Розділ восьмий. Інструмент

– Я навіть знати не хочу, що ви для цього робите, – відсунувся разом зі стільцем Олівер.

– Пф-ф-ф, а ти думав, я тобі розповім? – знову взяв кинджал Енді, витираючи з нього засохлу кров об штанину, викликаючи тим самим протестуючий звук у Сайкса. – Будь ласка, Олівере.

– Я не буду цього робити, – знову склав руки на грудях хлопець.

– Тобі і не треба, боягузе. Закрий очі і просто потримай, – підійшов до нього Блек, беручи його руку і вкладаючи в долоню клинок.

– Енді, я не буду, – встав Олівер зі стільця, намагаючись звільнитися.

– Ти тільки і мрієш мене вбити, – нахилився до його обличчя ще ближче прибулець. – Так зроби це.

– Не таким чином, – пальці знову почали тремтіти, Енді стиснув його долоню сильніше.

– Це найпростіший спосіб.

– Чи мені має бути не байдуже?

– Закрий очі, – перейшов на шепіт Блек. – Благаю.

Олівер дивився на Енді – на його синці, на слід від крові, що досі темнів під носом, на очі, які здавалися то мертвими, то занадто живими. Щось було не так. Усе було не так.

Хватка Блека була сильною, майже нелюдською, хоча його долоня була теплою, як у звичайної людини. Сайкс тяжко ковтнув, закидаючи голову до стелі. Його зіниці бігали туди-сюди, намагаючись щось придумати – знайти хоч якийсь вихід із цієї ситуації. Чужа долоня перемістилася на його обличчя, перекриваючи огляд і закриваючи повіки.

Олівер знову відчув те, що вже відчував купу разів до цього. Він знову був річчю – інструментом у чужих руках. Ним знову скористалися для своєї вигоди. Та хіба природа людини не була створена саме таким чином? Найдратівливішим у цьому всьому було те, що Олівер не розумів, чому від цього факту йому щоразу було так погано. І чому він продовжував наступати на одні й ті ж граблі, які вже пробили канаву на лобі.

Не тільки Енді міг собі дозволити нічого не відчувати. Олівер навіть не дивувався відсутності емоцій – переважно злості. Йому було байдуже. Байдуже, що його втягують у цей божевільний план. Байдуже, що Енді маніпулює ним, як і всі до нього. Байдуже, що він може стати вбивцею. Байдужість, у яку він себе загнав, ставала не захистом, а в’язницею. Усе, що він відчував, – це втома, глухий біль і неосяжна порожнеча.

Олівер відчув, як кінець кинджалу наткнувся на щось м’яке. Він знав, що під цим «чимось» неодмінно мало знаходитися серце. Це було б логічно. В стилі Блека. Рука затрусилася, ходячи ходором, Енді стиснув її до болю, підходячи ближче. Невже йому не було страшно? Невже йому зовсім байдуже на біль? Невже він готовий померти… просто так?

Сайкс почув звук, який йому зовсім не сподобався. Приглушений, вологий – мерзенний. Його шлунок стиснувся, і він різко розплющив очі.

– Зупинися! – у голові запаморочилося, і хлопець впав на землю, але не втратив свідомості. Поряд лежав закривавлений ніж, повернутий лезом до нього. Олівер схопив його просто за вістря, не звертаючи уваги на те, як воно розрізало йому шкіру, відкидаючи якомога подалі. Серце калатало, як скажене, в горлі знову застряг болючий клубок. – Ти сказав, що безсмертних неможливо вбити, але ви вбивали. Як ви це робили? – Сайкс пустим поглядом дивився у підлогу, боячись підняти очі.

– Що ти хочеш сказати? – присів біля нього Блек, підібравши під себе ноги.

– Ти зовсім тупий? – звів очі хлопець, сіпаючись від закривавленої рани на грудях. – У тебе з’явилося тіло. Твоя свідомість тепер обмежена мозком.

– Це неможливо, – спокійно почав Енді, але це змусило його задуматися. Він притих.

– У тебе раніше було тіло? – погляд Олівера припав до чужої рани, йому було тяжко не дивитися. Він підповз ближче, задираючи футболку на прибульці. – Фізичне, у будь-якому вигляді?

Рана не здавалася смертельною – лише розітнута шкіра, під якою проглядалася жирова тканина, а нижче – верхній шар грудного м’яза. З неї повільно сочилася темна кров.

– Не зовсім, – торкнувся чужої долоні Енді, перевертаючи її і розглядаючи поріз від леза.

– Ти помреш з кінцями, придурок, – притиснув іншу руку до його рани Сайкс, валячи чоловіка на спину.

– Що ти робиш? – Блек хотів звестися на ноги, але Олівер дав йому копняка в стегно.

– Лежи, блять, – і зник у ванній.

***

Хлопець сидів біля чоловіка, притискаючи до його грудей рушник у спробі зупинити кровотечу. Здавалося, він таки зачепив щось важливе, бо кров встигла заляпати добрячу частину підлоги.

– Бля, тільки б не легеня, тільки б не… – Олі звів очі, щоб переконатися, що Енді знаходиться при тямі, і осікся. – Якого хуя ти давиш посмішку?! – більше слів не знайшлося.

– Тобі не зрозуміти, – повернув голову вбік Енді. – Схоже, це дійсно кінець.

– Ти не помреш від такої рани, – Олівер замінив мокрий наскрізь рушник іншим, сильніше натискаючи на нього. Він перекинув через Блека одну ногу, вмощуючись на його стегнах. – Але шви було б непогано накласти.

– Я взагалі не про це. Як ви приходите у цей світ? – підняв він голову, за що отримав щиголя в лоб.

– Тобі прямо сказати? – взяв його руку Сайкс, кладучи на компрес. – Тримай, тільки міцно.

Сам він поліз відмотувати бинт, складаючи його у декілька шарів.

– Мені справді цікаво, як зароджується свідомість? І що відбувається після смерті?

– Я задам тобі зустрічне питання: звідки ти взявся? – Олівер засунув руку йому під поперек, просячи вигнутися, і почав робити імпровізований бандаж. – Тобто, я чхати хотів на твою планету і її жителів – як ти з’явився на світ?

– Я не з’являвся, – тихо сказав чоловік. – Ми… не народжуємося, як ви. Моя свідомість – це конструкт. Інформація, зібрана з мільйонів циклів, оброблена й втілена в енергію. Я був… частиною системи. Поки не отримав це, – він кивнув на свої груди, де бинт уже темнів від крові. Олівер стиснув його сильніше, накладаючи зверху нові мотки. – Це якась помилка. Я зрозумів це одразу, коли розплющив очі у труні. А знаєш, що саме дивне трапилося того дня?

– Ну, здивуй мене, – розпаковував новий бинт Сайкс.

– Тіло з труни зникло. Жінка сказала, що гадки не має, хто я. Було б логічно, якби я вселився у тіло мерця, бо його свідомість зникла після смерті. Але зник і він сам. З чого зроблене моє тіло?

– Бля, Енді, будь ласка, не їби мені мозок, – простогнав Олі. – З крові, плоті і кісток, амінь. Моє також, якщо тобі цікаво.

– Твоє не вміє робити так, – він клацнув пальцями, вмикаючи світло над головою. – Або так, – знову «клац», і в крані зашуміла вода.

– Ти проковтнув пульт від «розумного дому»? Сподіваюсь, рахунки за комуналку також сплатиш замість мене? – пальці тремтіли, але сам хлопець уже закінчував. Кров майже зупинилася, лише трохи проступаючи через бавовняну сітку бинтів. – Лежи, ідіот, – звівся юнак на ноги, щоб прибратися.

– А ти знав, що у тебе розвивається стокгольмський синдром? – раптово видав Блек.

Олівер застиг на половині дороги, ледь не впустивши коробку з ліками. Його голова повільно повернулася назад: очі були розширеними до неприродного стану, а губи стиснулися в тонку смужку.

– Що ти, блять, сказав?

Енді лише посміхався, не рухаючись, як і наказав Олі.

– Смішно просто до усрачки, – покинув його Сайкс, щось бурмочучи собі під ніс.

***

Була сьома вечора, Енді продовжував лежати на підлозі, тільки цього разу на килимі у кімнаті, з подушкою під головою і ковдрою на грудях. Олівер сидів поряд, спершись спиною на диван і дивлячись якесь безглузде шоу по телевізору. Він зовсім не хотів спати, йому хотілося просто ні про що не думати. Тілом пробігли мурахи, коли Блек взяв його порізану долоню у свої руки і почав її… гладити? Олі сам не був впевнений, що саме той робить.

– Вибач, – раптово видав старший.

– За що саме? – перевів на секунду на нього погляд Сайкс.

– З моєю появою у твоєму житті я зробив тільки гірше.

– Бля, а давай ти не будеш починати, – забрав свою руку хлопець, ховаючи її під кофтою.

– Мені не подобається ця зловісна тиша у твоїй голові.

– Мені теж багато чого не подобається у цьому житті, – шморгнув носом Олівер, кладучи голову собі на коліна.

– Це не відповідь на питання. Чому ти завжди так робиш? Не відповідаєш на прямі питання?

Олівер шморгнув носом ще раз, не піднімаючи голови. Його очі були прикуті до підлоги, до якогось випадкового візерунка на килимі, що здавався важливішим за цей діалог. Розмови на екрані давно переросли у фоновий шум, який вже не сприймався вухами.

– А що ти хочеш почути? Серйозно? Хочеш, щоб я розповів тобі, як телеведучий, що відбувається в моїй голові? Так, без тебе однозначно жилося простіше.

Олі почув вже звичне «клац» і побачив під ногами жовтавий пісок. Він звів зіниці, не піднімаючи голови. Навколо був пляж, хвилі повільно прибували до берега, ледь не зачіпаючи лежачого біля нього чоловіка. Повітря пахло сіллю, а десь далеко кричали чайки. Місце виглядало настільки реальним, що Олівер мимоволі торкнувся піску пальцями – він був теплим, зернистим, справжнім. Але Сайкс давно зрозумів, що все, що хотів показати йому Енді, було лише ілюзією.

Він просто мовчав, упершись носом у коліно й обійнявши ноги руками. Можливо, десь глибоко в душі йому було не байдуже на гарний захід сонця на горизонті моря, але на поверхні… він відчував лише спустошення. І він справді був вдячний Енді за те, що той не відкривав свій рот вже декілька хвилин поспіль.

Але ж це не могло тривати вічність.

– На моїй планеті не існує води.

– Стулися, – шикнув Олі. А після недовгої паузи додав: – Я згадав, що забув сьогодні прийняти душ, – але так і продовжив сидіти, обіймаючи себе і дивлячись на хвилі.