Глава 11. Власний борт

288 рік від Завоювання

Корабель міг чекати одинадцять днів. На дванадцятий спадкоємці Мороса Веллара мали право прийняти іншу пропозицію, і Неро прийшов до Фарена з книгою ще до сніданку.

— Одинадцять днів.

Фарен відклав ніж, яким різав хліб.

— Скільки бракує?

Неро назвав суму — приблизно шосту частину очікуваної ціни. Нестача була підступною саме тому, що здавалася невеликою. Половини грошей не було б — питання можна було б закрити. Уся сума лежала б на рахунку — лишилося б перевірити судно й торгуватися. А шоста частина дозволяла думати, ніби корабель уже майже їхній.

— Головний запас срібла не чіпаємо.

— Не чіпаємо.

— Навіть якщо залишиться один день.

— Навіть тоді.

Террон, який сидів біля вікна, сказав:

— Спочатку огляд.

Неро повернувся.

— Ти сам сказав, що корабель хороший.

— Я сказав, що знаю його.

— Різниця?

— Востаннє я був на борту три роки тому.

Неро повільно закрив книгу.

— І за три роки він міг зіпсуватися настільки?

— За три роки корабель можна добре доглядати. А можна двічі посадити на каміння, не міняти пошкоджені дошки, економити на канатах і тримати воду там, де дерево не повинно стояти мокрим. Поки не відкриємо й не перевіримо, я знаю лише те, яким він був.

Фарен підвівся.

— Тоді сьогодні дивимося корабель. Гроші шукатимемо, коли зрозуміємо, чи варто їх шукати.

Неро не виглядав задоволеним, але сперечатися не став.

«Вітряна Наречена» стояла біля старого північного причалу. Двадцять три роки служби вже залишили на ній слід. Уздовж бортів було видно кілька відтінків дерева там, де обшивку міняли в різний час; смола темніла в старих швах; канати на щоглах відрізнялися віком і товщиною. Судно не було красивим у тому сенсі, в якому красивими робили багаті прогулянкові галери Лісса. Воно виглядало робочим: широкий корпус, місткий трюм, достатня осадка, щоб не боятися кожної хвилі, і пропорції корабля, який створювали передусім для вантажу й довгої служби. Фарен прочитав назву на борту.

— «Вітряна Наречена».

Террон глянув на нього.

— Не я називав.

— Це трохи покращує ситуацію.

— У Ліссі плаває «Солодкий Поцілунок».

— Уже мовчу.

Неро тим часом розбирався зі спадкоємцями. Морос Веллар помер чотири місяці тому, залишивши троє дітей, двох дружин, борги й кількох родичів із власним розумінням спадку. Фарен досить швидко перестав стежити за родинною частиною історії: суттєвим було те, що ніхто не хотів керувати кораблем і всі хотіли грошей. На борт їх допустили після того, як Неро оформив намір купівлі й заплатив за право провести технічний огляд. Останнє він сприймав майже як особисту образу.

— Ми платимо за можливість з’ясувати, чи хочемо заплатити їм значно більше.

Террон уже піднімався трапом.

— Саме так працюють нормальні огляди.

— Мені це не подобається.

— Продавцеві теж не подобалося б, якби десять людей щотижня розбирали його корабель без грошей.

Неро невдоволено замовк. Огляд тривав шість годин. Перші дві Фарен переважно дивився; на третій уже добре розумів, чому кілька місяців тому відмовився купувати судно без Террона.

Капітан перевіряв те, на що Фарен сам не звернув би уваги: стики деревини біля вологих ділянок, основу щогл, старі ремонти, натяг і зношення снастей, запах у нижній частині трюму, помпи й кріплення вантажних рам. Десь стирав пальцем смолу, десь простукував дошку й порівнював звук із сусідньою. Корабельний тесля Варти ходив слідом і регулярно сперечався.

— Оце міняти.

— Ще сезон витримає.

— Якщо тримати сухим.

— Там ніколи не сухо.

Тесля ще раз глянув на дошку.

— Тоді міняти.

Террон буркнув щось під ніс, але запис зробив. Фарен слухав їх із дедалі більшим інтересом: за формою суперечка нагадувала двох досвідчених командирів над картою — обидва бачили те саме, але по-різному оцінювали допустимий ризик. До вечора список займав два аркуші. Неро дочитав приблизно половину першого.

— Це все ще хороший корабель?

— Так.

— Тут майже три десятки речей, які мені не подобаються.

— Тому що ми їх шукали.

Неро опустив аркуш.

— Хороший не означає новий, — пояснив Террон. — Йому двадцять три роки. Я бачу старі латки, втомлене дерево й снасті, які попередній власник міняв лише тоді, коли вже не міг відкладати.

— Висновок? — запитав Фарен. — Купуємо чи йдемо далі?

— У море вийде сьогодні. Основний корпус здоровий. Але частину ремонту відкладати далі вже невигідно, і нинішня ціна цього не враховує.

— Яка врахує?

Террон назвав межу, після якої судно, на його думку, переставало бути доброю покупкою. Коли він із теслею додав приблизну вартість ремонту, Неро похмурішав.

— За нинішньою ціною купувати варто? — запитав Фарен.

— Ні. Корабель хороший, але продають його так, ніби відкладеного ремонту немає. Якщо знизяться ось до цього…

Він назвав іншу суму. Неро швидко порахував, і цього разу на його обличчі з’явилася обережна усмішка.

— Якщо дотиснемо до цієї ціни, бракуватиме вже значно менше.

Фарен ще раз подивився на судно. Тепер перед ним була не річ, яку просто хотілося мати, а оцінка: що саме вони купують, що доведеться ремонтувати й де починається переплата.

— Майже?

— Не псуй момент.

Збити ціну до рівня Террона не вдалося. Перші два дні спадкоємці майже не рухалися, на третій поступилися трохи, а на четвертий з’явився інший покупець — представник дому Таларо. Це було навіть корисніше за підозри: тепер у Неро лежала копія офіційної пропозиції.

— Вони дають більше за нас, — сказав Террон.

— Наскільки?

Різниця була неприємною, але не величезною. Фарен прочитав умови.

— Якщо просто переб’ємо?

Неро похитав головою.

— Вони можуть відповісти. І звичайна купівля перетвориться на торг із домом, у якого гаманець товщий.

— А можуть не відповісти.

— Можуть.

Фарен ще раз прочитав папір.

— Тоді не граємо в їхню гру.

Неро насупився.

— І віддаємо корабель?

— Чого хочуть спадкоємці?

— Грошей.

— Коли?

Таларо пропонували більшу суму, але лише половину одразу. Решту обіцяли після власної перевірки боргів, спадкових претензій і документів — до двох місяців. Сіра Варта могла запропонувати менше, зате всю суму відразу.

— Золотом не переб’ємо. У них гаманець товщий, — сказав Неро. — Значить, продаємо не ціну, а швидкість.

— Але спадкоємцям доведеться два місяці чекати на решту грошей.

Неро кивнув.

— Якщо принесемо всю суму зараз, швидкість може виявитися дешевшою за їхню надбавку.

Неро запропонував три джерела. Основний резерв Фарен відкинув одразу: п’ять місяців здатності утримувати людей без нового доходу були дорожчими за один корабель. Борг був можливим, але великий кредитор купував би не тільки проценти, а й важіль впливу.

Третій варіант Неро назвав обережніше:

— Продати частину майбутніх перевезень.

Після купівлі власного корабля частина трюму ставала активом, за який можна отримати гроші наперед.

— Передоплата за майбутні рейси?

— Так.

— А якщо судно стане на ремонт?

— Фрахтуємо чуже й виконуємо найм за власний рахунок. Тому весь майбутній трюм продавати не можна.

— Межа?

— Порахую за ціною оренди запасного судна.

Фарен погодився перевірити ринок. Перший купець запропонував гроші швидко. За це хотів половину всього вантажного місця на рік. Неро повернувся через годину.

— Ні.

Фарен почув суму.

— Занадто дешево.

— Дуже.

Другий купець пропонував більше. Проблема була не в ціні.

— Вантаж — люди, — сказав Неро.

Фарен підняв очі від документа.

— Раби?

— Так.

— Ні.

Неро закрив документ без торгу. Фарен глянув на нього.

— Грошей досі бракує.

— Знаю.

— І все одно?

— Я рахую гроші. Це не означає, що будь-які гроші однаково хороші.

Третім варіантом став Белларо Ормоллен, і цього разу Фарен пішов до нього сам. Ім’я Ормоллена супроводжувало його майже від початку життя в Ліссі — перша нормальна робота, великий караван, засідка, перші люди, які почали сприймати Моррігана серйозно. Самого Белларо він знав гірше.

Купець прийняв його на терасі над садом. Вино подавали раби, неподалік стояла охорона, а золоті персні на руках нагадували, що для Белларо торгівля була не додатком до військової справи, а самим життям.

— Пам’ятаю час, коли в тебе навіть нормального меча не було.

— Я теж.

— А тепер купуєш корабель.

Фарен не став питати, звідки він знає. У Ліссі таємниця, відома кільком купцям і портовим писарям, довго таємницею не залишалася.

— Поки що намагаюся.

— І чого хочеш від мене? Позики?

— Ні. Купи в нас майбутнє вантажне місце.

Белларо зацікавився. Торг тривав довше, ніж Фарен хотів. Купець почав із третини трюму на рік; зійшлися на дев’яти місяцях і чверті того торгового простору, який Варта не займала власними людьми, спорядженням чи вантажем. Маршрути обмежили Ліссом, Тирошем, Міром і узбережжям Спірних Земель — Волантіс, Пентос і Вестерос Фарен свідомо не включав без перевірених агентів і досвіду.

Белларо платив значну частину наперед. Натомість отримував гарантію: якщо «Вітряна Наречена» не може виконати погоджений рейс, Варта забезпечує інше судно власним коштом. Війну сторони обговорюватимуть окремо; звичайна погода лишається ризиком Варти, закриття порту владою — ні. Коли Белларо потягнувся до документа, Фарен зупинив його.

— Спочатку Неро й Реммо.

— Ти щойно сам зі мною торгувався.

— Торгуватися я трохи навчився. Знати всі місця, де досвідчений ліссенійський купець може сховати невигідне формулювання, — ні.

Белларо кілька секунд дивився на нього, а потім засміявся.

— Оце вже справді досвід.

Того вечора Неро й Реммо змінили два формулювання й уточнили третє. Наступного ранку договір підписали. Кілька запланованих закупівель перенесли. Неро поклав перед Фареном остаточне число.

— Тепер можемо.

Фарен уже підвівся, коли Неро поклав поверх книги ще один документ.

— Таларо дали більше.

У кімнаті стало тихіше. Нова сума знову була вищою за їхню. Корсо, який якимось чином опинився на нараді, ударив долонею по столу.

— Я знав!

Неро повернув голову.

— Що саме?

Корсо подумав.

— Що вони мені не подобаються.

— Неймовірно корисно.

Фарен перечитував не лише цифру. Умови Таларо лишилися майже тими самими: половина зараз, решта після перевірки боргів, спадкових претензій і документів — до шістдесяти днів. За дев’ять днів Сіра Варта не стала багатшою за Таларо, але для цієї угоди й не мусила.

— У нас гроші є сьогодні.

Неро вже усміхався.

— Усі.

— Тоді їхню ціну не перебиваємо.

Варта запропонувала менше, зате всю суму могла виплатити одразу після підтвердження чистого права власності. Повну суму внесли на зберігання через портову контору: спадкоємці отримували її автоматично, щойно перевірка підтвердить, що судно можна передати без чужих чинних прав.

На одинадцятий день двоє з трьох спадкоємців обрали Варту. Третій хотів вищу пропозицію Таларо, але лишився в меншості. Здавалося, питання закрите. Саме тоді перевірка знайшла стару заставу. Кілька років тому один із боргів Мороса Веллара був забезпечений «Вітряною Нареченою». Неро перестав нормально спати.

— Якщо право кредитора чинне, ми можемо заплатити спадкоємцям і наступного дня дізнатися, що корабель за законом може забрати інша людина.

— Гроші вже перейшли?

— Ні.

— Тоді спершу перевіримо. За чужу впевненість я не платитиму, — сказав Фарен.

— У нас мало часу.

— Саме тому не можна поспішати неправильно.

Старого кредитора знайшли в самому Ліссі. Мирієць уже майже не займався справами особисто, зате його писар дуже добре знав старі документи й одразу наполіг, що забезпечення чинне. Неро стверджував протилежне. Раніше вони, можливо, сперечалися б ще кілька днів самі. Тепер Сіра Варта заплатила людині, яка знала місцеве торгове право краще за обох, і окремо замовила в портовій конторі старі записи.

Відповідь отримали через п’ять днів. Сам борг Мороса Веллара нікуди не зник. Але строк, протягом якого кредитор мав право звернути стягнення саме на корабель, давно минув. Вимога залишалася до спадщини Веллара, не до нового власника судна. Лише після цього портова контора змінила запис, а гроші перейшли спадкоємцям. Неро сам перечитав новий документ, передав його Реммо, потім забрав назад і перевірив ще раз — печатку, номер запису й дату. Фарен терпляче чекав.

— Тепер так.

— Ніхто завтра не прийде з іншою заставою?

— Якщо прийде, я його особисто втоплю.

Террон засміявся.

— Тобі не можна командувати кораблем.

Неро не відреагував. Фарен вийшов до причалу. Зовні «Вітряна Наречена» не змінилася: ті самі потертості, старі ремонти й плями смоли, ті самі щогли й трюм. Змінилося лише ім’я в портовій книзі — і відповідальність за все інше. Відтепер дошка, яку не замінять вчасно, стане проблемою Варти; невдала угода з вантажем — її збитком; хороший рейс — її прибутком; матроси Террона отримуватимуть платню з її рахунків. Корсо повільно обійшов корпус.

— Малий.

Террон повернувся.

— Вчора казав, що великий.

— Учора був чужий. Тепер наш — можна критикувати.

Варо засміявся. Кандо дивився на щогли.

— Скільки мечів? — запитав Кандо.

— Нормально — до сотні на короткий перехід.

— Сто двадцять?

— Ні.

— Сто десять?

— Теж ні.

Кандо подивився на Фарена.

— Я шість років торгувався з найманцями. Перший раз бачу людину, з якою не можна виторгувати навіть десять зайвих місць.

— Це тому, що корабель не слухає торгу, — сказав Террон.

Кандо зітхнув.

— Треба було лишатися на суші. Там хоча б Баккалон на нашому боці.

Террон почув.

— Саме тому ви ще живі.

Наступного ранку «Вітряну Наречену» поставили на ремонт. Перший неприємний сюрприз знайшли майже одразу: коли зняли частину внутрішньої обшивки, під твердою зовні дошкою виявилося потемніле дерево. Неро дивився на нього так, ніби гниль з’явилася особисто для нього.

— Цього не було в списку.

Тесля присів поруч.

— І не могло бути. Зовні дошка ще тверда. Пішло зсередини.

— Наскільки далеко пішла гниль? — запитав Фарен.

— Не знаю, доки не відкриємо сусідні.

Відкрили одну ділянку, потім ще одну. Ситуація виявилася гіршою, ніж здавалося. Террон назвав її «не критичною», і Неро майже миттєво зненавидів саме це формулювання.

— У моряків усе «ще можна лагодити», поки корабель видно над водою?

— Критично означало б, що я взагалі не дозволив би його купувати. Тут ремонт потрібен — просто дорожчий, ніж ми бачили до розбирання.

Тесля назвав нову суму. Неро сів на найближчий ящик.

— Немає.

Фарен уже подумав про основний резерв і одразу відкинув думку.

— Основний не чіпаємо.

— Добре, що пам’ятаєш.

— Що можемо відкласти?

Террон і тесля ще раз пройшли весь список і відклали те, без чого корабель міг безпечно вийти в море: каюти, фарбування, частину палубних робіт, другу шлюпку й деякі снасті. Після цього почалися справжні суперечки. Тесля вважав, що частина старих канатів ще витримає сезон за обережної експлуатації.

Террон відповів:

— У хорошу погоду.

— Так.

— Ми купили корабель, щоб він заробляв, а не щоб стояв у Ліссі кожного разу, коли небо виглядає погано.

Неро запитав:

— Наскільки небезпечно залишити їх на потім?

— Не настільки, щоб я заборонив вихід. Достатньо, щоб під час першого серйозного шторму ви обидва чули мої прокляття.

Фарен вирішив.

— Спершу робимо все, що Террон вважає потрібним для путнього рейсу. Не «аби вийшов із гавані», а щоб судно могло ходити як слід. Оздоба, каюти й те, що справді може чекати, — потім.

Це все одно коштувало більше, ніж у них залишалося в призначених для цього грошах. Неро запропонував продати Белларо ще два місяці майбутнього фрахту. Фарен відмовив.

— Уже продали дев’ять місяців частини місткості. Не хочу латати кожну нову діру новими зобов’язаннями.

Неро погодився. Наступним варіантом став великий сухопутний контракт: двісті сорок бійців, до сорока днів у Спірних Землях, висока оплата й третина наперед. Передоплати вистачало, щоб не зупиняти ремонт. Фарен уважніше прочитав умови.

— Чому платять настільки добре?

— Неспокійна ділянка.

— Наскільки?

— Точно не знаємо.

Замовником був ліссенійський чиновник, із яким Варта вже працювала, — не дурень і не людина, відома безглуздим ризиком.

— Хто вільний?

— Гарро. Частина людей Кандо. Корсо повернеться за три дні.

Фарен подивився на ремонтоване судно.

— Я залишаюся.

— Тобто найм веде…

— Гарро.

Сам Гарро зрадів ще менше.

— Двісті сорок? Без тебе?

— Так.

— Корсо старший.

— Зайнятий.

— Кандо командував окремо довше.

— І цього разу командуватимеш ти.

Гарро помовчав.

— Себто якщо все пройде добре — це був найм. Якщо погано — випробування.

— Оплачуваний найм, на якому заодно з’ясується, чи готовий ти вести стільки людей.

— Значить, випробування.

— Якщо тобі від цього легше.

Гарро тихо вилаявся. Контракт оплачував двісті сорок бійців; ще чотирнадцять людей Варта вела власним коштом — писаря, трьох помічників Сарро, людей постачання й коней, двох ковалів-помічників та кухонно-обозну групу. Разом із Лісса виходили двісті п’ятдесят чотири людини Варти.

Фарен окремо перевірив командування: під Гарро йшли три великі групи зі своїми старшими й сержантами, а кожен командир заздалегідь назвав наступника. Коли колона вийшла зі східних воріт, Фарен залишився в Ліссі. Саме до цього він готував Варту; дивитися на порожню дорогу від цього легше не стало.

Перший лист Гарро прийшов на восьмий день. Нічого незвичайного. Погода терпима, люди здорові, обоз рухається за графіком. На дванадцятий прийшов другий. Один із мостів зруйнований. Гарро змінив маршрут і втратив приблизно день. Фарен звірив карту. На сімнадцятий день замість листа прибув вершник. Фарен побачив його з вікна рахівні: кінь у піні, плащ у дорожньому пилу, людина не зупинилася біля зовнішньої варти довше, ніж потрібно було назвати ім’я. Він уже знав, що повідомлення буде поганим.

— Гарро?

— Живий.

— Втрати?

— Дев’ять загиблих. Двадцять сім поранених.

Фарен розгорнув карту. Лише після цього дозволив собі запитати:

— Що сталося?

Замовник отримав повідомлення про можливу атаку на один із постів і зажадав скоротити маршрут майже на день. Гарро заперечував, бо новий шлях проходив через довгу кам’янисту улоговину, яку місцеві провідники знали лише частково, а Тарко перед виходом не перевіряв.

Чиновник послався на договір. Право змінювати маршрут у нього справді було, і Гарро поступився. Потім зробив другу помилку: намагаючись зберегти старий графік, скоротив час на розвідку.

Передові люди пішли лише на кількасот кроків попереду — досить, щоб бачити саму дорогу, недостатньо, щоб перевіряти схили. Засідка почалася, коли передня третина Варти вже зайшла в улоговину, обоз розтягнувся за нею, а задні підрозділи ще проходили поворот. На схилах одночасно з’явилися стрільці й метальники; попереду на дорогу скинули каміння та старий віз.

Колону не замкнули повністю — це й урятувало її від гіршого результату. Перші хвилини коштували дев’ятьох людей, ще двадцять сім отримали поранення, перш ніж Гарро знову зібрав керування.

Він не наказав штурмувати схили. Передня група закрилася щитами, середня розвернула два вози поперек дороги, задня не зайшла в улоговину й почала шукати вихід на правий схил. Кандо знайшов сухий бічний прохід; коли його люди почали виходити вище за позиції нападників, ті відійшли. Обоз зберегли. Колона вийшла. Дев’ять тіл лишилися ціною рішень, які вже не можна було повернути. Неро стояв поруч, коли Фарен дочитав повідомлення.

— Поїдеш?

Перша реакція була очевидною: виїхати сьогодні, за кілька днів наздогнати колону, перебрати командування й зменшити ризик другої такої самої помилки.

— Ні.

— Він помилився.

— Так.

— Дев’ять людей мертві.

— Так.

— І ти залишиш йому двісті з лишком?

Фарен відірвався від карти.

— Якщо після першої серйозної помилки я завжди приїжджатиму забирати людей, ми ніколи не матимемо власних командирів. Матимемо лише тих, хто при першій несподіванці чекатиме мене.

— А якщо він помилиться вдруге?

— Може.

— Відправ Тарко. Двадцять розвідників. Загін під себе не забирати — тільки перевіряти шлях попереду й передавати Гарро все, що побачать.

— Підмінити Гарро?

— Ні. До завершення найму Тарко слухається Гарро.

— А донесення?

— Гарро вирішує, що пересилати мені. Тарко не буде моїм окремим спостерігачем за його спиною.

Гарро повернувся через двадцять дев’ять днів. Контракт виконав, пост отримав припаси, обоз доставили; фінальні втрати — одинадцять загиблих і сорок три поранених. У день повернення Гарро сам прийшов до Фарена. На столі вже лежала карта.

— Покажи.

Гарро позначив початковий маршрут, вимагане чиновником скорочення, улоговину й місця трьох основних груп.

— Перша помилка — погодився на шлях без належної розвідки.

— Так.

— Друга — після цього ще намагався тримати старий строк. Треба було сповільнитися й дати розвідникам більше часу.

— Так.

Гарро показав на схили.

— Коли почався напад, перша думка була йти вгору.

— Але не пішов.

— Побачив, що стрій уже розвалюється. Ще люди на схилі — і вони піднімалися б окремими групами під стрілами.

— Тоді рахували б не дев’ятьох.

Гарро стиснув щелепу.

— Дев’ятьох однаково рахуватимемо через мене.

— Так.

Фарен залишив слово між ними. Далі Гарро вже діяв інакше: подвоїв передову розвідку, двічі відмовив чиновникові в нових скороченнях, а другий бій прийняв на перевіреній позиції. Там загинули ще двоє й були поранені шістнадцять, але підрозділи не втратили керування й обоз не опинився під реальною загрозою.

— Як треба було діяти з першим наказом чиновника?

— Відмовитися йти новим шляхом без часу на розвідку.

— Договір давав йому право змінювати шлях.

— Давав.

— На якій підставі відмовлятися?

Гарро подивився на карту.

— Те, що замовник має право вимагати зміни, не робить її розумною у війську. Я мав сказати: або дає час на розвідку, або розриває найм і сам пояснює місту чому.

— Ми могли втратити оплату.

— Так. А замість цього втратили людей.

Гарро ще трохи дивився на улоговину.

— Я зрозумів. Ні… зрозумів тільки після дев’яти трупів.

Фарен кивнув. Більше додавати не було чого.

Ремонт «Вітряної Нареченої» мав тривати двадцять п’ять днів, а тривав сорок два. Прихована гниль з’їла перший тиждень запасу, потім затрималася деревина, двоє робітників захворіли, один майстер пішов на вигідніше замовлення. Його заміна посварилася з Терроном; третій працював повільніше, зате принаймні не змушував переробляти половину зробленого.

На двадцять дев’ятий день Фарен запитав:

— Коли вийдемо?

Террон навіть не відірвався від відкритої ділянки палуби.

— Коли корабель буде готовий.

— Це не дата.

— Саме тому вона поки найточніша.

Відповідь дратувала Фарена менше, ніж капітан, який назвав би красивий строк лише тому, що власникові хотілося його почути. На тридцять шостий день до бази приїхав Каррано Таларо. Люди Варти знали ім’я, навіть якщо не всі подробиці конфлікту. Корсо побачив гостя.

— Оце він?

— Так, — відповів Неро.

— Можна я…

— Ні.

— Я ще не сказав що.

— Саме тому.

Каррано пройшов двором, побачив нові металеві знаки, склади, тренування й рахівню.

— Вітаю з кораблем.

— Дякую.

— Ви заплатили за нього менше, ніж пропонували ми. Зате продали частину майбутніх перевезень і вже понад місяць платите за ремонт.

Неро напружився, але Фарен відповів першим:

— Усе це видно з порту.

— Саме.

Террон стояв неподалік. Коли вони з Каррано зустрілися поглядами, минуле між ними було помітне й без пояснень.

— Террон.

— Каррано.

— Все ще викидаєш чужі гроші за борт?

— Якщо вони важчі за корабель.

— Тепер ясно, чому ви не сторгувалися, — тихо сказав Неро.

Каррано почув, але не образився.

— Ви могли пристати на мої умови кілька місяців тому. Було б дешевше.

— Для кого?

Каррано трохи усміхнувся.

— Хороше питання.

Перед відходом Каррано зупинився.

— До речі. Не заповнюйте перший рейс вином.

Неро відразу насторожився.

— Чому?

— Приблизно за два тижні до Лісса мають зайти три великі судна з Арбору.

— З вином?

— У значній кількості.

Каррано пішов. Неро дивився йому вслід.

— Безкоштовні папери я люблю ще менше за борги, — сказав Неро. — Яка в них ціна для нас?

Фарен не знав, навіщо Каррано це сказав. Перевірити було дешевше, ніж вгадувати.

— Перевір.

Неро використав двох незалежних агентів. Через три дні обидва підтвердили: арборські судна справді йшли до Лісса. Закупівлю вина скасували.

— То він допоміг.

— Цього разу дав правдиві відомості.

— Це не те саме?

— Ні. Наступного разу знову перевіримо.

На сорок третій день Террон сказав:

— Може йти.

Фарен оглянув судно. Нові дошки відрізнялися кольором від старих. Частину снастей замінили. Трюм уже був сухим і чистим, потрібні місця посилили, помпи перевірили.

— Отже, готове.

— До робочого рейсу — так.

— А до повністю закінченого ремонту?

— Ні. Потрібна друга шлюпка. Частину кают можна привести до нормального стану. Є ще кілька речей, які не впливають на перший вихід.

— Чому друга шлюпка обов’язкова?

Террон подивився на нього.

— Бо коли вона стане потрібною, купувати буде пізно.

Фарен повернувся до Неро. Той уже записував.

Наступною проблемою став екіпаж. Корабель і капітан уже були; повного професійного складу — ні. Для такого судна Террон називав тридцять шість людей абсолютним робочим мінімумом і близько сорока двох — нормальною постійною командою. Із сімнадцяти морських спеціалістів Варти лише одинадцять він рахував повноцінними моряками. Вісім людей старого екіпажу погодилися повернутися, ще тринадцять найняли в порту; одного Террон згодом вигнав за систематичне пияцтво.

Так набралося тридцять один придатний моряк — бракувало п’ятьох. Фарен запропонував людей із палубної групи.

— Вони пів року тренуються на кораблях.

— Битися на кораблі, — відповів Террон.

— І допомагають морякам.

— Допомагати тягнути канат за наказом не означає знати, коли його треба тягнути.

Фарен уже прийняв цю різницю щодо Мерро. Террон зрештою погодився взяти п’ятьох найкраще підготовлених лише як додаткові робочі руки: кожного закріпили за конкретним старшим моряком, навіть якщо той був молодшим і не мав військового звання.

На перший рейс виходило потрібних тридцять шість робочих рук. Пошук ще п’ятьох професійних моряків продовжувався. Сорок вісім підготовлених палубних бійців при цьому залишалися військовою силою судна, а не екіпажем. Неро додав двох писарів і двох помічників Сарро. Сам залишався в Ліссі.

— Хтось має керувати рахівнею, іншими наймами й продовжувати заробляти, поки ви випробовуєте нашу найдорожчу дошку.

— Корабель теж має заробляти.

— Саме тому хочу побачити це в книзі після повернення.

Перед виходом домовленість між Фареном і Терроном уперше довелося застосувати на практиці. Під час завантаження один боєць поліз до снасті без дозволу; матрос відштовхнув його, боєць ударив, матрос відповів. За кілька секунд обоє вже тягнулися до ножів, доки Келло їх не розвів. Террон прийшов першим, Фарен — трохи пізніше. Обидва вислухали свідків.

— Мій відповів другим ударом, — сказав Террон. — Але мав розтягти їх, а не продовжувати бійку.

Фарен кивнув на свого бійця.

— А мій поліз до робочої снасті без дозволу й першим перевів суперечку в бійку.

— Кожен карає свого?

— Так.

Матрос утратив частину платні й отримав два дні найважчої палубної роботи. Боєць також утратив частину платні, але додатково був знятий із першого рейсу: Террон не хотів на борту людину, яка вже поставила статус бійця вище за наказ моряка біля снастей.

«Вітряна Наречена» вийшла з Лісса на світанку без музики, промов і урочистого строю. Вантажники ще забирали порожні вози, матроси завершували перевірки, Неро стояв біля рахівних людей із книгою.

Фарену це подобалося більше за церемонію: звичайний робочий рейс. Террон стояв біля керманича, матроси займали місця, палубна група вже знала достатньо, щоб не ставати поперек роботи екіпажу. Коли корабель почав відходити, Корсо склав долоні біля рота:

— Морріган! Не втопи наші гроші!

Террон повернув голову.

— Скажи йому, що це моя робота!

Фарен озирнувся лише раз. Корсо вже сміявся, Неро стояв поруч із книгою. Лісс повільно відходив за корму. Ще кілька місяців тому Варта платила чужим капітанам за кожне місце в трюмі й підлаштовувала виходи під їхні розклади. Тепер під ногами рухався власний корабель — із недоробленими каютами, неповним екіпажем, дорогим ремонтом і частиною майбутнього трюму, уже проданою Белларо. Цього було досить для першого рейсу.

— Перший порт — Тирош.

Фарен кивнув.

— Потім?

— Узбережжя Спірних Земель.

— Назад одразу?

— Якщо твій Неро знайде вантаж.

Фарен подивився на берег, що вже ставав тонкою смугою вдалині.

— Знайде.

— Звідки така впевненість?

— Інакше він вирішить, що корабель погано працює.

Террон тихо засміявся. Вітер наповнював вітрила, і «Вітряна Наречена» повільно набирала хід. Террон не питав дозволу, коли наказав прибрати зайвий парус. Матроси виконали команду. Ніхто на причалі не міг тепер змінити їхній розклад заради чужого вантажу. Фарен дивився вперед.