган. Але де він я не знаю, не можу відчути, але він має бути великим і потужним якщо я такою силою можу струмом вдарити. Добре я розповіла. А як щодо вас капітане? Яка ваша сила і як вона працює?

Всі подивилися на капітана і Богдан промовив.

—ай і правда! Наш герой який переміг монстрів з силою монстра але яка його сила ходять тільки чутки.

—добре вмовили розповім! І про що це ти Богдане? Я думав всі знають про мою силу.

—ні! Ходять тільки чутки. По типу що ви вогнем дихаєте чи голки пускаєте.

—ні це монстри яких ми перемогли! І зараз я розкажу що у мене за сила. Короче у мене такі сили. Сила рук, я можу підняти до п’ятсот кілограм. Зміцнення рук, вони міцніше сталі. Сила ніг. Я можу бігати зі швидкістю сімдесят кілометрів на годину і можу підскочити на два-три метри вгору. І при цьому моя кров має здатність зупиняти кровотечу, як і собі так і тим хто її прийняв. І я можу витримати шістсот градусів вогню. Здається я все сказав.

Усі подивились на капітана з великими очима наче лампочками і морда у них була відром. Промовив Юрій з повним здивуванням.

—Капітане… так ви майже не переможний. У вас є майже все хоч і не на все тіло але навіть так можна зробити переворот подій.

Продовжив Артур.

—це правда! Це все рівно що битися проти чоловіка з різноманітною зброєю голіруч.

Продовжив Богдан.

—вірно-вірно. Навіть моє передбачення мало що зробить проти такого.

Макар просто промовчав. Його шок був такий що він дивився шокованим поглядом в одну точку і не реагував. І дійшла черга до Даші.

—Слухайте капітане! Якщо ви можете витримати шістсот градусів…

Богдан щось помітив і крикнув.

—капітане перетворіться, негайно!

Капітан не довго думав і перетворився і Даша продовжила говорити.

—Якщо це так то ви маєте без проблем витримати тисячу двісті вольт.

Капітан перетворився на монстра і отримав розряд струму. Через те що він міг витримувати температуру удар блискавки не спалив його. Капітан тяжко дихав, він опустив руки якими прикривався і промовив.

—слухай… якщо пам’ять мені не бреше… неможливо сказати скільки точно вольт… має градусів.

—я використовувала математику.

—яка нахуй математика? Я ледь не згорів з середини.

—ну людина може померти від двісті вольт але при малому шансі може і вижити, і тому я подумала що двісті вольт це сто градусів, і я помножила двісті на шість тобто на вашу температуру яку ви можете витримати.

—прибити ту людину що вчила тебе рахувати. Ти мене ледь не вбила. Як я взагалі вижив? Але пані це була спроба вбивства. Ви ризикували вилетіти з команди і втратити шанс на місце капітана.

—Та ну. Це була просто перевірка!

—Така перевірка тобі і не могла пробачитись! Проте ми знаєм що ти найсильніша серед нас.

—справді!? То це значить що я можу бути капітаном?

—дзуськи! Таких ненормальних в капітани навряд чи приймуть.

Капітан покрокував до турніка але його ноги вели туди сюди. Було відчуття що він напився дуже міцного алкоголю. Його не тримали ноги поки він врешті решт не впав.

—КАПІТАНЕ!

Крикнули усі члени загону і підбігли до нього. Капітан пробурмотів щось коли вони підійшли.

—урок перший… завжди перевіряйте чи лежаче тіло живе. Якщо живе допоможіть як зможете… якщо ні запам’ятайте де воно лежало щоб його потім поховати.

—капітане ви що зараз навмисно впали?

Спитав Артур дивлячись на нього. Сонечко посвітило на всіх. Після миті тиші капітан таки вимовив.

—якщо чесно… я не знаю!

Всі подивилися на капітана з недорозумінням. Капітан встав обтрусився і поправив свою кепку. Коли він закінчив він промовив.

—Короче. Зараз ми проводимо силові тренування щоб ваше тіло було готове до будь яких умов. А це віджимання, підтягування, присідання, біг, і на всякий ходьба каченяти.

Всі не вдоволено подивились на капітана. У їхніх очах було видно що вони цього найбільше всього не хотіли. Але і водночас у них горіло бажання перевершити себе.

—а потім після тренування буде сніданок. Після сніданку відпочинок пів години. А далі підемо в ліс на полювання монстрів. Швидше за все що завтра ми ідемо на зачистку тож маємо вас за цей день натренувати. У когось претензії і заяви є?

—так!

Вигукнула Даша.

—скільки часу буде тривати полювання? І де воно буде проводитись?

—тренування буде тривати в залежності від вас! Якщо все буде добре і ви захочете битись то хоч до вечора! А місце проведення тренування це ліс за річкою. Звідти найбільше цих тварюк повзе.

—Так в тому напрямі є поселення «Буданів» я саме звідти, але це якось дивно тому що я прийшов сюди бо ви були найближче.

—а чому дивно?

—тому що там є замок який можна використовувати як укриття але більшість людей прийшли сюди.

—не знаю чому так але у нас тренування.

—перепрошую капітане!

Промовив Богдан із таким обличчям ніби він знав що його чекає.

—так!?

—як я зрозумів на нас чекає повна срака?

—прямо в яблучко! Але якщо щось із кимось станеться ми зразу відступаєм.

—ТАК!

Вигукнула команда.

—якщо що у нас три години тренувань тож починаймо.

Другий загін обходив уже озеро. Після того як вони поснідали і відпочили вони вирушили на полювання. Їх супроводжувала гарна погода, небо було ясне але були пару хмар. По дорозі їм зустрілися пару монстрів але разом вони швидко впорались. Після того як вони прийшли до лісу капітан щось помітив.

—ніхуя собі!

—що таке капітане!

Спитала серйозним тоном Даша і приготувалась до бою. Артур подивився і промовив наступне.

—стоп це наче м’яч який шукали якісь діти. — промовив Артур.

—так це він і! Він ледь мене не вбив! — відповів Артем.

Всі подивились з недорозумінням на капітана. Подув сильний вітер. І капітан відповів.

—два дні тому коли почалася ця історія то був монстр футболіст. Він побачив м’яч і копнув з усієї сили. Якби він тоді влучив то я б тут не стояв. А він вон сюди аж долетів. Це десь метрів п’ятсот-шістсот.

Усі подивилися на той м’яч. Артур взяв і заховав у свою сумку.

—Я заберу цей м’яч. Треба ж його повернути.

Промовив Артур після чого всі подивилися на Артура з розуміючим поглядом а потім оглянулися на озеро. Після того як вони закінчили розглядання вони вирушили в ліс. Після того як вони увійшли в нього Богдан крикнув.

—вони наближаються!

Всі оглянулися і вискочив перший монстр. Юрій вискочив на монстра і використав повне зміцнення. Вони ударили одне одного. Виявилося це був силовий монстр тож обидві сторони отримали. Далі вискочила Даша і вона торкнулася монстра після чого вдарила його смертельним струмом. Вона била його доти поки він не помер.

—я думав що це їх не візьме.

Промовив капітан до Даші.

—і чому ж це?

—тому що щоб їх убити треба розколоти череп.

—а я його спалила струмом! І що?

—просто Андрій Миколайович говорив що мозок треба серйозно пошкодити тому що по інакшому вони не помруть. Але бачу вони помирають тоді коли їх мозок підсмажиться.

—Я вам не заважаю? Якщо ні то готуйтесь.

Промовив Богдан і за дерев почали виходити монстри. Їх було троє і кожен дивився на Дашу і Юру.

—якщо що то я живий щит! Тож я буду попереду.

Крикнув Юрій після чого всі зрозуміло кивнули.

—добре ти наш танк! Тож захищай нас а ми будемо захищати тебе.

Крикнув Богдан після чого почався бій. Юра приймав на себе весь удар монстрів а інші їх убивали. Проте щось непокоїло капітана. Він не розумів що саме його непокоїть. Поки він не подивився на обличчя Юри. Його очі були наповнені страху. Страху який ніби не можливо побороти. Але він робив своє діло. Він захищав і бився.

—«схоже ти побориш свій страх швидше ніж я думав»

Подумав капітан після чого всі монстри були переможені.

Повернувся другий загін на заході сонця. Небо вкрилося хмарами а всі члени загону включаючи капітана задихались від втоми. Усі прийшли на площадку Артур кинув м’яч який знайшов дітям що були поблизу. Вони усміхнулись і взяли його. Після того як всі віддихались капітан сказав.

—чудова робота загін! Кожен з вас показав на що здатний і ви всі боєздатні. Хтось старався з усіх сил аби перемогти монстрів, але ви не можете убити всі види монстрів.

—сказала людина що має всі здібності для боротьби з ними!

Промовив Богдан і всі розсміялися крім Даші і Капітана.

—ну я невинен що у мене кілька здібностей! Ну що я хочу сказати… на сьогодні всі вільні, можете йти спати. Але щоб зібралися в шостій годині тут.

—вирішили нас помилувати?

Промовив знову Богдан.

—можу знову в п’ять як і сьогодні якщо хочете!

—ні не хочем!

Вот і чудово! А зараз вільні.

Всі розійшлися і до Артема підійшов Миролюб.

—ну як там роль капітана?

—якось не звично! Згадав воєнний фільм який я дивився і робив як там. Хоча там була і жорстокіша сцена.

—ясно! І в мене ще одне питання.

Послідувала тиша, було чути напругу у цих словах.

—яке питання?

—хто вам дозволив виходити з табору у ліс?

—а що не можна?

—з одного боку можна. А з іншого ти мав попередити головнокомандувача або його заступника.

—добре я зрозумів свою помилку! Більше такого не повториться.

Артем сказав на повному серйозі. В його словах була чута жаль за свій вчинок.

—добре на перший раз пробачається! Хотів би так я сказати якби не головнокомандувач.

—ясно! До речі Миролюбе.

—так!

—ти що бейсболіст?

Пролунала тиша.

—так а що?

—просто коли ти перетворився на монстра то нізвідки взялася бита.

—так! Це одна із сил монстра. Я мріяв стати найкращим бейсболістом і тому я тренувався. Я планував виїхати за кордон але ці монстри змінили мої плани.

—ну не засмучуйся! Можливо таки ми зможемо зупинити цю напасть монстрів і ти виконаєш свою мрію.

—ну добре ідемо до головнокомандувача! В нас є третій капітан і ти маєш відзвітувати свою роботу!

Ясно ідемо!

Артем і Миролюб пішли до будинку голови. Там знаходилась тимчасова база авангарду.

—я привів капітана другого загону!

Промовив Миролюб коли зайшов в кімнату.

—добре хай заходить!

Промовив головнокомандувач після чого всі приготувалися слухати. Артем зайшов і сів за вільне місце.

—ну якщо всі в зборі то почнімо наші збори!

Всі подивилися на Артема який був весь брудний від крові через бійки в лісі.

—слухайте капітане Вівич! Де ви були весь день.

Артем встав і приготувався до звіту. Він глибоко вдихнув і видихнув.

—я в курсі що я винен у тому що я зник разом із загоном на цілий день! Тому прошу вибачення за сьогоднішнє.

—добре-добре! Але мене дещо інше цікавить. Це ваших рук справа що монстрів зі сторони озера поменшало?

—так! Ми проводили тренування і я вирішив що найкраще тренування це практика тому і повів всіх у ліс на винищення монстрів. Але ніхто не постраждав.

—це дуже добре! Завдяки тобі у нас вже є люди зі стажем і на додачу угрупування «Гоплон» (гоплон це спартанський щит) змогли хоч трохи відпочити. Тож усе дуже чудово бо завтра ми вирушаєм на зачистку в Буданів. Тож повідом свій загін щоб завтра був готовий. Нас цікавить саме замок. Якщо ми захопимо територію і зачистим віл монстрів то ми зможемо використовувати його як свою базу. Але наша ціль це порятунок людей тож ми маємо зробити все що в наших силах.

—ТАК!

Всі крикнули це водночас.

—і до речі Артуре! Познайомся з третім капітаном що сидить з права від тебе. Його звати Назар.

Артем подивився на право і побачив Дев’ятнадцятирічного хлопця з довгим чубом який закривав йому ліве око. Його погляд був холодний і наче мертвий. Таке відчуття що навіть у мертвої риби в очах більше життя ніж у нього.

—радий познайомитись я Артем Вівич капітан другого загону.

Артем встав і простягнув руку щоб потиснути її. Хлопець теж встає і тисне руку говорячи тихим голосом.

—мене звати Назар Коваленко я капітан третього загону. Радий познайомитись!

Після того як вони потиснули одне одному руки вони сіли і продовжили свої збори. Головнокомандувач пояснив правила які Артем не міг вивчити через те що був непритомний. Після чого збори закінчились Артем встав і пішов шукати у темряві свій загін щоб повідомити що завтра буде. Поки він шукав його повністю покусали комарі. Після цього він прийшов у свій будиночок і ліг спати разом зі своїми друзями. Він був виснажений тож заснув без задніх ніг.