Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Stories
7 000
Words
24,9 M
Comments
9 546
Reading
86 d, 7 h
-
Альтернативна історія стосунків Сайорі та Головного Героя, в якій він ніколи не приєднується до клубу, проте відбувається закономірний розвиток та кульмінація взаємовідносин двох молодих людей -
Давайте поговоримо про Еру Мародерів! Тут я буду відштовхуватись від власних бачень та напрацювань, какону та особистих гед-канонів, також тут ви не побачите жодних вигаданих персонажів і жодних не підтверджених у каноні взаємин між персонажами. Це буде щось на кшталт збірки персонажів із їхніми біографіями. -
Молоду редакторку Тяню все більше і більше поглинають думки. Погіршення стосунків з хлопцем та начальник сексист на роботі не дають змогу вивільнитися від них. Лише такі нечасті моменти як заняття в залі та походеньки с подругою після роботи дають змогу їй відволіктися. А це і не дивно, людина яка відчуває чужі емоції буде все більше поринати в собі. В своєму житті вона зустрічала багато…- 61,0 K • Вер 29, '25
-
-
-
Головного героя звати Артем. Він відправився в літній табір на відпочинок де знаходить хороших друзів. Але як тільки но він подумав що він проведе гарні канікули як нізвідки взялися монстри. Але це не звичайні монстри а монстри що народилися з бажання людини. Форма монстра зазвичай може втілити бажання якого хотіла людина перед тим як стати монстром. Артем вирішив виступити проти монстрів і врятувати людей.…- 3,0 K • Сер 20, '25
- 3,0 K • Сер 20, '25
- 4,2 K • Сер 20, '25
-
-
У другому томі продовжується пригоди Артема і його загону. Артем знаходить нових членів загону але дехто з них виглядає занадто підозріло. На додачу новий капітан також щось замислив. У другому томі ви побачите роботу всієї групи і попачите перед історію більшості загону і внутрішню боротьбу кожного. Чи зможе Артем досягти бажаного результату? Чи відкинеться у самому кінці?- 1,1 K • Лис 23, '25
- 1,3 K • Лис 23, '25
- 1,2 K • Лис 23, '25
-
-
В третій частині ви любі глядачі потрапите у вир змін. Час не стоїть на місці і весь час щось міняється. Нові зустрічі, покращення, втрати. Але мета досі лишається тою самою. «вижити» чи зможуть герої пережити навали монстрів і лишитися цілими? Чи натраплять вони на шлях який веде їх до кращого майбутнього? Читайте далі і дізнайтеся. -
- Іноді краще не провокувати Аддамс, інакше погрози можуть перерости в дещо набагато цікавіше…
- 1,1 K • Сер 24, '25
-
- Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор.
- Previous 1 … 688 689 690 … 700 Next
