Розділ дванадцятий — не все так добре як здається.

---

Ранок був хмарним. Люди ходили собі по табору і обговорювали останні новини і про минулу ніч. Артем вийшов на двір пізніше ніж зазвичай і вирішив пропустити день тренувань. Він йшов по табору шукаючи своїх друзів поки не зустрів Макара і вовчика.

—гей! Доброго ранку!

Підбіг до хлопців Артем і вони повільно повернулися. Вони були втомлені, про це свідчили їхні спини які були нагнуті.

—чого ви так горбатитесь? І що з вами? — спитав Артем.

—похмілля! — відповів втомлено вовчик.

—ти де вже… — Артем стих і подивився на Макара — Макар!

—так-так винен! Але мене змусили! — почав виправдовуватись Макар.

— ех… Макар-Макар! Ти ж ніби спортивна людина але п’єш справно! Мене навіть цікавить як швидко мінявся твій стан сп’яніння!

—це моя особливість!

—а де Назар і Куро? — спитав Артем оглядаючись по сторонах.

—Назар відправився назад і Буданів! А Куро десь гуляє!

—ти занадто безвідповідальний!

—можливо! Але щоб я не робив він починає мене шукати. А скоро нам пора відправлятись!

—ще й не встигли йому за руку сказати!

—Ти про ту саму?

—так!

Наступила коротка тиша. Після тиші Артем продовжив.

—ну все стихло! Може вже скоро повернемось до звичних днів згадуючи про цей жахливий період!

—ти занадто оптимістичний! Втрутився у розмову вовчик. Він відповів холодно ніби натякаючи що цього не буде.

—більше надії Вовчик!

—Ніби це можливо зараз!

—та годі тобі! До речі а що з Юлею?

Наступила пауза. Але вовчик таки відповів.

—з нею все добре! Ба більше отримала силу монстра! Тепер ми точно монстр тріо!

—га? Вже остаточно? — спитав здивовано Артем.

—що за монстр тріо? — спитав Макар.

—нас так називали однокласники бо ми були дуже сильними! — відповів вовчик. — і на додачу ми одне одного добре доповнювали! Артем, груба сила, Юля, мала найбільший позитив і підтримку і мала багато знань і можливостей. І я, просто швидкий.

—хто така Юля?

—рабовласник що керував нами коли була робота! — відповів Артем.

—так коли у нас були проблеми вона нас спрямовувала і казала як краще робити! — відповів вовчик. — але ми радо погоджувались і робили все що скаже!

Вовчик усміхнувся і згадав усі миті коли вони працювали разом.

—добре йдемо! — промовив Артем.

—може спершу до ватри? — спитав Макар.

—чого?

—бо я зустрівся з усіма сьогодні крім Тараса і згадав що він лишився біля вогнища!

—тоді ходімо!

Група направлялась на місце вогнища. По дорозі вони зустріли Юру який приєднався до них за компанію і коли прибули вони подивилися на колоду на якій спокійно дрихгув Тарас.

—ти серйозно? — спитав Юра в Тараса який спав. — тут монстри ходять, на додачу він їх може притягувати, але все рівно спить!

—давайте його розбудимо чи що? — спитав вовчик направляючись до Тараса.

—він і так проспав перші дні апокаліпсису тож не дивно! — відповів розчаровано Артем.

—якось дивно що він вчора ще був нормальним! — Відповів Макар.

—приступ активності? — спитав Артем.

—не думаю!

Хлопці підійшли до Тараса але не розбудили його. Юра не розумів чого його не будять і коли він підійшов ще блище він побачив те що не повинен був. Він побачив усміхнені лиця Артема і Макара, але це не були дружні усмішки. Це були обличчя які планували познущатись над жертвою через його косяк. Юра злякався. Він ніколи не бачив таких лиць у них. Але прекрасно знав що вони щось задумали. Було відчуття що вони читали думки одне одного.

—ти теж хочеш це зробити? — спитав Макар.

—а що я повинен робити з лінивими скажи мені!

Артем перетворився на монстра і кудись побіг.

Вовчик подивився на Артема який побіг і цикнув.

—придурок! — щей і споріднену душу знайшов!

—що відбувається? — спитав знервовано Юра.

—побачиш! — такий ранок соня точно не забуде!

Вовчик підійшов до колод і сів на в проти Тараса. Він знав можливий результат і тому присів подалі від нього.

Через кілька хвилин Артем повернувся з відром. Він підійшов до Тараса і встав над ним.

—доброго ранку сова! — крикнув Артем.

Юра нарешті зрозумів що до чого але вже нічого не міг вдіяти.

Крикнув Артем вилявши на Тараса відро ранкової холодної води з річки. Тарас підскочив від холоду що пронизало його тіло і крикнув на увесь табір.

Тарас зняв з себе одяг і хотів погрітися але був ранок і хмарно а ватра погасла.

—ви здуріли? — крикнув Тарас трусячись від холоду намагаючись себе загріти.

—це ти здурів! — крикнув Артем — ти у місці де кишить монстрами і ти умудрився заснути! Ти розумієш що ми могли тебе шматочками зустріти?

—добре! Я зрозумів! А тепер дайте теплий одяг! — відповів Тарас клацаючи зубами.

—ти ж якісь речі брав! Так йди і переодягнись!

Як тільки Артем це сказав Тарас впірвав з місця ніби окроплений і зник з поля зору.

Артем і Макар усміхнулись але зразу отримали по потилиці сильним ударом. Це був вовчик який явно був не вдоволений.

—ви придурки!

—що з тобою Вовчик? — спитав Артем. — ми ж завжди так одне одного обливали коли засинали!

—тому що ми тоді придурками були яких нічого не брало! А це хлопець який може захворіти! Хоч це і мало його навчити бо це гарна методика але знай що не всі такі як ми!

Наступила тиша. Артем задумався про свій вчинок.

—добре! Я вибачусь!

—вот інше діло! І на майбутнє обливайте тих сонь які точно не захворіють!

Хлопці почали рух але Юра вирішив запитати дещо у вовчика.

—слухай!

—так? — спитав вовчик навіть не оглядаючись.

—ти ж знав що вони на нього воду виллють! Але не зупинив їх! — Чому?

Вовчик лише тяжко зітхнув і відповів.

—це тому щоб було йому на користь! І щоб на наступний раз знав що косяки не пробачаються!

Хлопці пішли але нізвідки почувся феєрверк. Він був на місці нового табору. Хлопці оглянулись і почули ще один. А за ним ще. Було в сумі три вибухи. Всі стояли з недорозумінням але Вовчик почуяв що щось не так.

—що це таке? — спитав вовчик.

—це Андрій! — відповів Артем і побіг. — за мною!

Всі не задаючи зайвих питань і побігли за Артемом.

Артем пробіг увесь табір і коли він був біля воріт там вже стояли більшість членів загону. Хтось ще підбігав. Артем прибіг але дещо згадав.

—ви йдіть до табору! Вовчик я тебе найкраще знаю тож ти береш командування на час відсутності тож йдіть а я дожену!

Вовчик знав що щось трапилось і кивнув у знак згоди.

—поки я вами командую тож ви підете зі мною. — крикнув вовчик.

З’явився Тарас який приєднався але його зупинив вовчик.

—стій! — Ти лишаєшся тут! — крикнув вовчик.

—чому?

—відчуття що щось буде тож лишайся і відпочивай! У випадку чого стань на захист! Якщо я правильно чув то твоя здібність тут треба!

Вовчик відкрив ворота і вони побігли до лісу. Тарас лише бачив як їх силуети віддалялись

Позаду з’явилась Марічка яка щось крикнула до Юри. Але той лише обернувся і посміхнувся після чого продовжив біг. Вони врешті-решт сильно віддалилися і Тарас закрив ворота.