Розділ п’ятий. Якщо вибивати то тільки клин клином.

— це що за нахуй!? — спитав Миролюб у всіх присутніх, і Артем промовив.

— Слухай нам не про це треба хвилюватись! Покличте когось із дівчат хай закриються і забарикадуються

Артема почула дівчина з групи яка вийшла на вулицю і зразу побігла всіх попередити, а Андрій Миколайович спитав.

— Слухайте, а зброя яку я вам давав при вас? — хлопці показали її і Миролюб промовив.

— Якби ми не були б у цій ситуації тоді б і забули про неї! — відповів серйозним тоном Миролюб, після цього Артем зляканим голосом сказав.

— Миролюбе! Не про це нам треба хвилюватись. — подивився Миролюб занепокоєним поглядом на Артема.

— Справжня проблема… це Микола.

— Шістнадцятий…! — прошепотів Миролюб і крикнув.

— Що за чортівня тут твориться? Чому Микола може стати одним з них?

— що відбувається? — спитав Андрій Миколайович і Артем почав йому пояснювати. У

— Миколи були схожі симптоми! Але вони були якісь слабші і він якось нас переконав що з ним все нормально.

— Твоюж…

як тільки вони договорили монстр стрибком наблизився до них, Миролюб швидко зреагував тому зразу засадив йому по морді.

— Аут. — вимовив Миролюб

після цього монстр знову почав атакувати, тільки на цей раз відхопив від Артема. Монстр відійшов на зад і помітив футбольний м’яч. Він побіг до нього і з усієї сили копнув його відправивши них. вони дивом ухилились, він пролетів в районі їхніх голів. Якби влучив померли б на місці. вони помітили що м’яч настільки далеко залетів що зник з поля зору за секунду. Після цього вони почали його атакувати як тут.

— Артеме що з тобою? Артеме отямся! Артеме…

— «сила, це все що потрібно для моєї мрії»

Артем отямився і побачив Андрія Миколайовича що бився з монстром і Миролюба який дивився на Артема зі зляканим поглядом. Артем запитав.

— Слухай а що зі мною сталося? — Злякано відповів Миролюб.

— У тебе… такі самі симптоми як у цього хлопця.

Артем зляканим поглядом подивився на Миролюба і він продовжив говорити.

— Ти бурмотів собі тільки одне слово.

— і яке ж?

— сила!

— Після цього Артем довго не міг відійти від шоку поки там бився Андрій Миколайович. Але Артем не міг здатись, він встав взяв свою арматуру і сказав Миролюбу.

— Миролюбе! Я проти смертей, але я просто людина яка нічого не може зробити бо я занадто слабкий. Але… поки я не перетворився на монстра я постараюсь врятувати стільки скільки зможу. Але… якщо я таки почну перетворюватись. Тоді убийте мене ще до того як це станеться.

Миролюб подивився на серйозний погляд Артема і сказав.

— Добре! Але якщо вийде то тоді не перетворюйся на нього. Добре?

— постараюсь!

хлопці взяли свою зброю і пішли на місце бою. Андрій Миколайович їх побачив і промовив.

— Ну що оклигав? Битись зможете?

— так, хоч я і знепритомнів але я ще у чудовій формі!

Після того як Артем відповів він направив арматуру на монстра і побіг прямо на нього намагаючись зробити замах. Монстр це помітив і відстрибнув назад. Група почала нападати разом але гад був швидкий. Ще його сила ніг. Якби він вдарив би людину тоді б у неї була б роздроблена кіска. Та що там кістка вона б копита відкинула. вони почали її атакувати знову і на цей раз він не встиг стрибнути і вони зацідили йому одночасно в голову. Цей монстр помер стоячи. Після того як хлопці розбили йому голову наче кавун він не впав як інші монстри. Він твердо стояв на своїх накачених ногах. хлопці з полегшенням почали видихати як тут нізвідки взявся ще один монстр. Це був не звичайний монстр, вони помітили як він почав зникати. Андрій Миколайович сказав.

— Наша пісня гарна й нова починаємо її знову?

— Що вже натанцювались? Краще б і надалі сиділи на дискотеці. — Обурливо виразився Миролюб якому вже набридло зустрічати монстрів.

Андрій Миколайович вже був на межі а хлопці мало що могли зробити. Як тільки про це всі подумали Миролюба вдарили у спину. Це був монстр невидимка.

— «Тільки перший вечір з цими монстрами а вони уже бісять».

Подумав Артем і Після цього їх атакувало це чудовисько. вони не могли його передбачити і тут Артем помітив дивного монстра з смішною гримасою і знайомим одягом.

— «Микола»?

Перше про що подумав Артем. Він вже знав що це кінець він ледь стояв і їх оточили два монстра. Він повільно закрив свої очі в надії що наступний удар його вб’є. По слідувала мить тиші і почувся дивний сміх. Артем відкрив очі і побачив що невидимий монстр став видимим і він. Сміявся. Він подивився на монстра з усмішкою і побачив що його очі, рот, ніс, брови. Усе мінялося місцями і набувало іншої форми. Після цього він підійшов і вдарив невидимого монстра Монстра по макітрі. Після цього Миролюб узяв сокиру і наніс вирішального удару. Після того як він упав Миролюб направив сокиру на усміхненого монстра. Послідувала тиша і монстр почав перетворюватись на людину. І парубки побачили лице Миколи, і він промовив.

— Слухайте! Тобто я ваші сраки рятую а ви на мене сокиру значить направляєте.

— Микола? — спитав у шоці Миролюб. — Як це можливо?

— Довга історія а ситуація у нас дуже погана! Якщо ми з цим щось не зробимо то тоді всі перетворяться на скелетиків. Мало того що поліція нам не вірить і сюди нікого не пришле так щей ми не можемо всіх евакуювати тому нам доведеться дати бій…

Микола продовжував далі говорити і Артем знову знепритомнів і упав. Микола в страху підбіг і промовив.

— Він що теж заражений?

— так! Ти можеш йому допомогти?

— зараз ні! Я навіть не можу дати йому вказівки що і як робити аби він не втратив голову як інші монстри.

— тобто він може стати таким як ти?

— так Але він може перетворитися на того якого ти щойно завалив! Як би там не було. Усе зараз залежить від нього самого.

---

Артем отямився посеред білого простору. Як тільки він встав простір почав мінятися і побачив дуже знайому картину. Оглянувшись він зрозумів що знаходиться у своєму старому будинку і побачив восьмирічного себе сплячого на дивані. Спершу Артеи дивився на нього з непорозумінням, а потім зі страхом.

— «Це ж… той самий день».

Артем зразу пішов на кухню але провід уже загорівся. Він намагався погасити але помітив що не може з нічим взаємодіяти. Артем побіг до восьмирічного себе і намагався його попередити. Але він його не чув і його руки проходили крізь нього.

— Я що… помер? Я що привид? Стоп. Я все рівно виживу, тоді яка різниця? Краще прогуляюсь.

Артем вийшов у коридор що вів до виходу кухня була біля нього. А на вході була шафа вішак для гостей. Та сама шафа якою заблокувало двері а з права вже була вітальня в якій він спав. Прямо в кінці коридору була його кімната, спальня батьків і брата була на другому поверсі. Він почув якийсь шум і побачив як маленька версія помчала у свою стару кімнату. У цей момент Артем помітив який серйозний погляд у нього тоді був. Він забіг в кімнату але його придавило власною шафою.

— «Цікаво чому вогонь швидше дістався до моєї кімнати а не до вітальні»?

Знову побачив момент як його врятували і момент коли я вирішив стати пожежником.

— Ти тоді усе вже вирішив. — промовив голос позаду. Артем обернувся і побачив там… себе.

— ти хто такий?

— я!? Я просто той хто може виконати твої бажання. Я це ти а ти це я. Я з’явився завдяки тобі і я планую дати тобі шанс виконати свою власну мрію. Тобі ж для мрії потрібно сильне тіло? Я знаю що тобі потрібне тіло яке зможе витримати більшість пошкоджень, а також сила щоб ти був швидкий і сильний щоб ти міг мати більше можливостей. Я знаю що…

не встиг він договорити як Артем дав йому прямо в морду і промовив серйозним тоном.

— Нащо це тіло і сила якщо я перетворюся на монстра який захоче вбивати людей? Знаєш мені потрібна ця сила. Але щоб я міг володіти нею як за хочу і при своєму розумі. Навіщо мені взагалі це якщо я не виконаю своєї головної мрії? Правильно мені потрібна твоя сила і все. І я нею буду керувати. Я зрозумів з твоїх слів що ти планував зробити з мене монстра як того хлопця футболіста. В той момент він був у такому стані як я?

— трохи інший! Але знаєш я виконаю твоє прохання але шанс п’ятдесят на п’ятдесят що ти зможеш мене контролювати, або перетворишся на одного з них. Але знаєш що. Твої шанси будуть більшими залежачи наскільки сильно ти цього хочеш.

— чому я маю тобі вірити?

— Правильно ти можеш мені не вірити! Або повіриш і отримаєш бажане. Ну то як, що плануєш вибирати?

---

— Слухай Миколо він довго буде промовляти одне і теж?

— Тихо! Він зараз може боротись не заважаймо йому!

— добре! А можеш пояснити що ти таке і як таким став?

— Короче я втік зразу з рештою з дискотеки поки ви там бились і по дорозі зустрів Андрія Миколайовича з сокирою, він був у крові я не звернув на це увагу і розказав усе як було. Він сказав повертатись і попросити у якогось вожатого щоб той повідомив решту щоб всі ховались в будинках. Я так зробив і зразу опинився у себе в будинку, але мене зразу схопило і я знепритомнів. Ей Миролюбе, запам’ятай якщо ти також почнеш перетворюватись в монстра то знай. Спершу ти побачиш спогад який заставив тебе утворити твою мрію.

— тобто?

— тобто ти побачиш спогад у якому ти вирішив що ти виконаєш свою найзаповітнішу мрію а потім з’явишся інший ти який тобі запропонує виконати це бажання. Ти маєш йому якось в макушку впхнути що ти не плануєш так робити. Що ти своє бажання втілиш сам. Але з його допомогою. І тоді ти станеш «людомонстром». І пам’ятай навіть так у тебе є шанс стати монстром але чим більше твоє бажання використовувати силу монстра на власний розсуд, то менший шанс що ти станеш монстром.

— ясно! Слухай а що у тебе був за спогад в якому ти поклявся що виконаєш свою мрію?

— тобі краще не знати!

— добре а що в тебе за мрія?

— моя мрія. Це… щоб усі люди усміхались, щоб вони забували про свої проблеми сміючись. І сила мого монстра це дозволяє, бачив як той невидимка сміявся?

— так вот що це було!

як тільки розмова закінчилась Артем встав і почав перетворюватись на монстра. Хлопці зразу відскочили від нього Його руки і ноги почали виглядати по інакшому, а його очі світилися яскраво червоним світлом. Він виглядав по інакшому. Микола прийняв форму людомонстра і спитав.

— Артеме це ти?

Артем повернувся подивився на Миколу ворожим поглядом. Послідувала тиша.

— Микола! Передай решті. Що ми будемо клин клином вибивати. — промовив Артем тим самим довів що це він.