Глава 10. Ціна моря

288 рік від Завоювання

Капітана вони шукали двадцять три дні. Ще до початку Фарен припускав, що головною проблемою стане ціна. Лісс швидко довів протилежне: у одному з найбільших портів, які він бачив у цьому світі, людей із титулами капітана, керманича чи штурмана вистачало в кожній другій таверні, а будь-який посередник за кілька монет приводив ще п’ятьох. Знайти людину було легко; зрозуміти, чи варто довірити їй корабель, людей і значну частину майна Сірої Варти, — значно важче.

Неро відкинув перших двох ще до зустрічі з Фареном. Обидва мали нормальний досвід і настільки очевидні проблеми з вином, що писареві вистачило двох розмов у портових тавернах.

Інші доходили далі. Один вимагав половину прибутку з усіх майбутніх рейсів, навіть тих, у яких сам не братиме участі. Інший назвав двадцять років у морі; Тарко знайшов колишніх матросів і скоротив їх до семи. Ще один списував втрату судна на шторм, хоча портові записи того дня показували спокійну погоду.

Двоє виглядали компетентними, доки не дійшло до повноважень: обидва хотіли самостійно наймати екіпаж, укладати контракти й розпоряджатися майбутнім судном. Восьмий прийшов одразу зі списком із сорока трьох людей, яким Сіра Варта мала почати платити ще до купівлі корабля.

Неро порахував витрати й написав на аркуші одне слово:

— Ні.

На двадцять третій день до бази прийшов Террон Мелар. Фарен помітив Террона ще у дворі. Чоловікові було близько п’ятдесяти: сивина забрала скроні, сонце й вітер затемнили шкіру, на правій руці залишилися дві старі лінії шрамів. Пальці видавали роки роботи з канатами. На озброєних людей він майже не дивився — затримав погляд на небі, потім на димі над дахами й лише після цього зайшов до рахівні. Неро показав на стілець.

— Сідайте.

Террон сів. Фарен теж цього разу зайняв місце навпроти.

— Який корабель ви втратили останнім?

Террон уперше подивився на нього прямо.

— «Сестру Лаени». Шторм біля Тироша. Дванадцять людей не повернулися.

— Ваша помилка?

Террон витримав коротку паузу.

— Частково.

Фарен не поспішав заповнювати тишу.

— До того?

— Водив п’ять суден одночасно. Втратив одне. Пірати, потім пожежа в трюмі.

Неро взяв перо.

— Люди?

— Сорок дев’ять на борту. Тридцять сім вийшли.

Фарен затримав на ньому погляд.

— Чому так багато?

— Я почав спускати шлюпки до того, як власник погодився, що корабель уже не врятувати.

— А дванадцять?

— Залишалися внизу, коли вогонь перекрив вихід.

Фарен кивнув.

— Яке ваше рішення за сімнадцять років обійшлося найдорожче?

Террон подумав.

— Інше судно. Погана погода, важкий вантаж. Почали брати воду, корабель гірше слухався керма. Я наказав скидати товар.

Неро підняв голову.

— Що саме і чиє?

— Шовк, мирійські лінзи, частину срібла. Власника судна. Він сам був на борту.

— Скільки?

Террон назвав приблизну суму. Перо Неро зупинилося.

— Дуже багато.

Фарен дивився на Террона.

— Судно й людей урятували?

— Так. Усіх.

— Тоді де проблема?

Неро вже дивився уважніше.

— Ім’я власника?

— Каррано Таларо.

Неро повільно відклав перо.

— Оце вже погано.

Фарен знав про дім Таларо лише поверхово. Неро коротко пояснив: великий торговий дім, достатньо впливовий, щоб його думку враховували власники суден, перевізники й частина портових чиновників.

— Корабель і людей урятували. Судилися через вантаж?

— За договором я окремо відповідав за нього. Без дозволу власника викидати товар за борт не мав права.

— Дозволу він не дав?

— Ні.

— А ви все одно наказали.

— Корабель уже брав воду.

Неро скривився.

— Чим закінчився суд?

— Визнали, що рішення врятувало судно, але договір я порушив.

— І борг лишився.

— Так.

Террон назвав суму. Неро заплющив очі.

— З таким боргом тебе ніхто не найматиме без питань.

— Саме тому я тут.

Фарен перевів погляд на Неро.

— Перевір борг, рішення суду й те, що можна підтвердити про його останні рейси.

— Це не зробить борг меншим.

— Мені й не треба. Треба знати, чи він бреше.

Террон почав вставати.

— Думаю, розмова завершена.

— Сядьте, — сказав Фарен.

Чоловік затримався, але повернувся на місце.

— Чому прийшли саме до нас?

— Потрібна робота.

— У Ліссі сотні кораблів. Отже, справа не тільки в роботі.

Террон замовк.

— Таларо, — сказав Неро.

Капітан кивнув.

— Вони не забороняють мене наймати. Просто повідомляють, що не радять.

— І цього вистачає, — сказав Фарен.

— Для більшості.

Фарен відкинувся на спинку стільця.

— Борг викупити не просите. Війни з Таларо теж не шукаєте. Що вам від нас потрібно?

— Робота.

Фарен склав руки на столі.

— Припустімо, ми купили судно. Хто на ньому командує?

Террон не вагався.

— У морі — я.

— Навіть якщо я на борту?

— Особливо якщо ви на борту.

Фарен майже усміхнувся.

— Поясніть межі.

Террон трохи нахилився вперед.

— Курс, вітрила, кермо, маневр, робота екіпажу, вантаж і цілість судна — на мені. Якщо ваші люди допомагають морякам, вони слухають тих, кого я поставив над ними.

— Бій?

— До абордажу судном правлю я. Коли ворог опиняється на палубі або ваші люди йдуть на його корабель, самим боєм керуєте ви чи ваш старший над мечами.

— Якщо мій наказ загрожує судну?

— Зупиню.

— А якщо ваш морський наказ заважає тому, що я задумав?

— Якщо є час — поясню. Якщо немає, спершу не дам потопити корабель.

Террон на мить замовк.

— На борту не може бути двох останніх голосів. У морській справі останнє слово моє; у сухопутному поході й самому бою — ваше, доки ви не вимагаєте від корабля неможливого.

Фарен кивнув.

— Домовилися.

Неро прикрив рот долонею. Фарен подивився.

— Що?

— У нього величезний борг, Таларо перекрили йому пів порту, він не має власного корабля, а ти за три хвилини домовився віддати йому останнє слово на судні, якого в нас теж немає.

— Він хороший капітан?

Неро подивився на Террона.

— Поки схоже.

— Тоді перевіримо.

Террон підняв брову.

— Як?

Фарен відповів:

— У морі.

Перевірка Террона коштувала дорожче за десять днів платні капітанові: спочатку довелося зафрахтувати судно. Щойно власник почув, хто командуватиме рейсом, ціна зросла, а в договорі з’явилася окрема застава на випадок пошкодження. Неро заплатив.

Террон прийшов до причалу, десять хвилин дивився на судно й сказав:

— На цьому я не вийду з гавані.

Неро дуже повільно повернув голову. Власник зробив це значно швидше.

— Що?!

Террон показав на правий борт.

— Судно бере воду.

— Не бере.

— Помпа працює занадто часто для корабля, який кілька днів стоїть біля причалу.

Власник відкрив рот. Фарен глянув на матросів. Один із них відвів очі. Неро простягнув руку.

— Поверніть гроші.

За дві години вони шукали інший корабель. Корсо сидів на бочці й дивився на гавань із дедалі більшим роздратуванням.

— Мені вже не подобається море.

Варо сів поруч.

— Ти ще навіть не вийшов із порту.

— Саме. А клопоту вже більше, ніж у Спірних Землях.

Другий корабель Террон прийняв лише після довгого огляду. Він змусив власника замінити два зіпсовані канати й обмежив перший вихід сорока бійцями: спершу людей треба було навчити не заважати екіпажу, а вже потім перевіряти місткість трюму. Мерро залишився між двома світами — досвідченим палубним бійцем, здатним перекладати вимоги моря мовою піхоти, але не капітаном і не навігатором.

Першого дня знудило сімнадцятьох. Релло — одним із перших, хоча до вечора він уперто доводив усім, що просто щось не те з’їв. Корсо не блював узагалі, і це зробило його нестерпним.

— Дивись, Морріган. Народжений моряк.

Террон, проходячи повз, кинув:

— Ні.

— Що «ні»?

— Не моряк.

— Мене навіть не знудило.

— Вражаюче досягнення.

Релло лежав біля борту.

— Іди до біса.

Террон навіть не глянув на нього.

— Завтра буде легше.

— Коли саме?

— Приблизно коли перестанеш чекати, що море припинить рухатися через твою незгоду.

Сам Фарен переніс хитавицю краще, проте за перші години зрозумів, наскільки палуба відрізняється від землі. Тут опора змінювала кут між двома рухами, вітер раптом переносив вагу тіла, канат міг пройти на висоті голови, а матроси працювали там, де сухопутний боєць автоматично бачив вільний простір.

До полудня один сірий отримав блоком у плече й більше не міг нормально підняти руку. Другий мало не пішов за борт, ступивши через натягнуту снасть у ту мить, коли матрос почав її вибирати; молодий моряк встиг схопити його за пояс і сам ударився животом об поручні. Після цього Террон зібрав усіх сорок.

— На землі вам роками казали дивитися на противника, сусідів і місцевість. Тут цього мало.

Він по черзі показав угору, на снасті, мокру палубу, вітрила й матросів.

— Щогли й блоки. Канати — особливо ті, з якими зараз працюють. Власні ноги. Вітер. А якщо не розумієте, що відбувається, дивіться на людей, які розуміють, і не заважайте їм.

Корсо схрестив руки.

— А ворог?

— Якщо до бою корабель сам розіб’є тобі голову блоком, ворог тільки зекономить сили.

За десять днів Террон заявив, що вони майже нічого не навчилися. Фарен оцінював результат інакше: блювати перестали майже всі, тридцять шість уже знали основні небезпечні місця, двадцять двоє нормально рухалися палубою в обладунку, а всі сорок зрозуміли, чому довгий сухопутний спис тут часто шкодить більше, ніж допомагає. Корсо останнє сприйняв особливо болісно.

— Ми пів року робили однакові списи.

— Так.

— Нарешті зробили.

— Так.

— А тепер потрібні інші.

Фарен кивнув на Террона.

— Це він каже.

Корсо подивився на нового капітана.

— Починаю його ненавидіти.

— Звикай.

Террон склав окремий список спорядження для постійної палубної групи: коротші списи, менші щити, більше луків, сокири для роботи по гаках і мотузках, зброю на ременях, які не чіпляються за снасті, шоломи без зайвих виступів і довгі мотузки з підготовленими вузлами. Фарен уважно прочитав.

— Скільки людей хочеш?

— Відібрати п’ятдесят. Після підготовки залишити тих, кому море справді підходить.

— Решта?

— Повернуться у звичайні сухопутні групи. Не кожен хороший боєць стане хорошим бійцем на палубі.

Фарен кивнув.

— Відбирай.

Террон уважно подивився.

— Без суперечки?

— Ти пояснив причину.

Потім прийшла черга екіпажу. Террон назвав одинадцять людей, із якими хотів працювати знову: керманичів, матросів і корабельного теслю. Частина була розкидана між Ліссом, Тирошем, Міром і рейсами до Волантіса. Третій із тих, кого вдалося знайти, запросив майже вдвічі більше за звичайного бійця Варти.

— Ні, — сказав Неро.

— Платіть, — відповів Террон.

— У нас навіть корабля немає.

Террон подивився на двох ковалів у дворі.

— Тоді попросіть одного з них замінити прогнилий шпангоут або поставити нову щоглу.

Неро вже відкрив рот, але передумав.

— Наскільки він хороший? — запитав Фарен.

— Я бачив, як він рятував корабель після удару об риф. Дуже.

— Плати.

Неро по черзі подивився на них обох.

— Ви справді знайшли один одного.

Четвертий був у боргу. Проблема полягала в тому, кому. Дому Таларо. Неро сидів із папером у руках.

— Починаю бачити закономірність.

Террон не відповів.

— Скільки твоїх людей посварилися з Таларо?

— Не рахував.

— Спробуй.

— Більшість.

Неро повільно поклав папір.

— Чому?

— Бо вони служили зі мною.

Фарен дивився на Террона.

— Ви були хорошим капітаном?

— Так.

— Скромно.

— Ви запитали.

Фарен кивнув.

— Справедливо.

Борг моряка викупили з практичної причини: сума була меншою за вартість пошуку іншого хорошого керманича. Неро саме так і записав витрату.

Проте дім Таларо знову з’явився вже не через старі борги. За останні місяці Сіра Варта почала возити невеликі партії вина, металу, олії, тканини й дерева. Для ліссенійської торгівлі це були дрібні обсяги, але Варта мала незвичну перевагу: частину транспорту й охорони вже оплачували військові контракти, тому їй вистачало маржі, на яку звичайний торговий дім не погодився б.

Неро радів цій моделі до дня, коли отримав короткий ввічливий лист: дім Таларо запрошував на зустріч.

— Через Террона? — запитав Фарен.

— Можливо.

— Через моряка?

— Навряд чи тільки через нього.

— Через торгівлю?

Неро промовчав.

— Підемо?

— Треба. Великий дім уже витратив час на чемне запрошення. Дешевше почути пропозицію, ніж вигадувати причину самому. Корсо стояв біля дверей.

— А якщо умови погані?

Неро навіть не повернувся.

— Саме тому ти не йдеш.

Каррано Таларо не був схожий на людину, яка потребувала погроз. Невисокий, уже майже повністю білий, з тонкими пальцями й тихим голосом, він зустрів їх у просторому домі ближче до центру Лісса. Мармур у внутрішньому дворі, вода в декоративному басейні, кількість слуг і озброєна охорона говорили про господаря значно більше за його одяг.

— Капітан Морріган.

— Фарен.

Каррано усміхнувся.

— Звісно.

Неро сів праворуч. Террона навмисно не взяли: зустріч стосувалася не його давнього конфлікту, а поточних справ Варти. Каррано налив вина собі; Фарен і Неро відмовилися.

— Обережні.

— Дешевше, — сказав Неро.

Каррано перевів на нього погляд.

— Ви Неро.

— Так.

— Про вас теж починають говорити.

— Сподіваюся, за гроші.

Лише після цього Каррано перейшов до справи. Він знав про останні торгові рейси Варти достатньо, щоб назвати метал із Міра, зворотне вино, невдалу партію тканини й час простою товару на складі.

— Звідки? — запитав Фарен.

Каррано не приховував: портові записи, писарі, вантажники, перевізники, оренда складів. Торгівля залишала більше відкритих слідів, ніж Фарен спочатку уявляв.

— Ви вчитеся швидко, — сказав Каррано. — І маєте перевагу, якої немає в більшості нових торговців: охорона ваша, частина перевезення вже оплачена іншою роботою, склади ви утримуєте в будь-якому разі.

Каррано справді зрозумів їхню модель.

— Чого ви хочете?

— Співпраці.

Неро майже непомітно видихнув.

— Якої саме?

Каррано запропонував доступ до агентів Таларо, кращих закупівельних цін, місця на їхніх кораблях, склади в Тироші й Мірі та інформацію про ринки.

— Від якого прибутку? — запитав Неро.

— Торгового.

— Купівлю відняли. Перевезення? Склад? Псування? Втрати в дорозі?

Каррано усміхнувся вже обережніше.

— Багато?

— Дуже.

— Двадцять п’ять.

— Ні.

Фарен глянув на Неро.

— Швидко.

— Тут немає що рахувати. За чверть прибутку ми прив’язуємося до їхньої мережі саме тоді, коли наша тільки формується.

— Ви поки маленькі, — сказав Каррано.

— Саме тому чверть для нас особливо дорога.

— І саме тому мої люди в портах, склади та кораблі особливо корисні.

Фарен запитав:

— Якщо відмовимо?

— Нічого.

— Жодних наслідків?

Каррано спокійно усміхнувся.

— Ми ж торговий дім, капітане, а не розбійники.

Фарен не став сперечатися з формулюванням.

— Тоді відмовляємо.

Каррано лише кивнув, не погрожуючи й навіть не змінюючи тону. На вулиці Неро мовчав майже хвилину.

— Мені це не подобається.

— Він нічого не зробив.

— Саме тому.

Через шість днів оренда одного зі складів Варти подорожчала приблизно на чверть. Власник довго вибачався й посилався на «зростання витрат», але назвати їх конкретно не зміг.

Ще через три дні два перевізники в Тироші перестали брати вантажі Варти: один раптом був повністю зайнятий, другий не хотів «змішувати справи». Далі пішли дрібніші, але дорогі затримки — нові печатки, різні вимоги чиновників, штрафи в сусідніх портах. Неро завів окремий реєстр портових правил, а Фарен остаточно перестав дивитися на морську логістику як на сухопутний обоз із водою замість дороги.

Після кількох тижнів портових затримок Варта все-таки вийшла в короткий рейс на зафрахтованій «Блакитній Лілії». Дорогою їх накрив шторм: частину металу довелося скинути, судно отримало пошкодження, а повернення затягнулося настільки, що один зі строків вони пропустили.

Корабель залишили в порту для ремонту, а людям Варти купили місце на іншому судні. Суперечка про те, хто має платити за наслідки шторму, повернулася до Лісса швидше за них. Коли Фарен разом із Терроном зайшов до рахівні, Неро вже чекав із кількома документами на столі.

— Перший — штраф за запізнення.

— Уже заплатили.

— Знаю. Другий — власник «Блакитної Лілії». Хоче, щоб ми оплатили ремонт.

Фарен подивився на Террона.

— А за що відповідаємо ми?

Неро відповів раніше:

— Договір складений погано. Достатньо погано, щоб сперечатися. Недостатньо погано, щоб я міг одразу сказати, що точно виграємо.

— Третій?

— Втрачений метал.

— Наш.

— Був.

Неро назвав суму. Террон стояв біля дверей.

— Його треба було скинути.

— Я знаю.

Капітан трохи здивувався.

— Тоді чого злишся?

Неро подивився на нього.

— Те, що рішення було правильним, не зобов’язує мене радіти його ціні.

Террон подумав.

— Тоді ми порозуміємося.

Суперечка щодо ремонту тривала майже місяць. Террон стверджував, що основні пошкодження спричинив шторм і частково поганий стан реї ще до рейсу; власник наполягав, що капітан неправильно навантажив снасті.

Фарен вислухав обох і визнав межу власних знань. Для технічного висновку потрібен був третій фахівець. Незалежного майстра в Ліссі знайти виявилося важче, ніж очікували: надто багато людей великого порту так чи інакше працювали з тими самими торговими домами. Посередника зрештою запросили з Тироша й окремо заплатили за дорогу.

Він оглянув судно, вислухав обидві сторони й залишив незадоволеними всіх. Частину пошкоджень визнав наслідком шторму, частину — старого стану судна, частину — рішень під час негоди. Сіра Варта заплатила третину ремонту: власник вимагав половину, Неро не хотів платити нічого, Террон назвав третину пристойним результатом.

Через тиждень проблема з’явилася вже не в порту: з власного складу Варти зникли шість ящиків металу. Замок був цілий, стіни ніхто не перелазив, у книзі видачі не було наказу на таку кількість. Неро прийшов до Фарена з незвично короткою фразою:

— У нас крадуть.

— Ззовні?

— Якби ззовні, мені було б приємніше.

На складі вже працювали Келло й Тарко. Фарен переглянув двері, ворота й записи за останні дні.

— Якщо нічого не ламали й охорона нічого не бачила, метал вийшов звідси так, ніби мав право вийти.

Розслідування тривало дванадцять днів. Неро звіряв складські книги з рахівнею, Тарко — маршрути возів, Келло — людей на воротах і графіки змін. Нікого не били й не змушували зізнаватися: Фарен не бачив сенсу отримувати відповіді, які люди скажуть лише для того, щоб припинився біль.

Першою справжньою зачіпкою стали старі накладні. Номер замовлення виявився чинним, але кількість товару була трохи більшою, ніж у копії рахівні; невдовзі знайшлися друга й третя такі самі розбіжності.

Схема трималася на трьох людях: склад додавав зайве до законної видачі, возник вивозив усе разом із вантажем, сержант на воротах підтверджував папери. Майже два місяці вони брали потроху. Шість ящиків стали першою помилкою, яку система вже не могла проковтнути.

— Навіщо?

Сержант довго мовчав.

— Гроші.

— Тобі платили.

— Хотів більше.

— Міг піти!

— Там би не платили стільки.

Корсо зробив крок. Фарен підняв руку.

— Ні.

— Він рік стояв поруч із нами.

— Знаю.

— І весь цей час…

— Ні. Крав два місяці.

Корсо різко повернувся.

— Це щось змінює?

— Для рішення — ні. Для факту — так.

Фарен звернувся до трьох затриманих.

— Знаки здаєте зараз. Із Сірої Варти вас звільнено. Неро збере все, чим можемо підтвердити втрати: записи, гроші й імена покупців. Після цього Келло передасть вас міській варті зі свідченнями.

Сержант підняв голову.

— Після всього, що я для тебе зробив?

Фарен подивився на нього.

— Саме тому прикро, що цим усе закінчується.

Неро рахував підтверджені втрати два дні. Частину товару вдалося знайти через покупців, частину — ні. Після цього він перебудував складську систему: кожна видача мала з’являтися одночасно в складській і рахівній книгах; людина, яка виписувала товар, не могла сама підтверджувати його фізичний вихід; великі партії перевіряли двоє, ключі від складу й воріт тримали різні люди. Раз на тиждень проводили повний перерахунок, а Неро чи старший писар могли прийти з позаплановою перевіркою без попередження.

Корсо прочитав нові правила.

— Тепер, щоб узяти один спис, треба спочатку перемогти Неро в бою з папером.

— Саме.

— Куплю власний.

Неро взяв перо.

— Запишу.

— Це зупинить крадіжки? — запитав Фарен.

— Ні. Зробить їх складнішими, дорожчими й дозволить швидше побачити.

Тепер одному злодієві було замало одного ключа й одного підпису.

— Вводь.

До кінця п’ятого місяця активного морського етапу в списках Сірої Варти було п’ятсот сорок дві людини — лише на одинадцять більше, ніж раніше, хоча сам склад компанії змінився значно сильніше.

Чотириста п’ятдесят один боєць міг вийти в сухопутний похід; сорок вісім із них Террон уже визнавав придатними для нормального бою на кораблі — не моряками, на чому він продовжував наполягати, а підготовленою палубною піхотою. Окремо Варта утримувала сімнадцять постійних моряків і корабельних спеціалістів. Решта лікувалися, проходили підготовку або працювали в сухопутному тилу.

Три командири вже могли вести понад сотню людей без Фарена, Релло мав власних сержантів, а Корсо кілька разів сам покликав Сарро на планування довгих маршів — і все заперечував, якщо йому про це нагадували.

Фінансова картина була гіршою. Запасу вистачало трохи більше ніж на п’ять місяців повної роботи без нового доходу, хоча мало бути ближче до шести. Різницю забрали шторм, втрачений вантаж, ремонт, штраф, дорожчі склади, торгові збої й внутрішня крадіжка. Неро показав цифри.

— Ми заробили більше, ніж у попередні п’ять місяців.

— Але накопичили мало.

— Так.

— Чому?

Неро мовчки подивився. Фарен згадав останні місяці.

— Добре. Питання знімаю.

Корабельний фонд теж продовжував рости. Повільніше, ніж хотів Фарен. Швидше, ніж Неро очікував після «Блакитної Лілії».

— Скільки ще до нормального судна?

— Якщо нічого не станеться — чотири місяці.

Неро витримав коротку паузу.

— Тому реалістично шість.

— Чому?

— Тому що щось станеться.

Террон, який сидів біля вікна, засміявся.

— Оце вже морське мислення.

Неро повернувся.

— Це образа?

— Похвала.

— Тоді ще гірше.

Террон поклав на стіл складений аркуш.

— Є корабель.

Фарен розгорнув документ. Кораблю було двадцять три роки — за словами Террона, цілком нормальний вік для добре доглянутого торгового судна. Сам капітан знав його й востаннє бачив приблизно три роки тому.

У записі стояли розміри, осадка, приблизна вантажність і потрібний екіпаж. На короткому переході судно могло брати понад сотню людей, після переобладнання частини трюму — коней, і все одно лишати місце для товару. Швидким Террон його не називав, зате вважав міцним.

— Чому продають?

— Власник помер.

— Спадкоємці?

— Хочуть грошей. Є борги, кілька претендентів на спадок. Ніхто не хоче займатися кораблем.

Неро звів початкову ціну з фондами Варти.

— Купівлю потягнемо. Утримання — ще ні. Після оплати залишиться менше половини потрібного на ремонт, екіпаж і перші рейси. Головний запас срібла не рахую.

— Ремонт? — запитав Фарен.

— Потрібен, — відповів Террон. — На словах кораблі не ходять.

Коли почув приблизну суму, Неро тихо вилаявся. Фарен дивився вже не на саму ціну купівлі. Після неї мали залишитися гроші на ремонт, екіпаж, канати, вітрила, запаси, портові збори, перші рейси й аварійний резерв. Купити корабель і наступного дня не мати чим ним користуватися було лише іншим способом залишитися без корабля.

— Є ще борг.

— Скільки можемо взяти, не чіпаючи грошей на платню людям?

— Залежить від ставки й строку. За коротку позику під майбутні найми дадуть небагато. Під сам корабель — більше, але тоді він і піде в заставу.

Террон усміхнувся.

— Я знаю один.

Неро подивився на нього з холодом.

— Не вимовляй.

Террон усе одно сказав:

— Таларо.

Фарен відклав аркуш.

— Ні.

— Згоден, — сказав Неро.

— Я жартував.

Проблема полягала в тому, що корабель чекати не зобов’язаний. Террон уже знав про іншу серйозну пропозицію.

— Від кого?

Капітан затримався лише на секунду.

— Таларо.

Неро повільно відкинувся на спинку стільця.

— Вони справді хочуть саме це судно?

— Їхній оглядач уже приходив двічі.

Навіщо Таларо вдруге приходили оглядати саме це судно, вони не знали. Корабель міг просто бути достатньо хорошим, щоб зацікавити великий торговий дім; Таларо могли й знати про інтерес Варти та не хотіти, щоб вона отримала власний транспорт. Обидві версії пояснювали факти, жодної не можна було довести.

— Відрізнити можемо? — запитав Фарен.

— Ні, — відповів Неро.

Фарен знову перечитав опис. П’ять місяців тому він бачив би передусім корпус, щогли й ціну. Тепер на полях стояли помітки Террона про вітрила й екіпаж, Неро — про ремонт і рейси; поруч лежали записи маршрутів, втрат і попередніх помилок. Цього вистачало, щоб не поспішати.

— На світанку оглянемо його ще раз, — сказав він. — Якщо Террон не знайде нової причини відмовитися, Неро рахує остаточну ціну.

Неро закрив книгу.

— От тепер можна спати.