Зупини мої думки

 

Крик. Я переодягалась в роздягальні, як дівчата почали верещати.

– Чому ти репетуєш, монстра побачила, це так бісить, – я обернулася і там стояв чоловік який теж не розумів що відбуваються. Я вирішила підійти до нього і натякнути що він не туди зайшов, але та істеричка ні як не могла замовкнути.

– Чоловіче ви переплутали роздягальні…,– тільки я хотіла продовжити, як він перебив мене.

– Вибачте, я тут в перший раз, напевно переплутав. А не підкажете куди мені тепер йти.

Я подивилась на нього і мені здалося дивним те що його обличчя не показувало ні однієї емоції.

– Так, виходите звідси і повертаєтесь ліворуч, і з права будуть чорні двері, вам туди.

Він нічого не відповівши розвернувся і пішов.

– Боже, який він дивний. – Прошепотіла собі під носа.

Яка цікава людина, що з ним не так.

Це тут не в перший раз, вони ніяк не можуть зробити надписи на дверях роздягальні, і так кожен раз, хтось тай переплутає, одні тільки вказівки, як же це не логічно.

Одягнувшись і зібравши свої речі я попленталась додому.

Чому після навантажень дорога додому здається вічністю. Боже, як же все тіло ломить, невже знову переоцінила свої сили, а що поробиш, вихідних не так багато, то і на том виходить.

О, нарешті я вдома.

Відкривши двері я побачила свого хлопця.

Невже він мене зустрічає? Це так мило.

– Ти вже вдома, мене чекаєш…, – коли я заговорила він взяв і пішов.

Що вже сталось? Було все ж добре, ну і біс з ним, я теж втомилась. Я хочу гарячого чаю і такої точно температури ванну, і це буде кращій вечір.

Занурившись нарешті в ванну, я почала відчувати блаженство, і тут лунає стук у двері ванної кімнати.

– Що? – двері відчинились і Максим зайшов у ванну кімнату.

– Ти же не зайнята, можеш щось приготувати?

Ем… він же баче що не можу, що за тупе питання.

– Не зараз Макс, там же щось є, придумай сам, я сьогодні не в силах щось робити. Ти же був в кафе з друзями, невже у них їжі на тебе не вистачило?

Боже, я вже бачу це обличчя, він незадоволений, зараз почнеться: “тобі що важко”, “це же п’ять хвилин” і далі. Він підійшов ближче, сів біля ванни і почав:

– Тань, тобі що важко, це же не займе багато часу.

Ти диви, слово в слово, мені с таким даром на битву екстрасенсів треба. Я тільки залізла сюди, просто так я не вилізу, о ці його слова і милі очки на мені не спрацюють.

Інколи він схожий на золотистого ретривера, бо він білявий та в такій позі, здається, що він виляє хвостиком.

– Ні, я тільки сіла, я зараз нізащо не вилізу, якщо так хочеш то потім. – Як там далі…? Сонечко, будь ласка.

– Ну чому сонечко, ну тоді я сам, але не дивуйся як знайдеш мене мертвим коли помру від голоду.

Знову він перебільшує, скільки ж можна, невже самому зробити важко, це не займає багато часу і руки в тебе є.

Після цих слів він неквапливо вийшов, тому що я не звертала на нього увагу, щей наостанок біля дверей зробив щенячі очі і потім нарешті вийшов.

От як зовнішність людини може так відрізнятися від характеру, Макс виглядає як велике сонечко, велике, накачане та противне сонечко. Добротою в його характері й не пахне. Можливо в ньому мене зацікавила тільки зовнішність.

Небесно чисті очі, високий, біляве волосся, носик горбинкою та й підтягнута фігура, а характер раз нараз не приходиться.

Хоча чого я скаржусь, у самої характер не з приємних.

Ми вже зустрічаємося цілий рік, і з кожним місяцем відносин стає все гірше. Цікаво, як до такого дійшло, спочатку так було добре і романтично, все робили разом, постійно говорили, майже не сварилися, а після півроку його як підмінили. Я і забула що таке любов, може я з самого початку її не відчувала, а це була тільки зацікавленість. Хоч мені вже легко передбачити його дії, але мене це пантеличить, як людина може так змінитися, чи це він з самого початку таким був. Навіть якщо так, нащо так робити, це ж безглуздо бути тим ким ти не є. Якщо дивитись на зміни, то зараз він поводиться, ніби я його власність, це починає мене дратувати. Що ж чекати від такої людини яка не є собою?

Боже, такі думки мене скоро з розуму зведуть, що у мене за мозок такий, який не може ні на хвилину зупинитися, в якій то мірі це класно, але якщо ти не постійно з цим живеш.

Різні думки знову і знову вспливали в моїй голові поки я непомітно заснула.

Прокинулась я від того що замерзла. Капець, як так можна, так скільки ж часу, мені ж завтра на роботу, вже перша година, як так!? Треба швидко висушити голову, я ж завтра не прокинусь!

Я почала бігати по квартирі в пошуках то фену, то гребінця, і робила все якомога швидше, але час був набагато швидший за мене.

Закінчивши свою біготню я пішла спати, Макс вже спав.

– Зараза. Це другий будильник. Я проспала. Знову.

Швидко одяглась, не має часу навіть щоб нафарбуватися. Максим ще спав. Розвалився на більшу частину ліжка, порівняно з ним я маленького зросту. От класно людині, немає нормованого графіку, а ти як білка, постійно куди то біжиш.

Що за життя, хоч робота поруч. По дорозі забігла в кав’ярню, взяла каву та щось перекусити з собою і побігла далі. Добігаючи на роботу я помітила, як переді мною неквапливо йшла моя колега Ліза, вона ніколи не запізнюється, по ній можно дізнатися коли кінець роботи і чи не запізнилась я на неї.

Фух, встигла, хоч на цей раз не запізнилась.

З Лізой ми познайомилися під час співбесіди на редактора, вона була скептично налаштована до всіх інших, немов знаючи що її точно візьмуть, хоча її можна було зрозуміти, вона була краща, із решти людей її досвід як журналістки вражав, вона брала інтерв’ю у багатьох знаменитих людей, а деякі її статті уже потрапляли в новини та невеликі журнали. Я не знаю як мене занесло на те інтерв’ю, у більшості я хотіла випробувати свою удачу, мені просто набридло працювати у маленькому офісі де постійно тебе принижують бо ти жінка, як там говорив мій колишній начальник: “Тобі б вийти заміж і народити дітей і буде тобі щастя.” яка ж це маячня, як я ще йому носа тоді не зламала за такі слова.

На диво мені пощастило і теж взяли редактором в цьому офісі. О то з того часу ми працюємо разом. Хоча було дуже кумедно спостерігати за нею, бо спочатку вона ні як не могла змиритися що я рівня їй, але зараз ми один від одного не відходим. Нас можна назвати офісними подругами, в більшості мені здається їй просто важко ужитися з іншими, бо вони постійно лізуть куди не треба, а мені все одно що там на особистому фронті у людини, захоче розповість, а ні, то значить не моє діло.

Добігши до неї я перевела дух.

На цей раз я буду вчасно.

– Ти що знову проспала?  От як так можна кожного разу. Мені цікаво, це тобі не набридає, чи ти так себе змушуєш спортом займатись? – вона поправила своє довге світле волосся і саркастично подивилась на мене.

– Ні, це моє хобі, кожного ранку бігти до робити щоб побачити тебе.– Після моїх слів вона голосно зареготала.

От щастить же людям мати таку зовнішність, як на неї не подивися то кінозірка, висока, довге біляве волосся, голубі очі, і одяг пошитий як на неї, ну от що вона тут загубила.

Далі ми неквапливо мовчки йшли до офісу.

Сьогодні не день, а якийсь завал, де вони находять стільки мотлоху. Інколи мені здається, що я просто приклеюсь до цього стільця, чи він мене швидше з’їсть.

– Тань, там я вислав тобі файл, то терміново треба закінчити до кінця дня.– Мій начальник підійшов з лівого боку стола та зупинився.

– Володимир Олексійович, у мене таких декілька робіт, я не зможу все і одночасно закінчити. – Не встигла я закінчити а він уже мене перебив.

Мені інколи здається що Володимир Олексійович думає що він поп землі, хоча схожий він більше на попа, а не на красеня.

– Ні ні ні, те потім, а це зараз. Зрозуміло? –  клацнувши пальцями перед моїм носом він повернувся і пішов, виляючи своїм товстим задом, до свого робочого місця.

Як не зрозуміти, він же завжди “правий”, а я вигрібаю за ці терміни, чому він не може все організувати, постійно всюди хаос.

Занурившись в роботу я не помітила як всі пішли на перерву, від роботи мене відірвала Ліза.

– Що, ти не йдеш їсти, чи все таки вирішила сісти на дієту? Це на тебе не схоже. – Коли я повернулася до неї то вона зрозуміла і розчаровано видихнула. – Та забий на нього, це його проблеми що він плутає всі документи, а потім, звичайно, всіх прискорює. Напевно вже хтось поскаржився на нього. – Після цього вона підморгнула мені.

– Що ти зробила?– я від подиву майже з крісла не впала.

Ліза усміхнувшись приблизилась до мене і продовжила. – Та не кричи ти, це вже всім набридло, так що, це на краще, ніхто і не дізнається. Якщо ти звісно не розпатякаєш.

У мене навіть в думках такого не було. – Вона з розуму зійшла, їй же за це прилетить, а йому за це нічого не буде.

– Ти же все анонімно зробила, і що йому буде із-за однієї скарги? – майже нечутно прошепотіла я.

– Та не тільки, там ще й з доказами. – Де вона їх знайшла і навіщо це їй, із-за цього будуть тільки проблеми.

Ліза обернулась, подивилась навкруги щоб переконатися що поруч нікого немає і продовжила. – Я теж не дуже хотіла це робити, хрін с той роботою, останньою краплею було те, що мене облапав старий хрич. Я могла витримати його недоречні підкати, але це, уже виходить за рамки. – Видно, їй не хотілося це розповідати бо її обличчя відображало огиду. Тоді й не дивно що вона так вчинила. – Та ходімо, а то ти з голоду так помреш.– Після цих слів Ліза потягла мене за собою. Так як вибору у мене було небагато, прийшлось йти разом з нею.

Друга половина дня пройшла на диво швидко, закінчивши майже всю термінову роботу, я почала збиратись додому. Хоч це був тільки початок робочої неділі, мозок уже хотів відпочити.

Може мені запропонувати Лізі випити, навіть не знаю, це ж почнеться: як так, понеділок, стільки справ і так далі.

Зібравши всі речі я подивилась навкруги щоб зрозуміти де Ліза, а її вже слід простиг. – Ну добре не піду, а хотілося. Тільки куди вона поділася.

Напевно ходила по справах в свій відділ.

Попрямувала на вихід аж раптом хтось ззаду схопив мене за руку, обернувшись побачила Лізу.

Вона що не пішла, де вона була?

– Таня, ти така повільна, тобі подобається сидіти тут допізна, чи то за всі твої запізнення?

Цікаво, а чого це в неї такий веселий настрій?

– Ліз, а хочеш випити, а то без алкоголю я завтра роботу не витримаю. Ходімо? – при цьому почала корчили лице, як мені тяжко.

Вона подивилась на мене і почала сміятись. – Чому би і ні, сьогодні був важкий день. Як раз у мене є нові чутки які не можуть чекати. – Сказавши це, вона тикнула мені пальцем в щоку і продовжила. – Тільки бар вибираю я.

– Як бажає ваша величність. – Відповіла я і ми разом сміючись попрямували до виходу.

Я подумала що пройшла вічність поки Ліза вибрала де ми будемо сьогодні пити. Це був бар під назвою «Равлик». Ну і назва, чим він її привабив, хто його зна.

Коли ми зайшли до закладу, здається, я зрозуміла чому вона обрала саме це місце.

Бар виглядає напрочуд казково, на стелі знаходяться безліч маленьких дзеркал які віддзеркалюють різні вогники, які ніби літають по всьому приміщенні. Барна стійка зроблена з чорного дерева та епоксидної смоли. Деякі столики виділялись тим, що були як будто відокремленні від основної кімнати, але все одно було видно що відбувається там, звичайні столики були розкидані по бару в хаотичному порядку, із-за світла здавалося що ти знаходишся в іншому світі.

Боже яка краса, це ж які тут ціни, мені хоч би на один коктейль вистачило, от треба їй життєво заходити у невідомі місця, я так банкротом стану.

Ми відразу попрямували до барної стійки і почали роздивлятися меню бару.

Я про такі коктейлі і не чула, що за назви такі, «зелене блаженство», чи ось це, «краплі дощу», ну хоч ціни не високі. Ліза щось притихла, невже підемо далі шукати, тільки не це, ми так за сьогодні не вип’ємо як завтра вже почнеться.

– Ти щось уже вибрала? – цікаво, що вона вибрала, можливо я теж таке візьму.

– Ні, я ще думаю, – невже передумала, знову десь йти, капець, – вирішити не можу, солодке я хочу, чи більш кисліше щось. – Після її відповіді мене прямо розслабило, фух не треба кудись йти. – А ти обрала? – запитала вона.

– Ще ні, я навіть не знаю що це, як мені обрати, мабуть візьму щось стандартне, віскі з колою чи щось таке. – Після моей відповіді вона скривилась, мов у роті була в неї кисла цукерка.

– Да ти збоченка, хто ж віскі колою заливає, давай я тобі щось порадую.

Вона почала дотошно розпитувати мене різні деталі: що я люблю, що я пью звичайно, що я очікую, надто в цьому був який то сенс. Врешті-решт вона мені вибрала коктейль равлик в барі равлик, як же це дивно. Собі вона заказала якийсь величезний райдужний коктейль, з цього я зрозуміла в неї все ж таки сьогодні солодкий день.

Коли нарешті нам принесли наші коктейлі, мені не терпілося почати смакувати його. На смак як полуниця з кінцевим присмаком лимона.

Скільки тут намішано, можна з розуму зійти, подумала я, чому я тільки дивуюсь, у Лізи він всіх кольорів райдуги і по її обличчю видно що їй подобається, цікаво, а воно в неї все влізе?

Зробивши декілька ковтків, вона повернулася до мене, з виразом запитання на обличчі, і з грайливістю у голосі промовила:

– Що ти дивишся, сама цей коктейль не хотіла спробувати, я тобі не дам. – Я розсміялась у відповідь.

– Ні за що я це пити не буду, мені би свій випити.

Через деякий час ми вирішили замовити ще коктейлів, навіть не помітили як перейшли з розмов про роботу та плітки.

Саме цікаве, плітки, таке відчуття що вона сама і створює їх , але деякі були правдивіше за брехню яку нам розповідали на роботі.

Розбалакавшись нас потягло на особисті теми.

Давно я ні с ким про це не говорила, мені деякі її принципи по чоловікам не зрозумілі, або може то не моє, вертіти ними як заманеться. Можливо я занадто добра для цього, чи в мене є свої принципи.

– Таню, егей ти де, ти мене слухаєш, чи то уже був зайвий коктейль? – приблизившись до мого лиця запитала вона.

– Вибач, замріялась, все добре, ми можемо продовжити. – Продовжила я, після моїх слів Ліза продовжила розповідь про одного із своїх кавалерів.

– Тань от мені цікаво, я що, так виглядаю що мені які то дурні зустрічаються, як ось один нещодавно. Було все добре, ми переписувались, я хотіла з ним на побачення піти, і коли я була на роботі він пише що теж на роботі і сумує за мною. Ну думаю добре, чому б і ні, хоча ми з ним тільки тиждень знайомі, я йому відповіла на повідомлення, натякаючи на зустріч зі мною, а він прислав мені фото клятих малюнків з дурнуватими написами! – вона наголосила на цьому і невдоволено продовжила. – Ні щось цікаве запропонувати,чи запросити на побачення, ні, треба ті недоречні малюнки, нащо вони мені потрібні? – запитавши, вона подивилась на мене ніби я знала відповідь на це запитання.

– Не знаю, мені би таке сподобалось, хіба це не мило? Можливо він хотів показати що навіть якщо він дуже зайнятий, на тебе завжди буде час.

Ліза зробила задумливий погляд і продовжила. – Цікаві в тебе погляди, чий не увага, він краще б не брехав і відповідав завчасно, І ось мені цікаво, він що, думає що я з першого погляду закохаюсь.

– Ти, і з першого погляду, це можливо взагалі!? – після цього ми гучно розсміялись, але Ліза вирішила перевести тему і продовжила.

– А що там твій хлопець? Він хоч за вечір тобі написав? А ну, мені цікаво, покажи. – Вона почала мене лоскотати щоб вивідати всю інформацію.

Я не охоче розповідала про мої особисті стосунки, бо проблем останнім часом було досталь, та я і не хотіла зараз про це говорити, але мені здавалося краще їй розповісти хоч трішки, бо я помру від лоскотки якщо вона не перестане.

– Добре, зараз подивимося, тільки припини, а то я так копита відкину. – Віддихавшись, я дістала телефон подивитись що ж там є, можливо він все таки написав а я просто не помітила.

Ні, жодного повідомлення не було.

Чому він не написав, я же не попереджала що кудись піду, невже йому не цікаво. Зараз у Максима повинен бути вільний час, як же це набридло.

– Так що тут у нас. – Ліза почала клацати в телефоні у моїх руках, побачивши що мій хлопець мені писав останній раз декілька неділь назад, вона продовжила. – Що, і ти з ним зустрічаєшся, з ним явно щось не так. Кидай його, моя інтуїція підказує що з ним щось не так, а вона ще ніколи не помилялася. Тікай.

Може її інтуїція той не помиляється, але це ж стільки мороки, я не зможу працювати, і також ці відносини уже тривають рік, не хотілось ось так все зруйнувати. Мені поки так зручно.

– Да, так і візьму і кину його, ти шуткуєш, ми вже стільки часу зустрічаємося. – Заперечивши, я випила до дна свій коктейль.

– Ну як хочеш, моя справа запропонувати, але я рекомендую триматися від нього якнайдалі.

Що її так заціпило на цьому, тримайся подалі, що він мені зробить, і все що можна було про нього дізнатися я вже знаю, тому все добре, і не хотілося б отак все псувати.

Проговоривши ще трохи ми не помітили як пройшло багато годин, а коли ми подивилися на годинник то жахнулися, як так можна було захопитись розмовою що забути про роботу на яку йти завтра. Однак ми звикли до того що зазвичай зустрічаємо світанок разом, одного разу було таке що після того як гуляли відразу пішли на роботу. Тому і цього разу  це нас не здивувало і ми далі спокійно сиділи нікуди не поспішаючи.

Хоча не сказати що ми не звикли до цього, от як кудись йдемо так постійно нас затягує надовго. Це так дратує, чому так кожен раз. Ну і добре, уже звикла до цього. Коли так моє життя стало настільки повсякденне, раніше стільки цікавого було, хоча проблем теж вистачало.

Ліза невдоволено видихнула і продовжила:

– Весело же завтра буде робити, хоч би не було похмілля. – Поки вона платила за свій  рахунок я вирішила знайти вбиральню. Знайшовши її я зрозуміла, що в цьому кафе все є нестандартним, і надписи на дверях вбиральні теж. – І які мені двері вибрати?

От чому треба всюди виділитися оригінальністю, ні зробити стандартно щоб всім зрозуміло було, ні, треба щоб не так як у всіх. Я на тверезу голову не зрозумію які двері обрати, а напідпитку тим більше.

Між дверима на чорному фоні було білим намальовано кабель з якого розходились декілька проводів на один і інший вхід. Закінчувався малюнок тим, що на різних дверях були різні кабелі usb.

Ну і добре, виберу навмання, не вгадаю ну то й значить доля така.

Зайшовши в одну із дверей я зрозуміла що не вгадала, тільки но відкривши двері врізалася у високого чоловіка, відійшовши на декілька кроків від нього я заговорила.

– Вибачте я… – тільки я хотіла сказати щось ще, як він перебив мене і почав говорити.

– Жіноча вбиральня там. – Показувавши рукою в інші двері він обійшов мене і пішов далі.

Що це взагалі було? Мені це щось нагадує тільки що, ні би дежавю.

Закінчивши, я повернулась до бару, Ліза уже чекала на мене. Ми разом вийшли із кафе та замовили собі таксі, поки чекали на нього поговорили ще. Таксі Лізи прибуло першим, попрощавшись вона поїхала, і через хвилин п’ять приїхала і моя машина.

Мені пощастило з таксистом, він був мовчазний, не люблю розмовляти з незнайомими людьми, да і навіщо це робити, ніколи цього не розуміла.

У вікні проминали знайомі краєвиди, старі вулиці освітлені поодинокими ліхтарями, через пізній час людей майже немає, тільки інколи з’являються закохані пари і одинокі люди

Подивившись в телефон я зрозуміла, що мені ніхто так і не написав. Сумно, знову дивлюсь в телефон. Що зустрічаюсь що ні, може і правда в цьому сенсу ніякого немає, можливо Ліза права, мені треба про це подумати. В цей час ми під’їхали до місця призначення, розплатившись я попрямувала до своєї квартири Тільки тиша була навкруги. Відкривши двері, помітила що по всій квартирі вимкнуто світло.

– Можливо Макс вже спить, треба поводитись тихіше. – Попрямувавши до кімнати я зрозуміла що його немає вдома.

А тоді де він, чому не попередив, тепер зрозуміло чому він нічогісінько не написав. Чому мені не сказати що в тебе справи, це так бісить.

Прокинувшись вранці, я зрозуміла, що Максим так і не повернувся додому. Перевірила повідомлення, але ні, повідомлень чи пропущених дзвінків не було, що це на нього найшло, він зазвичай так себе не поводить, може з ним  щось трапилось.

– Треба йому хоч написати, де його носить до сих пір? Це на нього так не схоже.– Я лежала в ліжку розмірковуючи про це.

Так дивно, я в відносинах, а почуваю себе самотньо, чи воно так і має бути, чи десь припустила помилку, а можливо це життя таке, що кохана людина з часом про тебе забуває і сприймає як належне. А воно так повинно бути? Можливо з ним все таки щось сталося, а я тут накручую себе, а можливо і ні, стільки варіантів можливих подій проходять в моїй голові що це зводить з розуму. Цікаво, як цього позбутися, менше думок менше горя. Але  без роздумів я не буду собою, думати завжди і постійно і про все, це єдине що я можу робити найкраще.

Подивившись на час я зрозуміла, що встала раніше чим завжди, це дивно, зазвичай я зовсім не висипаюся, а тут раніше навіть встала. Сонливо потягнулась, подивилась на себе в дзеркало та неквапливо пішла в душ.

Прохолодна вода так розслабляє, немов всі проблеми як ці краплі води, стікають с тебе так легко і невимушено, а шурхіт води схожий на тихий дощ, як би я хотіла побігати під ним літом, таким спекотним. Не розумію чому люди ховаються під парасольками в такі моменти. Для мене це виглядає нібито ховаються від самих себе, своїх емоцій.

Буцімто я так не роблю, мені це так набридло, тікати від самої себе.

Привівши себе в порядок після ночі, ввімкнула музику і почала фарбуватись, щось сьогодні таке легке відчуття аж приємно, можливо це вода чи щось інше.

Макіяж ліг на диво добре ніж зазвичай, подивившись в дзеркало я задивилась на себе, як же я давно не ходила в салон краси, волосся уже так сильно відросло, я зазвичай не фарбую волосся, мені подобається мій натуральний каштановий колір, на сонці він інколи здається мов волосся шоколадне, так гарно виглядає. Зав’язавши волосся в високий хвіст я підправила свій макіяж. Коли останнього разу я кудись виходила гуляти, не просто після роботи, а щоб насолодитись днем. Мені так подобається робити яскравий макіяж, а на моїх пухких вустах так чудово виглядає червона помада. Ще трохи покрутившись перед дзеркалом я попрямувала до спальної кімнати щоб одягнутися. Вибрала саме легкий одяг, синоптики обіцяли сьогодні самий спекотний день.

Одягнувшись, помітила що одяг сидить вільно на мені, тренування дають свій результат.

Коли я зачинила двері то почала спускатися по сходам на вулицю, вийшла на подвір’я та вдихнула прохолодне повітря.

– Як мені пережити цю обідню спеку, я ж збожеволію, якщо на роботі кондиціонери не відремонтували, температура буде як в пеклі. Вони нас заздалегідь готують до цього чи що? – перевіривши чи я щось не забула, попрямувала на роботу.

Як зазвичай зайшла в кав’ярню, часу було достатньо тому вирішила поснідати там. Взяла звично великий капучіно і круасан з шинкою та зеленню, сівши біля вікна почала спостерігати за людьми, багато хто поспішав. Деякі майже бігли не помічаючи нічого навколо себе, інші йшли неквапливо насолоджуючись прохолодним ранком. Неподалік пройшла невисока худа дівчина з величезним собакою який був на диво слухняним, зазвичай такі собаки норовливі та їх важко втримати, можливо пес сам розуміє що може нашкодити господарці. Закінчивши свій сніданок я попрямувала на вихід, тільки но я вийшла і зробила декілька кроків як ззаду почула крик:

– Бережиться! Тедді ні!

Повернувшись в сторону крику, я побачила того великого собаку за яким спостерігала сидячи в кафе, і в цей момент він біг прямо на мене, не встигла зрозуміти як опинилася на землі і наді мною нависало це величезне створіння і облизувало мені лице, від шоку я була в ступорі. До мене підбігла дівчина і почала відтягувати свого собаку, але результату не було, він досі сидів на мені.

– Вибачте, він ніколи так себе не поводив, не розумію що з ним, вибачте. – Чим більше дівчина говорила тим більше вибачалась, але відтягнути свого собаку у неї не виходило.

Заспокоївшись я подивилась на цього пухнастого велетня і спробувала його посунути від мене, але безрезультатно, він як величезний камінь, скільки ж він важить.

Пес ніби зрозумів що я від нього хочу і зліз з мене. Піднявшись я обтрусилась від бруду, а дівчина так і не перестала вибачатись.

Я звернула на неї увагу і зрозуміла що вона менше чим здавалася, була такою мініатюрною, її волосся було настільки довге та пухке що за ним не було видно її обличчя. Вона була дуже переляканою, мабуть в таку ситуацію попала вперше. Коли дівчина рукою поправила своє волосся я побачила її обличчя, воно було мов дитяче, але деякі виразні лінії підтверджували що вона приблизно мого віку.

Як мені її заспокоїти? Нічого ж страшного не відбулось і в мене так уже не вперше. Майже всі тварини на мене так реагують.

Подивившись на собаку я знову заговорила до нього.

– Тедді значить, ти чого свою господарку не слухаєш, як тобі не соромно? – пес немов зрозумів мої слова, зробив винну морду і заскиглив. – Більше так не роби, ти ж гарний песик, так? – після моїх слів він знов почав підстрибувати і виляти хвостом.

– Вибачте будь ласка, я вам відшкодую хімчистку. – Вона кланялась кожен раз коли вибачалась і її волосся знову закривало її лице.

І дівчина різко почала шукати свій гаманець в себе в сумці, але я зупинила її.

– Все добре, нічого не сталось і с ким не буває, наступного разу держіть його міцніше. І в мене це не вперше, на мене всі звірі так реагують. Я вже звикла.

– Але ж це… – дівчина зам’ялась, їй було незручно те, що я не хочу прийняти хоч щось, а потім на диво впевнено продовжила. – Ви напевно емпат, що до вас тварини тягнуться, у вас теж є тваринка?

– Ні немає. – Тільки но я хотіла попрощатись і піти дівчина додала:

– Вибачте я не представилась, мене звати Софі, мені справді незручно, дозвольте дізнатися хоч ваші контакти, я вас пригощу наступного разу. – Здуваючи волосся з лиця вона протягнула мені свій телефон.

Зрозумівши що марно їй ще щось говорити, вирішила погодитись. Після того як ми обмінялись номерами я поспішила на роботу. Коли я йшла, вона радісно мені махала, прокричавши в слід:

– Дякую вам, будьте обережні!

Коли опинилась біля офісу то мені здалося що я запізнилась, бо біля входу нікого майже не було, але зайшовши до кабінету зрозуміла що все навпаки, прийшла занадто рано. Але як так вийшло?

Чому час сьогодні такий повільний, таке відчуття що він буде мене катувати.

Вирішила не гаяти часу і приступила до роботи, все одно її занадто багато, може сьогодні встигну хоч більшу частину закінчити. За роботою час плинув швидко, я і не помітила як в офіс приходили люди, несподівано від роботи мене відволікла Ліза доторкнувшись до мого плеча.

– Я думала тебе сьогодні не буде, а ти навпаки раніше прийшла, на тебе що алкоголь не вплинув, я що старіти перша починаю. – Вона продовжила говорити далі, але всі її слова немов незрозумілий галас, я неперестанно дивилась на неї щоб хоч щось зрозуміти з її слів, але єдине що могла робити то це кивати головою. Ліза знову положила руку і продовжила, – все, мені пора бігти, а то ще влетить від начальства що нічого не роблю.

Після цих слів вона пішла на своє робоче місце, а я далі зарилася в купі паперу та інформації. Зрозуміла що вже кінець робочого дня вже тоді, коли хтось невзначай зачепив мій стілець, нарешті я відволіклась від роботи і помітила, що в офісі майже нікого немає. Все таки вирішила закінчити одну із статей яку почала редагувати.

Емпатія, це дар чи прокляття. Навіть я, емпат, не зможу відповісти на це питання, але стаття на диво цікава, деяку інформацію я навіть і не знала.

Закінчивши все, зібрала всі потрібні мені речі і попрямувала додому. В офісі не було людей, а в Лізи напевно справи, раз вона не попрощалась, так не хотілося виходити звідси. Прохолода кімнати розслабляла мізки та так, що аж на вулицю не було бажання виходити.

Сонце було ще високо в небі і спека так і не спала з обіду. Неквапливо йдучи по вулиці я намагалась продумати наперед хоч одну частину свого життя.

Чому неможливо все знати наперед, це ж було б так зручно, ніяких переживань чи стресу, ти знаєш що і коли станеться і зможеш до цього приготуватися. Думки так і крутились в голові, вдихнувши свіже повітря я зупинилась, а все навколо продовжило всій плин часу.

Завтра ще один невідомий день, нові проблеми, але мені не хотілося щоб він наставав. Подивившись на сонце яке безперервно світило в лице, я витягнула руку щоб закритись від нього і сумно видихнувши продовжила свій шлях.

Нарешті діставшись додому і зайшовши, на диво в прохолодну квартиру.

Напевно хтось увімкнув кондиціонер, а, Макс, я про нього забула. Пройшовши кілька кроків я відчула гнітючу атмосферу, яка ніби пронизувала стіни будинку. Незважаючи на це я зайшла в ванну кімнату, розуміла що мене чекає попереду тяжка розмова, а мені хотілося її відтягнути, хоча би на деякий час.

Вийшовши із ванни я попрямувала на кухню де сидів невдоволено Максим. Його лице відображало всі риси невдоволення та смутку, обпершись на стільці він за мною уважно слідкував не кажучи нічого, ніби я повинна почати цю розмову.

Це так бісить, я не вмію читати думки, а сидіти чекати що за тебе хтось щось вирішить і все піде як тобі треба, неможливо. Цікаво, що він уже в своїй голові напридумував. Інколи мені здається що він неправильно вибрав свій рід заняття, з такою фантазією придумувати казки йому, краще було б бути письменником а не програмістом. От там би він досяг успіху.

Заваривши собі чаю, я повільно повернулась до Максима який досі сидів і спостерігав за мною, замість того щоб почати говорити я мовчки відпила чаю зі своєї улюбленої чашки. Формою вона напоминала хмаринку, можливо з неї трішки незручно пити, але це ручна робота, та ще моїми руками зроблена, в ній можливо залишилась частинка мене. Наш мовчазливий діалог продовжився.

О, він думає що мені немає чого робити тільки но дізнаватися його думки, чи що?

Давно у нас не було сварки, я й цей раз хотіла обійтися без неї, але відчуваю його настрій та агресію. Раніше такого не було, хоча можливо один раз. І то, не тільки він був тоді злим, я теж, ми просто покричали, і все на цьому закінчилось. А сьогодні таке відчуття що буде по іншому, я не знаю що чекати.

Це мене лякає.

Ми так і подовжили стояти в тиші, у вікні неквапливо заходило сонце наповнюючи кімнату вечірнім сяйвом.

І нарешті він вирішив заговорити:

– Ти нічого мені не хочеш розповісти? – подивившись на мене ніби я в чомусь винна.

– Ні, а може ти дуже хочеш розповісти. – Тільки я хотіла продовжити як він різко встав за столу і перебив мене:

– Де тебе вчора носило? Ти не прийшла відразу після роботи. Шлялась з отой хвойдою? – він перейшов на підвищений тон та підійшов ближче до мене та направив на мене вказівний палець, тикав в мене наче дитина, яка вперше в житті щось побачила і хоче поділитися з іншими.

Не давши мені сказати ні слова знову почав:

– Ти повинна була мене попередити. Я! Твій хлопець, ти повинна була мені розповісти куди і з ким ти йдеш. – Чому він продовжує нести цей абсурд і кричати на мене, ніби я в чомусь винна?

– Я тобі нічого не повинна, ти теж міг написати, ми ж не в кам’яному віці живемо. – Я відповіла спокійно, у мене немає бажання на все це, треба всі емоції тримати в собі, дихай, все добре, ти себе контролюєш, не піддавайся, він цього і чекає.

– Повинна була сказати де ти і з ким, я говорив що ота Ліза мені не подобається. Чому ти досі спілкуєшся з нею? – його лице налилося агресією, і здавалося він думав що чинить правильно, ніби це для нього було нормально.

Він збожеволів, що він несе?

– Я думаю тобі треба заспокоїтись, давай поговоримо коли ти заспокоїшся. – Після того як я це сказала, взяла свою кружку чаю зі стола та хотіла піти, але він мене схватив за руку і відсмикнув назад.

– Ні, не закінчили! – він навис наді мною.

– Мені це не подобається, припини. – Теж підвищила голос на нього. Він себе дуже дивно поводить, я не повинна це терпіти. – Що ти мені це кажеш, а самого носило невідомо де, тебе не було цілу ніч, і зранку я тебе не спостерігала в цій квартирі, і ти смієш мені ще щось говорити? – він спробував мене перебити, але в нього нічого не вийшло бо я продовжила, – Повинна!? Я тобі щось повинна? Не будь таким самовпевненим. Ти осмілився мені говорити з ким мені спілкуватися, небагато чи ти на себе взяв? – грюкнувши чашкою по столу я його відштовхнула від проходу і намагалась пройти, але не тут то було.

Він знову схопив мене за руку не даючи пройти далі, я відштовхнула його вже другою рукою, але Макс взяв мене і за неї. І як мені тепер вивільнитися, я не розумію що він від мене хоче.

– Не твоє діло де я був поки ти не відповівши на мої питання. Зрозуміла? – промовив він дивлячись прямо в мої очі.

– Ні, і що ти мені зробиш? Вдариш? Насильно примусиш говорити? А давай, спробуй, мені буде цікаво на це поглянути. – Ти диви налякав їжака голою сракою. Якщо би я була ніженкою то би нізащо не йшла на журналіста, я і страшніше бачила.

Після моїх різких слів Макс розгубився, і я, скористалась моментом, висмикнула руки та погрозливо зробила декілька кроків на нього.

Мені інколи цікаво, чому багато хто думає що емпатія яка дає змогу розуміти та відчувати чужі емоції це слабкість? Що можна відігратись на нас, чи контролювати, чи як ще кажуть, людина-”подушка для сліз”? Це просто велика помилка, мені не потрібно дивитися на лице щоб зрозуміти емоції людини, якщо ти відчуваєш страх чи іншу емоцію, я це теж відчую, і тобі не допоможе кам’яне лице.

Я з дитинства відрізалась норовливим характером, але з часом мені стало некомфортно з людьми і їх емоційними проблемами, тому і уникала конфліктів та інших суперечок. Хоч, можливо, я і спокійна та замкнута людина, але дратувати мене не потрібно.

– Повторюю ще раз, окремо для тебе, заспокойся і подумай що за хрінь ти мені говориш, і не треба мене контролювати, бо тоді я почну контролювати тебе. – Приблизившись до його лиця я спокійно і чітко промовила, по ньому було зрозуміло що такий поворот подій він не передбачив.

Повернувшись до столу я взяла свою чашку і відпила чай.

– До біса, тепер він огидний. – Договоривши я підійшла до раковини та вилила залишок туди. Максим так і стояв в ступорі спостерігаючи за мною. Він хотів щось сказати, але я продовжила, – не розумію, чим ти обкурився, що за маячню верзеш, я хотіла дізнатись, але у мене немає інтересу і настрою на це.

Невдоволено видихнувши я попрямувала до спальної кімнати, але на виході із кухні він почав говорити до мене.

– Чому ти не відповіла на питання де ти вчора так пізно була? Ти повинна писати де ти знаходишся. – Уже спокійно говорив.

Він хоче це продовжити, на що?

– Коли ти теж відповіси мені на ці ж питання, ось тоді і поговоримо. – Я вийшла та пішла спати.

Не розумію що з ним сталося за ту ніч, ніби його підмінили, він ні разу такої маячні не говорив, а тут йому щось стрельнуло в голову, що за невпевненість в собі. Можливо він щось накоїв і намагається повернути в мій бік, а може і вправду не тверезий, як можна таку нісенітницю говорити? Чесно, це мене починає лякати, якщо він себе так дивно поводить, що він ще може зробити, треба бути обережною.

Чи я просто раніше це за ним не помічала. Та ні, такого не було. Продовживши думати, в голові почали спливати деякі моменти, які тоді мені здавалися нормальними, але зараз мене наштовхувало на думку, як це можна не помітити коли він намагався мене принизити. Хоч він говорив це не в такій грубій формі, але інколи він відшучувався на рахунок моєї зовнішності, і йому завжди було до чого придратися, а я не придавала цьому ніякої уваги. Контроль, не можу пригадати, можливо це щось новеньке. В спробах пригадати щось ще, я повільно, непомітно заснула.

Прокинувшись від будильника я поспішила збиратись на роботу, чому то ліжко з іншого боку було порожнє, невже його безпричинна агресія не пройшла, але коли я вийшла з кімнати я почула запах з кухні. – Що він там робить та ще так рано?

Зайшовши на кухню я побачила Максима який щось готував.

Навіщо він встав для цього так рано? Він що ніч не спав?

Я не знала як розпочати розмову після вчорашнього, я мовчки підійшла і набрала води, коли я поставила чашку в раковину Максим повернувся до мене і різко заговорив:

– Я приготував млинці та салат на сніданок, що з цього будеш.– У нього в руках була лопатка якою він незграбно розмахував показуючи що він робить. – А ще я зробив твою каву. – Він так радісно говорив, ніби нічого вчора не сталось і все це мені привиділось.

Це так не зрозуміло, чому він поводить себе так, він не вибачився, чи навіть щось таке, хоче ігнорувати вчорашній вечір. Млинці, серйозно?

– Ні, дякую, ти ж знаєш що я зранку не їм. – Я натянула свою звичайну посмішку і вийшла з кухні і пішла збиратися далі.

Коли я вже виходила із квартири він вийшов невдоволено з кухні до мене і почав знову говорити те саме.

– Чому ти не хочеш, час ще є, давай поїмо. – Він ніжно взяв мене за руку ніби благав залишитися ще на декілька хвилин.

– Ти же знаєш що я не снідаю, потім весь день почуваю себе не добре.

– А кава? – знову ця моська, навіщо він це робить, я не хочу знову бігти щоб не запізнитись, це так обтяжує.

– Добре. Тільки ненадовго. – Після моїх слів Макс потяг мене за руку з радісним обличчям, але з його емоціями і те що він відчував було щось не так.

Я зайшла за ним на кухню, на столі вже стояли все, салат, млинці і ця кава, як звичайно без молока бо в нас ніколи його немає, не люблю її пити, вона занадто гірка для мене, ніби нагадування що життя таке ж, і який вибір ти не зробив кава залишиться гіркою, ні цукор ні молоко не зробить її достатньо солодкою і все одно буде відчуватися гіркота.

Максим посадив мене за стіл, а сам сів навпроти мене, зробив вигляд що відпив своєї кави і почав говорити:

– Все добре?

– Так, – ні, подумала я, – чому запитуєш?

– Ти просто тільки дивишся, але не п’єш каву, а говорила що швидко. – Він ненароком почав рухати до мене тарілки з їжею, – все таки хочеш, скуштувати?

– Я не передумала, просто задумалась. – Сказавши я взяла чашку і відпила каву.

Гірка, фу!

– А я так старався, на диво смачно вийшло, сумно що ти не хочеш.

–Я можу з’їсти їх на роботі якщо ти не проти? – після моєї фрази він як божевільний почав носитися по кухні шукаючи куди покласти їжу.

– Правда? Візьмеш?

– Так, ложи все. – Я махнула рукою верх ніби сказала клади що забажаєш.

Максим, почав з ентузіазмом все складувати в два різних контейнера щось при цьому примовляючи, але ця нестерпна кава зайняла всі мої думки.

Нарешті коли він склав цю їжу, я залила останні ковтки гіркоти в себе.

Хоч я розумію емоції людей я не можу зрозуміти їх самих, чому вони діють на перекір собі, прикидаються не тими ким вони є. Можливо щоб щось зробити краще, але роблять  гірше тільки собі і втрачають свої справжні почуття до життя.

Я пішла до виходу, а Макс попрямував за мною тримаючи в руках ці кляті судочки з їжею, мене бентежить те що він поводиться ніби нічого не було. Поки я взувалась він клав їжу мені в сумку, і було таке відчуття що він шукає там ще щось, це так бридко. Напевно у нього знову параноя. Я піднялась до нього і обняла його наостанок.

– Дякую, я с радістю все з’їм.

– Звісно це ж я готував. – Він поцілував мене в скроню і відпустив з обіймів.

Забравши в нього сумку я вже виходила як із-за спини почула .

– Хіба ці шорти не за короткі, можеш одягнути другі? – невдоволено сказав він.

Що тепер, і одяг буде мені підбирати чи що?

– Це офісні шорти і вони не короткі. – Я покрутилась навколо себе і невдоволено цмокнула.

– Може все таки штани одягнеш?

– Знущаєшся? На вулиці вже до тридцяти градусів, ні, якщо хочеш сам і надягай.

Максим ще хотів щось сказати, але я проігнорувала його і швидко вийшла на вулицю.

Я не хочу це слухати.

В роті досі був присмак тієї кави, мені хотілося будь-яким способом його позбутися, я почала рискати в сумочці в пошуках жуйки чи чогось іншого. Не знайшовши нічого крім безладу та непотрібних речей, сумно видихнула і попрямувала по своєму звичайному маршруту.

Хмари сьогодні пливли так швидко, що, якщо на них довго дивитися починала крутитися голова. Непомітно для себе я швидко дійшла. Чому-то багато хто поспішав до офісу, але мені не хотілося навіть йти туди.

Ззаду до мене підбігла Ліза та вхопила за лікоть і радісно почала говорити:

– Невже ми міняємось ролями, тепер ти завчасно приходиш, а я запізнююсь. – Вона засміялась і продовжила, – як там говорять, с ким поведешся того і наберешся, от тепер я буду запізнюватися.

Після її слів мені стало так радісно, ніби крізь моє тіло пройшла хвиля сміху.

– О, як ти вгадала, воно ж так і працює.

Діставшись до свого місця, я перевірила графік роботи, на сьогодні було заплановано о 11:00 загальне зібрання. Добре, потім розберуся з додатковими матеріалами. Закінчивши всю роботу яку вчора залишила собі, я звернула увагу на час і зрозуміла що запізнююсь.

Тільки не знову, перевірила матеріали, їх не достатньо, я не тільки запізнювалась, а й в мене не було нічого підготовлено. Швидко, як могла, відправила потрібні документи на друк і побігла їх сортувати. Закінчивши, побігла до конференц-зали. Майже добігла, як переді мною несподівано з’явився один із працівників офісу. Він мене теж не помітив.

– Ні тільки не зараз. – Я намагалась якось зупинитись, але все це було марно.

Це було жорстке зіткнення, його кава, документи, мої всі надруковані копії розлетілись по всьому просторі.

За що життя мене так карає, тепер це все треба зібрати.

Чоловік на якого я налетіла був спокійний, попри ситуацію, і замість того щоб хвилюватися за свою каву, яка кудись полетіла в процесі нашого зіткнення, почав допомагати мені збирати всі листи які полетіли далеко від мене. Сівши на підлогу я почала не тільки збирати, а й одразу сортувати все, тому це зайняло не мало часу, чоловік був на диво чемним і допомагав мені до самого кінця, нарешті все зібравши, я вибачилась і поквапилась до засідання.

У склі було видно що тільки мене не вистачає там.

Коли я зайшла до конференц-зали, всі звернули на мене увагу, вже все почалося, мене ніхто чекати не став, я навіть не встигла розкласти матеріал, як же це ніяково.

Володимир Олексійович стояв біля стенду розповідаючи про щось, що було показано на екрану, але з моїм появленням невдоволено видихнув.

– Таню, ви довго будете стояти і заважати? Раз запізнились то проходьте, не затримуйте всіх інших.

– Так, вибачте. – Я швидко попрямувала до свого місця, яке єдине залишилось пусте.

Моє місце знаходилося в самому кінці довгого стола. Сівши, я звернула увагу що Ліза показує мені жест що все добре, мене це втішило.

Володимир Олексійович продовжив свою доповідь. Там було щось про підвищення інтересу на ті чи інші теми і про розвиток далі в тому направленні, які статті треба розвивати, робити більше. Далі він зауважив хто виділився в цьому місяці, і саме цікаве, ні одна жінка не попала в цей список, хоча багато статей які підняли рейтинг наших журналів та сайтів були створені жінками.

Його сексизм такий очевидний.

Далі виступали по черзі з пропозиціями по новим ідеям чи змінах в журналі, пропозицій на електронні газети чи добавлення цікавих відео на сайт нашої редакції не було.

Хто зараз читає ті газети, все вже можна найти в смартфоні, не краще направити більшість сил на розвиток все в електронному вигляді? Ото і краще, тільки моя ідея буде така, чи вони намагаються вислужитися перед ним.

Нарешті настала моя черга, із-за того що я не встигла роздати матеріал спочатку зібрання, витратила час та пробіглась навколо стола роздаючи матеріал. У деяких було насмішливий вираз обличчя, ніби чимось я гірша від них.

Підійшовши до трибуни я увімкнула свою презентацію і почала свою розповідь, на диво, багато хто серйозно сприйняв мою доповідь, хоч можливо, вони не зовсім з усім були згодні, але зі мною погодились. І як не дивно, Володимир Олексійович вставив свої п’ять копійок.

– Танечко, ви хочете сказати що зараз всі звертають увагу тільки на телефони та сайти, ви не думаєте що помиляєтесь, книги досі популярні і на них є великий попит.

– Ні, але ж у нас не велика частка друкованого матеріалу, ми більше позиціонуємося як сучасні новини та неупереджена редакція, крім цього у нас є свій канал на телебаченні, хоча у нас є сайти та інтернет ресурси, але вони стоять на місці. – Показавши останній графік я помітила, що майже всі погодились з моєю думкою.

Цей поп ще хотів мені щось заперечити, але на диво промовчав, цікаво чому. Я подякувала і присіла на своє місце щоб послухати інші презентації.

Декілька наступних презентацій були на диво нудні та типові, виступ Лізи був цікавим, вона більшість працює саме з інформацією для телеканалу, але не відразу з усім, тому в неї одне направлення. Круто напевно працювати с телеведучими, вона інколи буває мелькає в інтерв’ю. Працює постійно з людьми, а я уже й забула коли спілкувалась так сильно з кимось по роботі. Мої роботи тільки раз чи два прийняли для розповіді в новинах.

Її виступ теж бут чудовий, на кінці я непомітно показала палець вверх, вона побачила і підморгнула мені.

Ще декілька жінок виступили, і начальник до всіх зробив свій тупий коментар. І на останок виступала дівчина, ми було знайомі, її ніби звали Марія. У неї була презентація про статті на тему фемінізму та сексизму в текстах, та як деякі зміни вплинуть на читабельність та зацікавлення контенту жінками. На диво цікавий та правдивий матеріал зі статистикою.

Але їй не дали закінчити, і як не дивно це був Володимир Олексійович, він перервав її на середині не давши навіть закінчити.

Він почав її принижувати, для мене це була остання крапля, і мабуть тільки у мене зірвало дах.

– Вибачте, Володимир Олексійович, не могли би дати їй закінчити презентацію, ви тут не одні. – Я встала голосно і перебила його. – Це не справедливо!

– Танєчка, не тобі про справедливість говорити. – Він мені ще тикати буде.

– А ніби Вам про це говорити. – Саркастично підхопила Ліза.

Він не очікував що ще хтось почне опиратися і в нього пропав дар мови, із-за цього в конференц-залі почався гул і всі почали переговорюватися між собою. Бідна Марія стояла і тряслася біля стенду. І я вирішила це припинити.

– Всі закінчили свої презентації, так дайте і їй. – Тому що я різко встала на мене перемістилась вся увага і повисла тиша.

По Володимиру Олексійовичу було видно на стільки він роздратований. Але він не промовчав і додав:

– Ця презентація не має сенсу, який сексизм, де ви його знайшли, у вас зараз всі права що можливо, я просто розумію що в ній немає сенсу тому я хотів її закінчити. – Він помахав Марії щоб вона сідала на своє місце, і тільки но Марія почала йти, Ліза вскочила.

– А чому це ви вирішуєте актуально це чи ні, деякі презентації були гірші, чому ви їх не перервали і не ображали за тупість, а сиділи і мовчали. А це не тому що це про вас? – Вона оперлась на спинку стільця обертаючи ручку в своїх пальцях.

Повисла тиша.

– Добре, Лізонько цей раз дослухаємо до кінця. – По ньому здавалося що він хоче когось ухватити за шию, але на диво він спокійно присів та додав:

– Продовжуйте.

Ліза була задоволена, хоча було видно як її чуть не знудило після слів «Лізонько».

Бідна дівчина нарешті закінчила презентацію, і мовчки без ніяких коментарів сіла на своє місце.

Володимир Олексійович невдоволено закінчив зібрання підсумками та один раз наголосив що всі в змозі закінчити свою презентацію навіть якщо вона безглузда.

Нарешті вийшовши звідти я подивилась на час, уже була давно дванадцята, як можна було так все на довго затягнути, Ліза уже кудись побігла. Позіхнувши я попрямувала за своєю сумкою щоб піти на обід. Діставшись до їдальні, яка була розташована неподалік від основної будівлі. Вона була напрочуд велика, зі сторони входу розташовувалась столики які розкидані в хаотичному порядку, далі зі сторони стіни був невеликий прохід який вів до вбиралень, а далі двері для персоналу, і нарешті місце де можна було вибрати їжу. Вибір їжі завжди був різноманітний, чого там тільки не було, на будь який смак. А саме приміщення було зроблене в небесному кольорі, і всюди були рослини, вони були підвішені чи просто стояли на полу чи столах. Стеля вся в геометричних фігурах, чергувалися то прозорим склом то металом. Все виглядало гармонійно і заспокійливо, тому щоб звідти піти треба прикласти зусиль.

Я би тільки тут і сиділа, на жаль мені за це не платять.

Хотілося піти подивитися що сьогодні було цікавого із страв, але так як у мене сьогодні з собою була їжа то мені не потрібно щось купувати, тільки можливо попити і все.

Пройшовши до каси щоб замовити каву, я декілька раз майже спокусилась купити тістечко, але втрималась.

Я полюбляю саму солодку каву з різними добавками та молоком, чим солодше тим краще, це просто вибух у моєму роті. Проста чорна кава викликає у мене тільки огиду, вона така гірка і неприємна.

Вже коли сіла обідати. Дістала те що мені поклав Макс в сумочку і поклала контейнери з їжею на стіл.

Навіщо він так багато приготував, я ж це не з’їм.

У мене було відчуття що за мною хтось спостерігає, я підняла погляд щоб зрозуміти чому так себе відчуваю, роздивившись, нічого підозрілого не помітила, вирішивши що мені це здалося, я почала відкривати їжу, аж раптом хтось погладив мене по плечу, це був Володимир Олексійович.

Все таке мені не здалося. Мені інколи цікаво, цій людині все одно кого і де торкатися, чи він справді не розуміє що іншим це не подобається?

– Танєчко, ви, я так бачу, вирішили себе побалувати. – Він провів своєю рукою по моєму плечі та сів поруч зі мною. – Не боїтесь що потовстішаєте, хоча вам це не грозить, так? – він відпив своєї кави і розглядав мене, ніби я повинна відповісти на його слова.

У цієї людини не має ніякої поваги до інших, а тим більше до жінок. Це мені за те що я заступилась за ту бідну дівчину, а не повинно бути навпаки?

Життя, за що ти так зі мною.

– Ні, Володимир Олексійович, я не снідаю, тому мені потрібен повноцінний обід. – І водночас я відкрила судочки та показово засунула собі в рот той млинець.

– Навіть так, не треба переїдати, хто вас потім буде любити? Це ви приготували? Да ти хозяюшка. – Він огидно посміхнувся.

На цих словах мене майже не вирвало, що він від мене хоче.

– Так. – Краще не казати що це не я приготувала, а то він не прибере свій зад звідси. – Хочете скуштувати? – я підсунула в його бік вчєжю.контейнер.

– О ні, дякую, я тільки хотів запитати. – Він ближче підсунувся до мене і продовжив, – я не про сьогоднішню вашу поведінку. А як керівник я влаштовую вас, так?

До чого це він?

– Так, ви дуже гарний як керівник, мене все влаштовує. – Натягнувши свою усмішку промовила.

Сарказм, слава богу, він його не розуміє.

– От і добре. Так про що я. Ви не знаєте, чи може хтось вам говорив про мене якісь жахливі речі, якщо так, то не знаєте хто це був? – чому він так близько до мого лиця мені і так добре його чути.

– Ні не чула, – ага розмріявся щоб я тобі все розповіла, – якщо б я почула, то би вам розповіла. – Моє лице й досі було усміхнене до вух.

– Шкода, але якщо щось почуєте повідомте мені. – Нарешті він відсунувся від мене.

– Так і зроблю Володимир Олексійович.

– Молодець, приємного тобі, Танєчка. – На цих словах він встав і пішов

Мені здалося що моє лице звело, як же болять щоки. От що з ним не так, і звідки він дізнався про донос на нього, можливо йому зробили догана. І чому він підійшов саме до мене, можливо він підозрює мене. Лізі треба бути обачною, бо цей хрич щось натворить, а так як він вище по посаді то може домовитись і звільнити завчасно.

Сьогодні на зібранні було дивно, як Ліза так відкрито йому грубо відповіла, можливо вона щось задумала. Вона натякнула на щось подібне коли ми випивали.

От подобається їй пригоди знаходити, от не можна жити спокійно і повсякденно.

Кожен день знову повторюється як нескінченна петля в часі, ось вона стабільність без пригод та неочікуваних поворотів долі. Невже це так погано знати все наперед, так жити краще. Чи нудно?

Знову подивилась на їжу, скільки би не думала про цей ранок, все це в мене викликало сильну відразу, я не хочу це їсти, навіщо він це приготував. Знову спробую, хоч салат, піднесла до вуст, мене майже знудило. Можливо це так вплинув Володимир Олексійович, а можливо це було з самого початку, а він мене просто відволік від цих думок.

Кава була ще гарячою, я зібрала судочки і положила їх в сумку і тут в їдальню зайшла Ліза, побачивши мене, помахала мені рукою, я їй усміхнулась, і вона оминаючи людей попрямувала до мене.

– Ти вже без мене пообідала? А ти швидка. – Вона поклала свою сумочку поруч зі мною. – Тоді тобі треба зачекати мене поки я виберу, – вона зробила паузу, – та ще й з’їм.

– Ха–ха, добре, тільки мене не з’їж, раз ти така голодна. – Я розсміялась, а Ліза пішла вибирати собі їжу.

Поки я спостерігала за нею, моя солодка кава охолоджувалася, нарешті вона сплатила за їжу і повернулась до мене.

Коли вона все таки всілась і почала їсти, це виглядало так кумедно, таке відчуття що вона декілька днів не їла. Один хлопець пройшовши біля нашого столика скривив своє обличчя дивлячи на неї, вона побачивши це, навіть не прожувавши закричала йому в слід:

– Що, поїфи нолмально не мофна, ти диви, тільки посмій подумати «шінка не пофинна так їфи як чолофік» я фсе башу тільки спробуй, це буде тфій останній день, ти срозумів. – Вона вслід тикала на нього пальцем і погрозливо на нього дивилась. – Срозумів?

Після її слів той хлопець пішов зі швидкістю кулі, а вона повернулась до поглинання їжі.

Я не змогла здержати сміху, спостерігаючи за цією картиною. Прожував, Ліза нарешті заговорила.

– Що? – Я досі не могла зупинити сміх. – Та що? – продовжила вона.

– Тебе що голодом морили, чи ти не їла декілька днів чи що?

– А що якщо так, я сьогодні не встигла поснідати, а вчора повечеряти сильно не вийшло.

Спостерігати за нею було кумедно, поки Ліза закінчувала свій обід, я спокійно допивала каву поруч. Нарешті вона проковтнула все те шо напихала в рота і теж приєдналась до мене з кавою. Деякий час ми там ще посиділи. Після цього ми пішли разом до вбиральні, та зачинилась в одній із кабінок.

Треба, позбутися тієї їжі .

Подумала я і дістала із сумки перший контейнер, це були ті недоречні млинці, не знаю чи були вони на смак добрі, коли я запихала той один млинець собі в рота не звернула на це увагу. Подивившись на ці млинці я почала відчувати огиду, чи то до себе, за те що я так себе поводжу, чи то до Макса, який навіть не чув мене, що у мене немає бажання їх їсти, а тим паче брати з собою.

Я обережно їх викинула в унітаз, поки я діставала інший лоток щоб відправити його туди ж, почула Лізу.

– Ти що там застрягла, виходь давай. – Я швидко висипала та натиснула на злив туалету.

– Уже виходжу. – Не хочу щоб про це хтось дізнався, можливо я стану огидною в їх очах, мало хто зможе мене зрозуміти.

Вийшовши із кабінки, помітила що Ліза вже поправляє всій макіяж, на що це їй, її вигляд і так був незрівнянний, там нічого додавати не треба.

– Що ти там довго малюєш, вуса? – я показово порухала бровами, вона засміялась у відповідь.

Закінчивши свої справи біля дзеркала, Ліза повернулася та пройшла перевірила чи всі кабінки пусті.

Нащо їй це робити?

– У мене є невеличкий секрет для тебе. – Вона підійшла до мене і пошепки продовжила, – пам’ятаєш я говорила як мене дістав той хрич і те що я вже зробила.

– Так, це важко забути.

– От і добре, так ось, сьогодні мій план завершився. – Ліза підло посміхнулася.

Вона що, моєї смерті хоче, що на цей раз то. Не дивно тепер чому Володимир Олексійович так себе поводив.

– Ліза, я тобі говорила бути обережною. – Вона перебила мене і продовжила.

Де її гальма це їй може коштувати роботи.

– Так, так, пам’ятаю, але вже не потрібно, сьогодні, або до кінця цієї неділі, його звільнять.

– Що? – вона так впевнено сказала це, що від подиву я крикнула.

– Тихо ти, зараз сильно розповісти все не зможу, але скажу, зібрання було останнім пазлом коли його нарешті звільнять, я тобі все розповім, тільки не в офісі, там багато чого цікавого про нього є. – Коли вона це сказала то відсунулась від мене і почала невимушено мити руки, і тільки я хотіла щось прокоментувати, як хтось зайшов до вбиральні і мені довелось промовчати.

Ми мовчки так і продовжили стояти біля раковини, так тихо і вийшли звідси. Ми ще йшли так деякий час, потім Ліза заговорила.

– А ти на цих вихідних вільна? – різко запитала вона.

– Пока так, але не думаю що я хочу кудись піти, якось настрою немає.

– С тобою все добре? – вона повернулась і з поважним видом подивилась на мене.

– Все добре, з чого ти взяла що щось не так? – я почала награно посміхатися, почухавши свою потилицю.

– Ти нічого не їла. – Ліза все таки здогадалась, – та і говориш ти більше ніж зазвичай, а ще мовчу про те що відмовилась піти зі мною кудись, це на тебе не схоже. – Вона підняла брову ніби знала що я обдурюю.

– Все справді добре, просто… – Я не знала як продовжити, і просто замовкла.

– Макс?

Іноді мені не зрозуміло як вона про все дізнається, можливо по мені і справді видно, а може щось інше.

Я вирішила промовчати, тому що розуміла, щоб я не сказала вона мене розкусить.

– Так і знала, якщо його побачу то вріжу йому прямо по його яйцям. – Вона підняла кулак до лиця ніби вже йому погрожувала.

– Ні, не треба, все добре .

– А я все одно, якщо цей покидьок ще щось жахливе утне, так цей кулак в ніс йому прилетить. – Вона досі держала той кулак, а потім різко висунула руку вперед ніби відпрацьовувала удар. І раптово із закутка вийшов чоловік, який чуть не попав під руку Лізі. Він до чортиків здивувався і різко пішов назад.

Після цього я гучно розмріялась, бо це було так неочікуваною і дивно.

– Лізо от як ти потрапляєш в такі ситуації. – Я не могла перестати реготати.

– Він сам винен, вийшов незрозуміло звідки от і попав. – І вона теж почала сміятися з цієї ситуації.

Перерва закінчувалась, тому ми спокійно пішли на свої робочі місця.

Добре що Ліза не дізналась про їжу, а то ще більше захотіла б розібратись, але це мені зараз тільки заважати буде. Я краще побуду на самоті з роботою та з собою, це допомагає мені обрати насправді правильний вибір. Чи він буде правильним? І як це зрозуміти, можливо самий простий варіант залишити все як є?

Так і минув деякий час робочого дня в моїх думках та роздумах про роботу. Бажання щось робити не було.Зазвичай мені цікава моя робота, я поринаю в неї усіма своїми думками, а зараз сконцентруватись хоч на чомусь потребувало дуже великих зусиль.

Я вирішила себе не мучити і зробити перерву на каву.

Мені потрібна дуже солодка та велика чашка кави, ні, мені потрібен дофамін, але секс зараз не той варіант, залишається тільки їжа, хоча їсти мені й досі не хотілося. Вибору майже і не має, тому кава один із кращих варіантів.

Ще трохи безцільно подивилась в екран комп’ютера я все таки вирішила йти в кав’ярню поруч з офісом. Там вибрала саме солодке що в них було. Поки чекала свій заказ, звернула увагу на те що там було дуже багато наших працівників. Невже тут щось смачненьке? А може щось інше, я хочу це дізнатися.

– Ваша кава. – Дівчина, мило посміхнулась і посунула мою чашку кави до мене.

– Дякую. – Про що я думала, ну і не важливо.

Я потихеньку йшла назад до офісу попиваючи свою каву. Боже це й справді що мені потрібно, чому я не зробила це раніше. Це саме прекрасне що я куштувала в житті. Поки я йшла до свого відділу, я спостерігала за іншими працівниками, деякі з них бігали з купою паперу, деякі теж як і я запізнилися на зустріч, а деякі шли неквапливо розмовляючи між собою. Так спокійно та гармонічно ніхто ні в кого не врізається, ідилія.

Одна жіночка на високих каблуках несла дуже багато всього, я вже розумію що зараз станеться. Вона спіткнулась, все упало, я вирішила допомогти, все одно я нікуди не кваплюсь. Зібравши все, вона подякувала і бережно покрокувала далі.

Все таки мені цікаво що там зробила такого Ліза, що його нарешті звільнять, можливо рилася в його смітті, хоча більше ймовірно що зробила декілька записів домагань чи образливих висловів, можливо знайшла ще дівчат до яких він зневажливо ставився та вони всі разом зробили скаргу на нього. Хоча мені цікаво за що саме його звільнять. Він же так себе поводить не перший рік, дивно, як то просто за приниження його звільнять, чому вони раніше не помічали.

Коли я зайшла в наш відділ, там стояв незрозумілий гул, багато хто стояв біля вхідних дверей, ніхто не працював вся увага була прикута до іншого. Але до чого, що могло статися?

– Що тут відбувається? – запитала я, і чоловік який стояв поруч відповів.

– Володимира Олексійовича звільняють. – Він стояв схрестивши руки, і головою кивнув наче показуючи на епіцентр бурі.

Я повернула головою, щоб все таки зрозуміти куди так всі уважно дивляться. Володимир Олексійович стояв в своєму кабінеті, а на його звичайному місті сидів один із директорів, в склі було видно все, навіть не треба було чути, все і так було зрозуміло. Він стояв з опущеною головою, і рух тіла показувало ніби він вибачається. Це так незвично, ні разу таким його не бачила.

Я від такої картини вдавилася кавою. Як так швидко це могло статися. Вийшла називається на хвилинку, а тут цирк на колесах почався, цікаво, скільки це вже продовжується .

І тут я почула розмову двох співробітниць:

– Що він там такого накоїв, що його там уже вісім хвилин так принижують?

– Можливо дізнались що він не працює і тільки те і робить що на інших скидає. – Друга саркастично на неї поглянула.

– Ні, ти шуткуєш, може він якусь начальницю облапав, це більш вірогідно.

– Так. – Промовили вони водночас.

Я поспішила сісти на своє робоче місце, і як тепер працювати, хоча я зараз не про те думаю, не думаю що тут хтось думає про роботу.

Як так швидко це сталося, що Ліза знайшла та зробила, але чому вони не чекали ні дня щоб звільнити його, чому його відчитують так довго. Яка вона страшна людина. Що в неї в голові, може знати тільки демон.

Нарешті директор вийшов з його кабінету, всі як по диву різко зробили вигляд що працюють, він не звернув увагу ні на кого і вийшов геть. Тільки но директора тут не стало, як Володимир Олексійович закричав:

– Що за козел, звідки він дізнався! – при цьому жбурнувши більшість паперу що було на столі.

Двері його кабінету були відкриті, тому й крик було чутно по всьому офісі. На цьому він вирішив не зупинятись, і далі декілька разів обізвав директора, а потім різко взяв свою скляну вазу і кинув її в шафу, вона розтрощилась вщент. Всі в офісі, хто спостерігали, були дуже налякані, але неподавали вигляд що щось трапилось.

Здалося що він заспокоївся, але це було ненадовго, Володимир Олексійович вийшов зі свого кабінету і агресивно подивився на всіх працівників які були, одна дівчина невдало вийшла із копіювального кабінету і пройшла поруч з ним, а він як та шалена собака накинувся на неї. Він розкидав всі її папери навкруги та схватив її за плече.

– Ти, знаєш хто це зробив?– закричав він на неї. – Це точно був хтось із вас.

Бідна дівчина почала плакати, але він досі держав її і не відпускав. Деякі чоловіки хотіли заспокоїти його, але це було марно, вони ледве вирвали дівчину від нього, вона зарюмсана вибігла з офісу. Він злісно вирвався з кола, яким його оточили працівники, і незрозуміло  бурчачи собі щось під носа повернувся до свого кабінету.

Що він творить, з розуму зійшов чи що? Ото хай і сидить там, чим кидається на інших. Сам винен, чому на других відіграється, я думала Ліза на нього настукала тільки за домагання та за образи працівниць жіночої статі. А тут щось інше, але що, вона просто так мені не розповість, можливо і справді хотіла на вихідних про це поговорити, треба буде їй написати.

Моя кава була холодною, нажаль я допивала її і працювала над залишками роботи що у мене були.

Всі занурились в роботу чи зробили вигляд що працюють, із-за атмосфери та кондиціонера здавалося що настала зима, деякі працівники знайшли теплий одяг і сиділи в ньому, хто в таку спеку бере кофти з собою, але мені б теж вона не завадила. До кінця робочого дня залишалось трішки більше за півгодини, зазвичай деякі уже збирались та йшли додому якщо в них була виконана вся робота, але сьогодні всі сиділи на своїх місцях, наче до них приросли, звичайного гула розмов не було, тільки тиша та холод.

І тут в кабінеті, Володимир Олексійович почав рух до дверей, він йшов невправно та притримуючись за предмети які були по дорозі, коли він визирнув з дверей, стояв, наче про щось думав.

– Танєчка! – вигукнув він.

Тільки не це, я тут єдина кого так зовуть, чому, не хочу туди йти. Я зробила вигляд що не почула, він провів рукою по лицю и трішки тихіше промовив. – Таня. – Я продовжила ігнорувати його.

– Так, Таню! В мій кабінет швидко! – ще голосніше наголосив він.

– Володимир Олексійович, я зайнята, можливо я підійду до вас пізніше. – Я повернула голову в його бік з награною усмішкою, роблячи вигляд що і справді занята.

Треба було тікати звідси поки можливість була, дідько.

– Мені плювати, що там в тебе, я сказав швидко до мене в кабінет.

– Так, зараз. – Мій голос тремтів.

Після цього він незграбно зайшов до свого кабінету і впав на стілець. Я невдоволено скривилась те неквапливо встала, подивилась в бік кабінету, зробила глибокий вдих і неохоче покрокувала в сторону кабінету. Деякі працівники дивились на мене з співчуттям, але це мені не допоможе. Чому тільки я, не можна було ще когось зі мною визвати, мені страшно самою туди йти, не зрозуміло що він може зробити у його то стані. Я зупинилася біля дверей, і ще глибоко подихала. Треба заспокоїтися, не реагуй, просто дихай, ти можеш все контролювати, якщо буде небезпечно, просто тікай, не сиди, біжи, або бий, теж варіант. Не дай до себе доторкнутися, схватить, і я не зможу вибратись звідти. Все добре. Його почало дратувати що я так довго стою у дверях. Якого біса вони скляні. Він махнув рукою і крикнув.

– Та заходь вже. – Зробивши ще кілька видихів все ж таки зайшла.

– Ви мене кликали? – я стояла біля столу, біля мене лежав перевернутий стілець і всюди був розкиданий папір.

– Сідай. – Він махнув рукою показуючи на той стілець.

– Дякую я постою. – Посміхнувшись, я подивилась все таки на нього, з ним було щось не так.

– Я сказав сіла!– наказним тоном повторив він.

Я підняла перевернутий стілець, і як-небудь поставила його в тому хаосі, подалі від столу, Коли я нарешті сіла, я зрозуміла що саме було не так, від нього несло перегаром. Але як, не було видно що б він пив щось, просто сидів і все. Придивившись ретельніше я побачила пляшку, вона стояла на столі, із-за того хаосу що там був її не було видно.

Це погано, він не просто трішки випив, він був конкретно п’яний, випив майже цілу пляшку віскі. Нащо він мене позвав сюди, що він від мене хоче, можливо він досі підозрює мене, не дарма на обіді до мене підходив.

Десь хвилину ми сиділи в тиші, в той момент вона здавалась вічністю, і ось нарешті він заговорив:

– Танєчка, мені треба дізнатися деяку інформацію, я бачив ти добре спілкуєшся з Лізою, вона нічого тобі не розповідала, просто мені здається що це ця сучка, тільки я не можу довести це. – Він рукою провів скидаючи залишки паперу зі столу.

– Ні, нічого не знаю.– Це триндець. Ліза, краще б ти мені не говорила.– Я з нею не контактую. – Начепивши на лице маску легкої усмішки та невинності продовжила. – А чому ви так думаєте?

– Ось чого всі жінки не такі як ти, а? – він незграбно намагався обпертися об стіл.

– Володимир Олексійович, не знаю.

– От і добре, не треба знати тобі, тим більше.

– Ліза, чому ж вона? – невже все таки розповість. – Ця шльондра усіх зваблює, потім жаліється що її лапають, вона сама попала сюди через поспіль і тільки вона могла нарити те все.

У мене майже щелепа не відпала.

– Мені от цікаво, як вона це довела, я же був обережним і не залишав сліди. – Він сів задумливо положивши руку на лоба, ніби в нього боліла голова. Хоча не дивно, після всього випитого алкоголю. – Взнаю що це все таки вона, уб’ю цю заразу!

Це що, тільки квіточки? Треба все таки з нею зустрітися, все розпросити що там ще може бути?

– Так несправедливо вас. – Та тебе не просто звільнити треба було, а за грати відразу. – А можливо то все таки була не Ліза?

Добре хоч мене не підозрює, бо вбив би мене. Все ж таки, іноді, рятує роль безневинної овечки, він і досі думає що я бідненька незграбна дівчина, то хай буде так. Навіщо я спросила про Лізу, сама ж собі могилу рию.

– Танюш, от скажи, як вірити комусь в цьому світі, коли всі хочуть тебе зрадити. – Він хотів взяти пляшку з алкоголем, але в нього не вийшло, вона упала. Я підняла і поставила її на місце, тільки я хотіла прибрати руку, як він схопив мене.

Ні, ні, ні. Він же відпустить, не хотілося вириватися чи відбиватися, тим більше він більший за мене, це буде не так легко.

– Шкода, що ти нічого не знаєш Танюша, якби знала була не просто хорошою дівчиною, а богинею. – Він відпустив мене і продовжив говорити наливаючи собі залишки віскі. – Я точно знаю що це Ліза, тільки ця шалава могла так зробити. – Він скривився випивши склянку. – Можеш йти. – Я досі стояла в ступорі. – Вали звідси!

Я швидко як могла вибігла з кабінету.

Він несповна розуму. Як його ще зробили головним? Добре що хоч не уточнював або не просив дізнатися про щось. Після цього я вирішила не чекати ще двадцять хвилин до закінчення зміни і піти раніше, все одно вся робота уже зроблена. Не хотілося знову попадати в пригоди, на сьогодні їх досить.

Офіс досі був повен, ніхто не збирався, однак я тут не збираюсь залишатися ні на хвилину. Коли я виходила то побачила як Володимир Олексійович впав у своєму офісі, невдало встав і почав направлятися на вихід, швидко не задумуючись я побігла до виходу. Мені непотрібні проблеми, якщо він знову розійдеться то тут я не хочу бути. Це ж він ще деякий час тут буде, сподіваюсь що не буде пити чи буянити.

Не звертаючи увагу я поспішила додому, у мене не було сил ні на що. Просто прийти і в пасти на ліжко, ось що мені треба, ні їжа, ні ванна, а саме спокій. Завтра теж йти на роботу, а єдине шо я хочу, це щоб зі мною щось сталося, щоб туди не попасти.

Вдалині виднівся мій дім, залишилося ще трішки и я буду дома. Коли зайшла в квартиру, в ній було душно, перевдягнувшись я пішла в кабінет Макса. Він сидів і насолоджувався грою, а із-за музики він мене не почув, тому коли я підійшла ближче він злякався. Я вирішила сильно його не відволікати та пішла на кухню щось приготувати.

Коли на кухні я почала щось готувати, зрозуміла, що в мене немає сил ні на що, можливо фізичні сили були, але морально я була виснажена. З мене ніби висмоктали всі соки, цей день просто паскудний з якого боку не подивись. Єдине що я хочу сьогодні це розслабитися, але щоб я не робила думки мене мучили все більше. Коли цей день закінчиться? Він ніби триває місяць, цікаво, що може мені допомогти цей день та думки.

Я вирішила відволіктись від приготування їжі заваривши собі ромашкового чаю, але я не пам’ятаю де він. Поки я була в пошуках чаю, до мене зі спини підійшов Максим, як раз я шукала чай на верхніх полицях, він мене обійняв і просунув свою голову біля мої шиї.

– Що, шукаєш? – він дихав прямо мені в шию.

– Ромашковий чай. – Я не відволікаючись на нього шукала далі.

– А хіба в нас таке є? – він досі тримав мене в обіймах, мені було незручно робити щось.

– Так, в минулому місяці взяла спробувати. – Я потягнулася ще вище, але не змогла дотягнутися до самої високої полиця, так як Максим досі тримав мене.

– Ти сьогодні щось приготуєш? – він досі відволікав мене.

– Так, якщо ти мені допоможеш. – Макс відпустив мене, і відповів.

Мені краще приготувати все самій, якщо я його примушу робити щось зі мною то це буде марна трата продуктів та мені більше стресу. А ще заважати буде, і нормального нічого не вийде.

– Я втомився. – Сказав Максим.

Ніби я ні, але ти працюєш дома і в тебе мінімальний контакт з людьми, а у мене ні.

– Коли все буде готово я тебе покличу. – Він радісно мене поцілував і побіг до себе в кімнату.

За що це мені, ми працюємо разом, хіба ми не повинні робити все по дому разом, а не один робить інший відпочиває. Я теж хочу відпочити. І де той клятий чай?

Я намагалась заспокоїтись, вирішила включити музику, щось спокійне, заплющила очі, зробила вдих, і коли розплющила почала шукати знову. Вирішила подивитися ще раз в спеціях, іноді я туди ставила все те що не так часто використовувала. І він був там, чому це мене дивує, я і уважність різні речі.

Нарешті заварила чай, пахне просто дивовижно. Спокійно почала готувати карбонару. Вона проста та не довго готується, чому б і ні та всі інгредієнти є. У мене ще десь залишався бекон, тому додам його в соус, так смачніше буде.

Соус був вже готовий, треба зачекати макарони. Коли нарешті все було готово я розділила на дві порції, обережно виклала на тарілки, полила соусом, чогось ще не вистачає. Точно, приправ для запаху. Додавши завершальний компонент, я поставила все на стіл.

Вип’ю трошки чаю поки страва вистигає, він і справді працює, заспокоїв мене на диво добре, я пішла кликати Макса вечеряти, він досі сидів за грою, тільки вже без навушників, мабуть щоб мене почути, а не злякатися як зазвичай. Я вирішила підійди блище.

– Все готово, ходімо. – Сказала я, а в нього нуль реакції.

– Так зараз. – Відповів він, але погляду від екрану він так не відвів. Знову не слухає?

– Невже ти так хочеш мені віддати свій макбук мені? – я спеціально прямо наголосила на цих словах, може все таки зверне увагу.

– Так, так. – Наступного разу запишу аудіозапис, щоб більше не ігнорував, а зараз провчу по другому.

Я підійшла ззаду і почала його лоскотати, він дуже боїться її тому результат моїх катувань був миттєвим. Макс почав плакати від сміху.

– Вибач, зараз, хвилинку, я йду, я тебе і справді слухав.

– А що я ще сказала? – я держала свої руки напоготові щоб нанести удар.

– Можеш забирати, він мені не потрібен більше. – Сказав, і намагався захистити себе від мене.

– Справді? Це ж твій скарб, ти його з рук не випускав. І отак просто забирай?

– Так, я новий нещодавно купив.

– Мені чому не сказав?

– Забув. Ти йди, я до тебе трішки пізніше приєднають.

Це дивно, чому він мені про це нічого не сказав. Зазвичай він би зі мною порадився, а тут я просто випадково про це дізнаюся. Та ще так просто забирай, на нього це не схоже, він би не віддав, навіть якщо у нього їх були три штуки.

Я повільно допленталась до кухні, вирішила ще його почекати, чому би ні, не думаю що він там буде довго.

Все таки буде, вона скоро буде холодною, почала вже без нього. Що сьогодні за день, навіть це їсти майже не хочеться. Я вирішила себе змусити, зазвичай у мене з’являється апетит коли я вип’ю, тому і зазирнула в холодильник за вином яке ми не допили минулого разу, я налила його в чашку в якій до цього був ромашковий чай. Навіть якщо чай там залишився, це буде просто комбо для заспокоєння. Я залпом випила пів стакану і налила ще половину, в пляшці залишилось ще щось, тому вона відправилась назад до холодильника.

Паста і справді виявилась смачною, вино зробило свою справу, вимусило мене нарешті поїсти, Максим так і не прийшов, ну і хай сидить, мені менше мороки буде жерти холодне, дурень.

Однієї тарілки мені виявилося мало, тому я подивилась чи є там ще. І доїла все що там залишалось. Вино як і їжа закінчувалось, тільки я допила і подумала, чи не налити мені ще як, нарешті, Макс вирішив дійти сюди. Я не подала виду що щось не так, і просто спостерігала за ним.

Він мовчки почав свою трапезу не звертаючи на мене увагу, запхав до рота, наче не їв сьогодні нічого. Він же готував сьогодні вранці багато, невже то було для нього мало. Закінчивши їсти те що в нього було на тарілці, він пішов до плити, коли відкрив все що там стояло повернувся до мене і нещасним поглядом подивися на мене

– Ото і все, чому так мало?

– Якщо би ти мені допоміг, було б більше. – Мені ледве сил хватило приготувати це, а він навіть не подякував. – Сьогодні був важкий день, я дуже втомилась.

– Зранку я приготував більше, невже ти мене не так сильно любиш. – Він мабуть знущається з мене.

– Я тебе не просила, а ще ти знаєш що зранку я не їм. – Чому я знову повинна починати це, він як маленька дитина.

– Ну і добре. – Зависла тиша. – Забув я, що тут такого. – На тон вище сказав він, але я не реагувала, тому він продовжив спокійно. – С ким не буває.

С тобою це постійно, я інколи не розумію нащо ми зустрічаємось. Кохання? Як давно я щось відчувала не пам’ятаю, спочатку були почуття, як же без цього, але зараз, те що залишилось. І навіть на тому, хіба тобі не повинно бути соромно що ти нічого майже не пам’ятаєш, про того з ким зустрічаєшся, до кого в тебе теплі відчуття, ти ж живеш з цією людиною. От зараз дивлюсь на нього і він викликає тільки співчуття до себе, це так бридко. Здається це я одна якій не все одно, якій треба старатися до посиніння, якій важко, у якої немає більше сил. Можливо це просто такий день, чи ні. Я що так багато прошу? Тільки якоїсь частки уваги та ніжності, щоб все було спокійно та повсякденно, як саме спокійне море.

Я просто не хочу бути одна.

– Тань. – Він клацнув пальцями перед моїм лицем. – Таню, ти зависла, ти чула що я сказав.

– Ні, повтори. – Що він від мене знову хоче, я хоч можу хвилину побути сьогодні на самоті. Чому всі сьогодні від мене щось хочуть?

– Не хочеш сьогодні зайнятись сексом?

– Ні. – Невже він здурів, по мені видно що я ледве сиджу, а він тільки про себе думає чи що, хоча чому це мене дивує.

– Чому, невже тобі зовсім не хочеться?

– Так, я говорила що дуже втомилася, чому ти мене не слухаєш.

– Та слухаю я, тобі ж не треба щось робити тільки лежати будеш.

Що, це ж насилля, чому він не може зрозуміти слова ні? Я продовжила мовчати, не хочу і все, що тут може бути незрозумілого. Чому я повинна повторювати це знову?

– Тобі що важко?

– Так. – На моїх словах він закотив очі, і так зрозуміла він не буде зупинятися.

Сьогодні, видимо не тільки мій мозок трахати будуть.

– Чому? – нащо він, повторив питання, я же відповіла на нього.

– Тому що. – Я подивилась на нього нібито «я тобі сказала».

– Ні, це тому що ти десь і с кимось другим трахаешься, а так би тобі хотілося! – Він знову починати кричати.

Як я втомилася.

Що він знову меле, таке відчуття що це не я трохи випила, а він.

– Ти же знаєш що це не так, давай закінчимо розмову на цьому.

– Все ж таки в тебе є хтось інший?

Вбийте мене.

– Якщо я погоджусь, ти припиниш говорити цю маячню. – Я поклала руку на лоба і глибоко вдихнувши, не могла зрозуміти що в цьому нормального. Що я говорю за маячню.

– Так.

Що він сказав?

– От і добре, йди, я скоро прийду.

– Чого так відразу не можна було? – він спокійно вийшов з кухні, а по моєму обличчі було видно що я зовсім перестала його розуміти. За що це. Хоч би це було швидко як зазвичай.

Ще трішки посидівши, я встала та неохоче пішла до спальної кімнати, але на виході із кухні, різко розвернулась відкрила холодильник взяла залишки вина, там була майже половина. Знову подивилась на неї. Так буде краще. Взяла і прямо з пляшки почала пити. Така кількість випивки обпікає горло, але я не зупиняючись випила все разом.

Так буде значно краще.

Викинувши пляшку я пішла до спальні та сіла на краю ліжка, Макс ще був біля комп’ютера закінчував свої справи.

Я ні капельки не помилилася, сьогодні самий жахливий день мого життя, але він нарешті закінчується, я просто засну після цього і настане день краще, принаймні не гірший за сьогодні.

Хотілось плакати, яка я нікчемна. Чому я знову на це погоджуюсь.

Ще трішки, після цих слів мені від себе становиться бридко, чому я це позволяю робити з собою, я можу сказати ні, але чому говорю лише, так.

Коли Максим почав йти до мене, мене ніби охопив холод. Треба повністю роздягнутися, так все буде швидше ніяких зайвих рухів.

Коли я була гола, я сіла на ліжко чекаючи на нього. Макс підійшов, поглянув на мене і також роздягнувся. Заліз до мене.

Зараз частина зі збудженням, не люблю її тут потрібно цілуватися і збуджувати, ніби мені це потрібно.

Ми почали цілуватися, він заліз на мене, потім взяв мою руку і поклав її на свій член, якщо він бачив би мої очі то вони уже закотились настільки що обійшли коло.

Він почав цілувати шию. Нарешті хоч не губи.

– Ммм ти пила, невже так мене хотіла? – почавши при цьому невміло м’яти мої груди. Скільки я говорила що мені це не подобається, ніби зі стіною говорила.

Ага тільки в твоїх мріях, зазвичай нормальні люди думають навпаки. Він продовжив мене пестити як він бажав. Я просто лежала дивилася на стелю і думала коли це закінчиться.

Максим почав пхати свої пальці мені в піхву, не дуже приємно. В нього такі холодні пальці. Чому відразу треба туди пхати чому не по пестити зверху, хоча на що я надіюсь це ж він, завжди вигадає причину, але ніколи не послухає.

Нарешті ця частина з пестенням закінчилась. залишилось не так багато. Зараз недолуга частина з надяганням презерватива, як завжди с первого разу в нього не вийде відкрити. О, а я що думала, ну а втім як завжди. Я як завжди допомогла йому і нарешті ми дійшли до частини з проникненням.

Я лежала нерухомо з беземоційним лицем, надіючись що він таки зверне увагу і не буде це робити, але ні, це продовжувалося. Він підняв мої ноги та різко увійшов. Було боляче.

Хворий чи що, навіщо так швидко.

Я так і дивилась на стелю, нарешті перевела погляд на нього, він дивився на мене збуджено, невже йому це й справді подобається, я ніби лялька просто лежу не виражаю ніяких емоцій. Він почав приближатись до мого лиця, поцілунок, тільки не знову.

Якщо на нього дивитися коли цілуємося, то він виглядає дивно, чи то я дивна. Я відвернулася в бік, натякаючи що мені це не подобається і нарешті він припинив, облизавши декілька разів мою шию після цього.

Чому сьогодні це продовжується так довго, невже вино сповільнює час, тоді це була помилка пити його, та ще так багато.

Можливо це я зробила помилку. Задумуючись над цим я не помітила як майже заплакала. Але я вчасно зупинилась, мої очі всього ж залились і почали блистіти, ніби я була на межі, але ні, я не заплакала. Я сконцентрувалась на Максі, знову подивилась на нього, на диво він дивився мені прямо в очі, однак я зрозуміла що йому все одно що я відчуваю, тому що він ні на хвилину не зупинився, я різко видихнула. Да закінчуй вже.

І ось нарешті, таке відчуття що це відбувалось цілу годину.

Він просто зупинився і поцілував мене знову. Це обов’язково було робити? Нарешті зліз з мене, але я так і продовжила лежати, на скільки мене ось так ще вистачить. Полежавши ще десь хвилину я встала та подивилась на годинник, пройшло лише десять чи п’ятнадцять хвилин. Що за хрінь з часом. Видихнувши, я повільно попрямувала до ванни, треба змити з себе все це.

Я ввімкнула якусь музику, щоб мої думки не зводили мене з розуму знову й знову. Зайшовши в ванну, я відкрила кран з водою. Різко полилась холодна вода, але моє тіло не зрушило з місця, я ніби заклякла. Вода так і продовжила литись набираючи температуру, завдяки музиці, думки не лізли в голову, був тільки шум води, звуки телефону та я.

Стоячи там я не помічала часу, що я відчувала так це лише воду, мені було холодно, додавши температуру я змусила себе нормально помитися, а не просто безцільно стояти і дивитись в стіну. Я не помітила як вода була кипячої температури. Можливо вона була гаряча, але мені було холодно.

Холод пронизував мої кісти, душу. Я просто обійняла себе та сіла, ще деякий час я побула так, але все таки вирішила вилізти звідти, можливо на то вплинув неприємний мені трек. Нарешті вилізши з ванної, навкруги було стільки пару що нічого не було видно, я включила витяжку та почала витиратись полотенцем. Ще треба буде волосся висушити бо воно намокло. Я вирішила протерти скло, нарешті подивилась на себе. Поглянувши на себе, здивувалась, я була вся червона, моя шкіра була обпечена. Все ж таки я була дуже довго під гарячою водою. Але ж чому мені тоді було так холодно? Не розумію.

На мій телефон прийшло повідомлення, я нарешті виключила пісню, та подивилась хто мені написав. Це був невідомий номер. Я зайшла в повідомлення там було написано

– Привіт, це Софі, пам’ятаєш мене. Це моя собака налетіла та тебе.

Потім знову прийшло повідомлення, це було її фото, на цьому фото вона посміхалася і за її волосся крім неї не було нічого видно. І ще текст:

– Це точно я, ніхто не інший.

У мене це визвало посмішку, а в середині мене наче розлилося тепло, тільки я хотіла відповісти, як телефон знову пікнув:

– Мені цікаво. Ти вільна на цих вихідних?

– Привіт, так я тебе пам’ятаю, тебе важко забути, – відповіла я.

Мені швидко прийшла відповідь:

– Це добре.

– Так, я вільна, можемо зустрітися після обіду десь в другу годину?

– Ідеально, я тоді і Тедді візьму з собою, тоді в парку біля центру. Так?

– Так, буду чекати зустрічі.

– Я теж. – Вона так швидко відповідає, аж дивно, і від неї прийшло ще повідомлення. – Спокійної вам ночі.

– Дякую, тобі теж. – Я вже думала що це кінець, але мені прийшло останнє повідомлення.

– Я думала що ви вже, спите. Мені так пощастило. Надіюсь я вас не розбудила.

Вона така кумедна.

Я стояла дивилась в екран свого телефона деякий час, чомусь вона викликала у мене посмішку, можливо день не такий паскудний, хоча ні, до вихідних ще два дні, як же мені не хочеться чекати. З ванної не хотілося виходити, хотілося тільки випити чогось знову, залити діру що утворилась в середині, але я розуміла що це не потрібно робити. Мені просто треба пережити декілька днів, чому це так тяжко.

Я нарешті лягла в ліжко, Макс знову сів за комп’ютер, ніби він від нього відійшов щоб з мене познущатись. Треба щось міняти, почуваю себе просто жахливо, чому мій мозок ні як не може замовчати, думки знову і знову з’являються в голові і не тільки стандартні теми чи турботи про щось інше, а й знову і знову рахує різні вірогідності майбутнього, я просто хочу спокійно заснути без думок, без почуттів.

Скрутившись калачиком, я лежала і намагалась викинути всі думки, після деякого часу стало легше. Я почула шурхіт в кімнаті, але відкривати очі не стала, Макс ще якийсь час щось робив, потім теж ліг спати. А у мене не дуже виходило, я просто лежала, але нічого не змінилося. Деякі настирливі міркування так і не полишали мій мозок, ще трохи і я вирішила глянути на час, чотири години ночі, мене це не здивувало, залишивши всі старання я попрямувала на кухню, налила собі склянку води та сіла розглядати краєвид у вікні.

Всі ліхтарі були давно вимкнені, темрява заповнювала будівлі, стежки парку, дорогу, де іноді поїзджали машини. Цікаво, хто в такий час кудись їде і нащо? В будинку з ліва майже всі вікна були темні, але на диво було три вікна в різних місцях де світло горіло, можливо в тих людей теж безсоння. Які їх думки бентежать що вони не можуть спати?

Посидівши ще деякий час, я вирішила все таки знову спробували заснути. Але знову кляті думки.

На цей раз зробила інакше, раз я не можу їх позбутися то перетворю в щось інше. Я згадала коли гуляла в лісі, де була велика квіткова галявина там співали пташки та світило весняне сонце зігріваючи все навколо, шурхіт зелені, і тут щось промайнуло з правого боку, придивившись уважно я побачила там зайчика, який побачивши мене швидко чкурнув кудись. Я почала відчувати спокій та насолоду, та непомітно для себе засинала.

Прокинулась я від нестерпного крику будильника, моя голова ніби розвалювалась на шматки, я швидко його вимкнула. Мені потрібна таблетка, а то я до вечора не доживу.

В аптечці потрібних таблеток не знайшлось, треба буде перед роботою забігти до аптеки, я пам’ятаю там недалеко, за рогом, поруч з роботою.

З останніх сил я зібралась, перед тим як вийти згадала про воду, набрала в свою спортивну пляшку рожевого кольору води. Нарешті пішла на роботу, майже не забула зайти по таблетки, мені прийшлося розвертатися і йди назад по них. На роботі було на диво тихо після вчорашнього, а Володимира Олексійовича чомусь не було на місці.

Цей день промайнув спокійно, були тільки докучання Лізи що я пила без неї, як вона здогадалась, хоча по мені було видно що щось не так. Це в більшості було із-за безсонні, а не із за алкоголю. Володимир Олексійович з’явився на роботі тільки після обіду, на вигляд він був виснаженим, сьогодні він не влаштовував істерики, просто спокійно сидів в себе в кабінеті, не виходячи з нього.

Залишок дня пройшов дуже швидко, закінчивши роботу я вже збиралася додому, а Володимир Олексійович досі сидів в своєму кабінеті. Напевно йому соромно, хоча, йому і соромно, це різні речи.

По дорозі додому я вирішила трішки посидіти в парку біля нашого будинку по спостерігати за людьми, рослинами. Там було так багато пташок.

Вечір дома промайнув на одинці, в Максима було дуже багато роботи, тому він весь вечір сидів в своїй кімнаті працюючи, відволікся він лише раз коли я прийшла, він віддав свій макбук і пішов працювати далі. То на краще, тиша і самотність, це те що мені потрібно. Залишився ще один день до вихідних, треба завтра не забути побалакати з Лізою.

Нарешті п’ятниця, хоч щось тішить, завтра вихідні.

На роботі все пройшло легко, у мене з ранку було таке відчуття що Володимир Олексійович не виходив з свого кабінету з учора. Я поговорила з Лізою і ми домовились зустрітись завтра ввечері. Ідеально, після зустрічі з Софі піду з Лізою тусити, ось там я і дізнаюсь що все ж таки сталося. Роботи на диво було мало тому більшість часу я лінилась, у Лізи була приблизно така ж ситуація, тому ми майже весь час переписувались в чатах.

Удома все пройшло як завжди, Максим мені набридав, а я все сама приготувала.

І коли ми їли, він знову знайшов до чого причепитися:

– Я завтра йду гуляти з Лізою увечері, хотіла попередити що мене завтра довго не буде.

Цмокнувши він відповів. – З нею? Я говорив що б ти з нею не ходила. – В цей момент я перебила його.

– Мені все одно що ти про неї думаєш, якщо тобі вона не подобається то твої проблеми. – Коли я це сказала, його лице скривилось як у дитини якій щось не дозволяли.

Він хотів щось додати, але я перебила його знову.

– Я не буду це слухати, я говорила тобі це і не раз, мені набридло повторювати знову і знову, у тебе що пам’ять як у рибки Дорі. – Я думала він щось відповість мені, однак на диво він промовчав та перейшов на іншу тему.

– Так завтра в скільки ти йдеш? – на диво спокійно запитав.

– Мені на другу годину. – Відпила свого чаю чекаючи його реакції.

Мені не хотілося розповідати про Софі, ще до чогось причепиться, чи буде напрошуватися піти зі мною, бо він ніби її не знає. Хай вже буде так, що він про неї знати не буде і мені менше мороки з ним. Крім того я не збрехала, просто не всі моменти розповіла.

– Значить ти так же швидко повернешся? – він усміхнувся одним кутиком рота та підморгнув мені.

– Ні, ми хочемо сходити по магазинам. – Потім йому скажу що нічого не сподобалось і все вийде як завжди. Він повірить в це, бо знає як тяжко мені щось вибрати.

– Чому? Я думав що ти швидко повернешся і вечір ми проведемо разом. – Знову він намагається підлизуватися, на мені це не спрацює ні зараз, ні в майбутньому.

– Ні. – Це не просто бісить, це доводить мене до сказу, чому останнім часом він не розуміє слово ні, кожного, бісового, разу, знову і знову думає що це так або те що мою думку можна змінити, чому він не поважає мої кордони. Якщо він так продовжить, моєму терпінню настане кінець. І тоді я не буду багато думати.

– Чому? – знову почав кривити нудотно своє миле лице.

– Ні, ні, ні, ні! – закричала я. – Чому ти не чуєш мене, ні значить НІ!

– Що ти так завелась, я ж просто запитав. – Він сумно подивися на мене і швидко вийшов з кухні.

Я? Знову винна я, якого біса. Мені все одно що ти там хочеш. Завтра я йду гуляти з Софі а потім з Лізою, і мені буде все одно що ти думаєш про це, і що хочеш саме ти. Я піду і відпочину за цілу неділю і повеселюся. А він хай йде до біса.

Чому тільки я повинна переживати за його почуття, а мої що не важливі?

Чому при кожній сварці коли я права він починає уникати мене?

Я просто хочу відпочити від цього всього, хоч трішки.

Спала я так само погано як учора, і після якогось часу я перестала боротись з собою, і просто лежала і дивилась на стелю не рахуючи часу.

Ранок наступив дуже швидко, я вимкнула будильник раніше часу, можливо хоч кава врятує мене від моєї втоми. На кухні я зустрічала світанок, передчуваючи цей день, це буде кращий день за всі інші. Так як часу було вдосталь, я вирішила почитати книгу. Максим в цей час спав. Довго всидіти за книгою не вийшло, вона виявилась досить нудною. Чим же мені ще зайнятися? На думку чомусь спала тільки пінна ванна, а що до неї, просто ванна це не те. Поки я сиділа з роздумами, сонце почало мені світити в обличчя, із-за цього я скривилась та перемістила погляд, і перед очима з’явилася сама дорога пляшка вина яку я купила рік назад, але її навіть не відривала, тоді мені хотілося себе побалувати, купити то купила, а ні разу не спробувала. Це мабуть був знак, не просто я її так помітила.

На годиннику була тільки десята година, я наповнювала собі ванну, все естетично розставила, налила вино, занурилась в воду, і насолоджувалась фільмом.

Коли я вилізла звідти я почала збиратися на зустріч. Як же давно не фарбувалась яскраво, сьогодні вирішила зробити макіяж як зазвичай колись робила. Мінімум тону, ідеальні стрілки, туш та темно червона помада.

Що ж зробити з волоссям, не хотілося щоб воно мені сьогодні заважало. Я вибрала високий хвіст і спереду обличчя було декілька вільних прядок.

Залишилось вибрати лише одяг, зайшовши в спальню я здивувалась що Макс ще спав. Так як я спочатку повинна зустрітися з Софі то не знала що вдягнути. Так як її собака теж там буде. Зупинилась на чорному топі та шортах бермудах зеленуватого відтінку. Взявши все що мені потрібно я нарешті вийшла з квартири та направилась до місця зустрічі.

На диво сьогодні не було так спекотно як на початку цієї неділі. Прийшла в парк завчасно, Софі ще не було, сіла на лавці яка була розташована так щоб було видно більшість парку. Не пройшло і двох хвилин як побачила силует Софі та Тедді, не побачити їх було важко, я попрямувала на зустріч до них.

Коли я підійшла ближче, вона почала мені махати, а її собака стрімко попрямував в мій бік і тягнув її за собою.

Це виглядало так кумедно.

Коли ми уже були поруч її собака несподівано обійшов мене, тим самим стикнувши нас в обійми.

– Вибачте, я зараз розплутаю. – Але як на зло ставало гірше, і тут різко собака захотів піти в бік, тим самим звалив нас на землю.

Софі дивилась на мене налякано, але вся ця ситуація викликала тільки сміх, коли вона побачила що я сміюся розслабилася і теж засміялась, і ми нарешті розплутались.

– Ви не довго чекали? – запитала вона.

– Ні, я тільки но прийшла, не хотіла запізнитися тому прийшла раніше, і давай перейдемо на ти, якщо ти не проти.

– Я тільки за! – радісно вигукнула вона. – Вибачте за мого пса, коли він бачить вас… – Різко замовкла і знову продовжила, – тебе і божеволіє.

– Я на те і надіялась, тому все добре.

– Якщо, Таню, ти не проти, можемо трохи пізніше піти попити каву, а зараз прогулятися. – Чому вона така не впевнена?

– Так, а ти не проти якщо я пограю з твоєю собакою? – тільки но я запитала вона радісно замотала головою кажучи так.

Сьогодні її волосся було зав’язане у два пучки на голові, тому і не заважало їй, а вона при цьому виглядала дуже кумедно. Цікаво їй не жарко в штанях.

Ми пішли в середину парку по ближче до майданчиків призначених для собак, присіли на лавку і вона відпустила Тедді і він побіг щось досліджувати по парку.

Там було достатньо багато собак. Невже у нашому місті так полюбляють собак.

– Тобі не важко за ним дивитися, чи тобі хтось допомагає.

–Ні, він зазвичай спокійний, я живу одна з ним, тому вже звикла. – Вона усміхнено дивилась в далину. – Можливо він важкий для мене, але він добре розуміє команди, тому у мене не виникає труднощів.

– Ого, ти вчила його?

– Так, коли він ще був отакесеньким. – Вона показала руками невеликий розмір, – а, зараз, фото покажу. –  Незграбно дістала телефон, майже один раз його не впустила. Пошукавши трохи повернула телефон показавши фото.

Він і справді був таким маленьким.

– Чим ти його кормила що він таким виріс. – На моє здивуння вона дзвінко засміялась.

– Та як зазвичай, кормом та ще деякими смаколиками. – Вона замовкла, трішки подумала та сказала. – Я хотіла взяти іншу собаку, маленьку, але побачивши його зрозуміла що візьму саме його, продавець мене попереджував що Ньюфаундленд велика порода, але я уже все вирішила для себе, він був схожий на маленький коричневу пушинку і дуже лагідним, тому я не жалкую.

– Яка цікава історія. – Повисла тиша, про що говорити ще, як я давно не знайомилась з людьми, що вже і забула про що зазвичай говорять.

– Хочеш я покажу команду яку ти ще не бачила?

– Давай. – Софі мене заінтригувала

Вона позвала свого собаку і він швидко прибіг до своєї господарки.

Вона його погладила та дала смаколик, повернулась до мене і сказала.

– Дивись. – Повернулась до Тедді та направила на нього руки ніби в неї в руках був пістолет.

– Тищ. – Сказала ніби вистрілила в нього.

Собака в ту мить відійшла та впала, а вона знову.

– Тищ. – Він заскулячи перевернувся животом до верху

– Тищ. – Знову, і різко він повернувся на бік та перестав ворушитись.

– Молодець Тедді. – На цих словах він підвівся та взяв смаколик з її рук.

– Я таких трюків і не бачила. Круто!

– Правда? Дякую. – Вона засоромилась.

Тедді підійшов та сів біля мене, він дуже пухнастий та великий. Я вирішила погладити його. Коли почала його гладити він поклав свою голову мені на коліна та сумно на мене подивився.

Софі присіла поруч та дивилася на нас

– Напевно вас щось турбує чи ви засмучені, він зазвичай так робить щоб когось втішити.

– Який розумний пес. – Я продовжила його пестити.

– Не знаю що у тебе на душі, але я хотіла б допомогти. Хоча ми сильно не знайомі і це дивно, але.. – І вона замовкла, а я вирішила продовжити.

– Все добре, просто останнім часом думки почали турбувати мене сильніше, не можу від них позбутися, ось і все.

– Я тебе розумію, щось стається, і виходить, що все це заповнює всі твої думки.

Ми замовкли, і десь хвилину сиділи в тиші, а тут різко Софі підстрибнула, чим мене здивувала.

– Так, тут добре, але я зголодніла, думаю ти теж, ходімо я пригощу тебе. – І витягнула руку подаючи мені.

– Ходімо. – Я взяла її за руку і підвелася, вона причепила до повідка собаку і ми неквапливо пішли до виходу парку.

– Тут недалеко є кафе де можна з собаками, я думаю тобі теж там сподобається.

– Ми ще подивимось. – Я скривила своє лице вдававши, ніби я критик і показово підняла одну брову. Софі засміялася.

По дорозі до кафе ми розговорилися і я дізналася що у нас схожі смаки на їжу та серіали, хоч Софі не любила читати, але дуже любила дивитися екранізації книг. Вона не любить сукні бо її постійно в них одягали, працює вчителем іноземних мов, холопця не має тому що вони її сприймають або як дитину, або якусь не самостійну людину і її це бісить.

Ми нарешті дійшли до кафе, воно і справді було неподалеку, коли зайшли туди ніхто нічого про собаку не сказав, сіли, нам принесли меню, поки ми думали що вибрати, собаці принесли миску з водою та поставили біля нього.

О це так сервіс, нікого не обділили.

Я обрала собі салат та суп пюре, а вона взяла м’ясо з гарніром, потім ми ще взяли безалкогольні коктейлі.

– А ти так і не розповіла ким працюєш.

– Редактором, напевно заговорились ото і забула сказати.

– Ого, це напевно круто.

– Не так як здається, там багато скучної та муторної роботи, є цікаві дні, але не так часто.

Нам нарешті принесли коктейлі.

– А у тебе є хлопець, чи може дівчина. – Запитала Софі.

– Поки так, – сумно відповіла я, – хлопець.

– Сумно, у вас я так розумію не все добре.

– Тільки останнім часом. – Я хотіла продовжити щось в дусі ну а так все добре і так далі, але вона заговорила.

І чому я про це говорю?

– Якщо щось станеться ти можеш подзвонити, я допоможу, просто різне стається. Я розумію що ти хотіла сказати, що все налагодитися, але це не так, якщо стало погано треба говорити йому, все це обговорювати разом, якщо у вас не виходить домовитись то вже щось вирішуйте. Говорити це важливо, ми же не вміємо читати думки. І обрати за іншу людину ми не можемо.

Я подивилась на неї, вона має рацію, але з ним говорити марно, а ще останнім часом він паре гарячку. Тедді підійшов і знову положив голову на мої коліна. Моя звичайна маска у вигляді усмішки тріснула, я подивилась на Софі вона не вимушено посміхнулась.

– Ти не зобов’язана мені щось розповідати, все добре, і ми не так сильно знайомі так що заспокойся, я просто сказала що думаю.

Нам нарешті принесли їжу і Софі почала їсти, а я все сиділа і дивилась на неї.

– Дякую. – Після моїх слів вона зупинилась.

– Будь-який твій вибір буде правильним, тому не переживай.

Я посміхнулась і теж почала їсти, їжа виявилась дуже смачною. Коли ми закінчили, деякий час ми посиділи там розмовляючи про щось цікаве та веселе. Від того п’яти хвилинного суму не було і згадки.

Ми вже довго сиділи там і збиралися вже виходити, коли я почала витягувати карту щоб розплатитися, Софі не дала мені це зробити.

– Ні, я обіцяла вам оплатити.

– Ти говорила тільки про каву. – Я почала махати карткою привертаючи увагу офіціанта до себе.

– Я ще й запросила, а хто запросив той і платить. – Вона швидко приклала свою картку до терміналу в руках офіціанта, який тільки но підійшов. І звук оплати прозвучав. – Все, ти не стигла.

Вона змушує мене посміхатися знов і знов. Давно я не зустрічала таких відкритих, та добрих людей, так не хочеться з нею, хотілося побути ще трішки.

Кажуть улюбленці схожі на своїх господарів, важко це заперечити, коли на сонці бачиш двох кудлатих рижих сонечка.

– Все, нам пора прощатися? – невпевнено промовила я.

– Напевно, – тиша, – а у тебе зараз є справи?

– Ні. – Зірвалося відразу у мене, тільки но вона запитала.

– Тоді можемо прогулятися ще.

Ми одразу обидві зраділи, і коли зрозуміли що думали про одне і теж засміялись. Ще погуляли деякий час розмовляючи, перескочуючи з теми на тему, наостанок вона запропонувала мені спробувати сказати деякі команди що знав Тедді, це було весело, він знав достатньо багато. Яка розумна собака.

В один момент поки я навприсядки хотіла дати йому смаколик, він знову збив мене з ніг, таке відчуття що йому це подобалося. Своїм язиком напевно всю помаду мою злизав, не даремно взяла з собою її, потім підфарбуюся.

Сові знову багато вибачалася, але це вже не було так ніяково як в перший раз. Мабуть в неї така звичка постійно вибачатись. Вся та сором’язливість що була спочатку зникла, і ми вже були як добрі знайомі. Але йшов час і вже треба було прощатися.

– До зустрічі, побачимось ще? – запитала я.

– Так. Я напишу чи ти напишеш? – потім вона стояла і не впевнено промовила. – Можна?

Я не зрозуміла до кінця що вона хотіла зробити і відповіла. – Чому б ні.

І в той момент вона мене обійняла, для мене це було несподівано, я на якусь мить заклякла, але потім обійняла її у відповідь.

Ми уже розходилися як вона закричала:

– Таню! – я обернулася, подумала що щось сталося, але вона тільки радісно махала рукою і закричала знову.

– Таню, я напишу! – боже яка вона мила, замахала у відповідь і викрикнула.

– Буду чекати! – і сміючись попрямувала до зустрічі з Лізою. Який насичений сьогодні день.

Йти до місця було далеко, тому я викликала таксі та почала чекати його. На диво авто приїхало швидко, зазвичай чекаю вічність, а тут хоба і відразу.

Коли була вже на місці, Лізи ще не було, подивилась на годинник я була прямо ідеально в час, тоді де її носить.

От і добре, подумала, і зайшла в кафе де ми повинні сьогодні напитися, в середині її теж не було, я попрямувала до вбиральні щоб припудрити носик після собаки, напевно у мене все лице облизане. Підійшовши до дзеркала, почала поправляти макіяж, і раптом ззаду мене хтось схопив, різко повернувшись я побачила Лізу, яка сміялась як ненормальна.

– Ти мене до чортиків налякала. – Я повернулася знову до дзеркала закінчувати свій макіяж.

– Яка несподівана зустріч. – Вона сміялась далі, трішки заспокоївши продовжила. – А що ти запізнилась, та ще й така гарна, кудись ще ходила?

– Так, гуляла. – Вона різко мене перебила.

– З новим хлопцем? – рухаючи бровами та з хитрою усмішкою вона підійшла до мене ближче.

– Ні, дівчиною, нещодавно познайомилась.

– Ооо, не знала що ти теж по дівчаткам. – Вона знущалась з мене, але я засміялась, на придумує собі там, я з самого початку говорила що дівчат я можу сприймати тільки як подруг, а в сексуальному плані ні.

– Щось ти розмріялась.

– Так, а що не можна. – Вона надула губки як дитина.

– Та можна, що ти сьогодні в такому піднесеному настрої. – Зазвичай ми починаємо пити і сумувати, а потім після випитого алкоголю нас не впізнати, веселимось як божевільні.

– Ніби ти не знаєш, як можна цьому не радіти, я нарешті його більше не побачу.

– Так ти розповіси, що ти там зробила, чи ні?

– Розповім, але ця історія довга нам треба почати пити. – Вона мене взяла за руку та потягла до зали.

Ми пішли сіли на заброньований нами столик, не знаю кому як, але мені подобається коли все завчасно сплановано, завжди знаєш що є місце, бо ти його забронював і не переймаєшся що не буде місця чи заклад працює.

Ми забронювали столик який був розташований подалі від інших, він стояв в затишному куточку, біля нього на стіні були хаотично розкидані картини із шматків сучасних і із шматків старих. Все було так гарно намальовано, здавалося, що це справжні картини знаменитих художників які зліплені в деяких місцях журналами, наче на картині була ще картина. Зверху звисала гірлянда, з жовтими лампочками. Із за того що він був подалі від всіх інших столів там не так гучно чути музику, ідеальне місце для розмов, ми тут зустрічаємося не перший раз. З самого початку нам дуже сподобалося в цьому кафе-барі, він не дуже популярний тому людей тут завжди небагато, грає в більшості спокійна музика, смачні коктейлі, але з ними треба бути обережними, потім не помітиш як будеш п’яна в зюзю. Також тут приємні ціни, зазвичай в таких закладах ціни завищені.

Коли до нас підійшла офіціантка і почала пропонувати меню, ми відмовилися бо ми вже знали що будемо брати. Ми взяли перекусити м’ясо приготоване в гарячому маслі, соуси, картоплю фрі та кожна з нас взяла по бургеру. Випити ми взяли відразу пляшку рому на двох.

Нам буде про що поговорити сьогодні і не тільки про роботу.

Поки наш заказ виконувався ми почали розказувати як ми провели цей сьогоднішній день. Вона розповіла що якийсь незрозумілий мужик з яким вона деякий час переписувався якось дізнався де вона живе та сьогодні приперся до неї в обід, вона викликала поліцію, але коли він побачив їх втік відразу же.

Бувають же божевільні, потім після такого довіряй сайтам знайомств свою інформацію. Коли я розповіла про свій день, вона довго сміялась з того що я берегла пляшку вина цілий рік, і тут поки сонце ще не стало, вирішила спробувати. Яка різниця в який час її пити чи то зранку, чи то увечері.

Нарешті нам принесли хоч випивку, ми вирішили не чекати на їжу і почати пити.

– Так ти мені розповіси про Володимира Олексійовича чи ні, що ти так довго інтригу тримаєш. – Вона відпила від свого келиха і почала.

– Добре, тобі сподобається історія, тільки мені цікаво чого його тільки звільненням обмежили.

– Та розказуй. – Я вже палаю від нетерпіння.

– Пам’ятаєш я тобі говорила що він мене домагався, так ось, тоді я йому вліпила хорошого ляпаса, а це мудло почало нести бредні начальству про мене, хотів підставити. Думав я з ним пересплю, що за урод. У мене є декілька хороших знайомих в компанії і коли я їм розповіла що він хоче мене підставити, вони заприсяглися мені допомогти.

– Це не цікаво.

– Не перебивай, зараз дійде. Я вирішила на цьому не зупинятись і прослідкувала за ним після роботи, те що він зраджував я не здивована, але деякі з цих жінок він шантажував. Я зробила фото, в деяких випадках у мене вийшло підійти ближче щоб ще записати розмову. Я розуміла що це може не спрацювати, тому що це він робить не перший рік і постійно, вони й так не звертали на це увагу. Прослідкувавши за ним ще, я почала не розуміти звідки в нього такі гроші, тому що він інколи заходив і купував різні прикраси, мабуть своїй жінці щоб вона не звертала на його походеньки, ще мене здивувала що в нього чотири машини, навіщо йому стільки.

І тут вона завершила розмову так яка офіціантка принесла наше замовлення, нам було ще не до їжі, тому ми випили ще і вона продовжила.

– Ну ось, пам’ятаєш день на минулій неділі, коли з його машиною щось сталося і він побіг на парковку.

– Мабуть так, тоді ще майже весь наш відділ пішов в інший офіс на сумісну конференцію.

– Так, тоді я пробралася до нього в офіс з одним із знайомих, про яких я тобі спочатку говорила. Він програміст і знайти щось підозріле в його даних не займає і декілька хвилин. Так ось, ми там знайшли що була дірка в бюджеті і він вже довгий час зливає звідти гроші. Хоч ми і скопіювали те все, нам ще потрібно було доказати що це точно його комп’ютер.,

– Навіщо, у тебе є свідок, і докази. – Заперечливо сказала я а вона подивилась на мене як на дуру.

– Ти знущаєшся з мене чи що, це все я робила незаконно, це не приймуть за чисту монету, мені треба було зробити так щоб це їм попало від його рук, або випадково вони самі знайшли і почали перевіряти, по іншому це не спрацює, ніхто не буде спиратися на невідоме джерело інформації. Думаєш на нього ніхто не пише скарги, да скаргами на нього можна його кабінет заповнити. Так, дай мені закінчити. – Вона глибого вдихнула і продовжила розповідати. – Другий знайомий теж знайшов щось подібне про кошти компанії, була проблема з пожертвами. Ось тоді я і зрозуміла як привернути увагу директорів. Я відправилась в центр, куди наша компанія раз в декілька місяців робить їх, і добула інформацію про внески. Тоді, через мою подругу яка там працює, відправила звіти про перекази коштів в головний офіс. Ось коли вони побачили нестикування то почали перевіряти хто в ті місяці відповідав за ці внески, і кожен раз виявлялося що це був ваш відділ, і хто ж головний у вашому відділі, – вона зробила паузу. – Правильно, Володимир Олексійович, і ось коли його почали перевіряти і все вилізло.

У мене від здивування очі майже на лоба полізли. Що, махінації, це ж треба було постаратися все це знайти, скільки ж вона роботи зробила, з розуму зійти можна. Так хочеться все серйозно запитати, але чомусь у мене тільки смішні та дивні питання в голові.

– Запитуй, я ж бачу у тебе багато питань.

– Звідки у тебе подруга, яка працює у фонді пожертвувань.

– Ти знущаєшся. – Вона замовкла. – Саме це тебе із всього цікавить.

Після її реакції я почала сміятися як божевільна.

– Ні, це перше що прийшло в голову. – Я продовжувала сміятись, а вона зробила вигляд що образилась, але коли я почала її смикати вона теж почала сміятись.

– Так звідки? – знову повторила я спокійніше.

– Я просто розповіла історію про домагання і як він ображає дівчат в офісі і вона з радістю вирішила допомогти.

– А машину то ти колеса проколола чи що?

– Ні, заплатила якимось дітям, і вони все як треба зробили.

– Капець, яка ти страшна, твоїм ворогом краще не бути.

– А ти що думала, я янгол чи що, можливо тобі окуляри потрібні, як можна не помітити оці рога, а?

– Мені ще цікаво як ти за ним стежила, як ніндзя?

– Так у мене завжди з собою є костюм невидимка, показати.

Після чого ми як справжні божевільні почали сміятися, ледве зупинилися.

Ми нарешті почали їсти, деякі страви вже захололи, так як ми довго розмовляли.

Потім я розповіла про те що сталося, коли його звільняли, як він себе поводив, що витворяв. Вона цього не бачила, тому була дуже здивована.

– Боже, що за козел, на твоєму місці коли він тебе схопив за руку, я би йому з розвороту врізала, як ти втрималась?

– Не знаю, я більше боялась, бо він був п’яний.

Ми повільно пили та говорили на різні теми не помічаючи часу. А нащо, завтра нікуди не треба, а Максим як зазвичай не напише, тому ні про що турбуватися. Спочатку ми розмовляли на прості теми, але через деякий час її перемкнуло на хлопців і почалося.

– Чому чоловіки такі недалекі, тільки но можуть засмучувати тебе і робити вигляд ніби то все ми винні, ніби накрутили себе. Ти ж жінка, ти більш емоційна. – Вона розказуючи вдавала що вона хлопець і говорила з акцентом, і це знову і знову мене смішило. – Так що твій Макс? – різко вона зробила серйозне лице і подивилась на мене.

Повисла пауза.

– А що він, нічого, як зазвичай. – Після цього я взяла келих щоб випити ще.

– Та розповідай, не вб’ю я його. – Вона зробила довгу паузу примружилася і продовжила. – Можливо не вб’ю.

– Ну я не розумію ми посварились чи ні, він дивно себе поводить останнім часом. Я би сказала що в нього дивні перепади настрою.

– Треба за ним прослідити.

– Костюм ніндзя?

– Так, костюм ніндзя. – Вона зробила рухи ніби вона розчиняється в повітрі.

Мені не хотілося про це все говорити, як же добре що все це звелося до жарту, просто якщо почну то розкриється все, навіть якщо не скажу, так мої емоції видадуть, а мені зовсім цього не хотілося. Я і так почувала себе тоді гидко, а коли буду про це розповідати мені буде ще гірше. І також не хотілося псувати такий веселий вечір.

Ми ще деякий час були там, замовили ще страв та допивали залишки рому. Коли в нас все скінчилось ми заплатили за рахунок та пішли гуляти під зірками, так як була вже пізня година, в деяких місцях вимкнули ліхтарі і було трохи видно зірки. Ми наспівували різні пісні та йшли підтанцьовуючи. Але ми все ж таки сильно кричали, бо розбудили когось і нам з вікна кричали щоб ми замовкли, ми так швидко втекли звідти. Потім ще біля нас зупинилась машина з якими то невідомими чоловіками які запросили нас з собою. Мені довелося тримати Лізу, бо вона виявила дуже велике бажання його вдарити, чи машину цього мужика, слава богу вони поїхали а ми продовжили свій шлях.

– У самурая не має цілі, у самурая є тільки шлях! – закричала Ліза в далину.

– Тепер ти ще і самурай, це що за комбінація така.

Ми сміючись попрямували до зупинки автобусів щоб там спокійно замовити таксі, вирішили ми взяти одне на двох так було швидше.

Ми нарешті сіли в наше таксі, спочатку відвезли Лізу потім мене.

Все таки вино уповільнює час, а ром навпаки робить його непомітним, бо як ми приїхали до мого дому я не помітила. Я вийшла з таксі та попрямувала до квартири.

Чому цей ліфт ні як не відремонтують, так не хочеться йти на шостий поверх. Діставшись нарешті до своєї квартири, я зайшла, все зачинила та попрямувала в ванну, швидко змила макіяж, та роздягаючись направилась до спальні. Коли я опинилась біля ліжка на мені залишились тільки труси. Я впала на ліжко, і зрозуміла що Макса тут немає, де його носить, можливо він досі за комп’ютером в іншій кімнаті, от хай там і сидить, у мене в розпорядженні буде все ліжко. Вмостившись зручніше я й не помітила як швидко заснула.

Коли я прокинулося в кімнаті було дуже темно, спочатку я подумала що ще ніч, але коли я убрала занавіски то світло заповнило всю кімнату. Напевно Макс уже давно встав, цікаво, скільки часу зараз. Подивившись на годинник я здивувалась була тільки дев’ята година ранку, тоді де Максим, зазвичай він в такий час спить. Я пішла його шукати по квартирі, але його ніде не було, перевірила телефон ні одного повідомлення від нього. Це він мені так мстить чи що. Те що йому не подобається що я гуляю з Лізою, то він десь пропадає на добу, таке ж було буквально нещодавно. Мені цікаво чому він думає що я буду через це перейматись, ніби мені від цього гірше, а все навпаки, мені не треба комусь щось пояснювати, готувати бо тільки він хоче, та задовольняти його потреби. Поки я думала як провчити його, я побачила себе в дзеркалі. О боже я виглядаю жахливо, ніби хтось мене пожував і виплюнув, хоч я вчора змила макіяж, але не весь, волосся стирчало в різні сторони, треба привести себе в порядок, але спочатку мені потрібна вода.

Чому я прокинулась так рано, я ж вчора прийшла десь о третій годині тільки додому. Не розумію своє тіло, коли я нарешті привела себе до ладу то лягла на ліжку насолоджуючись ранковим сонцем, на диво сильного похмілля не було. Пролежавши ще деякий час, я пішла на кухню щось перекусити.

Поки, я собі готувала сніданок мені подзвонила Ліза.

– Алло, Таню, що вчора такого було. Моя голова зараз зірветься від болю. – Що це вона мені різко так дзвонить?

– Та нічого такого, крім того що ти хотіла відірвати бокове дзеркало на чужій машині.

– Я все пам’ятаю, де ці бісові таблетки, знайти нічого не можу.

– Можливо в сумочці. – Вони у неї там завжди лежать, але вона ніяк не може це запам’ятати.

– Можливо, а ти чого така бадьора, ще ранок, а я по звукам чую що ти щось готуєш.

– Так, яєчню з салатом. У мене на диво немає похмілля.

– Ти що відьма чи як? Життя таке несправедливе! – вона закричала в слухавку, я гучно розмріялась. – Моя голова так сильно болить, не всі такі везучи як ти.

– Добре, добре, так чого дзвониш так рано?

– А, моя знайома фото прислала і на ній був твій Макс.

– Що? – я від здивування впустила лопатку на підлогу.

– Він зараз дома? – до чого вона запитує?

– Ні, що за фото. Ти знаєш де він?

– Та не кричи, голова. – Ліза замовкла на пів хвилини, потім продовжила. – Фото з вечірки, моя знайома познайомилась з ним там, фото скинула бо хотіла запитати чи знаю я цього хлопця. – Знов тиша. – Чому таблетки не працюю відразу, це так не справедливо.

– Що за вечірка, с ким він був? – в моїй голові бігало багато думок. Я почала здогадуватись де він може бути.

– Заспокойся, не панікуй раніше часу, я у неї все розпитаю, що та як. А я говорила.

– Ти сама тільки но мені сказала заспокоїтися, а сама починаєш.

– Та зрозуміла, він хоч тобі щось сказав?

– Ні, і це не перший раз що він так пропадає і приходить через день.

– Дивно, – почулося недовільне мугикання в трубці. – Навіть якщо він кудись ходить гуляти, повинен же хоч під ранок повертатись, а тут ще день його й не має. Добре, коли все дізнаюсь я передзвоню. Заспокойся, не парься раніше часу, займись собою, а то тільки гірше буде, ти же знаєш, ніндзя все вирішить. – Остання фраза змусила мене розслабитися і все таки послухати Лізу.

– Добре, буду чекати звістки.

Кинувши трубку, я тільки но помітила що моя яєшня згоріла, чорна як смол. Після цієї розмови мені перехотілося їсти, але салат був вже готовий. Викинувши яйце, я заварила собі каву та сіла за стіл і дивилась на салат ніби він сам мені в рота залізе. Яка ж непередбачувана ситуація. Гуляє він не зрозуміло з ким і де, та ще так довго, а я навіть про це нічого не знаю, тільки що це, було вже два рази. Хоча я в цьому вже не впевнена.

День зіпсовано, і що мені робити, мені нічого не хотілося, може піти в зал, відволіктись від всього цього.

Не знаю скільки я просиділа над їжею та кавою, але це було довго, думки знову і знову випливали в голові турбуючи мене тим що я не могла зрозуміти. Що він від мене приховує, і як довго це вже продовжується. Таке відчуття що я живу з людиною про яку нічого не знаю. Мені здавалося що я можу все передбачити, але коли все вийшло з під контролю, і чому я нічого не помітила. Я відтепер не розумію з ким живу, таке відчуття що з незнайомцем, і це мене лякало.

Нарешті відірвавшись від стола, я почала збиратися в спортивний комплекс, він був недалеко від мого дому, тому зазвичай я ходила туди.

Недбало закинула свій спортивний комплект в рюкзак, деякий час шукала кросівки бо не пам’ятала куди минулого разу поклала їх. Наповнила свою пляшку водою.

Одягла перше що попало на очі, зав’язала неохайний хвіст, і спокійно повільно пішла туди.

Можливо хоч там я позбудусь цих тупих думок. Хоча чому вони тупі, все логічно, він мені не пише і зникає на день не попередивши мене, потім я дізнаюся що він десь і з кимось гуляє і фліртує з якоюсь дівчиною, і чому я повинна залишатися спокійному, чому я не як він не влаштовую сварку, не почну його ревнувати чи звинувачувати як він це робить, чи хоча б контролювати його почну.

Тому що я ніколи таке не зроблю, я не така, я не він, я ненавиджу крик, брехню, обмежувати себе, або людину яку кохаю, чи навіть думаю що кохаю, я не буду звинувачувати когось в своїх проблемах як би мені важко не було. Я просто не він, і навіть якщо буду намагатися робити те що не можу, буду корити себе за це.

Із-за своїх думок я не помітила як підійшла до спортзалу, зайшовши в роздягальню я швидко переодяглась, на диво людей було мало, хоча хто захоче в свій вихідний в 11:00 годин йти сюди. Я одягла навушники та ввімкнула свій плейлист для тренування. Та попрямувала до зали.

В тренажерній залі, було до десяти людей, зал великий, тому здавалось що нікого й немає, сама кімната була в голубому відтінку, доріжки для бігу були направлені в сторони панорамних вікон, за якими виднівся парк. Оминаючи тренажери я пішла до місця де лежали м’які коврики щоб розім’ятися перед тим як почати основне тренування.

Поки я розтягувалася мені стало нудно, тому почала роздивлятися зал, в залі було декілька жінок, по них було видно що вони майже кожен день ходили сюди, в них просто ідеальна статура. Інші, чоловіки, деякі ніби прийшли сюди просто нічого не робити, бо вони просто ходили навкруги розглядали, чи робили вигляд що займаються. Одне обличчя мені здалося знайоме тільки я не розумію чому.

Закінчивши я попрямувала на бігову доріжку, щось сталося з моїм плейлистом, тому що коли я вже деякий час бігла, різко заграла сумна музика і зіпсувала мені весь настрій, тому відпочивши деякий час після бігу я попрямувала на тренування спини. Я хотіла повністю себе виснажити, тому взяла вагу більше ніж зазвичай, хоча на диво мені було не так важко як я уявляла.

Закінчивши зі спиною, перейшла на прес, потім ноги, і наостанок залишила вправи на руки. Перед тим як почати останню вправу на сьогодні я трішки походила та відпочила, відчуваю що завтра у мене точно буде кріпатура.

Коли я нарешті сіла на тренажер, вирішила що сьогодні таки все буде понад нормою, раз вирішила збільшувати вагу так всюди, але мої руки не такі сильні як інші частини тіла це було найважчим за сьогодні. Я ледве зробила один підхід, а ще треба два.

Коли я почала робити другий раз, чоловік який мені здавався знайомим, підійшов до поперечини, яка знаходилась перед моїм тренажером, і почав підтягуватися, на ньому була спортивна майка яка майже нічого не прикривала, він віджався десять разів і продовжував ще, оце сила в людини, це лякає. Із-за того що я трохи відволіклась на нього я не помітила як закінчила свою вправу, я сиділа відпочивала щоб зробити вправу останній раз.

Хлопець підтягнувся вже двадцять разів, я так зрозуміла це ще не кінець, він просто висів та не спускався на землю і помітив що я дивлюся на нього. Хоча як не помітити дурну яка вилупилась на нього та слини пускає. Подивившись на мене він підняв одну брову та усміхнувся краєм вуст і підтягнувся ще декілька разів, причому він не відривав від мене погляду, ніби грався зі мною. Коли закінчив він зрозумів що погляд я так і не відводила, він хитро посміхнувся і показово зняв майку, я зніяковіла і відвернулась, мені здалося що я почула його сміх. Я зробила без емоційне лице та почала останню вправу на сьогодні. Краєм ока я побачила що він дивився на мене з поглядом цікавості.

Я не звернула на це увагу, с ким не буває, задивилась на гарне тіло, хоча це могло статися тільки зі мною.

Закінчивши я поглянула на годинник, сьогодні займалась дві години, зазвичай я займаюсь годину або півтори якщо в мене більш менш інтенсивне заняття. Ледве не забула свою рожеву пляшку з водою коли йшла переодягатися. Коли я підходила до роздягальні помітила дивного чоловіка який направляється в жіночу роздягальню, я вирішила не підходити до нього, а прослідкувати за ним, бо поводив він себе достатньо дивно.

Я сховалась за стіною щоб він мене не помітив.

На вигляд він був низький, коротко підстрижене волосся, та тату на руці у вигляді мертвої русалки.

Хто зараз таке мерзотне набиває на собі?

Чоловік підійшов до дверей жіночої роздягальні, він точно знав що це жіноча роздягальня, бо перед тим як спробувати зайти туди він поглянув навкруги щоб впевнитися що його ніхто не бачить. Дивний тип, збоченець якийсь, коли вже тут поставлять камери спостереження. Вони тут то є, але не там де потрібно. Тому я дістала телефон щоб це відзняти, можливо пригодиться.

Він все таки зайшов всередину, і тільки я думала зайти і вигнати його звідти, як з роздягальні почувся крик, і він посилювався, я побігла до дверей щоб допомогти, але тільки но я відкрила двері як якась дівчина виштовхнула його, при цьому кричачи на нього. Він майже налетів на мене, в останню мить я встигла ухилитися, але він все ж таки зачепив мене своїм плечем.

– Ах ти хворий збоченець! – продовжила кричати вона. – Зайшов помацати дівчат, і куди дивиться охорона!

– Це ти хвора, я просто переплутав роздягальні. – В нього не має ані грами совісті, ще брехати буде. Тільки но я хотіла втрутитись як дівчина продовжила:

– Що, переплутав!? Да хто підходить і чіпає за зад дівчину якщо переплутав роздягальні!

– Да нікого я не трогав. – Він хотів додати ще, проте дівчина перебила його:

– Ага, не чіпав він, вона сидить плаче, це домагання!

– А чим ти доведеш, вона тобі сказала чи що. – Дівчина була розлючена, однак замовкла бо в неї і справді не було доказів.

І тут я все таки вирішила втрутитись.

– У мене є докази, зрозумів. – Він мене не побачив тому і не очікував що хтось ще тут стоїть. – У мене є відео де видно що ти навмисно туди йдеш.

Чоловік не розгубився і почав уже кидатися на мене.

– А ну покажи, де? Чи ти тільки говорити можеш? – і почав ближче підходити до мене.

Хоч він був низьким, але порівняно зі мною він був великим, тому він вже без ніякого сумніву агресував на мене.

– Ось. – Я дістала телефон показуючи йому, але відео я не вмикала, точніше навіть не встигла, тому що він вирвав його з рук. – Віддайте! – він відійшов від мене, не даючи мені і можливості забрати в нього мій телефон.

– Що ви робите, як вам не соромно себе так поводити, ви ж розумієте що ми викликаємо поліцію.

– Ага, звісно. – Чоловік не реагував на нас намагавшись розблокувати мій телефону.

Добре що в мене там шестизначний пароль. Навряд чи він його розблокує.

Так як він був сфокусований на телефоні я знову спробувати забрати телефон і мене вийшло, але тільки но я забрала, як я відчула що цей чоловік дуже розлютився, хвиля злості пройшла крізь мене і налякала мене.

– Ах ти сука! – він почав кричати знову, і йшов до мене щоб вдарити мене.

Я заклякла, і навіть якщо була б готова до цього то навряд чи змогла захистити себе чи ухилитись від нього. Морально підготувалась до того що мене зараз ударять і заплющила очі коли вже його рука була майже біля мого лиця. Але нічого, тиша, нічого не відбулося. Я відкрила очі зрозуміти що відбувається і побачила таку картину. Переді мною стояв той хлопець на якого я витріщалась в спортзалі і тримав його руку.

Я знову поглянула на нього і згадала де я його бачила, минулого разу це він переплутав роздягальні і я допомогла йому. Від нього я не відчувала ніяких емоцій, ніби в нього їх не було, нічого, порожнеча.

Чому?

– Ви можете заспокоїтися і почекати коли поліція приїде, ось тоді вони розберуться винні ви чи ні. – Він спокійно промовив до чоловіка не відпускаючи його руку. Цей хлопець в майці був значно вище нього, чоловік намагався вирвати руку, але в нього нічого не вийшло, а хлопець продовжив:

– Так заспокоїтесь, чи ні? – здавивши йому руку сильніше запитав він.

– Так, зрозумів, відпусти. – Хлопець відпустив його, і чоловік злякано відійшов від нього потираючи свою руку.

Я так і стояла мовчки спостерігаючи за цим, хлопець в майці повернувся до мене, здалося враження що він хоче обійняти мене, але ніби передумав подивившись на мене, а потім запитав:

– З вами все добре, злякалися? – так дивно, його емоції показували занепокоєння, але я не відчувала що нього є хоча б якісь емоції.

– Так, все добре. – Не впевнено відповіла я. І тут знову тот чоловік заволав.

– Ото треба тримати свою хвойду щоб вона нікому не заважала, і не лізла куди не треба.

І тут я відчула, як кімната, зі швидкістю світла, наповнилась люттю, і вся ця лють виходила від цього хлопця, він відійшов від мене і направився до чоловіка. Підійшовши він спокійно промовив:

– Я бачу ваше життя для вас не дуже важливе. – Хлопець замовк і дивився на нього ніби зараз роздере його на мілкі шматочки. – Повторюю, заспокойтесь і закрийте свій рот, поки ви ще можете говорити.

У чоловіка з переляку пропав голос, а хлопець не став чекати поки той щось скаже розвернувся і знов підійшов до мене.

– Вибачте. – Навіщо він вибачається я не розумію, він же захистив мене і не може контролювати слова інших.

– Чому? – коли я задала питання на його обличчі з’явився вираз ніби він не зрозумів чому я запитала його. І було видно що він хотів щось відповісти, але все таки промовчав.

Через декілька хвилин під’їхала поліція і всіх свідків попросили затриматись ненадовго, там були дві дівчини я і хлопець. Я віддала відео яке зняла. Мене та хлопця відпустили, так ми більше не були потрібні, а ті дівчата залишилися з поліцією.

Ми з хлопцем попрямували в сторону роздягалень. І раптово він заговорив до мене:

– Ви точно в порядку? – запитав ніби і правда переймався за мене.

– Так, зі мною це не вперше. – Він різко зупинився дивлячись на мене.

– Не вперше? Це ж ненормально, хіба ні?

– Так, але не завжди з цим можливо щось вдіяти. – Я розчаровано розвела руками.

– Зрозуміло. – Ми продовжили йти далі. – До речі мене звати Рома. А вас?

– Таня, приємно познайомитись. – Я як зазвичай посміхнулась, а його вираз не змінився.

– Це тепер, якщо рахувати наші зустрічі, то можна сказати що ви моя боржниця. – Про що він, які зустрічі, ми бачилися тільки раз і все. І чому це я його боржниця, я ж йому допомогла минулого разу, не логічно, але він продовжив. – Не знаю зіткнемось ми ще так чи ні, тому з вас кава за ваше спасіння.

А це вже цікаво, але я не можу погодитися, в мене є хлопець і це буде погано у відношенні до нього. Хоча він останнім часом теж не зрозуміло с ким і де ходить, і тільки безпричинно ревнує мене, і чому я не можу погодитись, ніби це зрада попити с кимось кави, це не може перерости в щось інше.

Що може статися?

Це буде значно більше?

– Так що? – ми вже дійшли до роздягалень, напевно я знову задумалась і не помітила. – Я розумію що ви полюбляєте думати, але я ще не навчився читати думки, поки що.

До біса, я готова до цього.

– Так, але попереджаю, у мене є хлопець. – Я попередила, тому нічого поганого не зробила.

– Тоді без безглуздих підкатів, добре, буду вас чекати на виході із спортзалу. – Він посміхаючись попрямував у роздягальню, але я нічого від нього не відчуваю, це дивно, невже він майже не відчуває емоцій, це дуже цікаво.

Я пішла переодягатися, який дивний хлопець, цікаво чому він говорить що ми зустрічались раніше, я такого не пам’ятаю. Коли виходила з роздягальні подивилась в дзеркало, я виглядаю просто жахливо, коли це почалося. Я завжди доглядала за собою, я не наносила макіяж, а втім я виглядала по іншому, не як зараз, втомленою, змученою.

Коли спускалась по сходах, я побачила Рому, здається я буду себе відчувати ще гірше, він не просто гарний, та ще з боку виглядає як модель стоїть так нерухомо. Дівчата які проходили повз нього розглядали та посміхались, намагаючись привернути його увагу, але йому було наче все одно, можливо він їх не бачить із свого зросту, як людина може бути такою високою, я вже звикла що всі вище мене, однак я була йому по груди.

І раптом він мене побачив, і позвав рукою до себе, ніби його можливо не помітити. Підійшовши по ближче я нарешті його роздивилась уважніше, до цього я не звернула уваги як він виглядає, бо мені це не було не потрібно, та ще й ми не були знайомі.

У нього було чорне коротке, але не занадто, волосся, напевно щоб не заважало, ніби ідеальний зріз. Коли я подивилась йому в очі то вони були настільки темні, що в них не було видно зіниць, ніби чорна діра, та до біса широкі плечі.

– Знову в роздумах? – він посміхнувся одним кутиком губ.

– І як ви це зрозуміли?

– По вам видно, у вас сумне обличчя, а іноді ваша брова осуджує все навкруги. – Який уважний, він що, вже давно за мною спостерігає. Збоченець? Хоча коли маніяки допомагали іншим.

У мене промайнуло відчуття що він намагається мене зрозуміти. Але навіщо йому це?

Все одно з ним щось не те.

– Куди підемо?

– А й справді, зазвичай одна людина платить, а інша вибирає місце. – Він зробив задумливе обличчя.

І де він таке почув?

–Ось, знову думали. – Він не емоційно показав своїм пальцем на мого лоба.

– Ні. – Чого він причепився.

– Не намагайтеся мене обдурити, я бачив. – Так дивно, його голос звучав грайливо, але емоцій так і не було на його лиці.

– Так куди йдемо?

– Я вже визвав таксі, воно скоро буде тут.

– Навіщо таксі, ми можемо дійти. – Не розумію, навіщо кудись далеко їхати, що не можна зайти в заклад по дорозі.

– А чому б ні. – Повисла тиша. – Я бачу так і хочете щоб у вас була кріпатура.

– Чому ви так думаєте?

– Тому що я так само дивився на вас як ви на мене. – Тільки я хотіла поставити ще більше питань, як він не дав мені слова і продовжив. – О таксі.

Дивніший чим я передбачала.

Ми разом пішли до машини, я хотіла сісти на заднє сидіння, але я не встигла дійти до дверей як Рома відкрив передні двері авто і натякаючи кивнув головою щоб я сідала. Ну добре, хто його зрозуміє, можливо йому просто не подобається сидіти спереду, а мені все одно. Всю дорогу до кафе ми мовчали, машина зупинилась біля знайомої кав’ярні, це була та кав’ярня в яку я заходжу зранку перед роботою, дивно, чого я тут його не бачила раніше, навряд чи він би поїхав туди де ні разу не був.

Я вийшла з таксі та попрямувала за ним до кав’ярні піднявшись по сходах та зупинилась перед входом, він відкрив двері для мене і ми нарешті зайшли.

– Обожнюю цю кав’ярню, тут самі смачні десерти. – Він повернувся невимушено до мене з посмішкою ніби чекав відповіді.

– Можливо, я більше фанат солодкої кави ніж тістечок.

– Зрозуміло. – Він поважно покивав головою, і ближче підійшов до вітрини з солодким. – Так, що мені вибрати? – повернувся до мене і промовив знову. – Я точно можу брати все що захочу?

– Так, я все оплачу, ми ж так домовились. – Рома задоволено подивився на мене, і знову повернувся роздивлятися вітрину.

Я підійшла до каси, почала робити своє замовлення, і не помітила як він підійшов ззаду,

– А мені оці два тістечка і американо. – Промовив він показуючи пальцем на якийсь із десертів.

Як можна пити цю гірку каву, навіть без молока.

Я оплатила і ми пішли сіли за столик чекаючи на своє замовлення.

Він мовчазливо дивився на мене не кажучи ні одного слова, можливо він чекав що я щось скажу чи може запитаю, навіщо він взяв два тістечка, а не одне і так далі.

Він не відривав погляду, а потім повернув голову на бік не відриваючись.

– Мені цікаво як у вас так виходить не відводити погляд, люди зазвичай дуже швидко відводять очі і соромляться довго дивитися в них.

– Я просто не звертаю на це увагу, якщо мені цікаво я буду дивитися.

– Значить, цікавий. – Я хотіла заперечити, але в цю мить офіціантка принесла замовлення, і чомусь коли розставляла його тістечка то поставила їх мені, тільки но вона відійшла я перемістила тістечка на сторону Роми.

– Напевно вона подумала що за все солодке відповідаєте ви. – Він почав їсти одне з тіточок, невже всі два собі взяв.

Я теж мовчки почала пити своє солодке місиво схоже на каву. Не розумію, що з ним не так, чому він так поводить.

– Що ви намагаєтесь зрозуміти? – він що думки читає, чи що? – знову думаєте, от не розумію вас, чому не говорити все в голос, так же життя буде простіше.

– Не думаю, кожен раз коли я говорю і не думаю щось трапляється несподіване.

– А це погано? – він відпив своє бридку каву.

– Не знаю, можливо іноді.

– А ви спробуйте наприклад не усім говорити все що думаєте, а тільки з деякими, так же цікавіше буде. – Він зупинився та додав. – Наприклад зі мною.

– А чому, так?

– А чому б ні? От що ви до цього думали, що ви хотіли дізнатись?

– Як можна пити таку бридку каву? – після моїх слів він розсміявся.

– Цікава думка. – Знову засміявся. – Відповім тільки вам, ніяк.

– Чому ви тоді її п’єте?

– Це все тістечка, так вони смачніше, а то солодке з солодким, так і діабет можна заробити. – Все логічно, не посперечаєшся.

– Можна спробувати?

– Так і знав що захочете у мене відібрати, не даремно взяв два.

– Все таки друге тістечко для мене?

– Ні. – Чому ж ні?

– Але ви тільки но сказали…

– Не говорив. – Він усміхнувся і посунув тарілку на середину стола, поставив свою каву поруч зі мною. – Спробуйте.

Я ще декілька секунд дивилась на його каву думаючи чи треба це робити, і все таки моя цікавість перемогла, я взяла ложку, відламала шматочок, тільки я хотіла відпити каву як він додав:

– Спочатку тістечко потім кава. Тістечко!

Та добре, різниця то яка, я відкусила кусок тортика і трохи відпила його кави, і це було смачно, не було ні капельки присмаку гіркоти, чи противного смаку кави як зазвичай.

– Можете забирати, я бачу вам сподобалося.

– Ні, я здивувалась в більшості.

– Чому? – у нього на обличчі читалося непорозуміння.

– Я ненавиджу таку каву бо вона гірка і від неї після смак залишається дуже довго, а зараз його не має.

– А можна я ваш напій спробую? – я думала він ще про це запитає, але він хоче спробувати мою каву.

– Так. – Після моїх слів він взяв мою чашку, та не багато випив, він невдоволено поставив її назад.

Не сподобалось?

– Ви перемогли. – Про що він? – пити таке солодке я не в силах, я програв в цій солодкій битві.

Ці слова змусили мене сміятися, про що він взагалі думає, не розумію його. Я зробила ще декілька заходів тістечка з жахливою кавою яка стала смачна, а чому б і ні, він сам віддав мені, а сам потрохи допивав мою.

– Ви дасте свій номер телефону? – він простягнув мені свій смартфон.

– Навіщо він вам?

– Щоб ми більше не покладалися тільки на долю, зазвичай вона дає тільки три шанси зустріти когось випадково.

– Три? Ми з вами стикалися тільки двічі так що шанс є. – Я здивувалась, не пам’ятаю щоб ми зустрічались тричі.

– Ні, це третій. – Чому він досі наполягає на цьому.

– Другий.

– Ну добре я почекаю коли ви згадаєте. – Роман не здавався.

Ще деякий час ми посиділи, а потім знову обмінялись кавою і пили як було з самого початку, він свою гірку каву з тістечком і я свою солодку каву. Мені досі було цікаво про яку зустріч він говорить, треба буде все таки подумати можливо я його бачила, але де, може в цьому кафе і просто не помітила, я тут буваю майже кожен день.

А може і не тут.

Розмовляли ми ще хвилин тридцять на повсякденні теми, але ніхто не задавав особистих питань, ніби це не цікаво. Просто пусті розмови. Допивши свої кави ми вийшли на вулицю, там була просто жахлива спека.

– Так ви даєте свій номер, чи ні? – знову запитуючи він простягнув мені свій телефон.

– Ще, не час. – Коли Рома почув мої слова, у нього був розгублений вигляд, але він не розгубився.

– Цікаво. – Він на мить замовк про щось роздумуючи. – Хочете покластися на долю?

– А ви в неї вірите? – з сумнівом запитала я.

– Ні, але якщо цю ситуацію відпустити то ми вже ніколи не зустрінемось.

– Тоді можемо дати завдання один одному чого не робити або на приклад зробити обов’язково, і якщо ми випадково зустрінемося то все таки це може бути доля.

Що я взагалі верзу.

Він подивився на мене із захватом і мені здалося що він з самого початку все спланував, а я тільки що попалась на його вудочку. Але якщо гра цікава то чому в неї не зіграти.

– Моє завдання вам на цю неділю буде. – Він замовк і хитро поглянув на мене. – Говорити всі думки в голос.

Нізащо, він шо з глузду зійшов, це тупо, можна когось образити або постраждати із-за цього.

– Ви тільки но подумали що не будете це робити. – Він тицяв в мене пальцем.

– Ні.

– Кого ви обманюєте?

– Так, і це безглуздо.

– Хай і так, але ви самі це запропонували, я всього то номер просив.

– Добре, буду робити це безглуздя. – Я майже не крикнула, але він навіть не здивувався. – А ви, не повинні носити з собою парасольку.

– Добре. – Його навіть не здивувало моє безглузде завдання, він навіть не запитав чому.

– Бісить. – Коли я це промовила він усміхнувся.

– У вас уже добре виходить. Тоді до зустрічі.

– Якщо зустрінемося. – Він усміхнено підняв свою брову, помахав рукою та пішов своєю дорогою.

На мені що магніт для диваків висить? Я притягую неприємності і божевільних людей? Та ще це кляте завдання.

Роман, він був не тещо дивний, а більше просто відрізнявся тим що за весь той час я не відчула від нього жодної емоції, ніби він просто їх вдає, але не більше. Як пуста оболонка з дірою всередині. Була тільки одна емоція, коли той чоловік мене образив, але чому саме тоді і все. І чому за такої дрібниці, ми тоді не були навіть знайомі. З ним щось точно не так і я повинна зрозуміти чому. Але шанс вірогідності що ми знову зустрінемося дуже малий, те й на краще. Просто забуду про нього………………….

Коли зайшла в квартиру, яке диво , Макс теж прийшов, нарешті. Я не хочу навіть говорити з ним, ходить бозна де, а я повинна дізнатися де він і з ким.

Залишок дня я провела на самоті, читаючи книгу, готуючи їжу. І коли я вечеряла, Максим вирішив вийти з своєї кімнати і перевірити чи його домогосподарка працює.

Він мовчки зайшов на кухню і почав шукати їжу, але її не було. Мені набридло все робити за нього, не маленька дитина, сам справиться.

Макс почав заглядати всюди, де міг, в кінці він поглянув в холодильник потім повернувся до мене і невдоволено заговорив.

– Ти нічого не приготувала?

– А повинна? – я сказала та скорчила безневинне лице.

– Але ж ти готувала собі. – Він тикнув пальцем в раковину показуючи на тарілку яка лежала там.

– І що?

– Ти повинна і мені була приготувати, – ага, прямо так і повинна.

– Не повинна, і ти не просив. Звідки мені знати що ти хочеш?

– Ти завжди знала, а тут ні? Знущаєшся? Ходила бозна де у вихідний та ще дивно себе поводиш.

Значить говорити все про що думаю. Я зіграю в цю кляту гру.

– Так, я же не знаю де тебе носить, можливо ти там їв. – Я зробила невелику паузу, – з дівчатами.

– Ти про що?

– От я була спортзалі і зранку дома тебе не було, а коли ти прийшов я навіть не знаю.

– Яка різниця де я був? – він здавався ніби його не заділо, але це було не так. – Тебе це не повинно хвилювати.

– Тоді тебе не повинно хвилювати чому я нічого не приготувала. – Він стояв проковтнувши язик ніби боявся сказати щось ще. – Ти вважаєш мене дурепою чи що? Або можливо вважаєш що я сліпа і не бачу як ти зникаєш на цілу добу без пояснень, а потім кожного разу вигадуєш якусь маячню щоб відволікти мене сваркою.

– Що ти вигадуєш, я дома був, сама винна що мене не помітила.

– Ну ну, продовжуй. – Він був злий і агресивно зробив крок в мою сторону, але я з питанням подивилась на нього.

– Тобі треба перестати пити, якусь маячню розповідаєш. – Та ну, а чого тобі стало так боязко, думаєш я не відчуваю. – Йди проспись, потім поговоримо.

Сказавши це, він вийшов і все. Невже порада Роми спрацювала. І чого це я про нього думаю.

Все, мені завтра рано вставати на роботу, треба йти спати, ніби я так швидко засну. Хоч Максим приставати сьогодні більше не буде. Проте все ж таки він цікаво себе повів, зазвичай він знає що сказати, а тут язик проковтнув, можливо в цих походеньках є щось не так.

Ще одна робоча неділя, цікаво як вона пройде, і ця гра, можливо вона не така погана як здається. Напевно тільки я про це переймаюся і навіщо.

Може він і правий, треба більше говорити, а не думати. Ось і побачу, раз вирішила грати в цю гру, чому не поставитися до цього серйозно, початок був досить непоганим.

Нарешті я пішла спати і на диво думки мене мучили менше чим завжди, засипала я зазвичай одна.

Проснулася я раніше, напевно із-за безсонні яка катувала мене до цього. Я вирішила не тягнути, а швидко зібратися і піти на роботу.

По дорозі як завжди зайшла по каву, як не дивно нікого не зустріла. Можливо він мене бачив не тут, а де тоді. Коли вийшла на вулицю з кавою, через дорогу побачила Софі. О це так збіг! Я почала махати їй рукою, і вона теж мене побачила і почала махати у відповідь, почекавши поки вона перейде дорогу, я нарешті підійшла до неї.

– Привіт, яка несподіванка. – Вона підійшла до мене ближче та обняла мене.

– Можливо і ні, ми же зустрілись на цій вулиці вперше. – Тедді стояв біля неї щасливо махаючи хвостом. – Не проти якщо я проведу тебе?

– Чому б ні, я тільки рада такій компанії. – Я схилилась щоб попестити собаку, поки гладила він знову мене облизав. Ми з Софі почали сміятися і повільно рушили в сторону мого офісу.

За розмовами ми й не помітили як дійшли, і тільки я хотіла з нею прощатися, як до нас підбігла Ліза. Вона бігла ніби за нею хтось гнався. Навіщо так летіти? І поки я про це подумала вона налетіла на мене і не встигла віддихатись почала говорити.

– Таню, а с ким це ти йдеш. Познайомиш? – вона хитро дивилась на мене натякаючи швидше давай. Це виглядало досить смішно. Софі була трохи налякана, вона стояла держала Тедді за повідець і не зрозуміло дивилась на неї.

– Так, Ліза це Софі, а поруч з неї її собака Тедді. – Ліза підійшла та протягнула руку, Софі невпевнено пожала їй руку. Також вона хотіла погладити Тедді, але це йому не дуже сподобалось.

– Я Ліза, приємно познайомитися, ваша собака така класна. – Не пам’ятаю щоб вона так любила собак, що це на неї найшло.

– Дякую. – Софі не знала як реагувати. І я вирішила продовжити.

– Ми разом працюємо і дружимо майже з самого початку нашої роботи.

– Ого, я й не знала. – Софі посміхнулась.

– Так, вже як два роки. – Ліза зробила крок до неї. А це цікаво.

– Софі, Лізо, а ви не хочете кудись сходити, всі разом поговоримо. – Я сказала, це  спостерігаючи за Лізою.

Софі радісно відповіла:

– Так, я думаю Ліза не проти, чим більше людей тим веселіше. Так? – повернулась вона до Лізи ніби запитувала у неї.

– Я з радістю, можеш і собаку свого брати. – Ого, о це так ентузіазм, зазвичай якщо є хтось крім мене ще то її не вмовиш піти.

– Мені здається ти йому не подобаєшся. – Сказала я

– То він просто мене вперше раз бачить, а ось вдруге він від мене не відстане. – Ліза знову потягнулася до Тедді, але він сховався за господарку.

Після цього ми з Софі засміялися, а Ліза стояла навприсядки з незадоволеним лицем.

– Добре, подумаю над тим щоб його взяти. – Сказала Софі.

– Лізо нам пора на роботу а то запізнимося. – Вона піднялася і почала скиглити.

– Не хочу. – Я взяла її за руку та потягла за собою.

– До зустрічі Софі. – Я махала їй рукою тягнучи Лізу яка теж махала їй услід, а Софі спостерігала за цим і дзвінко сміялась.

– До зустрічі. – Трішки заспокоївшись Софі закричала нам услід.

Коли ми зайшли в офіс, Лізу як підмінили, вона знову була ніби ідеальною, ніяких зайвих посмішок. Вона повернулась до мене та запитала:

– Чому ти про неї не розповіла?

– А ти не запитувала.

– Ти знущаєшся? – вона зробила незадовільне лице і товкнула мене в руку.

– Ні. Я тобі говорила що гуляла з дівчиною, але ти не запитала.

– Так це була вона! – Ліза майже не закричала від подиву. – Могла і розповісти.

– Але не думаю що ти їй сподобаєшся. – Вона перебила мене.

– Що? – вона хотіла продовжити, але я їй не дала цього зробити.

– І її собака мене більше любить чим тебе. – Обличчя Лізи викликало в мене посмішку, і я не могла зупинитись. – А знаєш чому? – зробивши паузу я продовжила, – Тому що її серце вже моє. – Мені стало ще смішніше. По Лізі було видно що вона з цим би посперечалася і це не кінець, – а зараз, я знущаюсь. – І після цих слів я швидко зайшла в свій відділ не даючи їй щось сказати, однак я почула її крик з середини.

– Таня, ах ти зараза! – було чути що вона не злилась, а теж сміялась з цього.

Робочий день пройшов, на диво, нудно та спокійно, я цілий день була занята роботою, із-за зміни керівництва, роботи було занадто багато, ніби все що могли скинули. Все що можливо і треба, все і відразу. Помітила що вже кінець робочого дня тільки тоді, коли до мене прийшла Ліза. Як вона мене знайшла, я була за купами паперу, він був всюди, ніби весь папір що був во всій будівлі зібрали і принесли нам.

Хто зараз користується паперовими екземплярами, чому не можна все в електронному вигляді зберігати.

– Ти що жити тут збираєшся? – вона положила руку на одну гір із паперу, воно її не витримало і розвалилося та розлетілося навкруги. Я подивилась на неї поглядом “дякую що додала роботи.” – Та зараз я все назад поставлю.

– Ти так і хочеш мене в цьому закопати, я так точно звідси не виберуся.

– Та досить тобі, хотімо. – Вона натянула усмішку намагаючись повернути гору паперу на місце.

– Номер Софі я тобі не дам.

– Чому ти думаєш що я прийшла до тебе тільки заради нього!? – Я скептично підняла брову дивлячись на неї. – Добре! Я прийшла за номером. – Я закотила очі і вона продовжила. – Але не тільки.

– Що, ти там вже придумала?

– Ти що забула? – вона ззаду схопила мене за плечі і почала трясти.

– Ти про що?

– Про Макса.

– А, так, ще пам’ятаю, просто у мене зараз другі справи в голові. – Вона припинила мене трясти і поглянула на мене з подивом, ніби як можна було забути.

– Так ось, я дізналася, але мало. – Вона незадовільно видихнула і продовжила. – Він частенько буває в одному кафе, назву не змогла знайти, і буває в клубі під назвою «Жара» десь раз на тиждень з друзями, вона так все розповіла що заплутатися можна. – Вона потерла очі.

– Ну і хай ходить, це не критично, нехай ходить.

– Він там говорить що в нього немає дівчини, моя знайома мені сказала що він її запросив на побачення.

– Що зробив!? – я вигукнула, а Ліза уткнулась в телефон щось шукаючи в ньому.

– Ось дивись, переписка з нею. – Вона віддала свій телефон мені щоб я все прочитала.

Я почала читати з самого початку, там ця дівчина прислала фото, напевно, з того клубу що сказала Ліза, він був в обіймах з нею, а нижче питання від дівчини:

– Ти його знаєш? Якщо так то, який це хлопець.

Ліза відповіла:

– Знущаєшся, у нього дівчина є!

– Що, от він покидьок, а я погодилась піти з ним на побачення.

– Стій, не пиши йому нічого.

– В сенсі?

– У мене є план, погоджуйся і роби вигляд що не знаєш, а ми з його дівчиною прослідкуємо як кажуть спалимо на гарячому.

– Не хочу, ти мені тільки проблем додаси.

– Ні, вже все схвачено, бити будуть тільки його.

– Ну добре.

– Тільки скинь переписки з ним.

Далі були скріни цих переписок Макса з цією дівчиною, читаючи їх мені стало так бридко, і як тепер мені на нього дивитися, він викликає тільки огиду. Хоч там не було ніяких натяків на флірт, або тощо. Але поводити себе так за моєю спиною. Я не хочу чекати просто порву з ним зараз і все.

Різко підвівшись почала збирати свої речі, але Ліза мене зупинила.

– Заспокойся, поки що ми точно не знаємо що він хоче від неї, ти ж бачила, він просто написав зустрітися поговорити, не поспішай, все дізнаємося на наступній неділі.

– Я не буду стежити за своїм хлопцем. – Тільки хотіла заперечити знову, як вона мене перебила.

– Да годі тобі, це буде весело, і навіть якщо все таки не зраджує він нічого про це не дізнається. – Вона замовкла чекаючи моєї реакції. – Ну давай.

– Це не весело. – Знущається, дивне в неї поняття веселощів.

– Навіть так, він же тобі не признається що зраджує чи щось інше, а так ми будемо знати правду.

– Ти як чорт на плечі, тільки зваблюєш. А де ангел, де він?

Вона дзвінко засміялась.

– Ну так ти згодна? – вона обвила мою руку вмовляючи мене.

– Так, це логічніше чим прибігти зараз і почати кричати, і може все таки я себе накручую.

– Хто знає. – Повисла тиша. – А коли ми разом з Софі підемо гуляти?

– Лізо! – закричала я.

– Та що, мені просто цікаво. – Вона зробила вигляд безневинної овечки.

І я, зібравши речі, вимкнувши комп’ютер, пішла додому, на що вона мене звабила, ще такого я не робила. Стежити за Максом, не думала що колись буду таким займатись.

Скільки же енергії в Лізи, всю дорогу придумувала якісь плани, то як ми будемо стежити за ним, і що будемо робити. Вона знову і знову запитувала коли ми підемо в утрьох гуляти, давно я не бачила що їй хтось так сильно сподобався, зазвичай в неї немає сильного інтересу, і це просто щоб провести як небудь час, а не просто сидіти дома. Ми попрощались і пішли до своїх квартир.

Дома як зазвичай, самотність як повсякдення, так дивно, раніше ми часто проводили вечора разом, але то у нього, то у мене справи, то ми не можемо дійти до згоди що робити, і ось ніхто з нас не переймається цим і займається тим чим хоче, інколи так хочеться повернутися в минуле щоб відчути тепло.

А я навіть пам’ятаю з чого почалося, мені ставало важче морально на роботі, я шукала підтримку, однак Максу це було не цікаво, він знов і знов переводив тему або ігнорував мене, тому через деякий час я перестала задумуватися щоб з ним поговорити. Можливо це нас віддалило, проте чому тільки я намагалася підтримати його, допомогти, втішити, а йому було однаково. Все таки мені потрібно теж це припинити, я тільки від цього страждаю.

Ця неділя проходила повільно та спокійно. Володимир Олексійович вже не з’являвся в офісі, а на заміну поки нікого не поставили, тому ми й досі розбирали весь той хаотичний  безлад, вже був майже кінець неділі, але Рому я так і не зустріла, хоча майже постійно говорила свої думки, ну не всі, однак більше ніж зазвичай. Мабуть все таки його балачки про долю це просто щоб когось зацікавити і не більше.

Вже п’ятниця, на цих вихідних я повинна була зустрітися уже з двома своїми подружками, як же все швидко змінюється.

Із-за клятої роботи мені треба було тягнути багато макулатури додому і потім назад, чому це ніхто не зробив в електронному вигляді, можливо воно є, але всі розмахують руками ніби ми не знаємо де ці файли. Бісить. В мою звичайну сумку це не влазило, тому прийшлось брати рюкзак. В прогнозі погоди на сьогодні передали дощ. Який дощ, на вулиці непросвітня спека, проте для всякого випадку взяла парасольку. Подивилась на неї і згадала, що Рома не повинен брати її з собою.

Цікаво він виконає своє завдання щоб зустрітися на цій неділі?

На роботі за цю неділю мій мозок вибухав від кількості завдань, на диво я встигла пообідати.

Все таки синоптики помилися, вже як обід а дощу так і немає.

Під кінець робочого дня, я зрозуміла що затримаюсь ще десь на пів години. І коли я потягнулась від втоми, почула дивні звуки, наче щось капає, подивившись у вікно побачила просто жахливий ливень.

Яка дивна погода, то вбивча спека, а потім відразу дощ, ну то і на краще, нарешті буде прохолода. Відпочину від цього пекучого сонця, і я не хвилювалась тому що я знала що в мене є парасолька. Не даремно взяла її. Закінчивши ту роботу що було потрібно, я спокійно зібралася і пішла на вихід, дощ лив так сильно як з самого початку, і не хотів заспокоюватися. В будівлі майже нікого не було, всі вже розійшлись по домівках.

У нас перед входом в офіс було накриття тому я вийшла із будівлі і стояла вдихаючи свіже повітря та слухала гуркіт дощу. Це так приємно, ніби додає сил, музика для душі.

І збоку я побачила як хтось біг сюди щоб сховатися від дощу, не придала цьому великого значення.

Хтось добіг і стояв вирівнював своє дихання, потім чомусь підійшов і став поруч зі мною, я повернулась щоб все таки подивитись хто це був.

І тут мої думки всі вилетіли з голови і тоді оципініла на мить від неочікуваності, то був Рома. Я просто стояла і вилупилась на нього, не знаходячи ні одного слова щоб щось сказати. Він стояв і з посмішкою дивився в далину, і не повертаючись до мене заговорив:

– Все ж таки доля хоче нашої зустрічі. – Я досі стояла не промовивши ні одного слова. – Звідки ви знали що буде дощ? – запитавши, він повернувся до мене дивно посміхаючись, ніби дитина яка була задоволена побачивши щось вперше.

– Я не знала. – Він підозріло подивився на мене. – Що ви тут робите?

Він знову повернувся і почав дивитись на дощ і продовжив:

– Я тут неподалік працюю.

– Але тут… – Він мене перебив.

– Там недалеко знімаю кабінет для роботи, – він показав в сторону з якої прибіг пальцем, але із-за дощу не було нічого видно. – Невже, все таки, це вас так здивувало? – засміявся він. – У вас досі здивоване обличчя.

– Але це і справді дивно, це просто був один відсоток із ста різних варіантів, чому ви не дивуєтесь.

– Тому що я зрозумів, що ви мене знаходите знову і знову та не помічаєте, от як і зараз.

– І що, чому я повинна звертати на всіх увагу?

– Так не повинні, але так цікавіше, бачити що коїться навкруги, чим бути сконцентрованим тільки на собі. – Він підняв одну бров, ніби чекав що я буду з ним сперечатись, проте я обрала просто промовчати. Він продовжив:

– Значить ви тут працюєте.

– Так, редактором. – Сказала я не давши йому доказати. – А ви ким працюєте?

Він стояв мовчазливо деякий час, і потім заговорив:

– Психологом. – Я промовчала, а він повернувся до мене. – Більше нічого не запитаєте?

– Навіщо, не хочу задавати тупі питання на зразок: як ви вирішили що будете психологом, чи вам подобається, чи ви впевнені що це ваше призначення.

– Цікаво. – Він стояв і глибоко дихав.

– Чому?

– Зазвичай, починають запитувати без кінця і не тільки такі питання, я би сказав що, це ще не такі безглузді. – Знов тиша і тільки звуки дощу. – Ви мені подобаєтесь.

Я повернулась до нього з подивом, ні його лице, ні він сам не показував ніяких емоцій, я нічого не бачила і нічого не відчувала від нього.

– А мені хочеться зрозуміти вас. – Рома різко повернувся, він було досі без жодної емоції. – Ви такі дивні.

– Ви теж для мене дивні. – Дощ, він поглинув тишу, простір, ми просто беземоційно стояли і дивились одне на одного, ніби вивчаючи, ніби не розуміючи що взагалі відбувається.

– Де ваші емоції? – скільки не дивилась не можу зрозуміти.

– А чому ви так ними переповненні? – Я знову повернулась і поглянула на дощ.

Повисла тиша, між нами ніби всі слова закінчились, вже і спросити нічого, невже це кінець нашої гри, зустрічей, дивних розмов. Так незвичайно, ніби нічого не відбулося, а мені стає сумно. Але чому, мені не хотілося це припиняти?

І тут Рома вирішив все таки порушити цю тишу:

– Ви любите ходити під дощем? – він продовжив стояти і дивитись прямо.

– Так, це дуже прекрасне відчуття, але коли ти робиш це один, – я замовкла Рома повернувся до мене запитавши:

– Що?

– Просто йдеш під дощем або танцюєш і радієш йому.

Дощ так і не послаблювався, ніби й не хотів припинятися.

– Напевно він не припиниться. – Сказав він. – Я так розумію теж немає парасольки.

Тільки но я хотіла відповісти, як Рома почав робити кроки вперед, спокійно і невимушено, поки весь не опинився під дощем. Він повернувся до мене, стояв і дивився на мене, потім витягнув руку ніби запрошував взяти його і піти за ним.

Я стояла і не знала що мені робити, у мене була парасолька. Це водночас лякає та змушує мене радіти і бажати цього.

Навіщо мені ця клята парасолька.

Більше я не могла опиратися цій спокусі і моя рука інстинктивно потягнулася до нього.  Тільки но я взяла його за руку, як він потягнув мене прямо під дощ. За секунди нас поглинула злива, ми були майже в обіймах. Хоч вода була і прохолодна, холоду я не відчувала, а тільки по тілу розливалося тепло. Ми досі стояли не відходячи один від одного, дивлячись друг другу в очі. Мене не полишало відчуття ніби нам не потрібно розмовляти, що зрозуміти один одного. Неочікувано ми разом почали сміятися, це було так дивно та весело. Нарешті ми розійшлись і Рома почав кружляти навкруги, вдаючи повільний танець,а я ніяк не могла перестати сміятися.

Коли він докружляв до мене він знову протягнув руку і заговорив:

– Не хочете потанцювати зі мною міледі? – я розгубилася і не знала що відповісти, раптом він почав щось шукати в кишенях, витягнувши телефон він увімкнув повільну мелодію та знов поклав телефон на місце.

– Вибачте мою помилку міледі, тепер це точно той танець. – Витягнув руку знов.

На цей раз я взяла його за руку і промовила:

– Так, танець без музики не танець.

І сміючись ми почали кружляти навкруги не звертаючи увагу ні на що. Із-за того що я маленького зросту, а він набагато більше мене, це було дуже незграбно, але ми не могли зупинитися і просто зі сміхом танцювали далі. В один момент я спіткнулася і Рома мене спіймав.

– Зачекайте. – Він підняв мене, від несподіваності я зойкнула і обійняла його боячись впасти. – Так буде краще.

Я ніби сиділа на його руках, хвилину назад мені було страшно його відпускати, але коли я подивилась на його обличчя воно було радісне, а очі також бездонні та такі спокійні, що я зніяковіла і вже майже не трималась за нього. Як давно у мене ніхто не викликав таку довіру як він. Рома не здвинувся з місця поки не переконався що мені комфортно.

Змінилась пісня, вона теж була повільно і на цей раз я її знала, тому почала наспівувати а Рома приєднався до мене, танцюючи зі мною співав. Хоча це танцем і не назвеш, він просто несе мене, наскільки же він сильний, це водночас вражає та лякає.

За нашим сміхом ми не чули музику, трішки заспокоївшись він опустив мене на землю, наше дихання було збите, ми дивились одне на одного і як діти посміхались, потім Рома спочатку сів на землю і за тим повністю ліг.

– Там брудно вставайте. – Я почала тягнути його за руку, але це було марно, бо я сама підсковзнулася та впала на нього.

– Ви хочете мені допомогти, чи утримати лежачі. – Я хотіла щось заперечити, однак Рома продовжив. – Та яка вже різниця брудно чи ні, ми вже повністю мокрі, це нам не допоможе. Лягайте поруч, вам сподобається. – Сидячи на ньому я вагалась.

– Давайте, сьогодні можна все. – Дивившись йому в очі я так і не розуміла що він відчуває, проте чомусь мене це більше не лякало як раніше. – Ну так що, будете зупинятися на початому, чи все таки спокусися спробувати все?

– Так, безглуздо зупинятися зараз. – Після моїх слів його лице розпливлося в звабливій посмішці.

Таке відчуття що мене оточують тільки демони які спокушають мене щось зробити божевільне, і ні одного ангела який мене зупине від помилки. І навіть якщо він би був, то я обираю спокуситися і віддатися цьому божевіллю щоб насолодитися цими відчуттями та емоціями і це буде саме щасливе життя. Кому подобається жити нудно, де не можна щось робити, а тільки слідувати правилам.

Злізши з Роми я лягла поруч, це і справді так освіжало та розслабляло. Дощ потрохи стихав і можна було лежати з відкритими очима, на небі було видно тільки хмари, які закривали весь простір, із-за дощу атмосфера була свіжа і прохолодна.

Ми лежали десь хвилин десять, потім рома заговорив:

– Це змушує почувати себе живим. – Тиша, я повернула голову в його сторону, він дивився на мене. – Так?

– Невже ви не почуваєте себе живим?

– Іноді так, я дуже слабко відчуваю емоції, – він дивився мені прямо в очі. – Я хотів би забрати у вас хоч крапельку ваших відчуттів щоб знати як це.

– А я хочу віддати хоч частину своїх, щоб відчувати все не так сильно.

Я підвелась і протягла свою руку Ромі, було видно що він деякий час вагався. Як же дивно виходить, спочатку він мені протягнув руку, а потім я йому. Нарешті він взяв мене і підвівся.

– Тоді зробимо контракт. – Я поставила руки в боки ніби я тут босс, він з усмішкою подивився на мене.

– Я вас позбавлю від зайвих емоцій, а ви наповните мене ними.

Мені навіть не прийшлося все йому пояснювати.

– Так згодні? – запитавши я подивилась на нього, він ніби був невпевнений в цій затії.

– Хм, тоді що це було сьогодні, це була пробна версія контракту? – Рома ще був у роздумах.

– Можливо. – Піднявши скептично брову я дивилася на нього.

– Тоді мені подобається, а можна ще трішки вкрасти у вас емоцій.

– Так. – Після моєї відповіді він обійняв мене, від неочікуваності я заціпеніла, але потім відповіла взаємністю. Дощ стихав, на диво холодно не було. По моєму тілу розпливалося тепло від емоцій та обіймів. Нарешті ми розійшлися.

– Можу я тебе запросити випити кави зігрітися по дорозі додому, чи все таки мені звертатися на ви?

– Краще на ти, а то це дивно казати на ви, коли разом бігали під дощем. – Після того як я сказала він розсміявся, цим визвав і у мене теж сміх.

Ми весело йшли під дощем, насолоджуючись моментом, приспівуючи та підтанцьовуючи під пісні які наспівували, ми були немов діти. І це було до біса весело. Коли дійшли до кав’ярні в якій ми були минулого разу. Разом ніяк не могли зайти бо ми були мокрі, однак все ж таки зайшли в середину. В середині на нас дивилась ніби на божевільних, але мені було все одно. Ми довго думали  що взяти, я хотіла саме чай, а Рома чомусь хотів що б ми взяли одне і теж. Кави мені не хотілося. Все ж таки я вмовила його на чай, в нього лице було незадоволене, він показово витягнув нижню губу ніби дитина і схрестивши руки відвернувся від мене тому що я почала сміятися з цього і почала ходити колами щоб побачити його лице. Коли нарешті нам віддали наше замовлення, то вирішили вийти на вулицю щоб не заважати іншим.

Я поглянула на нього, він був виснажений, чомусь не могла відвести свій погляд, його шкіра виблискувала на сонці, овальне лице, прямий ніс, ніби все в нього було ідеально, як же це дивно. Рома зрозумів що я на нього дивляться і повернувся до мене.

– Припини на мене так дивитися. – Виглядало так ніби він засоромився.

Цікаво чому ж так?

– Як дивитися? – я почала усміхатися і не відривала від нього погляд.

– Досить. – Він відпив свого чаю, зробивши вигляд що це нічого не означає.

– Ні, не хочу.

– Якщо припиниш то відповім на одне будь–яке питання.

– Справді? – наблизилась ще ближче та не відводила погляд.

– Так, тільки припини.

Засміявшись я припинила.

Питання, що ж мене цікавить, навіть не знаю, о можливо…?

– Чому ти не відчуваєш емоцій? – по ньому було видно “навіщо я це запропонував на свою голову?”, але він відповів:

– Це довга історія, а якщо коротко, з дитинства все пішло.

– Що? – я знову почала дивитися на нього і приблизилась.

– Ааа, ти говорила що припиниш, добре, я розповім все.

Припинивши так дивитися на нього я помітила що Рома став сумний, він глибоко вдихнув і почав свою історію.

– Це почалося з дитинства, моя мати померла коли я ще був малий і залишився з батьком, він ненавидів коли я проявляв хоч якісь емоції, коли я голосно сміявся або коли плакав, і навіть коли злився, а коли опирався, лупцював мене, крім цього знову і знову повторював що це слабкість і що я не повинен нічого відчувати, тому що я дуже слабкий і так далі. – Рома зробив паузу відпивши чаю. – В школі коли я був підлітком у мене були емоції не такі сильні як в інших, але це все що залишалось, і тоді я закохався в дівчину, мені здавалося що я їй подобаюсь, проте це виявилось не так, коли я зізнався то мене лише висміяли на весь клас, тоді був останній раз коли я не стримав сльози. Мене називали плакса Ром, як не дивно батько дізнався про це і добавив мені вдома. – Незадовільно він видихнув і повернувся до мене. – І з того часу потихеньку всі емоції вмирали, ніби їх там і не було, а насмішки однокласників пришвидшували це все. Зараз в середині мене ніби чорна діра, і як я не намагався, нічого не можу з цим вдіяти. А емоції я вивчав по лицям, тренувався перед дзеркалом, бо в один момент забув як їх виражати. – Він засміявся.

Чому він сміється, йому було так важко і ніхто його не підтримав, він так легко сміється, не розумію його.

– Ніби все, ось така історія. – Він повернувся до мене і знову усміхнувся.

– Можеш потримати мій стакан. – Рома взяв мій стакан.

Я відкинула своє волосся назад. Зробила вигляд ніби підходжу взяти свій чай і в цей момент обійняла його.

– Все добре не треба. – Але я не відпустила, а так і стояла в обіймах.

Він опустив голову мені на плече.

– Як же я хочу відчути те що ти відчуваєш.– Ми продовжили так стояти. – Можливо так провести цю вічність?

– Ні. – Мені було так спокійно та тепло.

– Шкода, мені навіть не важко буде тримати цей чай цю вічність.

Ой я забула про чай, він досі так і тримав його. Розімкнувши обійми ми зніяковіло стояли і дивились на захід сонця.

– Ти винна мені номер. – Рома мотав весело телефоном в руці.

Я намагалась взяти, однак з чашкою вдавалось важко, да ще ми були наскрізь мокрі. Потім він повернув його до мене.

– Натискай так. – Поки він тримав телефон однією рукою я однією рукою набирала номер.

Це все так дивно, чи можливо ми такі дивні, а може то дощ якого ніхто не чекав, а можливо доля. Її важко зрозуміти. А можливо нас просто притягує один до одного.

– От тепер ти можеш мені написати всі свої думки.

– Розмріявся. – Рома розсміявся.

– Тебе провести?

– Я тут недалеко живу. – Рома повернув головою ніби не зрозумів мене.

– Що, стоп. Справді?

– Так. – Підозріло відповіла я. – А що?

– Це справді дуже дивно, я тут теж недалеко живу. – Я на нього подивилась розкривши свої очі від подиву. – Мені цікаво як ми раніше не зустрілися?

– Хочеш таємницю дізнатися, – він продовжив слухати мене. – Я в кафе заходжу майже кожен день перед роботою. – По його лицю читався подив і слово щооо, це у мене викликало тільки сміх.

– Ти шуткуєш? – я негативно помахала головою. – Да як таке можливо. Чому я тебе не бачив ні одного разу? – на його відповіді я просто розвела руками, хто його знає.

Це так дивно, ми напевно майже кожен раз проходили повз, але жодного разу не помітили одне одного.

У мене по тілу пройшов холод і я неочікувано почала чхати.

– Так, тепер терміново треба додому, швидко пішли. – Рома почав мене підганяти ніби правда турбувався про мене.

Коли ми дійшли до перехрестя, наші дороги розійшлися, ми попрощались і пішли по своїм домівках.

Не знаю як Рома, а я побігла, бо холод потихеньку збільшувався, чому я раніше не відчувала його.

Може це чай, а можливо Рома.

Не зайшла в квартиру, а залетіла в неї, знявши рюкзак я байдуже кинула його на підлогу, зараз мені було все одно намокло чи там щось важливе. Мені швидко була потрібна гаряча ванна. Направляючись у ванну кімнату я скинула з себе одяг навіть ще не зайшовши в неї, але по дорозі мене перестрів з подивом Макс.

– Чому мокра?

– На вулиці був дощ. – Це так очевидно навіщо питати.

– А парасолька, або почекати? – чому він досі задає ці питання і не пропускає мене.

– Парасольку забула, чекати не хотіла тому що дощ йшов дуже довго ось і побігла. Все?

Він мовчки зійшов з дороги і я забігла ванну та нарешті була під гарячою водою, о так це те що мені потрібно.

Вечір пройшов як зазвичай, я приготувала їжу, поки ми з Максом їли він щось розповідав про своїх друзів, не запитавши навіть як мій день. Знову і знову поглядала на телефон, чому Рома не пише.

А чому я про це думаю?

– Тань, скажи це так кумедно. – Сміявся Макс, що там за історія взагалі була.

– Так, смішно. – Натягнувши усмішку ніби я його слухала ми продовжили діалог.

Перед тим як заснути я знову перевірила телефон жодних повідомлень.

Чому це у мене в голові. Це зводить з розуму. Все, досить, я спати.

На цих вихідних ми з Лізою та Софі вирішили зібратися в обід та поїсти. Коли прокинулась я зрозуміла що проспала, я швидко зібралася і вибігла на зустріч.

Я і не пам’ятаю коли так запізнювалась кудись, проте це мене чомусь не лякало а викликало тільки усмішку. Добігши до місця зустрічі я побачила що Софі та Ліза вже були там. І тут різко зупинилась, це виглядало так мило, Ліза стояла червоніла, ніколи її такою не бачила.

Здається я знайшла один плюс того що я проспала.

Вже спокійно підійшла до них. Вони про щось розмовляли.

– Довго мене чекали? – Ліза від не очікування вздригнулась, напевно вона мене не помітила.

Софі посміхнулась і відповіла. – Ні, поки ми чекали то блище познайомились. – Вона повернулася до Лізи ніби запитуючи в неї. А Ліза досі стояла мовчки і тільки кивнула головою.

Що тут відбувається, про що я не знаю?

Ліза помітила як я на неї дивилась, почала намагатись перевести тему.

– Ходімо вже в кафе, що ми тут стоїмо. – Вона обвила мою руку тягнучи мене за собою, Софі теж йшла за нами.

– Що с тобою? – пошепки запитала я.

– Потім зрозумієш. – Подивилась на неї з подивом. Це мені нічого не говорить, на секунду не можна тебе залишити.

Нарешті зайшовши в кафе і сівши за столик, повисла мертва тиша.

Да ви знущаєтесь з мене.

Офіціант приніс меню і всі почали вибирати страви, але мені було не до нього, я підозріло поглядала на цю парочку, намагаючись зрозуміти що ж не так. На перший погляд було все добре. І тут Ліза показувала щось в меню Софі та приблизилась до неї поки Ліза дивилась в меню Софі, подула їй на вухо. Ліза накрила лице листком меню який тримала в руках.

І спостерігаючи за цим на моєму лиці з’явилась хитра усмішка, Ліза це помітила:

– Мовчи. – Показуючи на мене пальцем сказала вона.

– А я нічого і не казала, – і ми з Софі розсміялись.

Ніколи не бачила як соромиться Ліза, а зараз спостерігати за цим одна насолода, це так незвично бачити її такою. Мені здається Софі це самого початку спланувала.

Після деякого часу сором’язливість у всіх зникла і ми вже весело проводили час шуткуючи і розповідаючи історії. Потім наостанок замовили алкогольних коктейлів.

Раптом мій телефон, який тихо лежав на столі, почав вібрувати від повідомлень, і на диво довго, так що дівчата теж зацікавились що там таке. Подивившись на екран я побачила що прийшло повідомлення від незнайомого номера, відкривши їх я почервоніла від сорому. То був Рома, він прислав фото із спортзалу де він був з голим торсом і написом: ” Чому я сьогодні не бачу тебе тут?”. Боже, він що божевільний. Різко поклала телефон екраном вниз на стіл. А по Лізиній усмішці я зрозуміла що від мене так просто не відстануть.

Телефон знову почав вібрувати. Тільки не це, я закрила лице руками це так шокувало мене, а дівчата, поки я їм не розкажу, від мене не відстануть.

– Та що там таке? – запитала Софі

– Нічого. – Я досі сиділа закривши лице руками.

– Якщо нічого тоді подивлюся. – І Ліза потягнулася за телефоном, я різко схватила його і повторила.

– Там нічого немає. – Вони з підозрою подивились на мене.

– Ну раз показувати не хочеш, розповіси хоч частину. – З посмішкою подивилась на мене Софі.

Я глибоко вдихнула, не хотілося розповідати, ну я думаю частину можна, це не так критично. Заспокоївшись я почала говорити:

– То знайомий написав, ми нещодавно познайомились.

– Розказуй ще. Це нам нічого не дає, – роздратовано подивилась на Лізу, от хоче вона знати все і відразу.

– Ми нікому не розповімо, тому тобі нічого боятися. – Софі туди ж, знущаються з мене. Ну добре.

– Ми випадково познайомились, він захистив мене від збоченця який мене хотів вдарити. – Вони перебили мене, закричавши майже водночас:

– Що? – я незадовільно подивилась на них. – Продовжуй, цікаво же.

– Добре, він сказав щоб я за це купила йому кави, це і все.

В їх обличчях читалося розчарування.

– Хоч скажи як звуть його. – Поцікавилась Ліза.

– Рома.

– Але все одно ти дивно відреагувала, покажи. – Знов почала Ліза.

– Може фото покажеш. – Софі теж підтримала Лізу

– Ну добре. – Неохоче взяла, телефон в руки і подивилася знову у повідомленнях було ще декілька непрочитаних повідомлень від нього. Я зайшла в месенджер щоб прочитати їх там було:

– Відпочиваєш? Я би теж хотів, і втомлений смайлик.

Я вирішила відповісти

– Так, гуляю з подругами.

Відповідь не змусила себе чекати.

– Напевно весело, не буду заважати.

Я почала шукати фото Роми, але аватарки в нього не було і єдине фото яке було це те, що він відправив. Ну ладно це фото покажу, це так ніяково.

– Ось дивіться. – Сказавши поклала телефон на стіл. Вони підвинули телефон ближче подивились на телефон і на мене і знову.

– Це точно не модель якась? – запитала Софі, я подивилась на них з виразом обличчя “ви знущаєтесь”.

– А він милий. – Ліза посміхнулась одним кутиком губи і її очі ніби щось чітали.

– Ліза ти що переписку відкрила? – я майже не закричала.

– Воно само. Давай ти теж фото відправиш. – Ага, само.

– Ні.

Софі та Ліза почали підозріло посміхатися, ніби в них було одне і теж в голові.

– Я так розумію у мене вибору не має?

– Так, – водночас промовили вони, – роби фото. – Вони почали кричати на все кафе

– Добре, добре, не кричіть ви. – Це змушує мене червоніти знову.

Вони віддали мені телефон, і почала думати як зробити те фото, просто селфі ,ну думаю зійде.

– Ні ні ні. – Ліза встала забрала в мене телефон. – Зараз все зроблю.

Вона відвинула мене на стільці від стола, почала щось робити з моїм волоссям. Боже нащо це?

– Так краще. – Вона віддала мені телефон. – Тепер роби, щоб не тільки лице було видно. – Мені здається вона знущається з мене. Покінчимо з цим швидше.

Я зробила кілька фото, Ліза знову забрала мій телефон і знову там щось зробила, потім засунула мій телефон в руки зі словами:

– Оцю відправляй.

Поглянувши що все таки вона там вибрала, я була в шоці, як у мене вийшло бути такою ідеальною, навіть не видно що там в деяких місцях фотошоп, ну добре, я відправила і ми спокійно продовжили сидіти далі.

Софі треба було відійти на декілька хвилин і ми з Лізою залишилися. Було видно як Ліза проводжала Софі поглядом.

– Вона така крута. – У неї було замріяне лице, це змусило мене посміхатись.

– А про що ви балакали поки чекали мене?

– Ні про що. – Вона знову почервоніла. – Слухай Тань, давай у вівторок після роботи обговорим наш план.

– Добре, куди підемо? – вона задумалась.

– Можна в Равлик туди куди ми ходили нещодавно, мені там сподобалось, і ще розкажеш про свого Рому, більше.

– Він не мій. – Я виглядала роздратовано, але в цей час підійшла Софі і ми як нічого не було посміхались.

Залишок дня пройшов просто чудово, Ліза не припиняла фліртувати з Софі і мені здається вона була не проти. Під кінець нашої зустрічі я була як зайва, ніби в них побачення, а мене взяли бо пожаліли мене.

– Може вже підете в мотель? – грайливо сказала я, вони нарешті відволіклися один від одного і засоромилися. А я от була задоволена, мене нарешті помітили.

Погулявши ще трохи ми вирішили розходитися, наостанок ми обійнялися і стояли так деякий час. Махавши одне одному руками ми йшли в різних напрямках.

Це був прекрасний день, цікаво, а у Лізи та Софі щось вийде? Я думаю вони будуть хорошою парою. Додому я пришла коли вже вечоріло.

Макс щось шарудів на кухні, може нарешті навчиться готувати. Зробивши всі повсякденні справи я нарешті дійшла до кухні, подивитись що він там робить.

Він стояв в навушниках підтанцьовуючи і щось мішаючи одночасно, напевно ще не помітив мене, я сіла за стіл і спостерігала за ним. Скільки не дивилась не могла зрозуміти які він почуття визиває. Ми вже сильно віддалились одне від одного, проте чому ми ще разом. Навіщо це все.

Інколи він десь пропадає, а я навіть запитати в нього не можу. Я вже знаю що він відповість, тому й запитувати не хочеться. Нарешті він обернувся і все таки побачив мене, від подиву він зупинився і зняв навушники.

– Як довго ти тут? – запитуючи він тицяв в мене лопаткою для сковорідки.

– Тільки но прийшла. А що, тебе щось бентежить? – коли я запитала він ніби змінився та байдуже подивився на мене.

З чого це?

І знову почав готувати.

– Не бійся, я не буду їсти те що ти готуєш. – Тільки я встала і хотіла вийти з кухні як Макс заговорив.

– Не хочеш на цих вихідних сходити на побачення? – чому він так несподівано це запропонував. – Ми давно вже разом нічого не робили, я думав чому б ні. Якщо ти не проти.

– Та можна. – Так дивно, чому Макс захотів на побачення зі мною, коли перед цим піде кудись з якоюсь дівчиною.

– Ти кудись хочеш сходити? – як зазвичай запитав для галочки, все одно він уже вирішив. – Якщо що, то я купив нам уже квитки в кіно.

Як зазвичай, мені і говорити не треба було.

– Як скажеш, це ж ти запропонував.

– Ти там гарно одягнись тоді, а не як завжди. – Що не як завжди? Це так бісить. Все хоче контролювати.

– Так, добре. – І після цих слів я вийшла з кухні, у мене немає бажання ще його слухати.

Впавши на ліжко, я перевірила телефон на повідомлення і подивилась новини.

Чому я тягну ніби не знаю що станеться. А може це не так? Да кого я хочу обманути. Я єдина хто залишиться в дураках. І все не розумію нащо те побачення, в нього що совість прокинулась коли мені зраджував, чи що?

Телефон почав вібрувати від повідомлення, то була Софі:

– Я хотіла в тебе запитати про Лізу. В неї не має дівчини чи їй хлопці подобаються?

– Ні, не має, вона бісексуальна, так що дівчата їй подобаються.

– Зрозуміло).

– Хочеш таємницю розкажу, тільки Лізі не кажи. Ти їй сподобалась.

– Справді? Дякую, не скажу.

Ці двоє викликають у мене посмішку, так прекрасно коли почуття тільки з’являються, стільки емоцій відразу.

Я би теж так хотіла. Знову закохатись.

Наступного дня як завжди пішла до спортзалу, як не дивно Роми не було. Так цікаво. в глибині душі я би хотіла щоб він був тут, але на жаль його немає. В середині тренування мені захотілося йому написати, однак я вагалась, відчувала себе в чомусь винною, не розумію чому.

Я зробила фото в спортзалі і майже відправила, але побачила що він ще не відповів на те фото відправлене учора, хоча повідомлення прочитане, тому й передумала. Це так бісить, я говорила не треба, а Ліза мене змусила. Закінчивши тренування я повернулась додому, Макс як завжди був у своїх справах, мабуть тому що він ніби переживає що ми віддалились, то тільки на словах, а я у вімкнула серіал і так провела весь вечір, іноді поглядаючи на телефон. Навіщо йому мій номер якщо не пише. Хоча я ж сказала що в мене є хлопець, може це тому?

Початок цієї неділі був напрочуд добрий, на роботі нам все таки назначили начальницю. І вся робота пішла як по маслу, ніяких додаткових завдань, все чітко по графіку. Після минулої неділі це відчувалось ніби й роботи не було. Нова начальниця зібрала нас в конференц залі, вона представилася та розповіла як вона сюди потрапила, і як завжди майже всі говорять «я буду старатися бути хорошим босом», і так далі. Пройшло все не так і погано, тому буду дивитися що буде далі. Мій досвід підказує що на гарні слова вестись не треба, потрібно дивитись на дії.

Добре хоч тепер це не чоловік, буде менше проблем.

Нарешті настав день зустрічі з Лізою щоб обговорити план стеження за Максом.

На роботі все пройшло як зазвичай спокійно. Наприкінці робочого дня ми зустрілись з Лізою. Вона трохи затрималась із-за додаткової роботи, тому дочекавшись її ми вже разом попрямували до бару «Равлик».

Цього разу ми сіли за столик, а не за барну стійку. Ми не встигли щось замовити як Ліза почала говорити.

– Так, нам завтра треба буде піти з робити, ти ж написала на вихідний за свій рахунок? – Ліза підзивала офіціанта до себе щоб він все таки приніс нам меню.

– Забула. – Я почала ритися в телефоні, може написати в робочий чат. Чи начальниці написати. А, в мене ж її номеру немає.

– Заспокойся, я і за тебе все зробила, знала що в тебе як завжди вилетить із голови.

– Дякую.

Нарешті підійшов офіціант і я з Лізою зробили невелике замовлення.

– Їхня зустріч буде о дванадцятій годині, ти як зазвичай збираешся і йдеш ніби на роботу, щоб Макс нічого не запідозрив.

– І куди мені йти так рано?

– До мене, ми перевдягнемся щоб бути більш-менш непомітними, і потім вчасно вийдемо на місце яке мені сьогодні напише дівчина.

– Звідки ти знаєш що вона нас не обманить, і все таки то те місце буде?

– Ти знущаєшся. – Вона подивилась на мене незадовільно і продовжила. – Ну підставить і підставить, то вже нічого не поробиш.

Я сумно видихнула, все таки мені не подобається ця затія, все може піти шкереберть.

– А як ми почуємо що вони говорити будуть, ми ж близько підійти не зможемо.

Нам нарешті принесли наше замовлення. Ліза підпила свій коктейль і продовжила:

– Вона мені зателефонує та заблокує свій телефон, – зробила ще декілька ковтків, – а потім покладе десь поряд, щоб ми могли все чути.

– По твоїм словам все то легко, проте мене щось бентежить.

– Заспокійся, навіть якщо він нас побаче, що він зробить? – вона двинула плечима. – Нічого. Так шо не переймайся.

– Легко тобі сказати, ти вже робила таке, а в мене це вперше. Все це мене лякає.

Я сумно видихнула і проковтнула свій коктейль. Це так тяжко, мені так цього не хотілося так хочеться піти більш легким шляхом, але я вже на це погодилась, діватись нікуди.

Ліза зрозуміла що мені важко і співчувала мені.

– Не переймайся я поруч. – Вона ніби ще думала що сказати. – Ти ж розумієш, якщо не дізнаєшся правду, зробиш тільки гірше собі. Я тебе знаю, ти так і будеш з ним у стосунках, і не підеш від нього.

Та знаю про це все. Як завжди. Ніякого ризику, ніяких необдуманих дій.

Коли я робила щось не обдумане? В голові тільки згадався нещодавній момент з дощем, о це і все, моє життя таке сумне і повсякденне.

Цікаво з якого моменту мені почало набридати?

Ліза намагалась мене відволікти від моїх думок, розповідаючи щось дивне. Коли вона почала пити коктейль я вирішила задати їй питання яке мене цікавило:

– А як вас там з Софі? – після моїх слів вона поперхнулася напоєм.

– Ти мене вбити хочеш?

– Ну так що? – я продовжила напирати.

Цікаво, чому вона не хоче про це говорити? Це так підозріло, зазвичай розповідає майже все, але не зараз. Та ще погляд відводить.

– Ти їй писала? А що там цікавого є? – я почала приближатись до неї.

Ліза різко кудись зацікавлено задивилась і почала хитро посміхатись. Що вона там побачила, я вирішила поглянути куди вона так дивиться.

Повернувшись в той бік, спочатку не зрозуміла що ж таке, але коли один хлопець біля барної стійки обернувся, я впізнала Рому. Знову поглянувши на Лізу зрозуміла, що вона щось задумала.

Тільки не це, здається я здогадуюсь що вона хоче зробити.

Рома ще не помітив мене, а вона ніби спеціально почала привертати його увагу, схвативши її за руки я промовила:

– Не смій!

– А вже пізно, ти перша почала.

І справді, вже було пізно, він помітив нас і з усмішкою направлявся в наш напрямок. Відпустивши Лізу, я поглянула на неї: «я приб’ю тебе». Вона показала язика і задоволено дивилась на Рому який був майже біля нас.

За що це мені.

– Привіт, ти ж Рома, Таня про тебе розповідала. – Вона простягнула йому руку, але він не звернув на це увагу.

– Я тобі нічого не говорила, – відповіла я.

А Лізина посмішка стала ще більшою.

– Привіт, яка на диво несподівана зустріч. – Рома не звертав увагу на Лізу. – Так?

Я промовчала, а Ліза продовжила, в її погляді читалася цікавість. Це мені помста за Софі.

– О, мені вже пора бігти. – Вона демонстративно подивилась на зап’ястя, годинника в неї там не було, як і її совісті. – Таня ти тут розважайся, а я піду, хотілося побалакати більше, але не сьогодні. – Вона поклала кошти за свій коктейль на стіл, – я думаю тобі тут сумно не буде без мене, – і радісно побігла.

Рома провів її поглядом і знов заговорив:

– Вона дивна.

– Та ні, вона завжди така, щось собі напридумує. – Я невпевнено посміхнулась.

– Ти будеш йти, чи можливо ми ще разом вип’єм? – Повисла тиша. – Якщо в тебе є час.

– Я тільки за. – Ця фраза вилетіла з мене так швидко, що мені стало соромно.

Рома посміхнувся і сів поруч. Ми зробили замовлення, я взяла ще один коктейль бо мій тверезий мозок це не витримає. І поки ми чекали замовлення я відлучилася у вбиральню. В які ж там двері мені заходити, я не пам’ятаю. І ззаду почувся голос:

– Знову хочеш не туди зайти? – це говорив Рома.

Звідки він знає?

І тут я зрозуміла про яку другу зустріч він говорив тоді. Я в нього врізалась і навіть на обличчя не подивилась.

– Ні. – Швидко прошмигнула в жіночий туалет.

Боже як соромно.

Я ніяк не могла змусити себе вийти з вбиральні, було до біса соромно. Врешті-решт вийшла і пішла назад до столика. Рома вже сидів там з моїм замовленням і чекав мене. Тихо сівши, відпила трохи напою та мовчала.

– Як там твій хлопець?

Чому він питає про це?

Я підозріло на нього подивилась не відповівши, а він продовжив:

– Чому він не з тобою, зазвичай парочки гуляють разом.

– Ми майже ніколи не гуляємо разом, – відповіла закотивши очі.

– Це дивно. – Рома подивися на мене з піднятою бровою.

– Йому все одно плювати. – Я зі злістю стукнула по столу.

– А ти сильна, тільки мене не бий. – Він прикинувся ніби йому страшно і відхилився від мене.

– Вибач, просто… – Рома мене перебив.

– Та я шуткую, якщо хочеш можеш бити. – Я зі здивуванням подивилась на нього. Що він говорить? – тільки не сильно.

Коли я на нього поглянула він підморгнув мені з усмішкою.

– Вибач що запитав, просто я побачив що ти якась сумна і вирішив тебе розсмішити, але вийшло навпаки.

– Та нічого, просто в останній час все так незрозуміло і це мене лякає.

– Можу запропонувати спосіб зняти напругу. – Рома посміхнувся одним краєм губи.

– Яку?

Він загадково подивися на мене:

– А якщо це секрет, підеш зі мною?

– Так. – Відповіла я не вагавшись ні хвилини. Можливо все ж таки щось в ньому мене вабило. Рома сам по собі загадковий, тому мені не було страшно, мені більше було цікаво що він мені приготував.

А можливо на мою довіру вплинуло той клятий дощ.

Зараз я ні в чому не впевнена. Моє життя і так летить шкереберть, чому б мені не зруйнувати все що залишилось.

– Тоді допивай свій коктейль і йдемо, нам далеко їхати.

Що, їхати?

Я майже за одну мить допила половину коктейля, чим здивувала Рому, він явно не очікував такого, його очі збільшились від подиву, а посмішка стала ще більшою.

– Я готова, – сказала я поставивши стакан на стіл.

Коли ми вийшли, Рома направився до якогось спортивного мотоцикла який стояв поруч з баром. На це я не погоджувалась.

– Ми на цьому поїдемо? – невпевнено запитала я.

– Так, а що? – він повернувся до мене з хитрою посмішкою. – Боїшся?

– Це твій?

– Ні, друга, я інколи беру в нього, а він інколи бере в мене автомобіль, рівноцінний обмін. Не бійся, їздити вмію. – Рома підморгнув мені. – Ну так що сідаєш?

Я перелякано стояла, такого я не очікувала, мені лячно. На хвилину я почала себе корити за вибір.

– Можу дати свій шолом якщо так страшно?

Знову поглянувши на Рому, боже яка я дурепа, погодилась, а тепер стою хочу відмовитися.

– Ні, ти тоді без шолома будеш.

Таня йди до кінця, і треба в житті хоч раз спробувати. Рома сів за кермо мотоцикла.

– Сідай за мною. – Він почав допомагати мені сісти, – ось так, не бійся, якщо будеш добре триматися не вилетиш.

– Що, вилетиш… – Він засміявся і перебив мене.

– Я жартую, заспокойся, – він продовжив сміятися поки одягав шлем.

– Не смішно, мені взагалі то страшно.

– Мила. – Сказав Рома і закрив свій шлем.

Це мене збило з розуму. І я навіть не зрозуміла коли ми почали їхати. Рома крикнув мені наостанок:

– Тримайся.

Я швидко ухопилася за нього і ми поїхали.

Перші хвилини я сиділа з заплющеними очима, але через деякий час наважилась відкрити. Ми їхали дуже швидко, із-за світла здавалося що це не ми їдемо, а все навкруги пропливає крізь нас.

Чому я боялась, це так дивовижно, все навкруги ніби непідвладне тобі, тільки тиша, вітер і машини навкруги. Все тече ніби вода, тільки руки простягни і відчуєш її. Так хотілося витягнути руку що трохи розслабилась і одною рукою відпустила його.

Рома почав їхати швидше, із-за цього я міцніше вхопилася за нього.

Він був такий теплий, я відчувала як його серце б’ється дуже швидко, здавалося що він їхав зі швидкістю ударів свого серця. Це так заспокоювало. Я навіть не уявляла що таке стається зі мною, дівчиною яка полюбляє все передбачуване і стабільне, та ще дуже довго думаю щоб щось вирішити. А тут майже не роздумуючи сіла на мотоцикл, з хлопцем яким знайома тільки декілька неділь і зараз їду бозна куди.

Не знаю що зі мною коїться, але це мені подобається.

А можливо мене вабить щось інше.

На світлофорі ми зупинилися, несподівано Рома взяв мене за руку яка його обіймала, я ніби відчувала як він посміхається. Загорівся зелений, він відпустив руку і ми продовжили їхати.

Через деякий час я звернула увагу що будівель майже немає і були поодинокі ліхтарі.

Ми що виїхали за місто?

З’їхавши з дороги, Рома нарешті зупинився. Навкруги не було ні ліхтарів ні будівель, тільки тиша та інколи проїжджаючи машини. Він зняв шолом та зліз з мотоцикла, потім допоміг мені.

– Ходімо. – Він позвав мене за собою.

Я пішла за ним, і через декілька кроків спіткнулась і чуть не впала.

– Давай руку, тут темно. – Рома простягнув мені руку і я невпевнено взяла її.

– Ти що ведеш мене туди де ніхто не почує мої крики? – шуткуючи запитала я.

– Розмріялась, – сміючись він вів мене якоюсь дорогою.

Пройшовши деяку відстань, ми прийшли до невеликого пагорба, Рома зупинився і почав знімати з себе кофту, і поклав її на траву. А сам сів поруч з нею

– Сідай. – Поклавши руку на свою кофту він запрошував мені сісти на неї.

Я спокійно сіла.

– Так навіщо ми тут? – запитала, бо не могла зрозуміти навіщо так далеко їхати.

– Ось для цього. – Рома потягнув мене за задню частину моєї футболки і разом ми повністю лягли на землю.

Від подиву я завмерла від цієї краси. Навкруги було безліч зірок, я в житті не бачила щоб їх було так багато.

Це просто заворожує. Я так була сконцентрована зірками що не помітила як Рома дивися на мене не відриваючи погляду. Коли нарешті відволіклась від неба і поглянула на нього. Він так і залишився дивитись на мене, ні на секунду не відводячи очей, таким поглядом як дивилась на зірки я.

– Чому ти не дивишся на небо?

– Я і дивлюся. – Він не емоційно повернув голову до неба.

Це змусило мене посміхатися, такий дивний.

Ще десь четверть години ми лежали мовчки, і нарешті Рома заговорив:

– Я випадково знайшов це місце, зазвичай якщо мені сумно, чи хочеться побути наодинці, я їду сюди. – Повисла тиша. – Це моє таємне місце, ніхто не знає про нього. Окрім тебе.

Він знову повернувся до мене.

– Дякую що показав мені його. – Відповіла я не відриваючи погляду від зірок.

– Мені здалося що тобі це потрібно.

Знову повисла тиша, залишилися звуки вітру, шурхіт трави, і в цей момент ніби зупинився час, тільки зіркове небо заполонило мої думки.

– Не розумію, чому мені сьогодні на них так важко дивитись, – заговорив Рома. – Зазвичай відірватися не можу, а от зараз мені боляче на них поглянути.

– А таке може бути?

– Я би так хотів щоб мене відволікли від цих почуттів. – Він подивився мені в очі, – розповіси свої думки, можливо вони зможуть мене відволікти.

– Думки, у мене їх дуже багато.

– Які тебе найбільше турбують.

– Думки які мене турбують,… це про мого хлопця. – Хотіла промовчати, не розповідати, але я вже тут. Це вже сталося, і чому я постійно про це повинна мовчати.

– Все таки дарма запитав тоді про нього.

– Ні, ти не винен, це вже давно так, а з кожним разом стає очевидніше.

– Що?

– Що йому плювати на мене, він став сам на себе не схожий, це лякає.

– Можливо він такий був спочатку, тільки добре маскувався. Багато людей так роблять, надягають маску якої потім не можуть позбутися.

– Я вже нічого не знаю. – Знову тільки тиша, але я продовжила, – і навіщо він запропонував у вихідні піти на побачення.

– Це ж добре, чи ні?

– То так, але коли людині все одно і вона постійно ігнорує, десь пропадає, нічого тобі не розповідає, а тільки щось вимагає від тебе, її різка зміна поведінки тільки викликає відразу і нерозуміння.

Рома мовчав, ну а що він може на це відповісти, як дурепа розказую одному хлопцю про другого, а ще чекаю якоїсь реакції.

– І справді дивно. Хто взагалі себе так поводить? – він виглядав так ніби в ньому билися протиріччя.

Його реакція мене дуже розсмішила, і сміючись я дивилась на нього. І несподівано Рома став серйозним і запитав:

– Можна тебе поцілувати?

Я на секунду заклякла від несподіванки, це було так дивно.

– Ні. – Чому він таке запитав?

Рома сумно вдихнув і сказав. – Добре.

– І все? – я зі здивуванням подивилась на нього.

– А що, ще щось повинно бути?

– Так просто зазвичай не запитують, а просто беруть і… – Він не дав мені закінчити.

– Що, цілують, це ж домагання, і навіщо робити те що іншому не подобається, це ж жахливо, ти сказала ні, ні значить ні, чому я повинен наполягати і ставити тебе в некомфортне становище. Якщо передумаєш можеш мені про це сказати і все.

– Добре, просто у мене ні разу не запитували, тому мені і дивно.

– Ні разу, да ви повинні на них в поліцію заявити. – Обурено він продовжив. – Ти пам’ятаєш їх імена? Усіх знайдемо.

Я почала просто істерично сміятись. Чомусь поруч з ним я не відчувала що зі мною щось не так, мені б хотілося залишитися тут ще трішки якщо це можливо. Трішки заспокоївшись продовжила:

– Зазвичай багато що не запитують або не цікавляться твоїм бажанням. В цьому нічого дивного немає. – Повернувшись до Роми, – чи не так?

Але він на мене дивився з сумним виразом обличчя.

– Про що ти?

В мене з’явилось відчуття, ніби мене пронзили ножем, повернулася поглянути на зірки щоб раптом не заплакати від цього болю. Скільки я не сміялась про це, так гидко, мені гидко від себе. І я, знов і знов переживала цей момент, замість того щоб піти і не відчувати цього, але залишилась і пересилила себе знову, тому що мене попросили, а я не хотіла.

– Та ні про що. – І я знову посміхалась, чому знов говорю що все добре. Я відчувала як Рома дивиться на мене, я трималась з останніх сил.

Але сльози були сильніші, вони просто потекли не звертаючи увагу на мою посмішку.

– Все і справді добре, я звикла.

– До чого? – він посунувся до мене і я відчувала його дихання з боку.

Я повернулася.

– Я не знаю як це назвати, – повисла тиша, – до болю?

– А до цього можна звикнути?

– Ні, з кожним разом все гірше. – Він дивився на мене не відриваючи погляду ніби розумів що зараз я відчуваю.

– До чого тебе змушували? – я мочала далі. – Це твій хлопець?

Знову біль всередині.

– Значить все таки він. Розповіси мені? Якщо не хочеш не треба. – Він був так близько, ми лежали, ще один сантиметр і ми доторкнемося один до одного, ніби те що нас ще тримає в руках щоб не поринути в одне одного, це ті декілька сантиметрів розділяючих нас. Рома продовжив говорити. – Просто я відчуваю твою біль, але не можу допомогти, це мене непокоїть.

– Ти не уявляєш скільки часу я про це мовчала.

– С кожним твоїм словом мені стає страшніше. – Він витягнув руку, і напевно хотів витерти мої сльози, але зупинився. Я не дала йому це зробити, взяла його за руку і закінчила те що він хотів зробити.

– Останні рази, я з ним тому що він так хотів, а не із-за бажання. Спочатку я відмовляла, але він наполягав знову і знову, і після одного разу я все таки погодилась , я думала це буде тільки раз, але ні, це повторювалось знову. І кожного разу його вмовляння ставали гірші і гірші. А для мене це стало так повсякденно робити те що я не хочу, що з часом звикла, і єдине що рятувало то це думки, які відволікали мене від цього, проте все частіше вони не допомагають. – коли я закінчила свою розповідь то поглянула на нього, його очі виглядали ніби він зараз заплаче. Тому я продовжила. – Все добре.

– Вибач. – Після цих слів він притиснув мене до себе, його серце билося дуже швидко.

Він мене обіймав так сильно і водночас ніжно, ніби намагався втішити.

– За що ти вибачаєшся? – я справді не могла цього зрозуміти.

– Тобі напевно було весь цей час так тяжко. – Рома досі тримав мене в обіймах.

Не розумію, чому я просто почала плакати, можливо я відчула себе в безпеці, а може це була остання крапля. Рома ніби розумів що мені були потрібні ці обійми.

Я не знаю скільки часу пройшло коли нарешті заспокоїлась, але Рома так і не відпускав мене.

– Можеш відпустити. – Як тільки я це сказала він відпустив мене і по його обличчю зрозуміла що він відчував мої емоції, і його очі теж були трішки мокрі..

– Дякую що віддала хоч частинку цих жахливих емоцій, я хотів би забрати все, на жаль це неможливо.

Я потягнулась щоб витерти їх, і в цей момент він сидячи застиг і майже не рухався.

– Тепер, останній раз коли ти плакав був сьогодні. – Я сумно посміхнулась до нього.

Рома знову обійняв мене і повалив на землю.

– Давай ще побудемо так. Зірки краще за те куди ти хочеш повернутися.

Не знаю скільки лежали так, ми мовчали, а потім він почав знову говорити:

– Бачиш цю лінію із зірок, це молочний шлях. –Він показав рукою на небо, – поруч з ним малюнок із зірок схожий на людину із зброєю, це сузіря ореону. А це велика ведмедиця, – ось тут він приблизився до мене і малював рукою в повітрі показуючи зірки.

Виявляється Рома знав деякі сузір’я, він розповідав мені про всі що знав поки ми лежали і дивились на небо.

Нарешті вирішили поїхати назад, поки ми йшли до мотоцикла, я спіткнулася і впала на нього. Чому я не здивована.

– Що, в тебе з ногами, ти впевнена що вони рівні? – сміючись запитав він

Я подивилась на нього незадовільним поглядом.

– Це хтось, незрозуміло куди мене завів.

Рома з подивися на мене і виглядало так, ніби він щось задумав. Різко вхопивши він закинув мене на плече. Від подиву я заверещала, а йому було смішно.

– Так точно не впадеш.

– Не смішно, спусти мене. – Я почала колотити його по чом могла, але виходило досить незграбно.

– Ти там обережно, а то можу випадково впустити. – Я припинила, і незадоволено висіла далі.

Коли він доніс мене до місця, де стояв мотоцикл то нарешті опустив мене. Моє волосся виглядало так, ніби там хтось жив. Рома намагався щось підправити, а по його обличчю було видно що робить він тільки гірше. Я взяла справу в свої руки і зробила що могла, все одно мене ніхто не побачить, так що зійде.

Нарешті ми сіли і поїхали назад.

Тепер я насолоджувалась поїздкою, мені хотілося щоб ця мить тривала більше, але я навіть не помітила як ми приїхали. Рома зупинився в парку біля мого будинку, так як не знав де саме я живу.

– Тобі недалеко звідси? – запитав Рома. – Чи можливо підвезти ближче?

– Ні, я живу в цій будівлі. – Я показувала пальцем на одну із найближчих будинків.

– Так близько.

– Так, третій під’їзд квартира тридцять три. – Я стояла і посміхалась як маленька. – На всяк випадок будеш знати.

– А ти не боїшся. – Рома зробив хитру посмішку.

– Тебе ні.

Рома щасливо подивився на мене:

– А я в іншому боці, але де саме секрет. – Ми разом засміялися.

– Мені пора.

– До зустрічі.

Ми виглядали як підлітки, так безглуздо, просто посміхалися і дивилися один на одного. Я почала йти і махати йому рукою, а він тільки щасливо спостерігав за мною, і чекав поки  повністю зникну з його зору. Ніби він просто не хотів покидати мене, мені теж хотілося залишитися довше.

Невже я починаю закохуватися.

Ні, треба викинути ці думки з голови.

Коли нарешті зайшла в квартиру я зрозуміла що Макса немає вдома. Цьому я навіть не здивувалась.

Завтра буде важкий день, мені треба виспатися, і навіщо ще завтра робити вигляд що я йду на роботу, все одно Макс зранку не з’явиться, тільки мороки більше. Піти туди, сходи туди і так далі.

Чому Ліза любить все ускладнювати, я би просто прийшла до нього з тією перепискою і все. Але ні, треба план, та ще знайти час щоб слідкувати за ним. Хоча Ліза права в тому що я просто відпущу ситуацію і просто продовжу зустрічатися з ним. Я би просто повірила в те що він сказав, та ще би він перевів стрілки на мене, ніби зазвичай замислюється про таке людина яка зраджує.

Стоп.

Хіба Макс мене не підозрював, рився в моїх речах, останнім часом частіше щось казав про мій зовнішній вигляд, і про Лізу почав сперечатись, але ми з нею подруги достатньо довго, а його претензії почалися тільки останнім часом.

Ну завтра я точно дізнаюся чи все насправді так. Мені набридла вся ця брехня, недомовки, підозри з його сторони, те що Макс пропадає хтозна де.

Одного разу я написала, він навіть не відповів, а прочитав тільки переді мною дома, ніби робив все це показово. В голові почали спливати майже всі моменти на які я просто не звертала увагу, а інколи думала що це просто у нього дивна звичка. Як я раніше цього не помічала, можливо просто байдуже до цього відносилася і не було причини його підозрювати, я же довіряю йому.

Довіряла, але не зараз. На даний момент я хочу все дізнатися, а не вірити в пусті балачки Макса.

Якщо побачу своїми очима то буду точно впевнена і буду щось вирішувати, а не як завжди робити щоб всім було комфортно. Завжди виявляється що незручно тільки мені і я поступаю комусь бо він важливіше.

Мені це набридло.

З дитинства тобі говорять що інші важливіші за тебе. Чого це? Тепер я поставлю себе на перше місце важливості, а на інших буде плювати.

Хоча спочатку буде важко, але я повинна це зробити щоб більше не страждати за когось.

Роздуми так захопили мене що не помітила як мене поглинув сон.

Звук будильника, від неочікуваності я різко піднялася, давно так не спала що не відчувала як пройшла ніч. Спокійно почала збиратися, в спальні Макса не було.

І нащо я це все роблю.

Коли одягнена вийшла з кімнати, почула запах їжі. Можливо і не марно все це роблю, а що це він зранку щось готує, та ще й дома, вирішив сьогодні згадати що треба ночувати вдома, а не ходити бозна де, чи що. Нафарбувавшись як завжди, попрямувала на кухню. Тільки но я зайшла, як він почав:

– Добрий ранок. – Радісно почав він, – я приготував твою каву, а їжу ти будеш тут або з собою?

Знову повторювати те саме, це нервує. І мені цікаво що це в нього така зміна відбулася, можливо відчуває себе винним за щось?

– Дякую за каву. – Натягнувши свою ідеальну посмішку, продовжила, – Зранку я не їм, ти забув?

– А, так, тоді покладу з собою.

На це я вирішила промовчати, нехай робить те що забажає, у мене просто уже немає сил повторювати це знову. Подивившись на каву, я незадовільно видихнула.

І мені це справді потрібно пити?

І тут згадала, що в холодильнику було щось солоденьке. Можливо так буде краще. Тільки тоді коли я відкусила тортик і запила його кавою я зрозуміла що зроблю як Рома. Навіть спочатку не усвідомила цього, поки на мене підозріло не подивися Макс.

– Ти же не їси зранку. – Він підняв одну брову.

– Так, але так кава краще. – Я не знала що ще сказати, і продовжила як небудь, – якщо я не з’їм його зараз то у вечері треба викинути, мені стало шкода ось і вирішила зараз.

Макс на секунду зробив підозріле лице, а я посміхалась як остання дурепа, запихнула собі в рота шматочок тортика, а він різко з посмішкою повернувся і сказав:

– От і добре.

Фух, пронесло. От цей десерт з кавою. Навіщо Рома це показав, я цю каву тільки так зможу пити. Як дивно я починаю його копіювати? Ну вже все добре, тому я далі насолоджувалась цим поєднанням.

Макс збирав мою їжу, а я попрямувала до виходу бо вже час виходити. Поки я взувалася Максим клав їжу і ще понишпорив в сумці, роблячи вигляд ніби просто не влазить і нахабно рився там.

Обнявшись на останок, Максим поцілував мене в щоку і промовив:

– Гарного дня на роботі.

– Дякую, я пішла. – Зробила вигляд ніби мені подобається і помахавши наостанок нарешті закрила двері.

Це все так награно, аж мурашки пройшли по шкірі.

Направившись до Лізи, я сонливо потягнулася.

Навіщо вставати так рано в вихідний, тільки заради Макса? Він того не коштує.

Коли я приблизилась до її квартири, позвонила їй, але трубку вона не взяла, спить зараза, а я тут самого ранку повинна вставати.

Я була уже під її під’їздом, набрала номер її квартири, вона довго не відповідала, нарешті вона почула і відповіла:

– Це хто? – було чути що вона ще сонлива.

– Доставка їжі. – Саркастично відповіла я.

– Яка їжа? – вона не була сонна, вона спала напевно.

– Ліза, ти знущаєшся, впускай мене давай! – Закричала я в домофон.

– А, це ти, хвилинку.

Двері запищали, нарешті я ввійшла до під’їзду і направилася до її квартири.

Тільки я хотіла постукати до неї в двері як вона відчинила. Ліза виглядала ніби не вилазила з ліжка цілу неділю. Її волосся було просто хаотично розкидане на голові, втомлене лице і синці під очима, вона була в своїй чорній оверсайз піжамі.

Коли я зайшла, вона закрила двері і попленталась на кухню, я пішла за нею.

– Нащо так рано приходити? – пробурмотіла вона.

– Чим ти всю ніч займалась, вигляд в тебе не позаздриш? – я з посмішкою запитала в Лізи. Вона незадовільно повернулась до мене.

– То все серіал, не могла відірватися, – вона почала готувати собі каву, – тому вирішила не спати. Каву хочеш?

– Могла і сьогодні додивитись. Ні, з мене досить кави на сьогодні. – Я незадовільно видихнула.

– Як хочеш. – Вона пожала плечима.

Якщо їсти хочеш у мене є. – В цей момент я дістала те що Макс поклав мені з собою.

– А коли ти почала зранку щось готувати?

– То Максим, – закотивши очі сказала я.

– Він що головою вдарився, що це на нього найшло? – Ліза розтирала своє сонне обличчя. – Щось з кожним разом твій Макс поводить себе дивніше і дивніше.

Ліза нарешті відпила свою каву.

– Гаряча. – Вона показово висунула язик і почала на нього махати рукою.

От хто так відразу п’є кип’яток?

– Сьогодні дізнаємся що з ним не так. – Сказала вона і знову почала охолоджувати свій язик. – Чого воно таке гаряче.

– Можливо тому що ти його тільки заварила? – коли я це промовила Ліза подивилась на мене ніби «я і так це знаю»,

– Добре, давай спробую що там готовить твій Макс.– Вона почала відкривати контейнер з їжею, понюхала потім згадала про прибори і пішла по вилку, нарешті всілася і почала коштувати. З’ївши половину дала свій коментар:

– А не погано, але не вистачає солі.

Поки вона доїдала, я так і сиділа дивилась на неї, занурившись в свої думки. Як це стеження буде відбуватися?

Коли Ліза доїла, повернула мені контейнер для їжі.

– Почекай поки я себе в порядок приведу потім будемо збиратися, можеш чекати мене в моїй кімнаті якщо хочеш. – Сказавши вона вийшла із кухні.

Сумно посидівши деякий час на кухні я вирішила піти до її кімнати, коли зайшла я впала на її ліжко. Я теж хочу такий матрац, ти як на перині лежиш, так комфортно, треба буде її запитати де вона його взяла. Поки лежала у мене почав вібрувати телефон, це був Рома:

– Ти там як? Працюєш?

– Ні, підробляю секретним агентом.

– Хаха, це як?

– Скоро з подругою піду стежити за хлопцем.

– Я теж хочу, але у мене робота.

І поруч з цим плачущий смайлик.

Це змусило мене посміхатися, здається с кожним разом дивлячись на нього я посміхаюсь все більше, можливо колись мене заціпить і моє лице завжди буде усміхнене. Це так дивно.

Ліза була ще зайнята, а мені було нудно тому я вирішила відправити Ромі своє фото в ліжку з написом :

– Хочу такий же матрац.

Коли відправила, мені швидко прийшла відповідь:

– Буду знати, – і теж фото. Він був одягнений офіціально в білій сорочці, а його лице відображало замріяність, він так класно показує різні емоції, однак майже їх не відчуває. Я сиділа і милувалася його фото як в цей момент нарешті в кімнату зайшла Ліза.

– Що, Рома? – вона подивилась на мене хитрим поглядом.

А я швидко сховала телефон, під себе.

– Ні. – Після моєї відповіді вона підозріло на мене подивилась, ніби їй все відомо і нічого її обманювати.

– Так, тепер нам потрібно збиратися, де я діла перуки. – Ліза почала нишпорити по кімнаті в пошуках.

– Навіщо перуки? – не зрозуміло запитала я.

– Щоб нас точно не впізнали. – Вона закотила очі, – це ж логічно.

– Ні, ми так більше будемо виділятися.

– А от і ні.

Краще з нею не сперечатися, все одно змусить мене це робити. Ліза дістала якісь речі і поклала на ліжко, нарешті знайшла перуки і теж поклала їх туди ж.

– Так, перевдягайся в це, потім перефарбуйся, а то Макс відразу зрозуміє що це ти. – Я перебила її:

– Ніби так не зрозуміє. – Я закотила очі.

– Так, не треба мені тут, давай одягайся скоро вже час.

Я почала одягатися. Одяг який приготувала мені Ліза для мене був незвичним, це було коротка облягаюча сукня з квітковим принтом, одягнувши її я зрозуміла що в нас один розмір одягу, це зручно. Ліза одягла навпаки мішкуватий одяг та ще весь чорного кольору.

З макіяжем вирішила нічого сильно не змінювати, тільки тіні і помаду добавити, а Ліза взагалі нічого не робила. Взагалі то логічно, Макс бачив її тільки з макіяжем. Настав час одягати перуки, сховавши волосся я намагалась одягнути цей клубок непорозуміння собі на голову. Коли Ліза побачила що я роблю, з криком підбігла до мене і все зробила сама. Перука була не така й погана, здалеку здавалось ніби це волосся моє. Так незвично бачити себе блондинкою. А вона була в чорній перуці, і все таки мені здається ми виділяємося ще більше. Ліза зі мною не погодилась і взявши з собою деякі потрібні речі ми вирушили до місця зустрічі. По дорозі  зробили декілька фото. Деякі я відправила Ромі, вони і справді виглядали кумедно.

Коли ми прийшли, Ліза хотіла сісти навпроти кафе де повинна відбуватися зустріч, але ми побачили що нікого немає на місці, тому зайшли в середину і сіли на самий далекий столик та взяли напої щоб не виділятися.

Хоча єдині хто виділявся в цьому закладі були ми. Це так мене бентежило.

Нарешті ми побачили Макса. Коли він зайшов і сів, ми повернулись до нього спиною щоб він не побачив наших облич, інколи мені здавалося що ми виглядаємо дуже кумедно. Поки Максим і ми чекали на дівчину Ліза підключила навушники до телефону та дала мені один навушник, ми так сиділи і чекали.

У Лізи завібрував телефон, це була ця дівчина, вона взяла трубку і ми чекали що буде далі. Відкрились двері, і в них зайшла висока брюнетка з довгим волоссям і сіла навпроти Макса. Ми сиділи далеко від них тому не могли нічого чути, а в навушнику було поки ще тихо.

І нарешті сівши дівчина заговорила:

– Привіт.

– Привіт, чому така сумна, давай спочатку щось замовимо.

З якого він такий милий з нею? Я хотіла повернутися обличчям до них, але Ліза утримала мене.

– Ти так розкриєш нас, сиди не рипайся.

Це мене так злило, вся ця ситуація, мені хотілося встати і розпочати конфлікт, однак я обмежилась незадовільним виразом обличчям, бо Ліза так і тримала мене.

Ми почали слухати далі що там відбувається через навушник:

– У тебе є хлопець?

– Ні, а ти хочеш стати ним?

– Я в більшості полюбляю вільні стосунки, – посміхаючись відповів він.

– Невже тебе є дівчина?

– Так, і вона не проти.

З якого переляку я не проти, те що я про це не знаю не означає що я давала на це згоду. Що за хрінь він верзе? Макс продовжив:

– А ти як до цього відноситься?

Дівчина подумавши відповіла. – Байдуже якось, я пока не шукаю серйозних стосунків, – вона пожала плечима.

– От і добре, тоді ми по способу спілкування підходимо один-одному.

– Чому ти думаєш що ми підходимо одне-одному, ми майже не спілкувалися і бачемся тільки другий раз?

– Я відчув цю прив’язаність з самого початку. – Максим, почав фліртувати з нею.

А для мене це була остання крапля, я хотіла встати, але Ліза мене тримала з усіх сил і прошепотіла:

– Та заспокойся, це ще не все, ми не все дізнались.

– Я не хочу слухати, у мене тільки одне бажання врізати йому по його пиці. – Я знову почала вириватися. – Відпусти.

– Боже, да сядь ти вже, і послухай. – Вона почала тримати мене ще міцніше, – ти же не слухаєш про що вони розмовляють. Заспокой свої емоції.

– Легко тобі казати.

– Ні, у мене немає великого бажання тебе тримати, однак нам треба більше почути. Тут щось не те. Не привертай до себе увагу, сиди тихо, коли треба буде я не буду тебе тримати, але не зараз.

Я вирішила її послухати, і скривленим обличчям відповіла:

– Добре.

– Отак би відразу. – Вона зробила глибокий видих.

Ми продовжили слухати, вони деякий час розмовляли поки я хотіла вирватись, тому ми почали вглиблюватися в їх розмову знову, щоб все зрозуміти.

Він продовжував свій флірт та дивні запитання. Мені здалося що мої очі зробили повний оберт з іншої сторони, бо я не могла це слухати щоб їх не закотити.

І скільки це буде продовжуватись. Мені досі цікаво що це за легенда така, те що я знаю про все що він робить і навіть не проти. С кожним словом мені ставало гидко слухати, напевно я більше не зможу на нього дивитись щоб він у мене не викликав відразу.

Я не розумію чому він так себе поводить, замість того щоб цю увагу дати мені він розкидається нею на якихось інших дівчат, і з його розповідей цій дівчини стало зрозуміло що це він робить не вперше.

Як мені не було бридко я слухала далі:

– А ти впевнений що твоя дівчина не проти, ти в неї запитував? – запитала дівчина

– Так, якщо хочеш я хоч зараз подзвоню їй і вона підтвердить.

Він мені зараз дзвонити буде?

– Добре, чекаю.

Макс взяв свій телефон в руки, і почав дзвонити.

– Тільки ти гучність увімкни щоб я чула.

– Та без проблем.

Він увімкнув телефон на повну гучність і поклав на середину стола.

Я почала дивитись в екран свого телефону, чекаючи що це він мені дзвонить, але телефон навіть не вібрував. Макс і дівчина слухали гудки і чекали поки хтось візьме трубку.

І тут почувся невідомий голос з телефону.

– Привіт Максику, що так неочікувано дзвониш.

Що, Максику, хто це, якого біса вона його так називає?

– Привіт Веронічко, тут я спілкуюсь з новою дівчиною і вона не вірить що моя дівчина мені дозволяє зустрічатися з ким я захочу так як ми у відносинах.

– Дай мені з нею поговорити, я їй це підтверджу.

Макс підсунув свій телефон ближче до дівчини.

– Привіт, Вероніко. – Невпевнено промовила вона.

– Привіт, а тебе як звати?

– Катя, – було видно що дівчина не могла нічого зрозуміти.

– Слухай, Катю, я з ним зустрічаюся вже другий рік, і з самого початку на таке домовились, тому не переживай якщо він тобі подобається. Бери його і все. – Вона весело сміялась із телефону.

У мене ніби земля пішла з під ніг, вони говорили далі. Все ніби просто розсипалось в мене на очах, вся ця ідеальна картина яка була спочатку. Зараз в моїх вухах були тільки шум, я більше нічого не чула. Два роки вони зустрічаються, два роки. Він з самого початку, з самої першої нашої зустрічі, брехав мені. В усе що вірила, все що я планувала, що робила, все було марним. Я почувала себе ніби розбилась на шматочки, ніби це життя більше не моє. Це просто велика вежа із брехні Макса.

Ліза вже давно мене не тримала, але я не зрушила з місця, мені більше нічого не хотілося, всередині було пусто, ніби чорна діра забрала всі емоції які в мене були.

Я так і продовжила сидіти, не помічаючи нічого, ніби тут і не була. Через деякий час я відчула як мене хтось смикає за плече, нарешті я повернулась до цього світу.

– Таня, ти мене чуєш ти як, вони вже пішли.

– Ага. – Без емоційно сказала.

– Ти слухала про що вони хоч говорили?

– Вже все одно. – Я так і не зрушила місця.

– Вона відмовила, ти не чула? – вона приблизилась до мене, щоб зрозуміти що зі мною.

– І що, це щось змінює? – я просто сиділа і дивилась в нікуди.

Ліза подивилась мовчазливо на мене і обняла, посидівши так хвилин десять вона знову заговорила:

– Може поки переїдеш до мене? – вона справді хвилювалась за мене.

– Не знаю.

– Тань, ти порядку?

– Так, – повисла тиша. – Все добре. Ходімо.

Я просто встала і попрямувала куди небудь, мені було все одно на все що відбувалося навкруги, в мені більше нічого не залишилося.

По дорозі додому Лізи вона весь час щось говорила, проте для мене був тільки шум.

З самого початку, з самого бісового початку це була брехня, я би це прийняла, але це була просто брехня ще тоді коли ми познайомилися. Я для нього була ніби запасним варіантом який навіть нічого не знав, як мені тепер дивитись на нього, і це кляте побачення, в наступні вихідні я просто цього не витримаю.

Як я могла всього цього не помітити, просто думала що це все нормально, що майже всі так себе поводять.

Я просто довіряла йому.

Не знаю чи зможу я колись комусь і надалі довіритися.

Я просто не знаю що робити.

Ми нарешті зайшли до квартири Лізи, зайшовши я попленталась до ванної кімнати щоб зняти макіяж. Ліза мовчазливо пішла за мною, тільки спостерігала.

Ставши перед дзеркалом, взяла спонж з засобом для зняття макіяжу і замість того щоб витерти обережно просто все розмазала по обличчю. Я намагалась витерти, але виходило ще гірше, спустившись на коліна я просто сиділа не відчуваючи жодної емоції.

До мене підійшла Ліза і обняла, однак я просто більше нічого не відчувала.

– Я заварю чаю. – Сказала вона не відриваючись від мене.

– Добре, – так і продовжила сидіти, я просто не мала ні на що сил.

Посидівши зі мною трохи, Ліза пішла на кухню, а я зібрала останні сили та зітерла з себе макіяж, перевдягнулась в свій одяг і пішла до неї.

Чай мене вже чекав на столі, я спокійно сіла і дивилася на нього.

– Мені хочеться блювати. – Скривившись сказала вона.

– Чому? – я сумно поглянула на неї.

– Я їла його мерзенну їжу, яку ти мені дала. – Повисла тиша. – Як ти їла це?

– Я й не їла, я все викидувала. – Я продовжила на неї дивитись, її погляд став розуміючим.

– Навіщо ти так з собою?

– А що зі мною?

Вона просто видихнула і ми далі сиділи в тиші.

– Що ти вирішила робити? – Ліза відпила свого чаю і чекала моєї відповіді.

– Не знаю, поки можливо нічого. – Вона хотіла щось сказати, але я продовжила, – коли трохи прийду в себе тоді і вирішу, але точно не зараз.

Ліза сумно видихнула. По ній було видно що вона хоче допомогти, але не знає як. Я теж не знаю.

Більше нічого не знаю.

Подивившись на час, я вирішила йти додому, Ліза вмовляла мене залишитися, все одно я вирішила йти, хоч деякий час побути наодинці, мені зараз це потрібно.

На вулиці була спека.

Так дивно, ти думаєш що можеш хоч щось передбачити в житті, а воно просто шуткує з тебе і доводить тобі, що ти не можеш нічого знати наперед, проте ми забуваємо і робимо все спочатку.

Я і справді не знаю що робити, інша би на моєму місті почала кричати, влаштовувати сварку та збирати речі, але навіщо. Мені і так зрозуміло що це кінець. Можливо якщо у мене залишись хоч якісь почуття то я була б більш емоційною.

Я закриваю очі і розумію що нічого в мені не залишилось, ні краплинки, діра в середині це все що я бачу закриваючи очі, знову і знову. Чому це так важко, краще б відчувала біль, це було би більше за порожнечу.

Я намагалась відволіктись, і почала по дорозі звертати увагу на інших людей, вони були чимось заклопотані, деякі відчували всередині себе протиріччя емоцій, деяких людей вони переповнювали, а в мені не було нічого.

Нарешті я дійшла до дверей квартири, мені залишилося тільки відкрити їх, але я не могла Макс точно зараз дома.

Не хочу його бачити, чути.

Краще його не було б дома. Я надіялася на це.

Зайшовши до квартири я зрозуміла що все таки він вдома. Навіщо, чому не піде і знайде якусь іншу дурепу, і буде робити вигляд що кохає її.

Я закривала двері, і коли повернулася він вже стояв переді мною.

– Як справи на роботі? – радісно запитав Макс, забираючи в мене мою сумку.

– Добре. – У мене навіть не має сил натягнути мою усмішку.

– Ти виглядаєш жахливо.

І без тебе знаю.

– Я просто втомилася, було багато роботи. – Я намагалась пройти крізь нього, але він неочікувано обійняв мене.

Навіщо?

– Відпусти. – Мені так гидко.

– Ні, якщо ти втомилася я тобі допоможу, – він досі тримав мене в обіймах.

– Мені допоможе якщо ти мене відпустиш.

– Ну добре. – Макс з незадоволеним обличчям нарешті відпустив мене.

Попрямувала в спальну кімнату, зайшовши я впала на ліжко, у мене не було жодного бажання прокидатися наступного дня. Не говорячи про те що ще кудись йти.

– Може ти роздягнешся перед тим як лягати спати. – Сказав Макс.

Коли він зайшов?

Я вирішила не відповідати на його запитання, і мовчки лежала далі. Макс зрозумів що казати мені щось марно і пішов. Я далі так і лежала, телефон почав вібрувати, але мені було все одно.

Так і заснула.

Прокинулась від звука будильника. Коли встала то була без одягу в одній нижній білизні, Макс лежав поруч, напевно це він роздягнув мене, навіщо, не розумію його, да і все одно.

Одягнула що було під рукою, вмила обличчя, у мене не вистачило сил навіть нафарбуватися. Так і пішла. Дійшовши до кав’ярні, зупинилась, так стояла деякий час, роздумуючи яку взяти каву, але пройшла її і направилась до роботи.

Коли нарешті діставшись до роботи спокійно сіла та просто бездумно почала працювати, не помічаючи часу. Потім неочікувано хтось доторкнувся до мого плеча.

– Таня, ти чуєш?

Я відволіклась від роботи щоб подивитись хто мене кличе, це була одна із працівниць нашого відділу.

– Так, щось сталось?

– Тебе біля входу хтось чекає. – Я хотіла заперечити, а вона продовжила, – вийди нарешті, він всіх дістав, просить тебе покликати.

– Добре. – Хто це може бути, кому я потрібна?

Коли вийшла з офісу, сонце засліпило мої очі, закрившись від нього рукою намагалась розгледіти хто мене шукає, і побачила як до мене направляється Рома. Він підійшов і закрив собою сонце тому я опустила руку і стояла мовчки дивилася на нього.

– Це тобі. – Він тримав в руці стакан з кавою.

– Навіщо, ти прийшов? – не емоційно запитала.

– Ти не відповідала на повідомлення з учора, тому я переймався не сталося чи що с тобою. – Він зробив паузу, напевно думав що я щось скажу, але я продовжила мовчати, тому Рома продовжив. – Зранку коли я був в кав’ярні побачив тебе, однак ти навіть не зайшла по каву, тому я вирішив тобі принести. – Він сумно дивився на мене, – твоя улюблена.

– Сама солодка із тих що в них є?

– Так. – Рома сумно усміхався протягуючи мені стаканчик.

Я все таки взяла каву і вдихнула її запах, вона була ще гарячою. Це і справді сама солодка кава що є.

– Дякую. – Поглянула на нього, – у мене просто не було сил, ось і не зайшла.

Рома лицьовою стороною долоні доторкнувся до мого лоба, він виглядав задумливо.

– Ти не заболіла, температури ніби не має. Все добре?

– Напевно. – Трішки відпила своєї кави, вона була просто до біса солодкою, ніби туди ще щось додали, щось особливе. Мені подобається.

Але як він дізнався що я завжди обираю.

У Роми почав дзвонити телефон .

– Мені пора бігти, завтра ще кави принесу в той самий час, не хворій і читай повідомлення. – Він побіг в напрямку свого офісу, а я стояла і спостерігала за ним.

Завтра значить. Навіщо це йому.

Попиваючи свою каву я повернулася до своєї роботи.

Друга половина робочого часу пройшла спокійно. Дома, була одна, і це добре. Хай покажеться всім своїм дівчатам, а мені він не потрібен. Весь вечір я лежала та дивилася на стелю, у мене не було сил навіть поворухнутися. І тут на телефон прийшло повідомлення. Нарешті я взяла його в руки, перший раз за ці два дні. Там було дуже багато повідомлень. Деякі від Лізи, Софі теж щось писала, а найбільше від Роми. Останнє повідомлення було теж від нього:

– Ти там жива?

– Так.

– О, нарешті, а я думав вже все, ти точно не заболіла.

– Точно.

– А температуру перевіряла?

– Ні.

– Я чекаю, перевіряй, мені фото термометра відправиш, а то ще обманеш що немає.

Я дивилась на останнє повідомлення і воно викликало у середині мене тепло, незадовільно видихнувши я вирішила виміряти температуру, так як він навряд чи відстане від мене.

Хм, 36.6, звичайна. Сфотографувавши градусник я відправила Ромі, відповідь прийшла відразу:

– Дивно.

– Я ж казала зі мною все добре.

– Казати то одне.

– Як тобі кава, мені таку ж принести чи щось змінити?

– Таку саму, якщо можна.

– Добре, тоді на обідній перерві буду чекати на виході з твого офісу.

– Я обов’язково вийду.

Переглядаючи його повідомлення, я зрозуміла що він і справді хвилювався, спочатку були веселі повідомлення навіть декілька милих фото, а з кожним новим вони були тривожніші. Все таки треба було відкрити вчора телефон. Я відповіла на інші повідомлення та спокійно лягла спати.

Не хотілося щоб Макс повертався.

Прокинувшись вранці Максима не було. От і добре.

Сил так само не було. Я поставила будильник на обід щоб не забути про Рому, а то він знову буде стояти і чекати, адже обіцяла що прийду.

На роботі час непомітно плинув, я механічно виконувала роботу наче робот. Тільки одне відволікло мене, будильник який поставила, без нього я би й справді про це забула.

Вимкнувши будильник, я пішла до виходу, Рома вже стояв там, та нетерпеливо чекав, шукаючи мене поглядом. Він так мило виглядає.

Коли я вийшла, він відразу побачив мене і почав мені махати, неквапливо підійшла до нього, тільки но хотіла щось сказати як він мене перебив:

– Невже тоді я висмоктав всі емоції? – він приблизився до мого лиця.

Рома був так незвичайно близько, що я зробила крок назад.

– Привіт, ні.

– Твоя кава. Сьогодні теж не заходила по неї? – запитав він.

– Так. – Відповіла, взявши в руки стакан.

– У тебе є час, чи тобі потрібно бігти?

– Час є, я навіть роблю більше ніж зазвичай. – Стоячи дивилась на каву. – Тому можу деякий час ще побути.

– Тоді ходімо присядемо.

Неквапливо пішла за ним. Рома йшов і щось захоплено розповідав. У мене з’явилося відчуття що ми помінялися місцями, тепер я та хто нічого не відчуваю. Як би я хотіла якось відповісти, але сил не хватало навіть на це.

Поки ми сиділи він намагався мене підбадьорити, але в нього не дуже виходило. Ми сиділи поки у мене не задзвонив телефон, я була потрібна на своєму робочому місці. Попрощавшись, направилася до офісу, як неочикувано Рома обійняв мене ззаду.

– Приходь завтра теж. – Він досі тримав мене в обіймах. – Якщо навіть ти забудеш, я все одно буду чекати, і не ображусь якщо не прийдеш.

– Все ж добре, я казала що прийду.

Після моїх слів він відпустив мене, по його погляду було видно що він переймається за мене, але не знає чим допомогти, і робить це як може.

Поки я йшла до офісу мені хотілось якось натякнути йому що все добре щоб він менше переймався. Обернувшись зрозуміла що він ще стоїть і чекає поки я зайду в середину. Наостанок помахала йому. Рома радісно почав розмахувати рукою, це викликало у мене секунду усмішку і після цього я повернулася до роботи.

Вечір пройшов якось звично.

На роботі затрималась і навіть не помітила цього. Дома Макс щось знову розповідав мені чи щось вимагав, я не могла його зрозуміти бо не слухала те що він говорить, бо повністю була у своїх думках.

Ранок. Робота.

Обід. Кава з Ромою.

Дім. Балачки Макса.

Знову ранок, кава Макса, робота, обід, солодка кава Роми…

Ранок знову, мені цікаво, сон хоч якось впливає на мене, чому я відчуваю себе втомленою, тоді нащо спати.

Робота, конференція. Начальниця хотіла зі мною поговорити.

Після конфенції я зайшла до її кабінету, тільки я сіла так вона почала говорити:

– Таню, ти добре працюєш, у мене немає ніяких претензій до тебе, проте мені здається тобі потрібні вихідні.

– Ні, дякую зі мною все добре.

– Тань візьми неділю відпустки, якщо хочеш я зроблю так щоб вона була оплачувана.

– Дякую, але все добре.

– Ти подумай, бо виглядаєш ти дуже погано, тобі справді потрібен відпочинок.

– Добре, подумаю. – Чому вона продовжує наполягати.

Після цих слів я вийшла з її кабінету.

Навіщо мені відпустка, робота це зараз єдине що тримає мене, в більш менш доброму стані. Якщо не буде роботи я навіть з ліжка встати не зможу. Мені зараз це потрібно.

Повернувшись до свого робочого місця я продовжила роботу. Потім прийшла Ліза яка мене відволікла від неї.

– Ти що перетворилась в робота? – вона імітувала рухи робота і роблячи відповідні звуки.

– Пока ні, я перевірила сьогодні вранці. – Відповівши їй я далі дивилася в екран комп’ютера.

– А я думала що вже. – Вона підійшла і щось поставила мені на стіл. – Це тобі передали.

Це був стакан з кавою.

Здається я забула про Рому, він і справді чекав. Відчуваю себе винною.

– Я побігла, а то запізнююсь, давай там, живи. – Сказавши це Ліза пішла.

Я поглянула на каву, взявши стакан в руки спочатку не помітила що там було щось написано маркером, тільки згодом звернула на це увагу.

«Сподіваюсь ця солодка кава така ж солодка як і твій настрій сьогодні».

Нажаль ні.

Ця кава була на смак просто ідеальною, що він додав туди. Як він зробим мою улюблену каву ще кращою, навіть я не могла це зробити. Як би я хотіла стати такою солодкою, але в мені тільки неприємна гіркота.

Дома нічого нового, тільки те що Макс нарешті навчився собі готувати. Коли нарешті дісталась кухні він вечеряв, приготував тільки собі, то й на краще, я не хотіла їсти. Бо відчувала якщо щось покладу в рота мене знудить.

Я просто сиділа і дивилась як він їсть не говорячи нічого. Коли Макс нарешті доїв він заговорила до мене:

– Ти ж пам’ятаєш завтра ми йдемо на побачення?

– Завтра? – я намагалась показати подив.

– Так, завтра вже субота, – радісно відповів він.

Я навіть не помітила як пройшла робоча неділя, мені хотілося щоб це тривало довше.

– Я вже купив квитки в кіно на другу годину.

А мене навіть не запитав, ми тільки робимо що він хоче. А я так, для фону, можна й не запитувати все одно погоджуюсь.

– Добре.

– Їсти не хочеш? – з подивом запитав Макс.

– Ні. – Вставши пішла до спальної кімнати, мені до біса не хотілося завтра кудись йти та робити вигляд що мені подобається щось із того що він буде робити.

Але великого вибору в мене не було.

Прокинувшись вранці, я помітила що Макс вже давно встав та щось робить в комп’ютері, я пішла прийняти душ щоб якось прокинутися, коли нарешті вийшла то Макс сидів і чекав на мене з схрещеними руками.

Що він від мене хоче?

– Тань, а що ти будеш одягати сьогодні. – Таких запитань я не очікувала, тому розгубилася і просто стояла мовчки, а він продовжив, – давай якось красиво, а не як зазвичай.

На що він натякає? Якщо сам хоче хай і одягає.

– Я завжди добре одягаюсь, те що тобі не подобається то твої проблеми.

Він незадовільно підняв брову і продовжив :

– Хочеш мене зганьбити?

– Чим? – незадовільно подивилась не нього.

Ти вже давно себе і так зганьбив.

– Як хочеш. – Макс закотив очі, – тільки якщо мені не сподобається, я сам виберу що ти одягнеш.

Розмріявся.

Щоб не дивитися на нього я спочатку вирішила нафарбуватися, зробила самий звичайний макіяж, я би його не робила, але Макс буде давити на мозок, а чим більше він буде мовчати тим краще. Волосся вирішила залишити так як було, тільки розчесала.

Тепер мені треба вибрати що одягнути, навіщо я взагалі йду з ним.

Відкривши шафу, стояла і думала що обрати, на очі впала сукня яку я купила дуже давно і одягала від сили два рази. Чому б не її. Вона була чорного кольору з відкритим верхом, та сама довжина була трохи нижче коліна з розрізом по довжині, верх був корсетним, а низ більш вільним. А із взуття я вирішила одягнути балетки.

Коли одягнула то помітила що Макс пильно дивився на мене.

– Щось не так? – запитала я

– От вмієш виглядати гарно, чому ти так завжди не робиш.

За всю неділю так нічого не хотілося, як врізати зараз по його морді. Але я просто глибоко вдихнула і вийшла з кімнати.

Я досі нічого не вирішила, а пройшла вже ціла неділя, досі нахожусь наче висю в повітрі і не можу доторкнутися до землі.

Коли це відчуття покине мене, так хочеться щось відчути, а всередині тебе тільки велика діра, і щоб ти не робив вона не стає меншою.

Як цього позбутися?

Нарешті Макс теж зібрався і ми вирушили до торгового центру де знаходиться кінотеатр. Він вирішив йти пішки. Бо така ж гарна погода. На вулиці по обіду була жахлива спека, а не прекрасний “рай”.

Поки ми йшли я думала що мене розплавить сонце, і ці думки мені подобались, бо це було значно краще за його балачки.

Коли ми нарешті зайшли в торговий центр, це було блаженство. Там було прохолодно. Я хотіла пити, однак Макс відмовляв мені, пояснюючи це тим що у нас не так багато часу. І разом ми направились до кінотеатру.

По дорозі ми випадково натрапили на його друзів, я знала тільки одного, і то не так добре щоб пам’ятати його ім’я.

– Привіт, всім. – Почав Макс.

Невже ми вже нікуди не поспішаємо?

– Привіт Макс. – Вони по черзі привітались рукостисканням, а я як зайва стояла в стороні.

Цікаво, якщо я буду мовчати мене помітять чи ні.

– О, а це твоя дівчина, як її звати? – один з його друзів звернув на мене увагу.

А в мене запитати не хочеш. Відчуваю себе бридко. Ніби я тут, але мене ніхто не помічає.

– Так, це Таня. – Макс нарешті представив мене.

– Привіт. – Я помахала рукою ніби віталася з усіма.

– А ви куди йдете?

– В кіно. – Навіщо це їм знати?

Не хочу більше тут знаходитись.

– Макс, Макс. – Він мене навіть не чув. – Макс!

– Так. – Нарешті він повернувся до мене.

– Я відійду на хвилинку. – Натякаючи я показувала головою на вбиральню.

– Добре, ми тут будемо. – Він навіть не подивився в мою сторону. Навіщо я стараюся.

Краще б не були.

Зайшовши до вбиральні я просто стояла і дивилася на себе в дзеркалі, і досі не могла зрозуміти на що тут. Просто тікаю сама від себе.

Постоявши ще декілька хвилин я вийшла і пішла до компанії Макса, вони досі стояли там розмовляючи.

А як же те що ми запізнюємося? Що вже все змінилося?

Коли мені залишилося десь кроків п’ятнадцять щоб дійти до них, хтось різко схопив за руку і потягнув бозна куди. Від страху я крикнула, але мені прикрили рот рукою. І коли я опинилась в темному коридорі побачила перед собою Рому.

Що він робить?

Він приставив до своїх вуст пальця і прошепотів:

– Тихо, а то нас помітять. – Рома важко дихав і його очі горіли азартом, але я не могла зрозуміти що до чого.

Коли я трішки заспокоїлась він відпустив мене.

– Ти що тут робиш? – прошепотіла я.

– Краду тебе. – Він не міг припинити посміхатися.

– Навіщо? – від подиву я знову майже не закричала.

– Бо ти мені потрібна, а твій хлопець нічого не помітить.

– Навіть якщо так, хто так робить і що ти тут робиш?

– Я тебе випадково побачив. Я гуляв зі своїми друзями, проте побачивши тебе вирішив що хочу провести час з тобою. – Він досі з усмішкою дивився на мене.

– Це егоїстично. – Я підняла одну брову.

– Так, але чому б ні. І ти будеш почувати себе краще за минулий тиждень. Сьогодні ти нарешті відчула хоч якісь емоції.

– Навіть якщо так, це безумство.

– Тобі не подобається? – він серйозно подивився на мене.

Я хотіла відповісти ні, але це було не так. Я до біса не хотіла йти туди, проте це було не правильно.

Він стояв так близько що я могла відчути його дихання, поки думала що відповісти між нами повисла тиша і я нарешті відповіла:

– Подобається, – Рома почав ніби світитися від щастя, – але нас можуть помітити зараз.

– Добре, куди ви збиралися?

– В кіно, на якийсь фільм, я не пам’ятаю.

– Тоді зустрінемося там. – Перед тим як піти Рома повернувся і хотів щось сказати, проте промовчав однак його очі говорили за нього. Він дивився наче зовсім не хотів йти.

Я теж нарешті вийшла з коридору і направилась нарешті до Макса. Він навіть не помітив як я підійшла. Побачив мене тільки тоді коли я взяла його за руку.

– Таню, гарна новина, – радісно говорив він.

– Яка? – усміхавшись я подивилась на Макса.

– Мої друзі йдуть з нами в кіно.

Що, він що з глузду з’їхав, це ніби було побачення, коли воно перетворилося на зустріч друзів?

– Все добре? – Запитав Макс.

– Так, буду рада їхній компанії. – Я натянула свою звичайну усмішку.

І справді, навіщо я тут, відчуваю себе привидом, ніби є, а іншим все одно.

Всією цією компанією з чотирьох хлопців і мною ми нарешті почали йти в сторону кінозалів.

Вони підійшли щоб замовити попкорну та щось випити. У мене ніхто нічого не запитав, чому я дивуюсь. Все таки хтось із його друзів вирішив запитати, тільки не в мене.

– А твоя дівчина щось буде?

– Ні, вона на дієті, – відповів Макс.

Цікаво, за мене вже вирішують що мені їсти. Щось нове.

Ми почекали всіх інших і тоді пішли на перегляд фільму, коли ми заходили в залу то нарешті дізналася на який фільм я йду, це був якийсь фільм жахів. Принаймні це я зрозуміла з обкладинки.

Ненавиджу фільми жахів, потім після них всю ніч кошмари сняться. Прийдеться весь фільм дивитися з закритими очима. Сівши на свої місця я була з краю, біля мене залишилося одне вільне місце, а з іншого боку був Макс і за ним всі його друзі. У мене було відчуття що це він з ними на побачення пішов а не зі мною. Тому що за весь час він зі мною говорив не більше п’яти хвилин.

Хоча це краще чим те якби він був сконцентрований на мені. Мені було до біса не по собі, а так ми ніби незнайомці, я просто поруч з ним знаходжусь і все.

Вимкнули світло і почалася реклама, дві години мого болю. Реклама для мене буде цікавішою за весь цей фільм, здавалося вона йшла вічність. І ось нарешті почався фільм. Сумно видихнувши я сконцентрувалась на ньому, хтось запізнився і сів поруч зі мною. Поглянула на того хто сідав, мої очі округлилися від подиву. Рома радісно сидів поруч і дивився на мене.

Він приблизився до мого вуха і пошепки промовив:

– Я тебе знайшов.

– Як ти… – Від подиву у мене пропав голос.

Як він це робить? Кожен раз знаходить мене.

– Тобі такі фільми подобаються? – він досі шепотів мені на вухо.

– Ні, ненавиджу їх.

– Тоді ходімо.

– Ти що розуму зійшов? – я повернулась в сторону де сидів Макс, однак йому було все одно, він дивився фільм і переговорювався з своїми друзями. – Він помітить.

– Не думаю. – Рома підморгнув мені.

– Я боюсь.

– Ми повернемося до закінчення, твій недо хлопець навіть не помітить.

Я сиділа роздумувала.

– А навіть якщо помітить, щось вигадаємо. Ходімо. – Рома протягнув мені руку.

Я знову поглянула на Макса, йому і справді все одно, не думаю що він навіть поцікавиться де я була, якщо не побачить мене. І навіть якщо помітить, все уже напевно скінчено. Я впевнено взяла за руку Рому і подивилася на нього. Його обличчя було настільки щасливим, що він мені нагадав маленького чортика який щось замислив.

Він міцно стиснув мою руку, іншою рукою весело притиснув палець до вуст натякаючи щоб я була тихіше, і ми тихо, навприсядки, вибралися звідти.

Коли ми вийшли світло засліпило мої очі.

– Куди хочеш піти? – запитав Рома.

– Не знаю, я з самого початку не хотіла йти, тому без поняття що робити.

Рома задумався.

– Їсти хочеш?

– Так, я досі нічого не їла.

– Ось і добре, для початку поїмо, а наступне вирішим коли вже будемо сидіти.

Рома досі не відпустив моєї руки і йшов не відриваючись від мене. Чомусь це змусило мене нарешті посміхнутися. Ми так і дійшли до фуд-корту, я просто стояла і спостерігала за ним, а Рома стояв і про щось роздумував.

– Салат будеш? – він показував пальцем на один із закладів.

– Ні, – відразу відповіла я.

– Може тоді азіатська кухня? – Рома запитав в мене.

Я негативно помотала головою.

– Хм, добре. Бургери? – він виразно кажучи повертався до мене з смішним обличчям. І сміючись я задовільно помахала головою. – Нарешті ти посміхнулася.

– А ще картопельку, – сказала я, а Рома швидко продовжив за мною.

– З колою. – Ми разом дивились і сміялись.

Трішки заспокоївшись пішли робити замовлення разом. Забравши наше замовлення ми сіли за столик який був поруч з нами.

Я сіла навпроти Роми, проте він встав та сів поруч зі мною.

– Спробуй. – Він протягував свій бургер мені щоб я теж скуштувала, спочатку я вагалася, але потім все таки відкусила.

– У мене смачніше. – Я продовжила їсти свій.

– Дай відкусити. – Він почав лізти до моїх рук в яких я тримала бургер.

– Ні. – Сміючись я намагалася врятувати свій бургер від Роми, однак було марно, він відкусив його.

Доївши свою їжу, ми роздумували куди піти далі. Я сиділа допивала свій напій і спостерігала за ним. Він ніяк не міг щось вирішити. А мені було все одно чим займатись, інколи поглядала на годинник щоб не забути прийти до закінчення фільму. Рома різко підвівся і промовив:

– Йдемо по магазинах.

– Я не хочу собі нічого купувати, – відповіла і продовжила пити.

– Тоді підберемо щось мені, ходімо. – Він махнув рукою гукаючи мене за собою.

Я без бажання йти кудись підвелась, Рома різко взяв мене за руку і потяг до себе, а я від неочікуваності не утримала рівновагу та врізалась в нього

– Обережно, дивіться куди йдете, ви тут не самі. – Він майже не закричав на когось.

Моє лице втикнулося в нього, тому я не розуміла що відбувається, Рома був таким теплим. Коли я відійшла від нього то побачила двох підлітків з їжею. Вони винно дивились на мене.

– Вибачте, ми не хотіли вас зачепити. – Сказав один із них.

– Ми будемо обережніше.

Я посміхнулась і сказала що все добре і вони ще раз вибачились та знову побігли, а Рома незадовільно заговорив:

– Нічого життя їх не вчить.

– Вони всього то діти, – він досі стояв та серйозно спостерігав за ними, мені захотілося якось його відволікти, тому я легенько вдарила його по носі і продовжила. – Ходімо.

– Все одно вони повинні були бути обережні, якщо не я то ти була би вся в їх їжі. – Рома побачив мій незадовільний вираз обличчя. – Мовчу.

– Навіщо? – я зі здивуванням подивилась на нього. – Не злись на них, із-за них у тебе з’явився шанс врятувати мене, ти повинен їм дякувати.

Рома виглядав ніби мене не слухає і дивився трішки вище чим я була.

– Ти мене слухаєш? – запитала я.

Він підійшов ближче і поправив моє волосся.

– Отак краще. – Він зробив паузу. – Так, слухаю. – Взяв мене за руку і потягну в бік магазинів. – Ходімо, у нас мало часу.

Ми зайшли в перший магазин який побачили. Рома нагріб одягу і потягнув мене в роздягальню, я стояла чекала пока він переодягнеться. І коли нарешті Рома відкрив шторку в роздягальній я не могла стримати сміху. Коли він встиг взяти топ з жіночого відділу.

– Ну як тобі? – він покрутився навколо себе. – Скажи мені підходить.

– Не те слово. – Я не могла зупинити сміх, як він тільки його натягнув. Від сміху у мене вже болів живіт, а йому ніби подобається, тому Рома вставав в різні пози ніби модель.

– Так, зараз інше одягну. – Він нарешті зайшов переодягатися.

Я нарешті заспокоїлась, він мене з розуму зведе, цікаво що він там ще буде одягати, невже там всі такі речі, він хоч якісь нормальні взяв, чи це він зробив щоб розвеселити мене? І в нього добре виходило.

Коли шторка почала відкриватися я очікувала знову щось кумедне, однак цей одяг на ньому сидів просто ідеально. Це була кольорова гавайка яку він не застибнув на ґудзики і вільні шорти.

– Як тобі, мені здається це просто ідеально на це пекуче літо, чи не так?

– Не думала що ходити майже голяка можна?

– Спека же. – Він почав показово махати сорочкою ніби йому було жарко.

Він виглядав надто сексуально, я не могла відірвати погляду, а він зрозумів це і хитро посміхався, із-за чого мої щоки почервоніли і тільки він хотів щось сказати як я перебила його:

– Так ходити на вулиці не можна, – і почала заштовхувати його назад до роздягальні, – вибери щось інше.

– Не хочу, мені подобається. – На хвилину він замовк і підозріло посміхнувся. – Якщо тобі так подобається можу ходити, тільки тоді коли нікого не буде поруч, щоб це бачила тільки ти.

Після його слів я стала червона як помідор і продовжила пхати його в роздягальню, а він тільки сміявся.

– Вибери щось інше. – Я намагалась не дивитись на нього, але в мене погано виходило.

– А тобі ж подобається. – Він тільки ближче підходив до мене.

Я різко закрила шторку промовивши:

– Боже, ти з розуму зійшов чи що? – за шторою чувся тільки сміх.

Він щось нормальне сьогодні вдягне чи ні? Поглядаючи на час я стояла чекаючи на нього, щось він там був довго.

– Ти там живий?

– Так, але мені нічого не подобається. – Він відкрив шторку, одяг на ньому виглядав добре, просто порівняно з тим що він одягав це виглядало звичайно. – Підемо ще десь подивимся.

Рома перевдягнувся в свій одяг і ми пішли, однак він підійшов до каси і все таки взяв гавайську сорочку і шорти. Я поглянула на нього не емоційно, а він тільки підморгнув мені.

Після цього ми зайшли ще в декілька магазинів, я теж захопилась та поміряла деякий одяг, але мені нічого не сподобалось. А Ромі сподобався один рожевий костюм, сам по собі він був непоганий, але в ньому я почувала себе якось незручно тому й не взяла його. В деяких магазинах ми одягали смішні окуляри капелюхи та робили кумедні фото.

На диво час плинув дуже повільно, ніби сам всесвіт не хотів щоб я повернулася назад до Макса і його друзів.

Все ж таки це була прекрасна ідея, погодитись втекти звідти. Я відчуваю себе краще чим зранку.

Коли ми вийшли з чергового магазину, мою увагу привернув стенд з біжутерією. Там висіли різні браслети, сережки, кільця, однак я бачила тільки намисто, воно було просто казкове, з натурального каміння та срібним ланцюжком. Я підійшла щоб роздивитись його  краще. Запитавши скільки воно коштує, я захотіла придбати його, але я не могла знайти картку. Напевно забула вдома, а готівки мені не вистачало. Я сумно підійшла до Роми, побачивши мій вираз обличчя він запитав:

– Що сталося? – зацікавлено він запитав у мене.

– Все добре, просто… – Я передумала йому говорити, а то ще він купить, а цього я не хотіла. – Нічого.

Рома підозріло подивився на мене.

– О, дивись морозиво! – я побігла в сторону де продавалося морозиво щоб його відволікти.

Повернувшись назад щоб зрозуміти де він. Зник, Роми ніде не було, у мене почалася паніка, я не розуміла де він міг бути.Почала його шукати.

Чому він пішов?

Я стояла посеред дороги нічого не розуміючи. Що взагалі сталося,

Чому?

І тут мої очі хтось закрив руками

– Вгадай хто?

– Придурок. – Я повернулася та почала лупцювати його. – Чому ти пішов?

– Вибач, треба було відійти. – Він сумно стояв. – Ти морозиво хотіла?

– Я вже його не хочу. – Я була дуже зла.

– Впевнена? – Рома був спантеличений.

– Так. – Я почала йти в іншу сторону від Роми. – Впевнена.

– Як я можу загладили свою провину? Що ти хочеш?

– Нічого! – я голосно сказала і йшла далі.

– Солодощі? – я мовчала та йшла в сторону кінотеатра, а він продовжив. – Хочеш щось миле куплю?

– Не хочу.

Він взяв мене за руку і я зупинилась.

– Я відійшов на хвилинку вибач шо налякав тебе, я просто хочу тобі дещо показати.

– Що?

– Те, куди я ходив, я думаю тобі сподобається, – він більше нічого не запитав а просто потягнув мене туди.

Коли нарешті довів то запитав:

– Це клуб віртуальної реальності. Грала колись в таке? Я підійду просто запитаю чи є вільні місця пограти.

– Ні, не грала, – я не емоційно відповіла.

– Хочеш? – з надією він запитав у мене.

– Якщо ми не запізнимося. – Я подивилася на годинник, але Рома відірвав мене від нього.

– Ми ненадовго, ходімо.

– Добре, якщо ненадовго.

Рома радісно взяв за мене за руку і ми зайшли всередину. Нам провели вступний інструктаж, наділи на нас шоломи та дали в руки пульти, було так незвично, я ніколи в таке не грала.

На диво це було весело, ми разом грали в ігри, стріляли з лука, а з самого початку було відео, це відчувалося ніби ми там і знаходились. Коли нарешті нам зняли шлем, у мене боліли очі, однак мені сподобалось, хотілося б ще трохи побути там, проте час спливав і ми йшли в сторону кінотеатру.

– Можеш закрити очі? –запитав він.

– Навіщо? – я зупинилась і подивилась на нього з незрозумілим поглядом.

– Я хочу зробити тобі подарунок.

– Добре. – Я заплющила очі і чекала, Рома щось шурхотів, потім я відчула як він обійшов мене і одягав щось  на шию.

– Можеш відкривати.

Коли я відкрила і подивилась, то в мене висіло на шиї намисто.

Це було те намисто на яке я дивилась. Саме те що я не могла купити, але як?

Як він дізнався, що саме його я хотіла?

– Це тому ти відійшов?

– Так. – Він схвильовано дивився на мене чекаючи на мою реакцію.

Я просто стояла і без емоційно дивилася на нього, з кожною секундою його хвилювання росли.

Ще ні одного разу, ніхто, ні разу не був таким уважним до мене, зазвичай тільки я за все хвилювалась і намагалась приділяти увагу іншим.

Ніхто.

Я думала, це щось не так зі мною.

Мене з самого початку тягнуло до нього, а я цього не усвідомлювала. Всі ті випадкові зустрічі зараз вже не здавалися такими, це було вже вирішено з самого початку. Одночасно різні, але такі однакові. Йому з самого початку було не все одно, такий дивний, такий вільний, такий не емоційний.

Я теж починаю ставати такою.

Я хочу стати такою.

Я дивилась в його очі які ніби поглинали мене, час, все навкруги, я наближалась до нього, це так, ніби не могла себе контролювати. Ми були так близько, але недостатньо. Тільки декілька сантиметрів розділяло нас. Рома не зрушив ні на сантиметр, ніби чекав на мене. І несподівано мене відволік годинник який світив за ним, час, ми запізнилися, фільм закінчився.

Тільки не це.

– Ми запізнилися. – З жахом подивилось на Рому.

Я різко розвернулася щоб побігти в іншу сторону, однак він схопив мене за руку і несподівано розвернув мене до себе і поцілував мене.

В ту секунду моє серце ніби збожеволіло, а вся біль ніби вийшла з мого тіла і мене наповнило щось тепле та приємне. Більше не було той діри в мені.

До біса цей час!

До біса Макса.

До біса все інше.

Я відповіла на цей поцілунок, мене ніби затягувало на дно, його ніжні губи його приємний запах. Не знаю скільки ми так стояли. Його руки тримали мене за обличчя не бажаючи відпускати, тільки, ми були вимушені були це зробити.

– Бігом. – Він схопив мене за руку і ми побігли туди де повинні виходити Макс і його друзі.

Ми добігли вчасно, фільм закінчувався, і всі все одно сиділи і чекали частини після титрів. Захекавшись ми сіли на свої місця.

Руки ми й досі не відпустили, різко ввімкнули світло, Макс повернувся до мене, ми різко відпустили руки.

– Як тобі фільм Таню? – він підозріло подивився на мене.

– Класний. – Надіюсь він не помітив що я захекалась.

– О, ти злякалася? – він хотів щось сказати ще, але я його перебила.

– Так! – викрикнула , я відчула як Рома позаду нервово здригнутися. Дивною посмішкою подивилась на Макса.

– Радий що тобі сподобався фільм. – Він повівся. – Ходімо, ми вирішили піти десь перекусити.

– Добре. –Я попрямувала за Максом.

Коли я обернулася щоб подивитися де Рома, його вже не було на місці.

То і добре.

Поки ми йшли до ресторану, моє серце ще божеволіло.

Це все було так несподівано, всі мої думки були про поцілунок. Це було так неправильно, проте я хотіла би повторити це знову. Коли в голові знов і знов спливали спогади, було відчуття що я там знову знаходжусь. Поки я йшла за Максом всі мої думки переносили мене назад.

Чому я це зробила? Чому мене так тягнуло до нього?

– Тань, ти тут. – Макс звертався до мене, – знову літаєш в хмарах.

Я розгубилася і не могла зрозуміти що він від мене хоче, а він продовжив:

– Так що ти будеш їсти, всі чекають тебе. – Незадовільно Макс прискорював мене. – Замов нарешті.

Не задумуючись, прочитала з меню те що перше впало на око.

– Я буду салат «цезар». – Сказала і замовкла.

– А пити що будеш, чому ти така повільна?

– Чай будь ласка, – я скривлено подивилась на Макса. Навіщо так грубо, але йому було на мене уже все одно.

Навіщо я тут, для фону, чи що? Краще б залишилась, стояти там з Ромою. І то це було би краще. Хоч моє серце і мозок просто вбили би мене, від усіх тих протиріч які зараз зводять мене з розуму.

Як можна заспокоїти всі ці думки? Я би хотіла позбутися їх. Вони мені набридли. Але я не знаю що робити.

Чому це так важко не думати.

Коли нарешті принесли всю їжу, я просто дивилася на цей нещасний салат, у мене не було ні краплини бажання його їсти, так само не було бажання знаходитись тут. Навіщо я взагалі тут, мене ніхто не помічає, всім все одно є я чи ні. Макс навіть не помітив що мене не було в кінотеатрі весь фільм. Ніби за весь той час він не турбувався про мене, чи цікаво мені, чи не страшно, чи комфортно. Хоча чому я сподіваюсь що це повинно бути йому цікаво, весь рік що ми були разом це була просто гра, йому з самого початку було на мене все одно, чому зараз повинно бути не так.

Чому тільки я почуваю себе погано, а він веселиться, і це справедливо?

Вечір продовжився в тому ж темпі, вони замовили алкоголь, а я просто сиділа поруч.

Просто хочу додому.

Нарешті вони вирішили йти по домівках. І це те побачення яке хотів Макс, це хоч можливо так назвати? Мене ніби не помічають взагалі. Але сьогодні я була на своєму побаченні, тільки спогади наповнюють мій розум, як в душі стає тепліше та спокійно.

Сьогодні було ідеальне побачення.

Ми з Максом йшли додому пішки, бо таксі то дорого, та й подивись який вид, гарно же прогулятися при заході сонця.

Добре що він не дивився мені в обличчя, бо воно було не просто незадовільне а показувало всі емоції які могли виникнути у мене. Макс говорив далі, навіть не питаючи у мене нічого, говорити мені не хотілося, бо все одно він мене перебивати буде та не буде слухати. Так я поринула у роздуми.

Треба вже щось вирішувати, а я досі почуваю себе невпевнено. І навіть так, це буде сама тяжка ситуація, розрив стосунків, я не знаю як відреагує Макс. Останнього часу я починаю його боятися. Я більше не впевнена що він за людина. Те що він говорив, робив було брехнею і я не знаю є чи там краплинка правди.

І справді що мені робити.

Ми вже дійшли до під’їзду, а я навіть не помітила цього. Він весело увійшов наспівуючи якусь пісню. Зачинивши двері я пішла на кухню заварити собі чаю. За весь цей день я всього то хотіла змити весь цей макіяж, одягнути комфортний одяг та почитати книгу попиваючи чай.

Але у Макса були інші плани на рахунок мене. О, яке диво, він мене не запитає що я хочу. Спочатку я проігнорувала його та пішла приймати душ, тільки я розслабилася під краплями води, як Макс увірвався у ванну. Він що з дуба рухнув. Він почав лізти до мене в ванну.

– Що ти робиш? – я з жахом дивилась на нього.

– До тебе йду. – Він з самовдоволеною усмішкою дивився на мене і залазив до мене в ванну.

– Не треба! – закричала я. – Припини!

– Та досить тобі, тобі ж подобається. – Він уже був зі мною у ванні і приставав до мене.

– Ні, – відповіла і почала вилазити з під душа, однак Макс схопив мене за руку і не дав мені вилізти, потягнувши мене на себе.

– Давай розслабимося. – Він стояв обіймав мене і почав цілувати мене в шию.

– Я же сказала не хочу! – нарешті вирвавшись я вилетіла з ванни та впала на підлогу.

Піднявшись, я взяла рушник, обернулась в нього та вийшла з ванної кімнати. Я була налякана. Що з ним не так, це вперше коли він не чує коли я говорю ні. Я пішла в спальню переодягнутися, добре що хоч встигла змити з себе гель для душу, а то би була намилиною, а назад повертатися до Макса мені не хотілося.

На мій подив він не відразу вийшов з ванної кімнати. Я вже сиділа читаючи книгу та попиваючи чай.

Тільки він зайшов, як моє тіло напружилось і я відволіклась від книги спостерігаючи за ним. Я не знала що від нього очікувати. І порівняно зі мною він набагато сильніше.

Але він поводився на диво спокійно, пройшов повз мене, сів поруч щось дивлячись в телефоні, а я все одно не могла сконцентруватися на книзі.

Я так зрозуміла він вирішив проігнорувати цю ситуацію, я досі дивилася в книгу та не могла прочитати жодної сторінки, коли я починала читати текст то він плив в очах, все моє тіло натякало на небезпеку і не хотіло відволікатися ні на хвилину. І раптом Макс заговорив:

– Чому ти пішла? – він досі дивився в телефон.

Я дивилась в книгу ніби не почула його.

– Що с тобою не так? – він нарешті відволікся від телефону та подивився на мене. – Все ж добре було, побачення тобі сподобалось, – я далі ігнорувала його. – Що не так?

Сподобалось? Це взагалі було побачення? Він навіть не помітив що я пішла. Напевно треба було і з кафе просто піти і ніхто б не помітив що Тані немає. Я все таки вирішила відповісти, бо мені це набридло:

– Це було побачення? – з подивом запитала я, він хотів щось продовжити однак я була перша. – Якщо це ти так називаєш зустріч зі своїми друзями то так, у вас було гарне побачення. – Саркастично відповіла я.

– Ти знущаєшся? – Макс закотив очі. – Все ж було добре, ми веселилися всі разом. І якщо тобі не хотілося щоб мої друзі були там могла сказати з самого початку.

Авжеж я і слова не могла вставити.

– Знаєш, мені здалося якщо я зникну то цього ніхто би не помітив. – Відповівши знову почала дивитись в книгу.

Так і було ніхто нічого не помітив.

Треба було не повертатись.

– Ну добре, було жахливе побачення. – Макс підсів блище до мене – А у ванній чому ти вибігла ніби ошпарена?

– Я же сказала ні, не треба, а ти мене не слухав, – я зробила паузу, – чи ти глухий?

– Що тут такого, ми разом уже рік. – З подивом запитав Макс.

– Мені не комфортно.

– Ми ж бачили один одного голими, чого ти соромишся. – Він незадовільно підняв брову. – Ти дивно себе поводиш.

Не тобі це казати.

Сам весь час мені брехав.

Я хотіла сказати це, але тільки мовчала. Мою шию ніби здавили невидимі руки змушуючи мене замовкнути, з’явилось відчуття, ніби у мене не тільки не було можливості щось сказати, а ще не вистачало повітря, було важко дихати, проте я не поворухнулась, а так і сиділа далі.

Звідки це лякаюче відчуття взялося, я не могла зрозуміти, це так дивно.

– Ну добре, вибач. – Повисла тиша. – Ти задоволена?

Я мовчала далі, не маючи змогу щось сказати.

– Якщо мовчиш то ти значить згодна. Зазвичай так же.

Я просто не можу нічого сказати, хворий чи що. Це нічого не повинно означати. Як позбутися цього відчуття, я досі відчуваю біль у шиї.

– Тань, як ти ставився до того щоб сьогодні переспати зі мною? – Макс почав мене обіймати та проціловувати в області шиї, і нарешті в мене вирвалися слова:

– Ні, – сказала я не поворухнувшись, чекаючи на його реакцію.

Він мене не чув і продовжив далі, приставати до мене.

– Я сказала ні, – не зупинився. – Досить, припини! – цей раз я відштовхнула його.

– Да досить тобі так себе поводити, ми швиденько. – Макс досі підлизувався до мене.

– У мене немає ні сил ні бажання займатися цим з тобою. – Ці слова вийшли з мене на одному диханні.

На мить він зупинився, незадовільно подивившись на мене.

– Я сказала досить, – я ще раз відштовхнула його від себе.

– Чому? –він запитував ніби і справді не розумів.

– Я не хочу!

– Але чому? – він досі намагався доторкнутися до мене.

–Я же відповіла, чому ти мене не слухаєш, це так дратує. – Я нарешті встала і пішла подалі від нього.

На радість він не пішов за мною, зайшовши в спальну кімнату я сіла на край ліжка і обійняла свої коліна.

Не хочу щоб він мене торкався.

Чим більше він торкається мене тим більше мені бридко стає від себе, ніби на мені з’являється бруд який не відтерти. Я сиділа поки не заспокоїлась, Макс досі не зайшов до мене в кімнату. Я вирішила поглянути де він, вже було пізно, зазвичай він би не звернув на мене і ліг спати, однак я досі сиділа одна в кімнаті.

Коли вийшла з кімнати, зрозуміла що в квартирі було до жаху тихо. Я тихо пішла по всім кімнатам шукаючи Максима, але його ніде не було.

Він пішов.

На серці стало так легко і я нарешті відчула себе в безпеці, стоячи біля одних із дверей повільно спустилась на підлогу. До мене ніби прийшло усвідомлення, я боюся його, не більше. Інших почуттів у мене до нього просто не було, ні кохання, ні турботи, ні хвилювань, тільки страх.

Я не знаю скільки сиділа на підлозі, намагаючись переварити всю цю інформацію в моїй голові, я не усвідомлено доторкнулась до своєї шиї там було намисто.

Намисто, я досі його не зняла. Так дивно, ніби доторкаючись до нього я заспокоювалась, ніби це було єдине що тримало мене від того, щоб не зійти з розуму. Воно майже зупинило всі мої думки.

І як тільки Макс його не помітив. І чому я досі дивуюсь цьому.

Заспокоївшись я встала і зняла намисто з себе. Роздивлялась його в руках і думала, навіщо Рома його мені подарував. Дивлячись на нього я почала розуміти, це більше ніж просто намисто яке мені сподобалось.

Набагато більше.

Треба його сховати подалі від Макса. Не хочу щоб він дивився на нього, це тільки моє і я не хочу ні з ким його ділити.

Я знала куди його покладу, у мене є схованка про яку не знає ніхто, я колись її зробила сама, тому що я нікому не довіряла.

Зараз нічого не змінилося.

Це була звичайна книга, на перший погляд, однак для мене це була схованка, я дуже довго робила її щоб точно було непомітно, мені було тільки шкода книгу, але нічого не поробиш. Це була одна з самих великих книг на моїй полиці. Навіть якщо відкрити її ти не зрозумієш що з нею щось не так, перші і останні сто сторінок були звичайні, а всередині був вирізаний простір і добре все по краях приклеєно щоб вона не розійшлась, щоб відкрити її треба обережно відділити одну сторінку від всієї іншої частини, тому що вона приклеєна клеєм, але не надійно, легко, щоб я могла робити так багато разів.

Я відкрила та поклала намисто туди, взяла клейкий олівець, приклеїла сторінку знову і поставила все на місце.

Ось і добре, більше ніхто не знайде його крім мене.

Зі спокійною душею я пішла спати.

Прокинувшись зранку, я була сама в квартирі.

Навіщо Макс себе так поводить якщо може піти до ще однієї своєї дівчини і вона точно йому не відмовить, адже вона теж його кохає і навіть, можливо, вірить у всю ту брехню що він їй говорить.

По дорозі я за довгий час, нарешті зайшла в кав’ярню, взяла каву з собою та пішла на роботу.

Щось не бачу Лізу, невже вона запізнюється, це так дивно для неї. Вона краще прийде на годину раніше чим запізниться.

Коли майже дійшла то побачила її вдалині, вона бігла до робити, я вирішила її почекати. Ліза нарешті добігла до мене і зупинилась, ніяк не могла віддихатися, це виглядало ніби вона марафон пробігла.

– А що ти запізнюєшся? – запитала я. – Щось трапилось?

– Ні, просто проспала, – вона досі приходила в себе, – у тебе є щось попити, а то я помру тут.

– Так. – Я дістала з сумки пляшку води. – Дам якщо розкажеш чому запізнилась. – Я хитро подивилась на неї

– Таке не могло статися що я могла просто не почути будильник чи що? – запитала вона.

– Так. – Я показово випила воду, щоб її роздратувати її.

– Ой тоді не треба. – Ліза рвонула вперед.

– Та досить тобі, невже там щось цікаве. – Наздогнавши її я не відставала від неї з питаннями.

– Ні, нічого немає.

Я підозріло дивилась на неї і в цей момент Ліза помітила що я відволіклась та швидко відібрала у мене пляшку води.

– Ей! – я хотіла обуритись, але в більшості мені було смішно з цієї ситуації.

– А вже все. – Вона сміючись швидко відкрила пляшку та випила половину пляшки залпом. Закінчивши продовжила, – нарешті, ще б трохи я би і справді померла від зневоднення.

Я вирішила віддати воду Лізі, вона їй зараз потрібна більше ніж мені.

– Тань, а можна запитати, – вона дивилась на мене дивним поглядом.

– Що?

– Хто це такий Рома, я у нього намагалась розпитати, однак все марно. Він досі тобі каву приносить?

– Не знаю, то було минулого тижня.

– Таню, він такий загадковий, це я помітила ще з того разу коли я побачила його в барі, коли він дивиться тільки на тебе. – Вона підозріло на мене покосилась, – ніби ти його зачарувала. А мені навіть руки не дав щоб привітатися.

– Та ніби нічого такого, ми тільки раз поцілувалися.

– Що!? – від подиву вона закричала на все приміщення офісу. – Коли, як, чому я про це не знаю? – вона схопила мене за плече і почала трясти.

– Тааа, заспокойся ж, тиии. – я намагалась її заспокоїти бо всі навкруги вже дивилися на нас як на божевільних. – Це вийшло випадково.

– Таке випадково не трапляється, і не с тобою яка все планує наперед, – вона ніяк не відпускала мене.

– Так, знаю, це так само як ти ніколи нікуди не запізнюєшся. – Я невдоволено подивилась на неї. Нарешті вона відпустила мене, і надувши губи дивилась на мене.

– Так нечесно.

– Ти мені в останній час теж щось не все розповідаєш, так що справедливо.

– Ну добре, тоді обіцяй якщо я розповім то і ти теж все розповіси.

– Так, але не зараз.

– Сумно, а я так хотіла дізнатися, нарешті ти вже закінчила стосунки з отим Максом.

На це я вирішила промовчати, краще їй не знати що ще нічого не закінчено. Вона би мене вбила на місці.

– Тоді розкажеш все наступного разу коли будемо гуляти. – Вона поглянула на мене і продовжила, – і так, я розповім свою частину перша. Задоволена?

– Так, – я посміхнулась.

– Злюка, до зустрічі.

Попрощавшись ми розійшлись по своїх відділах.

Робочий день проходив як зазвичай, тільки робота. Незадовго до обіду мені прийшло повідомлення від Роми:

– Вийдеш сьогодні?

Трішки подумавши я вирішила що вийду, але мені здається що після того поцілунку буде трішки ніяково. Крім цього він був неочікуваний, а потім ми швидко розійшлись, тому не знаю як тепер з ним поводити.

– Так, – нарешті написала я.

На мою відповідь він відправив фото як він стоїть в черзі за кавою.

Навіщо запитувати якщо вже сам вирішив, дивившись на фото я не могла не посміхатися.

По обіді я вийшла на вулицю, проте Рому я не побачила, там був Макс.

Що він тут робить?

Коли він побачив мене то почав йти мені на зустріч, вигляд у нього був такий собі. Поки він йшов до мене я поглядала в телефон, можливо він мені щось писав а я не помітила, однак нічого від нього не було, ні повідомлення, ні дзвінка. Тоді нащо він тут? Тільки Макс підійшов до мене і я заговорила:

– Що ти тут робиш? – з подивом запитала його.

– А чому ти вийшла? – нахабно відповів він не відповідаючи на моє питання.

– За кавою, – я потерла рукою скроню, – не переводь тему, нащо ти тут?

– Просто не можу прийти до своєї дівчини?

– Вперше за весь час? – я підозріло дивилась на нього. – Ти дивно себе поводиш.

Він почав щось шукати в своєму портфелі і дістав контейнер з їжею. З кожною секундою не могла зрозуміти що з ним взагалі.

– Їжу приніс.

– Ні. – Я відійшла на крок. – Ти за мною слідкував?

– Нащо це мені, я просто їжу приніс. – Він робив невинне лице.

– Ну приніс то йди. – Я показово махнула рукою натякаючи щоб він йшов геть.

– Ти досі злишся? – його лице було спокійне, але я відчувала від нього гнів.

– Я сказала йди звідси. Ти ставиш мене незручне становище.

На його лиці проявилась злість, по ньому було видно що він закричить зараз, але я продовжила:

– Поговоримо дома, у мене не така довга перерва щоб витрачати її на тебе. – Я пройшла крізь нього в напрямку кав’ярні.

– Може досить! Я же вибачився. – Він закотив очі.

Він що, справді нічого не розуміє.

Проігнорувавши його слова я просто показово помахала йому рукою не дивлячись на нього. Коли перейшла дорогу він вже зник. Нарешті пішов.

Це так дивно, він що почав стежити за мною, треба написати Лізі щоб вона теж дізналася про це.

Поки я стояла дивлячись в свій телефон хтось ззаду поклав свою голову мені на плече і поміж моїми руками протягнув руки тримаючи каву в руках.

Рома!

Я почала озиратися в пошуках Макса, можливо він ще тут, мені було лячно. І в той момент Рома заговорив:

– Він пішов, я спостерігав за вами. Його більше тут не має. – Він досі стояв позаду мене і його голова була на мені.

– Твоя голова важка. Ти хочеш щоб я тут впала чи що, від такої ваги?

Сміючись він забрав свою голову з мого плеча і я взяла з його рук каву.

– Зазвичай він ходив до тебе на роботу?

– Ні, і краще би не робив це. – Незадоволено продовжила.

– Це із-за мене? – запитав Рома з схвильованим обличчям.

– Ні, інше. – Я заспокоїла його.

– Можна про нього запитати?

– Так. – Погодилась, гірше вже не буде.

– Це ти із-за нього минулий тиждень була пригніченою? – запитуючи він дивився мені в очі.

– Можна і так сказати. – Без емоційно відповіла я.

– Мені цікаво дізнатись, але я стримаюсь, не хочу поставити тебе в незручне становище, просто я намагаюсь зробити так щоб в тебе був кращий настрій, а не зіпсувати його. – Він замовк, однак вирішив продовжити. – Хоча вже хтось зіпсував його.

Рома сказав це натякаючи на Макса, я з посмішкою закотила очі.

– Як би не так.

– Ей, невже це я? – він скорчив миле обличчя.

– Хто знає? – я з хитрою посмішкою двинулась вперед, а Рома застиг з подивом на обличчі.

– Ти ж шуткуєш? – він наздогнав мене. – Я ж відчуваю.

Я неоднозначно підморгнула йому.

– Так і знав. – Весело зауважив Рома.

Ми сіли на лавочці недалеко від парку щоб трішки відпочити. Вона знаходилась під великим деревом, із-за цього була в тіні. Я сиділа з Ромою в тиші насолоджуючись тою кавою яку він мені приніс.

То як він робить цю солодку каву ще солодшою для мене загадка. Треба в нього запитати як він це робить.

– Про що думаєш? – він відпив своєї кави та дивився вдалину.

– Цікаво, ти такий же солодкий як ця кава? – тільки я сказала це як Рома поперхнувся своїм напоєм і повернувся до мене з подивом. – Що? Ти сам запитав. – Продовжила показово розводячи руками.

Спочатку він був в ступорі, але зрозумівши те що я сказала почав сміятися.

– Тепер мені ще більше цікаві всі твої думки. – Рома трішки заспокоївся і продовжив. – Я би хотів почути їх всі.

– Да невже? Ти певен? – я загадково натякала йому.

– Не лякай мене. – Він обхопив себе руками ніби злякався мене.

– Та я ще не починала. – Сміялась я.

Ми ще посиділи так, потім почали спокійно йти назад на наші роботи так як перерва закінчувалась. По дорозі говорили про щось неважливе, я й не помітила як нам треба було прощатись.

– До зустрічі. – Сумно сказала я

– Я напишу. – Відповів він, я вже хотіла йти як Рома продовжив. – Можна? – запитав він.

– Так. – Відповіла, тільки не зрозуміла що він хоче зробити.

Його лице було без емоційне, він приблизився і поцілував мене в лоб, я цього точно не очікувала тому стояла і не розуміла що відбулося, а він посміхнувшись пішов.

Це одночасно було так дивно і так незвично, виглядало так, ніби ми зустрічаємося. Здалося що мій мозок зламався, тому що останок часу я провела в якомусь нерозумінні ситуації. Я просто сиділа задивилась на курсор в комп’ютері, та відповідала на всі питання «так».

Не встигла вийти з одних відносин, як опинилась в нових. Хоча поцілунок не означає що ми зустрічаємося, зараз зазвичай навіть секс не означає що ви зустрічаєтесь. Я взагалі не знаю як себе поводити. Єдине що я знаю зараз це те, що мені треба поговорити з Максом і закінчити з ним стосунки. Та і проблем буде вдосталь, одночасно і робота, і переїзд, і ще щось знайдеться і часу не буде. Я втомилась тільки думаючи про це, не уявляю як все пройде в реальності, там дуже багато своїх аспектів які неможливо передбачити.

На при кінці робити я вже виходила з офісу як зазвичай, а Макс стояв на вході чекаючи мене.

На що це все?

Коли я підійшла до нього, він відобразив подив і почав говорити:

– Я тебе чекав, як ти, втомилась? – емоційно запитував він. Я просто стояла і дивилась на нього намагаючись зрозуміти на що він це робить.

– Так. – Спокійно відповіла я. Він взяв мене за руку і потягнув за собою.

– Я сьогодні вирішив тебе зустріти. – Продовжив він говорити поки йшов.

Ага, ще в обід просто так прийшов.

– Навіщо?

– Як навіщо, я скучив за тобою, ось вирішив тебе зустріти.

Вирішила на це нічого не говорити, та й думаю це марно, все одно мене не послухає. Він щось говорив далі, але я його не слухала а просто йшла за ним в надії що він нарешті відпустить мою руку.

Коли ми проходили повз кав’ярню, в яку я зазвичай захожу зранку, Макс різко зупинився.

– Ти ж любиш каву, хочеш я тобі куплю?

– Ні. – Він мене не послухав, і нарешті відпустивши мою руку направився до кав’ярні.

Так бісить коли тебе не чують, мені набридло це терпіти, і я просто вирішила піти додому не чекаючи на нього.

Сьогодні такий гарний захід сонця, такі незвичайні кольори.

– Таню, таню! – це кричав Макс біжучи до мене. Краще б там залишився, тільки відволікає від цієї краси. Нарешті він мене наздогнав і захекавшись продовжив говорити:

– Чому ти пішла, я ж зайшов тобі кави купити.

– Я не просила. – Він хотів щось сказати ще, але я продовжила. – Я сказала ні, а ти як завжди мене не чув. – Я без емоційно стояла і дивилась на нього.

– Ну добре, пробач, я не почув. – Він знову взяв мене за руку і потяг в сторону дому.

Не розумію його перепади настрою.

Ввечері настрій був знову зіпсований із-за Макса, ні, він не влаштовував конфлікт, не приставав до мене, просто був не схожий сам на себе. Я ніби дивилась на іншу людину.

Так і проходив цей тиждень, робота, обід, вечірня недоречна турбота Макса. В обід тепер, як зазвичай, виходила попити каву з Ромою. На диво тільки це мене не дратувало. із-за зміни на роботі керівництва весь план роботи полетів і всі робили бозна що, робили зовсім не те що було потрібно, в один день все і відразу, це стомлювало.

Наприкінці тижня, начальниця з самого ранку позвала мене до себе в кабінет, мені здається вона знову хоче щоб я написала на відпустку, цей раз я їй чітко скажу що не збираюсь нікуди йти.

Постукавши в двері я нарешті ввійшла до її кабінету.

– Добрий ранок, Таня присядь.

– Добрий ранок. – Я сіла і почала чекати що вона скаже .

– Ти подумала над тим що я тобі говорила?

– Так, я не думаю… – Вона перебила мене.

– Не хочу нічого чути, ти за весь термін ні одного разу не брала вихідний, тільки один нещодавно і то тільки на один день.

Я трималась щоб не закотити очі при ній, яке це має відношення беру я вихідні чи ні, вони не потрібні якщо ти добре плануєш все наперед, а не робиш спонтанно. Однак її не цікавила моя думка і вона далі продовжила говорити:

– Я вже все написала за тебе, тобі тільки підписати і все.

– Що? – від подиву я майже не закричала.

– Ось ознайомся і підпиши, тобі це піде на користь і додаток до цього вони оплачуються, тому ти можеш не переживати за свою зарплатню. – Вона втомливо видихнула і поки я вивчала документ продовжила. – В тебе зібралося дуже багато вихідних днів, ти навіть не використаєш половину, ще в тебе дуже багато перепрацьованих годин, коли я вивчала матеріали мені здалося що ти тут працюєш як раб, і це не перебільшення.

– Мені і справді це не потрібно. – Дочитавши я поклала документ на стіл.

– Таня, зараз літо, з’їзди кудись відпочинь, тут і без тебе все вирішиться, якщо ти переживаєш за це. – Вона досі бачила сумніви в моїх очах. – Заспокойся я тебе не завтра проганяю, просто наступну неділю відпочинеш дома і все.

Я невпевнено дивилась на неї, потім на документ, і вагалась. Можливо мені і справді потрібен відпочинок, я і забула коли відпочивала і робила те що хотіла, це дуже гарний шанс. Зазвичай взяти відпустку літом майже неможливо, тому що майже всі бажають взяти її на цей період, а тут така вдача. І я вирішила все таки погодитись, я з цього нічого не втрачу.

– Добре. – Коли я сказала це начальниця трішки здивувалась, по ній було видно що вона була готова вмовляти мене ще.

Взяла ручку, підписала документ і віддала їй.

– Ось і добре, на наступній неділі відпочинь, а потім з новими силами за роботу. Якраз вся робота повернеться в звичне русло, а не як зараз. – Сказала вона, я встала щоб піти на вихід, але вона добавила. – Я надіюсь на це.

Я вирішила її втішити, їй зараз теж важко розбирати зараз весь той безлад.

– Я думаю все скоро буде ще краще, у вас добре виходить.

– Дякую. – Вона відповіла мені, після цього я вийшла з її кабінету і пішла продовжувати свою роботу.

Ціла неділя вихідних, що мені робити, навіть не знаю, зазвичай працюю і все. Мені здається це набридне в той же день, треба якийсь план зробити чи що. А то буду просто сидіти і нічого не робити. Більше буде можливості в спортзал сходити, ну і не цілими днями там же сидіти, Ліза та Софі працюють, тому побачити їх можливо тільки ввечері, та ще вони будуть втомлені.

Можливо щось зміниться і я не буду перейматися через це. Хоча хто його знає.

Вдома було тихо та порожньо, Макса не було і добре, не буде мене діставати. Добре хоч сьогодні не прийшов до мене на роботу. Він нього один головний біль.

Приготувавши собі їжу, я пішла наповнити собі ванну, мені хочеться сьогодні розслабитися, а тепла вода, вино, серіал та піна заспокоює. Поки наповнювалась ванна з водою я повечеряла і налила собі вина в келих. Коли роздяглася інстинктивно закрила двері ванної кімнати на замок, я більше не відчувала себе в безпеці. Від того що я усвідомила це, стало якось сумно.

Ну і добре, зате Макс сюди більше не зможе вдертися.

Через деякий час двері у ванну кімнату хтось почав смикати, це був напевно Макс, так як у мене йшов серіал я не почула як він повернувся в квартиру.

Він смикнув ще декілька разів двері, а потім припинив.

Що, з першого разу не зрозуміло?

Після цього я не змогла розслабитися, полежавши в воді хвилин п’ять вирішила вилізати.

Коли я вийшла Макс сидів за комп’ютером, я замотала волосся в рушник, налила собі ще вина і зробила маску для обличчя та дивилась серіал далі лежачи на ліжку. Додивившись серію я зняла маску та пішла сушити волосся.

І тут коли вже закінчувала в дверях я побачила Максима.

– Тань. – Він жалібно визирав з дверей і дивився на мене.

– Що? – відповіла я не відволікаючись від дзеркала.

– На цих вихідних, на два дні я їду гуляти з друзями.– Він зробив паузу. – Ти не проти?

– Ні, а чому ти в мене питаєш. Зазвичай ти робив що хотів і мене ставив перед фактом тільки в останню мить.

– Ну, я думав.

– Що? – я перебила його.

– Що ти досі злишся і не відпустиш мене.

Від таких слів моє обличчя скривилося, і з питанням я подивилась на нього.

Тебе це колись хвилювало?

– Ну добре, я хотів запитати тебе спочатку не хочеш чи ти зі мною, однак я згадав що ти не полюбляєш на такі вечірки ходити. – Він ще ховався за дверима.

Нащо він так робить?

– Та пам’ятаю я що говорила. – Я закотила очі.

– Ну тоді побачимося аж в понеділок. – Невпевнено промовив він.

– Ти що зараз їдеш?

– Ні, в п’ятницю ввечері, а в понеділок зранку буду вдома.

– Добре, хоч сказав де ти будеш. – Я незадовільно глянула на нього.

– Ти про що? – не розуміючи запитав Макс.

– Нічого. – Я знову повернулася до дзеркала розчісуючи волосся.

Ти диви, вирішив мені розповісти де він шляється. Що це на нього найшло?

Поки я стояла і думала він нарешті вийшов і залишив мене наодинці.

Значить його не буде цілих два вихідних, можу робити що завгодно. Тільки робити нічого й не хочеться.

Коли закінчила сушити волосся я вийшла та лягла на ліжко.

Подивлюся ще одну серію і спати, хоч серіал цікавий, але не хочу дивитися все відразу, а то буду як Ліза виглядати, як того ранку коли ми ходили слідкувати за Максом. Вона виглядала просто жахливо.

І тут неочікувано мені прийшло повідомлення, цікаво хто в такий час мені пише, узявши телефон з тумби поруч з ліжком побачила що це був Рома.

– Спиш?

– Ні, серіал дивлюся.

– Про що думаєш?

– Як провести ці вихідні.

– А як хотіла би?

– Ці вихідні я буду одна.

– Чому, одна.

– Мій хлопець буде бозна де, а подруги зайняті своїми справами, я буду одна тому й не знаю що робити. Зазвичай я не була одна.

– У тебе немає зовсім ніяких планів?

– Так.

– Тоді можемо провести вихідний разом. Якщо ти не проти?

– Можна, тільки у мене немає великого бажання якоюсь фізичною активністю займатись.

– Хм… Тоді можемо у мене вдома подивитися якийсь фільм зі смаколиками.

Я не відповіла на повідомлення, а роздумувала чи погодитися мені на це, Рома відправив мені фото на якому був проектор і напис:

– Буде як в кіно,різницю не побачиш.

– Ого, круто. Я згодна.

– Тоді десь після обіду зустрінемося.

– Так.

– Лягай спати.

– Коли серіал додивлюся.

– Завтра будеш жаліти про це.

– Нііі.

– Ну я вже спати, на добраніч.

– І тобі теж.

Відповіла і продовжила додивлятися серіал. Поки дивилася не помітила як заснула, а зранку мене розбудив будильник.

До вихідних залишалося ще декілька днів, вони проходили як зазвичай, нового нічого не відбувалося, ранок, робота, обід, кава з Ромою, робота, вечір, Макс дома, знову готувати йому їжу, а ще у мене з’явилося таке відчуття ніби я повинна його розважати. Він дуже відрізнявся від звичайного себе і це мене більше напружувало.

Нарешті настав вечір п’ятниці, я сиділа на кухні поки Макс збирався на вечірку в кімнаті, два дні тиші. Він зайшов на останок на кухню та поцілував мене в скроню.

– Я пішов, буду писати. – Сказав він, прямуючи на вихід.

Я мовчазливо пішла за ним, навіщо він каже що напише, якщо навіть не згадає про мене. Поки він перевіряв речі та відкривав двері, я просто стояла і спостерігала за ним.

А що я можу сказати?

І мені треба щось говорити, мені просто набридло це робити.

Навіщо знову прикидатися що ми кохаємо один одного і зустрічаємося, якщо це з самого початку не було так.

Макс вийшов мовчки та закрив вхідні двері, про це свідчив звук в замковій щілині. В середині мене пройшлося якесь полегшення, і постоявши ще трохи біля дверей я пішла в спальню спати. Сьогодні на роботі був важкий день, я дуже втомилась, у мене не було сил ні на що. Тому відразу вирішила піти спати, бо завтра йду дивитися фільм з Ромою, тому мені точно треба відпочити.

Прокинувшись я думала що досі ранок, але поглянувши на час жахнулась, була вже одинадцята година.

Я забула поставити будильника. Знову впала в ліжко, роздумувала як так можна спати. Хоча я проспала, часу було вдосталь, тому я нікуди не поспішаючи почала збиратися на зустріч з Ромою. У мене не було сильного бажання щось робити з макіяжем чи з зачіскою, все одно ми будемо відпочивати дивлячись фільм. Навіщо все це робити.

На диво я встигла ще поїсти перед тим як вийти. Тому я була в хорошому настрої, виспалась та ще поїла, ще й не морочила голову зі своїм зовнішнім виглядом, чудово.

Ідеальний день! Що може бути краще.

Ми домовились зустрітися в парку біля наших домівок, коли я наближалася до місця зустрічі з Ромою, його ще не було, невже я прийшла раніше часу.

Коли я переходила дорогою до парку побачила Рому який біг з іншого боку, мені здалося що він думав що запізнився. Він стояв шукаючи мене, було так смішно за цим спостерігати тому що він не бачив мене. Я нарешті підійшла до нього і привіталася, він здригнувся.

Все таки він мене не бачив.

– Вибач, я запізнився, забув будильник поставити.

– Я теж проспала, заспокойся.

– Але я не встиг купити щось під фільм. – Він зробив нещасне лице.

– Тоді можемо разом сходити. – Я почала йти в сторону магазинів. – Ходімо?

Його лице швидко змінилося з сумного на веселе, колись я зрозумію що він відчуває.

В магазині ми були на диво довго, ніяк не могли щось вибрати, але в останній момент Рома просто взяв все і кинув у візок і те що треба і те що ні та поїхав до каси, я намагалась його зупинити і все таки переконати взяти щось одне. Це було марно. Ми купили дуже багато зайвого. І навіть він не дав мені допомогти йому це нести, тільки но він бачив що я хочу відібрати щось так він починав від мене тікати.

Його дім і справді був недалеко від мого. Рома жив на третьому поверсі. Він відкрив двері своєї квартири і впустив мене.

– Заходь, будь як дома.

Подякувала та зайшла всередину, ця квартира була дуже простора.

– Скільки тут кімнат? – запитала роздивляючись навкруги.

– Три.

– Ого, навіщо стільки? – здивувалась я. – Ти не один живеш?

– Один.

– Так навіщо така велика квартира? – запитала стоячи в коридорі.

– Люблю коли багато простору, тоді відчуваю себе вільним а не замкненим в будівлі. – Він йшов до кухні та поніс туди пакети з їжею. – А що не так з великими квартирами? – Крикнув він звідти. І я вирішила приєднатися до нього.

– Ну зазвичай почуваєш себе самотньо в такому великому просторі.

– Ну, в мене значить навпаки.

Я допомогла йому розібрати пакети, поки готувала смаколики до перегляду фільму він пішов в іншу кімнату щось зробити, я так до кінця не зрозуміла що саме. Потім він знову приєднався до мене, ми взяли все і пішли в іншу кімнату, це була велика кімната з диваном та столиком під їжу. Поки я зручно вмостилася на диван, Рома закрив вікна і в кімнаті стало темно як вночі, потім він почав включати проектор. Коли увімкнув то сів поруч зі мною і заговорив:

– Так що будемо дивитися? – він показував фільми на вибір в планшеті. – Минулого разу я вкрав тебе з фільму, тому обираєш ти.

Я полистала перелік і вибрала комедію, нещодавно я бачила її трейлер і мені дуже хотілося подивитися цей фільм.

– Цей. – Вказуючи пальцем в екран.

– Добре, зараз включаю. – Він встав та пішов до ноутбука все увімкнути.

Ми сіли поближче разом одночасно. Фільм був дуже кумедним, в деякі моменти ми сміялися як ненормальні. А в один момент коли там був напружений момент Рома мене налякав, тому попкорн полетів на нього, в цей момент я розгубилась, а він сміявся.

– Це був класний фільм. – Він лежачи на дивані подивився на мене – Ще хочеш?

– Ще один фільм, навіть не знаю.

– Можемо пограти разом в щось. – Сказав він, а я сиділа і думала про це – Можемо випити, у мене є вино.

– Я тільки за.

Все одно мені не треба повертатися додому, а що робити там одною я не знала, чому б не побути тут довше.

Відкоркувавши вино, ми налили його в звичайні чашки так як келихів в нього не було.

– Чому в тебе немає келихів для вина?

– Навіщо, я з пляшки зазвичай п’ю. – Він необережно махнув рукою зачепивши пляшку так, що вона майже не впала. – З чашки зручніше.– Він підхопив пляшку рукою і подивився на мене поки говорив це.

– А з келиха гарніше.

Не відриваючи погляд він щось про бурмотів собі під носа:

– Ти що мене копіюєш? – я легко штовхнула його рукою.

– Ні, ходімо грати. – Він закинув одну руку на моє плече і ми пішли до зали. – Одну хвилинку я зараз дістану контролер, треба буде пошукати якісь парні ігри. Не знаю чи є вони в мене.

– Зазвичай один граєш? – запитала я.

Рома сконцентровано шукав, тому можливо не почув мене, коли знайшов то впав біля мене і дав мені один із них.

– Ні разу не грала в таке.

– Я навчу. – Він включав приставку і не відволікався від екрану. – Не знаю що обрати, це?

Я поглянула на екран, для мене вони були однакові. Напевно я дуже довго сиділа мовчки тому що Рома приблизився до мене і почав говорити не відриваючись від екрану, однак я туди не дивилась, тоді мій погляд був сконцентрований на ньому.

– Дивись, ця гра полягає в тому щоб добігти до кінця, але ми не граємо в команді просто разом. – Він говорив, а потім все таки відволікся від екрану та поглянув на мене. – Ти не дивишся?

– Так. – Відповіла я, він взяв одну свою руку і повернув мою голову в бік екрана і продовжив говорити.

– А ця грається тільки разом, ми один від одного залежим.

Ми сиділи майже в обіймах, він спеціально поклав свою голову мені на плече щоб я змогла дивитися тільки вперед. Він був так близько. Рома відволікав собою із-за цього я була в своїх думках і майже не чула що він там говорив далі. Наступне що я почула це було:

– Так яка? – він захопливо запитав у мене.

– Друга. – Я сказала навіть не роздумуючи тому що майже і не чула що він говорить, та мені було і все одно в яку грати гру.

– Добре вмикаю. – Він так і обіймав мене не даючи мені поворухнутись.

– Тільки мені трішки не комфортно буде грати. – Тільки я це сказала як Рома ніби усвідомив що ми знаходились занадто близько і відсунувся від мене. Здавалося він сам не зрозумів як так приблизився до мене. Хоча я була зовсім не проти.

Нарешті ми почали грати, однак мені на мить здалося що кімната наповнилась якоюсь ніяковістю. І це бентежило мене.

Але чим більше ми грали тим швидше вона пройшла, у мене виходило не досить вправно, тому інколи він мені допомагав показуючи на моїх руках як треба робити. В грі був дивний момент де треба було скинути іграшкового медведя з гори іграшок, але це більше походило на сумісне вбивство, тому що іграшка була жива, а ми від неї позбавлялися.

– Все, тепер ми офіційно співучасники вбивства. – Сміючись сказала я. – Тепер будемо тільки разом.

– А я не проти, труп то поважна причина, а раптом ти мене здаси, нікому не можна довіряти. – Відповів він.

Заспокоївшись ми продовжили грати і в процесі гри він мене запитав:

– Чому ти не носиш те намисто яке я подарував? Воно ж сподобалось тобі.

– Я його сховала від Макса.

– Це хлопця твого так зовуть? – запитав Рома.

Я підтверджуючи кивнула головою і продовжила:

– Не хочу щоб він бачив його. – Сказавши це я далі сиділа і дивилась в екран, а Рома повернув голову та дивився на мене, тільки він хотів щось сказати як я продовжила. – Він тільки мій, не хочу його ні з ким ділити.

– Ти про намисто, чи про мене?

Від такого неочікуваного запитання я зупинилася грати і вже дивилась на нього, я не знала що відповісти, різні думки літали в мене в голові, однак щось сказати в мене не виходило.

– Як би я хотів що б ти говорила про що думаєш. – Він пронизливо дивився на мене не відриваючи погляду.

– У мене багато думок.

– Я би хотів почути їх всі.

Я сумно відвела погляд і дивилась в нікуди.

– Всі значить… – Сказала та роздумувала з чого почати. – Мій хлопець мені зраджує з самого початку наших відносин і я хотіла б знати чи було щось правдою із всіх його слів.

Рома закляк, він не знав що говорити, на його обличчя читався жах.

– А я досі як дура не можу закінчити ці відносини, хоча мене нічого вже не тримає. Я дивна, так?

– Ні. – Він хотів додати ще щось, але я не дала йому продовжити.

– І ще у мене на наступній неділі відпустка, не знаю що робити, а ще думаю про те чому ти так солодко пахнеш?

Я знов повернулась до нього, між нами повисла тиша.

– А ти що думаєш?

– Про те що я хочу бути твоїм.

Ця фраза була остання, і вона зупинила весь мій потік думок що був у моїй голові. І натомість щоб думати на цей раз я діяла.

Мені набридло чекати.

Я приблизилась до нього, рукою зіштовхнувши все що лежало між нами. Він ні приблизився ні не відхилився, Рома ніби чекав моїх дій. Ми були декілька сантиметрів одне від одного, між нами стерлись всі маски і ніби я дивилась на того Рому якого зустріла вперше: без емоційного, самотнього, звичайного і водночас такого дивного. Це вабило мене до нього ще більше.

– Можливо я знала з самого початку, що це станеться. – Сказавши це я не дала можливості промовити йому більше ні одного слова.

Нарешті я поцілувала його.

Все що нас тримало до останнього, щоб не зійти з розуму один від одного, зникло, Рома відповів на поцілунок, а з кожною секундою я розчинялася в цьому поцілунку. На смак він був як самий солодкий десерт який я куштувала.

До біса солодко.

Його руки зірвалися і почали вивчати мене ніжно і невимушено. Ми не могли від’єднатися один від одного, ми намагалися, але нас затягувало ще далі в цю прірву. Ми перервали поцілунок тільки на секунду бо кисню в легенях не вистачало. Тільки я хотіла продовжити, як він зупинив мене, по ньому було видно що він тримається з останніх сил.

– Тань, ти не повинна. – Почав він важко дихаючи. – Ти просто хочеш помститися своєму хлопцю за зраду тому і дієш так. – Рома тримав мене за плечі і дивився, ніби благав зупинитися, з останніх сил що в нього були.

Чому?

– Це не так. – Мені знову стало боляче. – Я хочу це зробити. І на цьому тижні я хочу все з ним закінчити.

– Ти це робиш тому що хочеш мене?

– Так! – закричала я. – А на що мені це робити? Мені все одно на Макса, хай робить що хоче зі своєю клятою брехнею.

– Вибач, просто я тримаюсь із останніх сил, ще трішки і мій мозок не зможе себе контролювати, ти не уявляєш як я хочу тебе. Дивитися на тебе з кожним разом стає складніше. І стримувати себе теж.

– Так не стримуй, я хочу побачити твої почуття.

Після моїх слів він накрив мої вуста своїми, а мій мозок ніби перестав думати, я знову поринула в цю насолоду, на секунду ми відсторонилися щоб набрати повітря і він прошептав мені в уста.

– Ти така солодка чому я так хочу тебе з’їсти.

Він повільно перемістився з моїх вуст, почав цілувати шию, ключиці, він насолоджувався кожним сантиметром моєї шкіри вдихаючи мене. Я провела рукою по його волоссю і далі до шиї, після цього він підняв голову і знизу дивився на мене, в його очах виднілося бажання та насолода, було відчуття що він їв мене тільки своїми очима.

Я пройшлася доріжкою із поцілунків у нього на шиї і не втримавшись легко його вкусила, і в цей момент я почула легкий стогін. І як тільки я відсторонилась, його губи знову поцілували мене. Рома почав підніматися не відриваючись від мене, взявши мене на руки поніс до своєї кімнати. Коли він доніс мене до ліжка то ніжно та обережно опустив мене.

Стоячи наді мною він одним рухом зняв з себе майку яка була на ньому. Я сиділа на ліжку а він опустився переді мною і почав тепер цілувати мене з кінчиків пальців ніг піднімаючись вище і вище. Поки він підіймався поцілунками до мене, я зняла свою футболку і тепер теж була на половину без одягу. Рома дістався до мого пупка і зупинився, дивлячись на мене хитрою посмішкою. Але я нічого не відповіла і спостерігала за ним.

Він язиком провів до моїх грудей та зупинився вдихаючи мій запах. Рома різко перемістився до мого обличчя і пронизливо мовчки дивився на мене.

– Ти точно цього хочеш?

– Так. – Відповіла я. – Ще трохи і я зійду з розуму.

Після моїх слів він поцілував мене знову, але швидко перейшов до інших частин мого тіла, Рома спускався донизу і дібравшись до моїх шортів зупинився. Я хотіла поглянути чому він зупинився, однак він не дав мені це зробити, схопивши їх зубами він стягнув їх з мене. Це ще більше розпалювало моє бажання. Але Рома був неквапливим, ніби кожною секундою насолоджувався цим моментом, а я із-за цієї повільності сходила з розуму.

Своїм язиком він провів по моєму стегну і до самого лона. З мене вирвався стогін, я відчувала як він посміхнувся і неочікувано та ніжно вкусив мене там.

– Я стримуюсь з останніх сил щоб тебе не з’їсти.

Він спустився між моїх ніг і почав пестити мій клітор своїм язиком, ніжно покусуючи його. З кожним його рухом я ніби танула від нього, з кожною секундою я наближалась до оргазму, але в останній момент він зупинився. І я простогнала:

– Ніііі…

Рома у відповідь тільки посміхався не відводячи погляду від моїх очей і знову приблизився до мого обличчя. Заглушивши мій стон своїми губами.

Мені набридло просто лежати і получати насолоду, мої руки почали блукати по його об’ємному тілі, кігтями я провела по його спині і різко схопила його за стегна притягуючи їх до себе, від цього я знову почула його прекрасний стогін.

Рома перемістився до моїх грудей.

– У тебе є презерватив?

– Звісно.– Відповів він не відриваючись від мого соска. – А ти кудись поспішаєш? – запитав він проводячи своїм язиком по моїх грудях. Тільки я хотіла відповісти на питання як його пальці ввійшли у мене, і замість відповіді з мене вийшов лише стогін.

Як це в нього виходить що я говорити навіть не можу, а тільки видаю звуки задоволення.

Здалося він помітив що я знову почала думати і за секунди його пальці звільнили мене від думок і залишилася тільки насолода. І знову він зупинився майже на межі мого задоволення ніби дратував мене. Він приблизився своїми вустами до мого вуха і прошепотів:

– Твої думки тебе не врятують.

– Нащо вони мені якщо всі мої думки зайняті тобою.

Мені набридло знаходитися знизу і в цей момент я скинула його з мене, скориставшись  розгубленістю сіла на нього. Я приблизилась до Роминих вуст, він очікував що я поцілую, але в останній момент я перемістилась на його шию, я відчувала як він бажав цього поцілунку. Покривавши всю його шию поцілунками, руками я пестила його член. Я проводила язиком, ніби смакуючи його і дражнила, від чого в нього лице божеволіло. Покусуючи Рому за шию я промовила:

– Так ми продовжимо, чи просто з’їмо один одного до цього.

Він розплився в самодовільний усмішці, встав та одягнув презерватив. І знову запитав в мене

– Ти точно хочеш продовжити?

– Так.

Він сидів переді мною, я відштовхнула його рукою і Рома впав на ліжко, а я сіла поверх нього, Я взяла його великий член та сіла повільно на нього. Рома тримався з останніх сил щоб не взяти все в свої руки, і покірно лежав під мною. Я навмисно не прискорювалася, змушуючи його божеволіти від цього.

Але він довго не витримав, Рома різко піднявся поцілувавши мене, притримуючи мене за спину щоб я не впала, і почав рухатися в мені в своєму темпі. Я обвила його руками намагаючись утриматись. Він різко зупинився і поклав мене на ліжко не виходячи з мене, його лице було не емоційне, але очі горіли від насолоди. Нам не були потрібні слова. Ми дивились один на одного важко дихаючи. Це довго не протривало, не пройшло і хвилини як ми знову злилися в поцілунку, коли він почав рухатися в мені, мої стегна інстинктивно рухалися в такт з його. Насолоджуючись кожним рухом в мені, з кожним поштовхом я ніби танула в ньому, і нарешті оргазм пройшовся по всьому моєму тілу божевільною хвилею, і в цей момент його губи накрили мої, від неочікуваності я відчула ніби розчиняюсь у всьому цьому, я інстинктивно вигнулася, Рома підхопив мене та знову підняв, і нарешті відділився від мене важко дихаючи.

Рома вийшов з мене зняв презерватив і ліг поруч зі мною. Якийсь час ми просто мовчки лежали дивлячись один на одного, але його руки ні на секунду не полишали мене.

– Переїдеш до мене? – запитав він проводячи рукою по моєму обличчю.

– Так відразу? – з подивом відповіла, я не очікувала від нього таких питань.

– Чому б ні, все одно ти на наступному тижні розірвеш свої стосунки, тобі буде треба шукати новий дім. А так я допоможу тобі і тут недалеко, тобі не треба буде звикати до нового місця.

– Я про це ще не думала.

– Я думав що ти любиш все планувати наперед, невже все не так. – Рома взяв мою руку і поцілував зап’ястя.

– В останній час із-за когось я взагалі не планую. – Підозріло подивилась на нього.

Він розсміявся від моїх слів та притиснув мене до себе.

– Добре, якщо тобі потрібна буде допомога відразу говори. Я прийму будь–яке твоє рішення.

– Мені напевно буде краще якийсь час побути одною, але це не значить що я не хочу бачити тебе.

Рома мовчки поцілував мене в скроню.

– Ну що, в душ? – весело запитала я.

– Мені піти з тобою? – з хитрою посмішкою запитав він.

– Ні, я знаю чим це закінчиться.

– От так і знаєш. – Розсміявся він. – Ходімо я тобі рушник дам і покажу що і як працює.

Він взяв мене за руку та повів у ванну кімнату, чому я не здивувалась, вона теж була велетенською. В ній відразу був і душ і окремо ванна. Поки я все роздивлялася Рома діставав рушник. Віддавши його мені показав що де знаходиться і пішов.

Чому мені так спокійно з ним, навіть не хочеться зачинятися на замок.

Невже я ще можу комусь довіритись.

З цією думкою я прийняла швиденько душ. Коли вийшла то зрозуміла що у мене немає змінного одягу. Тому закутавшись в рушнику вийшла з ванної кімнати. Коли в спальній Рома побачив мене він почав ритися в шафі і дістав якусь футболку.

Коли я одягнула її вона на мені була я сукня.

– Ти така мила в ній, вона тепер мені й не потрібна. – Він поцілувавши мене теж пішов до ванної кімнати.

Я лягла на ліжко чекаючи його. Я майже заснула чекаючи, але коли він повернувся знову почав мене цілувати всюди.

Як від цього не прокинутись.

Ще деякий час ми лежали та говорили на різні теми поки нарешті не заснули в обіймах.

Зранку коли прокинулась то Рома ще спав, я хотіла підвестися, як його руки обхопили мене і притиснули до нього.

– Ти не спиш? – запитала в нього.

– Ні, давай полежимо ще. – Пробурмотів він. – Тільки ранок.

– Ні, треба вставати. – Я почала звільнятися, але було марно, Рома притиснув мене ще щільніше.

– Не хочу.

– Ну добре тільки трішки.

Він задоволено посміхнувся та поринув своїм обличчям в моє волосся. В таких теплих і ніжних обіймах я знову майже не заснула. Тільки но я засипала як він почав обсипати поцілунками лоскочачи мене. Я не стримуючи сміху засміялась. Він зупинився і подивився мені в очі запитуючи:

– Що будеш зранку, – він зробив паузу. – Каву? Чай? Щось їсти приготувати?

– Я зранку не їм.

– Буду знати, – він посміхнувся, – ходімо на кухню.

Мені не хотілося виходити із його обіймів він був таким теплим та м’яким. Коли він піднявся то я незадовільно надула губи та промичала. Він з посмішкою подивився на мене і знову потягнувся в обійми, а натомість щоб обійняти він мене підняв.

– Ходімо. – Держачи він поцілував мене і пішов зі мною до кухні.

Так як у спальній кімнаті занавіски були закриті ми не знали яка погода була на вулиці, вже на кухні з вікна було видно що на вулиці ливень. Рома посадив мене на диван, з учора в залі був безлад все розкидано і нічого не прибрано.

– Так що будемо пити?

Трохи подумавши я обійняла Рому і сказала:

– Хочу гарячий чай.

– Солодкий?

– Обов’язково. – Відповіла я поцілувавши його.

Він пішов до кухні, а я продовжила сидіти в залі, роздивляючись весь той безлад я вирішила його прибрати бо він мене дратував. Коли я закінчила прибирати його взяла все сміття та понесла до смітника на кухню. Рома стояв і досі робив чай, побачивши що я зі сміттям то відірвався від того що робив і забрав у мене з рук все та не залишив мені жодної справи.

– Ти не повинна, я би все сам зробив.

– Та мені не важко, і цей безлад в деякому сенсі зробила я, чому б і не прибрати. – сказавши це я сіла за стіл дивлячись на нього.

– Ну добре. – Рома розвернувся взяти чашки з чаєм та поставив їх на стіл. – Приємного, я все додав на свій смак, сподіваюся тобі сподобається.

Він сів поруч зі мною не відриваючи погляду, а я дивилась у вікно.

– Поки я дійду по такій погоді то не тільки промокну, а ще замерзну, у мене тільки легкий одяг в якому прийшла.

– Так залишайся. – Сказав Рома, а я подивилась на нього знову.

– Хотілося, але треба йти.

Він рукою поправив моє волосся щоб воно не падало на лице і продовжив:

– Можу тебе провести.

– Я думаю не треба.

– Як скажеш. – Він сумно подивися на мене.

Щоб хоч трішки змінити його вираз обличчя я ніжно його поцілувала, однак це ніжно дуже швидко переросло в значно більше. Коли ми нарешті зупинились то Рома дивився на мене хитрим задовільним поглядом.

– Ти з самого початку це планував.

– Ні. – Він безсоромно тягнувся до мене знову.

На цей раз я перехитрила його і неочікувано для нього поцілувала замість губ його в носа. Рома розсміявся і почав мене лоскотати із-за чого ми майже не перекинули чашки з чаєм, навіть так він був по всьому столі і ми заспокоїлись щоб його витерти.

Трішки пізніше я почала шукати свій одяг в якому прийшла щоб збиратися йти назад. Відчуваю себе ніби я вдома, мені не хотілося звідси йти, ще на вулиці було холодно. Тільки я переодягнулася у всій одяг як із дверей виринув Рома з криком:

– Я знайшов парасольку!

Він підійшов і віддав мені її, потів серйозно подивися на мене і продовжив:

– Ти так і справді замерзнеш, почекай. – Рома відкрив свою шафу і дістав звідти кофту. Простягнувши її мені сказав. – На, одягай, так буде краще.

Коли я її приміряла то була схожа на дитину яка одягнула речі батьків, вона була дуже велика на мене. Рома підійшов та застебнув її на мені.

– Отак точно не замерзнеш. – Радісно промовив він.

Ми пішли до виходу.

Поки я взувалась Рома стояв поруч, тільки но я закінчила як він мене обійняв.

– Тобі точно треба йти?

– Так, я й так відклала багато справ на потім, треба зібрати речі, знайти куди переїхати, і ще багато чого. – Ми стояли обійнявшись, коли відсторонились я продовжила. – Можеш допомогти мені перевезти речі? Якщо хочеш?

– Так, ти тільки подзвони і скажи куди і коли під’їхати. Я згадала що в мене є запасний ключ від тієї квартири, і почала шукати його в сумці, а Рома незрозуміло дивився на мене.

– Ось. – Я дістала ключи з сумки і протягнула Ромі. – Це запасний ключ з тієї квартири, було б зручно на всяк випадок дати тобі щоб ти зміг зайти допомогти мені.

Він поцілував мене, взяв ключи з моєї руки і промовив:

– От як тебе відпустити? – він дивився мені в очі і тримав одною рукою за обличчя. – Це взагалі можливо?

Я розсміялась і подарувала на прощання йому поцілунок, звільнившись від нього нарешті пішла. Це було важко. Якщо би він обіймав мене трішки довше я б не змогла піти звідси.

Спустившись до низу відкрила двері під’їзду, як мені перехотілося кудись йти, там була злива.

Що це за погода така?

Добре хоч вітру сильного не має.

Я відкрила парасольку та швидко як могла пішла до квартири. Я не маю уявлення куди мені переїхати, Макс прийде тільки завтра. Сьогодні я не зможу йому щось сказати, бо зазвичай він не бере трубку якщо їде кудись зі своїми друзями.

А речі куди скласти, у мене тільки одна валіза не думаю що все туди поміститься. Треба буде подзвонити Лізі, можливо вона дозволить перший час пожити в неї поки я не знайду нову квартиру, щоб переїхати. Зараз взагалі швидко не знайдеш щось.

За своїми думками я не помітила як дійшла, квартира зустріла мене тишею і холодом. Я не відчуваю себе тут як вдома.

Можливо раніше теж почувала себе так, тільки цього не помічала.

Я перевдягнулась у щось тепліше, щоб не замерзнути.

Що мені сказати Максу, чи треба йому щось говорити? Може просто сказати: “ Просто давай закінчимо наші стосунки.” Ні, він відразу почне розповідати як мене любить і питати причини, чому, і буде мене утримувати біля себе. А що якщо сказати що я бачила що він мені зраджує і я не буду терпіти цього. Можливо це буде один із кращих варіантів.

Хоча я не краще, теж йому зрадила.

Можливо було треба поговорити з ним раніше, але я це не зробила і вже пізно про це перейматися.

Тільки коли я залишилась одна я зрозуміла, що я почуваю себе винною за те що зробила. Так дивно, чому деякі люди не відчувають своєї провини роблячи це, от такий приклад як Макс, а я навпаки.

Як це взагалі працює.

Я нічого поганого не зробила, все давно було вже скінчено, однак я про це не сказала Максу от і почуваю себе гірше нікуди.

Ніби це я зраджувала весь цей час а не він.

Зібравшись з силами я подзвонила Лізі. Вона не взяла трубку, ну и добре, потім перезвонить. І чим вона займається у вихідний в обід, що телефон не чує.

Я пішла собі щось приготувати, і нарешті мені передзвонила Ліза.

– Ало, ти дзвонила? – запитала вона.

– Так, хотіла з тобою поговорити, на рахунок переїзду.

–  А про що там говорити? – вона що знущається з мене.

– Можу я тебе деякий час пожити, поки не знайду нову квартиру

– Ааа, ти нарешті з’їжджаєш від отого Макса, ну так, не дуже добре жити з тою людиною з якою вже немає ніяких зв’язків.

– Так, і про це я теж хотіла поговорити.

– Ні, тільки не кажи що ти ще не порвала з ним.

– Так.

З того боку почувся крик, у мене аж вухо від нього заклало. Коли вона трішки заспокоїлась то продовжила говорити, однак значно гучніше.

– Ти знущаєшся, я думала вже це давно відбулося, чому досі ви разом.

– Так вийшло, не було значної нагоди йому сказати.

– А зараз от вона з’явилась? І яка ж.

– Я переспала з Ромою.

Повисла тиша на одну секунду я подумала що зв’язок обірвався та поглянула на екран телефону, однак виклик був ще активним, я хотіла щось ще сказати як почула крик змішаний з нецензурною лексикою з трубки. Потім нарешті вона заговорила нормально.

– Як це сталося, а? От тільки не говори що це була випадковість, ти не хотіла і так далі. – В цей момент я перебила її.

– Ну то довга історія, і не це не випадковість це я перша почала. – Спокійно промовила я.

– Бог ти мій! – прокричала вона в трубку – Що в тебе за санта–барбара відбувається там. Ти повинна мені все розповісти і все в деталях, зрозуміла.

– Здається, ми відійшли від мого питання?

– Так на що тобі до мене переїжджати, їдь до Роми, ну це якщо він не проти.

– Він то не проти, навіть пропонував сам, але я не хочу. Я тільки но закінчу ці стосунки, я поки не готова знову до них.

– Тоді на що ти заварила все це? Боже, у мене за тебе мозок вибухне.

– Ліз. – Незадовільно я зупинила її. Вона може так весь час говорити, так і не відповівши на питання.

– Переїжджай звісно, я не проти. Тільки коли ти переїжджати будеш?

– Не знаю, але точно не сьогодні, Макс приїде тільки завтра вранці, з ним треба ще поговорити, ще зібрати речі і так далі.

– Це виходить аж на наступних вихідних.

– Та ні, я можу в будній день, мене нова начальниця змусила взяти відпустку, тому я вільна цю неділю.

– Так, тоді це зручно.– Повисла тиша, ніби Ліза про щось думала. – Шкода в тебе немає мого ключа, так би в любий час приїхала з речами, а так прийдеться чекати вечора. Ну добре, щось вирішимо. Тільки не тягни з Максом, кидай його чим швидше тим краще.

– Так, я тебе почула. – Я закотила очі.

– Все, Тань, мені пора бігти. – Після цього вона кинула слухавку.

Ніби це так легко зробити.

Після цієї розмови у мене не було більше бажання щось їсти. Хоча я насипала собі в тарілку, однак сиділа та просто водила вилкою по їжі не з’ївши ні шматочка. Може хоч каву поп’ю. Тільки я встала її готувати як почула звук відкриття дверей.

Дивно, Макс повинен тільки завтра повернутися. Не закінчивши свої справи я пішла подивитися хто ж прийшов. Це був Макс, він різко скинув з себе кросівки. Виглядав наче годину був під зливою, від нього віяло злістю та незадоволенням.

От і добре, раніше скажу і все швидше закінчиться.

– Привіт, чому ти так рано? Повинен же був тільки завтра повернутися. – Я підійшла до нього запитуючи.

Але він проігнорував мене ні сказавши мені і слова, майже не відштовхнув мене та пройшов повз і зайшов до ванної кімнати грюкнувши дверима.

Що з ним не так?

Ну і добре, раз він себе так поводить просто проігнорую його і піду потихеньку збирати речі. Спробую з ним увечері сьогодні поговорити.

Коли я зайшла до спальні на ліжку лежала Ромина кофта. Спочатку я злякалась і хотіла прибрати її, однак заспокоївшись я залишила її там. Помітить, вся розмова пройде ще швидше, то на краще. Не хотілося щоб мене назвав винною та зрадницею, хоча все це почав він і я не повинна себе так почувати.

Із заду я почула як він увійшов у кімнату, тільки я повернулася до нього та хотіла щось сказати як він пролетів до свого комп’ютера і сказав:

– Я зайнятий. Потім. Так, я раніше прийшов. – Він сів та повернув до мене голову і незадоволено запитав. – Все?

Я не розуміла що відбувається і вирішила просто вийти з кімнати.

Що там таке сталося, що він такий агресивний?

Може одна із дівок кинула його.

Від цієї думки мені стало смішно, і я пішла на кухню доробляти свою каву яку залишила стояти на столі.

Я сіла за стіл п’ючи свою солодку молочну каву, роздумуючи як я буду це говорити. Може треба почекати коли він заспокоїться, бо мені стає лячно від нього. Після таких думок, по моїй шкірі пройшли мурахи. Можливо я дарма відмовилась залишитися у Роми. У мене виникає відчуття тривоги, мені не хочеться тут залишатися.

Ні, я не буду чекати, бо це затягнеться ще надовго і викличе ще більше непорозумінь, все стане тільки заплутаніше.

І тільки но я про це подумала, як різко на кухню зайшов Макс. Я обережно поглянула на нього, він почав ритися на кухні в пошуках їжі, я мовчки спостерігала за ним. Макс взяв їжу та сів за стіл поруч зі мною. Нарешті я набралась хоробрості перервати тишу:

– Макс я хочу с тобою серйозно поговорити. – Невпевнено промовила і після цього відпила трішки кави щоб заспокоїтись.

– А, про це, – промовив він, – я теж про це хотів поговорити.

Про що він хотів поговорити, з кожним разом я не розумію його ще більше.

– Не розумію про що ти? Я хотіла тобі сказати про… – Тільки я хотіла закінчити як він перебив мене.

– Так, знаю мої друзі ще ті… Вони мене вирішили підставити. Ти уявляєш?

Я дивилась на нього взагалі не розуміючи про що він.

Що там взагалі сталося?

– Так, але я хотіла сказати інше. – Знову почала я, але він мене не слухав, і продовжував щось розповідати те що мені було незрозуміло, обзиваючи своїх друзів знову і знову. Ні почати розповідати історію спочатку, так треба одні обривки фраз, які навіть логічно не зіставиш між собою. Та ще він мене не чув та не звертав увагу що по мені видно, що це мені не цікаво. Ні, треба продовжити.

На що я стараюсь, все ж марно.

Я продовжила мовчки сидіти далі слухати його маячню, як все погано і який він невинний ангел в цій всій ситуації.

– От скажи, – продовжував він, – чому вони так зі мною, та ще не повірили мені, почали гнати на мене ніби я переспав з дівчиною друга, і це було не раз. Таку маячню говорили.

Я незадоволено підняла брову.

І не тільки з нею наскільки я знаю.

– Я їм кажу, що у мене є дівчина, навіщо це мені. – Говорив він далі не зупиняючись, розмахуючи рукою. – Ніби це вона сказала і вони ось так і повірили її брехні. – Я хотіла щось сказати, однак він знову не дав мені це зробити. – Тань, от скажи мені що це за друзі такі?

Як я можу сказати щось, якщо не знаю ні одного з них.

Він то спитав у мене, однак відповіді не дочекався і продовжив далі. Тепер я вже його не слухала, все одно, одне і теж повторюється по колу. Я просто сиділа дивилась на нього, іноді мені здавалося що він говорить сам з собою, а я так сиджу для фону.

І скільки мені ще чекати коли він зупиниться і я зможу вставити хоч слово. З кожною хвилиною, мені це набридало більше і більше. Таке відчуття ніби я винна в тому що він з усіма спить.

Мені що, потрібно було повідок тобі купити з ошийником «у нього є дівчина», я краще собаку придбаю, вона хоча б буде слухати мене.

Нарешті він закінчив свою історію. І я знову намагалась поговорити з ним:

– Макс, послухай мене, я хочу тобі дещо сказати. – Знову я почала говорити те саме.

– Так так, зараз. – Сказав він і вийшов з кімнати. А я як дурепа залишилась сидіти на кухні навіть не встигнувши щось сказати ще.

Він знущається з мене.

Чому я повинна за ним бігати? Може досить, він мене навіть не слухає. Оця гра в ігнорування може довго тривати. Я не хочу чекати ще, мені це набридло. Я ще попробую з ним поговорити, однак якщо це буде як зараз, я просто заберу речі і поїду до Лізи.

Це егоїстично і не правильно, але у мене немає вибору.

Нарешті вийшовши із своїх думок, я пішла ходити по кімнатах шукаючи свої речі, на диво в мене їх дуже багато. Я навіть не знаю куди їх покласти. Деякі з них непотрібні, можна залишити тут або викинути.

Поки я ходила по кімнатах та угруповувала всі речі Макс сидів за комп’ютером не звернувши на мене увагу, ні разу за весь вечір. Як можна себе так поводити. Коли я наткнулась на його ноутбук який він мені ніби віддав, все таки вирішила підійти до нього ще раз.

– Макс. – Він нічого не відповів і сидів не відволікаючись від екрану. – Макс ти мене чуєш взагалі?

– Так, тільки я трішки занятий.

Ага, грою яку можливо зупинити.

– Повторюю ще раз, нам треба поговорити серйозно. – Я зробила паузу, ніякої відповіді не послідувало. – Це стосується наших стосунків. – Він знову мовчав, і я продовжила. – Нащо я це говорю, тобі ж все одно.

– Ага. – Відповів він досі дивлячись в екран комп’ютера.

Навіщо я життя собі ускладнюю, намагаюсь щось зробити, сказати, поговорити, а у відповідь получаю тільки «ага», це просто прекрасна відповідь на всі запитання наших стосунків. Я просто вже втомилась від всього цього, мені треба позбутися цих стосунків раз і назавжди, просто відпустити їх разом з цими негативними емоціями.

Просто забути і все.

Я увібрала в себе побільше повітря і спокійно промовила:

– Нам треба закінчити наші стосунки із сьогоднішнього дня.

– Ага. – Відповів він.

Він мене навіть не слухав, на що я сподівалась, ну і добре, я завтра піду куплю коробки і зберуся, до вечора мене тут не буде.

Я сподіваюсь на це.

Треба попередити про це Лізу, що вже завтра я буду в неї.

Я вийшла з кімнати та набрала номер Лізи. Я слухала гудки достатньо довго, потім вона взяла трубку і я відразу заговорила:

– Ліз я завтра ввечері переїду з речами до тебе. Мені все це так набридло…– Не встигла я продовжити як мене перебив голос із слухавки, і це точно була не Ліза.

– Оуу, у мене вже нове ім’я?

Поглянувши в телефон щоб зрозуміти кому я подзвонила, прочитала ім’я контакта, там було написано Рома. Я замріялась і переплутала номери.

– Вибач, я переплутала номер.

– Та нічого, я би продовжив розмову якщо ти не проти, вона досить таки цікава.

– Що в ній такого цікавого?

– Ти завтра вже переїжджаєш, так швидко, а мені що не хотіла говорити.

– Ні, я просто…

– Ти там впорядку? – його голос здавався стривоженим.

– Ні все добре, просто дуже багато справ одночасно, я дуже втомилась і все.

– В скільки до тебе завтра під’їхати, я допоможу перенести речи.

Я стояла роздумуючи.

– Відповідь ні, мене не влаштує. Ти не будеш все це одна тягати.

– Та я просто думала про час.

– А, ну то я просто попередив. – Після його слів, я уявила який він має вигляд зараз, тому і розсміялась.

– Завтра десь о шостій годині вечора буду їхати, Ліза вже буде повинна бути вдома.

– От і добре, я прийду трішки раніше. У тебе багато речей?

– Так, я ще завтра буду виходити по коробки, бо їх нікуди покласти.

– Невже їх так багато?

– Та ні. – Не впевнено відповіла я.

– Можна запитати?

– Так.

– А з них буде можливо побудувати будинок? – після його слів мій сміх уже неможливо було зупинити.

– Не настільки.

– На жаль, це було б круто.

– Напевно. – Трішки заспокоївшись я продовжила. – Добре я вже піду відпочивати.

– Тоді до завтра. – Весело відповів він.

– Так, до завтра.

І після цього я поклала трубку, як було можливо таке придумати, на моєму обличчі досі була посмішка. І з таким добрим настроєм я склала свою єдину валізу, яка в мене була, туди помістилося не так багато. Нарешті пішла спати очікуючи наступний день.

Це буде самий прекрасний день у моєму житті, за останній рік.

Прокинувшись зранку в доброму настрої я зрозуміла що Макса немає вдома, ну і добре, так швидко і без проблем покину це місце. Переодягнувшись в зручний одяг та зав’язавши хвіст я пішла до найближчої пошти щоб придбати там декілька коробок, повернувшись назад почала нарешті все збирати.

Сподіваюсь що все влізе в п’ять великих коробок. А то це буде таке собі, знову кудись йти, та ще це перевозити.

Жах просто.

Почала з найважчого, книги, потім зібрала свою електроніку з проводами, і все, одна коробка повна. Невже було треба брати більше? В другу пішла купа одягу та взуття, зверху трішки ще помістилася доглядова косметика. Дійшла до третьої і зрозуміла що я переборщила, у мене не так багато речей як я уявляла. Я знову пройшла по квартирі перевіряючи чи не забула я якійсь речі. Третя коробка заповнилася, але не до кінця, все таки я взяла декілька зайвих коробок.

Поки я все зібрала то трішки втомилася, тому вирішила відпочити попивши чаю. Поки я відпочивала то почула як повернувся Макс. Може він нарешті щось помітить, чи почує мене. Я сиділа далі відпочиваючи. Поглянувши на час я впевнилась що встигаю, і у мене є ще декілька годин щоб ще раз все перевірити.

Коли я закінчила то пішла до зали де стояли мої речі, біля коробок стояв Макс і не розумів що робиться.

– Це що таке? – закричав він.

– А що, не видно, мої речі. – Спокійно відповіла на його питання.

– Чому вони в коробках? – він досі продовжував говорити на високих тонах.

– Тому що я з’їжджаю.

– Ти що збожеволіла? Куди? – Макс глибоко вдихнув і продовжив. – Ти моя дівчина і нікуди не поїдеш.

– А ти це не вирішуєш. Більше.

– Ти про це нічого не говорила.

– Говорила.

– Коли, чорт забирай!? – він ногою пнув одну із коробок.

– Вчора ввечері, ти не пам’ятаєш?

– Ти мені вчора нічого не говорила.

– Те що ти не чув, то твої проблеми.

– Ти нікуди не поїдеш, тому що… – Я перебила його.

– Ти більше не мій хлопець. – Після моїх слів він закляк від подиву, а я продовжила. – Я вчора весь вечір хотіла з тобою поговорити, а ти мене не слухав. Навіть коли я сказала що ми розходимся, ти сказав тільки ага і все. Я не думала що ти глухий.

– Давай заспокоїмося і поговоримо!

Кому треба заспокоїтись так це тобі, у мене від крику вуха вже болять.

Я мовчки дивилась на нього чекаючи що він скаже далі.

– Все ж було добре, я люблю тебе. – Він думав далі що ще сказати. – Я тобі не так багато уваги приділяв чи що, тільки скажи буде більше.

– Ні, нічого не треба, давай просто розійдемося спокійно і все, я не хочу ніякої сварки. – Тільки хотіла продовжити як мене перебили.

Це починає набридати.

– Ти навіть не говорила зі мною про це.

– Говорила, просто хтось мене як завжди не чув.

– Невже я такий поганий, чи що? Я все роблю для тебе, чому ти так зі мною?

У мене вже немає сил це вислуховувати, тому я підійшла до однієї із коробок і почала клеїти її скотчем, а Макс продовжив кричати далі.

– Це все твоя Ліза, так! Вона підговорила тебе на це? – я далі мовчки слухала його, – Досить вже їх запаковувати, ти нікуди не йдеш.

В цей момент він вихопив скотч з моїх рук і відкинув його, тільки я потягнулася за ним знову як Макс схопив мене за руку і силою підняв та відкинув на диван.

– Що ти робиш? – я спантеличено запитала в нього лежачи на дивані.

– Чому ти не відповідаєш на мої питання?

– Тому що втомилась, от і все. Я більше тебе не кохаю, я не хочу залишатися тут, а ще ти майже не чуєш мене. Чому до цього тобі було плювати на мене, а тут неочікувано ти згадав про мене. – Я майже не перейшла на крик.

– Ти про те побачення, так я вибачився за нього. Чи ти про те що я не допомагаю тобі по хатніх справах, так це обов’язки жінки. Ти повинна це робити. – Він нагло продовжував говорити цю нісенітницю.

– Ні, не повинна я тобі нічого, я теж працюю і теж втомлююсь, а не просто сиджу вдома.

– Тоді це те побачення. Така дрібниця? Ти знущаєшся?

– Ти мені зраджуєш і зраджував з самого клятого початку! – Я це просто прокричала з усіх сил. Не знаю чому, може я боялася що він знову мене перерве чи не почує, однак ці слова вилетіли з мене з непритаманним для мене криком.

– Що за маячня, хто тобі це сказав?

– Не треба брехати знову. Я все бачила на свої очі.

– І де ти мене бачила?

Він ще має нахабство відпиратися, в нього є хоч краплинка совісті?

– Це не важливо, у тебе крім мене ще є декілька дівок, навіщо я тобі, от іди до них, вони з радістю тебе приймуть, навіщо я тобі.

– Заспокойся, я можу все пояснити. – Макс почав говорити спокійніше.

Що зараз він мене буде заспокоювати, не треба мені тих брехливих пояснень. Я вже наслухалась їх вдосталь.

– Ти сама винна. – Почав він.

А це вже цікаво?

–Ти сама не спала зі мною коли я хотів. – Я перебила його.

– З самого початку?

– Давай заспокоїшся і поговоримо, домовимося і все буде добре. – Макс продовжував говорити.

Чому він починає це знов?

– Ні, я не хочу нічого слухати більше. – Я встала і підійшла взяти скотч.

– Я перестану це робити. – Він встав перед мною і не давав мені пройти щоб упакувати інші коробки з речами.

– Я сказала ні!

Ця розмова ніколи не закінчиться.

– Я теж зрадила тобі! – ці слова вилетіли з мене з такою швидкістю що в квартирі запанувала жахлива тиша.

– Що ти зробила? – Макс ні як не міг оговтатись від моїх слів і стояв у ступорі.

– Те що чув, зрадила тобі теж. Я зробила те що і ти зробив, – я приблизилась до нього. – Приємно, так?

Він не очікував від мене таких слів тому не міг зрозуміти що робити, я пройшла повз нього і продовжувала запаковувати речі.

– Ти шуткуєш, адже так?

– Ні. – Впевнено відповіла я.

Коли я нарешті все запакувала то встала, а Макс почав дивно сміятися.

– Ти просто не могла це зробити, ти просто знущаєшся з мене от і все, хочеш щоб мені було боляче.

– Ніби в тебе є серце? – саркастично відповіла.

Його обличчя налилось гнівом, по ньому було видно як він почав усвідомлювати що мої слова не вигадка а правда. З кожним його кроком мені ставало лячно і я почала відходити від нього подалі.

– Ні, ти мені не зрадила. – З кожним кроком що він підходив до мене, мені ставало страшніше.

Мені просто нікуди тікати. Я просто не встигну втекти. Але я промовила це знову:

– Зрадила, так само як ти це зробив. Я не гірша за тебе. – Після моїх слів він схопив мене за волосся і відкинув до стіни. Я вдарилась головою при цьому закричавши що є сили.

Макс досі повільно приближався до мене, його руки були стиснуті в кулаках. З кожним його рухом я готувалась до неминучої болі. Сльози почали текти від відчуття…

І замахуючись на мене він прокричав:

– Ах ти бісова хвойда! – в останній момент я заплющила очі готуватись до неминучого, але нічого не відбулося.

Чому?

Коли я відкрила очі переді мною стояв Рома, я з переляком дивилась на все це.

– А ти чим краще? – спокійно запитав Рома.

– А, так це з тобою вона спала? – уїдливо запитав Макс.

– Це тебе більше не стосується. – Відповівши йому, Рома повернувся до мене і продовжив – Все вже добре, ми йдемо звідси. – Тільки він це промовив як мої сльози почали литися з мене.

Він недоречно посміхнувся намагаючись мене втішити, його лице було трішки понівечене від удару. Макс все таки в нього попав. Рома допоміг мені піднятися, і тримав мене позаду від Макса.

Але Максим на цьому не хотів зупинятися.

– Що, вона тобі сподобалась, трахати було її класно так?

Рома спокійно стояв і дивився на мене не реагувавши на нього.

– Де твої речі?

– Вони в коробках, ще один чемодан, сумка з дрібницями і все. – Я схлипуючи промовила, показуючи пальцем на те де все лежить.

– Йди на вихід я все винесу. Добре? – він взяв мене за плечі і дивився прямо в очі. Я просто задовільно кивнула головою, але мені не хотілося йти і залишити їх наодинці.

Рома пройшов повз Макса який досі був не в собі від злості, взяв сумку та чемодан йшов назад, Макс схопив його за руку і приблизившись до нього агресивно промовив:

– Ну що, як вона тобі, скажи класно, та ще після мене, я її добре об’їздив.

Хоч Ромині емоції ніяк не змінилися, я відчувала як всередині нього палає злість, здавалось він стримувався з останніх сил. Проігнорувавши його він підійшов до мене, посміхнувся і сказав:

– Потримай хвилинку.

Тільки я взяла свою сумку, як Рома розвернувся та спокійно підійшов до Макса, тільки той щось хотів знову щось сказати, як Рома з усієї сили врізав йому по обличчю, та так, що той аж відлетів у другий кут кімнати. На секунду мені здалося що Макс знепритомнів, але ні, він просто не піднімався і дивився на Рому з первинним страхом.

Рома підійшов до нього ближче і промовив:

– Щось ще сказати хочеш? Ні? Ось і добре. – Він присів дивлячись на нього знизу вверх. – Я відвезу Таню, а потім приїду за рештою її речей, краще тобі заспокоїтись. Зрозумів?

Рома піднявся, та взявши валізу підійшов до мене і обійняв мене. Макс нарешті підвівся, тоді Рома повернувся до нього і сказав:

– Не переймайся, ключи в мене є, двері відкривати мені не потрібно. – Потім він поглянув на мене. – Ходімо.

Ми нарешті вийшли звідти. На вулиці Рома підійшов до автомобіля та відкрив багажник, поклавши чемодан він підійшов та відкрив двері автомобіля і посадив мене, нарешті Рома сам сів в машину. Замість того щоб поїхати він повернувся та сказав:

– Як же добре що я вирішив прийти раніше, треба було прийти ще раніше. – Він приблизився і поцілував мене в лоба. – Все вже добре, не бійся, ти в безпеці.

Після цих слів я знову почала плакати, він сумно поглянув на мене та обійняв мене заспокоюючи.

– Не бійся, ти туди не повернешся, ніколи. – Коли я хоч трішки заспокоїлась ми поїхали до Лізи.

Коли ми приїхали, я набрала її номер і попросила відкрити під’їзд, вона явно була спантеличеною і не розуміла що відбувається бо мій голос був заплаканим. Коли ми піднялися до її квартири вона відкрила двері і з подивом закричала.

– О боже, що сталося! Скоріше заходьте, чому ти не подзвонила раніше.

– Я забула. – Заплакано відповіла я.

– А з твоїм обличчям що? – емоційно вона запитала у Роми який стояв позаду мене і тримав валізу в руках. Він просто промовчав на її запитання. – Та заходьте, досить там стояти.

Коли ми нарешті зайшли, неочікувано з іншої кімнати вийшла Софі, вона біла трішки розпатланою та на ній була майка Лізи.

Що вона тут робить?

Ось чому Ліза весь час мовчала.

– Хтось прийшов? – запитала Софі.

Тільки но побачила мене підбігла з переляканим обличчям і продовжила:

– Що сталося? Ви в порядку?

– Так, залишай речі тут, ходімо на кухню.– Сказала Ліза і взявши мене за руку потягнула за собою.

На кухні вона почала заварювати чай поки я сиділа і заспокоювалась, Рома ні на хвилину не відходив від мене. Сівши поруч зі мною він поклав свою руку на мої, які від стресу трішки трусилися. І в той момент я знову поглянула на нього.

– Так що взагалі сталося? – знову запитала Ліза та поставила на стіл чашку гарячого чаю для мене, щоб я хоч трішки заспокоїлась.

– Я порвала з Максом, ось що сталось. – Глибоко вдихнула та взяла в руки теплу чашку щоб зігріти руки які від страху тремтіли і були холодні.

Софі сіла поруч зі мною і з сумом дивлячись на мене поклала на моє плече свою руку.

– Розкажеш як все сталось?

– Якщо вона не хоче то не повинна говорити. – Відразу відповів Рома.

– А це не в тебе запитали. – Незадовільно перебила його Ліза.

– Хай хоча би заспокоїться. – Сказав Рома.

– Я вже спокійна, все добре. Нічого не сталося, точніше, не встигло статися, тому все добре. – Я не витримала і перебила їх всіх, після моїх слів запанувала тиша, а я продовжила, – просто я нормально з ним не поговорила до того як почала збирати речи, так не могла більше чекати, мені просто все набридло. Макс знову мене не слухав, тому на те й вийшло, він прийшов і побачив як я збираю речі і почав себе ненормально вести. – Закінчивши я випила трішки чаю.

– Так що він зробив? – запитала Ліза.

– Увечері я йому сказала що хочу закінчити ці стосунки, але як завжди він мене не слухав. А коли прийшов наступного дня і побачив що я збираюся то нічого не зрозумів. Я спокійно йому все пояснила, однак він мене не слухав і навіть відкинув на диван. – Я випила ще чаю, а всі уважно дивились на мене чекали продовження. – Потім, сказала що я знаю що він мені зраджує, а він почав мене вмовляти. І тоді я не витримала і сказала що теж зрадила йому і він почав агресивно себе поводити, однак Рома встиг вчасно, і захистив мене від нього. Все. Нічого такого.

Ліза повернулася до Роми і запитала:

– Ти хоч йому вмазав?

– Так, – відповів він, – менше чим хотілося, але хоча б щось.

Він знущається, мало, та Макс відлетів, що він зробити з ним хотів? Вбити чи що?

– Так, я поїду інші твої речи заберу, скоро буду. – Рома підвівся і пішов до виходу.

Мені не хотілося щоб він йшов, з ним я себе відчуваю в безпеці.

Я встала та мовчазливо пішла за ним. Рома обійняв і сказав:

– Все буде добре, я не на довго. Ти не помітиш як я буду тут. – Він поглянув мені очі і після поцілунку пішов.

Але мене так і не покидало відчуття страху, однак я боялась не за себе, а за нього.

Я повернулась до дівчат.

– А я говорила що з ним щось не так, і була не просто права, да. – Софі перебила її.

– Та заспокойся, тут людина пережила великий стрес, а ти починаєш. – Ліза незадовільно замовкла та відвернулась, а вона продовжила. – Той ненормальний тебе вдарив? Покажи, треба піти до поліції.

– Ні, все добре, це Ромі дісталося а не мені. – Заспокоювала я їх. – А можу я запитати що ти тут робиш?

Різко кімната наповнила тиша, по поглядам дівчат я зрозуміла що мені ніхто нічого розповідати не збирається. Я хотіла знову щось запитати про них, однак Ліза почала говорити першою.

– А як Рома там опинився, квартира не була зачинена? – Ліза намагалась перевести тему.

– Я дала йому свої запасні ключи трішки раніше, так чому… – Мене знову перебили.

– А, я так зрозуміла ви переспали з Ромою, як так сталося? – запитала Софі.

Вони мені і слова не дають сказати, що це з ними.

– Тільки не кажи що ніби випадковість. – Продовжила за нею Ліза.

– Я взагалі мовчу, може дасте мені слово хоч сказати? – я грюкнула чашкою по столу, чим трішки їх злякала і вони припинили. – Чому ви не хочете мені розповісти чому ви тут разом і чому ти, – я показала пальцем на Софі, – в Лізиній футболці.

– Тань, може пізніше. – Заговорила Ліза, я серйозно подивилась на неї. – Давай трішки пізніше поговоримо про це.

– Так, ми поки не готові розповісти всю історію, не могла б ти почекати ще трішки? – запитала Софі.

– Добре. – Я незадовільно скрестила руки і дивилась на них.

Це ж очевидно, вони зустрічаються, а мені чому не хочуть про це казати.

В цьому немає нічого поганого. Це так засмучує.

– Жахливий день.

– Ага. – Одночасно промовили вони.

Ми сиділи в повній тиші, жахливіше і бути не може, спочатку стрес у вигляді Макса, а тепер тут тиша і дискомфортна обстановка, я сьогодні напевно не зможу заспокоїтися і спокійно заснути. У мене задзвенів телефон, це був Рома, він нарешті привіз мої речі. У мене здалося таке відчуття що пройшла вічність. Поки Ліза не пішла відкривати двері я запитала в неї.

– Ліз, у тебе є аптечка?

– Так, зараз відкрию і принесу. – Вона вийшла з кімнати, але повернулась і хитро продовжила – Хочеш своєму лицарю рану залатати?

– Ліза! – викрикнула я зніяковівши, а вона сміючись пішла.

– Вибач її, вона без цього не може. – Сміючись втішала мене Софі.

– Знаю, але в останній час совісті у неї майже не має. – Я сказала це якомога голосніше щоб це почула і Ліза. А Софі розсміялась ще більше.

Поки ми сиділи з Софі на кухні та пили чай, Ліза показувала Ромі де покласти мої речі, а він слухняно виконував її накази. По іншому це назвати це неможливо, Ліза була як диктатор який волав «не туди», «йди за мною», «ти що не бачиш куди класти?»,  розійшлась не на жарт, її було чути дуже добре, через час мені здалось що там було не три коробки а десять.

Чого вони так довго?

Нарешті вони зайшли на кухню, у Роми було замучене лице, та це й не дивно, Макс, мої речі, я яка потрапила в неприємність, та ще Ліза, яка вирішила познущатися з нього наостанок. Позаду нього стояла Ліза з задоволеною посмішкою.

Бідний Рома.

Він змучено сів поруч зі мною, Ліза поклала аптечку на стіл.

– Не дякуй. – І показово почала виходити з кімнати. – Софі, ти йдеш зі мною.

– Добре. – Вона поглянула на Лізу з неоднозначною посмішкою і пішла за нею.

Ми з Ромою залишились наодинці. Я почала відкривати аптечку і запитала у нього:

– Ти як?

– Це я повинен запитувати.

– Не думаю, це тебе вдарили а не мене, та ще в обличчя.

– Тобі теж дісталося, і що не так з твоєю подружкою, що в неї за диктаторські замашки. – Він обурено дивився на мене, а мене це визивало усмішку.

– Хто її знає. – Я намочила вату. – Давай я оброблю рану.

– Все добре, не треба. – Рома почав відвертатися від мене щоб не дати мені щось зробити.

Я серйозно подивилась на нього запитавши:

– Мені покликати диктатора?

– Ні, не треба, я згоден. – Ми разом розсміялись.

У Роми була розбита губа та трішки подряпана щока. Це кляте гостре кільце Макса, він постійно його носить, тільки я згадала про нього як у мене з’явилося бажання засунути це кільце йому в дупу. Поки я обробляла рану Рома не відривав від мене погляду і не ворушився, ніби боявся мене злякати. Коли я з губи перейшла на щоку він заговорив:

– Ти точно почуваєш себе добре? – сумно запитав Рома.

– Ні, але що я подію. – Мені було важко приховувати що я насправді відчуваю.

– Не зважай на те що він сказав, воно просто хворе на голову.

– Воно? – здивувалась я.

– Так, а як можна назвати людину яка так себе поводить?

– Тварина? – я підняла одну брову запитуючи.

– Ні, за що ти так, тварини милі, не ображай їх.

– Як скажеш. – Сміючись я закінчила. – Сподіваюся синців не буде.

– Точно не хочеш залишитись у мене? – знову він запитав про це.

– Поки що ні, я зараз не готова, мені потрібен час щоб вирішити це все. – Я навіть не закінчила говорити як Рома поцілував мене.

Це було ніжно і не квапливо, здалося що крім нас немає нічого і думки почали заспокоюватись, він зупинив поцілунок і притиснувся до мене своїм лобом, і спокійно дихав із заплющеними очима.

– Все добре, я прийму будь яке твоє рішення, тільки дозволь бути хоча б поруч з тобою. Я готовий чекати скільки ти скажеш.

–Настільки довго? – грайливо запитала я

– Не знущайся з мене. – Він почав лоскотати мене.

Хоч сьогодні був дуже жахливий день, зараз він не здавався таким, на секунду мені захотілося щоб ця мить стала вічністю.

Але цю мить перервала Ліза, яка нахабно зайшла на кухню, з вигуком.

– Ви тут ще довго?

І Рома несподівано притиснув мене до себе.

– Такій пані-тиранці, Таню не віддам. – Він досі тримав мене, моя голова уткнулась в нього і я не могла нічого зрозуміти. – Вона моя.

Ліза на це тільки розсміялась.

– Мене ще ніхто так не називав. А знаєш, мені подобається. – Вона сміялась далі. – Але тобі вже пора йти.

Я зробила миле обличчя, і дивилась на неї.

– Ну добре.

Мені дуже не хотілося прощатися з Ромою, тому я сумно стояла у дверей дивлячись як він збирається виходити. І перед його виходом я ще раз випросила обійми, Ліза тільки закотила очі і прокоментувала:

– Таке відчуття що ти її зараз з’їси.

Нарешті Рома пішов. Я зайшла до Лізи в кімнату, вона була зайнята якимись своїми справами.

– А де Софі? – запитала я і плюхнулась в ліжко.

– А, вона ще раніше пішла. – Не відриваючись від справ відповіла вона.

– Я думала що вона ще тут.

Втомлено лежала на ліжку, у мене не було ні краплинки сил поворухнутись, все моє тіло ніби було заважке за мене. Так дивно, поки я не лягла думала що в мене достатньо сил, але зараз з кожною хвилиною я все сильніше засинала.

Вночі я прокинулась від кошмару, дихаючи від жаху я роздивилась навкруги щоб зрозуміти де я знаходжусь. Ліза спокійно спала поруч, я знову лягла і намагалась заснути, однак все це було марно тому я пішла заварити собі чаю. За вікном ще було темно.

Я справді відчувала себе дуже погано хоча я намагаюсь ігнорувати той факт що щось сталося, відкинувши це в голові як неважливе, але воно мене переслідувало, питання щоб сталося, якщо Рома не встиг. Хоча зараз хвилюватися про це не було сенсу, щось мене все таки напружавало. Я думаю, Макс все так не залишить. Добре що в мене зараз відпустка, і не треба кудись йти.

Це все так складно.

Мені так не хочеться починати зараз нові відносини.

Я просто хочу побути наодинці, мені потрібен час все обдумати і відпочити від усього цього. Трішки посидівши на кухні ще я хотіла змусити піти себе ще поспати, але нащо це, мені нікуди не треба, я можу робити що завгодно.

Я увімкнула серіал і продовжила насолоджуватися ранком, однак інколи мене знову турбували мої думки, кожного разу я просто ігнорувала їх, викидаючи з голови та наповняючи її чимось іншим.

Однак я не зможу робити це вічно.

Колись вони мене переможуть.

Але не зараз!

Поки я продовжувала тікати сама від себе, сходило сонце та наступив ранок. І на кухню сонливо зайшла Ліза, спочатку вона навіть мене не помітила, але коли побачила то здригнулася.

– Нащо так лякати? – вона терла очі щоб нарешті прокинутись. – Чому ти не спиш?

– Не можу заснути, мені все одно на роботу не треба, тому й вирішила не намагатись заснути.

– Я й забула, що в тебе відпустка, а мені потрібно збиратися. – Після того як сказала це вона пішла до ванної кімнати.

Перед виходом Ліза сіла снідати, ми трішки поговорили і вона врешті решт пішла на роботу.

А я вирішила піти поглянути що там з моїми речами, вчора я зовсім забула про них. Відкривши валізу, зрозуміла що я даремно це зробила тому що мені немає сенсу їх викладати, так як тут я ненадовго.

І що мені робити?

Поглянувши на погоду я вирішила прогулятися, можливо хоч так я зрозумію що мені робити. Як зазвичай кажуть провітрити мізки? Чи як?

Поки я гуляла наодинці з своїми думками то не помітила як дійшла до свого офісу, напевно інтуїтивно сюди потягнуло. Я стояла біля кав’ярні в якій мені Рома купував каву на обіді.

А чому цього разу мені не купити йому?

Я зайшла та купила каву для нього і пішла в сторону його роботи. Я точно не знала де саме працює Рома тому просто написала йому повідомлення:

– Вийдеш на перерву?

І стала чекати на нього.

Його довго не було, напевно я даремно прийшла, він напевно зайнятий, а я відволікаю. Тільки я хотіла піти то побачила як Рома вибігає з будівлі. Він нарешті побачив мене і підійшов.

– Все добре? Що ти робиш? Макс тебе діставав? – у нього було перелякане лице, а я тільки розсміялась.

– Ні, все добре, просто подумала що зазвичай ти каву мені приносив, а тепер моя черга. – Я простягнула руку зі стаканом кави йому.

Рома нервово видихнув.

– Що ти там собі напридумував? – з подивом я запитала в нього.

– Багато що, – він нарешті взяв свою каву, – тобі краще не знати. – І нервово відпив свою каву. – Треба відразу все писати, а то так не зрозуміло написала.

– Я нічого такого не написала, а тільки запитала. – З подивом я дивилась на нього.

– Саме так! – сказав він і ми почали сміятися. – Дякую за каву.

– Смачна? – запитала я.

– Не така смачна як ти. – Після його слів я почервоніла, а Рома тільки хитро посміхався.

Стояли ми недовго так як в нього задзвонив телефон, і йому було треба повертатися до роботи. А я продовжила безцільно гуляти далі.

Ближче до вечора я повернулась назад і ліниво чекала на Лізу.

І навіщо мені ці безглузді вихідні, я просто марную час нічого не роблячи і блукаючи всюди безцільно. Краще я б не погоджувалась на це, ото би спокійно собі працювала і в мене не було часу подумати.

Треба шукати квартиру, та кожен раз коли я намагалась взяти телефон і переглянути що взагалі є з квартир у мене закінчувались сили або мене щось відволікало.

Невже у мене буде такий кінець.

Тут я почула як прийшла Ліза, коли вона зайшла в кімнату з подивом закричала.

– Ти що, так весь день пролежала? – тільки я хотіла щось відповісти на це як вона продовжила, – так не піде, піднімай свою дупу і пішли щось готувати їсти. Я знаю тебе, ти в рота нічого не поклала за сьогодні.

– Напевно. – Спокійно відповіла я і продовжила лежати далі.

Я подумала що вона заспокоїлась, однак через деякий час Ліза повернулася і почала стягувати мене з ліжка силою. Коли я впала з ліжка то вимушено пішла за нею.

Вона почала щось готувати.

– Що стоїш, йди допомагай. – Я нехотя послухала її і все таки пішла хоть щось робити. – Не розумію тебе, у тебе відпустка, на вулиці літо, а ти сидиш вдома.

– Я виходила.

– Просто пройтися то не нормально проводити час. Ти як мертвий, коли лежиш та коли на вулиці ходиш. – Вона зупинилась і повернулась до мене. – Все вже добре, чому тобі тільки гірше стає.

На це питання я й сама не знала відповіді, я досі не могла зрозуміти що мене турбує.

– Тань, може ти не будеш це тримати в собі, тобі тільки гірше буде.

На кухні знову повисла тиша.

– Добре. – Продовжила Ліза. – Ти тільки не кажи Софі що я розповіла тобі раніше. – Я з подивом подивилась на неї.

Про що вона взагалі?

– Я так розумію ти вже здогадалась що ми з нею зустрічаємся.

– Так, взагалі це очевидно. – Відповіла нарешті я.

– О, ти вмієш говорити. – Продовжила вона, на це я тільки закотила очі. – Насправді з Софі це була несподівана зустріч. Тоді, коли ми гуляли, вона мені так і не дала свій номер телефону, тому я вже втратила всі надії.

Ліза обережно запалила плиту, і продовжила:

– Не пам’ятаю точно який це був день. Я йшла з чергового побачення, як наткнулась на її пса. ЇЇ поруч з ним не було. Спочатку я звісно вагалась і думала що собаки бувають однакові.

– І що? – перебила я її.

– Все таки підійшла перевірити, це виявився Тедді, і на диво він нормально на мене відреагував, а не як в першу зустріч, обнюхав мене і почав тягнути мене кудись і я вирішила піти за ним. Йшла я достатньо довго, в один момент мені це набридло і я хотіла піти назад, але цей пес не дав мені це зробити. І я просто пішла далі.

– І що далі?

– От подобається тобі перебивати мене, я стараюся всю історію розповісти, а ти… – вона зробила нещасне лице.

– Добре мовчу. – Я зробила жест рукою ніби закрила свій рот на замок.

Ліза заварила нам каву і продовжила знов:

– Коли він мене довів туди куди хотів. Я побачила жахливу картину. Ти ж пам’ятаєш що вона працює вчителем іноземних мов? – я мовчазливо погодилась, – так ось, те що я зрозуміла, це були батьки тих дітей яких вона вчила, вони її оточили навкруги не даючи їй навіть слова сказати і щось волали в її сторону. – Вона зробила паузу. – Я справді не знала чим їй допомогти, я не знала ні що сталося, ні що сказати, навіть як їх заспокоїти. Але коли поглянула на пса який плаксиво дивився на мене і почав скавучати то не зрозуміла як мої ноги понесли мене. Я просто увірвалась в те кубло хворих на голову батьків. – Ліза почала емоційно показувати все це жестами. – Я просто закричала: «Ви що хворі на голову, а ну відійдіть від неї», після цього вони переключилися на мене. Ну а мене таким не налякаєш я там всім розповіла що про них думаю і про їх дітей. І коли вони зрозуміли що зі мною дарма сперечатись нарешті розійшлись. Ти думаєш вона мене за це подякувала?

– Ну напевно. – Невпевнено сказала я .

– Ні, вона мені зарядила ляпас прямо з усієї сили. Отак, – вона показувала, – бам.

– Та за що? – я сиділа шоковано і мені було цікаво що ж відбулося далі.

– Хоч я вибачалась, але вона була ображена і дуже переживала що її звільнять із-за моєї божевільної витівки. Я намагалась її втішити і почала говорити що це її пес винний, так як це він мене сюди привів. Вона різко оговталась від того і почала шукати свого пса, тепер він вже стояв за мною і ховався від неї, а не від мене, і не хотів до неї йти. Було смішно спостерігати за тим що він не хоче до неї йти. Я вирішила їй допомоги, в кінці Тедді дивився на мене як на зрадницю. – Вона сумно видихнула. – Мені здається він тепер досі насторожено до мене відноситься.

– Так а далі що? – захопливо запитала я. Ліза з хитрою посмішкою поглянула на мене, поки ставила їжу на стіл.

– Щоб її заспокоїти та загладити свою провину я запропонувала пригостити її, через мої вмовляння вона погодилась. Спочатку ми пішли в бар, а потім вирішили продовжити у неї вдома, там замовили їжу та купили випивку і продовжили говорити. Після бару я й не помітила як ми зблизились. – Вона почала соромитися. – А потім ми прокинулись в одному ліжку.

– Що? Ти інші факти пропустила! – закричала я.

– Ой, ти не краще, дзвониш і така ало я переспала з Ромою і все, я хоч подробиці розповіла а не відразу.

– А чому ти мені не хотіла розповідати? – з подивом запитала.

– То Софі попросила поки що не розповідати, ти тільки не кажи що я таки розповіла, а то мені знову ляпаса дасть. – Ліза з скривленим лицем розтирала щоку.

Я почала сильно реготати.

– Не смішно, це взагалі боляче.

– Ні, смішно, тобі, і ляпас дали… – Я сміялась далі, – це ж просто фантастика.

Ліза ні як не могла мене заспокоїти і почала мене лоскотати, потім нарешті доїли їжу і пішли відпочивати, ми взяли чіпси в ліжко, лежали дивились серіал. Насолоджуючись відпочинком.

Розповідь Лізи і справді спрацювала, мені стало спокійніше на душі. І в мене прокинулось бажання щось зробити. Мені не хотілося сидіти на місці. Можливо завтра кудись поїду. Я нещодавно читала що відкрився басейн недалеко, можливо туди сходжу.

Чому б ні, все одно інших планів у мене не має.

По середині серіалу Ліза несподівано запитала в мене:

– Це ж виходить ти зараз з Ромою зустрічаєшся? – вона не відірвалась від екрану планшета і далі наминала чіпси.

– Ні. – Після моєї відповіді вона повільно повернулась до мене з незрозумілим обличчям.

– Так, стоп, це як так виходить? – я хотіла сказати, однак Ліза продовжила далі, – він хвилюється за тебе, допомагає тобі, як квочка в’ється навколо тебе, ти з ним спала, але ти з ним не зустрічаєшся.

– Так.

– У мене дуже багато запитань до тебе.

– Ліз не треба, не зараз. – Я намагалась перевести тему.

– А коли? – вона зупинила серіал і продовжила, – Тань це не логічно, навіщо мучити себе, його та всіх інших. – Вона не давала сказати мені і слова, – Ти знову будеш тільки думати, але робити нічого не будеш. Ти тільки час марнувати будеш і все. А час не вічний, може досить думати, треба врешті решт почати робити щоб думки ставали реальністю.

– Ліз. – Я хотіла її заспокоїти, та вона не припиняла.

– Тільки не кажи що це із-за того клятого Макса, ніби ти тепер боїшся і так далі.

– Та це не із-за нього! – у мене увірвався терпець і я викрикнула. Ліза нарешті замовкла. – У мене хоча б може бути час подумати, чи ні?

– Я не розумію як ти можеш не бачити, – продовжувала вона.

– Що!?

– Ви ідеально один одному підходите у мене взагалі з’явилося відчуття що ви обмінюєтесь думками, хоча я разом бачила вас тільки раз. – В цей момент в мене заціпило від її слів, я не могла зрозуміти про що вона говорить а Ліза не зупиняючись продовжила:

– Ой, знаю тебе, твій час на подумати, він затягнеться до року. – Вона недовільно скривилась,

– Добре, вирішу до кінця тижня! – я продовжувала галасувати. – Ти задоволена?

– Так, тільки не забудь Ромі сказати своє рішення, а не тільки в себе в голові його тримати.

– Не забуду. – Перебила я її.

– От не забудь. – Вона огризнулась і ми продовжили дивитись серіал.

Мабуть не дарма Софі вдарила тебе, було за що бити.

Наступного дня я прокинулась пізно, Ліза вже пішла на роботу, а я випивши каву спокійно почала збиратися в басейн.

Я точно не знала чи доберусь до нього, та це краще ніж сидіти тут і плювати в стелю.

Одягнувшись як зручніше і зібравши всі речи на виході із квартири я згадала про намисто , мені дуже хотілося його одягнути, тому я повернулась назад і відкрила коробку з книгами, перевіривши майже все я не знайшла тієї книги де було воно сховане.

Невже я її забула, у квартирі Макса.

Тільки не це.

Я почала себе заспокоювати можливо ця книга лежить на дні тому я її не бачу, я все таки вирішила не діставати всю коробку бо це зайняло б багато часу тому просто трішки засмучено вийшла з квартири.

Спочатку я хотіла визвати таксі, однак я захотіла дійти сама.

Так я не знаю куди їхати і навіть не знаю як туди дістатися.

Інтернет в поміч.

Відкривши мапу на телефоні я пішла до басейну, все було добре поки автобус в якому я їхала не повернув в іншу сторону і мені знову прийшлось шукати дорогу туди. Коли я нарешті туди дісталася то вже була втомлена. Я зробила абонемент, заплатила та пройшла до роздягальні. Після такої дороги буде гріх не поплавати, а то буде виглядати що я даремно сюди йшла.

Цілу годину.

Якщо би я все правильно зробила то це зайняло не більше двадцяти хвилин.

Нарешті одягнувши купальник я попрямувала плавати. На диво було мало людей.

Це добре, випадково в нікого не вріжусь. Поплававши хвилин двадцять я зрозуміла що вода все таки заспокоює, мені не хотілося вилізати звідти.

Це те що потрібно влітку.

Я так захопилась що не помітила часу, я подивилась в панорамне вікно яке було з одного боку басейна і зрозуміла що скоро буде заходити сонце. Тому я швидко вийшла та побігла збиратися додому.

Хоча на вулиці було спекотно, після прохолодної води це не здавалося так погано. Назад теж вирішила їхати самій, цей раз це було швидше чим першого разу. Я не переплутала автобуса тому дісталась швидко, по дорозі зайшла та взяла морозиво і спокійно насолоджувалась заходом сонця. Мені не хотілось нікуди поспішати.

Можливо Ліза все таки права, я просто забагато думаю на рахунок всього цього, може мені краще діяти. Нещодавно і так пройшло багато подій, я що не можу спокійно декілька днів побути в роздумах і все спланувати.

На небі почали з’являтися хмари, вони пливли та ставали з кожною хвилиною більші, а сонце досі освітлювало між ними і це було казково.

Я йшла парком розглядаючи все навкруги в заході сонця. І не помітила як переді мною з’явився Макс.

Що він тут робить?

Виглядало так що він цілеспрямовано чекав мене тут. Коли він мене побачив то почав приближатися до мене. Від страху я заклякла на місці.

Чому навкруги немає людей?

Я не хочу бути з ним наодинці.

Я хотіла побігти, однак ноги мене не слухалися. А Макс с кожним кроком ставав ближче. Коли він майже підійшов в його руках я побачила книгу, точніше мою таємну схованку.

Невже він зрозумів що там є щось всередині і хоче знищити це.

Тільки не це.

Макс підійшов до мене на витягнуту руку до мене, я досі стояла не поворухнувшись.

Це дуже близько.

Я інстинктивно зробила декілька кроків назад.

– Я просто спокійно хочу с тобою поговорити. – Почав він говорити.

– Нам нема про що говорити. – Я грубо відповіла йому.

– Тоді нащо ти залишила книгу?

– Я не залишала її, а забула. Якщо прийшов віддати то віддавай. – Я витягнула руку.

– Поки не поговориш зі мною ти її не отримаєш.

Дідько.

– Говори що хотів і віддавай книгу назад.

– Все що сталося просто помилка.

Що за хрінь він говорить.

– Давай, почнемо все спочатку. Я розумію що я багато що наговорив але… – І в цей момент я перебила його мені набридло це слухати.

– Нізащо, що ти взагалі говориш? – емоційною закричала я. – Що забудемо, ти не тільки мене обізвав та ще вдарити хотів. Я не тещо не хочу про тебе згадувати, я тебе бачити не хочу.

– От знову ти кричиш, дай мені закінчити.

Що я кричу?

Мої залишки спокою і нервів були на межі щоб не зірватися і не почати мене контролювати, однак поки мені вдавалося їх контролювати.

– Я продовжу. – Я мовчазливо стояла і слухала його далі. – Так, я не буду заперечувати тепер що зраджував тобі. Ти теж мені зрадила тому ми квити. – Я здивовано дивилася на нього. – Ми ж кохаємо один одного, чому ми не можемо спробувати ще раз.

– Тому що я не хочу. Що тобі не зрозуміло?

– Чому, я послухаю тебе, буду робити що ти скажеш, буду більше говорити с тобою. – Він зробив паузу. – Я не підніму більше ніколи на тебе руку.

– Та нізащо! – викрикнула я. – Якщо це все то віддавай книгу. – Я намагалась відібрати, але все було марно.

– І чим той придурок кращий за мене? Я теж можу це зробити для тебе.

– Можеш зупинитися нести нісенітницю? – я намагалась поводити себе спокійно.

– Ти думаєш він кращий за мене, ось подивись пройде неділя чи дві і він так само зрадить тебе. – Він почав йти в мій бік приближаючись до мене.

Якого тут немає людей саме зараз.

– Не треба всіх порівнювати з собою.

– Я кажу тобі правду а ти не віриш, відкрий очі і побачиш реальність.

– Це ти заткнися і віддай книгу.

– Чому ти так хочеш її забрати, чому вона така важлива для тебе? Це ж звичайна книга.

– Так, а навіщо вона тобі, діставати та ходити за мною як ненормальний.

– Я просто намагаюсь все повернути бо я тебе кохаю, а ти поводиш себе наче бездушна стерва. Ти взагалі мене кохала? – він почав майже кричати.

– Так, але це було в минулому. Не корчи з себе жертву, це я була той хто кохала і відавала все. Це тобі було все одно.

– Я теж тебе кохав! – він намагався вдавати сльози.

– Так, і одночасно спав с кимось іншим, знову і знову ходив на побачення з іншими замість того щоб це робити зі мною! – я намагалась знову перейти на нормальний тон голосу, однак виходив тільки крик. – Все, давай закінчимо цю розмову.

– Ні, не закінчимо поки я не скажу. – Заволав Макс.

Я знову намагалась вирвати з нього книгу, однак не виходило, я занадто повільна.

– Що він робить що не можу я, скажи що і я це зроблю.

В цей момент почав крапати дощ, а Макс досі ні як не міг замовкнути і відстати від мене.

– Так, я зрозумів. – Він хитро подивився на мене. – Він трахаеться краще так.

– А якщо навіть так, яка тобі зараз взагалі різниця? – після моїх слів він схопив мене за руку і почав мене кудись волокти.

– Відпусти, що ти робиш, ти що збожеволів.

– Я тобі покажу що таке задоволення. – Макс так сильно здавив моє зап’ястя що в мене почала пульсувати рука від болю.

Він знов хоче мене зґвалтувати.

Та нізащо!

З усієї сили я вкусила його щоб хоча б вивільнитися із його хватки. І вкусила настільки добре що він заволав і відкинув мене в інший бік. Я скориставшись його розгубленістю і побігла не від нього а навпаки.

Що я взагалі роблю?

З усієї сили я штовхнула його і він впав на землю, а книга відлетіла вбік і злістю почав кричати на мене:

– Ти що хвора, чому ти не хочеш бути зі мною, а обираєш того придурка.

– Знаєш, порівняно з тобою він кращий придурок чим ти.

– Він тебе не кохає.

– Мені все одно що ти говориш, тому що я кохаю його. – Ці слова вилетіли з мене з такою неочікуваністю що я сама не зрозуміла спочатку що я сказала.

Ніби до мене нарешті дійшло, те що сказала Ліза, те що я раніше не помічала і намагалсь ігнорувати, ось що намагались сказати мені думки, а я їх не слухала.

Поки я була розгублена Макс знову підвівся і спробував мене схопити, але я встигла не попастися йому. Підхопивши книгу я намагалась тримати дистанцію від нього подалі. Навіть якщо побіжу він впіймає мене, я не так добре бігаю, а ще за сьогодні я втомилась. Тому тікати не варіант. Але що мені зробити щоб він від мене відстав?

– Йди геть від мене! – закричала я на Макса.

– Не збираюся я віддавати тебе тому придурку тому що ти моя!

Як мене бісить його самовпевненість, коли він нарешті зрозуміє, що я відчуваю до нього тільки відразу.

– Розмріявся! – викрикнула показавши йому середній палець.

– Я не перестану намагатися тому що ти моя і я не дам тобі спокійно зустрічатися з ним.

Макс підходив до мене ближче і ближче, ще трохи і він схопить мене і я більше не зможу втекти.

– Ти будеш моєю. – Сказавши це він потягнувся схопити.

Мрій далі.

Не знаю, чи то страх керує мною чи злість, я несвідомо зробила крок вперед з усієї силою замахуючись книгою. Макс не очікував що я буду ближче і промахнувся, а я ні.

Я влучила книгою прямо по його голові. Я замахнулась ще раз, цей раз він відійшов, однак я влучила прямо в носа і зламала його. Макс впав на землю, в нього потекла кров із носа.

Він виглядав налякано, це напевно вперше йому врізала дівчина. В мені було дуже багато злості, я дуже хотіла знову вдарити його, однак розуміла що мені потрібно не втрачати можливості втекти.

Я важко дихаючи закричала що є сили:

– Тільки спробуй знову прийти до мене, я піду в поліцію і тоді так просто це не обійдеться. – Я хотіла зупинитись на цьому, але не змогла. – І так, я зустрічаюся з Ромою, і мені все одно що думаєш ти або хтось інший. Тому що я кохаю його, а не тебе.

Після цих слів я побігла що є сили подалі від Макса, я не знала куди біжу, я просто хотіла бути в безпеці. Я бігла поки не зрозуміла що за мною ніхто не біжить і Максим вже дуже далеко.

Я зупинилась щоб трішки перевести дихання. Нарешті я від нього відірвалась, не думаю що він пішов за мною і було вже темно, тому що сонце майже зайшло і йшов дощ.

І що тепер мені робити?

Я мокра, налякана, та зла як чорт. Але нарешті.

Нарешті.

Я все вирішила, всі мої думки перестали тривожити мене, я зрозуміла що я відчуваю і що я хочу.

Я хочу бути поруч з Ромою.

Можливо, колись я пошкодую про це, але я не провидець щоб знати наперед і я не хочу чекати. Мені до біса набридло чекати миті чи часу або чогось іншого.

Я хочу щоб Рома теж знав про це.

Прямо зараз.

У мене промайнуло відчуття що я зійшла з розуму, однак я не хотіла зупинятися.

Тільки не зараз, я багато чого пройшла і мені набридло страдати, я нарешті хочу бути щасливою. І хай інші вважають мене божевільною. Мені все одно.

Я почала дивитися навкруги щоб зрозуміти де я зараз знаходжусь, це було недалеко від того де живе Рома. Десять хвилин йти до нього.

Але для мене занадто довго, я з останніх сил почала бігти, місцями зупиняючись щоб перевести дух, і продовжувала бігти знову.

Неочікувано у мене задзвонив телефон, це була Ліза я взяла трубку:

– Де тебе носить, ти час бачила, на вулиці дощ.

– Так.

– Що так, ти де, що в тебе з голосом?

– Я біжу до Роми додому.

– Що, навіщо?

– Щоб все йому сказати, все що хочу.

– Мені здається ти зрозуміла мене дуже буквально.

– Ні, на це є інша причина, я зламала ніс Максу. Все, давай, я занята, потім.

І скинула слухавку, Ліза щось намагалась говорити чи кричати, однак зараз мені було все одно, я була майже у цілі.

Я це скажу.

Нарешті добігши до його квартири я піднялася на потрібний поверх і навіть не перевела дух почала нажимати за дзвоник знову і знову.

Будь ласка будь дома.

І ось двері відкрив Рома.

Його очі швидко зі спокою стали до біса здивовані.

– Що ти тут робиш? Боже, ти повністю промокла, ану швидко заходь. – Він почав заводити мене в квартиру.

– Я прийшла сюди бо хотіла тобі щось сказати. – Я казала і ніяк не могла віддихатися.

– О боже, в тебе кров. – Перелякано він почав шукати ще сліди крові.

– То не моя, то Макса, але не зараз, я хочу…

– Що, де він? Я… – в цей момент я перебила його.

– Заспокойся, я вже провчила його цією книгою. – Я підняла книжку вище яка була в мене в руках що йому показати. – Зламала йому носа.

– О боже! – від здивування він застиг.

– Так, – я почала сміятися, – але я хочу нарешті сказати чому я тут, не перебивай мене. – Я схопила його за обличчя і промовила. – Я кохаю тебе. І так, я хочу переїхати до тебе.

Тільки я промовила останнє слово як Рома поцілував мене.

Він був теплий, солодкий, ніжний. Все було ідеально, саме в ньому. Чому я не зрозуміла це раніше.

– Я тебе теж кохаю. – Він дивився прямо мені в очі не відриваючись.

– А, точно. – Я різко згадала про намисто і підняла книгу яка впала на підлогу. – Зараз. – Рома дивився і не міг зрозуміти що я роблю. Я звідти дістала намисто і показала йому. – Я знайшла його знов. Він почав сміятися з мене.

Я виглядала досить дивно, мокра і стомлена, а в очах горіла радість, та ще радісно посміхалась тримаючи намисто яке подарував мені Рома.

– Давай одягну. – Сказав він. Я повернулася, і нарешті Рома одягнув його на мене.

І неочікувано Рома підійняв мене, від того я заверещала.

– Звикай. – Я незадовільно надула губи. – Ну що в ванну? – запитав він.

– Навіщо?

– Щоб не захворіла.

Я знову поцілувала його і коли я відсторонилась від його губ він промовив.

– Ласкаво просимо додому. Тепер це і твій дім також.