Розділ десятий. Тупі питання

Це був звичайний нудний вечір суботи, коли Олівер нарешті майже виспався і вирішив вперше за декілька останніх років переглянути фільм. Тобто, від початку і до кінця, цілеспрямовано. І йому хотілось зробити це наодинці. Але з появою Енді у його житті наодинці з самим собою виходило хіба що приймати душ чи ванну, ну, і ходити в туалет. Інколи, коли Блек не відкривав двері, щоб просто подивитися на нього, нічого не роблячи.

– Ти не можеш просто взяти і забрати мій телефон, – рука молодшого тягнулася до витягнутої над головою руки прибульця, але не могла дістати. – Ти вже зовсім приахуїв, не вважаєш?

– Можу і роблю це, – він взяв долоню Олівера, прикладаючи його палець до сканера відбитків. Телефон клацнув, розблоковуючись.

– Їбать, – рот Сайкса сам по собі відкрився, він вирвав руку, яку Енді досі тримав. Обличчя спалахнуло від гніву, він знову відчув як усередині все стискається, навіть не від того, що Блек знову лізе куди не просять – від того, як легко і просто він це робить. – Що ти зібрався там шукати? Мої оголені фото?

– Ти фотографуєш себе без одягу? Навіщо? – звів брови прибулець.

– Для тебе, – спробував знову безрезультатно вихопити свій телефон з його рук Сайкс. – Ну і пішов ти, – він зник на кухні, повертаючись з ноутбуком.

– Ви справді зберігаєте у цих штуках щось цікаве? – чоловік ліг на диван, зручно вмощуючись.

– Окей, у мене зустрічне питання: де ви зберігаєте щось цікаве? – зробивши акцент на слові «ви», сів напроти у крісло Олі, відкриваючи кришку.

– У своїй голові. Ми можемо обмінюватися думками, проте чогось подібного до інтернету в нас не існує. Тільки колективна свідомість – і нічого більше, – Енді відкрив перший додаток, який потрапив йому під руку. Це був Інстаграм. – Ти знав, що це дивно? Дивитися картинки на шматку металу?

– А розмовляти у моїй голові не дивно? – пальці вже стукали по клавіатурі, відволікаючись від основного діалогу. – У твоїй голові є пароль?

– Від кого? – задав логічне питання Блек. – Ми не приховуємо там якісь секретні матеріали.

– Але тепер ти приховуєш, – подивився на нього хлопець поверх ноутбука, підіймаючи брови і киваючи головою.

– Не роби це своєю перемогою. Я казав – мені байдуже, – вмостився зручніше Енді, підкладаючи ще одну подушку під голову.

– Якби тобі було байдуже… – Олівер осікся. – Не має значення, я хочу дві години тиші. Тому стулися і забудь про моє існування.

– Окей, – знизав плечима Блек, гортаючи стрічку фотографій.

***

Минула година з чимось, коли повіки Олівера почали повільно опускатися, схиляючи його до сну. Але цього точно не можна було допустити, інакше вночі він не зможе заснути і знову до ранку буде дивитися на подерті шпалери. Схема була бракованою, але перевіреною. Тож він перевів очі на Енді, який, схоже, відкрив для себе всі принади брейнроту. Звук був на мінімумі, але Сайкс точно знав, що це був ТікТок. На думку хлопця, ніщо не могло затягнути сильніше, ніж ця помийна яма. Але дещо інше зацікавило Олі. Дещо, що спочатку йому примарилося, як він думав. Але протерши очі і відклавши з колін ноутбук, думка змінилася.

– Е-е-е, Енді? – він справді намагався стримати сміх в голосі, але виходило погано. Та і смішного тут було мало. Йому просто було нудно, бо фільм не виправдав його очікувань.

– М-м-м? – відірвався той від гортання коротких відео і підняв очі.

– Що ти там дивишся? – звів одну брову Сайкс, закидаючи ногу на ногу, розвалюючись в кріслі і показуючи всім виглядом, що розмова має бути цікавою.

– Нічого особливого, вивчаю людей, – Блек опустив очі назад до екрану, обдумуючи. Його пальці завмерли на секунду. – Чому ти запитуєш? – поставив він відео на паузу.

– Ну-у-у, просто у тебе встав, – не витримав і хмикнув молодший, не показуючи більше жодної емоції.

Енді змінився в обличчі, відкладаючи смартфон.

– Що ти маєш на увазі? – пильний погляд у вічі.

– Забий, – тяжко зітхнув Сайкс, переводячи погляд у стелю. Втикати у неї саме на цьому кріслі було улюбленим заняттям хлопця протягом декількох останніх днів. – Просто розважаю себе як можу.

– Невже щось природне може викликати у інших здивування? – подивився на свій пах Енді, приймаючи сидяче положення. Його не просто зацікавило це питання – воно викликало ще більше інших питань. – Це просто частина тіла? – ніби він сам не був впевнений у своїх словах.

– Не знаю, Енді, у нас це трохи не так працює, – склав руки в замок Олівер, дивлячись на прибульця знизу вверх. – Твоє тіло реагує на те, що йому подобається. Подібним чином, – Сайкс навіть не знав, куди поділася вся його саркастична натура і смішки. Йому було навіть шкода Блека, той сидів і розгублено дивився на свої штани, не відводячи погляду. Ну, майже на штани. І щось було у цьому такого, що короткочасно дозволило в голові Олівера промайнути нехорошій думці. Він стиснув зуби, намагаючись відігнати її подалі, але виходило погано. Якщо в його голові вже з’являлися якісь ідеї, то позбутися їх можна було тільки спробувавши. Приблизно так він і підсів на наркотики. – Так на що ти там дивився?

– Домашні улюбленці? – Енді звів голову, зачісуючи волосся назад. – Коти переважно, люди їх люблять…

– Ого, – перебив його Олівер, награно хапаючись за голову. – Ти у нас зоофіл?

– Ти довбойоб? – хотів було встати Енді, але передумав і опустився назад.

– Навіть не хочу запитувати, звідки ти дізнався значення цього слова…

– Ти навіть не уявляєш, скільки бруду у твоїй голові, – постукав він пальцем по своїй скроні. А потім покрутив біля неї, злегка посміхаючись.

– О-о-о, Енді, це ТИ навіть не уявляєш, скільки там бруду, – розплився у посмішці Сайкс, сповзаючи на сидіння всією спиною і широко розводячи зігнуті в колінах ноги. – Ти можеш підійти до мене? – одна брова піднялася, попереджуючи про не самі хороші наміри.

– Не хочу, – так само підняв брову Енді, віддзеркалюючи його. – Я бачу, що у тебе в голові відбувається щось нехороше, хоча і не бачу, що саме.

– Так підійди, подивися, – додав він уже тихіше, трохи нахилившись уперед.

– Це погано закінчиться. Не для мене, – уточнив Блек, встаючи з дивану і поправляючи на собі футболку.

– Ти зміниш свою думку, – випрямився у кріслі Олі, протягуючи свої руки назустріч чужому тілу.

– Послухай, я справді не бажаю робити нічого поганого з тваринами, мені вони також здаються цікавим доповненням…

– Стулися, – пальці Олівера схопили чоловіка за футболку, притягуючи ближче. Хлопець обійняв його за талію, притискаючись до чужих грудей і слухаючи серцебиття. – Я знаю, Енді, – прошепотів він ледь розбірливо. – Я просто пожартував.

– Олівере, що ти робиш? – провів долонею по кучерявому волоссю Блек, але хлопець тільки сильніше стиснув його у своїх руках.

– Я досі не вірю у реальність того, що відбувається, – чуже серце билося повільно, спокійно і ритмічно, на відміну від його власного. – Чому зі мною? Звідки ти взявся на мою голову? – Сайкс пробрався пальцями під тканину футболки, шкрябаючи нігтями чужий живіт. – Я відчуваю все по-справжньому, але також я відчуваю якусь найобку, бо ти вже другий день не робиш мені боляче, – він наблизився до шиї Енді, бажаючи її поцілувати, але за долю секунди зупинився, закушуючи губу. Він просто поклав свою голову на чуже плече, змушуючи Блека опуститися на коліна для зручності. – Чому ти не робиш мені боляче? – взяв його обличчя у свої долоні Сайкс, дивлячись у бездонний простір блакитних озер. – Всі роблять, не будь виключенням.

– Буду, – закрив очі Енді, притуляючи свою долоню до серця Олівера, яке билося як у загнаного звіра. – Чому ти так нервуєш?

– Ти не розумієш? – голос молодшого тремтів від напруги. – Я не знаю, що ти зі мною зробив. Ти… ти як ці кляті пігулки. Я хочу тебе, але я знаю, що це мене знищить, – його пальці ковзнули нижче, до шиї Енді, і він побачив, як на обличчі того почала з’являтися звична для Блека чорна смуга. – І найгірше – я не знаю, чи хочу зупинятися.

Очі Енді заплющилися, це був своєрідний знак довіри, який до цього Оліверу пощастило бачити всього раз. Він так і стояв на килимі, між розведених ніг молодшого, вгрузаючи колінами у ворс і тримаючись руками за бильця. Сайкс ненавидів своє тіло за те, що він відчував. Але ще більше він ненавидів те, як сильно йому подобалося відчувати присутність Енді – його тепле тіло, розмірене дихання, його довіру. Цю прокляту довіру, якої він не заслуговував.

Енді не сказав ні слова. Його тіло могло сказати набагато більше, і Олівер це прекрасно розумів. Він нахилився ще ближче, затискаючи чоловіка колінами й тримаючи за боки, потягнув футболку вгору, стягуючи її через голову прибульця. На тілі останнього потроху почали проступати темні мітки, набуваючи чіткіших обрисів, і Олівер, сам того не усвідомлюючи, провів по одній із них язиком, відчуваючи, як Енді здригнувся під ним.

Його руки мимоволі ковзнули з боків вище, торкаючись напруженої спини, плечей, хребта, відчуваючи, як м’язи здригаються під його пальцями. Енді не відштовхував – навпаки, його долоні, що досі стискали крісло, тепер перемістилися на плечі Олівера, зминаючи його сорочку, і він ледь помітно вигнувся назустріч, видаючи тихий, уривчастий звук – щось середнє між стогоном і здушеним подихом.

Олівер хмикнув, його губи скривилися в самовдоволеній посмішці. Його язик провів по шиї Енді, залишаючи мокру доріжку, він прикусив шкіру – не сильно, але достатньо для того, щоб відчути, як тіло Блека напружилося, а рот привідкрився.

– Енді, ну ж бо, – взяв одну з його долонь Олівер, проходячись по ній шершавим язиком, викликаючи всередині Блека щось таке, що він потім порівняє з запуском таймера на вибухівці.

Енді різко вдихнув, розплющуючи очі – ці прокляті, нелюдські очі – вони розширилися, і в них промайнуло щось нове. Не страх, не гнів, а… розгубленість? Бажання? Олівер не міг розібрати, але цей погляд влучив у нього, як блискавка, змусивши на мить завмерти.

Він точно не знав, чим це скінчиться, відкладаючи ноутбук зі своїх ніг. Він хотів цього – хотів зламати, розібрати на шматки цю нелюдську істоту, яка так нахабно увірвалася в його життя і перевернула все догори дном. Хотів довести, що він ще може щось контролювати, навіть якщо це лише момент, лише чуже тіло, лише мить. Але він передумав. Йому справді більше не хотілося думати про вбивство Енді у будь-який підходящий момент. Йому хотілося лише гарячих долонь Енді на своєму тілі, м’яких губ Енді на своїх губах, будь-чого від Енді, окрім його гри в мовчанку.

Тож він перейшов до чужої ключиці, засмоктуючи шкіру на ній до червоного синця, який згодом неодмінно перетвориться у таку ж гематому, які тільки-тільки почали сходити з побитого обличчя. Енді все ще мовчав, дивлячись кудись позаду в стіну. Його долоні стиснулися в кулаки, але точно не для того, щоб вдарити хлопця, бо він все ще тримав в цих кулаках його сорочку. Тіло пробивали дрібні дрижаки, чоловік з усіх сил стримувався.

Сайкс прошепотів йому на вухо, ледь торкаючись шкіри губами:

– Сідай, – і кивнув на свої коліна.

– Я не можу, – запротестував Енді.

– Ти вже це робив, – потягнув його на себе хлопець, і Блек здався, на мить випускаючи з пальців тканину чужого одягу. Це було помилкою.

Олівер завів його долоні за спину, тримаючи їх обома руками, губами він припав до одного з сосків Блека, точно знаючи, яку реакцію це спровокує. Він ледь відчутно прикусив чуттєву шкіру, одразу слідом проводячи по ньому всією поверхнею язика.

Енді сіпнувся. Не просто сіпнувся – його перетрусило, він хотів прибрати руки Сайкса і встати, але, схоже, цього він хотів тільки у думках. Бо фізично він не зробив абсолютно нічого, тільки закотив очі, хапаючись за пальці Олівера. Язик провів мокру доріжку по грудній клітині, переміщуючись на інший сосок, засмоктуючи його, і викликаючи у Енді дивний звук, мало чим схожий на задоволення.

Але Оліверу він сподобався. Він відчував, як його руки сильніше стискають стегна Енді, притягуючи його ще ближче. Тіло Блека було гарячим, майже неприродно гарячим, і це тепло розливалося по шкірі Сайкса, ніби бензин, який тільки чекає іскри.

Очі піднялися, щоб подивитися на обличчя Енді. Той у відповідь подивився на хлопця, погляд був розгубленим, навіть знервованим. І Олівер, сам не знаючи навіщо, провів долонею по його паху, стискаючи чужий член через тканину штанів.

І трапилося те, що змусило Сайкса злякатися, відсахнувшись. Він очікував чогось, типу людського. Від не людини. Та він зовсім забув їх першу ніч знайомства.

За спиною Енді розкрилися крила, з гучним звуком, який налякав Олівера більше, ніж їх поява. Чорне пір’я закрило йому огляд на більшу половину кімнати. Розмах був величезним, краї крил ледь торкалися стін. Олівер відчув, як його серце пропустило удар – не від захвату, а від чогось іншого, що він не міг назвати. Страху? Збудження? Чи того клятого відчуття, що все це не по-справжньому?

– ЇБАНУТИСЯ, – прохрипів Сайкс, його голос був низьким, майже осиплим, коли він відсахнувся назад у крісло, але його руки все ще трималися за стегна Енді. Очі розширилися, ковзаючи по крилах – вони були більшими, ніж він пам’ятав, і кожен рух пір’я видавав тихий шурхіт, ніби шелест листя восени. Але найгірше – мітки. Вони більше не були просто темними – вони були чорними, як смола, що просочилася в шкіру Енді, розтікаючись по грудях, шиї, і, можливо, в інших місцях, які Оліверу поки не доводилося бачити. – Ти що, це не контролюєш?

Енді не рухався. Його очі були широко розплющеними, і в них горіло щось дике, щось, що Олівер не бачив раніше. Не розгубленість, не бажання, а втрата контролю. Його подих був уривчастим, і він схопився за зап’ястя Сайкса, стискаючи їх так сильно, що Олівер відчув, як нігті впиваються в шкіру.

– Олівере, – тяжко і протяжно видихнув Блек, шукаючи поглядом, за що б йому вхопитися. Потрібна річ не знаходилася. А очі самого Олівера прикипіли до чорнющого пір’я, яке ледь тремтіло від його дихання. Бажання доторкнутися було нестерпним. – Не роби цього, – благально сказав старший, та було вже пізно.

Олівер не слухав. Його руки, ніби зрадники, ковзнули до крил, пальці тремтіли, торкаючись глянцевого пір’я – м’якого, гладкого, такого приємного. Енді прогнувся у спині так сильно, що Сайкс почув хрускіт. Блек відкинув голову, гортанно стогнучи і затримуючи подих.

– Олівере, вони не для цього… – прибулець через силу видавив із себе ці слова, опускаючи погляд. Він був не просто розгубленим, в очах читалося, що він сам не розумів, що з ним коїться.

Та Сайксу було глибоко байдуже. Його долоні тільки глибше зарилися по обидва боки у пір’я, стискаючи його і пропускаючи між пальців. Енді щоразу здригався, намагаючись уникнути контакту, але це просто не виходило. Олі нахилився ближче, його губи знайшли мочку вуха Енді, з сережкою, за яку він потягнув зубами, і прошепотів, хрипко, ніби сам ледве стримувався:

– А для чого ж тоді? М-м-м? – голос тремтів від напруги, але Енді не міг розібрати, чи то від страху перед ним, що для Сайкса було майже неможливим, чи то це було пов’язане з чимось іншим.

Енді сіпнувся, його руки, що досі тримали плечі Сайкса, стиснулися на них сильніше, натягуючи тканину та відриваючи верхній ґудзик від одягу. Він видав ще один звук – не стогін, не зітхання, а щось середнє – щось, що змусило Олівера відчути, як кров у венах закипає. Крила затремтіли, пір’я зашелестіло, ніби від пориву вітру, і Олівер, сам того не усвідомлюючи, потягнув Енді за талію, змушуючи його притиснутися ще ближче. Їхні тіла зіткнулися – гаряче проти гарячого, і Сайкс відчув, як його власне серце призупиняється – не від страху, а від того, що він хотів цього більше, ніж дихати.

Він ненавидів це. Ненавидів себе за те, що його руки заплуталися у довгому волоссі Енді, притягуючи його ближче. Ненавидів за те, що його губи знову знайшли шию Блека, ніби шукаючи щось, що могло б заглушити порожнечу всередині. Ненавидів за те, що його упередження – “чоловіків не можна хотіти” – розчинилося у шурхоті пір’я й гарячому диханні того, хто навіть не був людиною, але чомусь став єдиним, хто ще тримав його на плаву.

Енді не відштовхував. Енді вигинався і притискався до нього ближче, видаючи такі звуки, від яких всередині хлопця щось з тріском ламалося, відгукуючись ниттям внизу живота. Йому так сильно хотілося Блека, а разом з цим так сильно хотілося заїхати собі по обличчю.

Він боявся поцілувати чоловіка, навіть не із-за своїх заборон в голові – із-за його особливості. Сайкс припав губами до чужої вилиці, проводячи великими пальцями по лінії на обличчі. Енді тяжко і гаряче дихав, дивлячись йому у зіниці. Олівер ще ніколи не бачив такого рівня довіри до себе. Це викликало в ньому незрозуміле, майже тваринне збудження – він міг робити з Блеком усе, що йому схочеться. Буквально все. А хотілося дуже сильно і дуже багато.

– Навіщо ти поцілував мене в ту ніч? – прошепотів Олівер тремтячим голосом, намагаючись вирівняти дихання. Не виходило – і не мало вийти.

– Поцілував? – змінився в обличчі прибулець. – Ти маєш на увазі, що я притулився до твоїх вуст? – провів він пальцем по губах Олівера.

– Блять, Енді-і-і-і, – простогнав Олівер, відкидаючи голову назад і міцніше стискаючи волосся Блека. Його пальці тремтіли, а серце калатало так, ніби готове було пробити грудну клітину. – Ти знаєш, що я маю на увазі.

– Це не поцілунок, там була кров, – його голова лягла на плече Сайкса. – Це ненормально – мені не подобається кров.

Олівер нахилився ближче, його губи зависли в кількох сантиметрах від губ Енді, і на мить йому здалося, що він таки зробить це – поцілує його, незважаючи на всі свої заборони і страхи.

Але раптом – ніби хтось клацнув вимикачем у його голові. Його руки завмерли. Дихання, яке ще секунду тому було гарячим і уривчастим, застрягло в горлі. Олівер відсторонився, відпустивши Енді так різко, що той ледь не втратив рівновагу. Сайкс відкинувся назад у крісло, втупившись у стелю, ніби там була відповідь на питання, якого він навіть не міг сформулювати. Його пальці тремтіли, але тепер не від збудження – від чогось іншого. Від того, що він так добре знав і так сильно ненавидів.

«Що ти, блять, робиш?»

Ця думка вдарила, як ляпас. Олівер стиснув кулаки, нігті вп’ялися в долоні, і він відчув, як знайомий клубок у грудях – той самий, що завжди супроводжував його депресію – почав розростатися, заповнюючи все всередині.

Справа в тому, що Енді змушував його відчувати себе живим – по-справжньому живим, не просто існуючим. І це лякало більше, ніж будь-які ярлики, які він сам частенько любив навішувати на інших. Та і сам він був обвішаний ними з ніг до голови.

Розтріпаний і розгублений Блек дивився на нього таким поглядом, який Сайксу краще було не бачити. Крила склалися за спиною, змушуючи Олівера перевести погляд на них.

– Ну ти і мудак, – подався вперед чоловік, притискаючись до його губ.

Олівер тільки і встиг щось мугикнути, відповідаючи на поцілунок. Він завжди думав, що цілуватися без язика не прикольно. Але зараз, здавалося, він міг би посперечатися з цим твердженням. Губи Енді були гарячими, м’якими, з ледь відчутним смаком чогось солодкого, можливо його улюбленої м’яти. Олівер стиснув його волосся сильніше, притягуючи ближче, їхні подихи змішалися: гарячі й уривчасті.

– Ти не людина, – прошепотів Олівер тремтячим від нервів голосом. – То чому… чому я хочу тебе так сильно, що мені хріново?

– Чого саме ти хочеш? – торкнувся його нижньої губи Енді, дражнячи, відтягуючи її зубами.

– Так хочеться заїхати тобі по цьому самовдоволеному, гарному обличчі, – відповів на поцілунок Сайкс, штовхаючись своїм стояком в стегно старшого.

Енді хмикнув, дивлячись на хлопця з деяким викликом у погляді.

– Ти ж знаєш, що можеш. Знаєш, що я дозволяю робити зі мною все, що ти хочеш, – сперся на його чоло Блек, дивлячись так глибоко в душу, що Олівер застогнав від цього погляду, чи слів, чи всього разом. – Можна? – почав розстібувати ґудзики сорочки Блек.

– Тобто, дозволу лізти у мою голову тобі не потрібно, а зараз… – Олівер замовк, відчуваючи чужий член через тканину своїх штанів.

Енді ледь помітно всміхнувся, його пальці зупинилися на останньому ґудзику сорочки Олівера, але не відсторонилися – вони повільно ковзнули по оголеній шкірі, допомагаючи хлопцю звільнитися від неї.

– Скажи, чого ти хочеш? – розправив свої крила Блек, обіймаючи ними їх обох. Спиною Олівера пробіг табун мурах.

– Краще б ти так не робив, – взяв його долоню Сайкс, прикладаючи до свого паху. Енді проігнорував, починаючи розстібати пасок на чужих джинсах.
Молодший зарився руками у його волосся, чіпляючись пальцями за окремі пасма, змушуючи Блека видавати звуки, схожі на щеняче скавчання.

– Олівере, – ледь не прошепотів Енді, – це занадто, – і сам проїхався по чужому стегну, врізаючись своїм пахом в пах Олі.

Сайкс упіймав його сідниці, не даючи поворухнутися, і припідняв стегна, рухаючись назустріч. Він вгризся зубами у чуже плече, напівстогнучи, напівшепочучи:

– Продовжуй… блять, роби що хочеш, тільки не зупиняйся.

Енді розправив крила на всю довжину, збиваючи ними щось за спиною. Він вхопився за плечі Олівера, (складалося враження, що у його голові торкатися будь-яких інших ділянок його тіла було смертельною забороною), і почав ритмічно рухатися назустріч хлопцю, ковзаючи на його колінах. Він так і не встиг розстібнути чужі джинси, пасок стирчав по обидва боки, майже не заважаючи.

– Боже, блять, – Олівер не вивозив, йому, без перебільшення, ніколи не було так добре. Він потягнувся за поцілунком, переміщуючи долоні на поперек старшого. Руки піднялися вище, проходячись по темному пір’ю.

– Ти не маєш права, – розгублено дивився на нього Блек, – це занадто, – але голос поплив у черговому зітханні, коли Сайкс припав до його шиї, засмоктуючи шкіру біля вуха.

– Ти такий гучний, – прошепотів він, піднявшись трохи вище і опаливши гарячим диханням. – Мене плавить від думки, що для тебе все це вперше. Стільки відчуттів. Я тільки від цього… – хлопець закусив губу до крові, сильніше стискаючи пір’я в руках, і притискаючись всім тілом до гарячого тіла Блека.

Енді високо закинув голову, вигинаючись назустріч тілу Олівера, притискаючи його надто близько до себе, майже до хрускоту. Його тіло сильно тряслося, серце калатало, як скажене. Він не розумів, що відбувається, але зіниці самі закотилися під повіки, а голова впала на чуже плече. Олівер гладив його по спині, поклавши свою голову поверх, і шепотів щось заспокійливе і приємне. Енді просто чекав, коли його відпустить. Він також гладив спину Сайкса, але швидше тому, що не хотів його відпускати. Йому було добре. Навіть дуже добре, якщо порівнювати з порожнечею, яку він відчував сотнями років, існуючи поза межами людського. Йому хотілося відключитися, довіривши Оліверу своє тіло і мозок. Хотілося заснути, обійнявши хлопця, і провести так не одну годину на підлозі чи, в кращому випадку, у ліжку. Він не спав четвертий день поспіль. А ще йому так шалено хотілося знову відчути чужі губи на своїх власних. Він не зрозумів приколу поцілунків, але вони нагадували ті м’ятні жуйки, смаку яких він не відчував. Йому хотілось бути в цьому моменті якомога довше. Бути з Сайксом. Бути його… другом? Друзі взагалі роблять такі речі?

Олівер вирвав його зі стану роздумів, обережно відриваючи від себе за плечі. Енді запротестував, видаючи короткий здавлений звук.

– Енді, – Олівер дивився на нього з тьмяним блиском в очах, якого раніше Блек там не помічав. – Якщо ти зникнеш… – він обірвав себе на останньому слові, міцно притиснувши хлопця назад до себе. Він плакав. Його справді попаяло. Не в хорошому сенсі. І він справді не розумів, що з ним відбувається. – Все не може бути так добре.

– Олівере, пообіцяй мені, – відсторонився Енді, беручи його обличчя у свої долоні, – що б не трапилося – ти маєш виграти цю війну. У своїй голові. Ти достатньо сильний, щоб перемогти.

– Не можу, – потягнувся Сайкс до обличчя Енді. – Навіть якщо не зможу, не засуджуй мене. Я знаю, що ти можеш це відчути – поклав він чужу руку на своє серце. – Це нестерпно боляче.

– Я знаю, – він нахилився ближче, щоб знову поцілувати хлопця. – Але не здавайся. Борися. Я знаю, що це всього лише слова… Вони нічого не значать, але…