22

* Karen O — Rapt

Перший раз. Люди завжди такий кипіш влаштовують, коли йдеться про це. Мовляв, важливий момент, новий етап, ніколи не забувається. Я не кажу, що першому сексу не варто приділяти особливої ​​уваги, що це не важливо… для когось — так, напевно. Але мені було похуй. Може, тому що хлопець, може, щось у мені не так, але я, якщо чесно, навіть не пам’ятаю обличчя тієї дівчини. Хоча це моя однокласниця, достатньо просто відкрити шкільний альбом, щоб освіжити пам’ять.

Моя перша вписка. Чотирнадцять років — вік пиздець солідний, нічого не скажеш. Я не впевнений навіть, що умів одягати презерватив тоді, а вже про баб я тим більше нічого не знав. Ах, жінок, вибачте. Не хотів здатися сексистом, хоча навіть якщо зміню формулювання, все одно їм залишусь, нічерта не зміниться. Я, типу, містер категоричність. Люблю розкидатися ярликами і веслувати все під одну гребінку. Так простіше, а мій мозок любить спрощувати все. Якщо чогось не розумієш — розберись, вивчи, а потім познач терміном і все подібне кидай в одну купу. Не перебирай окремі випадки, якщо вони не торкаються тебе особисто, не заглиблюйся, якщо не цікаво.

Ось якось так, власне, сталося з першим разем: не заглибився, бо не було інтересу. Тобто до самого процесу — аж із три короби, але якогось чарівного вайба я не відчув. Спробував, суть мені сподобалася, виконання — не особливо, але що від першого досвіду по п’яні чекати? Їй ось теж не сподобалося. Я пам’ятаю, мене це страшно зачепило. Залишився осад, я зрозумів, що секс — це про двох, і не буде до кінця добре, якщо в процесі приємно не всім. В цей момент прийшов поділ на баб і мужиків, до цього було тільки загальне — «люди». Мені завжди було насрати, що там у кого між ніг, це ні на що не впливало. Але в сексі геніталії роль грали першорядну, все-таки від їх форми змінювалися норми поведінки та правила гри, тож я за звичною схемою вивчив, сегментував, помітив.

Я думав, так у житті все відбувається. Ну, типу, є люди, всі вони однакові рівно до того часу, поки між ними не з’являється штука на ім’я Їбля. Поки її немає — хоч баба, хоч крокодил, чи є різниця взагалі? Ан-ні, все трохи не так. Виявилося, що люди перестають бути просто чоловіками та просто жінками, якщо тобі когось захочеться поза ліжком. Захочеться як особистість, пробач мені господи, як щось, що в будь-якій площині твого життя має персональне ім’я, прізвище, дебільне прізвисько — все це, а не лише статеву приналежність. І тоді маркування змінюється: з’являється стікер «Саша-йобаний-у-рот-Мітяєв». Ну, це в окремому випадку, звичайно, ви там по ситуації потрібні імена вставляйте.

Та й на всі ці ваші «перші рази» погляд змінився, я нарешті зрозумів, чому люди стільки уваги цьому приділяють. Просто у більшості перший секс практично дорівнює іменному ярлику. Тому що ярлик — це закоханість, показник особливого відношення. Я трохи відзначився, коли перший раз потрахався не те що без симпатії — тупо за приколом. Загалом, так і продовжував все свідоме життя, доки не зустрів Сашка.

Як взагалі люди розуміють, що закохані? Я б провів соц.опитування, але не хочу уславитися нудотним ідіотом. Швидше за все, відповіді на це питання все одно будуть занадто абстрактними, побудованими загальними фразами з книг і романтичних комедій. Я ж ніхуя в цьому не розумію і пояснюватиму своїми словами, не здеру з жіночого роману, адже вони написані, щоб викликати емоції, запустити абстрактне мислення. Саме тому людям складно це описати — їхнє завдання відчувати, писати будуть інші. А я розповім, щоб самому зрозуміти, дати позначення явищу, бо все у цьому світі має мати маркування.

Мені, до речі, незрозуміле формулювання «люблять не за щось, а просто так», це звучить як та сама сентиментальна маячня з фільмів. Я люблю з багатьох причин. Звичайно, їх реально узагальнити фразою «бо це — Сашко», але завжди можна розгорнути слова в кілометровий список якостей. Бо якби ми всі любили «просто так», то й підходила б будь-яка рандомна людина, і не було б жодних іменних ярликів. Кохання — не желатинова оболонка від таблетки, вона — наповнення, і якщо ти не ідіот, то знатимеш її склад. Інакше ти любиш будь-що, але не людину. Ти любиш своїх тарганів у голові, які натягли на тіло поряд певний образ, як гондон на голову.

Вся справа в ефекті несподіванки: мій мозок не був готовий до того, що чоловіків також можна сприймати як сексуальний об’єкт. Типу, і таких ситуацій не траплялося, і відповідних кандидатів не було. А тут стався Сашко і перевернув гру тупо своїм існуванням. І в життя моє він прийшов уже з іменним ярликом, тому що при поділі не потрапив до жодної категорії. Він був особливим. Я думаю, що саме він — інтерес — і є перший щабель. Момент, коли світ сповільнюється, механізм усередині твоєї голови дає збій, а потім перебудовується.

Далі йде зовнішність. Якщо на цьому етапі огиди без прив’язки до цицьок немає, і тобі людина не противна, то з цим уже можна йти далі. Звичайно, у нас усіх є певні фетиші та тригери, добре, якщо людина відповідає твоєму розумінню прекрасного. Але це не завжди буває так, я ось, наприклад, все життя любив плавні вигини, груди, вагіни… І це ніяк не завадило мені закохатися в тверде тіло з палицею між ніг. Життя сповнене сюрпризів, розумієте, так.

Коли питання із зовнішнім фактором закрите, залишається один із першорядних моментів: секс. Тут недостатньо просто відчувати симпатію чи естетичне задоволення. Це глибше, тому що підв’язано одночасно і на наших тваринних інстинктах, і купі процесів, що відбуваються в голові. Вирішується при цьому відповіддю на одне запитання: хочеш чи ні?

Якщо ні, то тут уже нічого не вдієш. Звичайно, дірка — вона й Африці дірка, трахати можна все, що завгодно. Але це — чиста механіка, зворотно-поступальні рухи, до бажання не мають жодного стосунку. Якщо хочеться, то хочеться на рівні нервових закінчень, емоційно, фізично та як завгодно взагалі. Все твоє тіло подає конкретні однозначні сигнали, які дуже важко ігнорувати.

Де починається закоханість? Там, де успішно пройдено попередні три етапи. В ідеалі, крім їблі ви навіть розмовлятимете. Не факт, що про щось важливе, може, про улюблені фільми, книги, їжу. Ти впізнатимеш його побутові звички і показуватимеш свої у відповідь. Ти вивчиш, сегментуєш, позначиш. Ти даси ім’я всьому, що з людиною пов’язане, і якщо це — воно, кинеш у спільну папку під назвою «закоханий». От і все.

***

Максим важко уявляв, як зустрінеться з Сашком знову. Насправді, він багато готовий був віддати, щоб ця зустріч ніколи не трапилася, але життя вимагало від бідолахи реалізму.

«Так, найімовірніше ми зустрінемося найближчим часом, — Макс ледь помітно мотнув головою, ніби намагаючись відігнати погані думки. — Ну, типу, минуло півтора місяця з того часу, як він загримів у лікарню, напевно вже давно на навчанні, просто ми ще не перетиналися».

Калимов здогадувався, що швидше за все справа в величезній кількості його прогулів за останні тижні, але вперто вдавав, що це чиста випадковість. Він був не готовий. Скільки не промовляв про себе, який він дорослий і прогресивний, одна лише думка про їх зустріч завдавала біль. Його відшили. Боже, хто міг подумати, що таке взагалі може статися? Хто знав, що це настільки огидно?

«Мені здавалося, це перебільшення максималістів. Мовляв, боляче пи-и-и-издець, хоч вішайся. Думав: хуйня якась, не буває так. Болюче, ніж ламати кістки? Чи там… пологи? Я не експерт у цій темі, але жінки кажуть, що відчуття непередавані, — хлопець ішов у бік університету, активно зображуючи людину, яка читає книжку. Все, аби на всі боки не дивитися. — Виявилося, через брак психологічних проблем я зовсім забув про ментальні болячки. І вони не особливо й приємніші за фізичні, коли ламаєш ногу, можна хоча б обезбол випити».

Макс не був тим типом людей, що топив горе в алкоголі, тому навіть на якийсь час не міг забутися. Не те щоб усе було настільки погано, по правді, ніхто зі знайомих навіть не помітив, що з ним щось відбувається. Та й на працездатність це не впливало негативно, навіть навпаки: тепер він мав вагон вільного часу, який витрачав на написання майбутньої дипломної роботи. Але щодня він прокидався і засинав із лайновим відчуттям вбитого в груди іржавого цвяха — це трохи ускладнювало життя.

Він без кінця перемотував у голові їхній останній з Мітяєвим діалог і приходив до висновку, що результат був досить передбачуваним. Він і признавався швидше від безнадії, ніж від реальної віри в хеппі енд. Такі речі не трапляються просто так, на порожньому місці. Так само, як і Максим, Саша ділив людей по групах, і кордони завжди були чітко окреслені: «родина», «коханці», «Жуков» та «інші». Калимов не просто хотів приєднатися до однієї з каст — він хотів іменну, він хотів бути особливим. Хотів, але не сподівався, бути казковим довбойобом заважав iq рівнем більше, ніж у вареної креветки.

«Блять, відколи я став таким нудотним, що в розмові з самим собою повертаю одні й ті самі репліки, як на безкінечному прийомі психотерапевта. Це пиз…» — думка обірвалася на півслові. Максим застиг, як укопаний, буквально весь завмер, навіть дихання затримав від несподіванки.

— …Так що пизди менше, ага.

— Я? Пиздіти? Чувак, ображаєш, за базар відповідаю.

— «За базар відповідаю»? Що за реальні пацани вдерлися до чату?

— Це для більшої переконливості, — голос чути вже зовсім поруч, а Калимов все ніяк не міг змусити себе рухатися, дихати або хоча б перестати тупо дивитися собі під ноги. Таке жалюгідне видовище, що хотілося застрелитись на місці. — Але ти з теми не з’їжджай.

— З якої теми? Ти хуйню несеш, — коли Жуков говорив із Мітяєвим, навіть матюки здавались манною небесною, настільки солодким були інтонації.

— Та ти просто визнавати мою правоту не хочеш. Більше — кажу тобі.

— Ти, бляха, що, з рулеткою в обіймах спиш?! — суперечка стала гучнішою, навіть кілька студентів обернулася на шум і тут же втратила інтерес, побачивши всім відому парочку. Їхні лайки вже давним давно нікого не дивували.

— Та там така різниця, що навіть ти помітиш. Наступного разу окуляри протри!

— Та я в житті більше не ляжу в одну з тобою постіль, — вже тихіше, але все одно голосно зашипів Влад, до червона стискаючи мочку вуха Сані. — Чим взагалі ти зайнятий ночами, педик нещасний?

— Ой, бля! — Мітяєв вирвався, ущипнув очкастого за щоку у відповідь. — Ти зараз допиздишся, я реально візьму з собою рулетку, і тоді ти…

— Привіт, — голос Жукова став спокійнішим і долинав зовсім поруч. Максим мріяв, щоб зверталися не до нього, але щоб упевнитись, необхідно було відірвати погляд від сніжинок, що падали на асфальт.

«Нумо. Блять, Максе, будь ласка, не будь ганчіркою. Підніми. Чортову. Голову», — хлопець майже чув натужний скрип, з яким рухалася його голова, але навіть цьому був щиро радий. Принаймні, він більше не вирячився, як дебіл, в одну точку.

— Доброго ранку, — пластикова посмішка була зовсім як справжня. Калимов повільно перевів погляд із Жукова на Сашка і ледь серцевого нападу не схопив, варто було тільки зустрітися з ним поглядом. Другий уявний цвях угризся в плоть.

«Здається, це називається сонячним сплетенням. Фантомні болі в цій зоні — фізичне підтвердження страху, — Макс не міг не затриматися, не розглянути Мітяєва трохи довше, ніж це дозволяють пристойності. Червоні від морозу щоки, легкий слід від посмішки. Хлопець опустив погляд, закутався в шарф глибше — всіляко зображував метушню, щоб не довелося дивитися на співрозмовника у відповідь. Очі бігали з боку на бік, рука пірнула в кишеню парки, здається, стискаючи цигарки. Локтем Саня весь цей час зачіпав Влада. Ледве, але цілком достатньо, щоб третій цвях, менше інших, увійшов до упору в горло. — Ха, треба ж, не одному мені ніяково».

— Я… — залізо заважало говорити, сковувало зв’язки, душило зсередини. — Побіг, вибачте. Мені ще треба до куратора, а перед цим покурити. Добре, що ти в порядку, — це вже саме до Сашка.

Мітяєв ніби язик проковтнув, зміг тільки промикати щось невиразне, посміхнутися, почухати голову, пом’ятися на одному місці, немов у нього нестерпно свербіли яйця. Купа дрібних рухів за секунду, виразів, що змінювалися, на улюбленому обличчі. І жодного, що дає хоч дещицю надії.

— Побачимося, — голос не здригнувся, Максим неймовірно пишався собою, пірнаючи в натовп, щоб за какофонією голосів більше не чути одного єдиного.

***

До курилки хлопець практично біг. Не відпускала якась легка паніка, що стискала легені міцною залізною хваткою. Калимов розумів, що це не насправді, умовляв себе, повільно рахував до десяти, повторював формули зі шкільного поглибленого курсу з фізики. Все, аби перестати дихати, як загнаний кінь.

«Все, блять, візьми себе в руки, чуваче. Розкис, як желе їбане, просто цирк», — не зважаючи на те, що відбувалось навколо, хлопець опустився на парапет, пальцями зариваючись у волосся і трохи відтягуючи його, лише до того ступеня, щоб біль справив протверезний ефект.

— Ти як? — знайомий голос почувся згори, Максим підвів голову на звук.

«Що за хуйня тут відбувається?» — Влад ладен був присягнутися, що на секунду в очах Калимова майнуло щось зацьковане.

Він не знав, навіщо вирішив піти за Максом, вони останнім часом навіть не спілкувалися через перипетії з Санею. Тоді це здавалося важливішим, але варто було розставити всі крапки над «і», постало резонне питання: чи справді Владу треба було руйнувати дружбу заради Мітяєва? Та й навіщо це взагалі робити? Вони ж не в дитячому садку. Жуков відчув себе дитиною серед шлюборозлучного процесу батьків. Батьки по різні боки барикад, дитина вибирає матусю як головного опікуна… Але чи потребує ситуація настільки категоричних рішень? Може, можна іноді відвідувати і батька?

«Загалом, нам і ділити з ним більше нічого», — аргумент був логічним, і Жуков не смів йому противитися. Зрештою, він завжди вмів дружити краще, ніж будь-хто.

Калимов скорчив подобу байдужості, прибрав руки від волосся, безжально вирвавши пару крихітних пасмок:

— Все нормально. Згадав, що сигарети забув.

— У мене з собою, — Влад клацнув пальцями і поліз у кишеню. Насправді це Саня вручив йому сигарети, коли друг рушив до курилки. Припускав, мабуть, що інакше зав’язати діалог буде проблематично.

— Тримай, — очкарик простягнув відкриту пачку і запальничку, зі скепсисом спостерігаючи, як приятель спочатку довго не може дістати цигарку, а потім секунд двадцять порається з запальничкою.

— Руки замерзли, — знову цей вираз обличчя, який абсолютно не йде Максимові. Наче він проїбав щось важливе. Немов це «щось» щойно одним своїм виглядом сковирнуло йому нутрощі наживу. Влад не хотів на це дивитися, не хотів розуміти та бачити причинно-наслідкові зв’язки. Не йому це призначалося.

— Дай-но мені, — Жуков забрав запальничку з синюшних рук і натиснув на коліщатко для підпалу. Вогонь з’явився відразу, Калимов поспіхом потягнув сигарету до нього.

— Дякую, — Максим кивнув і затягнувся на весь об’єм легень.

— Та нема за що, — Жуков пирхнув, Макс усміхнувся у відповідь, мимохідь глянув на годинник і навіть не відразу помітив простягнуту йому руку. Калимов подивився на неї спантеличено, а та все продовжувала висіти перед його носом.

— І що б це означало?

— Мир? — одночасно з Максимом випалив Влад.

— Так ми й… не сварилися начебто, — хлопець знизав плечима і прийняв рукостискання, намагаючись хоча б створити видимість безтурботності. Але вони обоє зрозуміли, що це означає.