Я не Кен!!!

– Так, так, так~ Хто ж це тут у нас? Лицар краси? – зухвалим, хриплячим голосом, що ріже та водночас лоскоче барабанні перетинки, ввійшовши до кімнати, прокрехкотів робо-ковбой. Він сперся на дверну раму, схрестивши руки на грудях.

– Радий, що ти знову тішиш мої очі своєю чарівною присутністю, мій срібний ковбою. Чи тривожить тебе щось, мій дорогий Бутхілле? – Ардженті говорив спокійним, м’яким голосом. Його погляд ніжний, немов він обіймає ковбоя своїми смарагдовими очима. Ардженті сидів за столом, зціпивши свої долоні у замок під підборіддям.

Бутхілл зашарівся від слів чоловіка. Скільки б він не говорив сам собі, що Ардженті спілкується так з усіма, адже слідує за еоном краси, та внутрішнє відчуття того, що між ними є… “особливий зв’язок”, надурити неможливо. Від легкого, приємного сорому робот відхилився від дверної рами, опускаючи одну руку, в той час як інша мимоволі потяглась до його потилиці. Крізь гострі зуби, погано вдаючи роздратованість, він промовив:

– Ах, ти… Довбаний… Л-лицаре! Агх, заради всього йобаного… Ти можеш говорити не так… – на його язиці танцювала свій повільний вальс слово “солодко”, проте грізний ковбой не міг собі дозволити сказати семе це, адже це означало б, що він приймає свою слабкість перед чарівливим Ардженті. – Не так… – Агх, їбись ти конем! 

Послідовник Ідріли у відповідь на сором’язливі слова ковбоя тільки посміхнувся.

– Ах, мій любий ковбою! Чи не думаєш ти, що ми чудова пара? Твоє механічне тіло срібного кольору, моє ім’я як хімічний елемент, Аргентум, що є сріблом! Чи не знаходиш ти у цьому зв’язок, дорогенький? 

– Що ти в біса верзеш? 

– Ах, пробач мою нескромність, мій любий. – Зазвичай м’який, сповнений ніжності погляд Ардженті здавався все більше і більше інтенсивним. – Тож, що привело тебе у кімнату, де я сиджу, мій срібний ковбою? 

– Ааа… – Бутхілл задумливо відвів погляд, чухаючи свою потилицю. – Блять! Я з тобою вже й забув, чому прийшов… 

– Хаха~ Чом би тобі тоді не присісти, розділивши зі мною чашечку чаю? Або ж, якщо твоя душа бажає, як поважний ковбой, ти розділиш зі мною чарочку віскі? – голос лицаря був таким спокусливим… Чи, скоріше, спокусливішим було слово “віскі”. 

– Віскі, кажеш… Ну, що ж… Я б не відмовився. Але тільки через віскі, не через твою компанію, довбню. – Так сміливо і нахабно брехати космічний рейнджер навчився, мабуть, під час однієї зі своїх місій. Проте, перед Ардженті він чомусь завжди трошечки червонів, що сильно видавало його брехню. Бутхілл скоротив відстань між ними, зайнявши місце навпроти Ардженті за столом. – Що ти сам питимеш, га, трояндоголовий? – Поставивши однин лікоть на стіл, аби долонею підперти своє підборіддя, запитав він, дивлячись на чоловіка з-під лоба.

– Хахаха! – несподіване прізвисько зовсім не образило, а навпаки, розсмішило Ардженті, тож кімната була наповнена солодким, мов мед, але зовсім не приторним, сміхом лицаря. – Що ж, мій любий Бутхілле, я розділю смак віскі з тобою. Проте, я додам до цього сирого напою трохи краси, перетворивши його на Гарячого Тодді, додавши трохи меду. – З цими словами, Ардженті налив та штовхнув чарку Бутхіллу та почав наливати собі, додаючи мед, аби приготувати коктейль.

– Хах, навіть з напоями ти солоденький… – усміхаючись, промовив ковбой.

– Ох? Чи я щойно почув комплімент від тебе? – з посмішкою на устах запитав лицар.

– Вважай, це у знак подяки за випивку, – після цієї фрази, Бутхілл різким рухом перехилив склянку з віскі і влив її всю собі в горлянку. – Вибач за безпардонність, ха-ха. Ти навіть не доробив свій напій, а моя склянка вже пуста… Хах.

– Не варто перейматися, мій любий, головне, що пляшка ще не пуста і я у змозі налити ще.

– Ха-ха, я бачу, ти сьогодні щедрий. З чого б це? – ковбой дражнився.

– Що ж, якщо ти вже запитав… – наливаючи вже другу склянку для Бутхілла, голос Ардженті… здався ковбою загадковим.

– Гей, гей, гей! Що ти вже надумав?!

– Ах, мій любий Бутхілле! – лицар пихнув повну чарку Бутхіллу, а сам зробив ковток свого напою. Солодкий смак меду пом’якшував різкість спиртного, у той час як віскі допомагало набратися сміливості і сказати те, що давно хвилювало лицаря краси. – Напередодні, мені стало цікаво… – градус розмови підвищувався, як і градус алкоголю в організмі обох чоловіків. Перед тим, як сказати ще щось, Ардженті зробив ще один ковток саморобного коктейлю.

– Ну? Не тягни, що ти як не рідний? – осушивши другу склянку віскі, Бутхілл помітно розслабився. Якщо до цього він сидів, спираючись на свої лікті на столі, то зараз він сперся на спинку стільця, широко розставивши свої металеві ноги, на які він поклав долоні… Ах, йому хотілося б покласти на свої стегна долоні Ардженті, але натомість він поклав свої власні. Усвідомивши, на якій думці він себе зловив, Бутхілл зашарівся і знову напружився. – Тож… Що тебе там цікавило? Давай, у мене не цілий день часу! – у марних спробах приховати свої почервонілі щоки, ковбой насупив брови, намагаючись видати червоний колір свого обличчя за роздратованість.

Побачивши реакцію Бутхілла, Ардженті зрозумів, що потрібно діяти зараз, тому чоловік випив ще трохи, щоб підсилити свою сміливість і приспати надмірне почуття сорому через питання. Зітхнувши, він зрозумів, що випив недостатньо, тому намагався якнайшвидше допити все, поки Бутхілл спостерігав за ним.

– Гей, чоловіче, що там аж таке, що ти маєш випити цілу йобану склянку йобаного віскі, аби задати своє питання? – ковбой говорив наче й спокійним, але, водночас, знервованим тоном. Він переймався за Ардженті, адже той ніколи не відрізнявся своєю пристрастю до алкоголю і міг не пити більше трьох ковтків. 

Ардженті зніяковів. Іронічно, що чоловік намагався заглушити сором алкоголем, проте від спиртного стало ще більш неславно. 

– Я-я… – слова померли у його обпеченій віскі горлянці. Чи не вперше лицар краси, послідовник Ідріли, не міг підібрати слів.

– Гей, емм… Я не засуджуватиму у разі чого, – намагався розговорити його Бутхілл.

– Що ж… Ти… Маєш на дев’яносто відсотків роботизоване тіло, так?.. – Ардженті тепер говорив тихіше, наче боявся сторонніх вух. 

– Ну… Так. А ти хочеш його дослідити, га? – Бутхілл дражнив Ардженті із зухвалою посмішкою, навіть не здогадуючись, що він, наче вистріливши кулею зі свого револьверу, під точним прицілом поцілив у самісіньке яблучко.

Ардженті застиг. Звідки Бутхілл знає про його бажання?..

– Та ну, диваче, я ж просто, блять, жартую! Чого ти застиг? – після секундної паузи, зіниці Бутхілла звузились, очі широко відкрились, а усмішка перетворилась на незімкнуті вуста, що застигли у виразі глибокого шоку. – Ти… йобаний збоченцю!

– Вибач, мій любий Бутхілле! – зненацька, голос Ардженті раптом… пом’якшав? Лицар не був розслаблений, проте його обличчя блок червоним вже не від сорому… – Я… Я б дійсно хотів поцікавитись, чи… Чи є ти ідеалом чоловічої лялькової краси? Чи “Кен” ти? – щоки Ардженті були червоними, але вираз його обличчя був зухвалим. Сумнівів не залишилось – чоловік збуджений. 

– Що?! Що ти нахуй мелеш?! Я не Кен! – важко сказати, Бутхілл був обурений, роздратований, наляканий чи все водночас. 

– Нужбо, срібний ковбою, не варто соромитись… Покажи мені свій “нижній револьвер”! – наполягаючи на своєму, Ардженті ледь не перехилився повністю через стіл до сторони Бутхілла. Спираючись на свої руки, лицар нахилився до сидячого ковбоя. У якийсь момент, його права рука трохи зісковзнула, через що він ледь не вдарився об залізне тіло срібного кольору. Від несподіваного падіння, Ардженті перехопило подих, тому він видихнув тепле, пропарений алкоголем повітря, спітнілий слід від якого залишився на ключиці Бутхілла.

– Гей, гей! Полегше. Чи не перепив ти свого солодкого коктейлю, га, трояндоголовий? – підхопивши сп’янілого і збудженого лицаря, дражнився Бутхілл.

– Бутхілле… Хах… Чи не був би ти такий ласкавий, мій любий, таки задовольнити мою цікавість?

– Що ж… Якщо тобі аж настільки цікаво… – Варто визнати, що 2 чарки віскі повбивали на мозок ковбоя. – Ах, йобаний ти спокусник! – з цими словами, Бутхілл почав розкривати бронзову пряжку свого паску.

– … – Ардженті уважно спостерігав за рухами механічних рук ковбоя. – То ти справді Кен? – із дружньою насмішкою сказав він, коли Бутхілл приспустив свої штанів.

– Я не Кен! Те, що я не маю хуя, не означає, що я не виїбу тебе своїм револьвером! – Бутхілл ледь не ричав на лицаря.

Проте, Ардженті був іншої думки. Він повільно став ззаду чоловіка.

– Що ж… – лицар провів своїми пальцями по лінії щелепи Бутхілла, – поки що, їбуть тут тільки тебе, – зухвало заявив Ардженті. Його ліва рука залишалась на щелепі ковбоя, проте, тепер цією рукою він не гладив, а ніжно тримав його обличчя, підіймаючи його голову трохи вгору. Ліва рука лицаря повільно сковзнула вниз по срібному торсу Бутхілла, зупинившись на лінії його тазу, аби плавно переміститися до заду… – О, то у тебе тут є… Дещо цікаве, мій любий Бутхілле? – намацавши отвір у місці, де мала б бути дупа, напів голосно промовив Ардженті. 

– Щ-що ти нахуй робиш?! – Бутхілл, здавалось, згорав від сорому під діями Ардженті, але не віддалився та не зупиняв його.

– Ох, пробач мою нетактовність, мій любий Бутхілле, але… Цей твій… Отвір такий заманливий. – Ардженті говорив тихо, прямо у вухо чоловікові. До носа ковбоя доносився аромат віскі з легкими нотками меду, що нагадувало ковбою про випитий лицарем “Гарячий Тодді”. 

– Гей, чоловіче, попрошу! Ти хоч би презерватив підготував, у мене ж там не дрочилка! – сором’язливий ще хвилину тому чоловік зараз навіть не намагався приховувати того факту, що бажання було взаємним. 

– О? Ні? І що ж там тоді, мій любий? – неіронічно заінтригованим тоном запитав лицар. 

– Ну… Спробуй і дізнаєшся, ха-ха-ха! 

– Що ж… Чи не надаси ти мені… кращого доступу, мій любий Бутхілле? Чи не зробиш мені ласку, ставши у позу, сповнену краси, щоб ти міг… Відчути красу з середини. 

– Блять… та ти ще той збоченець! Що ж, трояндоголовий, покажи, на що ти здатен! 

Як не дивно, п’яна голова Ардженті ще пам’ятала про застереження Бутхілла і змусила свого власника на декілька секунд відірвати руки від його коханого ковбоя, та повела його до шафки, де мали б лежати контрацептиви.

– Я б на твоєму місці одягав щось надійніше, ха-ха-ха! – у той час, Бутхілл вже сперся руками на край столу, виставляючи свою дупу якомога більше назад. 

– Дивись, щоб я не взяв презервативи, а не зварювальний апарат, аби перетворити цю купу срібного заліза на статую неймовірної краси! – Ардженті був збудженим і п’яним, через що дражнення Бутхілла тільки дратували його. Проте, він все ще шукав ту нещасну, можливо, навіть неіснуючу пачку у шафці.

Роздратованість Ардженті тільки веселила Бутхілла. Ковбой прикусив свою нижню губу, чудово знаючи, що лицар не знайде там те, що шукав. 

– Не це шукаєш? – грайливо запитав ковбой, дістаючи з кишені своїх спущених штанів ту саму пачку, яку так наполегливо шукав Ардженті. 

– … – Ардженті декілька секунд дивився на самовдоволений вираз обличчя Бутхілла, наче той щойно вкрав її у нього.

– Що? Вже не можна трохи розважитися? – Бутхілл навмисне робив своє лице “невинним”, аби тільки подражнити Ардженті ще більше. – Екстра міцні. Сподіваюсь, вони витримають наші розваги, ха-ха-ха.

– Ах, мій любий Бутхілле! Ти такий гуморний! Сподіваюсь, ти не втратиш своє чудове почуття гумору після того, як ми закінчимо. – Алкоголь у тілі Ардженті лише підсилював його роздратованість. Але, на щастя, не заважав його збудженню.

Ардженті підійшов до Бутхілла ззаду, спускаючи свої штани. – Чи не був би ти такий ласкавий, мій срібний ковбою, подати мені контрацептив, який у тебе в руках? 

– Цей? Заслужи, ха-ха-ха! – Віскі по своєму діяло на Бутхілла. Він ставав все зухвалішим та азартнішим, що тільки підігрівало бажання його партнера витрахати цю зухвалість з нього.

Нахабна поведінка Бутхілла розізлила Ардженті, тож він, з усієї сили, шльопнув залізну сідницю кіборга. Проте, лицар не врахував, що удар людської руки по товстому залізу спричинить біль йому, а не ковбою. – Аааай!!! – закричав він, трусячи свою руку від болю. 

– ХА-ХА-ХА! Чуваче, ти справді навмисно вдарив по моєму ЗАЛІЗНОМУ заду? – ковбой ледь не задихався від сміху.

– Взагалі-то, мені боляче! – скиглив лицар.

– Ха-ха! Добре, добре… – сміх ковбоя потихеньку стих. Він випрямився, розвернувся до Ардженті, обережно взяв його долоню, підніс її до своїх губ та залишив на ній ніжний поцілунок. – Ось. Полегшало, га? Хах.

– Так… – Ардженті трошечки зашарівся та відвів свій погляд у сторону. Попри це, на його вустах блищала крихітна усмішка. 

Бутхіллу його поведінка здалась милою. Ковбой продовжував тримати долоню лицара у своїй. Бутхілл прихилися до нього, ніжно цілуючи надуті губи Ардженті. Вільною рукою, він притягнув лицара до себе, поглиблючи поцілунок. Декілька митей поцілунку відчувались такими необхідними… Нарешті, Бутхілл розірвав поцілунок, впускаючи короткий видих зі свого рота, після чого тихим, хриплим голосом, що мав на меті випробувати Ардженті, він промовив:

– Ну, тепер покажи, на що ти здатен, – він вручив презерватив у поціловану руку лицаря.

– Ха-ха… О, мій любий Бутхілле, терпіння… Ще кілька митей… – ці “миті” потрібні були лише для того, аби стягнути із себе штани та відкрити презерватив. Звичайно, він був підходящого розміру, адже Ардженті досконало підбирав засоби контрацепції. 

Бутхілл із усмішкою дивився на ці дії. Після цього, він знову сперся на лікті на столі, залишаючи свої ноги міцно стоячими на підлозі. 

– Будь обережним, лицаре, не поранься всередині мене, ха-ха-ха, – грайливо поворушивши своєю дупою, сказав Бутхілл.

– Хм. Дивись, щоб тобі не було боляче від мого темпу. 

– Ха-ха-ха! Я ж нічого не відчуваю, довбню! Єдина жива частина мого тіла – моя голова. Решта – їбана груба металу. – Бутхілл говорив з посмішкою на своєму обличчі, наче це правда.

Проте, Ардженті чув лише виклик у його голосі. Не міг ковбой хотіти сексу, якщо він нічого не відчуває. 

– Хм. “Їбаним” ця “груба металу” стане після того, як я закінчу. – говорив лицар нетерплячим голосом. 

– Ну-ну~ Ха-ха. Починай давай, побачимо, чи я щось помічу! – попри всю свою зухвалість, Бутхілл трішечки прикусив свою губу, очікуючи дій від лицара. 

Ардженті був давно готовий увійти в той заманюючий отвір ковбоя, проте, в останній момент його дещо зупинило.

– Чекай. Ми дещо забули.

– Що, блять?! Ти нахуй знущаєшся?! Презерватив є, ми є, ми обидва без штанів! Що ще не так?! – Бутхілл ледь не вибухнув від злості. Ковбой був не менш збуджений ніж Ардженті, проте лицар продовжував мучити його очікуванням.

– Тихіше! – Ардженті сказав суворим тоном, що примусив Бутхілла справді замовкнути. – Ми забули про лубрикант! 

Бутхілл цокнув язиком. – Він не потрібен. Довірся мені. – зітхнувши, промовив ковбой.

– Що? Ні, ні і ні! Лубрикант є обов’язковим елементом підготовки до проникнення! Без нього, – Ардженті пояснював Бутхіллу, проте ковбой перебив його своїм риком.

– Аргх, та стули пельку вже! Ц… У мене всередині вбудований… Як би тобі пояснити… Блять… Це звучатиме дивно, але… – Бутхілл намагався підібрати правильні слова. Проте, здогадливий лицар краси, здається, зрозумів, до чого той хилить. – Бутхілле… У середині твого… Емм… тіла, є лубрикант, що виділяється при проникненні? – Ардженті говорив спокійним голосом у надії, що Бутхілл перестане соромитись.

– Як ти…?! Що ж… Так, так і є. Я… Періодично поповнюю запаси усередині себе… Словом, си можемо вже починати! 

Ардженті лише випустив м’яке, легеньке “хах”, після чого розмістив свої руки на залізний таз ковбоя. Він погладив залізо обома долонями, перед тим, як відсторонити одну з них, щоб взяти у неї свій статевий орган. Повільно та обережно, він направив свій член в імпровізований анус ковбоя, входячи у нього. Бутхілл прикусив свій залізний палець, аби не подавати вигляду, що він щось та й відчуває. Проте, його червоне обличчя та глибше, частіше дихання видавали його. 

Лубрикант у середині ковбоя повільно огортав член Ардженті, змушуючи його відчувати теплу, желеподібну масу через латексний виріб. Ардженті повільно рухав свої стегна вперед-назад, ніби випродовуючи і тестуючи, що ж там всередині робо-ковбоя. Через хвилину тиші, Ардженті нарешті звернувся до партнера, – Бутхілле, – ретельно підбираючи слова, почав лицар.

У той час як Ардженті виглядав спокійним, ковбой зовсім втрачав голову. Звичайно, він збрехав, що нічого не відчуває. Насправді ж, у цьому отворі була найчутливіша частина його тіла, що справді імітувала простату. Зібравшись з духом, він відповів на звертання лицаря коротеньким “Га?”. 

– Чому ти мені не сказав, що, крім лубриканту, який виділяється від проникнення, ти всередині маєш вбудований мастурбатор, що імітує анальний отвір? – Алкоголь, що все ще лишався в організмі обох чоловіків, допомагав Ардженті ставити настільки відверті та, можливо, безпардонні питання.

Бутхілл моментально широко розкрив свої очі від здивування. – Завали їбало! – рикнув він. 

Проте, Ардженті це не спинило. Він обачно прискорив свій темп, змушуючи Бутхілла стогнати, не в силах стримувати себе.

– Бутхілле. Ти ж все відчуваєш, правда?

– Стули пельку! Завали їбало! За-кри-йся! – нервово волав Бутхілл.

Ардженті лише хіхікнув, починаючи виконувати свої рухи трохи грубіше, але не змінюючи темпу. Лицар повільно прихилився вниз до  Бутхілла, залишаючи маленький поцілунок за вухом ковбоя. – Я люблю твою нахабність. – Прошептав він після поцілунку. – Будь ласка, не стримуйся. Твої стогони гідні того, щоб їх почула сама Ідріла. – Захоплено говорив лицар краси. 

Для Бутхілла його слова були наче спусковий важіль. Нарешті відпустивши свій власний залізний палець, ковбой прокрихтів, видаючи звуки, схожі на стогони задоволення. Руки Ардженті повільно ковзали від тазу ковбоя до його плечового шарніру. Лицар гладив кожен сантиметр тіла Бутхілла. Він притиснув свій ніс до шиї кіборга, вдихаючи запах металу, змішаного із запахом поту. Кімната була сповнена стогонами Бутхілла і важким диханням Ардженті. Попри алкоголь, який обидва вживали, на диво, ерекція Ардженті і збудження Бутхілла залишалось доволі стійким. Лицар час від часу змінював темп та інтенсивність своїх рухів, що допомагало обом відчувати доволі багато нових відчуттів.

Близько десяти хвилин згодом, Ардженті почув запах машинного масла.

– Що це?.. – лицар шепнув своє питання на вухо чоловікові.

– Це… Блять. Розумієш… Ти кінчаєш спермою, я машинним маслом. – Важко дихаючи, відповів ковбой. 

– Ха-ха. Що ж, мій любий Бутхілле, я радий, що довів тебе до… Еякуляції? Оргазму? Підтікаючого масла? Хм-хм~ – дражнився Ардженті.

– Завали їбало! Поки я не витрахав тебе своїм пістолетом! – гарчав Бутхілл. Проте, обличчя ковбоя було червоне від виснаження, сорому і задоволення, що, для Ардженті, виглядало милим.

– Що ж, мій любий Бутхілле, поки що, “трахають” тут тільки тебе, – з цими словами, Ардженті й сам випустив своє сім’я у презерватив. – Ух…

Повільно та обережно, лицар висунув свій член з анального отвору Бутхілла. Лицар дотягнувся до серветки на столі, аби обережно зняти презерватив. Обгорнувши серветку навколо свого члена, він обережно стягнув контрацептив та зав’язав його. Також чоловік витер свій статевий орган тою ж серветкою, поки Бутхілл ще переводив дух. Лицар викинув використаний презерватив у смітник.

– Що ж, трояндоголовий… Маю визнати, ти справді мастак у йоблі, ха-ха-ха! – Повільно підводячись, сказав ковбой.

– Мені приємно це чути, мій любий Бутхілле. Дозволь допомогти очистити тебе від… наслідків нашого контакту. – Беручи до рук ще одну серветку, сказав Ардженті.

– Ти протверезішав, га?

– А що?

– Видно, не до кінця. Або ж тобі дуже подобається трясти своїм голим хуєм, ха-ха-ха!

– Дивись, щоб він не опинився у твоєму роті, мій любий~