Розділ п’ятий. Якщо вибивати то тільки клин клином.

–це що за нахуй!? — спитав Миролюб у всіх присутніх, і Артем промовив.

—Слухай нам не про це треба хвилюватись! Покличте когось із дівчат хай закриються і забарикадуються — нас почула дівчина з групи і всіх попередила, а Андрій Миколайович спитав.

—Слухайте, а зброя яку я вам давав при вас? — ми дістали її і Миролюб промовив.

—Якби ми не були б у цій ситуації тоді б і забули про неї! — відповів серйозним тоном Миролюб, після цього Артем зляканим голосом сказав.

—Миролюбе! Не про це нам треба хвилюватись. — подивився Миролюб занепокоєним поглядом на Артема.

—Справжня проблема… це Микола.

—шістнадцятий! — прошепотів Миролюб і крикнув.

—Що за чортівня тут твориться? Чому Микола може стати одним з них?

—що відбувається? — спитав Андрій Миколайович і Артем почав йому пояснювати. У

—Миколи були схожі симптоми! Але вони були якісь слабші і він якось нас переконав що з ним все нормально.

—Твоюж…

як тільки вони договорили монстр стрибком наблизився до них, Миролюб швидко зреагував тому зразу засадив йому по морді і промовив.

—Аут.

після цього монстр знову почав атакувати, тільки на цей раз відхопив від Артема. Монстр відійшов на зад і помітив футбольний м’яч і з усієї сили копнув його і відправив в них. вони дивом ухилились, він пролетів в районі їхніх голів. Якби влучив померли б на місці. вони помітили що м’яч настільки далеко залетів що зник з поля зору за секунду. Після цього вони почали його атакувати як тут.

—Артеме що з тобою? Артеме отямся! Артеме…

—«сила, це все що потрібно для моєї мрії»

Артем отямився і побачив Андрія Миколайовича що бився з монстром і Миролюба який дивився на Артема зі зляканим поглядом. Артем запитав.

—Слухай а що зі мною сталося? — Злякано відповів Миролюб.

—У тебе… такі самі симптоми як у цього хлопця.

Артем зляканим поглядом подивився на Миролюба і він продовжив говорити.

—Ти бурмотів собі тільки одне слово.

—і яке ж?

—сила! — після цього Артем довго не міг відійти від шоку поки там бився Андрій Миколайович. Але Артем не міг здатись, він встав взяв свою арматуру і сказав Миролюбу.

—Миролюбе! Я проти смертей, але я просто людина яка нічого не може зробити бо я занадто слабкий. Але… поки я не перетворився на монстра я постараюсь врятувати стільки скільки зможу. Але… якщо я таки почну перетворюватись. Тоді убийте мене ще до того як це станеться. — Миролюб подивився на серйозний погляд Артема і сказав.

—Добре! Але якщо вийде то тоді не перетворюйся на нього. Добре?

—постараюсь! — хлопці взяли свою зброю і пішли на місце бою. Андрій Миколайович їх побачив і промовив.

—Ну що оклигав? Битись зможете?

—так хоч я і знепритомнів але я ще у чудовій формі! — після того як Артем відповів він направив арматуру на монстра і побіг прямо на нього намагаючись зробити замах. Монстр це помітив і відстрибнув назад. Група почала нападати разом але гад був швидкий. Ще його сила ніг. Якби він вдарив би людину тоді б у неї була б роздроблена кіска. Та що там кістка вона б копита відкинула. вони почали її атакувати знову і на цей раз він не встиг стрибнути і вони зацідили йому одночасно в голову. Цей монстр помер стоячи, не знаю чому але після того як ми розбили йому голову наче кавун він не впав як інші монстри. Він твердо стояв на своїх накачених ногах. хлопці з полегшенням почали видихати як тут нізвідки взявся ще один монстр. Це був не звичайний монстр, вони помітили як він почав зникати. Андрій Миколайович сказав.

—Наша пісня гарна й нова починаємо її знову? — після того Миролюб промовив.

—Що вже натанцювались? Краще б і надалі сиділи на дискотеці. — Андрій Миколайович вже був на межі а хлопці мало що могли зробити. Як тільки про це всі подумали Миролюба вдарили у спину. Це був монстр невидимка.

—«Тільки перший вечір з цими монстрами а вони уже бісять».

Подумав Артем і Після цього їх атакувало це чудовисько. вони не могли його передбачити і тут Артем помітив дивного монстра з смішною гримасою і знайомим одягом.

—«Микола»?

Перше про що подумав Артем. Він вже знав що це кінець він ледь стояв і їх оточили два монстра. Він повільно закрив свої очі в надії що наступний удар його вб’є. По слідувала мить тиші і почувся дивний сміх. Артем відкрив очі і побачив що невидимий монстр став видимим і він. Сміявся. Він подивився на монстра з усмішкою і побачив що його очі, рот, ніс, брови. Усе мінялося місцями і набувало іншої форми. Після цього він підійшов і вдарив невидимого монстра Монстра по макітрі. Після цього Миролюб узяв сокиру і наніс вирішального удару. Після того як він упав Миролюб направив сокиру на усміхненого монстра по слідувала тиша і монстр почав перетворюватись на людину. І ми побачили лице Миколи, і він промовив.

—Слухайте! Тобто я ваші сраки рятую а ви на мене сокиру значить направляєте.

—Микола? — спитав у шоці Миролюб і спитав.

—Як це можливо?

—Довга історія а ситуація у нас дуже погана! Якщо ми з цим щось не зробимо то тоді всі перетворяться на скелетиків. Мало того що поліція нам не вірить і сюди нікого не пришле так щей ми не можемо всіх евакуювати тому нам доведеться дати бій…

Микола продовжував далі говорити і Артем знову знепритомнів і упав. Микола в страху під біг і промовив.

—Він що теж заражений?

—так! Ти можеш йому допомогти?

—зараз ні! Я навіть не можу дати йому вказівки що і як робити аби він не втратив голову як інші монстри.

—тобто він може стати таким як ти?

—так Але він може перетворитися на того якого ти щойно завалив! Як би там не було. Усе зараз залежить від нього самого.

Я отямився посеред білого простору. Як тільки я встав він почав мінятися і я побачив дуже знайому картину. Оглянувшись я зрозумів що я знаходжусь у своєму старому будинку і побачив восьмирічного себе сплячого на дивані. Спершу я дивився на нього з непорозумінням, а потім зі страхом.

—«Це ж… той самий день».

Я зразу пішов на кухню але провід уже загорівся я намагався погасити але помітив що я не можу з нічим взаємодіяти. Я побіг до восьмирічного себе але він мене не чув і мої руки проходили крізь нього.

—Я що… помер? Я що привид? Стоп. Я все рівно виживу, тоді яка різниця? Краще прогуляюсь.

Я вийшов у коридор що вів до виходу кухня була біля нього. А на вході була шафа вішак для гостей. Та сама шафа якою заблокувало двері а з права вже була вітальня в якій я спав. Прямо в кінці коридору була моя кімната, спальня батьків і мого брата була на другому поверсі. Я почув якийсь шум і побачив як маленький я помчав у свою стару кімнату. У цей момент я помітив який серйозний погляд у мене тоді був. Він забіг в кімнату але його придавило власною шафою.

—«Цікаво чому вогонь швидше дістався до моєї кімнати а не до вітальні»?

Знову побачив момент як мене врятували і момент коли я вирішив стати пожежником.

—Ти тоді усе вже вирішив. — промовив голос позаду мене. Я обернувся і побачив там… себе.

—ти хто такий?

—я!? Я просто той хто може виконати твої бажання. Я це ти а ти це я. Я з’явився завдяки тобі і я планую дати тобі шанс виконати свою власну мрію. Тобі ж для мрії потрібно сильне тіло? Я знаю що тобі потрібне тіло яке зможе витримати більшість пошкоджень, а також сила щоб ти був швидкий і сильний щоб ти міг мати більше можливостей. Я знаю що…

не встиг він договорити як я дав йому прямо в морду і промовив серйозним тоном.

—Нащо це тіло і сила якщо я перетворюся на монстра який захоче вбивати людей? Знаєш мені потрібна ця сила але щоб я міг володіти нею як за хочу і при своєму розумі. Навіщо мені взагалі це якщо я не виконаю своєї головної мрії? Правильно мені потрібна твоя сила і все. І я нею буду керувати. Я зрозумів з твоїх слів що ти планував зробити з мене монстра як того хлопця футболіста. В той момент він був у такому стані як я?

—трохи інший! Але знаєш я виконаю твоє прохання але шанс п’ятдесят на п’ятдесят що ти зможеш мене контролювати, або перетворишся на одного з них. Але знаєш що. Твої шанси будуть більшими залежачи наскільки сильно ти цього хочеш.

—чому я маю тобі вірити?

—правильно ти можеш мені не вірити! Або повіриш і отримаєш бажане. Ну то як, що плануєш вибирати?

—Слухай Миколо він довго буде промовляти одне і теж?

—тихо він зараз може боротись не заважаймо йому!

—добре! А можеш пояснити що ти таке і як таким став?

—Короче я втік зразу з рештою з дискотеки поки ви там бились і по дорозі зустрів Андрія Миколайовича з сокирою, він був у крові я не звернув на це увагу і розказав усе як було. Він сказав повертатись і попросити у якогось вожатого щоб той повідомив решту щоб всі ховались в будинках. Я так зробив і зразу опинився у себе в будинку, але мене зразу схопило і я знепритомнів. Ей Миролюбе, запам’ятай якщо ти також почнеш перетворюватись в монстра то знай. Спершу ти побачиш спогад який заставив тебе утворити твою мрію.

—тобто?

—тобто ти побачиш спогад у якому ти вирішив що ти виконаєш свою найзаповітнішу мрію а потім з’явишся інший ти який тобі запропонує виконати це бажання. Ти маєш йому якось в макушку впхнути що ти не плануєш так робити. Що ти своє бажання втілиш сам. Але з його допомогою. І тоді ти станеш «людомонстром». І пам’ятай навіть так у тебе є шанс стати монстром але чим більше твоє бажання використовувати силу монстра на власний розсуд, то менший шанс що ти станеш монстром.

—ясно! Слухай а що у тебе був за спогад в якому ти поклявся що виконаєш свою мрію?

—тобі краще не знати!

—добре а що в тебе за мрія?

—моя мрія. Це… щоб усі люди усміхались, щоб вони забували про свої проблеми сміючись. І сила мого монстра це дозволяє, бачив як той невидимка сміявся?

—так вот що це було!

як тільки розмова закінчилась Артем встав і почав перетворюватись на монстра. Його руки і ноги почали виглядати по інакшому, а його очі світилися яскраво червоним світлом. Він виглядав по інакшому. Микола прийняв форму людомонстра і спитав.

—Артеме це ти? — Артем подивився на Миколу і по слідувала тиша.

—Микола! Передай решті. Що ми будемо клин клином вибивати.