Розділ дванадцятий — не все так добре як здається.

Ранок був хмарним. Люди ходили собі по табору і обговорювали останні новини і про минулу ніч. Артем вийшов на двір пізніше ніж зазвичай і вирішив пропустити день тренувань. Він йшов по табору шукаючи своїх друзів поки не зустрів Макара і вовчика.

— гей! Доброго ранку!

Підбіг до хлопців Артем і вони повільно повернулися. Вони були втомлені, про це свідчили їхні спини які були нагнуті.

— чого ви так горбатитесь? І що з вами? — спитав Артем.

— похмілля! — відповів втомлено вовчик.

— ти де вже… — Артем стих і подивився на Макара — Ма-ка-р!

— так-так винен! Але мене змусили! — почав виправдовуватись Макар.

— ех… Макар-Макар! Ти ж ніби спортивна людина але п’єш справно! Мене навіть цікавить як швидко мінявся твій стан сп’яніння!

— це моя особливість!

— а де Назар і Куро? — спитав Артем оглядаючись по сторонах.

— Назар відправився назад і Буданів! А Куро десь гуляє!

— ти занадто безвідповідальний!

— можливо! Але щоб я не робив він починає мене шукати. А скоро нам пора відправлятись!

— ще й не встигли йому за руку сказати!

— Ти про ту саму?

— так!

Наступила коротка тиша. Після тиші Артем продовжив.

— ну все стихло! Може вже скоро повернемось до звичних днів згадуючи про цей жахливий період!

— ти занадто оптимістичний! Втрутився у розмову вовчик. Він відповів холодно ніби натякаючи що цього не буде.

— більше надії Вовчик!

— Ніби це можливо зараз!

— та годі тобі! До речі а що з Юлею?

Наступила пауза. Але вовчик таки відповів.

— з нею все добре! Ба більше отримала силу монстра! Тепер ми точно монстр тріо!

— га? Вже остаточно? — спитав здивовано Артем.

— що за монстр тріо? — спитав Макар.

— нас так називали однокласники бо ми були дуже сильними! — відповів вовчик. — і на додачу ми одне одного добре доповнювали! Артем, груба сила, Юля, мала найбільший позитив і підтримку і мала багато знань і можливостей. І я, просто швидкий.

— хто така Юля?

— рабовласник що керував нами коли була робота! — відповів Артем.

— так коли у нас були проблеми вона нас спрямовувала і казала як краще робити! — відповів вовчик. — але ми радо погоджувались і робили все що скаже!

Вовчик усміхнувся і згадав усі миті коли вони працювали разом.

— добре йдемо! — промовив Артем.

— може спершу до ватри? — спитав Макар.

— чого?

— бо я зустрівся з усіма сьогодні крім Тараса і згадав що він лишився біля вогнища!

— тоді ходімо!

Група направлялась на місце вогнища. По дорозі вони зустріли Юру який приєднався до них за компанію і коли прибули вони подивилися на колоду на якій спокійно дрихгув Тарас.

— ти серйозно? — спитав Юра в Тараса який спав. — тут монстри ходять, на додачу він їх може притягувати, але все рівно спить!

— давайте його розбудимо чи що? — спитав вовчик направляючись до Тараса.

— він і так проспав перші дні апокаліпсису тож не дивно! — відповів розчаровано Артем.

— якось дивно що він вчора ще був нормальним! — Відповів Макар.

— приступ активності? — спитав Артем.

— не думаю!

Хлопці підійшли до Тараса але не розбудили його. Юра не розумів чого його не будять і коли він підійшов ще блище він побачив те що не повинен був. Він побачив усміхнені лиця Артема і Макара, але це не були дружні усмішки. Це були обличчя які планували познущатись над жертвою через його косяк. Юра злякався. Він ніколи не бачив таких лиць у них. Але прекрасно знав що вони щось задумали. Було відчуття що вони читали думки одне одного.

— ти теж хочеш це зробити? — спитав Макар.

— а що я повинен робити з лінивими, скажи мені!

Артем перетворився на монстра і кудись побіг.

Вовчик подивився на Артема який побіг і цикнув.

— придурок! — щей і споріднену душу знайшов!

— що відбувається? — спитав знервовано Юра.

— побачиш! — такий ранок соня точно не забуде!

Вовчик підійшов до колод і сів на в проти Тараса. Він знав можливий результат і тому присів подалі від нього.

Через кілька хвилин Артем повернувся з відром. Він підійшов до Тараса і встав над ним.

— доброго ранку сова! — крикнув Артем.

Юра нарешті зрозумів що до чого але вже нічого не міг вдіяти.

Крикнув Артем вилявши на Тараса відро ранкової холодної води з річки. Тарас підскочив від холоду що пронизало його тіло і крикнув на увесь табір.

Тарас зняв з себе одяг і хотів погрітися але був ранок і хмарно а ватра погасла.

— ви здуріли? — крикнув Тарас трусячись від холоду намагаючись себе загріти.

— це ти здурів! — крикнув Артем — ти у місці де кишить монстрами і ти умудрився заснути! Ти розумієш що ми могли тебе шматочками зустріти?

— добре! Я зрозумів! А тепер дайте теплий одяг! — відповів Тарас клацаючи зубами.

— ти ж якісь речі брав! Так йди і переодягнись!

Як тільки Артем це сказав Тарас впірвав з місця ніби окроплений і зник з поля зору.

Артем і Макар усміхнулись але зразу отримали по потилиці сильним ударом. Це був вовчик який явно був не вдоволений.

— ви придурки!

— що з тобою Вовчик? — спитав Артем. — ми ж завжди так одне одного обливали коли засинали!

— тому що ми тоді придурками були яких нічого не брало! А це хлопець який може захворіти! Хоч це і мало його навчити бо це гарна методика але знай що не всі такі як ми!

Наступила тиша. Артем задумався про свій вчинок.

— добре! Я вибачусь!

— вот інше діло! І на майбутнє обливайте тих сонь які точно не захворіють!

Хлопці почали рух але Юра вирішив запитати дещо у вовчика.

— слухай!

— так? — спитав вовчик навіть не оглядаючись.

— ти ж знав що вони на нього воду виллють! Але не зупинив їх! — Чому?

Вовчик лише тяжко зітхнув і відповів.

— це тому щоб було йому на користь! І щоб на наступний раз знав що косяки не пробачаються!

Хлопці пішли але нізвідки почувся феєрверк. Він був на місці нового табору. Хлопці оглянулись і почули ще один. А за ним ще. Було в сумі три вибухи. Всі стояли з недорозумінням але Вовчик почуяв що щось не так.

— що це таке? — спитав вовчик.

— це Андрій! — відповів Артем і побіг. — за мною!

Всі не задаючи зайвих питань і побігли за Артемом.

Артем пробіг увесь табір і коли він був біля воріт там вже стояли більшість членів загону. Хтось ще підбігав. Артем прибіг але дещо згадав.

— ви йдіть до табору! Вовчик я тебе найкраще знаю тож ти береш командування на час відсутності тож йдіть а я дожену!

Вовчик знав що щось трапилось і кивнув у знак згоди.

— поки я вами командую тож ви підете зі мною. — крикнув вовчик.

З’явився Тарас який приєднався але його зупинив вовчик.

— стій! — Ти лишаєшся тут! — крикнув вовчик.

— чому?

— відчуття що щось буде тож лишайся і відпочивай! У випадку чого стань на захист! Якщо я правильно чув то твоя здібність тут треба!

Вовчик відкрив ворота і вони побігли до лісу. Тарас лише бачив як їх силуети віддалялись

Позаду з’явилась Марічка яка щось крикнула до Юри. Але той лише обернувся і посміхнувся після чого продовжив біг. Вони врешті-решт сильно віддалилися і Тарас закрив ворота.