Розділ чотирнадцятий — а ти точно людина?

В далині були чути звуки бою. Через те що прибув другий загін майже з усіма членами невелика частина орди переключилась на них тим самим полегшивши табору оборону. В цій обороні були залучені усі хто міг битись. Авангард, Гоплон, навіть будівельники приєднались. Артем і решта намагалися взяти на себе стільки монстрів скільки можна вирізати. Але їхній поранений товариш Юра лежав біля Олени у непритомному стані. Йому вкололи кров Артема яка згортує кров у місці поранення тим самим врятувавши йому життя.

—ну? Що таке Юра? — Спитав компаньйон у Юри.

Юра оглянувся до вкола і зрозумів що левітує десь у якомусь місці де видні якісь картинки які щось показували як той телевізор.

—знову це місце?

—так! — А тобі не подобається?

—не те що не подобається але… — Юра оглянувся знову довкола після чого нарешті помітив свого компаньйона який з’явився перед ним.

—не лякай так придурку! — крикнув зі злості Юра.

—так-так я знаю що тут зберігаються не дуже приємні речі для тебе! Але це єдине місце де ми можемо побути у двох!

Послідувала пауза, а разом з нею тиша.

—як це сталося? — спитав серйозно Юра.

—нічого дивного! Твоя шкіра це і є тіло монстра а вени вже не в його юрисдикції!

—Але міг хоча б шкіру зростити на місці ампутації?

—прикол у тому що щось мені не давало це зробити! Але дивно! Нічого не заважало це зробити!

—що це може бути? — спитав знервовано Юра.

—я не знаю чи є в нас слабкі місця але щось точно було використано проти нас! Але сила яка пробила моє зміцнення була достатньо потужна! — задумливо відповів Компаньйон.

—що ти хочеш цим сказати?

—А те що якщо щось і було використано проти нас то воно потрапило в кров! Тобто послаблення броні не було і це значить що пробили його грубою силою а не чимось що може нам нашкодити! Але щось точно було в тому снаряді! Як мінімум зникла регенерація!

—тобто ти кажеш що є щось що може тобі нашкодити але воно слабке?

—так і є!

—а щоб тебе! Роздратовано відповів Юра.

—зараз я відчуваю кров іншого монстра яка не дає нам померти!

—померти… — тихо промовив Юра.

—Так! — ця сила і послабила ефект снаряду і рука помалу зарощується!

Юра подивився на низ і був якийсь пригальмований. Він дивився у нескінченний низ і щось роздумував.

«бережи себе»

—Юра згадав що ці слова йому казала Марічка аби він повернувся живим.

—я… я… — шепотом говорив Юра.

—що з тобою Юра?

—я… я не закінчив! — різко крикнув Юра.

Компаньйон лише подивився на юру і закрив на секунду очі.

—вибач Юра але ти лишаєшся тут!

—випусти мене звідси!

—Юра по моїй домовленості зробити все аби ти дожив до кінця і ти на це погодився! На додачу ти панічку зловив тож сиди спокійно!

—який сенс лежати? Ми зараз гарна ціль і біля нас хтось може бути хто також загине через нас!

—Юра заспокойся! Ти зробив достатньо у цьому бою!

—ні… — тихо відповів Юра стискаючи кулаки від злості. — я вибув перший! На додачу втратив руку і став тягарем! Тож… або ти мене відпускаєш або я сам виберусь звідси!

—а ти спробуй! — тихо відповів компаньйон.

—Юра? Юра!

Почувся голос з гори.

—я думав що тут ми нічого не чуємо що відбувається ззовні! — спокійно промовив Юра.

—не повинно! — тихо відповів компаньйон.

Юра подився на гору і зрозумів що щось не так і відразу полетів у гору. Компаньйон просто дивився на нього тому що знав що він звідси не вибереться. Він дивився на нього поки не зрозумів що він зник за межами зору.

—блять!

Олена перевіряла Юру на пошкодження поки той не прокинувся.

Юра почав легше дихати поки не відкрив очі.

—Юра! Ти живий!

Вимовила з полегшенням Олена нахиливши голову.

Юра просто мовчки встав як п’яниця яка відходила від похмілля і направився в місце бою.

—Юра тобі не можна! — побігла за ним Олена але з жахом зупинилась. У Юри відросла ліва рука. і вона поміняла колір на темно червоний. Олена через побачене на наважилась його зупинити і помітила що чорне тіло забарвлювалось у темно червоний колір. Юра почав бігти до місця бою аби захистити тих хто йому дорогий.

—«щось не так!» — сказав компаньйон. — «ти мене чуєш? І звідки у тебе рука»?

Юра вже не слухав, він направлявся туди де його чекали його товариші.

—цих монстрів трохи дохуя не думаєте? — крикнув Богдан з явним незадоволенням.

—бережись! Крикнув Артур Макарові.

Макар помітив що на нього направлене дуло цього монстра і почувся постріл. Макарові дивом вдалося ухилитись але все рівно зачепило його праве вухо за яке він відразу схопився.

—цілий? — крикнув Артем.

—нічого страшного! Продовжуєм!

Не встиг відійти від того що сталось як тут монстр з’явився ні звідки і тримав дуло перед головою Макара. Макар закляк і не міг поворушитись. Він просто стояв і дивився всередину дула і стояв. Артем і Богдан кинулися йому на допомогу як ні звідки прилетіла голка і влучила в руку того дула. Артем наніс удар монстру а Богдан забрав Макара подалі звідти. Коли Богдан подивився вперед побачив Микиту який вистрілив голкою.

Він направляв руку і зверху відросла ще одна голка. Це було схоже на те що у нього був арбалет але мотузки не було видно.

Микита опустив руку але продовжив дивитись на монстра.

—то це ти зробив? — спитав зацікавлено Богдан.

—так! — відповів тихим голосом Микита не обертаючись до Богдана.

—якась слабенька здібність! — Тобі до Петра треба!

Микита лише розізлився від слів Богдана.

—слабенька? — спитав розлючено Микита. — дивись!

Богдан подивився на місце куди вистрілили. Він довго вдивлявся поки ні звідки взялася ще одна голка. А за нею з’явилось десять і виглядало ніби це якийсь недороблений їжак.

—а як ти вистрілив з різних кутів? — спитав Богдан з недорозумінням.

—я не стріляв!

—що?

Не встиг Богдан спитати як на них напав ще один монстр.

Їх захистив Олег і прийшов на допомогу Макар який відійшов. Артем подивився на монстра з дулами і зрозумів що ліва рука у яку стріляли не згинається. Артем думав як найкраще напасти але повз нього пробіг силует. Придивившись він зрозумів що це Юра який мав не звичайний колір шкіри і який біг на пролом до того монстра.

—Юра стій! Стій Юра! Стій… — кричав Артем Юрі але той не чув.

Юра біг просто вперед а монстр направив на нього праву руку і вистрілив прямо в голову. Для більшості час завмер. Вони знали що зміцнення не допомагає і не могли повірити що це трапилось. Голову і плечі Юри нахилилися назад. Але коли всі приглянулись вони побачили Юру який навіть бровою не повів і знову повернув голову у нормальне положення. Він підійшов до монстра і з усієї сили вгатив в морду лівою рукою.

Монстр упав на землю після чого Юра побіг до нього і почав наносити удар за ударом.

Юра його бив, монстр намагався встати але все було марно. Монстр давав опір поки Юра вже остаточно його добив.

—Юра! Що… що з тобою? — спитала налякано Даша.

Юра просто повернувся до неї а потім до всіх.

Всі боялися підходити до Юри. Він не виглядав як завжди.

—я не знаю що зі мною! — вимовив Юра після чого всі насторожилися. — Але почуваюсь заєбісь! — вигукнув Юра ніби переміг якесь змагання.

Усі видихнули з полегшенням і підійшли до Юри який почав перевіряти руку яка Відросла.

—друже не лякай так! — сказав Макар.

—а ти точно людина? — спитав Богдан.

—я перепрошую але монстрів трохи дохуя! — сказав Артем натякаючи що не має часу на розмови. — вперед! Нам ще трохи лишилось!

Всі знову приготувались до битви з монстрами.

—давайте покажемо їм що тут їм нічого робити! — кричав Артем аби підняти бойовий дух товаришів.

28 червня, 7:42 — переломний момент в другому загоні.