4559 Results with the "Ч/Ч" warning
Визначення: стосунки чоловік/чоловік
-
Розділ
Розділ сьомий. Алея Діаґон.
☆☆☆ Гаррі поспіхом застібав свою оксамитову мантію смарагдового кольору, стоячи перед дзеркалом у своїй кімнаті на Площі Ґриммо Дванадцять. Він ще декілька разів провів рукою по своєму неслухняному волоссі, немов намагаючись його якось вкласти. Хоч йому вже давно було…-
9,2 K • Ongoing
-
- Фанфік
Обіцянки, які я не стримаю
Щоб врятувати Дазая, Чуя зайшов занадно далеко у використанні Прокляття. Щоб врятувати Чую, Дазай готовий виступити проти Бога (і французького уряду). Підказка Вамптоберу: Продав мою душу, зламав мої кістки. -
Розділ
Нічні зміни
На вулиці свистить вітер, шархутить листя на деревах. Люди біжать у теплі домівки. Живуть життя. А деякі люди ці життя рятують. Зараз два лікарі-хірурги сидять у кабінеті, п'ють чай. На годиннику близько одиннадцятої вечора. Нічна зміна. Останнійм часом у них збігаються графіки…-
71 • Ongoing
-
-
Розділ
Розділи
Незнайомець на дивані не поспішав відповідати на Кирієві саркастичні випади. Він лише дивився, ніби оцінюючи кожен рух, кожен жест. Його погляд був важким, як свинець, і Кирій відчув, як по спині пробіг неприємний холодок. "О, чудово, я притягнув додому маніяка," — подумав він,…-
6,1 K • Ongoing
-
- Фанфік
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. - Фанфік
Союз двох химер
Останні десять років життя Северуса Снейпа були сповнені злетів і падінь: він посварився з єдиною подругою, утратив батьків, зв’язався з не найкращою компанією. А тепер іще й Мародери не дають йому спокою навіть після випуску з Гоґвортсу! Опісля чергової сутички з тутешнім «ґрифіндорським зоопарком» Напівкровний Принц ближче знайомиться з новим знайомим — тим самим, хто останньої миті зупинив його, коли він уже був готовий… -
Розділ
Шрами минулого
Тимур сопе у шию Назара. Інший міцно обіймає його. Шоста ранку, вони втомлені, але задоволені. На вулиці тиша, дуже рідко проїжджають машини. У кімнаті чути лише цокання годинника. Назар читає новини у своєму телефоні, поки його не відволікає тихий стук у двері. Через якусь мить, у…-
71 • Ongoing
-
-
Розділ
Розділи
Кирій стояв, упершись руками в стегна, і свердлив Артема поглядом, який міг би розплавити сталь. Пістолет на столі виглядав як нахабна заява, ніби цей тип уже вважав себе господарем його квартири. "У грі? Мій? Серьезно?" — Кирій ледве стримував бажання розсміятися, але в грудях…-
6,1 K • Ongoing
-
-
-
Розділ
Глава 7 Колаборація
Час линув, мов повноводна ріка. Дні змінялися ночами, ранки пролітали митями, щоб знову стати днями, наповненими тренуваннями, репетиціями, записами, інтерв'ю. Коло за колом, сплітаючись у невпинну череду в якій важко було виокремити щось конкретне. Робота, робота, робота. До…-
9,3 K • Ongoing
-
- Попередній 1 2 3 4 Далі
