Глава 15. Морська Варта

289 рік від Завоювання

На другий день у Браавосі Фарен зрозумів ще одну причину, чому Террон не любив залишати «Вітряну Наречену» без нагляду. До полудня біля борту вже побували четверо теслярів, два продавці канатів, майстер вітрил, чистильник днища й чоловік, який оголосив необхідною заміну половини снастей, навіть не ступивши на палубу.

Террон прогнав останнього. Кваро пояснив, що в Браавосі спочатку питають, хто рекомендував майстра. Фарен одразу побачив користь у записах: хто працював, скільки взяв і що після нього довелося переробляти.

Поки Террон займався судном, агент Орроса Нахара з двома писарями перевіряв вантаж — особливо мирійські лінзи, фарби, тканини й запечатаний футляр із документами. Один із писарів відкрив два ящики.

— Сухо, — сказав Террон.

Писар однаково перевірив сам і лише тоді підписав приймальний лист. Затримка біля «Білої Леді» коштувала часу й запасних матеріалів, але крайнього строку вони не пропустили.

Оррос отримав увесь вантаж, а Сіра Варта — повну оплату. Фарен передав копію розрахунку власному писареві.

— Окремо запиши те, що Севро витратив на «Білу Леді».

— Неро й так знайде.

— Саме тому нехай знайде одразу в правильному місці.

Після розрахунку з Орросом лишалося вирішити, що робити з двадцятьма шістьма врятованими вестеросцями. У Браавосі їхні дороги швидко розійшлися: четверо мали тут родичів або старих знайомих, двоє ще під час розвантаження знайшли роботу на браавоському судні, кілька шукали корабель до Вестеросу, решта хотіли спершу заробити на дорогу.

Сіра Варта нікого не утримувала й не вимагала плати за порятунок. Фарен наказав лише записати імена та спосіб зв’язку тих, хто його мав: якщо з’являться новини про Марка Галла, Едгара чи інших людей із «Білої Леді», буде кому їх передати.

Сивий Вілл залишився біля «Нареченої» довше за інших.

— Не йдеш?

Спільна мова вже дозволяла обійтися без Томарда, якщо говорити повільно. Вілл показав на товариша зі зламаною ногою.

— Спочатку він. Потім я.

— Капітан Марк?

Посмішка зникла. Кваро вже найняв два прибережні човни перевірити місце можливої загибелі «Білої Леді», але поки не знайшли ні живих, ні тіл. Вілл дістав шматок шкіри з намальованим знаком і назвав Чайчину Гавань.

— Повернешся?

— Якщо знайду корабель.

Потім Вілл сам запитав, чи Фарен колись піде у Вестерос.

— Колись.

— Солдат?

— Так.

— Найманець?

— Поки так.

Довшу відповідь Томард усе-таки допоміг перекласти.

— Каже, у Вестеросі й власних мечів вистачає.

Фарен подумав.

— А кораблів?

Вілл після перекладу засміявся.

— Каже, кораблів завжди вистачає рівно до того дня, коли комусь раптом потрібно багато.

Фарен подивився через гавань на Арсенал. Один корабель Варта вже мала; якщо одного дня знадобляться п’ять чи десять, починати готувати екіпажі, ремонт, запаси й правила в день виникнення потреби буде запізно. Корпуси можна було купити. Час підготовки — ні. Після обіду Террон повів Фарена дивитися кораблі й ще до виходу з Гавані Лахмітника встановив умови.

— Ми нічого не купуємо без Неро.

— Згоден.

— Не беремо на себе боргів понад межу, яку ти назвав.

— Згоден.

— І хороший корабель ще не означає, що він нам потрібен.

Фарен глянув на нього.

— Оце вже доведеться доводити.

Террон важко зітхнув. Перший корабель Террон відкинув через старий ремонт корпусу, другий — через ціну. На третьому вони зупинилися довше: домовилися про тримісячний оперативний контроль із правом подальшого викупу, причому остаточна купівля залишалася за фінансовим погодженням Неро.

Капітана Террон відбирав так само прискіпливо. Двох кандидатів відкинув швидко, третій не захотів працювати під старшим морським командуванням. Маро Квелло натомість сам розповів про колись втрачений корабель і двох загиблих, не перекладаючи власне рішення на погоду чи лоцмана. Перевірка підтвердила історію.

— Велика помилка, — сказав Фарен.

— Дуже.

— Чому тоді беремо?

— Бо через дванадцять років він усе ще каже: «Я вирішив неправильно». Не «вода була погана», не «лоцман дурень», не «доля така».

Фарен кивнув.

Другий корабель змусив домовитися про те, що на одному борту ще можна було вирішувати на місці. На «Синій Лані» Маро залишався капітаном і відповідав за власне судно. Коли кораблі йшли разом, спільний курс, сигнали й перебудови визначав Террон.

Першу суперечку викликав абордаж.

— Припустімо, Террон наказує міняти курс, а мої люди вже готуються переходити на чужий борт, — сказав Маро. — Хто вирішує?

— До переходу чи після? — запитав Фарен.

— До.

Террон відповів першим:

— Якщо маневр небезпечний для судна, я не веду його на зближення.

Маро подивився на Фарена.

— А якщо я вважаю, що бій вартий ризику?

— Тоді ви обоє маєте погодитися, що корабель до нього дійде і що твої люди мають причину туди лізти.

— А якщо не погодимося?

— Не ліземо, — сказав Террон.

Маро хмикнув.

— Нарешті просте правило.

Неро, який до цього лише слухав, провів пером по рядку.

— Записувати?

— Записуй, — сказав Фарен.

— Морська й військова згода для добровільного абордажу?

Террон кивнув.

— Якщо ворог сам уже висить у нас на гаках, питати буде пізно.

— Це теж запишу.

Фарен перевів погляд на Террона.

— З двома кораблями капітанів уже доведеться перевіряти не тільки окремо. Береш це на себе.

— Капітанів, екіпажі й спільні сигнали?

— І технічну оцінку наступних суден.

Террон глянув на Неро.

— А купівля?

— На жаль, ти від нього не позбудешся.

Неро підняв перо.

— Я теж радий.

Террон зітхнув.

— Шкода.

Того самого вечора Фарен знайшов Мерро біля палубної групи «Вітряної Нареченої».

— Відтепер відповідаєш за бойові групи на обох кораблях.

Мерро подивився на «Синю Лань».

— Вона ширша. І борти інші.

— Бачив.

— Тоді однакові загони не вийдуть.

— І не потрібні.

Мерро повернувся до нього.

— А що потрібне?

— Щоб люди з одного корабля не ставали чужими на іншому.

Мерро кілька секунд дивився на два судна.

— Тоді однаковими мають бути сигнали. Що робимо при пожежі. Хто звільняє прохід матросам. Як міняємо людей біля борту. Хто витягує поранених і хто приймає групу, якщо старший упав.

Фарен кивнув.

— Гаки й перехід між кораблями теж.

— Так. А чисельність — під конкретний борт.

— Скільки людей потрібно зараз?

Мерро подумав.

— На два кораблі сорока восьми мало. Якщо обидва йдуть небезпечним шляхом — близько сімдесяти. Краще вісімдесят, щоб були запасні.

— Після повернення в Лісс підготуєш людей.

— Добре.

Фарен уже збирався йти, але затримався.

— Якщо твоя позиція в бою заважає маневру, без якого капітан ризикує судном, спочатку звільняєш йому корабель.

Мерро кивнув.

— Після маневру люди знову мої.

— Саме.

Фарен уже зробив кілька кроків, коли Мерро покликав його.

— Фарен.

— Що?

— А якщо капітан дурень?

— Повідомляєш Террону.

— Якщо Террон дурень?

Фарен подумав.

— Тоді справа гірша.

Мерро засміявся.

На дванадцятий день браавоський посередник приніс інформацію про третє судно. «Ластівка» не продавалася — саме тому Фарен погодився хоча б подивитися. Вона була меншою за «Вітряну Наречену» й «Синю Лань», із неглибокою осадкою та невеликим трюмом. Террон після першого огляду зацікавився сильніше за Фарена.

— Швидка.

— Скільки людей?

— Менше, ніж «Лань».

— Вантаж?

— Теж менше. Але якщо треба доставити лист, кількох людей чи невеликий дорогий вантаж швидше за основну групу, великий трюм лише заважає.

Арсенал уже показав Фарену користь стандартизації, але однакові правила не вимагали однакових кораблів. «Вітряна Наречена» могла лишатися багатоцільовою, «Синя Лань» — брати більше вантажу й людей, а «Ластівка» — працювати як швидкий зв’язковий та розвідувальний борт.

Власник «Ластівки» продавати її не хотів, але погодився на пів року віддати судно з екіпажем у гарантований фрахт. Капітан залишався господарем власної палуби; під час спільного плавання з кораблями Варти мав виконувати погоджені сигнали й перебудови Террона.

Фарен нічого не підписав на місці.

— Неро мене вб’є, якщо я привезу йому готовий договір із Браавоса.

— Не вб’є, — сказав Террон. — Спочатку перерахує, скільки ти йому коштував.

Договір віддали двом браавоським правникам. Кваро перевірив місцеві портові звичаї, Террон — морські умови. До відповіді Неро вони не брали на себе витрат понад уже погоджену межу.

Через три дні «Ластівка» стала третім судном під оперативним контролем Варти на наступні шість місяців.

— Тепер задоволений?

Фарен подивився на кораблі.

— Тепер маємо достатньо, щоб перевірити, чи взагалі здатні управляти трьома.

Террон глянув на три корпуси біля причалу.

— Тоді завтра перевіримо.

Інтерлюдія. Пайк

Вітер на Пайку майже не слабшав. Він гнав солону воду на чорні скелі й змушував довгі мости між баштами стогнати над проваллям; Балон Грейджой любив цей звук більше за музику материкових замків.

Із вузького вікна Морської Вежі він дивився на бухту, де будували кораблі. Поряд зі звичними довгими суднами вже підіймалися важчі корпуси — для довших переходів, більшої кількості припасів і людей. Позаду пролунав важкий крок.

— Скільки?

Віктаріон назвав число готових суден.

— Мало.

— Через місяць буде більше.

— Через місяць я захочу ще більше.

— Кораблі не ростуть із каміння.

— На островах усе росте повільно, крім боргів і дурнів.

Віктаріон промовчав. Балон цінував у братові інше: той знав корабель, екіпаж і бій на воді й не прикрашав відповідь зайвими словами.

— Мені потрібні судна, які слухають Морський Камінь, — сказав Балон. — Не Харлоу, не Ботлі, не Гудбразерів. Мої.

— Будуть.

— Сто.

— Сто.

З-за столу почувся тихий сміх. Еурон сидів із кубком так, ніби розмова його не стосувалася.

— Щось смішне? — запитав Балон.

— Просто уявив сто вітрил у бухті.

Віктаріон скривився.

— Для тебе кораблі теж стали загадкою?

— Кораблі прості, — сказав Еурон і підняв кубок. — Люди значно цікавіші.

Балон не мав бажання слухати чергову загадку.

— Говори прямо.

Еурон підійшов до вікна.

— Материк побачить наш флот пізно.

— Саме це й добре.

— Можливо.

— У Роберта теж є флот, — сказав Віктаріон.

Балон відвернувся від бухти.

— Королівські кораблі розкидані між портами, лордами й людьми, яким учора ще не було діла до Залізного трону.

— Станіс командував ними на Драконовому Камені.

На ім’я Станіса Балон не відмахнувся.

— Одна людина.

— Добра на морі.

— Достатньо, щоб не недооцінювати.

Еурон усміхнувся.

— Ви обоє вже бачите битву.

— А навіщо ще будувати військові кораблі? — кинув Віктаріон.

Еурон показав кубком на бухту й корпуси біля причалів.

— У морі судно має капітана, людей, весла й місце для повороту. Біля причалу — половину моряків у таверні, відкриті люки й смолу під боком.

Балон подивився на брата.

— Пропонуєш палити кораблі в гаванях?

— Я нічого не пропоную. Лише нагадую, що найміцніший корабель іноді буває беззахисним.

Віктаріон похитав головою.

— Справжній бій вирішують у морі.

— Іноді, — відповів Еурон. — А іноді до того, як інша сторона зрозуміла, що він почався.

Балон знову глянув на бухту. Слова Еурона йому не подобалися, але відкидати їх лише через це він не став. Залізний флот ще ріс, не всі лорди островів однаково дивилися на майбутнє, а перемога Роберта й досі тримала біля престолу Старків, Арренів, Таллі та Ланністерів міцніше, ніж Балону хотілося визнавати. Спершу потрібні були кораблі, люди, зброя й запаси. Про чужі гавані можна буде думати потім.

У Браавосі Фарен займався третім бортом Сірої Варти. Капітана «Ластівки» звали Деро Валан. Він був приблизно на п’ятнадцять років молодший за Террона, худий, швидкий у рухах і ще швидший у відповідях. Свій корабель знав добре, екіпаж слухав його без повторів.

Першого дня Террон назвав Деро нестерпним. На другий повторив оцінку. На третій дозволив випробувальний вихід. «Ластівка» одразу показала свою перевагу: легкий корпус швидше реагував на кермо й зміну полотна, під добрим вітром легко випереджав «Синю Лань», а «Вітряній Нареченій» довелося б працювати, щоб тримати дистанцію. Деро теж працював упевнено — настільки, що двічі почав змінювати курс до спільного сигналу. Після другого разу Террон підійшов особисто.

— Ще раз почнеш повертати до спільного знаку — підеш зі спільного виходу, а я вимагатиму іншого капітана.

Деро насупився.

— Я командую своїм судном.

— Саме.

— Тоді чому маю чекати дозволу?

— Не дозволу. Сигналу.

Террон показав на два інші кораблі.

— Коли ти один — повертай коли хочеш. У строю два інші кораблі рухаються, виходячи з твого місця.

Террон показав на «Синю Лань» і «Вітряну Наречену».

— Сьогодні ти їх бачиш. Уночі можеш не бачити. У тумані — тим більше.

Деро стиснув щелепу.

— Я знаю свій корабель.

— У цьому я не сумніваюся. Інші капітани просто не сидять у твоїй голові.

Після виходу Фарен купив карти Браавоса, Вузького моря, Ступенів, основних портів Ессосу й частини узбережжя Вестеросу. Три кораблі вже вимагали кращих маршрутних даних, ніж один, навіть якщо Неро неминуче запитає про суму.

Томард допомагав читати західні назви Спільною мовою: Королівську Гавань, Драконів Камінь, Чайчину й Білу Гавані, Ланніспорт, Залізні острови. Фарен питав про відстані, звичні маршрути й порти, здатні приймати великі торгові судна.

Коли дійшли до Залізних островів, Томард окремо попередив:

— Не називай їх піратами при них самих.

— Чому?

— Образяться.

Фарен подивився на групу островів.

— Отже, питання термінології.

— Для залізнороджених — дуже важливе.

Фарен записав біля Залізних островів ім’я Балона Грейджоя, біля Півночі — Еддарда Старка, біля Королівської Гавані — Роберта Баратеона. Поки що це були лише імена поруч із землями на чужій карті; цього було достатньо. Коли Томард потягнувся далі на захід, Фарен склав мапу.

— На сьогодні досить.

— А завтра?

Фарен подивився через вікно на три судна.

— Завтра перевіримо, чи вони взагалі можуть ходити разом.

Кваро Наріс із ними на південь не йшов: як лоцман він уже виконав свою роботу. За допомогу з береговими човнами, майстрами й місцевими контактами Фарен платив окремо, а перед відходом запропонував новий формат.

— Якщо нам знадобиться щось у Браавосі, коли мене тут не буде?

Кваро підняв брову.

— Лоцман?

— Не тільки. Перевірити рекомендованого капітана. Знайти майстра. Запитати про корабель. Передати лист. Дізнатися, до кого тут звертаються з конкретною справою.

— Я не правник.

— Якщо потрібен правник, наймеш правника. Мені потрібна людина, яка знає, кого наймати.

Кваро повільно кивнув. Домовилися просто: окрема платня за кожну роботу, без постійного утримання й без права укладати великі угоди від імені Варти без письмового доручення. Для зв’язку Кваро отримав адресу агента в Пентосі та контакт у Ліссі.

За день до відходу Террон вивів усі три кораблі за межі внутрішньої гавані на тренування без цінного вантажу й зайвих пасажирів. «Вітряна Наречена» йшла першою, «Синя Лань» — другою, «Ластівка» — третьою. Уже на першому повороті стало видно різницю: «Ластівка» могла перебудовуватися швидше й мусила стримуватися, «Лані» потрібно було більше простору, «Наречена» займала проміжне місце.

Террон міняв порядок, тренував втрату сигналу й раптову зміну курсу. Деро двічі підготував маневр завчасно, але дочекався прапора; Маро одного разу збільшив дистанцію через зміну вітру й одразу пояснив рішення сигналом. Після майже двох годин Фарен перестав коментувати кожен поворот.

— Не скажеш, що вітер можна підганяти батогом? — запитав Террон.

— Можна. Але якщо ти вважаєш, що зараз не треба, спочатку я маю зрозуміти чому.

Террон помовчав.

— Нарешті.

Під час останньої перебудови «Синя Лань» першою помітила зміну вітру й передала сигнал. Террон прийняв інформацію та перебудував увесь порядок, не чекаючи, доки те саме побачать із «Вітряної Нареченої». На причалі їх уже чекав браавоський посередник.

— Пентос. Чотири торгові судна шукають спільну охорону на південь.

Террон глянув на три кораблі за спиною.

— Чотири чужі?

— Так.

Керувати трьома бортами, чиї капітани вже погодилися на правила Варти, було однією задачею. Додати чотирьох незалежних капітанів із різною швидкістю, вантажем і власними звичками — іншою, і саме тому пропозиція цікавила Фарена.

— Умови принесеш сьогодні.

Посередник кивнув і пішов. Террон повільно видихнув.

— Ми могли просто повернутися до Лісса.

— Могли.

— З трьома кораблями.

— Так.

— А тепер ти хочеш сім.

— У нас усе ще три. Завтра перевіримо, чи чотири чужі кораблі здатні хоча б тимчасово йти за одними сигналами.

Террон скривився.

— Або розійдуться в першу ж годину.

— Тому й перевіримо.