5

* Scanners — Sick Love

Сашко був ласий на складні стосунки. Він прив’язувався до людей миттєво, завжди міг знайти в будь-яких помиях щось хороше і закохувався в це так сильно, що почуття його поневоляли. Його кохання ЗАВЖДИ було хворе і токсичне, а вибір — невдалий, бо він у принципі не вмів вибирати. Якщо провести аналогію з їжею, то життя Сані було подібно до затяжного харчового розладу.

Він вживав, не перебираючи, навіть не принюхуючись. Їв-їв-їв, розмазуючи майонез по обличчю та футболці, запихуючи в себе їжу руками, заштовхуючи пальцями в глотку глибше, забувши про правила пристойності та столові прилади. Він не звертав уваги на запах тухлятини, на покриті пухнастою пліснявою макарони в соусі, що прокис, і на купу опоришів у м’ясі. Він не знав міри, ніби бездонна бочка заповнював порожнечу всередині, доки до горла не підступали блювотні позиви.

Йому робили боляче, він — теж, і стосунки, варто лише переступити через букетно-цукерковий період, плавно перетікали в телешоу «Сдохни чи помри». Ендорфін перекривав голос здорового глузду і кохання втрачало обриси прекрасного, спотворюючи сам зміст, що в нього зазвичай вкладали.

Спостерігаючи кілька років за тим, як Мітяєв морально розкладається, Влад вже й не сподівався побачити проблиск розуму в погляді друга. Але час минав, і навіть у непробивних ідіотів може з’явитися шанс на порятунок. Сашко мінявся, і відносини зі Стасом, хоч і виглядали з боку максимально токсичними, насправді вже були прогресом. Мітяєв так і залишився м’яким, податливим у багатьох аспектах, але почуття перестали бути несвідомими. Говорячи простою мовою: Мітяєв, сидячи перед тарілкою їжі, тепер бачив різницю між гнилим яблуком і свіжим. Розуміючи, до якої розрухи веде неправильний вибір, Сашко усвідомив: не треба сприймати як даність те, що перше попадеться на очі. Варіантів багато, і необов’язково обирати одразу, на іспиті завжди можна почеркати олівцем, приміряти різні розвитки подій та вибрати в результаті свою суб’єктивно правильну відповідь. Головне — не розчинятися, не відключати критичне мислення.

Звичайно, в очах Жукова Саня все ще залишався людиною нестабільною. Важко звикнути до чогось нового, коли кілька років поспіль спостерігав ту саму, не надто приємну картину. Важко визнати, що людям властиво рости, що Мітяєв теж може набути стрижня і впевнено стояти на ногах.

— Не влазь, — попередив Мітяєв. До університету залишалося кілька сотень метрів, і Саня проводив другу останній інструктаж перед важким навчальним днем. — Я не хочу тебе вплутувати в цей цирк, і так вхопиш за дружбу зі мною.

— І мовчки дивитись, як тебе з лайном змішують? — Жуков хмикнув, відштовхуючи якесь сміття ногою убік. Мітяєв сьогодні був максимально зібраним, практично повна протилежність повсякденному розгильдяйству. Підготувавши себе до гіршого, він напружено дивився вперед, стиснувши зуби так, що проступали жовна. — Ні.

— Так, брате, — хлопець наполегливо стояв на своєму. — Почнеш впрягатися — сприймуть як виклик, а я не збираюся щось з’ясовувати та воювати. Це в принципі не їхня справа і не тема для дискусії.

— Але привід тобі набити морду.

— А ти, мабуть, хочеш надати їм привід набити морду ще й тобі, — до урни полетів цигарковий бичок, Сашко зашарив по кишенях у пошуках нової дози нікотину. — Ну влізеш у бійку, що це змінить? Мене все одно відпиздять, і якщо це питання вирішене, то я буду радий хоча б мінімізувати втрати.

— Ну ти й терпило, — очкарика неймовірно дратувало те, що друг так спокійно на все реагував, запалене почуття справедливості божеволіло від того, яка дикість відбувалася прямо у Влада на очах.

Це здавалося настільки неправильним — насильство породжене вибором, що відрізняється від твого.

Сашко не набив собі свастику на лобі, не ґвалтував дітей і не вбивав цуценят голими руками. Він був чесним, правильним до скрипу зубів, добрим хлопцем. Він поступався жінкам і дітям місце в громадському транспорті, купував у бабусі на зупинці букети з польових квітів, а здійснюючи погані вчинки, мучив себе тижнями, щиро жалкуючи.

Але вдома за зачиненими дверима він трахав хлопців, а не дівчат, і за це заслужив сьорбнути лайна за повною програмою. Яка ж нісенітниця.

— Я не кажу, що смирно лежатиму, поки мені відбиватимуть нирки. Але якщо мене до випуску називатимуть підором і плюватимуть у спину, я не сильно засмутюся, — Сашко хоч і намагався говорити впевнено, нервозність все одно підступала до горла, через що серце шалено билося. — Втручайся тільки якщо вони зайдуть далеко, помирати все-таки я поки не планував.

До аудиторії хлопці йшли в тиші, і хоч шепіт за спинами ставав дедалі голоснішим у міру того, як вони просувалися вглиб університету, Мітяєв залишався спокійним.

«Якщо переживу цей день, нап’юся в такі слини, що мене тиждень із собаками по всій області шукатимуть», — хлопець видихнув і відчинив двері до кабінету, з кам’яним обличчям проходячи до свого місця.

На кілька секунд у приміщенні немов утворився вакуум, непроникна, густа тиша.

— О, підор, — кинув один із хлопців, який уособлював усе те, що для Сані було абсолютним тригером із часів шкільної лави. Такий собі збиральний образ гопника, майже карикатурний.

Сашко, граючи в містера незворушність, дістав з рюкзака зошит та ручку. І м’яз не здригнувся.

— Чого мовчиш, га? — Паша — стереотипний стереотип підійшов до Сані ближче. Сашко ніколи в ієрархію їхньої групи вникати не намагався, дотримуючись нейтралітету, але зараз дійшов висновку: саме цей гопник не надто приємної зовнішності був місцевим «голосом народу». Ну, чи просто найголосистішим. — Спермою вуха залило чи просто сказати нічого?

Тяжка долоня грубо штовхнула маківку Сашка вниз і зафіксувала, вчепившись у волосся пальцями-сосисками.

Влад стиснув кулаки, готуючись вибивати всі дурість з одногрупника.

Мітяєв торкнувся чолом парти і на мить заплющив очі, рахуючи до п’яти про себе.

— Тобі нічого, — Сашко вхопився за зап’ястя чужої руки і спробував віддерти її від себе. Паша чинив опір, стискаючи пальці міцніше, але й Мітяєв не збирався здаватися: продовжував тягнути, відчуваючи, як на потилицю обрушуються сотні голок — скальп розлучатися з черепом не мав жодного бажання.

Усі завмерли, з цікавістю спостерігаючи за протистоянням. Раніше ніхто з однокурсників не спостерігав у Саші жодних проявів сили. Хоч він і був хлопцем міцним візуально, але м’який, придуркуватий характер згладжував це, у результаті він був для оточуючих слабаком за визначенням. Але чи це було так насправді?

— Їбати, народе, ви чуєте, яке воно горде? — Пашу ситуація забавляла, він навмисне голову Мітяєва підняв, а потім знову опустив, тільки тепер уже з силою впечатавши обличчя в стільницю.

— Ти охуїв? — Влад схопився на ноги.

— Я бачу, тебе дуже непокоїть моя особа. Слухай, ти, якщо що, не соромся, камінг-аут — це круто, — Сашко нарешті віддер руку від свого волосся і встав зі стільця, порівнявшись з гопником. Насправді Паша не був таким вже великим хлопцем. Нижче Сані сантиметрів на п’ять, більш кремезний і, відверто, перебував не в такій уже добрій формі, хоч і міг задавити масою.

— Що ти сказав? — Паші не подобалося, що на нього дивляться згори донизу, а тому спробував Мітяєва посадити на місце поштовхом у груди. Не вийшло.

— Я сказав, що якщо тебе дуже хвилює моє довбання у дупу, звернися до психолога, він точно повинен допомогти з нав’язливими ідеями.

Паша, не витримавши, припечатав кулак шатену у вухо. Удар вийшов оглушливий: в очах потемніло, через дзвін хлопець не міг нормально орієнтуватися в просторі, а тому удар у відповідь припав на сонячне сплетіння, щоб не промахнутися напевно.

— Ах ти сука! — гопник зігнувся навпіл від сильного, ниючего болю.

— Нахуй сходи! — Мітяєв схопився за вухо і плюхнувся на стілець, намагаючись перебороти блювотні позиви. Більше ніхто з хлопців не ворухнувся, не спробував влізти в бійку і стати на чийсь бік. — Вас всіх їбе взагалі, чим я займаюся поза універом?

Група мовчала, сором’язливо підібгавши хвости: хтось дивився в підлогу, щоб не зустрітися з Сашком поглядом, хтось зник за телефоном. Влад глянув на друга майже з гордістю, зовсім не чекаючи від Мітяєва такої спритності.

— Кажіть, що хочете, але спробуєте мене ще раз нагнути — я дам відсіч, — усвідомивши, що з навчанням сьогодні навряд чи справа піде добре, Саня згріб речі в рюкзак і попрямував до виходу. Жуков за другом йти не наважився, припускаючи, що хлопцю захочеться побути на самоті після такого стресу.

«Сука-сука-сука-сука», — крутилося в голові наче на репіті, поки він збігав сходами вниз.

— Сука! — ударяючи ногою ні в чому невинний кахель, прогарчав Сашко вже в чоловічому туалеті. Адреналін лився по венах, у вухах шуміла бурхлива течія власної крові. Відчуття все ще були погані, голова паморочилася — Паша сили не пошкодував, коли бив.

— Який ти галасливий! — почувся за стіною знайомий голос. — Веселий ранок?

Калимов, звісно, ​​й так знав відповідь на своє запитання. По правді, він приперся з самого ранку на навчання тільки через те, що переживав за Саню. Хотілося побачити його. Після п’ятничного сумбуру: веселої пиятики, вкрай дивної розмови з Жуковим, — думки так чи інакше крутилися навколо Сашка.

— Та не те слово, — Мітяєв видихнув стомлено і поплентався у бік кабінок, де на підвіконні вальяжно розсівся Макс, затиснувши в зубах цигарку.

Калимов шатена оглянув уважно, поки той сідав поруч. Лоб повільно, але впевнено почав синіти в місці удару, вухо почервоніло, погляд був розфокусований, ніби п’яний.

— Хто ж у нас такий розумний — у вухо бити? — брюнет видихнув дим у стелю, не намагаючись навіть приховати невдоволення.

— Ой, та ще багато розумників знайдеться, — відмахнувся Мітяєв, простягаючи Максу руку. — Дай покурити.

— У мене остання, — блефував Калимов. Пачку він тільки купив, але думка про те, що Саня куритиме одну сигарету з ним на двох, чомусь гріла душу. У Мітяєва, власне, парламент теж валявся десь у рюкзаку, але мозок відмовлявся про це згадувати від надлишку емоцій.

— Та мені похеру, — запевнив хлопець, буквально висмикнув з рук сигарету і глибоко затягнувся, прикриваючи очі. Голова від нікотину почала поморочитися ще сильніше, Саня скривився і повернув сигарету господареві.

— Нудить? — у голосі почулося занепокоєння, а долоня, що накрила лоба, приємно холодила шкіру, Сашко навіть посміхнувся цьому жесту турботи.

Максим же здивувався, не чекаючи такої відкритої, довірливої ​​поведінки. Сашко так і продовжував сидіти із заплющеними очима, не ворухнувшись. Невже не чекає каверзи?

Після їхньої останньої зустрічі серпанок інопланетності навколо Мітяєва лише продовжував зростати в геометричній прогресії, хоч Калимов і намагався зіпхнути все на алкоголь. Зараз біля Сані знову клубочилася та чумна атмосфера, що Макса натурально збивала з пантелику.

— Дезорієнтований, — вії хлопця здригнулися, коли рука поповзла вниз, ковзнула по вилиці, щелепі, торкнулася розчервонілого вуха. Максим заворожено спостерігав за Санею і ледь не зловив серцевий напад, побачивши зграйку мурашок на смаглявій шиї. — У п’ятницю ми розмовляли не вперше, правда?

— З чого ти взяв? — крижані пальці продовжували блукати по обличчю, від чого усмішка на обличчі Сані ставала ширшою.

— Я, звичайно, ідіот, але ти так натякав, що не здогадатися було важко, — Мітяєв чув, що Максим теж усміхається.

— Ось як, — пальці ковзнули по губах, Сашко смикнувся від розмаїття відчуттів і зсунув брови, змушуючи себе не розплющувати очі. Не руйнувати цю дивну, майже інтимну атмосферу, яка примудрилася миттєво згасити всю злість та агресію всередині. — Можливо.