Розділ п’ятий. Воїн

Олівер ще ніколи так швидко не бігав. Вітер тріпотів у його волоссі, оглушуючи. За ним летів Енді, намагаючись наздогнати. Сайкс кричав на повні груди, марно сподіваючись отримати від когось допомогу. Вулиці були порожніми, лише подекуди світло у вітринах магазинів здавалося рятівним вогником.

В житті Олівера такі оманливі вогники більше не запалювалися.

Щось трапилося в його голові – зовсім не жага до життя, щось інше. Якщо ви хочете, щоб автор дав свій коментар, він буде коротким: Олівер потребував професійної допомоги, співчуття та підтримки, а отримав натомість… Енді.

– Від чого ти біжиш?! – кричав у його голові Блек.

Хлопець його ігнорував. Йому здавалося, що його серце не витримає і от-от зупиниться. Він не пам’ятав, коли востаннє займався спортом, якщо взагалі колись ним займався. Ноги ставали ватними. Він не відчував свої литкові м’язи, вони перетворилися на камінь. Олівер рахував секунди до моменту падіння, але продовжував бігти.

У нього було всього два варіанти – «бий або біжи». Скориставшись першим, і не відчувши нічого, окрім тваринного страху, залишалося тільки бігти. Проте і це було марним, його тіло, як завжди, зраджувало. Він не міг вдихнути, не міг видихнути, лише голосно хапав повітря, намагаючись втримати рівновагу. Не вийшло.

Він потрапив ногою у яму, падаючи і розбиваючи собі коліна та руки об бруківку. Сайкс звівся на карачки і відповз до стіни. Він бачив, як висока худа фігура повільно підходить до нього, не поспішаючи. Олі сперся спиною на стіну, обіймаючи себе обома руками і ховаючи голову в колінах. Він тихо шепотів, ніби заспокоюючи себе: «Прокинься, тобі потрібно прокинутися». Голова билася об колінні суглоби, але цього було недостатньо. Його долоні горіли, ніби хтось провів по них наждачним папером.

Енді зупинився біля його ніг, дивлячись зверху вниз. Олівер підняв на нього червоні очі – він плакав. Сам не знаючи від чого. Вперше він відчував таку безвихідь поза межами своєї голови. Він стиснув себе сильніше, але від цього не стало легше.

– Що ти від мене хочеш? – тихо запитав хлопець, злизуючи власні сльози.

– Олівере, я не людина, щоб щось від тебе хотіти, – Енді сів навпочіпки, спираючись пальцями на землю, щоб не впасти. – Ти просто сильно мене розізлив. Я ніколи не відчував нічого подібного, допоки не стикнувся з тобою. Чому ти хочеш себе вбити?

Сайкс дивився на нього близько секунди, потім знову розсміявся, смикаючи себе за волосся. Сміх був хрипким, надірваним, більше схожим на кашель. Він відкинув голову назад, вдарившись потилицею об стіну, і закрив очі.

– Чи не ти просив мене себе вбити? Я вже нічого не розумію…

– Чому ти такий спокійний? – нахилився до нього Енді, не очікуючи, що знову отримає по обличчю.

Блек відсахнувся, але не впав, лише торкнувся пальцями до того місця, де залишився слід від удару.

– Спокійний? – голос тремтів від сміху, тріщав від сарказму. – Хто ти? Ти молотиш якусь нісенітницю про те, що ти не людина, що ти винищуєш якихось безсмертних, що я розізлив тебе. Я?! ТЕБЕ?! ТИ, ПЕС, НІЧОГО НЕ ПЕРЕПЛУТАВ?! ТА ПРИ ЧОМУ ТУТ ВЗАГАЛІ Я?! – накинувся на нього з кулаками Сайкс. Він гатив по всьому, що траплялося під руки. Олі притиснув Енді всією своєю вагою до асфальту, луплячи того просто по обличчю. – ТИ ЗІПСУВАВ МОЇ ПЛАНИ! – схопив він прибульця за комір, прикладаючи головою до землі. – ТИ ХТО ВЗАГАЛІ ТАКИЙ, ЩОБ ПСУВАТИ МОЇ ПЛАНИ?! – останній удар припав прямо в ніс, після чого Олівер тяжко зітхнув і опустив руки.

Він дивився на закривавлене обличчя, таку ж закривавлену жилетку людини під ним, та свої побиті долоні і просто мовчав. Енді злегка поворухнувся, протягуючи йому кинджал і показуючи на власне горло. Сайкс взяв його в руку, покрутив, перевіряючи, наскільки гострим було лезо, і відкинув в сторону. Пролунав гучний металевий звук, після чого Олівер заплакав, стискаючи в руках одяг Блека. Він схилився над його грудьми, гарячі сльози капали на відкриту шкіру незнайомця. Йому було так погано.

– Я більше не можу грати у цю гру, розумієш? Що б я не обирав, як би сильно я не старався, скільки б разів я не намагався – я завжди буду програвати, завжди буду ніким. Ніхто не пояснює правил у цьому дурдомі, ніхто ніколи не стає на мою сторону. Із цього життя неможливо вибратися живим, у ньому немає жодного сенсу. МОЄ ЖИТТЯ НЕ МАЄ ЖОДНОГО СЕНСУ! Я ніхто і звати мене «ніяк». Я не хочу тут бути, я не обирав бути частиною цього світу. А ти просто прийшов і все зіпсував, – остання фраза була сказана майже шепотом.

Енді не рухався, вивчаючи Олівера поглядом. Він тяжко ковтнув згусток крові, що встиг зібратися в роті і носі, і так само тихо промовив:

– Вирішив грати роль хорошого персонажа у своєму світі ідіотів? – примружив очі Блек.

– Що ти маєш на увазі? – на обличчі Сайкса почало з’являтися вже знайоме Енді роздратування.

– Ти дійсно боровся, – кивнув головою старший на знак схвалення. – Тільки з ким? – він витер кров з обличчя, ще більше розмазавши її. – Хочеш знати хто я? – Блек спробував сісти, вдалося це погано, враховуючи, що Олі все ще не відпускав його жилетку. Але цього було достатньо, широкі темні крила розкрилися за його спиною, змушуючи очі молодшого розширитися до неприродного розміру. Олівер відскочив вбік, падаючи на спину.

– Це нереально, – спромігся видавити з себе він.

– І як ти відрізняєш реальність від сну? Мені справді цікаво.

– Мені потрібно прокинутися, – ніби не чув його Сайкс.

Енді схилився над ним щоб дати ляпаса по обличчю.

– Боляче? – звів брову Енді. Олівер лише слабко кивнув. – Достатньо реально?

Сайкс мовчав.

– З ким ти борешся? – задав своє питання ще раз Блек.

– З собою, – коротко відповів Олі, підповзаючи ближче. Він не знав, навіщо це робить, та йому дуже хотілося торкнутися крила незнайомця. Хотілося не відчути під пальцями нічого, окрім повітря. Щоб нігті боляче врізалися в зчесану шкіру. Але ні – він відчуває пір’я, неймовірно схоже на пташине. Його ніби пробиває струмом і він відсмикує долоню. – Що ти таке, чорт забирай? – підіймає хлопець голову на співрозмовника.

– Віриш у інші цивілізації? – склав крила за спиною Енді.

– Ніколи не думав про це, – чесно відповів Сайкс.

– Саме час починати, – звівся прибулець на ноги, протягуючи руку Оліверу. Той не прийняв допомогу – встав самостійно. – На моїй планеті ти б не протримався і кількох годин. Ти надто зациклений на собі.

Губи Олівера розпливлися у кривій посмішці.

– Зациклений? На собі? – долоні знову стиснулися в кулаки.

– Як назвеш це по-іншому? Ти щодня думаєш тільки про себе, прокидаєшся з думкою, як все погано і засинаєш із нею ж. Ти сказав, що більше не можеш. А ти, взагалі, пробував? Жити, я маю на увазі.

– О-о-о, а ти колись пробував запити огірок молоком і не обісратися після цього? – склав руки в замок Сайкс, розвертаючись і крокуючи в сторону свого будинку.

– Ні, не пробував, – рушив за ним Блек.

– Нехай це буде твоєю першою їжею на Землі.

– Я не збираюся тут затримуватися. Ми шукаємо нові планети для життя, ваша не підходить.

– Воно й не дивно, на ній люди жити не хочуть, – хмикнув хлопець.

– В них і проблема. Йолопи. Ми перехопили сигнал з космосу, де велися складні математичні розрахунки. Ми сподівалися знайти цивілізацію, здатну до абстрактного мислення, до вирішення складних логічних задач. Сигнал складався з 1679 бінарних розрядів, організованих у вигляді зображення розміром 23 на 73 пікселі. У цьому зображенні була закодована базова інформація про людство та Землю, – Енді зробив паузу, чекаючи якоїсь реакції від Олівера. Той мовчки йшов, не озираючись. – Базова інформація про вас неправдива – ви їблани, – закінчив він.

– Де ти вивчив це слово? – озирнувся на нього Сайкс.

– У твоїй голові, – знизав Блек плечима.

– Хто б сумнівався.

– Ви не вмієте виделку в руках тримати, якого контакту з прибульцями ви шукали? – зрівнявся з ним чоловік.

– Слухай, мені так похуй на твою природу і якісь там сигнали, – помотав головою Олі.

– Та тобі на все похуй, окрім себе.

– Ти хочеш, щоб я тобі ще раз врізав? – зупинився хлопець.

– Якщо тобі від цього стане легше, – розвів він руками.

– Нахуя ти мене побив? – різко запитав його Олівер.

– Я не вмію по-іншому, – спокійно пояснив Енді, показуючи йому свою шию і груди, які були вимазані в чомусь чорному, але заляпані зверху кров’ю.

– Ти хочеш, щоб я оцінив твоє тіло? – звів брови Олі.

– Це мітки, які означають, що я воїн, – гордо розправив крила Блек, змушуючи молодшого відвернутися.

– Ні, ти довбойоб, – зітхнув хлопець, звертаючи на дорогу, яка вела додому. – І заховай цю хуйню, – штовхнув він його в плече.

Енді спохмурнів, ховаючи крила. До цього часу його ранг ніколи не піддавали критиці, тож він не знав, що на це відповісти.

***

– Ти не підеш зі мною, – ствердно сказав Сайкс, переступаючи поріг своєї занедбаної квартири.

– Як це розуміти? – поставив свою ногу між дверима і прорізом Енді.

– Іди завойовуй нові території деінде, воїне, – вдарив Олі дверима по взуттю Блека, та той не спішив забирати ногу.

– Мені заборонили вступати з вами у контакт, – рука вже налягала на ручку, штовхаючи від себе.

– Я не гівно, щоб у мене вступати, – буркнув хлопець, тримаючись за одвірок.

– Я теж про це подумав, коли вперше зустрів тебе, – просяяло обличчя прибульця.

– Ну, хоч в чомусь ми вперше зійшлися думками, – хмикнув Сайкс, закусивши щоку з внутрішнього боку, і пройшов вглиб квартири, залишаючи двері відчиненими.