Розділ десятий. Перша зачистка групи Авангард.

Двадцяте червня, 2025 року, сьома година. Всі члени авангарду зібралися біля входу в табір. Їх проводжав холодний вітер і хмарне небо. Люди зібралися аби їх проводжати, більшість було саме з буданів. Вони сподівались що повернутся до дому. Усі сорок дев’ять членів авангард зібрались і вже готувалися вирушати. Артем поправив свій рюкзак у якому був дивний контейнер. Під шум людей вийшов Голоанокомандувач Андрій Миколайович з відремонтованою сокирою. Він приготувався і почав свою промову.

—люди! Ми обіцяємо що щачистим буданівку і повернемося живими. Тому чекайте нас.

Головнокомандувач повернувся до членів Авангарду і промовив до них.

—сьогодні ми зібрали всіх хто хотів битись. Але знайте! Хтось з вас уже мав справу з монстрами, хтось ще ні але впевнений у своїх силах. Але ми всі смертні тому нам посмертних героїв не потрібно. Не ризикуйте без причини і слухайте свого капітана. Нам треба рухатись кілька кілометрів через ліс і поля тож надіюсь всі готові.

Усі члени авангарду почали кричати. Це свідчило про те що вони не планують здаватись.

—чудово! Якщо вирушимо зараз то за годину маємо бути на місці. Ми не можемо йти дорогою тож більшість не готові йти через ліс. Але я хочу від усіх гарного результату. Тож вирушаймо!

Люди почали підтримувати авангард серед них були і чиїсь друзі і родичі тому всі повинні були повернутися заради когось. А якщо є члени авангарду які не мають до кого повертатись?

Всі вирушили і обійшли озеро і попрямували в ліс. Командував головнокомандувач. Від самого початку була тактика. Увесь ближній бій був попереду і нападав на усіх монстрів що наближалися, а за ними була підтримка яка робила роботу по типу, накладали ефекти на монстрів, а хтось носив аптечки. Через те що більшість була в формі монстра інші монстри перли із всіх щілин. Всі приймали бій але швидко перемагали. Нікого на диво не поранили. Артем думав як зробити так аби було менше жертв або щоб їх взагалі не було. Але він тільки бився і бився. Так продовжувалось поки вони не вийшли з лісу. Коли вони вийшли вдалині за полем вони побачили будинки. Всі почали радіти тому що пів дороги було подолано.

—всі направляємся на південний захід.

Прокричав головнокомандувач і всі подивилися туди. Вони мусили іти попід ліс до поселення що знаходилося під лісом. Там має бути початок зачистки. Усі подивилися і думали на що вони підписались. Хтось думав що йому тут не місце.

—то попід ліс і до поселення?

Спитав Артем своїм серйозним і гучним голосом.

—так! Ну що вже боїшся?

Продовжив розмову Любомир.

—та ні! Якби не ви то я б за кілька хвилин був би там.

—та ну! Ну дійсно але коли ти зайдеш тебе роздеруть на шматочки монстри і залишать так. А ми прийдемо всі і поховаємо тебе там де ти помер.

Відповів Артемові Микола.

—ні я проти смертей тож виключимо цей результат!

Втрутився Назар Своїм тихим голосом.

Заступник і капітани почали сперечатись і інші на них дивилися і думали як вони можуть взагалі сперечатись у цей час?

—добре вирушаємо!

Всі зібрались і вирушили у те поселення. Їх атакували з двох сторін монстри. Вони були різноманітні. Якісь були фізично сильні а якісь мали не звичайну силу. По типу відрощування голок і так далі. Якісь були звіроподібні або повністю перетворились на звірів, їх видавало тільки їхній розмір і чорно-сірий колір шерсті.

—дивіться капітане Артем! Це монстр качок.

—дякую що попередив. Що я помітив це те що є два види сильних монстрів. Качки і просто сильні.

—і в чому різниця?

—тільки у вигляді! Паскуди усі сильні.

Артем відправився на качка і провів удар але помітив що у нього є зміцнення. Коли він ударив то зразу відскочив і упав. Він подивився на монстра який уже щось бурмотів і приготувався нанести удар. Артем розумів що навряд чи ухилиться він взагалі підняв руки і почувся удар. Артем не відчув ні болю ні нічого. Але коли він подивився біля нього були всі капітани і головнокомандувач з заступником. Вони зупинили удар і відбили його. І вони по черзі щось почали говорити.

—як ти смієш чіпати моїх капітанів? Ти чудовиську переросток.

—я був би радий аби ти помер але ти мій суперник. І поки хтось не перевершить іншого нам заборонено помирати.

—так якби влучив був би гарний м’ясний млинець.

—я вже наче говорив що смерті ми відкладаємо до старості.

Артем подивився на них і побачив заморожену руку монстра і те що він сміявся. Всі вже не могли дочекатись коли вони його переможуть.

—Дякую друзі! Якби не ви я б тут помер.

Всі приготували свої здібності але почули крик головнокомандувача.

—нікому не підходити! Тут вже робота для капітанів. Тож прикривайте нас поки ми боремся проти цього монстра.

Всі послухали і відступили. Всі розділились на чотири групи і оточили монстра і почали прикривати. Їхня задача була не підпускати близько монстрів. Члени другого загону що мали здібність розділились по одному на групу. Двоє що не мали здібність потрапили в одну групу. Коли всі розділились капітани помітили дещо дивне. Вони уважно дивилися на монстра і не розуміли в чому справа. Поки монстр не відростив биту. І палав вогнем.

—гей! Це моя бита вилупок двохметровий.

Викрикнув від злості Миролюб. Всі дивися і не могли зрозуміти в чому справа.

—як це можливо взагалі?

Спитав здивовано Артем. Він розумів що якщо він може копіювати чужі здібності то Перед ним зараз найсильніша загроза яку вони зустрічали.

—Не атакуйте його ніхто! Якщо ще хтось атакує то він просто скопіює здібність і стане могутнішим. — прокричав Артем.

—стоп! Я його не торкався, то як він взагалі копіював мою здібність?

—цей лід це частина вже твого тіла! — відповів Миролюб.

—а хіба твоя здібність не лід? — спитав Микола.

—моя здібність це управляти стихією яка залежить від моїх емоцій!

—відповів Назар і Артем подивився здивованим поглядом на Назара.

—то ти що Аанг із «Аватара» Чи що? — спитав Микола.

—Можна і так сказати! Але я не можу використовувати коли захочу.

—люди! Не хочте допомогти? Мене тут якби убивають.

Крикнув головнокомандувач втомленим голосом. Всі кинулись на монстра і почали атаку по черзі. Але монстр мав зміцнення і на додачу відрощував довгі і міцні шипи на місці де мали його вдарити. Кожен удар бився об шипи. Могли його атакувати всі крім Миколи. Але Микола думав коли найкраще використати свою здібність. Шипи працювали автоматично тож відволікти теж був не варіант. І тут Микола придумав план.

—слухайте хлопці! У мене план. Простий але виконати можна. Назаре ти можеш зробити нескінченний лід?

—можу а що!?

—твоя задача буде зробити все аби він не рухався! Впораєшся!

—якщо всі після цього виживуть то впораюсь, і не сумнівайся!

—чудово! Якщо так я використаю свій сміх тож здібність вогню він перестане використовувати. А ви всі бийте його з усієї силяки що у вас є.

—план хуйня! Крикнув Артем.

—Але ти в справі?

—звісно!

Всі приготувались і почали його атакувати. Микола використав свій сміх і монстр почав сміятись. Назар його знерухомив своїм льодом. Він заморозив його і лишив тільки голову, він підтримував міцність льоду. Шипи монстра не могли пробитись через лід. Артем Миролюб і головнокомандувач почали свою атаку. Їхня задача пробитися крізь шипи і рознести його голову. Коли вони замахнулись усі троє то почали кричати. Вони ударили з усієї сили і пробили шипи тим самим перетворивши його голову на кашу. Коли всі побачили що монстра перемогли всі почали радіти. Але головнокомандувач обернувся і крикнув до всіх.

—чого стоїмо? Рухаймося у нас немає часу.

Всі виконали наказ і почали рухатись далі аби почати свою зачистку.

Коли всі прийшли нарешті до поселення всі розділилися на три групи. В одній групі був один загін тож найменшою групою виявився другий загін. Вони почали відкривати двері і дивитись чи є люди. Більшість вони знайшли але не могли їх переконати що вони їм не нашкодять. А в деяких будинках вони зустрічали монстрів і трупи.

—це що за нах? — спитав один з незнайомців.

—здається хтось ховався але вони не знали про те що вони теж могли стати монстрами.

Це почув Артем і знову почав себе винити. Головнокомандувач попросив когось послати сигнал. Він перетворився на монстра і вистрілив зеленим феєрверком.

—це що взагалі? Спитав Артем.

—це моя здібність феєрверк! Мене звати Андрій якщо що.

—а я Артем!

—всі і так знають як вас звати!

—то що ти зробив?

—я відправив сигнал будівельникам! Вони скоро мають прибути. Тут не всі члени авангард. Ще десять мають прибути захищаючи будівельників. Я послав їм сигнал щоб вони знали що з нами все добре.

—будівельники?

—так тут буде будуватись стіна яка буде захищати цю частину тому що евакуювати всіх не має сенсу. Тож тут буде ще один табір. Члени Гоплон також прибудуть. Ну їхня частина на захист цього табору. Через те що наш табір знаходиться далеко від інших поселень то напади це рідкість.

—дивно! Ніби я капітан але нічого не знаю, а тут ти мені просто лекцію читаєш хоче це мав робити я.

—так але я розказав все що нам пояснили поки ви десь пропадали.

—я бігав!

—серйозно!? У таку важливу мить?

—ну такий я!

Тут почувся дивний звук. Коли Артем обернувся він побачив чоловіка який направив на нього мисливську рушницю.

—хто ви всі такі?

—ми члени Авангарду! Ми тут щоб врятувати людей.

—як ви можете це підвередити?

—Ніяк! Але ми тобі не вороги поки ти не вб’єш когось. Ми просто люди що дивом змогли отримати силу монстра. І якщо ти думаєш що ця рушниця мене вб’є то ти глибоко помиляєшся.

Тридцятирічний чоловік подивився на нього зі страхом на очах. Він думав що помре тут і зараз. Всі вже зібрались щоб врятувати Артема.

—слухай! Наша задача зробити так щоб люди тут не померли. І бажано когось завербувати до Авангарду чи до інших груп.

—груп? — Спитав з цікавості чоловік.

—так! У нас є багато груп. Група будівельників, група медиків Отрута, група захисників Гоплон, або група передової Авангард.

—чим займається Авангард?

—Авангард займається зачисткою поселень від монстрів і порятунком людей. Ми так само думали як нам вижити і створили всю цю систему яка ще розвивається. І ви наше перше поселення яке ми зачищаєм.

—чоловік оглянувся і опустив рушницю.

—добре переконали вірю вам на слово. Я всіх тут знаю тож переконаю їх. І знайду вам людей які вам потрібні.

—ні Авангард приймає лише бажаючих! — промовив головнокомандувач.

Чоловік знову оглянувся і промовив.

—і тому тут так багато молодих?

—так але більшість тут не такі прості як здається!

—Добре але можу я вас попросити про послугу? Можете допомогти моїм дочкам і не впускати їх в Авангард.

—це залежить від їхніх навичок! Бо тут люди які мали найбільші шанси вижити при зустріччю з монстром. Ми також не на осліп вибираєм.

—ясно! Якщо що мій дім позаду мене ми ховалися в підвалі.

Чоловік почав проводити і щось розказувати.

—знаєте одна моя дочка почала дивно поводитись. Почала падати і щось бурмотіти собі під ніс.

Артем зрозумів в чому річ і кинувся в підвал. Він спустився але вже було пізно. Молодша дочка вже перетворилася на монстра. Артем дивом ударив монстра і забрав старшу дочку і відвів в безпечне місце. Коли він їх віддав чоловікові він спитав де молодша але Артем мовчки спустився в підвал і почав бій. Він намагався вдарити з усієї сили в голову але вона перетворилася на воду і зникла. Артем вибіг і почав шукати монстра але до нього звернувся чоловік з тим самим питанням.

—гей де моя молодша дочка?

Після миті мовчання Артем таки наважився відповісти.

—ваша дочка… перетворилася на монстра і втекла.

Чоловік впав на коліна і почав плакати. Старша дочка що була поруч теж почала плакати. Вони не могли повірити що вона намагалася вбити власну дочку.

—вибачте! Якби я раніше прийшов ваша дочка могла бути зараз тут і говорити з нами.

Артем побіг і почав шукати монстра але не міг його знайти. Пів дня пошуків минули без успішно. Вони зачистили більшість території і прибули Будівельники і Гоплон і продовжили свою справу. Після того настав вечір. Хтось розвів багаття біля будинків в далині було видно ще кілька. Артем проходив від вогнища поки не знайшов чоловіка що втратив свою дочку. Він підійшов до вогнища. Там чоловік сидів разом зі своєю дочкою яка вперлася об чоловіка. Вона лежала на ньому так і дивилася бездушним поглядом на вогнище. Артем сів біля чоловіка і почав розмову.

—Слухайте… вибачте що не зміг врятувати вашу дочку.

—ти не винен! Ніхто не міг врятувати від такого.

Відповів чоловік з подавленим голосом

—Ні я міг врятувати вашу дочку якби пояснив як відмовитись від монстра або підкорити його. Але я не встиг і вона втекла.

—підкорити!?

Артем розказав все про те як можна уникнути перетворення на монстра і про те як можна використовувати його силу на свій розсуд і про компаньйона в голові. Вже потемніло і з’явилися перші зорі. А чоловік слухав і зрозумів що таке щось з ним сталось і здається відмовився від монстра. І розказав про це Артемові.

—слухай я так і не представився, мене звати Петро. А тебе як?

—Мене звати Артем! І я капітан другого загону угрупування Авангард.

—ти щось вже розказував про це! То що ви робить кожен загін?

—у нас всього три загони! Перший загін це суто підтримка яка прикриває всіх і рятує нам сраки. Другий тобто мій займається лобовою атакою і порятунком людей.

—якось суперечить одне одному не думаєш?

—так але я за порятунок людей і так виявилося що у мене мав би бути загін для атаки! І ще у нас є третій загін. Але я не знаю чим він займається. Він тільки но з’явився.

—ми займаємося порятунком поранених!

Сказав тихим голосом Назар. Його злякалися усі хто був біля вогнища.

—ти звідки тут з’явився!? — Спитав Артем після того як підскочив.

—Я просто тихо прийшов! І у мене питання. Ти серйозно? Виступив проти найсильнішого монстра якого ми взагалі зустрічали без страху на очах, але коли я просто до тебе заговорив то ти підскочив.

—знаєш ти просто несподівано з’явився! Монстрів за кілометр чути то тут немає несподіванки і я майже завжди готовий до бою. І до речі. Тобто ви займаєтесь порятунком поранених?

—ми забираємо всіх поранених у безпечне місце! І у нас є ще польові медики, хтось володіє силою монстра і допомагає зразу на місці а хтось намагається зробити так щоб поранений не помер поки його не заберуть.

—двадцять п’ять польових медиків? Ми що семеро відповідаємо за лобову атаку чи що?

—можна і так сказати! Але у нас є і люди що здатні битись і вони зазвичай і б’ються і рятують. Але так ви єдині хто відповідаєте за лобову атаку! А хто у цій атаці знаходиться?

—я Миролюб, головнокомандувач, і п’ять членів мого загону!

—а капітан першого загону?

—він в підтримці!

Капітани поспілкувались було чути як Гоплон захищає поселення від монстрів. Назар втомився і пішов спати поки Артем залишився разом чоловіком і його дочкою. Артем подивився на дочку у якої з самого початку були закриті очі ніби вона заснула на своєму батькові.

—слухайте. Мені шкода що я не зміг ні врятувати ні вбити вашу дочку.

—забудь! Не вини себе в тому що сталося. Якби не ти то можливо Олена померла б від рук власної сестри.

—знаєте! Я дещо дивне помітив коли намагався вдарити вашу дочку. Хоч це і був вже монстр але він не атакував ні мене ні вашу дочку.

Петро подивився з недорозумінням на Артема і подув легенький вітерець який підсилив вогонь.

—що ти маєш на увазі? Щось не так з Яною?

—так звати вашу дочку?

—так!

—я не знаю! У неї для початку була не звичайна здібність як для монстра. Хоч вже багатенько за три дні зустрів але досі знаходжу нових монстрів. І на додачу зазвичай коли людина перетворюється на монстра вона зразу атакує людей і людомонстрів. А ваша Яна не атакувала і втекла. Це дуже дивна поведінка.

—слухай Артем. Можна мені приєднатись до другого загону?

—чому б і ні! Але що робити з вашою дочкою?

Дівчинка встала. Виявляється вона не спала. Вона подивилася на Артема із серйозним поглядом і тоном сказала.

—я приєднаюсь до тебе капітане.

—Олено тобі не можна!

—чому ні? Я вже володію силою монстра тож я здатна битись.

Всі здивовано подивилися на Олену і не могли повірити в почуте Петро аж встав і дивився просто на свою дочку шокованим поглядом.

—звідки? — Спитав шоковано Петро.

—Після того як сестра перетворилася! Я змогла підкорити його і маю здібність до виживання.

—Але…

—стоп!

Крикнув Артем і тим самим зупинив суперечку.

—перепрошую Петро! Але я приймаю всіх бажаючих. Якщо вона відповість на мої питання то я вирішу чи буде вона в загоні чи ні. Тож ви будь ласка не заважайте.

Петро послухався і присів

—добре почнімо. Яка у тебе сила монстра?

—я назвала її еволюція. Це здатність під лаштуватись до будь яких умов. У мене може мінятись подоба монстра в залежності від того в якому я стані. І ще є лікувальні здібності. Я можу закрити рани тканиною що відрощує моє тіло і затягувати нею рани. А ще я можу…

—стоп!

Крикнув Артем перебивши Олену.

—цього достатньо щоб відправитись в третій загін, їм саме такі і треба.

—але я хочу у твій загін! Щоб винищувати монстрів і знайти свою сестру.

—відмовляюсь! У моєму загоні люди володіють хоч якоюсь силою і здатні про себе подбати. А ти не здатна себе захистити і помреш від першого монстра. Хоч твоя сила звучить доволі цікаво але вона для під влаштування до умов.

—будь ласка! Я не буду вам заважати, я здатна про себе подбати тож дозвольте вступити до вас.

Артем вже хотів знову відмовити але його зупинив Петро.

—слухай! Якщо я приєднаюсь то я буду за неї відповідати. Тож дозволь їй вступити у загін!

Артем подивився на Петра і на Олену і почав про щось думати. Компаньйон Артема переконував що це одна з найкращих ідей і щоб він погоджувався. Після миті мовчання Артем таки відповів.

—ну! Я вже з твоїх слів зрозумів твої наміри. Ви обоє прийняті. Петро ви не будете проходити перевірку! Чомусь я вам вірю. Але мені потрібні ваші страхи. Скажіть чого боїтеся?

—втратити дорогих людей!

Одночасно відповіли родичі. Артем усміхнувся і відповів.

—усе ви прийняті! Відчуття що я про це пошкодую але зробіть так щоб я не шкодував.

—зробимо все що в наших силах! — відповів Петро.

Добре! І ще є інформація. Я досі вибираю собі заступника тож хтось з вас ним можливо стане якщо добре себе покажете. А якщо покажете себе найкраще то тоді ви станете капітанами поки місця вільні. А зараз ідіть спати завтра я познайомлю з іншими.

Артем закінчив свою лекцію і всі пішли спати. Ніч була на диво ясна. Було лише кілька хмар на небі і все. І так заснув майже весь табір перед завтрішнім днем.