III.

Суйрей сиділа на невеликому килимі, притискаючись спиною до холодної стіни. У пальцях вона стискала аркуш. Сигнет із знаком Ла був трохи видозмінений — лінії змістилися, але не настільки, щоб ошукати її око. Вона надто довго вчилася помічати дрібниці, аби пропустити таке.

Вона провела нігтем по краю печатки та відклала лист убік.

— Маомао…

У кутку кімнати стояла невелика скринька. Суйрей натиснула на непомітний виступ, витягнула приховану шухлядку й дістала крихітний флакон з темного скла.

На її устах з’явилася тінь посмішки. «Спочатку свинцева пудра. Тепер афродізіак. Цікаво, що тебе змусило піти на це, Маомао?» Маомао знову грала у власну гру. Проте вголос Суйрей не мовила жодного слова. Між ними взагалі не було місця для розмов чи дружніх порад. Вони ніколи не обговорювали власні плани. Лише розрахунок, обмін послугами та мовчазна вигода.

Вона взяла тонкий шматочок рисового паперу і швидкими штрихами вивела три ієрогліфи. Жодних привітань, без підпису чи без побажань. Дія за дію, інформація за послугу — єдине правило, яке обидві розуміли без слів.

Коли треба було передати інформацію, Суйрей залишала записку. Коли потрібна була послуга, Маомао знаходила спосіб віддячити. Якщо одна з них хотіла попередити іншу, достатньо було покласти потрібну річ у потрібне місце. Загорнувши флакон у шовкову хустинку, Суйрей зав’язала її акуратним вузлом і протягнула своїй довіреній служниці.

— До саду. Вночі. Поклади під камінь із вирізьбленим журавлем. І не дивися по сторонам, — мовила Суйрей тихо, але кожне слово було чітким.

Служниця лише кивнула, зберігаючи абсолютно незворушне обличчя, як і у власної господині. Роки дисципліни навчили її головному: не знати, не питати, не замислюватися, просто віддано виконувати.

Коли двері зачинилися, Суйрей різко притиснула долоню до скроні, де вже звичним пульсуючим жаром давався взнаки головний біль. У кімнати було душно, і це сильніше посилювало мігрень. Суйрей ще довго залишалася на місці, слухаючи порожнечу кімнати. «Лакан. Маомао. Я не довіряю жодному з вас. Але твої амбіції, дівчинко, зворушливо наївні. З тобою легко працювати. Поки що.»

Її макіяж сьогодні був трошки яскравіший, ніж учора. Кольори були більш насиченими, трохи більше білил, але все одно в рамках дозволеного. Вона це зробила навмисне. Щоби ніхто не помітив, як вона гарна. Щоби її не помітили взагалі. Суйрей була майстром у мистецтві бути непоміченою, але впливовою. Їй було набагато зручніше, коли люди дивилися повз неї.

Суйрей була тінню. І саме тінь зараз допомагала іншій тіні розіграти небезпечну партію, знаючи, що в цій грі завжди є щось більше, ніж здається на перший погляд.

— Подивимося, що ти задумала, Маомао…

***

Минуло кілька днів. Весь палац усе ще жив у затягнутому ритмі жалоби, де в кожному коридорі висів страх та смуток. Проте Маомао вже давно мислила наперед. Для неї траур був лише зручною паузою, що давала можливість розкласти власні пастки до наступного акту.

На її столі, серед розкиданих сувоїв та порожніх чашок, лежав пакуночок. Усередині — маленький флакон-олійка з ледь вловимим ароматом, що дражнив почуття. Афродізіак. Справжній, рідкісний, зварений за старими рецептами, що передавалися з вуст в вуста. Її союзниця не підвела, і ця думка викликала легке задоволення.

Маомао піднесла склянку до світла і з цікавістю розглядала флакон. Густа бурштинова рідина повільно перекочувалася по стінках. Дівчина посміхнулася кутиками губ. Використовувати це на собі вона не збиралася — самі лише думки про те, щоб добровільно стати ще однією іграшкою в гаремі, вбиратися в шовки й змагатися з іншими за увагу Імператора, спокушати його, викликали в неї огиду. Їй потрібен був інший шлях.

Маомао піднесла флакон з афродізіаком ближче до носа, але одразу відставила.

— Гаразд.

Їй потрібно було зробити лише одне. Але вона не хотіла поспішати. Поспіх часто змушував людей робити дурниці.

Того ж вечора, коли сутінки почали згущатися, Маомао без стуку переступила поріг батьківського кабінету. Кімната була наповнена запахом старих сувоїв та гіркотою чаю. Лакан сидів за дошкою ґо. На його боці вже стояло кілька чорних каменів, але гра, судячи з усього, давно перестала його цікавити.

— Ти знову не постукала.

— Двері були відчинені.

— Що тобі потрібно? — він підняв брову.

— Батьку, — промовила вона м’яко, але з натягнутою нотою напруження в голосі. Це було ледь помітно для стороннього вуха, але чітко вловимо для Лакана. — Я думала про тих наложниць. Імператор ще не обрав нових, правда?

— Це не твоя справа, — відрізав він, навіть не підводячи очей від дошки ґо, де його пальці вже розташували кілька каменів. Та вона знала, що він слухає. Її слова вже почали сіяти зерна у його свідомості.

— Якщо ти знову говоритимеш з Імператором… — Маомао підійшла ближче й спокійно підлила йому в чашу гарячого чаю. — Можливо, варто попередити його, що поспішність у виборі наложниць після такого — помилка. Палац може втратити більше, ніж здобуде.

Вона говорила з ним на рівних, мовою стратегії та розрахунку, знаючи, що тільки так можна привернути його увагу.

Лакан загарбав пальцями кілька каменів і нарешті подивився на доньку. Його погляд ковзнув по її обличчю, ніби намагаючись намацати прихований гачок під цими невинними словами. Він відчував маніпуляцію, але поки не бачив усієї картини.

— Цікава думка, — нарешті сказав він. — І що ти пропонуєш?

— Нічого, — відповіла Маомао, її очі блиснули. — Тільки спостереження. Поки траур триває, хай кожна панянка проявить себе.

«А поки він буде спостерігати за ними, я покажу себе в усій красі. Так, щоби він дивився тільки на мене.»

Лакан поволі кивнув. Дозволити хаосу викрити слабких, спостерігати за боротьбою збоку, а потім втрутитися в потрібний момент — це цілком відповідало його стилю.

— Він знову буде тут за три дні, — сказав він, повертаючись до дошки. — Не підведи мене.

«Я тебе ніколи не підводжу, тату. Я тебе лише використовую.» План сформувався. Маомао схилила голову в поклоні, приховуючи задоволену посмішку. Цього було достатньо. Тепер у неї був точний термін. Вона вже подумки складала меню на той вечір — і звісно ж одна особлива страва, яка мала змінити всі правила гри. Її шлях до трону почнеться не з ласки, а з контролю. Імператор не знатиме, що з першого укусу вже почав грати за її правилами.

Вона вийшла. Лакан ще деякий час дивився на зачинені двері. Потім перевів погляд на дошку. І тільки тоді помітив, що донька поставила свій камінь на місце, де його позиція тепер була значно гіршою.

Уночі, коли вона повернулася до своєї кімнати, служниці пересувалися тихо, майже не дихаючи. Останніми днями господиня була надто роздратованою, і ніхто не хотів натрапити під гарячу руку садистки.

***

Як і обіцяв Лакан, за три дні імператор дійсно з’явився в супроводі лише кількох охоронців. Офіційно він прийшов радитися щодо державних справ, що накопичилися за час його скорботи. Неофіційно — йому бракувало порад свого стратега. Того раціонального, холодного аналізу Лакана, який завжди впорядковував хаос у його голові.

Цього разу Маомао наполягла, щоб бути присутньою при розмові.

— Я заміню служниць, — мовила вона напередодні. — Чи є шкода в тому, що донька просто подаватиме чай і вчитиметься манер?

У її голосі не було прохання, лише констатація факту, що межувала з вимогою. Фенсянь лише мовчки кивнула. В її очах промайнуло щось невловиме — тривога, чи, можливо, щось інше, подібне на усвідомлення неминучості, але мати не мовила й слова. Лакан лише знизав плечима, дозволяючи своїй доньці робити перший хід.

Маомао зустріла Імператора з поклоном. Але в її погляді не було покори. Цей жест був завуальований під ідеальну манерність. Вона з грацією, що була притаманна лише їй, розливала чай та розставляла вишукані закуски на столі — кожен її рух був продуманий до дрібниць, як елемент складного танцю. Усе мало справити враження.

Імператор дивився на неї з тією ж зневажливою байдужістю, що й раніше, немов вона була лише ще однією деталлю інтер’єру. Її підкреслена старанність явно його муляла — він не любив, коли люди намагалися стрибнути вище голови.

Маомао рухалася з гідністю. Її сукня була скромною, але витонченою, її темно-сірий колір не привертав зайвої уваги. Макіяж — мінімальний, проте майстерно підкреслював її глибокі очі, роблячи їх ще більш виразними. Імператор не приховував, що помічає, як вона старається — і це його дратувало.

Серед кількох тарілок на столі виділялися мариновані гриби мацутаке. Рідкісна річ, але Лакан терпіти не міг їхнього специфічного смаку й запаху. Маомао знала це напевно. А отже, крапля олії, розчинена в маринаді, мала дістатися лише одній людині. Точніше, цілі.

Вони сиділи за низьким столом, Маомао не втручалась у розмову — лише мовчки подавала чай, міняла страви, вчасно опускала очі, як личить бездоганній служниці.

Вони розмовляли. Лакан — відсторонено й сухо, звично тримаючи все під контролем. Імператор — трохи роздратовано, його голос був напруженим. Він бачив, як Маомао демонструє свої вміння. Він не любив, коли люди здавалися кращими, ніж вони є насправді.

— Вона не в моєму смаку, — ледь чутно кинув він Лакану, але так, щоб Маомао все одно почула. Мабуть, він вирішив, що присутність дівчини — це незграбна спроба батька підсунути йому доньку, а не її власний план.

Та вона не зреагувала. Жоден м’яз на її обличчі не здригнувся, її погляд залишався незворушним. Лише мовчки підсунула йому таріль з мацутаке. Афродізіак діяв м’яко та без втрати контролю: він не позбавляв розуму, але знімав напругу, змінював сприйняття і робив людину поступливішою, роблячи свідомість більш відкритою до впливу, до певних пропозицій. Її погляд затримався на його пальцях, які, нічого не підозрюючи, взяли палички.

Чоловіки перейшли до обговорення майбутнього садового бенкету — щорічне свято краси, що традиційно збирало найвпливовіших жінок двору в розкішному імператорському саду. Але через траур і брак жінок свято ризикувало перетворитися на формальність.

— Всього дві наложниці залишилося… — зітхнув імператор, його голос був пронизаний ледь помітною тугою, що переходила в роздратування. — Це буде не бенкет, а фарс. Ми вирішили зробити виняток. Дозволити кільком рекомендованим наложницям середнього рангу з’явитися на святі. Подивимося, чи є там хоч хтось вартий уваги, — у його голосі бриніла надія, яка межувала з відчаєм.

Десь між другою чашкою чаю і третім грибом його тон змінився. Непомітно, але відчутно. Спина розслабилася, а на зазвичай суворому обличчі з’явилася легка усмішка. Він раптом засміявся — голосно й розкуто, ніби з кімнати спала якась вага. Він уперше глянув на Маомао без колишньої зневаги, а з краплею інтересу. Цей погляд був змішаний з цікавістю, що межувала з ледь помітною симпатією.

Лакан одразу помітив це. Його очі звузилися, коли він спостерігав за зміною в поведінці Імператора, фіксуючи кожну деталь.

— Знаєш, — мовив імператор, усміхаючись не до Лакана, а до дівчини, — хоч вона і не наложниця, але чому б їй не з’явитися на бенкеті? За моїм особистим запрошенням.

Він розщедрився, відчуваючи дивний азарт та подався вперед. Лакан насупив брови.

— Кому?

— Твоїй доньці. Цікаво подивитися, чи така вона цікава, як хоче здаватися. Якщо ні — хай залишиться у своєму клані. Задній палац закрите місце. Але ж варто дати шанс, правда? — у голосі Імператора вже не було байдужості, лише грайливий виклик.

Маомао нічим не показала радості. Її обличчя залишалося незворушним, а постава рівною. Але всередині пульс спалахнув гарячим тріумфом, немов битва вже була виграна.

Лакан мовчав. Його погляд перевівся з імператора на обличчя доньки. Він надто добре знав людські повадки, аби не помітити, як раптово змінився настрій гостя під впливом чогось невидимого, і чиї руки приклалися до цього. В очах з’явилося розуміння ситуації. Лакан подивився на неї.

— Маомао?

— Так.

— Імператор хоче бачити тебе на святі, — холодно мовив Лакан.

— Якщо ви наказуєте, — Маомао обернулася до самого Імператора.

— Ні. Я запрошую, — з усмішкою відказав правитель.

Маомао схилила голову.

— Тоді дякую.

Коли Імператор пішов, розвеселений і, здається, трохи надто задоволений, Лакан повільно зачинив двері. Він повернувся до доньки, його погляд був прямим і пронизливим.

— Самооцінку не зачіпає, коли увагу доводиться привертати такими засобами? — риторичне запитання. — Що ти йому підмішала?

Маомао спокійно, з тією ж бездоганною грацією, складала порожні піали на тацю. Навіть не повернувши голови, вона мовила:

— Просто міцний чай. Я хотіла, щоб його день став трішки теплішим.

У її голосі звучала майже свята невинність. Жодного сліду неправди. Лакан дивився на доньку.

— Мені не подобається, як ти усміхаєшся, — сказав він тихо.

«Це… занадто схоже на мене.» Ця думка була усвідомленням того, що Маомао, можливо, перевершила його.

— То, може, ти нарешті мною пишаєшся, батьку? — Маомао випросталася й з викликом подивилася йому просто в очі.

Лакан не відповів. Але на порозі, перед тим як вийти, кутик його вуст ледь помітно сіпнувся вгору. Ця посмішка була дивною сумішшю визнання та гордості.

— Готуйся до бенкету, — кинув він через плече.

Бенкет. Доведеться йти, бачити людей, усміхатися тим, кому зовсім не хочеться посміхатися. Але це вже не мало значення. Імператор запросив її сам. Тепер ніхто не зможе сказати, що вона потрапила туди випадково.