Розділ чотирнадцятий — а ти точно людина?

В далині були чути звуки бою. Через те що прибув другий загін майже з усіма членами невелика частина орди переключилась на них тим самим полегшивши табору оборону. В цій обороні були залучені усі хто міг битись. Авангард, Гоплон, навіть будівельники приєднались. Артем і решта намагалися взяти на себе стільки монстрів скільки можна вирізати. Але їхній поранений товариш Юра лежав біля Олени у непритомному стані. Йому вкололи кров Артема яка згортує кров у місці поранення тим самим врятувавши йому життя.

---

— ну? Що таке Юра? — Спитав компаньйон у Юри.

Юра оглянувся до вкола і зрозумів що левітує десь у якомусь місці де видні якісь картинки які щось показували як той телевізор.

— знову це місце?

— так! — А тобі не подобається?

— не те що не подобається але… — Юра оглянувся знову довкола після чого нарешті помітив свого компаньйона який з’явився перед ним.

— не лякай так придурку! — крикнув зі злості Юра.

— так-так я знаю що тут зберігаються не дуже приємні речі для тебе! Але це єдине місце де ми можемо побути у двох!

Послідувала пауза, а разом з нею тиша.

— як це сталося? — спитав серйозно Юра.

— нічого дивного! Твоя шкіра це і є тіло монстра а вени вже не в його юрисдикції!

— Але міг хоча б шкіру зростити на місці ампутації?

— прикол у тому що щось мені не давало це зробити! Але дивно! Нічого не заважало це зробити!

— що це може бути? — спитав знервовано Юра.

— я не знаю чи є в нас слабкі місця але щось точно було використано проти нас! Але сила яка пробила моє зміцнення була достатньо потужна! — задумливо відповів Компаньйон.

— що ти хочеш цим сказати?

— А те що якщо щось і було використано проти нас то воно потрапило в кров! Тобто послаблення броні не було і це значить що пробили його грубою силою а не чимось що може нам нашкодити! Але щось точно було в тому снаряді! Як мінімум зникла регенерація!

— тобто ти кажеш що є щось що може тобі нашкодити але воно слабке?

— так і є!

— а щоб тебе! Роздратовано відповів Юра.

— зараз я відчуваю кров іншого монстра яка не дає нам померти!

— померти… — тихо промовив Юра.

— Так! — ця сила і послабила ефект снаряду і рука помалу зарощується!

Юра подивився на низ і був якийсь пригальмований. Він дивився у нескінченний низ і щось роздумував.

«бережи себе»

— Юра згадав що ці слова йому казала Марічка аби він повернувся живим.

— я… я… — шепотом говорив Юра.

— що з тобою Юра?

— я… я не закінчив! — різко крикнув Юра.

Компаньйон лише подивився на юру і закрив на секунду очі.

— вибач Юра але ти лишаєшся тут!

— випусти мене звідси!

—Юра по моїй домовленості зробити все аби ти дожив до кінця і ти на це погодився! На додачу ти панічку зловив тож сиди спокійно!

— який сенс лежати? Ми зараз гарна ціль і біля нас хтось може бути хто також загине через нас!

— Юра заспокойся! Ти зробив достатньо у цьому бою!

— ні… — тихо відповів Юра стискаючи кулаки від злості. — я вибув перший! На додачу втратив руку і став тягарем! Тож… або ти мене відпускаєш або я сам виберусь звідси!

— а ти спробуй! — тихо відповів компаньйон.

— Юра? Юра!

Почувся голос з гори.

— я думав що тут ми нічого не чуємо що відбувається ззовні! — спокійно промовив Юра.

— не повинно! — тихо відповів компаньйон.

Юра подився на гору і зрозумів що щось не так і відразу полетів у гору. Компаньйон просто дивився на нього тому що знав що він звідси не вибереться. Він дивився на нього поки не зрозумів що він зник за межами зору.

— блять!

---

Олена перевіряла Юру на пошкодження поки той не прокинувся.

Юра почав легше дихати поки не відкрив очі.

— Юра! Ти живий!

Вимовила з полегшенням Олена нахиливши голову.

Юра просто мовчки встав як п’яниця яка відходила від похмілля і направився в місце бою.

— Юра тобі не можна! — побігла за ним Олена але з жахом зупинилась. У Юри відросла ліва рука. і вона поміняла колір на темно червоний. Олена через побачене на наважилась його зупинити і помітила що чорне тіло забарвлювалось у темно червоний колір. Юра почав бігти до місця бою аби захистити тих хто йому дорогий.

— «щось не так!» — сказав компаньйон. — «ти мене чуєш? І звідки у тебе рука»?

Юра вже не слухав, він направлявся туди де його чекали його товариші.

— цих монстрів трохи дохуя не думаєте? — крикнув Богдан з явним незадоволенням.

— бережись! Крикнув Артур Макарові.

Макар помітив що на нього направлене дуло цього монстра і почувся постріл. Макарові дивом вдалося ухилитись але все рівно зачепило його праве вухо за яке він відразу схопився.

— цілий? — крикнув Артем.

— нічого страшного! Продовжуєм!

Не встиг відійти від того що сталось як тут монстр з’явився ні звідки і тримав дуло перед головою Макара. Макар закляк і не міг поворушитись. Він просто стояв і дивився всередину дула і стояв. Артем і Богдан кинулися йому на допомогу як ні звідки прилетіла голка і влучила в руку того дула. Артем наніс удар монстру а Богдан забрав Макара подалі звідти. Коли Богдан подивився вперед побачив Микиту який вистрілив голкою.

Він направляв руку і зверху відросла ще одна голка. Це було схоже на те що у нього був арбалет але мотузки не було видно.

Микита опустив руку але продовжив дивитись на монстра.

— то це ти зробив? — спитав зацікавлено Богдан.

— так! — відповів тихим голосом Микита не обертаючись до Богдана.

— якась слабенька здібність! — Тобі до Петра треба!

Микита лише розізлився від слів Богдана.

— слабенька? — спитав розлючено Микита. — дивись!

Богдан подивився на місце куди вистрілили. Він довго вдивлявся поки ні звідки взялася ще одна голка. А за нею з’явилось десять і виглядало ніби це якийсь недороблений їжак.

— а як ти вистрілив з різних кутів? — спитав Богдан з недорозумінням.

— я не стріляв!

— що?

Не встиг Богдан спитати як на них напав ще один монстр.

Їх захистив Олег і прийшов на допомогу Макар який відійшов. Артем подивився на монстра з дулами і зрозумів що ліва рука у яку стріляли не згинається. Артем думав як найкраще напасти але повз нього пробіг силует. Придивившись він зрозумів що це Юра який мав не звичайний колір шкіри і який біг на пролом до того монстра.

— Юра стій! Стій Юра! Стій… — кричав Артем Юрі але той не чув.

Юра біг просто вперед а монстр направив на нього праву руку і вистрілив прямо в голову. Для більшості час завмер. Вони знали що зміцнення не допомагає і не могли повірити що це трапилось. Голову і плечі Юри нахилилися назад. Але коли всі приглянулись вони побачили Юру який навіть бровою не повів і знову повернув голову у нормальне положення. Він підійшов до монстра і з усієї сили вгатив в морду лівою рукою.

Монстр упав на землю після чого Юра побіг до нього і почав наносити удар за ударом.

Юра його бив, монстр намагався встати але все було марно. Монстр давав опір поки Юра вже остаточно його добив.

— Юра! Що… що з тобою? — спитала налякано Даша.

Юра просто повернувся до неї а потім до всіх.

Всі боялися підходити до Юри. Він не виглядав як завжди.

— я не знаю що зі мною! — вимовив Юра після чого всі насторожилися. — Але почуваюсь заєбісь! — вигукнув Юра ніби переміг якесь змагання.

Усі видихнули з полегшенням і підійшли до Юри який почав перевіряти руку яка Відросла.

— друже не лякай так! — сказав Макар.

— а ти точно людина? — спитав Богдан.

— я перепрошую але монстрів трохи дохуя! — сказав Артем натякаючи що не має часу на розмови. — вперед! Нам ще трохи лишилось!

Всі знову приготувались до битви з монстрами.

— давайте покажемо їм що тут їм нічого робити! — кричав Артем аби підняти бойовий дух товаришів.

28 червня, 7:42 — переломний момент в другому загоні.